Надання відпустки у зв’язку з усиновленням дитини

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) одним з видів соціальних відпусток є відпустка у зв’язку з усиновленням дитини.

Умови, порядок надання і тривалість відпустки у зв’язку з усиновленням дитини

Порядок надання відпустки у зв’язку з усиновленням дитини визначено статтею 18-1 Закону про відпустки та статтею 182 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).

Згідно зі статтею 182 КЗпП і статтею 18-1 Закону про відпустки працівникам, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, надається одноразова оплачувана відпустка у зв’язку з усиновленням дитини.

Звертаємо увагу, що вищевказана відпустка надається працівникам незалежно від віку усиновленої дитини, тобто відпустка може надаватися при усиновленні дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття.

До дітей, про усиновлення яких йдеться у статті 182 КЗпП та статті 18-1 Закону про відпустки, тобто до дітей з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 № 2342-IV належать:

— дитина-сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки;

— діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням ними покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.

У разі якщо працівник усиновив дитину, яка не належить до вище зазначених категорій дітей, права на соціальну відпустку у зв’язку з усиновленням дитини він не має. Наприклад, це стосується чоловіка, який одружився і усиновив дитину дружини від першого шлюбу.

Особі, яка усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, відпустка у зв’язку з усиновленням дитини надається тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів, встановлених статтею 73 КЗпП, після набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини (ч. перша ст. 182 КЗпП, ч. перша ст. 18-1 Закону про відпустки).

Якщо усиновлювачами є подружжя, то така відпустка надається одному з них на їх розсуд (ч. друга ст. 182 КЗпП, ч. перша ст. 18-1 Закону про відпустки). Отже, зазначена соціальна відпустка може бути використана або матір’ю, або батьком дитини.

Особа, яка усиновила дитину, має право на відпустку у зв’язку з усиновленням дитини за умови, якщо заява про надання такої відпустки надійшла не пізніше 3 місяців з дня набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини (ч. перша ст. 182 КЗпП, ч. друга ст. 18-1 Закону про відпустки).

Нагадаємо, що статтею 241-1 КЗпП встановлено порядок обчислення строків, передбачених КЗпП. Зокрема, строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця (ч. третя ст. 241-1 КЗпП).

Отже, якщо рішення суду про усиновлення дитини набрало законної сили 10 березня 2024 року, то заяву про надання відпустки у зв’язку з усиновленням дитини працівник має подати роботодавцю не пізніше 10 червня 2024 року (не пізніше 3 місяців з дня набрання законної сили рішенням суду).

Якщо рішення суду про усиновлення дитини набрало законної сили 31 березня 2024 року, то заяву про надання відпустки у зв’язку з усиновленням дитини працівник має подати роботодавцю не пізніше 30 червня 2024 року, оскільки місяць червень не має 31 числа, а останнім днем цього місяця є 30 червня.

Якщо працівник подасть заяву про надання відпустки у зв’язку з усиновленням дитини пізніше 3 місяців з дня набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини, то роботодавець повинен відмовити працівнику в наданні цієї відпустки.

Документальне оформлення та оплата відпустки у зв’язку з усиновленням дитини

Відпустка у зв’язку з усиновленням дитини надається за заявою особи, яка усиновила дитину, на підставі рішення суду про усиновлення дитини та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (ч. шоста ст. 20 Закону про відпустки).

Таким чином, підставою для надання відпустки у зв’язку з усиновленням дитини є заява працівника про надання цієї відпустки, в якій зазначаються дата початку і тривалість відпустки, та рішення суду про усиновлення дитини (у підприємство має бути копія такого рішення суду). На підставі зазначених заяви та рішення суду роботодавець видає наказ про надання відпустки. Типова форма № П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки» затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489 (далі — Наказ № 489).

Наказом № 489 не визначено код (літерний або цифровий) для відображення в табелі обліку використання робочого часу типової форми № П-5 відпустки у зв’язку з усиновленням дитини, тому підприємство має право самостійно визначити такий код (наприклад, можна запровадити літерний код ВУ (відпустка з усиновленням) або цифровий код 31 чи 32).

Наказ про надання відпустки є підставою для нарахування працівнику оплати за час відпустки.

Статтею 23 Закону про відпустки визначено, що витрати, пов’язані з оплатою відпустки, передбаченої статтею 18-1 цього Закону (тобто відпустки у зв’язку з усиновленням дитини), здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. Отже, відпустку у зв’язку з усиновленням дитини оплачує роботодавець.

Нарахування і виплата відпускних за період відпустки у зв’язку з усиновленням дитини здійснюються в загальному порядку.¹

Після закінчення зазначеної відпустки особі, яка усиновила дитину (або одночасно двох і більше дітей), може бути надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років та/або відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6 років відповідно до медичного висновку в загальновстановленому порядку (ч. третя ст. 182 КЗпП).²

Період оплачуваної відпустки у зв’язку з усиновленням дитини включається до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 2 ч. першої ст. 9 Закону про відпустки), та не виключається з розрахункового періоду при обчисленні відпускних та страхових виплат.

Надання відпустки у зв’язку з усиновленням дитини в період воєнного стану

Особливості надання відпусток в період воєнного стану встановлено статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136).

Так, згідно з частиною 2 статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Отже, якщо працівник залучений до виконання вищезазначених робіт, то в період воєнного стану роботодавець не зобов’язаний, але може відмовити йому в наданні відпустки у зв’язку з усиновленням дитини.

Абзацом третім частини 1 статті 12 Закону № 2136 встановлено, що у період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарні дні за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

Отже, у період дії воєнного стану роботодавець не має права відмовити працівнику в наданні та оплаті відпустки у зв’язку з усиновленням дитини і не може перенести таку відпустку на період після припинення (скасування) воєнного стану.