Роз’яснення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області «Щодо сплати ЄСВ з компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівнику після звільнення» від 05.11.2020 р.

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

РОЗ’ЯСНЕННЯ

від 05.11.2020 р.

Щодо сплати ЄСВ з компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з 
порушенням термінів її виплати, нарахованої працівнику після звільнення

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області нагадує, що базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) для роботодавців є суми нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суми винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Ці норми встановлені п. 1 частини 1 ст. 7 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі — Закон № 2464).

Згідно з частиною 2 ст. 7 Закону № 2464 для осіб, які, зокрема, отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування єдиного внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час.

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску, передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за № 114/8713 (далі — Інструкція № 5).

До фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема, суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати (пп. 2.2.8 п. 2.2 розділу ІІ Інструкції № 5).

Отже, суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, що нараховуються після звільнення працівника, є базою нарахування єдиного внеску.

_________________________________________________________________________

КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ: У вищенаведених двох роз’ясненнях дніпропетровські податківці висловили свою позицію щодо сплати ЄСВ з нарахованих працівнику після його звільнення двох видів виплат: грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки (далі — «відпускна» компенсація) та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати (далі — «зарплатна» компенсація).

На думку податкового органу, «відпускна» компенсація, нарахована підприємством після звільнення працівника, не обкладається ЄСВ, оскільки підприємство після звільнення працівника не несе щодо нього обов’язку страхувальника, а, відповідно, і платника ЄСВ. При цьому податковий орган чомусь не бере до уваги те, що «відпускна» компенсація нараховується лише за наявності трудових відносин (роботодавцем працівнику) і згідно з підпунктом 2.2.12 Інструкції № 5 належить до додаткової заробітної плати фонду оплати праці (далі — ФОП).

Що стосується «зарплатної» компенсації, яка нараховується після звільнення працівника, то висновок податкового органу протилежний — така компенсація є базою нарахування ЄСВ, оскільки належить до фонду додаткової заробітної плати ФОП (пп. 2.2.8 Інструкції № 5).

Такі ж висновки містять консультації, розміщені на сайті ДПСУ в ЗІР (категорія 201.03).

Таким чином, незважаючи на те, що і «відпускна» компенсація, і «зарплатна» компенсація згідно з Інструкцією № 5 включаються до фонду додаткової заробітної плати ФОП, податківці вважають, що з нарахованої після звільнення працівника «відпускної» компенсації ЄСВ не сплачується, а з «зарплатної» компенсації — сплачується. Аргументація така: «відпускна» компенсація згідно з підпунктом 2.2.12 Інструкції № 5 є оплатою за невідпрацьований час, а відповідно до частини 2 статті 7 Закону № 2464 якщо після звільнення з роботи особі нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час, ЄСВ нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Посилаючись саме на частину 2 статті 7 Закону № 2464 податківці в низці своїх роз’яснень роблять висновок, що якщо після звільнення особі нараховано заробітну плату за невідпрацьований час (зокрема, «відпускну» компенсацію), то ЄСВ не нараховується. Хоча такий висновок (таку норму) ні частина 2 статті 7 Закону № 2464, ні інші нормативні документи, зокрема Інструкція № 449, не містять.

Що стосується виплат за невідпрацьований час, то вони згадуються лише в підпункті 2.2.12 Інструкції № 5. До них належать, зокрема, «відпускна» компенсація, оплата простоїв не з вини працівника, оплата (середній заробіток), що зберігається за час відпусток, виконання державних або громадських обов’язків, дні обстеження, здавання крові та день відпочинку, що надається після кожного дня здавання крові, дні медичного огляду (обстеження) тощо.

«Зарплатна» компенсація згадується не в підпункті 2.2.12 Інструкції № 5, де наведено виплати за невідпрацьований час, а в підпункті 2.2.8 Інструкції № 5. Враховуючи саме цей факт, податківці вважають «зарплатну» компенсацію виплатою за відпрацьований час, тому й зробили висновок про необхідність сплати ЄСВ з «зарплатної» компенсації, що нараховується після звільнення працівника.

Ми з таким висновком не погоджуємося, оскільки «зарплатна» компенсація за своєю суттю не є виплатою за відпрацьований час (її сума не залежить від відпрацьованого працівником часу чи обсягу виконаної ним роботи), а є аналогом фінансової санкції, що накладається на роботодавця за затримку виплату заробітної плати на один і більше календарних місяців, внаслідок чого працівник через інфляцію втрачає частину своєї заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, про що чітко зазначено у статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-III та в пункті 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159.

Висновок про те, що «зарплатна» компенсація, яка нараховується після звільнення працівника, не обкладається ЄСВ, був зроблений і спеціалістом ДФСУ на сторінках нашого видання.

В підтвердження нашої позиції про те, що «зарплатна» компенсація не є виплатою за відпрацьований час (виконану роботу), говорить і лист Мінсоцполітики, де зазначається, що «зарплатна» компенсація не включається до мінімальної заробітної плати (нагадаємо, що до мінімальної заробітної плати включаються лише виплати за відпрацьований час або виконану роботу).

Таким чином, на нашу думку, «зарплатна» компенсація, яка нараховується працівнику після звільнення, не є базою нарахування ЄСВ на тій самій підставі, що і «відпускна» компенсація — це виплата за невідпрацьований час, а підприємство не має обов’язку страхувальника щодо звільненого працівника.

Якщо ж підходити до норм частини 2 статті 7 Закону № 2464 не буквально, як це роблять податківці, а з урахуванням норм пункту 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464, що визначає базою нарахування ЄСВ заробітну плату за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та з урахуванням норм трудового законодавства, то, на нашу думку, якщо підприємство не нарахувало і не виплатило працівнику в день звільнення всі належні йому «зарплатні» виплати, в тому числі «зарплатну» і «відпускну» компенсації, а здійснило їх нарахування і виплату лише після звільнення працівника, то це є не тільки порушенням трудового законодавства (статті 116 КЗпП), а й ухиленням від сплати ЄСВ шляхом умисної затримки остаточного розрахунку з працівником. Тобто якщо підприємство нарахувало і виплатило працівнику всі належні йому від підприємства суми вчасно — в день звільнення, то воно сплатить з них ЄСВ (в день їх виплати або не пізніше 20 календарних днів наступного місяця). Якщо ж підприємство не нарахувало (не виплатило) працівнику в день звільнення належні йому виплати за невідпрацьований час — «відпускну» компенсацію, оплату простою не з вини працівника, а зробило це лише після звільнення працівника, то воно звільняється від сплати ЄСВ з таких виплат, що є нонсенсом (порушник трудового законодавства звільняється від сплати ЄСВ).

Отже, було б справедливо обкладати ЄСВ всі виплати колишнім працівникам, які мали бути нараховані їм на момент звільнення (на час перебування у трудових відносинах) і згідно з Інструкцію № 5 включаються до ФОП, незалежно від того, за відпрацьований чи невідпрацьований час вони нараховані (саме про таку базу нарахування ЄСВ йдеться в пункті 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464). На нашу думку, норми частини 2 статті 7 Закону № 2464 визначають не об’єкт нарахування ЄСВ, а механізм визначення бази нарахування ЄСВ в окремих місяцях (якщо заробітну плату нараховано за відпрацьований час, а строк виконання роботи перевищує календарний місяць), тому логічніше ці норми застосовувати лише до виробничих премій (винагород), які виплачуються після звільнення, оскільки з об’єктивних причин їх не можна нарахувати і виплатити працівнику в день звільнення (за станом на цей день неможливо визначити суму премії (винагороди) працівника).

Сподіваємося, що податківці на підставі вищенаведеної аргументації змінять свою позицію з вказаних питань.