Індивідуальна податкова консультація ДПСУ «Щодо сплати ПДФО, військового збору та єдиного соціального внеску з неповернутих підзвітних коштів» від 19.05.2020 р. № 2097/Я/99-00-04-06-03-09/ІПК
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
від 19.05.2020 р. № 2097/Я/99-00-04-06-03-09/ІПК
Щодо сплати ПДФО, військового збору та єдиного соціального внеску з неповернутих підзвітних коштів
Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — ПКУ), розглянула звернення щодо оподаткування окремого виду доходу та в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 ПКУ (пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 ПКУ).
Звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 ПКУ (пп. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).
Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до п. 170.9 ст. 170 ПКУ (пп. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).
Також вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).
Порядок оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк, визначено п. 170.9 ст. 170 ПКУ.
Відповідно до пп. «б» пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПКУ податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 ПКУ строку, є особа, що видала таку суму під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, — у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.
Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу — за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.
У разі коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти, сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а у разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов’язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.
Враховуючи викладене, у разі отримання платником податку – працівником від роботодавця коштів під звіт та не повернутих ним протягом встановленого пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 ПКУ строку роботодавець є податковим агентом під час оподаткування зазначеної суми за умови дотримання усіх вимог, встановлених п. 170.9 ст. 170 Кодексу.
При цьому у разі припинення трудових або цивільно-правових відносин з особою, що видала такі кошти, та недостатності суми доходу працівника непогашена частина податку включається до податкового зобов’язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.
Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464) визначено перелік платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок), порядок нарахування та сплати єдиного внеску.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Отже, отримані працівником та не повернуті кошти під звіт не є базою нарахування єдиного внеску.
З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства кожний конкретний випадок виникнення податкових відносин слід розглядати з урахуванням документів (матеріалів), які стосуються порушених питань.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.