Індикатор надійності

Підказка: Пароль повинен мати щонайменше 12 символів. Щоб зробити його сильнішим, використовуйте великі та маленькі букви, цифри, та спеціальні символи.

Набрав чинності Закон, яким запроваджено нововведення в наданні відпусток і трудових гарантіях працівників

24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 № 3494-IX (далі — Закон № 3494). Цим Законом внесено зміни, зокрема, до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136). Зміни, внесені до зазначених та інших законодавчих актів, стосуються надання відпусток та деяких трудових гарантій працівників.

Зміни, які стосуються надання відпусток, в тому числі під час воєнного стану, полягають в наступному:

1. До частини другої статті 76 КЗпП та частини першої статті 5 Закону про відпустки внесено доповнення, внаслідок чого тепер тривалість відпусток, в тому числі щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором.

2. Статтю 77-1 КЗпП та статтю 16-1 Закону про відпустки, якими встановлено порядок надання відпустки для підготовки та участі в змаганнях, викладено в новій редакції, якою передбачено, що тривалість, порядок, умови надання та оплати відпустки для підготовки та участі в спортивних змаганнях визначаються трудовим та/або колективним договором. Раніше тривалість, порядок, умови надання та оплати відпусток для підготовки та участі в змаганнях встановлювались Кабінетом Міністрів України.

3. Із Закону про відпустки виключено статтю 15-1 «Відпустка у зв’язку з профспілковим навчанням», а частину сьому статті 252 КЗпП та частину сьому статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.99 № 1045-XIV викладено в новій редакції, згідно з якою на час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова відпустка тривалістю до 6 календарних днів з компенсацією середньої заробітної плати за рахунок профспілкової організації, за рішенням якої працівник направлений на профспілкове навчання.

Таким чином, тепер не роботодавець, а профспілкова організація, за рішенням якої працівник направлений на профспілкове навчання, має оплачувати «профспілкову» відпустку.

4. До частини першої статті 77-3 КЗпП та частини першої статті 19-1 Закону про відпустки внесено зміни, внаслідок чого вони тепер мають наступну редакцію:

«Одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) надається не пізніше трьох місяців з дня народження дитини таким працівникам:

1) чоловіку, дружина якого народила дитину;

2) батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, що підтверджується заявою матері дитини та свідоцтвом про народження дитини, в якому зазначена відповідна інформація про батька дитини;

3) одній із таких осіб: бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати (батько) якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком), на підставі заяви одинокої матері (одинокого батька) дитини.».

5. Частину першу статті 25 Закону про відпустки доповнено пунктом 20, згідно з яким працівникам, які приступили до роботи після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації, надається відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника в обов’язковому порядку тривалістю до 60 календарних днів.

Період такої відпустки без збереження заробітної плати включається до страхового стажу для нарахування пенсії (ч. перша ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV).

6. До статті 26 Закону про відпустки внесено зміни, внаслідок чого текст цієї статті тепер має наступну редакцію:

«За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.

Частину другу виключено

На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

Час перебування у відпустках, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 цього Закону.».

Аналогічні норми тепер мають і частини друга – пята статті 84 «Відпустки без збереження заробітної плати» КЗпП.

Таким чином, тривалість відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін збільшено з 15 до 30 календарних днів на рік, а у випадку настання подій, зазначених в частині третій статті 26 Закону про відпустки, неоплачувана відпустка може надаватися без обмеження строку, а саме тривалістю, визначеною угодою сторін. При цьому з 24 грудня 2023 року (дата набрання чинності Закону № 3494) час перебування працівника у відпустках без збереження заробітної плати, передбачених статтею 26 Закону про відпустки, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

7. Статтю 83 КЗпП і статтю 24 Закону про відпустки доповнено новою частиною другою такого змісту:

«Працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, за їхнім бажанням та на підставі заяви виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відповідна заява подається не пізніше останнього дня місяця, в якому працівник був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу.».

Таким чином, якщо працівник, якого призивають (приймають за контрактом) на військову службу в особливий період, має право на щорічну відпустку, додаткову відпустку на дітей і бажає за них отримати грошову компенсацію, то він має подати роботодавцю заяву про виплату зазначеної грошової компенсації не пізніше останнього дня місяця увільнення від роботи у зв’язку з призовом (прийняттям) на військову службу.

8. Абзац другий частини 1 статті 12 Закону № 2136 доповнено другим реченням, а частину 1 статті 12 Закону № 2136 доповнено новими абзацами третім і четвертим.

Для кращого розуміння нововведень наводимо редакцію абзаців першого – четвертого частини 1 статті 12 Закону № 2136 з урахуванням доповнень:

«1. У період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

У період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

Положення другого речення абзацу другого та абзацу третього цієї частини не застосовуються до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.».

Також пункт 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136 викладено в новій редакції, якою передбачено, що цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім, зокрема, другого речення абзацу другого частини 1 та третього речення абзацу третього частини 1 статті 12 цього Закону, які втрачають чинність з моменту використання днів відпусток, які були перенесені на період після припинення або скасування воєнного стану.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє зробити наступні висновки:

1) якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника перевищує 24 календарні дні, наприклад становить 30 календарних днів, а роботодавець обмежив тривалість цієї відпустки 24 календарними днями за поточний робочий рік, то надання не використаних у період дії воєнного стану 6 календарних днів такої відпустки переноситься на період після припинення (скасування) воєнного стану. Ці 6 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця (наприклад у зв’язку зі скрутним фінансовим станом) можуть бути надані працівнику без збереження заробітної плати, тобто без нарахування і виплати відпускних;

2) працівнику в період дії воєнного стану, крім щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарні дні, «декретної» відпустки, відпустки для догляду за дитиною до 3 років та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини, може бути надано будь-яку іншу відпустку, при цьому за рішенням роботодавця (наприклад у зв’язку зі скрутним фінансовим станом) надання такої відпустки може здійснюватися без збереження заробітної плати. Це стосується оплачуваних відпусток, передбачених законодавством, зокрема, щорічних додаткових відпусток (ст. 7, 8 Закону про відпустки), додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону про відпустки), додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності (ст. 16-2 Закону про відпустки).

Якщо працівник не використав дні оплачуваної відпустки в період дії воєнного стану, то вони переносяться на період після припинення (скасування) воєнного стану (право на отримання таких відпусток за календарний рік не втрачається). Такі перенесені дні оплачуваної відпустки за рішенням роботодавця (наприклад у зв’язку зі скрутним фінансовим станом) можуть бути надані працівнику без збереження заробітної плати, тобто без нарахування і виплати відпускних.

Вищерозглянуті нововведення у частині 1 статті 12 Закону № 2136 дозволяють роботодавцю зекономити власні кошти (в тому числі кошти державного і місцевих бюджетів на виплату відпускних працівникам бюджетної сфери), але позбавляють працівників права на отримання оплати (відпускних) за всі дні оплачуваних відпусток. При цьому законодавець чомусь не визначив умов, за наявності яких роботодавець має право не виплачувати відпускні (фактично достатньо просто бажання роботодавця незалежно від його фінансового стану).

Норми про те, що невикористані дні щорічної основної відпустки (понад 24 календарні дні) та оплачуваних відпусток інших видів можуть надаватися за рішенням роботодавця без збереження заробітної плати, не застосовуються лише до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.

9. До частини 2 статті 12 Закону № 2136 внесено доповнення, внаслідок чого вона тепер має наступну редакцію:

«2. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).».

10. Частину 3 статті 12 Закону № 2136 викладено в такій новій редакції:

«3. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Отже, період відпустки без збереження заробітної плати, яка надається протягом періоду дії воєнного стану, починаючи з 24 грудня 2023 року (дата набрання чинності Закону № 3494) не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Законом № 3494 до декількох законодавчих актів внесено зміни, які стосуються трудових гарантій працівників. Вони полягають в наступному:

1. З частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII та з частини третьої статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту» від 06.06.2019 № 2745-VIII виключено норму, відповідно до якої у разі проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період педагогічного чи науково-педагогічного працівника, що тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов’язків, за таким працівником зберігається попередній середній заробіток.

Таким чином, з 24 грудня 2023 року (дата набрання чинності Закону № 3494) за педагогічними та науково-педагогічними працівниками всіх закладів освіти, в тому числі закладів передвищої освіти, не зберігається середній заробіток у разі проходження ними військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Це пояснюється тим, що ще з 19 липня 2022 року з частини третьої статті 119 КЗпП було виключено норму, яка передбачала збереження середнього заробітку за працівниками під час проходження військової служби в особливий період. Тому норми статті 57 Закону України «Про освіту» та статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту» приведено у відповідність до норм частини третьої статті 119 КЗпП, якою наразі передбачено лише збереження місця роботи і посади за працівниками під час перебування на військовій службі в особливий період.

2. Статтю 67 КЗпП після частини третьої доповнено новою частиною четвертою такого змісту:

«Перенесення вихідних та робочих днів, крім випадків, встановлених цим Кодексом, визначається трудовим та/або колективним договором. У разі відсутності відповідного положення у трудовому та/або колективному договорі перенесення вихідних та робочих днів здійснюється за наказом (розпорядженням) роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації — з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників.».

Одночасно скасовано колишні частини четверту і пяту статті 67 КЗпП, які передбачали, що з метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (стаття 73), а також раціонального використання робочого часу не пізніше ніж за три місяці до таких днів надання Кабінетом Міністрів України рекомендує керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Роботодавець у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці мав видати наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).


Вам також може бути цікаво

Кабмін затвердив нові Порядки бронювання військовозобов’язаних та критерії визначення підприємств критично важливими
Кабмін продовжив на три місяці строк дії відстрочок від мобілізації для заброньованих працівників
Кабмін затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, яким визначено обов’язки роботодавців
Кабмін вніс зміни до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів
Збільшено адміністративні штрафи за порушення правил військового обліку та законодавства про мобілізацію
З 18 травня 2024 року до низки законодавчих актів внесено зміни, спрямовані на удосконалення проведення заходів мобілізації