Роз’їзна і вахтова робота: особливості виконання та трудові гарантії працівників

Чинні нормативно-правові документи України не дають визначення термінам «роз’їзний (пересувний) характер робіт» і «вахтовий метод робіт», а також не визначають особливості виконання зазначених видів робіт. Тому в цих питаннях на підставі постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 р. № 1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України в частині, що не суперечить законодавству України, слід керуватися нормативними документами колишнього СРСР, а саме:

• Положенням про виплату надбавок, пов’язаних з пересувним і роз’їзним характером робіт у будівництві, затвердженим постановою Держкомпраці і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87 (далі — Положення № 169);
• Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Держкомпраці, Секретаріату ВЦРПС і Міністерства охорони здоров’я СРСР від 31.12.87 р. № 794/33-82 (далі — Основні положення № 794).

Роботи, які мають роз’їзний (пересувний) характер

Відповідно до пункту 2 Положення № 169 роз’їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації. При цьому поїздки здійснюються в позаробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті і назад.

Наприклад, якщо будівельна організація, розташована в місті, щодня в робочі дні вранці доставляє транспортом своїх працівників для виконання будівельних (монтажних, налагоджувальних, ремонтних) робіт на об’єкт, розташований за 100–200 км від міста, з таким розрахунком, щоб працівники починали роботу на об’єкті в 9.00, а ввечері після 18.00 цих працівників доставляє з об’єкта (з роботи) назад в місто (до місця знаходження організації і постійного проживання працівників), то є всі підстави вважати цю роботу такою, що має роз’їзний характер.

Звертаємо увагу, що ні Положення № 169, ні будь-які інші нормативні документи не конкретизують, яка відстань є значною для віднесення робіт до таких, що мають роз’їзний характер. Тому підприємства повинні самостійно в колективному договорі (за його відсутності — в іншому внутрішньому документі) встановити критерії, за якими роботи слід відносити до таких, що мають роз’їзний характер, та/або встановити перелік таких робіт. Зазвичай при роз’їзному характері робіт загальна тривалість поїздки в неробочий час від місця знаходження підприємства (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті та назад за день становить 2–3 години.

Службові поїздки працівників у робочий час на значну або незначну відстань не є роботою роз’їзного характеру, тому їх необхідно вважати роботою, що має пересувний (рухомий) характер, або роботою, яка проводиться в дорозі.

Згідно з пунктами 1 і 7 Положення № 169 пересувний (рухомий) характер робіт мають роботи, пов’язані з частою передислокацією організації (переміщенням працівників) або відірваністю від постійного місця проживання. При пересувному (рухомому) характері робіт працівники, як правило, не мають можливості щодня повертатися до місця постійного проживання.

Наприклад, пересувний (рухомий) характер робіт може бути у працівників будівельних організацій, які переміщуються (переводяться) у складі будівельної організації (її структурного підрозділу) в іншу місцевість на нові об’єкти будівництва.

При роботі, яка проводиться в дорозі, працівник виконує свої трудові обов’язки, перебуваючи безпосередньо в дорозі за межами населеного пункту, в якому знаходиться підприємство. До таких робіт може бути віднесена робота водіїв, які здійснюють постійні поїздки на автомобілі поза населеним пунктом, в якому розташоване підприємство.

Робота, яка проводиться в дорозі, Положенням № 169 не регулюється, тому при її запровадженні (оформленні) необхідно керуватися загальними нормами чинного законодавства.

Документальне оформлення роз’їзних (пересувних) робіт

Відповідно до статті 13 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин встановлюються у колективному договорі.

Отже, в колективному договорі необхідно визначити, яка робота, що виконується поза територією підприємства, є роботою в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, встановити перелік посад і професій, робота за якими проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, а також порядок оплати такої роботи. Зазначені питання можна відобразити і в трудових договорах (контрактах) з працівниками.

Якщо колективний договір на підприємстві не укладено, то всі питання, пов’язані з виконанням роз’їзних (пересувних) робіт або робіт в дорозі, власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) зобов’язаний врегулювати у внутрішньому документі підприємства (наприклад, в Положенні про роз’їзні (пересувні) роботи), погодженому з виборним органом первинної профспілкової організації (за його відсутності — з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом) і затвердженому наказом керівника підприємства.

Робота в дорозі або робота, що має роз’їзний (пересувний) характер, може виконуватися як на території України, так і за її межами. Тому особливості виконання працівниками зазначених робіт за кордоном (за їх наявності) також необхідно обумовити в колективному договорі.

Звертаємо увагу, що роботи, які мають роз’їзний (пересувний) характер, і роботи, які проводяться в дорозі, необхідно відрізняти від службового відрядження, під яким розуміється поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Тобто поїздки працівників до іншого населеного пункту (поза місцем розташування підприємства) можуть оформлятися як:

1) Відрядження — в цьому випадку видається наказ про відрядження, в якому відображаються всі нюанси такої службової поїздки, а компенсація витрат на відрядження здійснюється відповідно до норм статті 121 КЗпП;

2) Виконання робіт, що мають роз’їзний (пересувний) характер, або робіт, які проводяться в дорозі, — в цьому випадку наказ про відрядження не видається, а перелік посад і професій працівників, які виконують зазначені роботи, особливості виконання таких робіт та надання компенсацій визначаються в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) підприємства з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом , постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» від 31.03.99 р. № 490 (далі — Постанова № 490).

Який з вищенаведених варіантів оформлення службових поїздок працівників до іншого населеного пункту вибрати підприємству, залежить від конкретної ситуації (мети і тривалості поїздки, завдання працівнику на поїздку тощо), а також від завдань, які стоять перед підприємством. Однак в будь-якому випадку кожен варіант, що обирається підприємством, повинен враховувати норми законодавства і належним чином оформлятися документально. Тобто, в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) підприємства має бути визначено, в яких випадках і для яких категорій працівників службові поїздки є відрядженнями, а які роботи і для яких категорій (посад, професій) працівників належать до робіт, що мають роз’їзний (пересувний) характер, або робіт, що проводяться в дорозі.

Пунктом 2 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59, встановлено, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Для документування виконання працівниками роз’їзних (пересувних) робіт і робіт у дорозі рекомендуємо підприємствам, крім табеля обліку використання робочого часу (далі — табель), мати і вести спеціальний журнал, в якому відображаються час (тривалість і дати) виконання конкретними працівниками зазначених робіт. Дані такого журналу необхідні для нарахування працівникам підвищеної оплати.

Вищевикладене узгоджується з частиною другою статті 30 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці), згідно з якою роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Оплата праці працівників, які виконують роз’їзні (пересувні) роботи

Оплата праці працівників, які виконують роботу, що проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер (далі разом — роз’їзні роботи), здійснюється в загальному порядку, але має одну особливість: за виконання цієї роботи законодавством передбачена компенсація у вигляді виплати надбавки до тарифних ставок і посадових окладів в порядку, встановленому Постановою № 490.

Граничні розміри надбавок за роз’їзні роботи

Згідно з пунктом 1 Постанови № 490 підприємства, установи, організації (далі — підприємства) самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер (далі — надбавки за роз’їзні роботи), у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Відповідно до пунктів 1 і 2 Постанови № 490 граничні розміри надбавок за роз’їзні роботи працівникам за день роботи не можуть перевищувати:

– граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України;

– 80% граничних норм добових витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень за кордон, — якщо робота працівників постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний характер за межами України.

В даний час граничні норми витрат для відряджень у межах України та за кордон встановлені постановою Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 р. № 98 (далі — Постанова № 98) тільки для державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються ) за рахунок бюджетних коштів (далі — бюджетні установи).

Для всіх інших підприємств, які не утримуються (не фінансуються) за рахунок бюджетних коштів і не є одержувачами таких коштів, (далі — госпрозрахункові підприємства) граничні норми витрат для відряджень у межах України та за кордон нормативно-правовими актами не встановлено (підпунктом 170.9.1 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) встановлено лише граничні норми добових витрат, які не обкладаються податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) та військовим збором). Тому госпрозрахункові підприємства можуть самостійно розробити внутрішній документ (наприклад, Положення про відрядження), в якому будуть визначені (граничні) розміри добових.

Оскільки для працівників бюджетних установ згідно з додатком 1 до Постанови № 98 граничний розмір добових витрат при відрядженнях в межах України встановлено в розмірі 60 грн., то і граничний розмір надбавки за день роботи, яка постійно виконується в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, в межах України для зазначених працівників становить 60 грн.

З огляду на те, що при відрядженнях за кордон граничні розміри добових, встановлені для працівників бюджетних установ у додатку 1 до Постанови № 98, залежать від країни відрядження (для кожної країни встановлено свій розмір добових, що обчислюється в еквіваленті до долара США)⁵, то і граничні розміри надбавок за роз’їзні роботи в розрахунку на день роботи залежать від країни, в якій виконується робота, що проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер.

Наприклад, граничний розмір добових для працівників бюджетних установ при відрядженнях в Білорусь, Вірменію, Грузію, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, встановлений у додатку 1 до Постанови № 98, становить 25 дол. США. Відповідно, граничний розмір надбавки за роз’їзні роботи в розрахунку на день роботи в цих країнах становить 20 дол. США (25 дол. США х 80%).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 490 під час перерахунку сум надбавок в іноземну валюту застосовується прогнозний офіційний курс обміну національної валюти України до долара США на відповідний рік. Термін перебування за кордоном визначається згідно з відмітками органів прикордонного контролю або відповідно до затверджених графіків руху транспортних засобів. При прямуванні за кордон за час проїзду територією України надбавки за роз’їзні роботи не можуть перевищувати граничних норм добових витрат, встановлених для відряджень у межах України.

Звертаємо увагу, що прогнозний курс гривні до долара США на відповідний бюджетний рік встановлюється Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України при розробці закону про державний бюджет на відповідний рік. Так, витратна і прибуткова частина Держбюджету-2020 розрахована на прогнозному середньорічному курсі — 27,5 гривні за долар США. Тому саме такий курс застосовується при перерахунку сум «роз’їзних» надбавок в іноземну валюту в 2020 році (якщо, звичайно, Мінфін протягом поточного року не перегляне середньорічний курс гривні до долара США).

Госпрозрахункові підприємства в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) самостійно встановлюють працівникам розмір надбавок за роз’їзні роботи виходячи зі своїх фінансових можливостей. Це узгоджується з нормами статті 97 КЗпП і статті 15 Закону про оплату праці, відповідно до яких умови запровадження та розміри надбавок встановлюються підприємствами в колективних договорах з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, якщо колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво органом.

Якщо працівники виконують роз’їзні роботи не в усі робочі дні місяця, то виплата «роз’їзних» надбавок здійснюється тільки за робочі дні, в які фактично здійснювалися поїздки до місця роботи і назад, виконувалися пересувні роботи і робота в дорозі.

Підстави для виплати надбавок за роз’їзні роботи

Для встановлення надбавок за роз’їзні роботи (далі — «роз’їзні» надбавки) необхідно в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) підприємства визначити перелік посад і професій працівників, які мають право на виконання таких робіт та отримання зазначених надбавок, умови нарахування та конкретний розмір надбавок.⁶ Також розмір «роз’їзних» надбавок може бути визначений в трудових договорах (контрактах) з працівниками.

Крім того, роботодавцю необхідно мати документи, що підтверджують кількість днів (годин) роз’їзної роботи для визначення суми надбавки. Тому при залученні групи працівників до роз’їзних робіт (направленні на об’єкт) рекомендуємо наказом керівника призначати особу, відповідальну за облік їхньої роз’їзної роботи (такою особою може бути начальник дільниці, зміни, відділу, бригадир та інші). Для зручності така особа, як зазначалося вище, може вести спеціальний журнал, в якому зазначаються час (тривалість, дата) і місце виконання працівниками роз’їзної роботи. На підставі записів у журналі в кінці місяця складається відомість, яка затверджується керівником підприємства і є підставою для нарахування працівникам «роз’їзних» надбавок.

Якщо до роз’їзної роботи залучається окремий працівник, і при цьому немає можливості організувати точний облік відпрацьованого ним часу, рекомендуємо при направленні працівника для виконання певної роботи за межами місця розташування підприємства видавати йому наряд (наряди), який після закінчення роботи закривається. Такий закритий наряд є підставою для виплати працівникові «роз’їзної» надбавки.

Конкретний варіант обліку виконуваних роз’їзних робіт для нарахування «роз’їзної» надбавки працівникам підприємство встановлює самостійно.

Таким чином, при вище розглянутому документальному оформленні поїздок працівників (оформлених не як відрядження) і наявності даних про фактичне виконання працівниками роз’їзних робіт (табель, журнал, наряди тощо) їм нараховуються «роз’їзні» надбавки з дотриманням норм пунктів 1 і 2 Постанови № 490.

Що стосується виплати «роз’їзної» надбавки водіям, то якщо колективним договором (іншим внутрішнім документом) підприємства визначено, що поїздки водіїв — це робота, яка постійно проводиться в дорозі, таким водіям відповідно до Постанови № 490 встановлюється зазначена надбавка в розмірі, передбаченому колективним договором (іншим внутрішнім документом) або за погодженням із замовником.

ПРИКЛАД 1

Оплата праці працівника, який виконує роз’їзну роботу

Госпрозрахункове підприємство розташоване в Києві, але має склад (логістичний центр) в 100 км від міста, куди в робочі дні вранці привозить, а ввечері увозить окремих своїх працівників, які проживають у Києві.

Колективним договором підприємства, на якому встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю, визначено, що для осіб, які проживають у Києві і працюють на складі, така робота має роз’їзний характер, а розмір надбавки за цю роботу становить 70 грн. у розрахунку на день такої роботи.

Оклад працівника — вантажника, якого залучають до роботи на складі, — 6000 грн.

У червні цей працівник відпрацював на складі 18 робочих днів (далі — відпрац. д.), а також виконав норму робочого часу, встановлену йому на цей місяць, відпрацювавши 20 робочих днів.

Сума надбавки за роз’їзну роботу вантажника в червні:

70 грн. х 18 відпрац. д. = 1260 грн.

Загальний дохід працівника в червні (заробітна плата і надбавка за роз’їзну роботу):

6000 + 1260 = 7260 грн.

ПРИКЛАД 2

Оплата праці працівника, який виконує пересувну роботу

На госпрозрахунковому підприємстві, що працює з 5-денним робочим тижнем і вихідними днями в суботу та неділю, один з підрозділів виконує будівельні роботи на різних об’єктах, що знаходяться у тому числі за межами населеного пункту.

Згідно з колективним договором робота працівників зазначеного будівельного підрозділу на об’єктах, розташованих поза населеним пунктом, має пересувний характер, а розмір надбавки за пересувну роботу — 80 грн. за кожен день такої роботи.

Посадовий оклад одного з працівників будівельного підрозділу — кранівника становить 7000 грн.

У червні цей працівник, який виконав місячну норму праці, в період з 1 по 5 червня та з 12 по 30 червня, що включає 16 робочих днів, у складі свого підрозділу виконував роботу в інших населених пунктах (пересувну роботу).

Визначимо суму надбавки за пересувну роботу працівника в червні:

80 грн. х 16 відпрац. д. = 1280 грн.

Загальний дохід працівника в червні (заробітна плата і надбавка за пересувну роботу):

7000 + 1280 = 8280 грн.

ПРИКЛАД 3

Оплата праці працівника, який виконує роботу в дорозі

Колективним договором госпрозрахункового підприємства, на якому встановлений 6-денний робочий тиждень з вихідним днем у неділю, визначено, що поїздки водіїв — це робота, яка постійно проводиться в дорозі, а розмір надбавки за таку роботу становить 60 грн. в розрахунку на день зазначеної роботи.

Посадовий оклад водія — 8000 грн. У червні він відпрацював 22 робочі дні в дорозі з 24 робочих днів, установлених графіком роботи на цей місяць (2 робочі дні працівник не виїжджав, оскільки займався поточним ремонтом автомобіля).

Сума надбавки за роботу в дорозі водія в червні:

60 грн. х 22 відпрац. д. = 1320 грн.

Загальний дохід працівника в червні (заробітна плата і надбавка за роботу в дорозі):

8000 + 1320 = 9320 грн.

__________________________________________________________________________

Мінімальна заробітна плата та «роз’їзні» надбавки

Відповідно до частини першої статті 3-1 Закону про оплату праці розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Частиною другою статті 3-1 Закону про оплату праці визначено, що при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Під доплатою за роз’їзний характер робіт, про яку йдеться у вищенаведеній нормі, розуміються всі доплати, вказані в Постанові № 490, тобто це надбавки (польове забезпечення), які виплачуються до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер.

Таким чином, «роз’їзні» надбавки, передбачені Постановою № 490, не включаються до мінімальної заробітної плати, а виплачуються понад неї.

ПРИКЛАД 4

Нарахування заробітної плати працівнику, який виконує пересувну роботу,
якщо його оклад менше мінімальної заробітної плати

На госпрозрахунковому підприємстві, яке працює з 5-денним робочим тижнем і вихідними днями в суботу та неділю, працівник у складі свого структурного підрозділу виконує будівельні роботи на різних об’єктах, що знаходяться за межами населеного пункту, в якому розташоване підприємство. Згідно з колективним договором розмір надбавки за пересувну роботу становить 65 грн. за кожен день такої роботи. Посадовий оклад працівника — 4500 грн. У червні цей працівник виконав місячну норму праці — відпрацював 20 робочих днів, передбачених графіком роботи, при цьому кожного робочого дня він у складі свого структурного підрозділу виконував роботу в інших населених пунктах (пересувну роботу).

Визначимо суму надбавки за пересувну роботу (в інтерпретації частини другої статті 3-1 Закону про оплату праці — доплати за роз’їзний характер робіт), яка підлягає виплаті працівнику в червні:

65 грн. х 20 відпрац. д. = 1300 грн.

Оскільки надбавка за пересувну роботу виплачується понад мінімальну заробітну плату, а розмір місячної заробітної плати працівника, обчисленої виходячи з окладу, менше мінімальної заробітної плати (4500 грн. < 4723 грн.), то працівникові за червень необхідно нарахувати доплату до мінімальної заробітної плати в розмірі:

4723 – 4500 = 223 грн.

Загальна сума нарахованої працівникові заробітної плати в червні:

4500 грн. (оклад) + 223 грн. (доплата до мінімальної заробітної плати) + 1300 грн. (надбавка за пересувну роботу) = 6023 грн.

_________________________________________________________________________

Компенсація витрат на проїзд та проживання працівникам,
які виконують роз’їзні (пересувні) роботи

Стосовно працівників, які виконують роз’їзні роботи, пунктом 3 Постанови № 490 передбачено наступне: «Витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон».

Незважаючи на те, що відрядження і виконання роз’їзних робіт є різними за своєю суттю службовими поїздками з різним документальним оформленням, пункт 3 Постанови № 490 дає право роботодавцям відшкодовувати працівникам, які виконують роз’їзні роботи, витрати на проїзд і наймання житлового приміщення в порядку, встановленому для відряджень.

Якщо колективним договором визначено перелік посад і професій, робота за якими постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, чи норма про виконання зазначених робіт передбачена трудовим договором (контрактом), службові поїздки працівників, які виконують такі роботи, не вважаються відрядженням, їм встановлюються «роз’їзні» надбавки та відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житлового приміщення відповідно до Постанови № 490.

Таким чином, якщо працівники, які виконують роз’їзні роботи, несуть витрати на проїзд і наймання житлового приміщення у зв’язку з виконанням зазначених робіт, роботодавці повинні відшкодовувати їм такі витрати на підставі пункту 3 Постанови № 490 в тому ж порядку, що і витрати на проїзд і наймання житлового приміщення у відрядженні (при їх документальному підтвердженні). Рекомендуємо таку норму відобразити в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) підприємства.

Нагадаємо, що згідно зі статтею 13 КЗпП і статтею 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових відносин, зокрема розмірів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.), встановлення гарантій, компенсацій. Крім того, колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії.

Ще однією гарантією для працівників, які виконують роз’їзні роботи, є право на отримання грошової компенсації на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором (ст. 7 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-XII).

Вахтовий метод організації робіт

При вахтовому методі організації робіт можлива як робота на одному місці, так і роз’їзна робота.

Відповідно до пункту 1.1 Основних положень № 794 вахтовий метод робіт — це особлива форма організації робіт, заснована на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умови, коли не може бути забезпечене щоденне повернення працівників до місця постійного проживання.

Вахтовий метод роботи може бути застосований при значній відстані виробничих об’єктів (ділянок) від місця знаходження підприємства при недоцільності виконання робіт звичайними методами (п. 1.3 Основних положень № 794).

Конкретні обсяги і види робіт для виконання вахтовим методом визначаються підрядником і замовником при укладанні договорів підряду, а для субпідрядних організацій — при укладанні договорів субпідряду. Виконання робіт вахтовим методом доцільно у випадках, коли на поїздку від місця знаходження підприємства до місця роботи і назад працівникам потрібно щодня витрачати більше 3 годин (п. 1.4 Основних положень № 794).

Працівників доставляють на вахту організовано від місця знаходження підприємства або від пункту збору до місця роботи і назад економічно доцільними видами транспорту. Для доставки працівників може використовуватися транспорт, що належить підприємствам, які застосовують вахтовий метод. Проїзд працівників від місця їхнього постійного проживання до пункту збору і місця роботи (об’єкта, ділянки) і назад оплачується підприємством (п. 2.5 Основних положень № 794). Рекомендуємо підприємствам, які застосовують вахтовий метод робіт, відобразити зазначену норму в колективному договорі.

При вахтовому методі робота організовується за спеціальним режимом праці, а міжвахтовий відпочинок надається в місцях постійного проживання. Місцем роботи при вахтовому методі вважаються об’єкти (ділянки), на яких здійснюється безпосередня трудова діяльність. Часом вахти вважаються періоди виконання робіт і міжзмінного відпочинку на об’єкті (ділянці). Тривалість вахти не повинна перевищувати одного місяця (п. 1.1 Основних положень № 794).

Дні (години) перебування в дорозі до місця роботи і назад до норми робочого часу не включаються і можуть припадати на дні міжвахтового відпочинку (п. 4.2 Основних положень № 794).

Вахтовий змінний персонал в період перебування на об’єкті (ділянці) проживає в спеціально створюваних вахтових селищах, польових містечках, а також в інших спеціально обладнаних під житло приміщеннях (п. 1.2 Основних положень № 794).

При вахтовій роботі застосовується, як правило, підсумований облік робочого часу з обліковим періодом — місяць, квартал, півріччя або рік. Робота за вахтовим методом регулюється графіками роботи (змінності), які затверджуються роботодавцем і передбачаються в правилах внутрішнього трудового розпорядку. При цьому графіки роботи (змінності) розробляються таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин, передбаченої статтями 50 і 51 КЗпП (ст. 61 КЗпП, п. 4.1 Основних положень № 794).

Рішення про введення вахтового методу робіт приймається керівником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом, тобто за згодою працівників (п. 1.4 Основних положень № 794), і оформляється наказом керівника підприємства. Конкретні умови застосування такого методу роботи, а також перелік посад і професій працівників, робота за якими здійснюється вахтовим методом, встановлюються підприємством в колективному договорі.

Направлення працівників для проведення робіт, які згідно з колективним договором підприємства виконуються вахтовим методом, не є відрядженням, тому для виплати таким працівникам добових витрат немає підстав.

Працівникам, які працюють за вахтовим методом, встановлюються надбавки за вахтову роботу. Встановлення таких надбавок вахтовикам, як і «роз’їзних» надбавок працівникам, які виконують роз’їзні (пересувні) роботи або роботу в дорозі, здійснюється відповідно до Постанови № 490. Конкретний розмір і порядок виплати надбавок за вахтову роботу госпрозрахункові підприємства визначають самостійно в колективному договорі (іншому внутрішньому документі).

Надбавка за вахтову роботу, передбачена Постановою № 490, як доплата за роз’їзний характер робіт не включається до мінімальної заробітної плати, а виплачується понад неї.

ПРИКЛАД 5

Оплата праці працівника, який виконує роботу вахтовим методом

Працівники структурного підрозділу госпрозрахункового підприємства, на якому встановлений 6-денний робочий тиждень з вихідним днем у неділю, виконують роботу вахтовим методом (на значній відстані від місцезнаходження підприємства).

Згідно з колективним договором підприємства їм виплачується надбавка за виконання робіт вахтовим методом у розмірі 75 грн. за кожен день виконання такої роботи.

Посадовий оклад бригадира структурного підрозділу — 9000 грн. У червні він зі своєю бригадою працював на вахті в період з 16 по 31 червня, який включає 12 робочих днів. Працівник в червні виконав місячну норму праці.

Визначимо суму надбавки за вахтову роботу бригадира в червні:

75 грн. х 12 р. д. = 900 грн.

Загальний дохід бригадира в червні (заробітна плата і надбавка за вахтову роботу):

9000 + 900 = 9900 грн.

_____________________________________________________________________________

Оподаткування та облік надбавок за роз’їзну роботу

Згідно з пунктом 3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі — Інструкція № 5), надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, у розмірах, визначених чинним законодавством, не належать до фонду оплати праці (далі — ФОП).

Податок на доходи фізичних осіб і військовий збір

Незважаючи на вищенаведену норму Інструкції № 5 складові заробітної плати з метою обкладення ПДФО і військовим збором визначені ПКУ.

Так, відповідно до підпункту 14.1.48 ПКУ заробітна плата для цілей розділу IV ПКУ — основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Таким чином, складові заробітної плати, визначені ПКУ, відповідають складовим заробітної плати, визначеним Законом про оплату праці. Нагадаємо, що згідно зі статтею 2 цього Закону заробітна плата має таку структуру:

– основна заробітна плата;

– додаткова заробітна плата;

– інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону про оплату праці додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає, зокрема, доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Отже, надбавки за роз’їзну (вахтову) роботу як винагорода за особливі умови праці, передбачена чинним законодавством, відповідно до норм Закону про оплату праці належить до заробітної плати у складі додаткової заробітної плати.

Підпунктом 164.2.1 ПКУ встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Таким чином, надбавки за роз’їзну (вахтову) роботу в розмірах, передбачених колективним (трудовим) договором, обкладаються ПДФО і військовим збором у складі заробітної плати на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ і в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ відображаються за ознакою доходу «101».

Також слід враховувати, що згідно з підпунктом 2.2.6 Інструкції № 5 суми, виплачені при виконанні робіт вахтовим методом у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за дні перебування в дорозі до місцезнаходження підприємства (пункту збору) — місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств, є додатковою заробітною платою ФОП. Тому зазначені суми у складі заробітної плати оподатковуються ПДФО та військовим збором на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ.

У разі якщо колективним (трудовим) договором на підприємстві не встановлений перелік посад і професій, робота за якими проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер або виконується вахтовим методом, і не передбачена виплата надбавки за роз’їзну (вахтову) роботу, а службові поїздки працівника не оформлялися як відрядження, але підприємство вирішило виплатити працівнику зазначену надбавку як компенсацію у зв’язку з виконанням роз’їзної (вахтової) роботи, то така виплата на підставі підпункту 164.2.20 ПКУ як інші доходи, крім зазначених у статті 165 ПКУ, підлягає оподаткуванню ПДФО і військовим збором з відображенням в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ за ознакою доходу «127».

Що стосується оподаткування суми коштів, що виплачуються роботодавцем працівникам, які виконують роз’їзну (вахтову) роботу, як компенсація витрат на проїзд і наймання житлового приміщення, пов’язаних з виконанням зазначеної роботи, яка передбачена пунктом 3 Постанови № 490, то необхідно враховувати наступне.

Згідно з підпунктом «а» пп. 164.2.17 ПКУ до оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку (працівником) як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Проїзд працівника до місця виконання роз’їзних робіт і назад не включається до робочого часу працівника, тому не можна вважати, що такий проїзд є виконанням працівником трудової функції (трудова функція виконується тільки в робочий час). Наймання житлового приміщення працівником за місцем виконання роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт є задоволенням особистих потреб працівника, тому воно також не може вважатися виконанням працівником трудової функції.

Отже, компенсацію вартості проїзду працівника до місця виконання роз’їзних робіт і назад, а також компенсацію вартості наймання житлового приміщення працівником за місцем виконання роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт з метою обкладення ПДФО і військовим збором немає підстав вважати компенсацією витрат, обумовлених виконанням працівником (платником податку) трудової функції, про яку йдеться у «винятковій» частині підпункту «а» пп. 164.2.17 ПКУ (після слова «крім»).

Однак після підпунктів «а» і «б» підпункт 164.2.17 ПКУ містить норму, згідно з якою додатково до винятків, передбачених підпунктом «а» цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, якщо сума компенсації витрат на проїзд до місця виконання роз’їзних робіт і назад, а також на наймання житлового приміщення за місцем виконання роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт, яка відшкодовується роботодавцем працівникам на підставі пункту 3 Постанови № 490 (в порядку, визначеному для відряджень), згідно з нормами внутрішнього документа підприємства (колективного договору, наказу про облікову політику) буде включена до собівартості виконаних робіт (наданих послуг, реалізованих товарів), вона не буде додатковим благом і не буде обкладатися ПДФО та військовим збором. У розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ така компенсація, виплачена працівникам, відображається за ознакою доходу «194» як інші доходи, які згідно з ПКУ не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (пп. 165.1.49 ПКУ).

Якщо роботодавець відшкодовує витрати на проїзд і наймання житла працівникам у зв’язку з виконанням роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт, але вартість такого відшкодування не включається до собівартості виконаних робіт (наданих послуг, реалізованих товарів), сума отриманого працівниками відшкодування (компенсації) буде вважатися додатковим благом і на підставі підпункту «г» пп. 164.2.17 ПКУ обкладатися ПДФО і військовим збором з відображенням в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ за ознакою доходу «126» (суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом IV ПКУ).¹⁶

Що стосується можливості звільнення від оподаткування «роз’їзних» компенсацій на проживання і проїзд на підставі підпункту 165.1.11 ПКУ (з урахуванням норми пункту 170.9 ПКУ), то слід пам’ятати, що в зазначеному підпункті йдеться про звільнення від оподаткування сум, отриманих платником податку на відрядження або під звіт (зокрема, у складі авансу на відрядження), а не сум компенсацій, отриманих платником податку у зв’язку з виконанням роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт, тому для звільнення останніх від оподаткування на підставі підпункту 165.1.11 ПКУ немає підстав.¹⁶

Єдиний соціальний внесок

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI базою нарахування єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ) для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці.

Згідно з підпунктом 5 пункту 3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449, визначення видів виплат, що належать до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄСВ передбачено Інструкцією № 5.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Перелік № 1170).

Враховуючи те, що надбавки за роз’їзну (вахтову) роботу в розмірах, визначених законодавством, відповідно до пункту 3.16 Інструкції № 5 не належать до ФОП та зазначені в пункті 10 розділу І Переліку № 1170, на них не нараховується ЄСВ.

Суми, виплачені при виконанні робіт вахтовим методом у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за дні перебування в дорозі до місцезнаходження підприємства (пункту збору) — місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств, що, як зазначалося вище, згідно з підпунктом 2.2.6 Інструкції № 5 включаються до ФОП і при цьому не включені до Переліку № 1170, обкладаються ЄСВ у складі заробітної плати.

Також слід пам’ятати, що обчислення середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат («лікарняні», «декретні» тощо) здійснюється виходячи з виплат, нарахованих у розрахунковому періоді, з яких сплачено ЄСВ (страхові внески). Оскільки з надбавок за роз’їзну (вахтову) роботу ЄСВ не сплачується, такі надбавки не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат.

Бухгалтерський і податковий облік

Якщо виплата надбавок за роз’їзну (вахтову) роботу передбачена колективним договором (іншим внутрішнім документом) підприємства та/або трудовими договорами з працівниками, то сума таких надбавок включається до витрат у бухгалтерському (податковому) обліку підприємства у складі витрат на оплату праці за категоріями працівників, яким вони нараховані, в місяці такого нарахування.

Що стосується відображення надбавок за роз’їзну роботу в бухгалтерському обліку бюджетних організацій, то згідно з підпунктом 4 пп. 2.2.5 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 р. № 333, виплата надбавок до заробітної плати, які виплачуються у випадках, передбачених рішеннями Кабінету Міністрів України, окремим категоріям працівників замість компенсації видатків на відрядження проводиться за КЕКВ 2250 «Видатки на відрядження».