Законодавством України передбачена державна підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Крім того, трудовим законодавством встановлено пільги працівникам, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Однією з таких пільг є надання відпустки у зв’язку з усиновленням дитини зазначеної категорії. Кому і при дотриманні яких умов надається така відпустка? Як документально оформляється надання цієї відпустки? Яка тривалість відпустки у зв’язку з усиновленням дитини? За чий рахунок оплачується період перебування у такій відпустці?
Соціальна відпустка у зв’язку з усиновленням дитини
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) одним з видів соціальних відпусток є відпустка у зв’язку з усиновленням дитини.
Порядок надання цієї соціальної відпустки визначено статтею 18-1 Закону про відпустки та статтею 182 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).
Згідно зі статтею 182 КЗпП та статтею 18-1 Закону про відпустки працівникам, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, надається одноразова оплачувана відпустка у зв’язку з усиновленням дитини.
Звертаємо увагу, що вищевказана відпустка надається працівникам незалежно від віку усиновленої дитини, тобто відпустка може надаватися при усиновленні дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття.
До дітей, про усиновлення яких йдеться у статті 182 КЗпП та статті 18-1 Закону про відпустки, тобто до дітей з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 р. № 2342-IV належать:
– дитина-сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки;
– діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням ними покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.
У разі якщо працівник усиновив дитину, яка не належить до вище зазначених категорій дітей, права на соціальну відпустку у зв’язку з усиновленням дитини він не має. Наприклад, це стосується чоловіка, який одружився і усиновив дитину дружини від першого шлюбу.
Особі, яка усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, відпустка у зв’язку з усиновленням дитини надається тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів, встановлених статтею 73 КЗпП, після набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини (ч. перша ст. 182 КЗпП, ч. перша ст. 18-1 Закону про відпустки).
Якщо усиновлювачами є подружжя, то така відпустка надається одному з них на їх розсуд (ч. друга ст. 182 КЗпП, ч. перша ст. 18-1 Закону про відпустки). Отже, зазначена соціальна відпустка може бути використана або матір’ю, або батьком дитини.
Особа, яка усиновила дитину, має право на відпустку у зв’язку з усиновленням дитини за умови, якщо заява про надання такої відпустки надійшла не пізніше 3 місяців з дня набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини (ч. перша ст. 182 КЗпП, ч. друга ст. 18-1 Закону про відпустки).
Відпустка у зв’язку з усиновленням дитини надається за заявою особи, яка усиновила дитину, на підставі рішення суду про усиновлення дитини та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (ч. шоста ст. 20 Закону про відпустки).
Таким чином, підставою для надання відпустки у зв’язку з усиновленням дитини є заява працівника про надання такої відпустки і рішення суду про усиновлення дитини (підприємство повинно мати копію такого рішення суду). На підставі зазначених заяви та рішення суду роботодавець видає наказ про надання відпустки, типова форма (№ П-3) якого затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 р. № 489 (далі — Наказ № 489).
Наказом № 489 не визначено код для відображення в табелі обліку використання робочого часу типової форми № П-5 відпустки у зв’язку з усиновленням дитини, тому підприємство має право визначити такий код самостійно.
Наказ про надання відпустки є підставою для нарахування працівнику оплати за час відпустки.
Статтею 23 Закону про відпустки визначено, що витрати, пов’язані з оплатою відпусток у зв’язку з усиновленням дитини, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.
Отже, відпустку у зв’язку з усиновленням дитини оплачує роботодавець.
Нарахування відпускних за період відпустки у зв’язку з усиновленням дитини здійснюється у загальновстановленому порядку.1
Після закінчення зазначеної відпустки особі, яка усиновила дитину (або одночасно двох і більше дітей), може бути надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років та/або відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6 років відповідно до медичного висновку у загальновстановленому порядку (ч. третя ст. 182 КЗпП).2