ВОЄННИЙ СТАН ТА МОБІЛІЗАЦІЮ ПРОДОВЖЕНО ДО 18 СЕРПНЯ 2023 РОКУ
Першим Указом Президента, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 02.05.2023 № 3057-IX, що набрали чинності 19.05.2023, у зв’язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Отже, воєнний стан в Україні продовжено до 18 серпня 2023 року, відповідно, до цієї дати будуть діяти всі заходи, обмеження, особливості трудових відносин, податкові пільги тощо, встановлені законодавством на період дії воєнного стану, про які докладно йшлося у низці статей нашого журналу за 2022 рік. Зокрема, як мінімум, до 18 серпня 2023 року буде діяти Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX.
Другим Указом Президента, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 02.05.2023 № 3058-IX, що набрали чинності 20.05.2023, у зв’язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань продовжено з 20 травня 2023 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб.
Таким чином, загальну мобілізацію в Україні продовжено до 18 серпня 2023 року, відповідно, до цієї дати будуть проводитися всі заходи, пов’язані з призовом (прийняттям за контрактом) на військову службу громадян із збереженням трудових гарантій працівників-військовослужбовців, про які докладно йдеться у низці статей нашого журналу за 2022 рік.
ДОПОВНЕНО ПЕРЕЛІК ПОВАЖНИХ ПРИЧИН,
ЗА НАЯВНОСТІ ЯКИХ ПЕРІОД ВИКЛЮЧАЄТЬСЯ З РОЗРАХУНКОВОГО ПЕРІОДУ
ПРИ НАРАХУВАННІ СТРАХОВИХ ВИПЛАТ
Цією постановою, яка набрала чинності 07.06.2023, внесено зміну до пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266.
Зміною перелік поважних причин, за наявності яких період виключається з розрахункового періоду при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат («лікарняних», «декретних» тощо), доповнено ще однією поважною причиною — період, протягом якого працівник проходив строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або проходив військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, і за ним не зберігався роботодавцем середній заробіток за такий період.
Таким чином, для страхових випадків, які настали, починаючи з 07.06.2023, з розрахункового періоду виключається період перебування працівника на військовій службі в особливий період (в тому числі під час дії воєнного стану), коли за ним не зберігався середній заробіток за місцем роботи.
Отже, середньоденна заробітна плата тепер не буде штучно занижуватися при розрахунку суми страхових виплат у працівників, які в розрахунковому періоді перебували на військовій службі в особливий період, і за ними не зберігався середній заробіток за місцем роботи.
ЗБІЛЬШЕНО СТРОКИ ЗБЕРІГАННЯ ПЕРВИННИХ
ДОКУМЕНТІВ ТА ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ
Цим Законом (далі — Закон № 2970), який набрав чинності 28.04.2023 (за винятком окремих норм), внесено зміни до Податкового кодексу України (далі — ПКУ) та інших законодавчих актів. Зокрема, в ПКУ в новій редакції викладено пункт 44.3, яким встановлено вимоги до платників податків щодо забезпечення зберігання документів, зазначених у пункті 44.1 ПКУ, а саме первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів.
Тепер пунктом 44.3 статті 44 ПКУ встановлено, зокрема, таке:
«44.3. Платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше:
44.3.1. 2555 днів — для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу;
44.3.2. 1825 днів — для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються особами, визначеними пунктом 133.1 статті 133, підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 та пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, а також юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з підпунктом 44.3.1 цього пункту;
44.3.3. 1095 днів — для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 цього пункту;
44.3.4. 1095 днів — для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи.
Строки зберігання документів та інформації, визначені цим пунктом, розраховуються з дня подання податкової звітності чи іншої звітності, передбаченої цим Кодексом, для складення якої використовуються зазначені документи та/або інформація, а в разі її неподання — з передбаченого цим Кодексом граничного строку подання такої звітності, а для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, — з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів — з дня завершення строку їх дії)».
Таким чином, для платників податку – резидентів збільшено з трьох до п’яти років (з 1095 днів до 1825 днів) строк зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2970 встановлено, що нові вимоги щодо 1825-денного мінімального строку зберігання документів, передбачені пунктом 44.3 ПКУ, застосовуються до документів, які розроблено:
– до дня набрання чинності цим Законом, строк зберігання яких не закінчився на день набрання чинності цим Законом (тобто не закінчився на 28.04.2023);
– починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 28.04.2023);
– особою, стосовно якої на день набрання чинності цим Законом розпочато, але не завершено процедуру припинення (ліквідації);
особою, стосовно якої прийнято рішення про ліквідацію після набрання чинності цим Законом.
ДПСУ ЗАТВЕРДИЛА МЕТОДИКУ ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕВІРКИ ДОСТОВІРНОСТІ,
ПОВНОТИ НАРАХУВАННЯ ТА СПЛАТИ ПДФО, ЄСВ ТА ВІЙСЬКОВОГО ЗБОРУ
Цим наказом ДПСУ затвердила Методику проведення перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та військового збору (далі — Методика). Ця Методика розроблена з метою належної організації контрольно-перевірочних заходів платників податків – податкових агентів, забезпечення всебічного вивчення питання під час проведення документальних перевірок. Вона призначена для застосування посадовими особами податкових органів при виконанні ними своїх функціональних обов’язків.
Методика містить інформацію щодо:
– обсягів інформації, яка має бути перевірена та висвітлена в матеріалах перевірки;
– способів викладення в матеріалах перевірки фактів та обставин;
– способів обґрунтування висновків.
Згідно з розділом ІІІ Методики метою документальної перевірки податку на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО), військового збору (далі — ВЗ) та єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ) є встановлення правильності та своєчасності їхнього нарахування та сплати (перерахування), а також відображення в обліку та звітності.
Для цілей, визначених Методикою, перевіркою вважається документальна перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати ПДФО, ВЗ і ЄСВ. Завдання документальної перевірки ПДФО, ВЗ і ЄСВ: здійснити перевірку дотримання платником податків законодавчих вимог, які регламентують порядок нарахування, сплати, ведення обліку та складання звітності з ПДФО, ВЗ і ЄСВ.
Перевірка ПДФО, ВЗ та ЄСВ передбачає наступні напрями дослідження:
– правильність формування обчислення об’єкта оподаткування ПДФО, ВЗ і бази нарахування ЄСВ;
– обґрунтованість застосовуваних розміру ЄСВ, ставок ПДФО та правомірність застосування пільг;
– дотримання вимог ведення поточних записів у первинному, аналітичному та синтетичному обліку господарських операцій, виходячи з яких нараховуються ПДФО, ВЗ і ЄСВ;
– достовірність арифметичних розрахунків сум податкових зобов’язань із ПДФО, ВЗ і сум ЄСВ;
– правильність складання і дотримання термінів подання звітності, Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі — Податковий розрахунок);
– реальність відображення залишків заборгованості в розрахунках із бюджетами з ПДФО, ВЗ, ЄСВ в обліку;
– своєчасність і повнота сплати (перерахування) ПДФО, ВЗ і ЄСВ.
Перевірці підлягають наступні питання:
– правильність визначення об’єкта оподаткування ПДФО і ВЗ при нарахуванні (виплаті) доходів платникам податків у вигляді заробітної плати, винагород за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг), інших виплат фізичним особам (як у грошовій, так і не грошовій формі);
– правильність застосування до об’єкта оподаткування розміру ставок ПДФО залежно від виду доходу;
– правомірність надання податкової соціальної пільги;
– надання поворотної фінансової допомоги фізичним особам та оподаткування такої допомоги у разі встановлення факту її неповернення;
– правильність визначення бази нарахування ЄСВ;
– правильність та правомірність застосування розміру ЄСВ;
– дотримання встановлених строків сплати до бюджетів ПДФО, ВЗ і ЄСВ;
– дотримання вимог щодо пропорційності сплати ЄСВ (авансових платежів) одночасно з виплатою сум заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується ЄСВ;
– на яких рахунках обліковується нарахування та сплата ПДФО, ВЗ і ЄСВ.
Рекомендації працівникам податкового органу щодо перевірки питань достовірності, повноти нарахування, утримання та сплати до бюджетів ПДФО та ВЗ, правильності нарахування, обчислення та сплати ЄСВ, особливості перевірки дотримання вимог до складання та подання Податкового розрахунку наведено в розділі IV Методики, а рекомендації щодо документування результатів проведення документальної перевірки ПДФО, ВЗ та ЄСВ — в розділі V Методики.
ОНОВЛЕНО ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ
ПРО СТАЖУВАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У РОБОТОДАВЦЯ
Цей документ (далі — Постанова № 146) набрав чинності 29.04.2023 одночасно з новою редакцією статті 29 «Розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності молоді» Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість), про норми якої ми докладно повідомляли (див. статтю «Новий порядок стимулювання роботодавців працевлаштовувати безробітних» в журналі «Все про працю і зарплату» № 6/2022, стор. 105).
Нагадаємо, що згідно з частиною 1 статті 29 Закону про зайнятість з метою набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов’язків, удосконалення професійних знань, навичок та умінь, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетентностей здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікованого робітника, спеціальність за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, освітньо-професійний ступінь фахового молодшого бакалавра, ступені вищої освіти молодшого бакалавра або бакалавра та продовжують здобувати освіту на наступному рівні освіти, мають право у вільний від навчання час проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, у роботодавця на умовах, визначених договором про стажування, строк якого не може перевищувати 6 місяців. У разі якщо в період стажування особа виконує професійні роботи, роботодавець за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки (за наявності), яка в разі відсутності на вимогу працівника оформлюється згідно із законодавством. Відомості про проходження стажування вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі — Держреєстр страхування) в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням із Мінсоцполітики. Порядок укладення договору про стажування та типова форма договору про стажування затверджуються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищенаведеної норми Постановою № 146 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 № 20 (далі — Постанова № 20), яка отримала нову назву «Про затвердження Порядку укладення договору про стажування здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти у роботодавця і Типової форми договору про стажування здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти у роботодавця». Одночасно змінено й назви документів, які затверджено Постановою № 20, а саме нею тепер затверджено:
– Порядок укладення договору про стажування здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти у роботодавця (далі — Порядок № 20);
– Типову форму договору про стажування здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти у роботодавця (далі — Типова форма договору про стажування).
Зміни обумовлено приведенням норм Постанови № 20 у відповідність до положень нової редакції статті 29 Закону про зайнятість та нормативно-правових актів у сфері освіти.
У пункті 2 Порядку № 20 в новій редакції викладено два терміни та введено один новий термін «роботодавець», внаслідок чого маємо такі терміни:
– керівник стажування — відповідальний за проведення стажування працівник юридичної особи (підприємства, установи, організації) або фізичної особи – підприємця, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб (раніше керівником стажування міг бути працівник підприємства, який має досвід та стаж роботи за відповідною спеціальністю (кваліфікацією) або професією (кваліфікаційним рівнем) не менш як 3 роки);
– роботодавець — юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа – підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб;
– стажисти — здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікованого робітника, спеціальність за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, освітньо-професійний ступінь фахового молодшого бакалавра, ступені вищої освіти молодшого бакалавра або бакалавра та продовжують здобувати освіту на наступному рівні освіти і проходять стажування у роботодавця за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на визначених договором про стажування умовах у вільний від навчання час.
Таким чином, тепер стажистами є не студенти закладів вищої освіти та учні закладів професійної (професійно-технічної) освіти, а здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, які можуть проходити стажування не тільки у юридичних осіб (на підприємствах, в установах, організаціях), а й у фізичних осіб – підприємців, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб.
В абзаці першому пункту 9 Порядку № 20 уточнили, що роботодавець визначає керівника стажування, який разом із стажистом розробляє індивідуальну програму стажування за відповідною професією або на відповідній посаді (було — за здобутою спеціальністю (кваліфікацією) або професією (кваліфікаційним рівнем)) та перелік робіт.
У викладеному в новій редакції пункті 11 Порядку № 20 тепер зазначено, що Договір про стажування укладають роботодавець та стажист (у разі досягнення ним повноліття) або його батьки, інші законні представники. Договір про стажування укладається у двох примірниках, один з яких зберігається у роботодавця, другий — у стажиста або його батьків, інших законних представників.
Згідно з викладеним у новій редакції пунктом 13 Порядку № 20 запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки (за наявності), яка в разі відсутності на вимогу працівника оформлюється згідно із законодавством. Відомості про проходження стажування вносяться до реєстру застрахованих осіб Держреєстру страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням із Мінсоцполітики.
В новій редакції викладено додаток до Порядку № 20, в якому наведено форму заяви стажиста до юридичної особи або фізичної особи – підприємця з проханням прийняти на стажування, та Типову форму договору про стажування, яка враховує нові норми Порядку № 20 (зокрема, стосовно термінології).
Нагадаємо, що стажисти, яким роботодавець нараховує заробітну плату під час стажування, у додатку Д1 до Податкового розрахунку відображаються з кодом категорії застрахованої особи 69.
ВНЕСЕНО ЗМІНИ ДО ПОРЯДКУ БРОНЮВАННЯ ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ
Цим документом (далі — Постанова № 400), який набрав чинності 02.05.2023, внесено зміни до Порядку бронювання військовозобов’язаних за списком військовозобов’язаних під час дії воєнного стану (далі — Порядок бронювання), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 (далі — Постанова № 76), про норми якого ми докладно повідомляли (див. статтю «Бронювання працівників під час воєнного стану» у ВПЗ № 2/2023, стор. 80).
Постановою № 400 встановлено граничні строки подання, погодження, розгляду, прийняття рішення щодо списків військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, та зарахування військовозобов’язаних на спеціальний військовий облік.
Змінами, внесеними до пунктів 7 – 11 Порядку бронювання, передбачено наступне:
– органи державної влади, інші державні органи у строк не більше ніж 5 робочих днів з дня отримання списку військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі — список) подають його на погодження Генеральному штабу Збройних Сил (СБУ, Службі зовнішньої розвідки) для їх перевірки та погодження;
– з метою погодження списки розглядаються щодо повноти заповнення та наявності обґрунтувань Генеральним штабом Збройних Сил (СБУ, Службою зовнішньої розвідки) у строк не більше ніж 10 робочих днів з дня їх отримання, після чого подаються до Мінекономіки;
– після отримання від Генерального штабу Збройних Сил (СБУ, Служби зовнішньої розвідки) погоджених списків Мінекономіки у строк не більше ніж 5 робочих днів з дня отримання списків приймає рішення про бронювання військовозобов’язаних;
– територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов’язаний перебуває на військовому обліку (відповідний підрозділ Центрального управління та/або регіональний орган СБУ, відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки), на підставі рішення про бронювання військовозобов’язаних у строк не більше ніж 5 робочих днів з дня його отримання зараховує такого військовозобов’язаного на спеціальний військовий облік.
Таким чином, тепер період від отримання державними органами від роботодавців списків на бронювання працівників, які складаються згідно з нормами Постанови № 76, до зарахування заброньованих на спеціальний військовий облік має становити не більше 25 робочих днів.