Звільнення працівників у разі призову роботодавця – фізособи на військову службу

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у разі призову або мобілізації роботодавця – фізичної особи під час особливого періоду (далі — звільнення за пунктом 10 статті 40 КЗпП). Це звільнення кореспондується зі звільненням на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП (призов або вступ роботодавця – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу).

Підстави для звільнення працівника за пунктом 10 статті 40 КЗпП

Звільнення працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП можливе у разі, якщо роботодавцем є фізична особа – підприємець або роботодавцем є юридична особа, в якої одночасно єдиним засновником (власником) та директором є фізична особа, в якої немає можливості або бажання передати свої повноваження щодо ведення господарської діяльності іншим працівникам юридичної особи.

Підставою для звільнення працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП є факт призову на військову службу або мобілізації під час особливого періоду фізичної особи – роботодавця (далі — фізособа-роботодавець). У цьому випадку зазначена фізична особа як громадянин України, який є військовозобов’язаним, призивається на військову службу на період, встановлений Указом Президента України.

Наразі триває особливий період (введено воєнний стан) і з 24.02.2022 проводиться загальна мобілізація громадян – військовозобов’язаних на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022 (далі — Указ № 65). Востаннє до Указу № 65 вносились зміни Указом Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 06.05.2024 № 272/2024, яким з 14.05.2024 продовжено строк проведення загальної мобілізації на 90 діб, тобто до 12.08.2024.

У разі призову на військову службу (мобілізації) фізособа-роботодавець не може з об’єктивних причин вести підприємницьку (господарську) діяльність та виконувати свої обов’язки як роботодавець. Тому безпосередньо перед призовом на військову службу (мобілізацією), коли фізособі-роботодавцю вже вручено повістку (мобілізаційне розпорядження) з вимогою прибути до пункту збору для подальшого вибуття до місця проходження військової служби (далі — повістка), він має право звільнити всіх своїх працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП.

Порядок і документальне оформлення звільнення працівника за пунктом 10 статті 40 КЗпП

Після отримання від територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі — ТЦКСП) повістки фізособа-роботодавець видає наказ про звільнення працівника(ів) за пунктом 10 статті 40 КЗпП (якщо працівників, яких звільняють, декілька, то видаються окремі накази для звільнення кожного працівника). Датою звільнення працівників є календарний день, що знаходиться у часовому проміжку між датою отримання повістки та датою прибуття фізособи-роботодавця до пункту збору.

Законодавство не містить норм про необхідність завчасного повідомлення працівників про їхнє звільнення за пунктом 10 статті 40 КЗпП. Тому фізособа-роботодавець може звільнити всіх працівників вже наступного дня після дня, коли йому вручено повістку. Але необхідно пам’ятати про норми статей 47 та 116 КЗпП, згідно з якими роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним остаточний розрахунок, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки.

У трудовій книжці працівника, якого звільняють за пунктом 10 статті 40 КЗпП, робиться такий запис: «Звільнений у зв’язку із призовом на військову службу роботодавця – фізичної особи під час особливого періоду, п. 10 ст. 40 КЗпП України».

Оскільки між датою повідомлення ТЦКСП фізособи-роботодавця про призов (мобілізацію) та датою прибуття до пункту збору, зазначеною у повістці, може бути лише два (три) дні, то роботодавець може і не встигнути здійснити остаточний розрахунок з працівниками (виплатити їм належні суми). Для цієї ситуації частиною третьою статті 47 КЗпП встановлено, що у разі призову (мобілізації) роботодавця – фізичної особи на військову службу такий роботодавець – фізична особа повинен виконати свої обов’язки, визначені цією статтею, протягом місяця після звільнення з військової служби без застосування санкцій та штрафів.

Враховуючи, що звільнення працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП є звільненням з ініціативи роботодавця, то за вказаною підставою не можна звільнити працівників у період тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці (ч. третя ст. 40 КЗпП), а також не можна звільнити без подальшого працевлаштування жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП (вагітні жінки, жінки, які мають дітей віком до 3 (6) років, одинокі матері за наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю), а також осіб, зазначених у статті 186-1 КЗпП (батьки, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікуни (піклувальники), один з прийомних батьків, один з батьків-вихователів).

Зауважимо, що звільнення працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП є правом, а не обов’язком роботодавця, тому він може і не звільняти працівників за їхньою згодою (трудові відносини з працівниками «заморожуються»). Після демобілізації фізособа-роботодавець може продовжити ведення підприємницької (господарської) діяльності, у тому числі завдяки працівникам, з якими у нього укладено трудовий договір (трудові відносини «розморожуються»).

Крім того, фізособа-роботодавець, видавши відповідний наказ, може передати свої повноваження щодо ведення підприємницької (господарської) діяльності іншій особі, якою може бути один з найманих працівників. У цій ситуації уповноважена особа виконуватиме всі обов’язки, які раніше виконувала фізособа-роботодавець, у тому числі з обліку роботи, виконаної працівниками, та нарахування їм заробітної плати.