У попередніх номерах журналу були розглянуті різні аспекти припинення трудового договору з працівником за угодою сторін, за бажанням працівника, з ініціативи роботодавця у випадках, передбачених пунктами 1 – 7 статті 40 КЗпП. У цій статті продовжимо розгляд особливостей розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, при цьому зупинимося на нюансах звільнення працівника за вчинення викрадення майна за місцем роботи. Які підстави для звільнення працівника з цієї причини? Як таке звільнення оформляється документально?
Звільнення працівника за вчинення викрадення майна за місцем роботи
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем у випадку вчинення за місцем роботи викрадення (в тому числі дрібного) майна роботодавця, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, або постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення (далі — звільнення за пунктом 8 статті 40 КЗпП).
Підстави для звільнення працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП
Підставою для звільнення працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП є факт викрадення ним майна за місцем роботи — на підприємстві, в організації, установі, у фізичної особи – підприємця, з якими працівник перебуває у трудових відносинах (далі — роботодавець), або в організації, де працівник тимчасово виконує роботу за дорученням роботодавця.
Якщо працівник за місцем роботи вкрав майно (особисті речі) в іншого працівника (свого колеги), то таке викрадення майна не є підставою для звільнення працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП. Якщо ж працівники передали своє майно роботодавцю на зберігання або з іншою метою (наприклад, власний автомобіль передано в оренду підприємству), а працівник вкрав таке майно, то його може бути звільнено за пунктом 8 статті 40 КЗпП.
Форма власності (приватна, комунальна, державна) та розмір (вартість) викраденого працівником майна у роботодавця, а також яким чином працівник вчинив викрадення, не мають значення для звільнення за пунктом 8 статті 40 КЗпП.
У разі якщо працівник вчинив викрадення майна не за місцем роботи (не у роботодавця), його не можна звільнити за пунктом 8 статті 40 КЗпП.
Також слід враховувати, що сам по собі факт викрадення майна роботодавця навіть за його очевидності (наприклад, працівника було затримано на прохідній підприємства з викраденим майном, про що складено відповідний акт), не може бути підставою для звільнення працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП. Для звільнення за вказаною підставою факт викрадення майна обов’язково має бути підтверджений компетентним органом, а саме встановлений одним з двох способів:
— вироком суду, що набрав законної сили;
— постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення.
Особа (громадянин) вважається невинною доти, доки факт викрадення майна не буде встановлений вироком суду або іншим компетентним органом. Тому для встановлення факту викрадення майна роботодавцю необхідно звернутися до органу внутрішніх справ (Національної поліції) із заявою про викрадення майна, а на період ведення слідства та розгляду справи в суді працівника може бути відсторонено роботодавцем від роботи (ст. 46 КЗпП).
Залежно від виду та розмірів розкрадання справа може бути розглянута:
— у межах кримінального провадження, оскільки згідно зі статтею 185 Кримінального кодексу України (далі — ККУ) крадіжка (таємне викрадення чужого майна) є кримінальним злочином, який карається штрафом від 1000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг1) або громадськими роботами на строк від 80 до 240 годин, або виправними роботами на строк до 2 років, або пробаційним наглядом на строк до 5 років, або обмеженням волі на той самий строк. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або завдала значної шкоди (на суму від 100 до 250 нмдг2) потерпілому, карається позбавленням волі на строк від 3 до 6 років. Крадіжка, вчинена у великих розмірах (на суму від 250 до 599 нмдг2) чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, карається позбавленням волі на строк від 5 до 8 років. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах (у сумі 600 і більше нмдг2) або організованою групою, карається позбавленням волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна. Розслідування кримінального злочину у вигляді крадіжки здійснюється відповідним слідчим органом у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, за результатом якого суд виносить вирок або приймає рішення про закриття кримінального провадження. Відповідно до статті 46 ККУ особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду;
— у межах провадження про адміністративне правопорушення. Згідно зі статтею 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) дрібне викрадення чужого майна (вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 нмдг2) шляхом крадіжки, привласнення є адміністративним правопорушенням, яке тягне за собою накладення штрафу від 10 до 30 нмдг1 або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням 20% заробітку, або адміністративний арешт на строк від 5 до 10 діб. Протоколи про таке адміністративне правопорушення мають право складати уповноважені посадові особи органів Національної поліції (абз. другий п. 1 ч. першої ст. 255 КпАП), а розглядати справи про зазначене правопорушення — судді районних, районних у місті, міських чи міських районних судів (ст. 221 КпАП).
1 Виходячи з норм пункту 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, з метою встановлення відповідальності (розміру штрафів) сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (нмдг) становить 17 гривень.
2 Згідно з пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України для норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень (крадіжка дрібна, значна, у великих та в особливо великих розмірах) сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (нмдг) встановлена на рівні податкової соціальної пільги для відповідного року (у 2024 році становить 1514 грн).
У пункті 26 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 № 9 (далі — Постанова ВСУ № 9) звертається увага судів на те, що відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП роботодавець вправі розірвати трудовий договір з підстав вчинення працівником за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна роботодавя, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення, незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного стягнення, в робочий чи неробочий час вчинене розкрадання.
Таким чином, пункт 8 статті 40 КЗпП встановлює вичерпний перелік заходів щодо встановлення доказів, які підтверджують факт викрадення працівником майна роботодавця. Інші докази вчинення викрадення майна (наприклад, складання роботодавцем акта викрадення, наявність доповідної записки безпосереднього начальника працівника, самостійний збір свідчень свідків або прийняття слідчим органом постанови про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав — ст. 46 ККУ) не є підставою для звільнення працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП.
Крім того, слід враховувати, що під час встановлення факту викрадення майна вироком суду звільнення за пунктом 8 статті 40 КЗпП може бути здійснено лише за умови винесення працівнику покарання, яке не пов’язане з відстороненням його від роботи (наприклад, накладення штрафу, умовне засудження), оскільки в іншому випадку (наприклад, при винесенні покарання у вигляді позбавлення волі) трудовий договір припиняється за пунктом 7 статті 36 КЗпП — набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.
Порядок і документальне оформлення звільнення працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП
Після встановлення компетентним органом факту викрадення працівником майна роботодавець повинен визначитися, звільняти працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП або накласти на нього інше дисциплінарне стягнення (з урахуванням обставин розкрадання, розміру (вартості) викраденого майна, особи порушника тощо)3. Другий варіант можливий, оскільки звільнення працівника це право, а не обов’язок роботодавця.
3 Про види дисциплінарних стягнень та порядок їх накладення на працівників детально йдеться у статті «Дисциплінарна відповідальність працівників» журналу «Все про працю та зарплату» № 10/2019, стор. 68.
Згідно з частиною першою статті 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
У пункті 26 Постанови ВСУ № 9 роз’яснено, що, виходячи з норм статті 148 КЗпП, трудовий договір може бути розірваний за підставою, що розглядається, не пізніше одного місяця з дня набрання чинності вироком суду або з дня прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення викрадення (а не з дня вчинення працівником або дня виявлення роботодавцем викрадення майна), не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасової непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.
Звертаємо увагу на такий нюанс: згідно з частиною другою статті 148 КЗпП дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше 6 місяців з дня вчинення проступку. Однак при звільненні за пунктом 8 статті 40 КЗпП, яке також є дисциплінарним стягненням, підтвердженням підстави звільнення (викрадення майна роботодавця) є вирок суду, який набрав законної сили, або постанова органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення. Оскільки розгляд справи про розкрадання (крадіжку) майна в межах кримінального провадження з подальшим винесенням судом вироку може тривати більше 6 місяців з дня вчинення проступку (крадіжки), то в цьому випадку вищенаведена норма частини другої статті 148 КЗпП поширюється тільки на звільнення за дрібне викрадення (крадіжку) майна, що розглядається в межах провадження про адміністративне правопорушення.
Звільнення працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП здійснюється шляхом видання керівником підприємства відповідного наказу, який має бути доведений до відома працівника під підпис. Типову форму № П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)» затверджено наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489, але підприємства можуть розробити та застосовувати свою форму наказу про припинення трудового договору (далі — наказ про звільнення) із зазначенням усіх необхідних реквізитів (дата та номер наказу, дата, причина та підстава звільнення, вихідна допомога тощо) і додержанням вимог Національного стандарту України ДСТУ 4163-2020 «Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом Державного підприємства «УкрНДНЦ» від 01.07.2020 № 144.
У наказі про звільнення працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП обов’язково відображається як підстава для звільнення постанова суду із зазначенням її реквізитів (дата, номер, назва суду, що прийняв постанову). Наказ про звільнення має бути виданий напередодні дати звільнення, щоб працівник встиг з ним ознайомитись, а роботодавець встиг підготуватися до остаточного розрахунку з працівником.
Відповідно до статті 47 КЗпП роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним остаточний розрахунок, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки.
У трудовій книжці працівника, якого звільняють за пунктом 8 статті 40 КЗпП, запис буде таким: «Звільнений у зв’язку із вчиненням за місцем роботи викрадення майна роботодавця, п. 8 ст. 40 КЗпП України».
Згідно зі статтею 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Звертаємо увагу, що звільнення за пунктом 8 статті 40 КЗпП є звільненням з ініціативи роботодавця, тому працівника не може бути звільнено з цієї підстави в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. третя ст. 40 КЗпП).
Крім того, оскільки звільнення працівника за пунктом 8 статті 40 КЗпП є звільненням з ініціативи роботодавця, то неможливе звільнення за вказаною підставою без подальшого працевлаштування жінок пільгових категорій, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП (вагітні жінки, жінки, які мають дітей віком до 3 (6) років, одинокі матері за наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю), а також осіб, зазначених у статті 186-1 КЗпП (батьки, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікуни (піклувальники), один з прийомних батьків, один з батьків-вихователів).