Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з працівником при звільненні, якщо у підприємства немає коштів
Підриємство не працює з 1 березня 2022 року. Майже всі працівники перебувають у відпустках без збереження заробітної плати. Зараз більшість працівників хочуть звільнитися, але у підприємства немає коштів для проведення з ними остаточного розрахунку. Відновлення роботи підприємства планується лише після закінчення війни. Чи зберігається обов’язок підприємства виплатити працівникам середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в умовах воєнного стану? Чи можливо не виплачувати середній заробіток, якщо працівник не буде вимагати його виплати?
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно зі статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Вищенаведені норми статей 116 і 117 КЗпП є нормами прямої дії (імперативними), тому повинні виконуватися незалежно від бажання працівника чи роботодавця.
Водночас з 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136), в частині 3 статті 1 якого зазначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Законом № 2136 на період дії воєнного стану зупинено дію декількох норм КЗпП, але не зупинено дію статей 116 і 117 КЗпП.
Разом з тим статтею 10 Закону № 2136 встановлено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Зауважимо, що стаття 10 Закону № 2136 не конкретизує, від якої саме відповідальності звільняється роботодавець у разі порушення зобов’язання щодо строків оплати праці. Водночас вищепроцитована стаття 117 КЗпП має назву «Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні». Це дає підстави вважати, що стаття 10 Закону № 2136 за наявності певних умов звільняє роботодавця й від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
Вважаємо, що якщо через брак коштів підприємство в день звільнення не виплачує працівнику суми, що належать йому від підприємства і є заробітною платою (оплатою праці), зокрема, не виплачує заробітну плату за відпрацьований час, грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки та соціальної додаткової відпустки на дітей, то на таке підприємство поширюються норми статті 10 Закону № 2136. Але підприємство має довести, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. За таких умов підприємство звільняється від відповідальності у вигляді нарахування звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
Як у разі невиплати, так і у разі виплати звільненому працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівник або підприємство можуть отримати компенсацію такого середнього заробітку, оскільки згідно зі статтею 15 Закону № 2136 відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством. Порядок визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наразі Урядом ще не затверджено зазначений Порядок, але сподіваємося, що після нашої перемоги всім працівникам та роботодавцям будуть відшкодовані пов’язані з трудовими відносинами грошові суми, втрачені внаслідок збройної агресії проти України, в тому числі середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.