Надання відпусток учасникам бойових дій та реабілітованим особам

Відповідно до статті 77-2 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) і статті 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік надається:

– учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю (далі — інваліди) внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 р. № 3551-XII (далі — Закон про ветеранів війни);

– особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років» від 17.04.91 р. № 962-XII (далі — Закон про реабілітацію), із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу (далі — жертви репресій).

Норму про надання вищевказаної додаткової відпустки містять також пункт 12 частини першої статті 12 (щодо учасників бойових дій), пункт 17 частини першої статті 13 (щодо інвалідів війни) і частина третя статті 16-1 (щодо постраждалих учасників Революції Гідності з посиланням на статтю 12) Закону про ветеранів війни, частина шоста статті 6 Закону про реабілітацію (щодо жертв репресій).

Особи, яким надається додаткова оплачувана відпустка

Статтею 4 Закону про ветеранів війни встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди внаслідок війни (далі — інваліди війни), учасники війни.

Вичерпний перелік осіб, яким надається статус учасників бойових дій, наведений у статті 6 Закону про ветеранів війни. До таких осіб належать, зокрема:

– учасники бойових дій на території інших країн — військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів) (абз. перший п. 2 ч. першої ст. 6 Закону про ветеранів війни);

– військовослужбовці Збройних Сил України (далі — ЗСУ), Служби безпеки України (далі — СБУ), Служби зовнішньої розвідки України (далі — СЗРУ), поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України (далі — МВС), інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії (абз. другий п. 2 ч. першої ст. 6 Закону про ветеранів війни);

– військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) ЗСУ, Національної гвардії України (далі — Нацгвардія), СБУ, СЗРУ, Державної прикордонної служби України (далі — Держприкордонслужба), Державної спеціальної служби транспорту (далі — Держспецтрансслужба), військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції (далі — АТО) ДПСУ (ДФСУ), ДМСУ, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці МВС, Управління державної охорони України (далі — державна охорона), Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (далі — Держспецзв’язку), Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі — ДСНС), Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (далі — операція Об’єднаних Сил; ООС) (п. 19 ч. першої ст. 6 Закону про ветеранів війни);

– особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в АТО, перебуваючи безпосередньо в районах АТО в період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу ЗСУ, МВС, Нацгвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів (п. 20 ч. першої ст. 6 Закону про ветеранів війни).

Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 413 (далі — Порядок № 413).

Учасникам бойових дій, зазначеним у статті 6 Закону про ветеранів війни, видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойовий дій» та нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойовий дій» Мін’юстом, органами Міноборони, МВС, Мінветеранів, Нацполіцією, Нацгвардією, ДСНС, СБУ, СЗРУ, Управлінням держохорони, ДПСУ (ДФСУ), ДМСУ, Офісом Генпрокурора, Адміністрацією Держприкордонслужби, Держспецзв’язку, Держспецтрансслужби, за місцем реєстрації ветерана війни (п. 9 Порядку № 413, п.п. 3, 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.94 р. № 302; далі — Положення № 302).

Таким чином, підставою для надання працівнику — учаснику бойових дій додаткової відпустки є посвідчення учасника бойових дій, видане в установленому порядку.

Що стосується інвалідів війни, то їх вичерпний перелік наведено у статті 7 Закону про ветеранів війни. Зокрема, інвалідами війни є перераховані вище учасники бойових дій, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в АТО, ООС, забезпеченні їх проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО, ООС у період їх проведення, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення АТО, ООС і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення АТО, ООС, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх проведення (п. 11–13 ч. другої ст. 7 Закону про ветеранів війни).

Інвалідам війни, зазначеним у статті 7 Закону про ветеранів війни, видається посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни — особа з інвалідністю внаслідок війни». Зазначене посвідчення видається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі — органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина (п.п. 3, 7 Положення № 302).

Таким чином, підставою для надання працівнику — інваліду війни додаткової відпустки є посвідчення інваліда війни, видане в установленому порядку.

Що стосується постраждалих учасників Революції Гідності, то особи, які до них належать, визначені статтею 16-1 Закону про ветеранів війни. Постраждалими учасниками Революції Гідності визнаються особи, які на виконання Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» від 21.02.2014 р. № 745-VII включені до переліку осіб, які під час участі в масових акціях громадського протесту, що відбулися в Україні з 21 листопада 2013 року (далі — Революція Гідності), отримали тілесні ушкодження (тяжкі, середньої тяжкості, легкі), але такі ушкодження не призвели до інвалідності, та звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року.

Порядок надання статусу постраждалого учасника Революції Гідності і Порядок виготовлення та видачі посвідчення «Постраждалий учасник Революції Гідності» затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 р. № 119 (далі — Постанова № 119). Згідно із зазначеним Порядком особі, якій надано статус постраждалого учасника Революції Гідності, органом соціального захисту населення видається посвідчення «Постраждалий учасник Революції Гідності», на підставі якого особі надаються відповідні пільги та компенсації, в тому числі за місцем роботи надається додаткова оплачувана відпустка, визначена статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки.

Звертаємо увагу, що згідно з пунктом 10 частини другої статті 7 Закону про ветеранів війни до інвалідів війни належать особи, які стали інвалідами внаслідок поранень, каліцтв, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі в Революції Гідності, та звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року. Участь зазначених осіб у Революції Гідності та отримання ними під час Революції Гідності поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я встановлюється за процедурою, визначеною Постановою № 119. Зв’язок інвалідності з пораненнями, каліцтвом, контузією або іншим ушкодженням здоров’я, отриманими зазначеними особами під час участі у Революції Гідності, встановлюється за результатами медико-соціальної експертизи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, якщо учасник Революції Гідності отримав тілесні ушкодження (тяжкі, середньої тяжкості, легкі), які не призвели до інвалідності, то він може мати статус постраждалого учасника Революції Гідності. Якщо ж учасник Революції Гідності отримав поранення, каліцтво, контузію чи інше ушкодження здоров’я, яке призвело до інвалідності, то він може мати статус інваліда війни. Однак в будь-якому випадку при наявності у працівника одержаного в установленому порядку посвідчення «Постраждалий учасник Революції Гідності» або «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» йому надається додаткова оплачувана відпустка, визначена статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки.

Що стосується надання зазначеної відпустки реабілітованим жертвам репресій, то осіб, які до них належать, визначає Закон про реабілітацію. Вичерпний перелік громадян, які визнаються реабілітованими, встановлений статтею 1-2 зазначеного Закону. Зокрема, визнаються реабілітованими особи:

1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 Закону про реабілітацію (позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі; примусове безпідставне поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; примусове позбавлення громадянства СРСР, УРСР і вислання за межі СРСР; заслання; вислання; депортація; обмеження у праві проживання в окремих містах, місцевостях або адміністративно-територіальних одиницях; позбавлення житла; позбавлення майна тощо), за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред’явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1 – 5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6 – 14, за діяння, передбачені пунктами 15 – 22 статті 3 Закону про реабілітацію, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину.

Всім реабілітованим особам, зазначеним у статті 1-2 Закону про реабілітацію, видається посвідчення (наразі чинна форма посвідчення про пільги реабілітованих, затверджена постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.91 р. № 48, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.92 р. № 564). Видача цього посвідчення здійснюється за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, в тому числі обраними об’єднаними територіальними громадами (частини восьма і дев’ята ст. 6 Закону про реабілітацію).

Звертаємо увагу, що право на додаткову оплачувану відпустку, визначену статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки, мають не всі реабілітовані особи, зазначені у статті 1-2 Закону про реабілітацію, а лише ті з них, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.

Таким чином, лише вищевказаним особам на підставі наданого ними посвідчення реабілітованої особи можна надати зазначену додаткову відпустку.

Порядок надання та оплати додаткової оплачуваної відпустки

Для надання додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки, працівник подає (крім посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни або постраждалого учасника Революції Гідності або реабілітованої особи) заяву про надання такої відпустки. На підставі заяви працівника роботодавець видає наказ про надання йому зазначеної відпустки, типова форма якого (№ П-3) затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 р. № 489 (далі — Наказ № 489). Згідно з типовою формою у наказі про надання відпустки мають бути зазначені прізвище, ім’я та по батькові працівника, якому надається відпустка, назва структурного підрозділу, назва професії (посади), вид відпустки, її період і тривалість (14 календарних днів). Наказ про надання відпустки може бути виданий і за самостійно розробленою підприємством формою, але в ній повинні бути відображені всі необхідні реквізити.

Наказ про надання відпустки є підставою для нарахування працівнику оплати за час відпустки, яка обчислюється в загальновстановленому порядку¹, і внесення запису про відпустку до розділу V «Відпустки» Особової картки працівника типової форми № П-2, яка затверджена спільним наказом Державного комітету статистики України та Міністерства оборони України від 25.12.2009 р. № 495/656.

Наказом № 489 не визначено код для відображення відпустки, що розглядається, в табелі обліку використання робочого часу типової форми № П-5, тому підприємство може встановити такий код самостійно.

Що стосується виду відпусток, до якого належить додаткова відпустка учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, інвалідам війни, статус яких визначено Законом про ветеранів війни, та реабілітованим особам, то така відпустка є додатковою відпусткою окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності — про це зазначено в назві статті 77-2 КЗпП і назві статті 16-2 Закону про відпустки. При цьому стаття 16-2 Закону про відпустки належить до розділу III Закону про відпустки, який має назву «Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності». У той же час види і порядок надання щорічних відпусток визначені в розділі II «Щорічні відпустки» (статті 6 – 12) Закону про відпустки.

Отже, додаткова відпустка, передбачена статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки, не належить до щорічних відпусток, тому на неї не поширюються норми Закону про відпустки, передбачені для щорічних відпусток. Зокрема, зазначена додаткова відпустка не ділиться на частини, не переноситься на інший період (наприклад, у разі хвороби працівника), не продовжується на святкові та неробочі дні, за неї не виплачується грошова компенсація, передбачена статтею 24 Закону про відпустки. На відміну від щорічних відпусток, зазначена відпустка не пов’язана з робочим процесом і надається один раз протягом календарного року незалежно від часу роботи на підприємстві та відпрацьованого часу в поточному календарному році працівником. Конкретний період і черговість надання цієї додаткової відпустки визначаються за погодженням між працівником і роботодавцем. Невикористана в поточному календарному році така відпустка на наступний календарний рік не переноситься.² Тривалість додаткової відпустки не залежить від загальної тривалості щорічної відпустки працівника.

Що стосується джерел фінансування додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки, то в статті 23 Закону про відпустки, яка встановлює вичерпний перелік відпусток, витрати на оплату яких здійснюються за рахунок коштів роботодавців, зазначену відпустку не вказано. Швидше за все, законодавець просто забув внести до статті 23 Закону про відпустки відповідне доповнення (щодо оплати за рахунок роботодавця відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону про відпустки). Підтвердженням цього є лист Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 р. № 430/13/116-16 (див. ВТЗ № 9/2016, с. 118), в якому роз’яснено, що Мінсоцполітики розробило проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку оплати відпустки окремим категоріям ветеранів війни», яким пропонується внести зміни до статті 23 Закону про відпустки, що передбачають оплату відпустки окремим категоріям ветеранів війни за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, і за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

Однак пройшло вже більше 4 років, але анонсовані Мінсоцполітики зміни до Закону про відпустки так і не внесені.

Що стосується сьогоднішньої ситуації, то наявність в «пільгових» статтях 12 і 13 Закону про ветеранів війни норм про надання додаткової оплачуваної відпустки учасникам бойових дій та інвалідам війни розглядається як пільга зазначеним особам — про це Мінсоцполітики повідомило в листі від 18.08.2016 р. № 454/13/116-16 (див. ВТЗ № 9/2016, с. 117). Якщо це пільга, то витрати, пов’язані з її наданням (тобто витрати на оплату зазначеної додаткової відпустки), на підставі норм частини першої статті 17 Закону про ветеранів війни та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 16.02.94 р. № 94 (далі — Постанова № 94) фінансуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Так, згідно з пунктом 6 Постанови № 94 витрати державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій (далі — організації), пов’язані з наданням пільг, передбачених Законом про ветеранів війни, покриваються місцевими фінансовими органами на підставі розрахунків, поданих організаціями, шляхом перерахування коштів на їх рахунки в установах банків. Пільги, передбачені Законом про ветеранів війни, надаються організаціями за рахунок власних коштів з наступним відшкодуванням їх з бюджету за встановленими нормами у погоджені з фінансовими органами терміни.

Відшкодування організаціям витрат, пов’язаних з наданням пільг, фінансові органи проводять за рахунок коштів місцевих бюджетів на підставі перевірених ними розрахунків, поданих організаціями. Організації в установленому порядку подають фінансовому органу за місцем їх знаходження платіжне доручення на погоджену загальну суму витрат у 4 примірниках. Перший примірник доручення підписується керівником або заступником і головним бухгалтером фінансового органу і скріплюється печаткою. Три примірники доручення подаються в установу банку. Четвертий примірник платіжного доручення і розрахунок до нього залишаються у фінансовому органі, який веде облік відшкодування зазначених витрат. Видатки, пов’язані з наданням пільг, відображаються в обліку виконання місцевого бюджету в розділі 207 параграфу II «Пільги учасникам війни» Класифікації доходів і видатків державного і місцевих бюджетів.

Таким чином, якщо керуватися нормами частини першої статті 17 Закону про ветеранів війни і пунктом 6 Постанови № 94, то витрати на оплату додаткової відпустки учасникам бойових дій, інвалідам війни та іншим особам повинні відшкодовуватися роботодавцям за рахунок коштів місцевих бюджетів. Однак на практиці цього не відбувається (місцеві органи не вважають своїм обов’язком відшкодовувати роботодавцям витрати на оплату зазначеної додаткової відпустки).

З огляду на вищевикладене, рекомендуємо роботодавцям нараховувати і виплачувати за власний рахунок учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, інвалідам війни та реабілітованим особам заробітну плату за період додаткової відпустки, при цьому можна подати фінансовому органу місцевої ради (виконкому) документ (платіжне доручення), що підтверджує суму виплаченої середньої заробітної плати за період відпустки для отримання її відшкодування за рахунок коштів місцевого бюджету. Якщо фінансовий орган місцевої ради відмовляється надавати вказане відшкодування відпускних, то роботодавець може звернутися до суду.

У разі якщо учасник бойових дій (інвалід війни, постраждалий учасник Революції Гідності, реабілітована особа), який має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, одночасно є «чорнобильцем», який має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 робочих днів на рік, передбачену пунктом 22 частини першої статті 20, пунктом 1 частини першої статті 21, пунктом 3 частини третьої статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 р. № 796-XII (далі — Закон № 796), то, на думку Мінсоцполітики³, він може скористатися тільки однією із зазначених відпусток (однієї пільгою) за його вибором (ст. 60 Закону № 796), оскільки ці пільги є однотипними.

Надання відпустки без збереження заробітної плати

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 25 Закону про відпустки відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку:

– учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону про ветеранів війни, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

– особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону про ветеранів війни, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно.

Статтею 8 Закону про ветеранів війни визначено, що учасниками війни визнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені цим Законом.

Так, згідно зі статтею 9 Закону про ветеранів війни до учасників війни належать, зокрема:

– працівники, які на контрактній основі направлялися на роботу в держави, де велися бойові дії (включаючи Республіку Афганістан у період з 1 грудня 1979 року по грудень 1989 року), і не входили до складу обмеженого контингенту радянських військ (п. 6 ст. 9 Закону про ветеранів війни);

– дружини (чоловіки) військовослужбовців, які працювали за наймом в державах, зазначених у пункті 6 статті 9 Закону про ветеранів війни (див. вище), в період ведення бойових дій у них і не входили до складу обмеженого контингенту радянських військ (п. 7 ст. 9 Закону про ветеранів війни);

– працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення АТО, ООС, перебуваючи безпосередньо в районах АТО, ООС у період їх проведення, в порядку, встановленому законодавством (п. 13 ст. 9 Закону про ветеранів війни).

Учасникам війни, які вказані у статті 9 Закону про ветеранів війни, видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника війни» та нагрудний знак «Ветеран війни — учасник війни». Зазначене посвідчення видається органом соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина (п.п. 3, 7 Положення № 302).

Особами, на яких поширюється дія Закону про ветеранів війни, є громадяни, зазначені у статті 10 Закону про ветеранів війни. До них, зокрема, належать члени сім’ї військовослужбовців ЗСУ, Нацгвардії, СБУ, СЗРУ, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, поліцейських, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців МВС, Управління держохорони, Держспецзв’язку, ДСНС, рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення АТО ДПСУ (ДФСУ), ДМСУ, Державної пенітенціарної служби України, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в АТО, ООС, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються особи, нагороджені орденом Героїв Небесної Сотні, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Другої світової війни (ст. 11 Закону про ветеранів війни).