.

Вы здесь

Об уплате НДФЛ, военного сбора и ЕСВ при невозврате займа работником, который увольняется

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 28.10.2015 p. № 22849/6/99-99-17-03-03-15

Щодо сплати ПДФО, військового збору та ЄСВ при неповерненні позики працівником, що звільняється

  Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування при неповерненні позики та в межах компетенції повідомляє.

  Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

  Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми (ст. 1047 ЦКУ).

  Згідно зі ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

  Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі — ПКУ).

  Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку є, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, податковий агент.

  Об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ).

  Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені у підпунктах 164.2.1 – 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПКУ. Крім того, до цього переліку включаються інші доходи, що передбачені пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.

  Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 ПКУ).

  Крім того, доходи, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено ст. 165 ПКУ.

  Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, або основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку (пп. 165.1.31 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).

  Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фінансова допомога — це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

  Поворотна фінансова допомога — це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення.

  При цьому у разі неповернення грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги в термін, встановлений договором, сума допомоги включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується на загальних підставах.

  Таким чином, оскільки договором визначена конкретна дата повернення фінансової допомоги у разі звільнення позичальника, то підприємство повинно було виконати всі функції податкового агента, у тому числі в частині відображення в податковому розрахунку ф. № 1ДФ.

  Законом України від 31 липня 2014 року № 1621 «Про внесення змін до Податкового кодексу Україні та деяких інших законодавчих актів України» внесено зміни до ПКУ, зокрема, доповнено підрозділ 10 Розділу ХХ «Перехідні положення» пунктом 16-1, згідно з яким встановлюється військовий збір (далі — збір).

  Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ (пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ).

  Ставка збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ (пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

  Відповідно до ст. 163 ПКУ об’єктом оподаткування збором платника податку – резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, що включає інші доходи, передбачені пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ.

  Враховуючи зазначене, якщо підприємством не виконано функції податкового агента по закінченню 2 (двох) календарних днів після звільнення позичальника (п. 5.3 договору), то сума неповернутої фінансової допомоги (позики) включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку (позичальника) та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і збором на загальних підставах в момент її нарахування з відповідним відображенням у податковому розрахунку ф. № 1ДФ.

  Разом з тим, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464).

  Згідно з п. 1 частини другої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці (юридичні та фізичні особи), які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців).

  Відповідно до частини другої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є працівники – громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, у фізичних осіб – підприємців; у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб.

  Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців та найманих працівників є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці».

  Отже, оскільки поворотна фінансова допомога (позика) не є складовою заробітної плати, вона не є базою нарахування та утримання єдиного внеску.

 

Голова                                                                                               Р.М. Насіров

Создание сайта: SSC Group