Виконання державних і громадських обов’язків у робочий час (частина 1)

Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП) встановлює гарантії для працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов’язків. Цьому питанню присвячена стаття 119 «Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків» КЗпП.

Відповідно до частини першої статті 119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Частиною другою статті 119 КЗпП встановлено, що працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову (далі разом — роботодавці).¹ Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини четвертої статті 119 КЗпП гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідних підрозділах розвідувальних органів України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій статті 119 КЗпП, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади — також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився (ч. п’ята ст. 119 КЗпП).

Гарантії, передбачені частинами другою і третьою статті 119 КЗпП, не поширюються на осіб, які визнані винними у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень) під час особливого періоду і вирок стосовно яких набрав законної сили (ч. шоста ст. 119 КЗпП).

Інших норм, які б встановлювали гарантії для працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов’язків, ані стаття 119, ані інші статті КЗпП не містять.

Крім того, в даний час не існує єдиного нормативно-правового акту, який містить вичерпний перелік обов’язків, які є державними або громадськими, для виконання яких працівник має (може) бути увільнений роботодавцем від роботи, якщо виконання таких обов’язків припадає на робочий час.

Враховуючи вищевикладене, для реалізації норми частини першої статті 119 КЗпП у питаннях визначення обов’язків, які є державними або громадськими, і трудових гарантій працівників на період виконання таких обов’язків потрібно керуватися нормами спеціальних законів, що регулюють діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, а також проведення загальнодержавних заходів.

На трудових гарантіях працівників при виконанні частини державних і громадських обов’язків, визначених спеціальним законодавством, зупинимося нижче, а про трудові гарантії при виклику працівників в органи правосуддя розповімо в наступному номері.

Оскільки багато працівників вже призвано на військову службу під час мобілізації, а інші можуть бути мобілізовані найближчим часом, перш за все, розглянемо трудові гарантії працівників, які є військовозобов’язаними. Нагадаємо, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-ХІІ (далі — Закон про військовий обов’язок) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України.

Оскільки в частині другій статті 119 КЗпП зазначено, що гарантії та пільги, передбачені Законом про військовий обов’язок, Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.91 № 1975-ХІІ (далі — Закон № 1975), Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-XII (далі — Закон про мобілізацію), надаються відповідно до цих законів, розглянемо детально такі гарантії.

Трудові гарантії при виконанні державних обов’язків,
передбачених Законом про військовий обов’язок

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону про військовий обов’язок громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП (див. вище).

Частиною 10 статті 39-1 Закону про військовий обов’язок встановлено, що громадяни України, призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП (див. вище).

Таким чином, за вищезазначеними громадянами-працівниками зберігаються місце роботи і посада у роботодавців, у яких вони працювали на час призову (прийняття) на військову службу в особливий період.

Оскільки в даний час в Україні діє воєнний стан, який є складовою особливого періоду (абз. п’ятий ст. 1 Закону про мобілізацію), то гарантії, передбачені частинами третьою і четвертою статті 119 КЗпП, частиною 2 статті 39 та частиною 10 статті 39-1 Закону про військовий обов’язок, поширюються на всіх працівників, призваних на військову службу під час воєнного стану (особливого періоду), в тому числі на тих, у яких під час проходження військової служби закінчився строковий трудовий договір, а також на працівників, які з власної ініціативи були прийняті на військову службу за контрактом (незалежно під строку його дії) в особливий період.² Тобто працівник, призваний (прийнятий) на військову службу в особливий період (під час воєнного стану), не може бути звільнений за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП (звільнення у зв’язку з призовом або вступом працівника на військову службу), а тільки увільняється роботодавцем від виконання трудових обов’язків на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби.³

Що стосується середнього заробітку, то норму про його збереження за працівником, призваним (прийнятим) на військову службу під час особливого періоду, було виключено з частини третьої статті 119 КЗпП з 19.07.2022⁴, тому зараз такої державної гарантії немає, але роботодавці за самостійним рішенням можуть виплачувати працівникам-військовослужбовцям середній заробіток за час перебування на військовій службі в особливий період. Таке право роботодавцям надає стаття 9-1 КЗпП, згідно з якою підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові пільги для працівників. Крім того, відповідно до статті 13 КЗпП у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, щодо встановлення гарантій, компенсацій, пільг, при цьому колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії.⁵

Що стосується трудових гарантій працівників, які уклали контракт добровольця територіальної оборони і не є військовослужбовцями, то у вступній частині такого контракту, форму якого затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.03.2022 № 84, зазначено, зокрема, що цей контракт укладається «на добровільній основі, на час виконання державних та/або громадських обов’язків». В пункті 3 контракту зазначено, що «На Добровольця, який уклав цей Контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 119 Кодексу законів про працю України».

Таким чином, доброволець тероборони, на відміну від військовослужбовця, який перебуває на військовій службі цілодобово, залучається за умовами контракту лише «на час виконання державних та/або громадських обов’язків». Зокрема, доброволець тероборони може залучатися до виконання своїх обов’язків (до охорони об’єкта, чергування на блок-посту тощо) як щоденно (наприклад з 9.00 до 21.00), так і за певним графіком (наприклад «12 годин служу – 36 годин відпочиваю»). Протягом часу, коли працівник не виконує обов’язки добровольця тероборони, він може перебувати вдома, а також виходити на роботу, де виконувати свої трудові обов’язки.

Для громадянина, який залучається до виконання обов’язків добровольця тероборони (виконання державних та/або громадських обов’язків), застосовуються гарантії, передбачені частиною першою статті 119 КЗпП, а саме на час виконання державних або громадських обов’язків у робочий час працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Отже, якщо працівник у свій робочий час, передбачений графіком роботи, залучається до виконання обов’язків добровольця тероборони, то протягом такого часу за ним зберігається середній заробіток на підставі частини першої статті 119 КЗпП.⁶ За відпрацьований час за місцем постійної роботи працівнику в загальному порядку нараховується заробітна плата.

На думку Міністерства економіки України (далі — Мінекономіки)⁷, в кожному конкретному випадку слід виходити із рівня залучення працівника до участі в територіальній обороні, кількості робочого часу, який витрачає працівник на цю діяльність, ефективності та можливості виконання його обов’язків за трудовим договором. При цьому на час виконання працівником обов’язків з територіальної оборони у робочий час йому гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Документом, що підтверджує участь в територіальній обороні, є контракт добровольця територіальної оборони.

Згідно з частиною 2 статті 21 Закону про військовий обов’язок громадяни України для виконання обов’язків, пов’язаних із взяттям на військовий облік, направленням, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються центрами рекрутингу, центрами надання адміністративних послуг, центрами зайнятості, відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (далі — ТЦКСП), Центральним управлінням або регіональним органом Служби безпеки України, відповідними підрозділами розвідувальних органів України на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов’язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров’я, із збереженням за такими громадянами місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Відповідно до частини 11 статті 29 Закону про військовий обов’язок за призваними на збори військовозобов’язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності (далі — підприємство).

Виплата середньої заробітної плати військовозобов’язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 13 ст. 29 Закону про військовий обов’язок).

На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов’язаних та резервістів, грошової виплати резервістам» від 23.11.2006 № 1644. Пунктом 2 цього документа встановлено, що виплата середнього заробітку військовозобов’язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Детально трудові гарантії працівників призваних на збори, і процедура розрахунків між їхніми роботодавцями та ТЦКСП (Міністерством оборони) визначено в Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов’язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, затвердженій наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 № 80 (далі — Інструкція № 80).

Відповідно до пункту 7 Інструкції № 80 за військовозобов’язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній роботі, так і на сумісних роботах (тобто у працівників-сумісників — за всіма місцями роботи).

Зазначені особи не підлягають звільненню з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (далі — роботодавець) незалежно від підпорядкування і форм власності з дня отримання повістки про призов і до повернення, крім випадків ліквідації підприємства, де вони працювали.

У разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділу, відокремлення), на якому працює військовозобов’язаний, за період зборів виплати йому здійснюють:

— у разі злиття підприємства з іншим підприємством — підприємство, що виникло в результаті злиття;

— у разі приєднання одного підприємства до іншого підприємства — останнє;

— у разі поділу підприємства або відокремлення від нього — нове підприємство, що утворилося в результаті цього поділу, у якому залишився працювати військовозобов’язаний;

— у разі перетворення одного підприємства в інше — підприємство, яке в результаті виникло.

Особам, зайнятим на сезонних роботах, які працюють за строковим трудовим договором, а також тимчасовим працівникам, призваним на збори, за місцем роботи виплачується середня заробітна плата протягом усього часу тривалості зборів та перебування в дорозі до військової частини і назад. Займана посада (місце роботи) за ними зберігається на час цих робіт, обумовлених трудовим договором.

Згідно з пунктом 8 Інструкції № 80 особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв’язку з від’їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати (тобто середнього заробітку) працівнику провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, де працює військовозобов’язаний.⁸

Отже, якщо працівник подав підприємству повістку ТЦКСП про призов на збори, наприклад, з 12 серпня, то підприємство зобов’язане не пізніше 11 серпня виплатити працівникові заробітну плату за відпрацьований час у серпні, а також нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 12 по 26 серпня (15 календарних днів — перші півмісяця зборів), тобто фактично середній заробіток за вказаний період виплачується авансом. Надалі середній заробіток за період з 27 по 31 серпня (друга половина місяця) виплачується працівникові в день, встановлений на підприємстві для виплати заробітної плати працівникам за другу половину місяця, а середній заробіток за період з 1 по 15 вересня виплачується в день, встановлений на підприємстві для виплати заробітної плати працівникам за першу половину місяця, і так далі в наступних місяцях.

Пунктом 12 Інструкції № 80 встановлено, що підприємства для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов’язаним, призваним на збори, подають до районного ТЦКСП, у якому перебувають на обліку військовозобов’язані, рахунки, які акцептуються і передаються до обласного ТЦКСП для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов’язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиний соціальний внесок; далі — ЄСВ). До рахунків додаються відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов’язаним, призваним на збори, за формою згідно з цією Інструкцією, в якій зазначаються у відповідних графах за кожним працівником: ПІБ; середня зарплата на місяць; період перебування на зборах; сума витрат, яка підлягає відшкодуванню за період перебування на зборах (у тому числі ЄСВ, нарахований на середній заробіток). Відомості на виплату середньої заробітної плати підписуються керівником підприємства та головним бухгалтером.

Таким чином, при отриманні повістки від ТЦКСП про призов на збори працівника (як військовозобов’язаного) роботодавець повинен увільнити такого працівника від виконання трудових обов’язків на весь період зборів, а також нарахувати і виплатити йому заробітну плату за відпрацьований час по останній день роботи і середній заробіток за перші півмісяця зборів (тобто за робочі дні, що припадають на перші 15 календарних днів зборів) і в подальшому нараховувати середній заробіток за весь період перебування на зборах, а для отримання компенсації понесених витрат потрібно надати ТЦКСП рахунки (із зазначенням суми середнього заробітку і нарахованого на нього ЄСВ), які повинні бути відшкодовані роботодавцю Міністерством оборони.

У разі, якщо військовозобов’язаний (резервіст) був призваний на збори зі щорічної чи додаткової відпустки, остання підлягає продовженню після закінчення зборів або перенесенню на інший строк (п. 10 Інструкції № 80).

Якщо військовозобов’язаний захворів під час зборів (резервіст захворів під час виконання ним обов’язків служби у військовому резерві) і продовжує хворіти після їх закінчення, за ним зберігаються місце роботи і займана посада, а з дня закінчення зборів (закінчення виконання обов’язків служби у військовому резерві), у разі тимчасової непрацездатності, замість заробітної плати виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до закону (ч. 14 ст. 29 Закону про військовий обов’язок).

Особи, які проходять збори з відривом від виробництва, використовують вихідні, святкові та неробочі дні згідно з розпорядком, установленим командуванням, що провадить збори (п. 9 Інструкції № 80).

Витрати на проїзд до місця проведення зборів і назад до місця проживання військовозобов’язаних (резервістів) у розмірі фактичних витрат, але не більше встановлених норм відшкодовуються ТЦКСП (п. 6 Інструкції № 80).

Що стосується документальної підстави для увільнення працівника від трудових обов’язків, то у всіх випадках, коли працівник призивається на військову службу або на збори, викликається до ТЦКСП (незалежно від підстав), направляється на медичний огляд, такою підставою є повістка ТЦКСП або мобілізаційне розпорядження, в яких зазначаються місце, дата і час явки за викликом, тобто куди і коли повинен прибути громадянин для проходження військової служби, зборів, медогляду, взяття на військовий облік тощо (ч. 6 ст. 14, ч. 9 ст. 15, ч. 9 ст. 29 Закону про військовий обов’язок, п.п. 12–15, 20, 21, 29–31 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі — Порядок № 560), пп. 6 п. 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі — Положення № 1153), п. 10.2 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, далі — Інструкція № 170).

Форму повісток наведено у додатку 1 до Порядку № 560 та у додатку 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.

Підставою для прийняття громадянина на військову службу на контрактній основі є укладений ним з Міністерством оборони контракт, один примірник якого надається громадянинові (п. 2.2 Інструкції № 170). Форма контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України наведена у додатку 1 до Положення № 1153.

Про призов громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом ТЦКСП письмово повідомляють державні органи, підприємства, заклади, установи і організації, в яких зазначені громадяни працювали (абз. третій п. 253 Положення № 1153, п. 2.23 Інструкції № 170).

Таким чином, для увільнення від виконання трудових обов’язків на час проходження військової служби в особливий період або на час виконання обов’язків військовозобов’язаного в робочий час працівник повинен надати роботодавцю повістку (мобілізаційне розпорядження), видану ТЦКСП, або контракт, копія якої(го) повинна зберігатися у роботодавця.

На підставі повістки (мобілізаційного розпорядження) ТЦКСП або контракту роботодавець повинен видати наказ про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків з дати призову (прийняття) на військову службу (фактично — з дня, зазначеного у повістці) або на час виконання обов’язків військовозобов’язаного (проходження медогляду, оновлення облікових даних в ТЦКСП тощо).

Основна частина тексту наказу може бути такою:

«УВІЛЬНИТИ КРАВЧЕНКА Сергія Андрійовича, водія, від виконання трудових обов’язків з 19.08.2024 у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період до дня фактичного звільнення з військової служби із збереженням місця роботи і посади».

Що стосується документа, який підтверджує призов (прийняття) на військову службу і її проходження військовослужбовцем, то до 18.05.2024 таким документом був військовий квиток, де у відповідних розділах проставлялись службові відмітки про проходження військової служби. З 18.05.2024 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 (далі — Постанова № 559), якою затверджено форму військово-облікового документа і Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов’язаних та резервістів (далі — Порядок № 559).

Пунктом 2 Постанови № 559 встановлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією Постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.

Форма військово-облікового документа нового зразка містить пункт 10, де відображається строк (строки) проходження військової служби, базової військової підготовки, навчальних зборів.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 559 військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):

— в електронній формі — засобами електронного кабінету призовника, військовозобов’язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі — Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (у разі технічної реалізації);

— у паперовій формі — на бланку, форма якого затверджена Постановою № 559.

Документами, що підтверджують призов (прийняття) військовозобов’язаних на військову службу та збори, можуть бути також довідка, видана ТЦКСП або військовою частиною, а для резервістів — витяг з наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Що стосується інших трудових гарантій працівників-військовослужбовців, крім встановлених статтею 119 КЗпП та Законом про військовий обов’язок, то згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 № 2011-XI час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Що стосується трудових гарантій осіб, які не є військовозобов’язаними, але залучаються для роботи з ними, то відповідно до частини 6 статті 43 Закону про військовий обов’язок за членами комісій з питань взяття на військовий облік районних (міських) комісій та військово-лікарських комісій при відповідних районних (міських) ТЦКСП, лікарями і середнім медичним персоналом, технічними працівниками та обслуговуючим персоналом, які направляються для роботи до ТЦКСП (збірних пунктів) під час взяття на військовий облік і призову громадян на військову службу або на збори для проведення медичного огляду і повторного огляду громадян, на весь час виконання цих обов’язків зберігаються займана посада та середня заробітна плата за основним місцем роботи. Зазначеним особам під час виконання цих обов’язків в іншій місцевості за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони України, відшкодовуються витрати, пов’язані з їх виїздом в іншу місцевість та у зворотному напрямку, наймом житла, а також витрати на відрядження (ч. 7 ст. 43 Закону про військовий обов’язок).

Трудові гарантії при виконанні державних і громадських обов’язків,
передбачених законодавством про вибори

Одним із загальнодержавних заходів є вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які передбачені статтями 69 – 71 Конституції України.

Основний Закон передбачає у статті 103 вибори Президента України, у статті 77 — вибори народних депутатів України, у статті 141 — вибори до місцевих рад. Вибори можуть бути як черговими, так і позачерговими.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII в умовах воєнного стану забороняється проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради АР Крим і органів місцевого самоврядування. Верховна Рада України не пізніше ніж у 90-денний строк з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо чергові або позачергові вибори до відповідних органів мали бути проведені в період, на який було введено воєнний стан, приймає рішення про призначення виборів.

Трудові гарантії працівників, які приймають участь у виборчому процесі, встановлені Виборчим кодексом України (далі — ВКУ).

Згідно з частиною 5 статті 38 ВКУ на час безпосереднього виконання обов’язків члена виборчої комісії (участь у засіданнях комісії, інших заходах на виконання ВКУ чи рішень комісії) на кожного члена виборчої комісії поширюються гарантії і компенсації, передбачені законодавством для працівників на час виконання ними державних або громадських обов’язків у робочий час. Члени виборчої комісії звільняються від виконання службових обов’язків за місцем постійної роботи на час, необхідний для здійснення обов’язків члена комісії, на підставі письмового повідомлення голови, заступника голови чи секретаря відповідної виборчої комісії про скликання засідання комісії або рішення виборчої комісії про залучення члена комісії до участі в інших заходах, передбачених ВКУ. Такі повідомлення або рішення повинні містити зазначення дати, часу та запланованої тривалості засідання виборчої комісії чи іншого заходу.

Таким чином, за працівниками – членами виборчої комісії у разі безпосереднього виконання обов’язків члена виборчої комісії (участь у засіданнях комісії, інших заходах на виконання норм ВКУ чи рішень комісії) у робочий час зберігаються гарантії, передбачені частиною першою статті 119 КЗпП, а саме зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток. Це не стосується членів виборчої комісії, які виконують свої повноваження на платній основі.

За рішенням виборчої комісії, яке затверджується виборчою комісією вищого рівня, голова, заступник голови, секретар або інші члени окружної чи дільничної виборчої комісії (при виборах Президента України для окружної виборчої комісії — не більше 4 осіб, для дільничної виборчої комісії — не більше 3 осіб; при виборах народних депутатів для окружної та дільничної виборчих комісій — не більше 3 осіб; при місцевих виборах для територіальної виборчої комісії — не більше 3 осіб, для дільничної виборчої комісії — не більше 2 осіб) протягом усього періоду повноважень виборчої комісії можуть виконувати свої повноваження у виборчій комісії на платній основі на підставі цивільно-правового договору між ними і виборчою комісією (територіальним представництвом Центральної виборчої комісії, далі — ЦВК). Зазначені особи на цей період увільняються від виконання виробничих або службових обов’язків за основним місцем роботи із збереженням загального та спеціального стажу, але без збереження середнього заробітку. Робота члена виборчої комісії, який виконує свої повноваження у виборчій комісії на платній основі, оплачується за рахунок коштів державного бюджету (при місцевих виборах — за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету), що виділяються на підготовку і проведення виборів, в розмірі та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України. Оплата праці члена виборчої комісії, увільненого від виконання виробничих або службових обов’язків за основним місцем роботи, не може бути нижчою за його середню заробітну плату за основним місцем роботи. Оплата праці членів виборчих комісій у день виборів та у дні встановлення підсумків голосування здійснюється в розмірі та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України (ч. 1, 2, 4 ст. 92, ч. 1, 2, 3, 5 ст. 149, ч. 1, 2, 3, 5 ст. 212 ВКУ).

Підставою для увільнення працівника від роботи у зв’язку з виконанням ним обов’язків члена виборчої комісії є його заява та довідка (виписка з рішення) виборчої комісії про призначення його головою, заступником голови, секретарем або членом виборчої комісії на певний строк. На підставі таких заяви і довідки керівник підприємства видає наказ про увільнення працівника від роботи на період виконання ним обов’язків члена виборчої комісії. Також в наказі обов’язково вказується про збереження (незбереження) середнього заробітку за період роботи членом виборчої комісії.

Якщо працівник, який виконує обов’язки члена виборчої комісії не на платній основі, періодично (на кілька годин в певні дні) залучається до виконання обов’язків члена виборчої комісії (участь у засіданнях комісії, інших заходах на виконання закону про вибори чи рішень комісії), то для увільнення на цей час від виконання трудових обов’язків за місцем постійної роботи він повинен надати своєму роботодавцю письмове повідомлення або рішення виборчої комісії, засвідчене (підписане) головою (заступником голови або секретарем) такої комісії та її печаткою, в якому повинні бути зазначені дата, час та запланована тривалість засідання виборчої комісії чи іншого заходу щодо організації проведення виборів (ч. 5 ст. 38 ВКУ).

Кандидату на пост Президента України (крім кандидата, який є Президентом України або народним депутатом), кандидату в народні депутати (крім кандидата, який є Президентом України або народним депутатом), кандидату в депутати місцевих рад не може бути відмовлено в увільненні на період з часу його реєстрації як кандидата до закінчення виборчого процесу (або скасування його реєстрації) від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки. Зазначені кандидати під час виборчого процесу не можуть бути звільнені з роботи з ініціативи роботодавця, вони без їх згоди не можуть бути переведені на іншу роботу, направлені у відрядження, а також призвані на військову або альтернативну (невійськову) службу, навчальні (перевірні) та спеціальні збори військовозобов’язаних (ст. 109, 166, 237 ВКУ).

Довірені особи кандидатів у Президенти України, у народні депутати, у депутати до місцевих рад мають право на звільнення від виконання виробничих або службових обов’язків з дня їх реєстрації до припинення їх повноважень або закінчення виборчого процесу без збереження заробітної плати за погодженням з роботодавцем (ч. 6 ст. 111, ч. 9 ст. 166, ч. 9 ст. 238 ВКУ). Тобто зазначених осіб роботодавець може, але не зобов’язаний увільняти від виконання трудових обов’язків на період виборчого процесу.

Підставою для увільнення від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки кандидатів в Президенти України, народні депутати, депутати місцевих рад та їх довірених осіб є подана ними заява і відповідне посвідчення, видане ЦВК, а при виборах до місцевих рад — територіальною виборчою комісією. На підставі таких заяви і посвідчення керівник підприємства видає наказ про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків на період виборчого процесу з наданням відпустки без збереження заробітної плати.

Аналогічно довіреним особам кандидатів увільняються від трудових обов’язків в період виборчого процесу з виборів народних депутатів працівники — представники політичних партій у ЦВК і уповноважені особи політичних партій в загальнодержавному та територіальному округах (ч. 8 ст. 165 ВКУ).

Трудові гарантії при виконанні державних і громадських обов’язків,
передбачених спеціальним законодавством

Крім «військового» і «виборного» законодавства, норми про трудові гарантії у вигляді збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку при виконанні обов’язків, які можна вважати державними або громадськими, містить й інше спеціальне законодавство. Аналіз його норм дозволяє зробити висновок, що гарантії, встановлені частиною першою статті 119 КЗпП, поширюються на наступні категорії працівників:

• депутатів місцевих рад на час здійснення депутатських повноважень (тобто на час сесії чи засідання постійної комісії місцевої ради, а також в інших передбачених законом випадках) у робочий час. При цьому нарахований працівнику за основним місцем роботи середній заробіток відшкодовується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету (ст. 32 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 № 93-IV, ч. 3 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 № 280/97-ВР);⁹

• членів виборних профспілкових органів, не звільнених від своїх виробничих чи службових обов’язків, на умовах, передбачених колективним договором чи угодою, на час участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських обов’язків в інтересах трудового колективу, а також на час участі в роботі виборних профспілкових органів, але не менше ніж 2 години на тиждень (ч. шоста ст. 252 КЗпП, ч. шоста ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.99 № 1045-XIV);

• незалежних посередників, членів примирних комісій і трудових арбітражів на час роботи у примирних органах. Зазначеним працівникам оплата праці в розмірі не менше середньомісячної заробітної плати та відшкодування витрат, пов’язаних з участю у примирній процедурі, провадяться за рахунок сторін колективного трудового спору (конфлікту) за домовленістю, а якщо сторони не досягли згоди — в рівних частках (ст. 14 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.98 № 137/98-ВР).

Підставою для увільнення працівника від виконання трудових (посадових) обов’язків у зв’язку із залученням до виконання державних або громадських обов’язків у робочий час, а також для нарахування йому за цей час середнього заробітку є заява працівника (із зазначенням часу відсутності на роботі) і документи, що підтверджують необхідність виконання державних або громадських обов’язків.

Зокрема, документами, які є підставою для увільнення від трудових обов’язків незалежних посередників, членів примирних комісій і трудових арбітражів на час роботи в примирних органах є:

• копія рішення про призначення членів примирної комісії від найманих працівників або профспілки, яку роботодавцю повинен направити орган, уповноважений представляти інтереси найманих працівників або профспілки після підписання угоди про створення примирної комісії — для увільнення від трудових обов’язків членів примирної комісії (п. 2.3, 2.4 Положення про порядок забезпечення гарантій незалежним посередникам, членам примирних комісій і трудових арбітражів (трудовим арбітрам), затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 05.09.2005 № 93; далі — Положення № 93);

• копія письмового доручення на виконання повноважень незалежного посередника або члена трудового арбітражу від Національної служби посередництва і примирення або її відділення в областях — для увільнення від трудових обов’язків незалежних посередників і членів трудового арбітражу у встановлений час (п. 3.5, 4.4 Положення № 93).

У всіх інших випадках, крім розглянутих вище, працівник, якого залучено до виконання державних або громадських обов’язків, повинен надати роботодавцю будь-який засвідчений печаткою державного органу або громадської організації документ (рішення, повідомлення, довідку тощо), що підтверджує таке залучення і необхідність увільнення його від роботи на певний час.

На підставі поданих працівником заяви і підтверджуючого документа керівник підприємства повинен видати наказ про увільнення працівника від виконання трудових (посадових) обов’язків у зв’язку із залученням до виконання державних (громадських) обов’язків у робочий час.

Звертаємо увагу, що звільнення працівника від роботи на час його залучення до виконання державних або громадських обов’язків, коли згідно із законодавством за працівником зберігається середній заробіток, є обов’язком роботодавця.

У всіх вищерозглянутих випадках, коли за працівником зберігається середній заробіток, він розраховується відповідно до абзацу четвертого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, тобто виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи.¹⁰ Якщо протягом останніх 2 календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи.

Якщо роботодавець у встановлених законодавством випадках не нараховує працівнику середній заробіток за час виконання державних або громадських обов’язків, то таке порушення вважається недотриманням мінімальних державних гарантій в оплаті праці (визначені у статті 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 № 108/95-ВР), за яке на роботодавця накладається штраф у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення (абз. п’ятий ч. другої ст. 265 КЗпП), а на винних посадових осіб накладається адміністративний штраф у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 510 до 1700 грн. (ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Табелювання працівників в період виконання державних і громадських обов’язків

В табелі обліку використання робочого часу типової форми № П-5, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489, години або дні відсутності працівника на роботі у зв’язку з виконанням державних або громадських обов’язків відображаються за кодом «ІН» або «22» — інший невідпрацьований час, передбачений законодавством (виконання державних і громадських обов’язків, допризовна підготовка, військові збори і т. ін.), а в разі увільнення від роботи з наданням відпустки без збереження заробітної плати — за кодом «НА» або «18».