Годовое вознаграждение: начисление, выплата, учет, налогообложениеРічна винагорода: нарахування, виплата, облік, оподаткування

В соответствии со статьей 2 Закона Украины «Об оплате труда» от 24.03.95 г. № 108/95-ВР (далее — Закон об оплате труда) составляющими заработной платы являются: основная заработная плата, дополнительная заработная плата, прочие поощрительные и компенсационные выплаты.

Главной частью заработной платы является основная заработная плата, которая устанавливается в виде должностных окладов, тарифных ставок (окладов), сдельных расценок.

Дополнительная заработная плата включает доплаты¹, надбавки², гарантийные и компенсационные выплаты, предусмотренные действующим законодательством; премии, связанные с выполнением производственных заданий и функций.³

К прочим поощрительным и компенсационным выплатам относятся выплаты в форме вознаграждений по итогам работы за год, премии по специальным системам и положениям³, выплаты в рамках грантов, компенсационные и другие денежные и материальные выплаты, которые не предусмотрены актами действующего законодательства, или которые осуществляются сверх установленных указанными актами нормы.

Таким образом, одной из составляющих заработной платы и одновременно способом поощрения работников является вознаграждение по итогам работы за год (далее — годовое вознаграждение, «тринадцатая зарплата»), которое не является обязательной выплатой, предусмотренной актами действующего законодательства, но может выплачиваться на предприятиях, в учреждениях, организациях (далее — предприятия) или физическими лицами – предпринимателями по результатам хозяйственной (предпринимательской) деятельности в отчетном (календарном) году.

В соответствии со статьей 97 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ) и статьей 15 Закона об оплате труда условия введения и размеры премий, вознаграждений и прочих поощрительных выплат устанавливаются хозрасчетными предприятиями самостоятельно в коллективном договоре с соблюдением норм и гарантий, предусмотренных законодательством, генеральным, отраслевыми (межотраслевыми) и территориальными соглашениями. Если коллективный договор на предприятии не заключен, собственник или уполномоченный им орган органом (далее — работодатель) обязан согласовать эти вопросы с выборным органом первичной профсоюзной организации (профсоюзным представителем), представляющим интересы большинства работников, а в случае его отсутствия — с другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (далее — профсоюз предприятия). Конкретные размеры вознаграждений устанавливаются работодателем с учетом вышеуказанных требований.

Таким образом, условия и порядок начисления, выплаты работникам вознаграждений, в том числе годового вознаграждения, а также их размеры хозрасчетные предприятия устанавливают самостоятельно.

Что касается учреждений, которые финансируются из бюджета, то они начисляют вознаграждения работникам, в том числе годовое вознаграждение, только в случае, если это предусмотрено бюджетными ассигнованиями в пределах утвержденного фонда оплаты труда с учетом условий, установленных Кабинетом Министров Украины (ст. 98 КЗоТ, ст. 13, 16 Закона об оплате труда).

Документальное оформление, основания и источники выплаты годового вознаграждения

Действующее законодательство не содержит норм, которые бы регулировали порядок начисления и выплаты работникам вознаграждения по итогам работы за год для хозрасчетных предприятий. Поэтому такие предприятия на основании вышеприведенной нормы статьи 97 КЗоТ и статьи 15 Закона об оплате труда могут установить условия начисления и порядок выплаты годового вознаграждения в коллективном договоре, а если он на предприятии не заключен, то в отдельном документе, утвержденном приказом руководителя предприятия. Таким отдельным документом может быть, в частности:

• Положение об оплате труда;
• Положение о премировании;
• Положение о вознаграждении по итогам работы за год.

Вышеперечисленные документы могут быть оформлены как приложение к коллективному договору. Если же они утверждены приказом руководителя предприятия, то, как и коллективный договор, должны быть согласованы с профсоюзом предприятия.

В документе, устанавливающем порядок выплаты годового вознаграждения (далее — локальный документ о вознаграждении), обязательно должны быть определены:

• показатели финансово-хозяйственной деятельности предприятия, при достижении которых возможна выплата годового вознаграждения;
• категории работников, которым оно выплачивается;
• условия и принцип его начисления по каждой категории работников;
• сроки его выплаты и размеры.⁴

Возможность выплаты, а также размер «тринадцатой зарплаты» зависят не только от индивидуальных результатов труда работников, но и от конечных результатов работы всего предприятия в отчетном году.

Источником денежных средств на оплату труда работников хозрасчетных предприятий является часть дохода и другие денежные средства, полученные в результате их хозяйственной деятельности (ст. 4 Закона об оплате труда). Следовательно, источником денежных средств на выплату годового вознаграждения работникам хозрасчетного предприятия является часть дохода, полученного таким предприятием в отчетном году.

Решение о выплате годового вознаграждения принимается руководителем хозрасчетного предприятия, как правило, при выполнении предприятием основных показателей финансово-хозяйственной деятельности в отчетном году. В случае их невыполнения, следствием чего является отсутствие прибыли в отчетном году или ее получение в малом размере, решение о выплате годового вознаграждения обычно не принимается. То есть основанием для выплаты годового вознаграждения является получение прибыли предприятием в отчетном году, часть которой направляется на выплату «тринадцатой зарплаты». В то же время с целью поощрения отдельных особо ценных для предприятия работников в локальном документе о вознаграждении можно предусмотреть выплату «тринадцатой зарплаты» за счет других источников, например, за счет нераспределенной прибыли прошлых лет.

Что касается бюджетных учреждений, то у них источником денежных средств на оплату труда работников, в том числе на выплату годового вознаграждения, являются денежные средства, которые выделяются из соответствующих бюджетов, гранты, а также часть дохода, полученного в результате хозяйственной деятельности и из других источников (ст. 4 Закона об оплате труда).

Если руководителем предприятия принято решение о выплате работникам годового вознаграждения, то оно оформляется соответствующим приказом, в котором указывается, в частности, конкретный размер вознаграждения. Если выплата годового вознаграждения предусмотрена коллективным договором или локальным документом о вознаграждении, то и в этом случае основанием для начисления бухгалтерией работникам указанного вознаграждения является приказ руководителя предприятия.

Категории работников, которым может быть выплачено годовое вознаграждение

Поскольку годовое вознаграждение является составляющим заработной платы, то оно выплачивается штатным работникам предприятия за выполнение производственных задач и должностных обязанностей, повышение эффективности и качества работы в отчетном году.

Как правило, оно начисляется в полном объеме работникам, которые проработали на предприятии не менее одного календарного года. Иногда годовое вознаграждение в полном объеме выплачивается руководящим работникам предприятия (так называемым «топ-менеджерам») и высококвалифицированным специалистам, которые были приняты на работу в течение года, но своим трудом внесли значительный вклад в получение прибыли предприятием в отчетном году. Также годовое вознаграждение в полном объеме может быть выплачено работникам, которые были приняты на работу в течение года в порядке перевода с других предприятий, если на таких предприятиях им не было выплачено годовое вознаграждение пропорционально отработанному времени в отчетном году (как правило, это касается случаев, когда у предприятий-работодателей одни и те же учредители).

Пропорционально отработанному времени в календарном году годовое вознаграждение может выплачиваться руководителям среднего звена, специалистам и рабочим, принятым на работу на предприятие в течение отчетного года. Также годовое вознаграждение может быть выплачено пропорционально отработанному времени работникам, проработавшим неполный календарный год на предприятии по уважительным причинам. Такими причинами, в частности, могут быть:

• увольнение с работы в связи с сокращением численности или штата работников, выходом на пенсию (по возрасту, по инвалидности), переходом на выборную должность, поступлением в высшее учебное заведение (далее — вуз) на дневную форму с получением специальности, соответствующей профилю деятельности предприятия;
• призыв на военную службу или направление на альтернативную (невоенную) службу;
• принятие (возвращение) на работу после окончания военной службы, альтернативной (невоенной) службы, обучения в вузе, если оно осуществлялось за счет предприятия.

Поскольку при увольнении работника в течение календарного года еще не известны результаты деятельности предприятия за такой год, при окончательном расчете с работником в день увольнения годовое вознаграждение (его часть), как правило, не выплачивается. Однако в локальном документе о вознаграждении может быть предусмотрена возможность выплаты «тринадцатой зарплаты» по результатам отчетного года уволенным работникам за тот период, в котором они являлись работниками предприятия (пропорционально отработанному ими времени в календарном году).

Также пропорционально отработанному времени в отчетном году годовое вознаграждение может выплачиваться в случае, если работник длительный период в течение года не работал по уважительным причинам, например, вследствие болезни, призыва (принятия по контракту) на военную службу на особый период (ч. третья ст. 119 КЗоТ), в случае предоставления работнику подряд сразу нескольких ежегодных отпусков, которые не были им использованы в предыдущих годах, или предоставления отпуска по уходу за ребенком до достижения им трех лет или шести лет согласно медицинскому заключению. Исчерпывающий перечень уважительных причин длительного отсутствия работника на работе, когда годовое вознаграждение выплачивается пропорционально отработанному времени в отчетном году, должен быть определен в локальном документе о вознаграждении.

Работникам, уволенным по собственному желанию (ст. 38, 39 КЗоТ) или по инициативе работодателя за нарушение трудовой дисциплины (п. 3, 4, 7 ст. 40 КЗоТ) и по некоторым другим причинам (п. 1, 1-1, 2, 3 ст. 41 КЗоТ) в течение календарного года, годовое вознаграждение за такой год, как правило, не выплачивается. Во избежание финансовых претензий со стороны работников, уволенных по указанным основаниям, рекомендуем норму о невыплате им «тринадцатой зарплаты» отразить в локальном документе о вознаграждении.

Кроме того, годовое вознаграждение (как вид поощрения) может не выплачиваться работникам, имеющим неснятое дисциплинарное взыскание, если такая норма предусмотрена в локальном документе о вознаграждении. Это согласуется с нормой части третьей статьи 151 КЗоТ, в соответствии с которой в течение срока действия дисциплинарного взыскания меры поощрения к работнику не применяются.⁵

Размер годового вознаграждения

Сумма вознаграждения по итогам работы за год, выплачиваемого одному работнику хозрасчетным предприятием, предельным размером не ограничивается.

Как отмечалось выше, хозрасчетные предприятия в зависимости от своих финансовых возможностей самостоятельно определяют размер годового вознаграждения работников. Процент годовой прибыли хозрасчетного предприятия, использующийся для выплаты указанного вознаграждения, обычно составляет от 5 до 20%.

Что касается способа начисления (определения размера) годового вознаграждения, то локальным документом о вознаграждении может быть предусмотрена его выплата:

• в фиксированной сумме;
• в сумме, исчисляемой в процентах от должностного оклада (месячной тарифной ставки) или кратной ему;
• в сумме, исчисляемой в процентах от средней заработной платы или кратной ей;
• в сумме, кратной какому-либо показателю (например, размеру минимальной заработной платы).

Если локальным «зарплатным» документом предприятия предусмотрена выплата годового вознаграждения в фиксированной сумме, то такая сумма может быть любой, например 2000, 5000 или 10 000 грн. При этом размер указанной выплаты может быть как одинаковым для всех работников предприятия, так и дифференцированным. Например, для работников, которые принимают решения об улучшении эффективности деятельности предприятия, внедряют рационализаторские предложения, персонально обеспечивают получение предприятием высокой прибыли и т. д., размер годового вознаграждения может быть больше чем у остальных работников.

В большинстве случаев размер годового вознаграждения «привязывается» к размеру должностного оклада работника (иногда — к размеру средней заработной платы) и зависит, как правило, от непрерывного стажа работы на предприятии, показателей выполнения работниками производственных задач, качества выполненных работ, рационального использования сырья и материалов, других показателей.

Если возникает необходимость в стимулировании продолжительной работы на предприятии (во избежание чрезмерной текучести кадров), основным критерием дифференциации размеров годового вознаграждения должен стать непрерывный стаж работы на таком предприятии. В этом случае в локальном документе о вознаграждении следует определить порядок исчисления непрерывного трудового стажа.

В зависимости от непрерывного стажа работы на предприятии «тринадцатая зарплата» может выплачиваться, в частности,  в следующих размерах:

• при стаже от 1 до 2 лет (включительно) — 60% должностного оклада (средней заработной платы);
• от 3 до 5 лет (включительно) — 80% должностного оклада (средней заработной платы);
• от 5 до 10 лет (включительно) — 100% должностного оклада (средней заработной платы);
• от 10 до 15 лет (включительно) — 150% должностного оклада (средней заработной платы);
• более 15 лет — 200% должностного оклада (средней заработной платы).

Для работников, занятых в непрерывном производстве (с многосменным режимом работы), на отдельных работах с особо тяжелыми и особо вредными условиями труда, а также на участках, где имеется особая необходимость в обеспечении стабильности кадров, может устанавливаться отдельная шкала, обеспечивающая более быстрый рост размера вознаграждения по мере увеличения непрерывного стажа работы, или повышенные размеры вознаграждения за каждый год непрерывной работы.

Если на предприятии принято решение о выплате годового вознаграждения в размере средней заработной платы (в процентах от нее или кратно ей), то необходимо установить порядок исчисления средней заработной платы. Самый простой способ — применить механизм, установленный Порядком исчисления средней заработной платы, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины от 08.02.95 г. № 100 (далее — Порядок № 100).

В частности, можно взять за основу Порядок № 100, но в коллективном договоре (локальном документе о вознаграждении) установить, что исчисление средней заработной платы осуществляется не за последние 2 календарных месяца работы, предшествующих месяцу начисления выплаты, а в расчетном периоде, включающем 12 календарных месяцев отчетного года (январь – декабрь). Для работников, отработавших отчетный год не полностью, расчетный период может включать полностью отработанные календарные месяцы в отчетном году (т. е. расчетный период определяется как при начислении отпускных, но в него включаются только фактически отработанные месяцы отчетного года).

Если предприятие самостоятельно определяет порядок исчисления средней заработной платы для начисления годового вознаграждения, то необходимо установить расчетный период и перечень выплат, которые будут учитываться при исчислении средней заработной платы. Рекомендуем в такой перечень включать только те выплаты, которые непосредственно связаны с оплатой отработанного времени и свидетельствуют об эффективном труде работника. В основном это выплаты за выполнение производственных заданий и функций, которые включаются в фонд основной и дополнительной заработной платы согласно частям первой и второй статьи 2 Закона об оплате труда и перечислены в подпунктах 2.1.1–2.1.7 и 2.2.1–2.2.8 Инструкции по статистике заработной платы, утвержденной приказом Государственного комитета статистики Украины от 13.01.2004 г. № 5 (далее — Инструкция № 5).

Нецелесообразно включать в указанный перечень выплаты за неотработанное время, а также прочие поощрительные и компенсационные выплаты, которые указаны в части третьей статьи 2 Закона об оплате труда и подпунктах 2.2.9–2.3.4 Инструкции № 5, в частности: разовую материальную помощь; сумму оплаты первых пяти дней временной нетрудоспособности, осуществляемой за счет денежных средств работодателя, и пособие по временной нетрудоспособности (далее — «больничные»), пособие по беременности и родам (далее — «декретные»); оплату отпусков; вознаграждение по итогам работы за предыдущий год; средний заработок за время выполнения государственных (общественных) обязанностей, время пребывания на военной службы в особый период и на военных сборах; выплаты социального характера в денежной и натуральной форме.

При дифференцированном подходе к размеру годового вознаграждения его можно установить с учетом личных результатов труда работника в отчетном году. В данном вопросе можно руководствоваться нормами:

• Методических рекомендаций по организации материального стимулирования труда работников предприятий и организаций, утвержденных приказом Министерства труда и социальной политики Украины от 29.01.2003 г. № 23;
• Методических рекомендаций относительно оплаты труда работников малых предприятий, утвержденных приказом Министерства труда и социальной политики Украины от 13.08.2004 г. № 186;
• Рекомендаций относительно определения заработной платы работающих в зависимости от личного вклада работника в конечные результаты работы предприятия, утвержденных приказом Министерства труда и социальной политики Украины от 31.03.99 г. № 44.

Порядок определения личных результатов труда работника в отчетном году предприятия могут разработать самостоятельно, указав в нем  показатели, при достижении (выполнении) которых работнику выплачивается годовое вознаграждение, а также принцип расчета его суммы. Такой порядок (принцип расчета суммы) целесообразно отразить в локальном документе о вознаграждении.

В зависимости от личных результатов труда работника размер годового вознаграждения, исчисленный в общем порядке (по общей шкале), может быть увеличен или уменьшен по согласованию с профсоюзом предприятия до 25%, а в случаях, когда работники в течение года были награждены орденом (медалью), почетной грамотой предприятия или им было присвоено почетное звание, размер годового вознаграждения может быть увеличен до 50%.

Размеры «тринадцатой зарплаты», выплачиваемой отдельному работнику, целесообразно устанавливать в зависимости не только от общих результатов работы предприятия в отчетном году, но и от годовых результатов работы подразделения, в котором он работает (цеха, участка, бригады, отдела, службы и т. д.). Для этого сумму денежных средств, выделяемую предприятием для выплаты вознаграждения работникам подразделения, можно поставить в зависимость от результатов работы такого подразделения (т. е. выделяемая сумма может учитывать трудовой вклад этого подразделения в общие результаты работы предприятия за год). Распределение денежных средств между работниками подразделения должно обеспечивать наиболее полное отражение личного трудового вклада каждого работника в результаты работы данного подразделения. В бригадах размер годового вознаграждения работникам (членам бригады) следует устанавливать с учетом показателей их деятельности, которые характеризуют качество продукции (работ), сокращение трудовых и материальных затрат, снижение расчетной стоимости (себестоимости) выполненных работ.

В тех случаях, когда размер годового вознаграждения определяется каждому работнику индивидуально, результаты деятельности трудовых коллективов подразделений можно учитывать непосредственно при начислении вознаграждения конкретному работнику, повышая (или понижая) его до 25% с учетом перевыполнения (недовыполнения) годовых планов работы подразделения.

Конкретные размеры годового вознаграждения каждого работника, исчисленные с учетом его личных результатов труда и итогов работы его подразделения в отчетном году, указываются в приказе о выплате годового вознаграждения.

Если работников на предприятии много, а размер годового вознаграждения определен в локальном документе о вознаграждении (например, определен в процентах от размера должностного оклада), то в приказе о его выплате можно не перечислять всех работников с указанием конкретного размера годового вознаграждения для каждого из них, а сослаться на нормы локального документа о вознаграждении.

Обращаем внимание на такой аспект: поскольку годовое вознаграждение является видом поощрения, в локальном документе о вознаграждении необходимо предусмотреть исчерпывающий перечень случаев, при которых такое вознаграждение работникам не выплачивается или выплачивается в меньшем размере. В частности, кроме случаев наличия неснятого дисциплинарного взыскания, работник может быть лишен «тринадцатой зарплаты» полностью при наличии фактов несвоевременного или некачественного выполнения возложенных на него производственных заданий и функций. Годовое вознаграждение может быть выплачено в меньшем размере, если в течение отчетного года работником допускались производственные упущения, нарушались требования или ненадлежащим образом соблюдались нормы производственных и технологических инструкций, правил охраны труда и т. п.

Для повышения мотивации к производительной работе необходимо помнить, что порядок начисления и условия выплаты годового вознаграждения должны быть прозрачными и понятными для работников. Основные показатели и условия выплаты годового вознаграждения следует довести до каждого работника. Только в этом случае можно ожидать от работников высокой самоотдачи, надлежащей трудовой дисциплины и, как следствие, достижения необходимых результатов труда.

Ориентировочные размеры годового вознаграждения могут устанавливаться и доводиться до сведения работников одновременно с установлением производственных заданий (планов) на следующий календарный год исходя из денежных средств, предусмотренных в смете расходования планового фонда материального поощрения.

Сроки выплаты годового вознаграждения

Годовое вознаграждение обычно начисляется после окончания отчетного года — в первом месяце (І квартале, иногда — І полугодии) следующего года, когда предприятие имеет полную информацию о результатах хозяйственной (финансовой) деятельности в отчетном году, в том числе о размере полученной прибыли (на основании данных годовой налоговой декларации по налогу на прибыль предприятий, финансовой отчетности и т. п.).

В то же время годовое вознаграждение может начисляться и выплачиваться в конце отчетного года, например в конце декабря, если предприятие точно знает, что оно получило прибыль в этом году.

Дата выплаты годового вознаграждения указывается в приказе руководителя о выплате такого вознаграждения. Например, в приказе может быть установлено, что годовое вознаграждение за 2020 год выплачивается 30 декабря 2020 года или 4 января 2021 года одновременно с выплатой заработной платы за вторую половину декабря.

Если выплата годового вознаграждения осуществляется после того, как подведены итоги хозяйственной (финансовой) деятельности предприятия в отчетном году, что отражено в налоговой декларации по налогу на прибыль предприятий и финансовой отчетности за такой отчетный год, то в приказе руководителя указываются либо конкретная дата выплаты годового вознаграждения (например, 10 марта), либо то, что годовое вознаграждение за отчетный год выплачивается вместе с заработной платой за какой-либо период (например, вместе с заработной платой за первую половину марта).

Учет годового вознаграждения при начислении «среднезарплатных» выплат,
исчисляемых согласно Порядку № 100

Годовое вознаграждение учитывается при исчислении средней заработной платы во всех случаях ее сохранения (отпускные, средний заработок за период командировки, выполнения государственных и общественных обязанностей, прохождения военной службы в особый период, выходное пособие и т. д.), поскольку оно не указано в пункте 4 Порядка № 100 (абз. первый п. 3 Порядка № 100).

Обращаем внимание, что с 12 декабря 2020 года были внесены изменения в Порядок № 100, которыми был изменен порядок учета, в частности, годового вознаграждения при исчислении средней заработной платы.⁶

Так, согласно абзацу второму пункта 3 Порядка № 100 суммы начисленной заработной платы учитываются в том месяце, за который они начислены, и в размерах, в которых они начислены, без исключения сумм отчисления на налоги, взыскание алиментов и т. п.

Абзацем третьим пункта 3 Порядка № 100 определено, что премии и другие выплаты, которые выплачиваются за два месяца или более длительный период, при исчислении средней заработной платы включаются путем прибавления к заработку каждого месяца расчетного периода части, соответствующей количеству отработанных рабочих дней периода (месяцев), за которые такие премии и другие выплаты начислены. Такая часть определяется делением суммы начисленных премий и других выплат на количество отработанных рабочих дней периода, за который они начислены, и умножением на количество отработанных рабочих дней каждого месяца, который относится к расчетному периоду для исчисления средней заработной платы.

Таким образом, если в декабре 2020 года или в любом месяце 2021 года работнику начислено годовое вознаграждение за 2020 год, то для целей исчисления средней заработной платы такое годовое вознаграждение относится не к месяцу его начисления, а к месяцам 2020 года пропорционально отработанным рабочим дням в таких месяцах.⁷

Если «среднезарплатная» выплата (отпускные, средний заработок за время командировки, военной службы в особый период, выполнения государственных и общественных обязанностей, выходное пособие и т. д.) уже начислена и выплачена работникам по случаям (событиям), которые начались 12 декабря 2020 года и позднее, а годовое вознаграждение за 2020 год начисляется после осуществления указанной «среднезарплатной» выплаты, но в расчетный период по такой выплате включаются месяцы 2020 года, то вследствие отнесения годового вознаграждения к месяцам 2020 года пропорционально отработанным рабочим дням в таких месяцах необходимо сделать перерасчет «среднезарплатной» выплаты и доплатить необходимую сумму работнику.

ПРИМЕР 1

Учет годового вознаграждения, начисленного в январе,
при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных в январе

Работнику с 27 января 2021 года предоставляется ежегодный отпуск продолжительностью 24 календарных дня, поэтому расчетный период включает последние 12 месяцев работы: январь – декабрь 2020 года.

В январе 2021 года работнику выплачено годовое вознаграждение по итогам работы за 2020 год в cумме 7500 грн. Работник в 2020 году из 251 рабочего дня, предусмотренного графиком работы предприятия на этот год, отработал 200 рабочих дней, при этом не работал:

– 50 календарных дней, включая 33 рабочих дня, в период с 18 марта по 11 мая, поскольку находился в отпуске без сохранения заработной платы на период карантина;

– 24 календарных дня, включая 18 рабочих дней, в период с 3 по 27 августа, поскольку находился в ежегодном основном отпуске.

Период пребывания работника в отпуске без сохранения заработной платы на период карантина — 50 календарных дней (с 18 марта по 11 мая) исключается из расчетного периода как время, в течение которого работник в соответствии с законодательством не работал, и за ним не сохранялся заработок (абз. шестой п. 2 Порядка № 100).

Период пребывания работника в ежегодном отпуске в августе — 24 календарных дня (с 3 по 27 августа) не исключается из расчетного периода, а отпускные за период такого отпуска учитываются при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных за отпуск, предоставляемый с 27 января 2021 года (абз. четвертый п. 3 Порядка № 100).

В расчетном периоде работнику выплачена заработная плата в сумме 93 754,26 грн. (в т. ч. отпускные за ежегодный отпуск, предоставленный в августе), которая учитывается при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных.

Поскольку годовое вознаграждение выплачено за месяцы 2020 года, а в расчетный период включаются все месяцы 2020 года (за исключением периода отпуска без сохранения заработной платы, в котором нет отработанных дней, — с 18 марта по 11 мая), то все отработанные дни в 2020 году приходятся на расчетный период, поэтому вся сумма годового вознаграждения (7500 грн.) учитывается при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных в январе 2021 года. То есть в данном случае не имеет значения, к каким конкретно месяцам 2020 года относится годовое вознаграждение, поскольку все отработанные дни в месяцах 2020 года, по которым распределяется годовое вознаграждение, включаются в расчетный период.

Общая сумма выплат работнику, которая учитывается при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных в январе 2021 года:

93 754,26 грн. (зарплата) + 7500 грн. (годовое вознаграждение) = 101 254,26 грн.

Количество календарных дней, учитываемых в расчетном периоде (не учитываются праздничные и нерабочие дни, предусмотренные статьей 73 КЗоТ, и 50 календарных дней отпуска без сохранения заработной платы):

366 к. д. – 11 празд. д. – 50 к. д. = 305 к. д.

Среднедневная заработная плата:

101 254,26 грн. : 305 к. д. = 331,98 грн.

Сумма отпускных:

331,98 грн. х 24 к. д. отпуска = 7967,52 грн.

________________________________________________________________________

ПРИМЕР 2

Учет годовых вознаграждений, начисленных за различные годы,
при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных в феврале

Работнику с 15 февраля 2021 года предоставляется ежегодный отпуск продолжительностью 14 календарных дней, поэтому расчетный период включает последние 12 месяцев работы: февраль 2020 года – январь 2021 года. В расчетном периоде на предприятии из-за карантина был введен простой в период с 23 марта по 8 мая (включает 47 календарных дней, в том числе 33 рабочих дня), который оплачивался работникам в размере 2/3 оклада (ч. первая ст. 113 КЗоТ). Период простоя исключается из расчетного периода как время, в течение которого работник в соответствии с законодательством не работал, и за ним заработок сохранялся частично (абз. шестой п. 2 Порядка № 100). Соответственно, оплата простоя не учитывается при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных.

В расчетном периоде работнику начислена заработная плата в сумме 108 576,49 грн. (без учета оплаты простоя), которая учитывается при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных.

Кроме того, работнику начислены:

– в январе 2021 года — годовое вознаграждение за 2020 год в сумме 10 000 грн.;

– в феврале 2020 года — годовое вознаграждение за 2019 год в сумме 9000 грн.

В 2020 году работник отработал 218 рабочих дней, в том числе в январе — 21 рабочий день, в феврале – декабре — 197 рабочих дней (33 рабочих дня не отработано из-за простоя).

Учитывая отработанное время работником в месяцах 2020 года, годовое вознаграждение за 2020 год относится к месяцам этого года следующим образом:

– к январю: 10 000 грн. : 218 отраб. д. х 21 отраб. д. = 963,30 грн.;

– к февралю – декабрю: 10 000 грн. : 218 отраб. д. х 197 отраб. д. = 9036,70 грн.

Поскольку в расчетный период (февраль 2020 года – январь 2021 года) из месяцев 2020 года включаются только февраль – декабрь, при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных в феврале 2021 года учитывается только часть годового вознаграждения за 2020 год, которая относится к февралю – декабрю 2020 года, в сумме 9036,70 грн. Часть годового вознаграждения за 2020 год, которая относится к январю 2020 года, не учитывается при начислении отпускных, поскольку январь 2020 года не включается в расчетный период.

Годовое вознаграждение за 2019 год, начисленное в феврале 2020 года в сумме 9000 грн., относится к месяцам 2019 года, которые не включаются в расчетный период, поэтому указанное годовое вознаграждение не учитывается при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных в феврале 2021 года.

Общая сумма выплат работнику, которая учитывается при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных в феврале 2021 года:

108 576,49 грн. (зарплата) + 9036,70 грн. (часть годового вознаграждения за 2020 год) = 117 613,19 грн.

Количество календарных дней, учитываемых в расчетном периоде (не учитываются праздничные и нерабочие дни, предусмотренные статьей 73 КЗоТ, и 47 календарных дней простоя):

366 к. д. – 11 празд. д. – 47 к. д. = 308 к. д.

Среднедневная заработная плата:

117 613,19 грн. : 308 к. д. = 381,86 грн.

Сумма отпускных:

381,86 грн. х 14 к. д. отпуска = 5346,04 грн.

__________________________________________________________________________

ПРИМЕР 3

Учет годового вознаграждения при исчислении
средней заработной платы для оплаты «донорских» дней

Работник 3 и 4 февраля 2021 года (понедельник и вторник)  проходил медицинское обследование и сдавал кровь, поэтому за указанные дни и дополнительный день отдыха после дня сдачи крови 5 февраля (среда) ему начисляется средний заработок (ст. 124 КЗоТ). Расчетный период включает последние 2 календарных месяца работы, предшествующих указанным «донорским» дням: декабрь 2020 года – январь 2021 года.

На предприятии установлена 5-дневная рабочая неделя с выходными днями в субботу и воскресенье, поэтому норма рабочего времени в декабре 2020 года — 22 рабочих дня, в январе 2021 года — 19 рабочих дней. В расчетном периоде работник отработал все рабочие дни, предусмотренные графиком работы.

В расчетном периоде работнику начислена заработная плата в виде оклада: в декабре — 9000 грн., в январе — 9500 грн.

Кроме того, работнику в феврале 2021 года начислено и выплачено годовое вознаграждение за 2020 год в сумме 8500 грн. Это годовое вознаграждение для целей исчисления средней заработной платы за «донорские» дни относится к месяцам 2020 года пропорционально отработанным рабочим дням в таких месяцах.

В 2020 году работник из 251 рабочего дня, предусмотренного графиком работы предприятия на этот год, отработал 233 рабочих дня, в том числе в январе – ноябре — 211 рабочих дней (18 рабочих дней не отработано из-за ежегодного отпуска, который предоставлялся с 1 по 24 июля), в декабре — 22 рабочих дня.

Учитывая отработанное время работником в месяцах 2020 года, годовое вознаграждение за 2020 год относится к месяцам этого года следующим образом:

– к январю – ноябрю: 8500 грн. : 233 отраб. д. х 211 отраб. д. = 7697,42 грн.;

– к декабрю: 8500 грн. : 233 отраб. д. х 22 отраб. д. = 802,58 грн.

Поскольку в расчетный период (декабрь 2020 года – январь 2021 года) из месяцев 2020 года включается только декабрь, при исчислении среднего заработка за «донорские» дни в феврале 2021 года учитывается только часть годового вознаграждения за 2020 год, которая относится к декабрю 2020 года, в сумме 802,58 грн.

Общая сумма выплат работнику, которая учитывается при исчислении среднего заработка за «донорские» дни в феврале 2021 года:

9000 грн. (зарплата за декабрь) + 9500 грн. (зарплата за январь) + 802,58 грн. (часть годового вознаграждения) = 19 302,58 грн.

Количество отработанных дней в расчетном периоде:

22 отраб. д. (декабрь) + 19 отраб. д. (январь) = 41 отраб. д.

Среднедневная заработная плата:

19 302,58 грн. : 41 отраб. д. = 470,79 грн.

Средний заработок за 3 «донорских» дня (3, 4 и 5 февраля):

470,79 грн. х 3 р. д. = 1412,37 грн.

ПРИМЕР 4

Учет годового вознаграждения при исчислении среднего заработка за период срочной военной службы

Работника предприятия, на котором установлена 5-дневная рабочая неделя с выходными днями в субботу и воскресенье, призвали на срочную военную службу 17 декабря 2020 года. За период прохождения срочной военной службы в особый период за работником сохраняется средний заработок (ч. третья ст. 119 КЗоТ). Среднедневной заработок исчислялся в расчетном периоде: октябрь – ноябрь 2020 года. В расчетном периоде суммарный заработок работника составил 16 500 грн., работник отработал 42 рабочих дня, поэтому среднедневной заработок составил 392,86 грн. (16 500 грн. : 42 отраб. д.), по которому работнику начислен средний заработок за период военной службы в декабре 2020 года и январе 2021 года.

В феврале 2021 года работнику начислено и выплачено годовое вознаграждение за 2020 год в сумме 7800 грн. Это годовое вознаграждение для целей исчисления среднего заработка за период военной службы относится к месяцам 2020 года пропорционально отработанным рабочим дням в таких месяцах.

В 2020 году работник отработал 225 рабочих дней, в том числе в январе – сентябре и декабре — 183 рабочих дня, в октябре — 21 рабочий день, в ноябре — 21 рабочий день.

Учитывая отработанное время работником в месяцах 2020 года, годовое вознаграждение за 2020 год относится к месяцам этого года следующим образом:

– к январю – сентябрю и декабрю: 7800 грн. : 225 отраб. д. х 183 отраб. д. = 6344 грн.;

– к октябрю: 7800 грн. : 225 отраб. д. х 21 отраб. д. = 728 грн.;

– к ноябрю: 7800 грн. : 225 отраб. д. х 21 отраб. д. = 728 грн.

Поскольку часть годового вознаграждения за 2020 год, начисленного в феврале 2021 года, относится к октябрю и ноябрю 2020 года, которые являлись месяцами расчетного периода при исчислении среднедневного заработка в декабре 2020 года, то необходимо осуществить перерасчет такого среднедневного заработка. Для этого необходимо увеличить сумму общего заработка работника в расчетном периоде (октябрь – ноябрь 2020 года) на суммы (части) годового вознаграждения, которые относятся к октябрю (728 грн.) и ноябрю (728 грн.).

Перерассчитанный суммарный заработок в расчетном периоде:

16 500 грн. + 728 грн. + 728 грн. = 17 956 грн.

Перерассчитанный среднедневной заработок:

17 956 грн. : 42 отраб. д. = 427,52 грн.

Исходя из этого перерассчитанного (нового) среднедневного заработка, который больше ранее исчисленного среднедневного заработка (427,52 грн. > 392,86 грн.), необходимо начислять работнику средний заработок за период военной службы. При этом, поскольку за декабрь 2020 года и январь 2021 года средний заработок работнику уже начислен и выплачен, необходимо доначислить за эти месяцы ему средний заработок исходя из нового среднедневного заработка.

Сумма доплаты среднего заработка за декабрь 2020 года:

427,52 грн. х 10 р. д. (новый средний заработок) – 392,86 грн. х 10 р. д. (старый средний заработок) = 4275,20 – 3928,60 = 346,60 грн.

Сумма доплаты среднего заработка за январь 2021 года:

427,52 грн. х 19 р. д. (новый средний заработок) – 392,86 грн. х 19 р. д. (старый средний заработок) = 8122,88 – 7464,34 = 658,54 грн.

Сумма среднего заработка за февраль 2021 года:

427,52 грн. х 20 р. д. = 8550,40 грн.

__________________________________________________________________________

Учет годового вознаграждения при начислении страховых выплат,
исчисляемых согласно Порядку № 1266

В соответствии с пунктом 3 Порядка исчисления средней заработной платы (дохода, денежного обеспечения) для расчета выплат по общеобязательному государственному социальному страхованию, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 26.09.2001 г. № 1266 (далее — Порядок № 1266), среднедневная заработная плата (доход, денежное обеспечение) исчисляется путем деления начисленной за расчетный период (12 календарных месяцев) заработной платы (дохода, денежного обеспечения), на которую начислен единый взнос на общеобязательное государственное социальное страхование (далее — единый социальный взнос, ЕСВ), на количество календарных дней занятости в расчетном периоде без учета календарных дней, не отработанных по уважительным причинам — временная нетрудоспособность, отпуск в связи с беременностью и родами, отпуск по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста и шестилетнего возраста по медицинскому заключению, отпуск без сохранения заработной платы.

Как отмечалось выше, вознаграждение по итогам работы за год относится к прочим поощрительным и компенсационным выплатам, включающимся в состав заработной платы.

Подпунктом 2.3.2 Инструкции № 5 установлено, что вознаграждения и поощрения, которые осуществляются раз в год или имеют одноразовый характер, в частности, вознаграждения по итогам работы за год, относятся к прочим поощрительным и компенсационным выплатам фонда оплаты труда (далее — ФОТ).

Следовательно, годовое вознаграждение как составляющая заработной платы (ФОТ), с которой в обязательном порядке уплачивается ЕСВ, учитывается при исчислении средней заработной платы для начисления страховых выплат, рассчитываемых согласно Порядку № 1266 (в т. ч. «больничных» и «декретных»).

При исчислении средней заработной платы для начисления страховых выплат следует учитывать, что годовое вознаграждение включается в заработок того месяца, в котором оно начислено.

Например, если «тринадцатая зарплата» начислена за 2020 год в декабре 2020 года, то она всей суммой будет учитываться при расчете страховых выплат по страховым случаям, которые наступят в январе – декабре 2021 года, т. е. когда декабрь 2020 года включается в расчетный период. Если же «тринадцатая зарплата» начислена работнику за 2020 год в январе 2021 года, то она всей суммой будет учитываться при расчете страховых выплат по страховым случаям, наступившим в феврале 2021 года – январе 2022 года, т. е. когда январь 2021 года включается в расчетный период.

Также необходимо помнить, что если работник весь месяц (с первого до первого числа), в котором ему начислено годовое вознаграждение, не работал по уважительным причинам (см. выше), то годовое вознаграждение не учитывается при исчислении размера страховых выплат, поскольку такой месяц исключается из расчетного периода (абз. второй п. 3 Порядка № 1266).

Например, если работнику в январе 2021 года начислят годовое вознаграждение, но весь этот месяц он не будет работать по уважительным причинам, то такое годовое вознаграждение не будет учитываться при исчислении размера страховых выплат, начисленных по страховым случаям, которые наступят в феврале 2021 года – январе 2022 года, поскольку январь 2021 года исключается из расчетного периода (не учитываются и все выплаты, начисленные в январе 2021 года).

Если же работник не отработает по уважительным причинам часть месяца, в котором начислено годовое вознаграждение, то последнее будет учитываться в полном размере, если такой месяц будет включаться в расчетный период.

Налогообложение и учет годового вознаграждения

Единый социальный взнос

Базой начисления ЕСВ является сумма начисленной каждому застрахованному лицу заработной платы по видам выплат, которые включают основную и дополнительную заработную плату, прочие поощрительные и компенсационные выплаты, в т. ч. в натуральной форме, которые определяются согласно Закону об оплате труда (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» от 08.07.2010 г. № 2464-VІ; далее — Закон о ЕСВ).

Согласно подпункту 2 пункта 2 раздела IV Инструкции о порядке начисления и уплаты единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование, утвержденной приказом Министерства финансов Украины от 20.04.2015 г. № 449, определение видов выплат, которые относятся к основной, дополнительной заработной плате, прочим поощрительным и компенсационным выплатам, при начислении ЕСВ предусмотрено Инструкцией № 5.

Поскольку вознаграждение по итогам работы за год согласно подпункту 2.3.2 Инструкции № 5 относится к прочим поощрительным и компенсационным выплатам ФОТ (является заработной платой), то на него в общем порядке начисляется ЕСВ.

Начисленное годовое вознаграждение за отработанное время (пропорционально отработанным месяцам) в отчетном году работнику, который на момент такого начисления уже уволился, также подлежит обложению ЕСВ.⁶ Но сначала сумму годового вознаграждения необходимо распределить по месяцам, за которые оно начислено (которые отработаны работником в календарном году), и только после этого в пределах максимальной величины базы начисления ЕСВ на сумму «распределенного» годового вознаграждения начисляется ЕСВ (абз. второй ч. 2 ст. 7 Закона о ЕСВ).⁹

Напомним, что максимальная величина базы начисления ЕСВ равна 15 размерам минимальной заработной платы (п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 7 Закона о ЕСВ). Эта сумма в 2020 году составляла: в январе – августе — 70 845 грн. (4723 грн. х 15), в сентябре – декабре — 75 000 грн. (5000 грн. х 15), в январе – ноябре 2021 года — 90 000 грн. (6000 грн. х 15).

Годовое вознаграждение в таблице 6 Отчета о ЕСВ за месяц, а с 2021 года — в приложении 1 (Д1) к Налоговому расчету за квартал, в котором оно начислено уволенному работнику, отражается в разрезе месяцев, за которые оно выплачено, с кодом типа начислений 1.

Налог на доходы физических лиц и военный сбор

Согласно подпункту 14.1.48 Налогового кодекса Украины (далее — НКУ) для целей раздела IV НКУ, то есть для целей обложения налогом на доходы физических лиц (далее — НДФЛ) и военным сбором (далее — ВС), заработная плата — это основная и дополнительная заработная плата, прочие поощрительные и компенсационные выплаты, которые выплачиваются (предоставляются) налогоплательщику в связи с отношениями трудового найма согласно закону.

Поскольку годовое вознаграждение согласно Закону об оплате труда относится к прочим поощрительным и компенсационным выплатам, которые являются заработной платой, то в ее составе оно облагается НДФЛ и ВС на основании подпункта 164.2.1 НКУ и в разделе І Налогового расчета ф. № 1ДФ, а с 2021 года — в приложении 4ДФ к Налоговому расчету отражается с признаком дохода «101».

Если годовое вознаграждение начисляется (выплачивается) работнику, который на момент начисления (выплаты) уже уволился, то сумма такого вознаграждения облагается НДФЛ и ВС согласно подпункту 164.2.20 НКУ в составе прочих доходов, подлежащих налогообложению, и в разделе І Налогового расчета ф. № 1ДФ, а с 2021 года — в приложении 4ДФ к Налоговому расчету отражается с признаком дохода «127».¹⁰

Бухгалтерский и налоговый учет

В бухгалтерском (налоговом) учете годовое вознаграждение работников отражается в том же порядке, что и заработная плата. Годовое вознаграждение относится к составу расходов по категориям работников, которым оно выплачено.

Сумма годового вознаграждения отражается по кредиту субсчета 661 «Расчеты по заработной плате» счета 66 «Расчеты по выплатам работникам» в корреспонденции с дебетом счетов расходов 23 «Производство», 91 «Общепроизводственные расходы», 92 «Административные расходы», 93 «Расходы на сбыт» и 94 «Прочие расходы операционной деятельности».

Годовое вознаграждение, выплачиваемое уволенным работникам за тот период, когда они работали, также включается в расходы в составе прочих расходов операционной деятельности.

ПРИМЕР 5

Отражение в учете начисления и выплаты годового вознаграждения работнику предприятия

На основании приказа руководителя предприятия и положений коллективного договора в конце декабря 2020 года предприятие начислило и выплатило работнику вознаграждение по итогам работы за 2020 год в сумме 10 000 грн. Кроме того, в декабре 2020 года работнику начислена заработная плата, включающая должностной оклад, надбавки и доплаты, в сумме 15 000 грн. Суммарная заработная плата работника в декабре 2020 года с учетом годового вознаграждения составила 25 000 грн.

В бухгалтерском учете предприятия операции начисления и выплаты заработной платы, в том числе годового вознаграждения, работнику отражаются следующим образом:

№ п/п	Содержание операции	Бухгалтерский учет		Сумма, грн.
		Д-т	К-т
1	Начислена зарплата, в т. ч. годовое вознаграждение	23, 91–94	661	25 000,00
2	Начислен ЕСВ на зарплату: 25 000 грн. х 22%	23, 91–94	651	5500,00
3	Удержан НДФЛ из зарплаты: 25 000 грн. х 18%	661	641/ндфл	4500,00
4	Удержан военный сбор из зарплаты: 25 000 грн. х 1,5%	661	642/вс	375,00
5	Выплачена зарплата, в т. ч. годовое вознаграждение, работнику: 25 000 – 4500 – 375	661	301	20 125,00

ПРИМЕР 6

Отражение в учете начисления и выплаты годового вознаграждения уволенному работнику

В конце января 2021 года предприятие начислило и выплатило работнику, уволенному 31 октября 2020 года в связи с переводом на другое предприятие, вознаграждение по итогам работы за 2020 год, выплата которого предусмотрена коллективным договором, в размере 9000 грн. (пропорционально отработанному работником времени на предприятии в 2020 году, т. е. за 10 отработанных месяцев этого года: январь – октябрь).

Поскольку годовое вознаграждение начислено уволенному работнику за отработанное время, с целью обложения ЕСВ его сумма подлежит распределению по месяцам работы в 2020 году (всего 10 месяцев), при этом в доход каждого месяца с января по октябрь включается 900 грн. (9000 грн. : 10 мес.). Условно считаем, что в результате такого распределения суммы годового вознаграждения доход работника в каждом из месяцев с января по октябрь 2020 года не превысил максимальную величину базы начисления ЕСВ в этих месяцах, поэтому вся сумма годового вознаграждения подлежит обложению ЕСВ.

В бухгалтерском учете предприятия операции начисления и выплаты годового вознаграждения бывшему работнику отражаются следующим образом:

№ п/п	Содержание операции	Бухгалтерский учет		Сумма, грн.
		Д-т	К-т
1	Начислено годовое вознаграждение	949	661	9000,00
2	Начислен ЕСВ на годовое вознаграждение: 9000 грн. х 22%	23, 91–94	651	1980,00
3	Удержан НДФЛ из годового вознаграждения: 9000 грн. х 18%	661	641/ндфл	1620,00
4	Удержан военный сбор из годового вознаграждения: 9000 грн. х 1,5%	661	642/вс	135,00
5	Выплачено годовое вознаграждение: 9000 – 1620 – 135	661	301	7245,00

___________________________________________________________________________

Индексация и годовое вознаграждение

Согласно статье 2 Закона Украины «Об индексации денежных доходов населения» от 03.07.91 г. № 1282-XII и пункту 2 Порядка проведения индексации денежных доходов населения, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 17.07.2003 г. № 1078 (далее — Порядок № 1078), индексации подлежат денежные доходы граждан, которые не имеют разового характера (т. е. которые имеют постоянный характер).¹¹

Согласно абзацу шестому пункта 3 Порядка № 1078 к объектам индексации, определенным в пункте 2 этого Порядка, не относится вознаграждение по итогам работы за год. Это объясняется тем, что оно является разовой выплатой — выплачивается только один раз в год (к тому же, как правило, при наличии у предприятия прибыли в отчетном году).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) складовими заробітної плати є: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Головною частиною заробітної плати є основна заробітна плата, яка встановлюється у вигляді посадових окладів, тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок.

Додаткова заробітна плата включає доплати¹, надбавки², гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.³

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями³, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, однією із складових заробітної плати і одночасно способом заохочення працівників є винагорода за підсумками роботи за рік (далі — річна винагорода, «тринадцята зарплата»), яка не є обов’язковою виплатою, передбаченою актами чинного законодавства, але може виплачуватися на підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємства) або фізичними особами – підприємцями за результатами господарської (підприємницької) діяльності у звітному (календарному) році.

Відповідно до статті 97 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) і статті 15 Закону про оплату праці умови запровадження та розміри премій, винагород та інших заохочувальних виплат встановлюються госпрозрахунковими підприємствами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. Якщо колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (далі — профспілка підприємства). Конкретні розміри винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вищевказаних вимог.

Таким чином, умови і порядок нарахування, виплати працівникам винагород, в тому числі річної винагороди, а також їхні розміри госпрозрахункові підприємства встановлюють самостійно.

Установи, які фінансуються з бюджету, винагороди працівникам, в тому числі річну винагороду, нараховують тільки у разі, якщо це передбачено бюджетними асигнуваннями в межах затвердженого фонду оплати праці з урахуванням умов, встановлених Кабінетом Міністрів України (ст. 98 КЗпП, ст. 13, 16 Закону про оплату праці).

Документальне оформлення, підстави і джерела виплати річної винагороди

Чинне законодавство не містить норм, які б регулювали порядок нарахування і виплати працівникам винагороди за підсумками роботи за рік для госпрозрахункових підприємств. Тому ці підприємства на підставі вищенаведеної норми статті 97 КЗпП і статті 15 Закону про оплату праці можуть встановити умови нарахування та порядок виплати річної винагороди в колективному договорі, а якщо його на підприємстві не укладено, то в окремому документі, затвердженому наказом керівника підприємства. Таким окремим документом може бути, зокрема:

• Положення про оплату праці;
• Положення про преміювання;
• Положення про винагороду за підсумками роботи за рік.

Вищевказані документи можуть бути оформлені як додаток до колективного договору. Якщо вони затверджені наказом керівника підприємства, то, як і колективний договір, повинні бути погоджені з профспілкою підприємства.

У документі, що встановлює порядок виплати річної винагороди (далі — локальний документ про винагороду), обов’язково повинні бути визначені:

• показники фінансово-господарської діяльності підприємства, при досягненні яких можлива виплата річної винагороди;
• категорії працівників, яким вона виплачується;
• умови та принцип її нарахування по кожній категорії працівників;
• строки її виплати та розміри.⁴

Можливість виплати та розмір «тринадцятої зарплати» залежать не тільки від індивідуальних результатів роботи працівників, а й від кінцевих результатів роботи всього підприємства у звітному році.

Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, отримані в результаті їхньої господарської діяльності (ст. 4 Закону про оплату праці).

Отже, джерелом коштів на виплату річної винагороди працівникам госпрозрахункового підприємства є частина доходу, отриманого таким підприємством у звітному році.

Рішення про виплату річної винагороди приймається керівником госпрозрахункового підприємства, як правило, при виконанні підприємством основних показників фінансово-господарської діяльності у звітному році. У разі невиконання таких показників, наслідком чого є відсутність прибутку у звітному році або його отримання в малому розмірі, рішення про виплату річної винагороди зазвичай не приймається. Тобто підставою для виплати річної винагороди є отримання прибутку підприємством у звітному році, частина якого спрямовується на виплату «тринадцятої зарплати». У той же час з метою заохочення окремих особливо цінних для підприємства працівників в локальному документі про винагороду можна передбачити виплату «тринадцятої зарплати» за рахунок інших джерел, наприклад, за рахунок нерозподіленого прибутку минулих років.

Що стосується бюджетних установ, то у них джерелом коштів на оплату праці працівників, в тому числі на виплату річної винагороди, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, гранти, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел (ст. 4 Закону про оплату праці).

Якщо керівником підприємства прийнято рішення про виплату працівникам річної винагороди, то воно оформляється відповідним наказом, в якому вказується, зокрема, конкретний розмір винагороди.

Якщо виплата річної винагороди передбачена колективним договором або локальним документом про винагороду, то і в цьому випадку підставою для нарахування бухгалтерією працівникам зазначеної винагороди є наказ керівника підприємства.

Категорії працівників, яким може бути виплачена річна винагорода

Оскільки річна винагорода є складовою заробітної плати, то вона виплачується штатним працівникам підприємства за виконання виробничих завдань і посадових обов’язків, підвищення ефективності та якості роботи у звітному році.

Як правило, вона нараховується в повному обсязі працівникам, які пропрацювали на підприємстві не менше одного календарного року. Іноді річна винагорода в повному обсязі виплачується керівним працівникам підприємства (так званим «топ-менеджерам») і висококваліфікованим фахівцям, які були прийняті на роботу протягом року, але своєю працею зробили значний внесок в отримання прибутку підприємством у звітному році. Також річна винагорода в повному обсязі може бути виплачена працівникам, які були прийняті на роботу протягом року в порядку переведення з інших підприємств, якщо на таких підприємствах їм не була виплачена річна винагорода пропорційно відпрацьованому часу у звітному році (як правило, це стосується випадків, коли у підприємств-роботодавців одні й ті ж засновники).

Пропорційно відпрацьованому часу в календарному році річна винагорода може виплачуватися керівникам середньої ланки, фахівцям і робочим, прийнятим на роботу на підприємство протягом звітного року. Також річна винагорода може бути виплачена пропорційно відпрацьованому часу працівникам, які пропрацювали неповний календарний рік на підприємстві з поважних причин. Такими причинами, зокрема, можуть бути:

• звільнення з роботи у зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників, виходом на пенсію (за віком, по інвалідності), переходом на виборну посаду, вступом до вищого навчального закладу (далі — виш) на денну форму з отриманням спеціальності, що відповідає профілю діяльності підприємства;
• призов на військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу;
• прийняття (повернення) на роботу після закінчення військової служби, альтернативної (невійськової) служби, навчання у виші, якщо воно здійснювалося за рахунок підприємства.

Оскільки при звільненні працівника протягом календарного року ще не відомі результати діяльності підприємства за такий рік, при остаточному розрахунку з працівником у день звільнення річна винагорода (її частина), як правило, не виплачується. Однак в локальному документі про винагороду може бути передбачено можливість виплати «тринадцятої зарплати» за результатами звітного року звільненим працівникам за той період, в якому вони були працівниками підприємства (пропорційно відпрацьованому ними часу в календарному році).

Також пропорційно відпрацьованому часу у звітному році річна винагорода може виплачуватися у разі, якщо працівник тривалий період протягом року не працював з поважних причин, наприклад, внаслідок хвороби, призову (прийняття за контрактом) на військову службу на особливий період (ч. третя ст. 119 КЗпП), у разі надання працівникові поспіль відразу декількох щорічних відпусток, які не були ним використані в попередніх роках, або надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років або шести років відповідно до медичного висновку. Вичерпний перелік поважних причин тривалої відсутності працівника на роботі, коли річна винагорода виплачується пропорційно відпрацьованому часу у звітному році, повинен бути визначений в локальному документі про винагороду.

Працівникам, звільненим за власним бажанням (ст. 38, 39 КЗпП) або за ініціативою роботодавця за порушення трудової дисципліни (п. 3, 4, 7 ст. 40 КЗпП) та з деяких інших причин (п. 1, 1-1, 2, 3 ст. 41 КЗпП) протягом календарного року, річна винагорода за такий рік, як правило, не виплачується. Щоб уникнути фінансових претензій з боку працівників, звільнених за вказаними підставами, рекомендуємо норму про невиплату їм «тринадцятої зарплати» відобразити в локальному документі про винагороду.

Крім того, річна винагорода (як вид заохочення) може не виплачуватися працівникам, які мають незняте дисциплінарне стягнення, якщо така норма передбачена в локальному документі про винагороду. Це узгоджується з нормою частини третьої статті 151 КЗпП, відповідно до якої протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.⁵

Розмір річної винагороди

Сума винагороди за підсумками роботи за рік, що виплачується одному працівнику госпрозрахунковим підприємством, граничним розміром не обмежується.

Як зазначалося вище, госпрозрахункові підприємства залежно від своїх фінансових можливостей самостійно визначають розмір річної винагороди працівників. Відсоток річного прибутку госпрозрахункового підприємства, що використовується для виплати зазначеної винагороди, зазвичай становить від 5 до 20%.

Що стосується способу нарахування (визначення розміру) річної винагороди, то локальним документом про винагороду може бути передбачена виплата допомоги:

• у фіксованій сумі;
• в сумі, яку можна обчислити у відсотках від посадового окладу (місячної тарифної ставки), або в сумі, кратній йому;
• в сумі, яку можна обчислити у відсотках від середньої заробітної плати, або в сумі, кратній їй;
• в сумі, кратній будь-якому показнику (наприклад, розміру мінімальної заробітної плати).

Якщо локальним «зарплатним» документом підприємства передбачена виплата річної винагороди у фіксованій сумі, то така сума може бути будь-якою, наприклад 2000, 5000 або 10 000 грн. При цьому розмір зазначеної виплати може бути як однаковим для всіх працівників підприємства, так і диференційованим. Наприклад, для працівників, які приймають рішення про поліпшення ефективності діяльності підприємства, впроваджують раціоналізаторські пропозиції, персонально забезпечують отримання підприємством високого прибутку і т. д., розмір річної винагороди може бути більше ніж у інших працівників.

У більшості випадків розмір річної винагороди «прив’язується» до розміру посадового окладу працівника (іноді — до розміру середньої заробітної плати) і залежить, як правило, від безперервного стажу роботи на підприємстві, показників виконання працівниками виробничих завдань, якості виконаних робіт, раціонального використання сировини і матеріалів, інших показників.

Якщо виникає потреба у стимулюванні тривалої роботи на підприємстві (щоб уникнути надмірної плинності кадрів), основним критерієм диференціації розмірів річної винагороди повинен стати безперервний стаж роботи на такому підприємстві. В цьому випадку в локальному документі про винагороду слід визначити порядок обчислення безперервного трудового стажу.

Залежно від безперервного стажу роботи на підприємстві «тринадцята зарплата» може виплачуватися, зокрема, в таких розмірах:

• при стажі від 1 до 2 років (включно) — 60% посадового окладу (середньої заробітної плати);
• від 3 до 5 років (включно) — 80% посадового окладу (середньої заробітної плати);
• від 5 до 10 років (включно) — 100% посадового окладу (середньої заробітної плати);
• від 10 до 15 років (включно) — 150% посадового окладу (середньої заробітної плати);
• більше 15 років — 200% посадового окладу (середньої заробітної плати).

Для працівників, зайнятих в безперервному виробництві (з багатозмінним режимом роботи), на окремих роботах з особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці, а також на ділянках, де є особлива необхідність в забезпеченні стабільності кадрів, може встановлюватися окрема шкала, що забезпечує більш швидке зростання розміру винагороди у міру збільшення безперервного стажу роботи, або підвищені розміри винагороди за кожний рік безперервної роботи.

Якщо на підприємстві прийнято рішення про виплату річної винагороди в розмірі середньої заробітної плати (у відсотках від неї або кратному їй розмірі), то необхідно встановити порядок обчислення середньої заробітної плати. Найпростіший спосіб — застосувати механізм, встановлений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100).

Зокрема, можна взяти за основу Порядок № 100, але в колективному договорі (локальному документі про винагороду) встановити, що обчислення середньої заробітної плати здійснюється не за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю нарахування виплати, як це передбачено Порядком № 100 для більшості виплат, а в розрахунковому періоді, що включає 12 календарних місяців звітного року (січень – грудень). Для працівників, які відпрацювали неповний рік, розрахунковий період може включати повністю відпрацьовані календарні місяці у звітному році (тобто розрахунковий період визначається як при нарахуванні відпускних, але до нього включаються тільки фактично відпрацьовані місяці звітного року).

Якщо підприємство самостійно визначає порядок обчислення середньої заробітної плати для нарахування річної винагороди, то необхідно встановити розрахунковий період і перелік виплат, які будуть враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати. Рекомендуємо до такого переліку включати тільки ті виплати, які безпосередньо пов’язані з оплатою відпрацьованого часу і свідчать про ефективність праці працівника. Здебільшого це виплати за виконання виробничих завдань і функцій, які включаються до фонду основної та додаткової заробітної плати згідно з частинами першою і другою статті 2 Закону про оплату праці і зазначені в підпунктах 2.1.1–2.1.7 та 2.2.1–2.2.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі — Інструкція № 5).

Недоцільно включати до зазначеного переліку виплати за невідпрацьований час, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, зазначені в частині третій статті 2 Закону про оплату праці та підпунктах 2.2.9–2.3.4 Інструкції № 5, зокрема: разову матеріальну допомогу; суму оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомогу по тимчасовій непрацездатності (далі разом — «лікарняні»), допомогу по вагітності та пологах (далі — «декретні»); оплату відпусток; оплату простоїв не з вини працівника; винагороду за підсумками роботи за попередній рік; середній заробіток за час виконання державних (громадських) обов’язків, перебування на військовій службі в особливий період і на військових зборах та інші періоди; виплати соціального характеру у грошовій та натуральній формі.

При диференційованому підході до розміру річної винагороди його можна встановити з урахуванням особистих результатів роботи працівника у звітному році. В даному питанні можна керуватися нормами:

• Методичних рекомендацій щодо організації матеріального стимулювання праці працівників підприємств і організацій, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.01.2003 р. № 23;
• Методичних рекомендацій щодо оплати праці працівників малих підприємств, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 13.08.2004 р. № 186;
• Рекомендацій щодо визначення заробітної плати працюючих в залежності від особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи підприємства, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.03.99 р. № 44.

Порядок визначення особистих результатів роботи працівника у звітному році підприємства можуть розробити самостійно, зазначивши в ньому показники, при досягненні (виконанні) яких працівникові виплачується річна винагорода, а також принцип розрахунку її суми. Такий порядок (принцип розрахунку суми) доцільно відобразити в локальному документі про винагороду.

Залежно від особистих результатів роботи працівника розмір річної винагороди, обчислений в загальному порядку (по загальній шкалі), може бути збільшений або зменшений за погодженням з профспілкою підприємства до 25%, а у випадках, коли працівники протягом року були нагороджені орденом (медаллю), почесною грамотою підприємства або їм було присвоєно почесне звання, розмір річної винагороди може бути збільшений до 50%.

Розміри «тринадцятої зарплати», що виплачується конкретному працівнику, доцільно встановлювати в залежності не тільки від загальних результатів роботи підприємства у звітному році, а й від річних результатів роботи підрозділу (цеху, дільниці, бригади, відділу, служби тощо), в якому він працює. Для цього суму коштів, що виділяється підприємством для виплати річної винагороди працівникам підрозділу, можна поставити в залежність від результатів роботи такого підрозділу (тобто сума, що виділяється, може враховувати трудовий внесок цього підрозділу в загальні результати роботи підприємства за рік). Розподіл коштів між працівниками підрозділу повинен забезпечувати найбільш повне відображення особистого трудового внеску кожного працівника в результати роботи даного підрозділу. В бригадах розмір річної винагороди працівникам (членам бригади) потрібно встановлювати з урахуванням показників їхньої діяльності, які характеризують якість продукції (робіт), скорочення трудових і матеріальних витрат, зниження розрахункової вартості (собівартості) виконаних робіт.

У тих випадках, коли розмір річної винагороди визначається кожному працівнику індивідуально, результати діяльності трудових колективів підрозділів можна враховувати безпосередньо при нарахуванні винагороди конкретному працівнику, підвищуючи (або знижуючи) його до 25% з урахуванням перевиконання (недовиконання) річних планів роботи підрозділу.

Конкретні розміри річної винагороди кожного працівника, обчислені з урахуванням його особистих результатів роботи та підсумків роботи його підрозділу у звітному році, зазначаються в наказі про виплату річної винагороди.

Якщо працівників на підприємстві багато, а розмір річної винагороди визначено в локальному документі про винагороду (наприклад, визначено у відсотках від розміру посадового окладу), то в наказі про її виплату можна не перераховувати всіх працівників із зазначенням конкретного розміру річної винагороди для кожного з них, а послатися на норми локального документа про винагороду.

Звертаємо увагу на такий аспект: оскільки річна винагорода є видом заохочення, в локальному документі про винагороду необхідно передбачити вичерпний перелік випадків, при яких така винагорода працівникам не виплачується або виплачується в меншому розмірі. Зокрема, крім випадків наявності незнятого дисциплінарного стягнення, працівник може бути позбавлений «тринадцятої зарплати» повністю за наявності фактів несвоєчасного або неякісного виконання покладених на нього виробничих завдань і функцій. Річна винагорода може бути виплачена в меншому розмірі, якщо протягом звітного року працівником допускалися виробничі упущення, порушувалися вимоги або неналежним чином дотримувалися норми виробничих і технологічних інструкцій, правил охорони праці тощо.

Для підвищення мотивації до продуктивної праці необхідно пам’ятати, що порядок нарахування та умови виплати річної винагороди повинні бути прозорими і зрозумілими для працівників. Основні показники та умови виплати річної винагороди слід довести до кожного працівника. Тільки в цьому випадку можна очікувати від працівників високої самовіддачі, належної трудової дисципліни і, як наслідок, досягнення необхідних результатів праці.

Орієнтовні розміри річної винагороди можуть встановлюватися і доводитися до відома працівників одночасно з встановленням виробничих завдань (планів) на наступний календарний рік виходячи з наявних коштів.

Строки виплати річної винагороди

Річна винагорода зазвичай нараховується після закінчення звітного року — в першому місяці (в І кварталі, іноді — в І півріччі) наступного року, коли підприємство має повну інформацію про результати господарської діяльності у звітному році, в тому числі про розмір отриманого прибутку (на підставі даних річної податкової декларації з податку на прибуток підприємств, фінансової звітності тощо).

У той же час річна винагорода може нараховуватися і виплачуватися в кінці звітного року, наприклад в кінці грудня, якщо підприємство точно знає, що воно отримало прибуток в цьому році.

Дата виплати річної винагороди зазначається в наказі керівника про виплату такої винагороди. Наприклад, в наказі може бути зазначено, що річна винагорода за 2020 рік виплачується 30 грудня 2020 року або 4 січня 2021 року одночасно з виплатою заробітної плати за другу половину грудня.

Якщо виплата річної винагороди здійснюється після того, як підведено підсумки господарської (фінансової) діяльності підприємства у звітному році, що відображено в податковій декларації з податку на прибуток підприємств та фінансовій звітності за такий звітний рік, то в наказі керівника вказуються або конкретна дата виплати річної винагороди (наприклад, 10 березня), або те, що річна винагорода за звітний рік виплачується разом із заробітною платою за будь-який період (наприклад, разом із заробітною платою за першу половину березня).

Врахування річної винагороди при нарахуванні «середньозарплатних» виплат,
що обчислюються відповідно до Порядку № 100

Річна винагорода враховується при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження (відпускні, середній заробіток за час відрядження, виконання державних і громадських обов’язків, проходження військової служби в особливий період, обстеження в медичних закладах, звільнення працівників-донорів від роботи, вихідна допомога тощо), оскільки вона не зазначена в пункті 4 Порядку № 100 (абз. перший п. 3 Порядку № 100).

Звертаємо увагу, що з 12 грудня 2020 року було внесено зміни до Порядку № 100, якими змінено порядок обліку, зокрема, річної винагороди при обчисленні середньої заробітної плати.⁶

Так, згідно з абзацом другим пункту 3 Порядку № 100 суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 визначено, що премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати.

Таким чином, якщо в грудні 2020 року або в будь-якому місяці 2021 року працівнику нараховано річну винагороду за 2020 рік, то для цілей обчислення середньої заробітної плати така річна винагорода відноситься не до місяця її нарахування, а до місяців 2020 року пропорційно відпрацьованим робочим дням в таких місяцях.⁷

Якщо «середньозарплатна» виплата (відпускні, середній заробіток за час відрядження, військової служби в особливий період, виконання державних і громадських обов’язків, вихідна допомога тощо) вже нарахована та виплачена працівникам за випадками (подіями), які почалися 12 грудня 2020 року і пізніше, а річна винагорода за 2020 рік нараховується після здійснення зазначеної «середньозарплатної» виплати, але в розрахунковий період по такій виплаті включаються місяці 2020 року, то внаслідок віднесення річної винагороди до місяців 2020 року пропорційно відпрацьованим робочим дням в таких місяцях необхідно зробити перерахунок «середньозарплатної» виплати і доплатити необхідну суму працівнику.

ПРИКЛАД 1

Врахування річної винагороди, нарахованого в січні,
при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних в січні

Працівнику з 27 січня 2021 року надається щорічна відпустка тривалістю 24 календарні дні, тому розрахунковий період включає останні 12 місяців роботи: січень – грудень 2020 року.

У січні 2021 року працівнику виплачена річна винагорода за підсумками роботи за 2020 рік в сумі 7500 грн. Працівник у 2020 році з 251 робочого дня, передбаченого графіком роботи підприємства на цей рік, відпрацював 200 робочих днів, при цьому не працював:

– 50 календарних днів, включаючи 33 робочі дні, в період з 18 березня по 11 травня, оскільки перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину;

– 24 календарні дні, включаючи 18 робочих днів, в період з 3 по 27 серпня, оскільки перебував у щорічній основній відпустці.

Період перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину — 50 календарних днів (з 18 березня по 11 травня) виключається з розрахункового періоду як час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював, і за ним не зберігався заробіток (абз. шостий п. 2 Порядку № 100).

Період перебування працівника у щорічній відпустці в серпні — 24 календарні дні (з 3 по 27 серпня) не виключається з розрахункового періоду, а відпускні, виплачені за період такої відпустки, враховуються при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних за відпустку, яка надається з 27 січня 2021 року (абз. четвертий п. 3 Порядку № 100).

У розрахунковому періоді працівнику виплачена заробітна плата в сумі 93 754,26 грн. (в т. ч. відпускні за щорічну відпустку, надану в серпні), яка враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних.

Оскільки річну винагороду виплачено за місяці 2020 року, а до розрахункового періоду включаються всі місяці 2020 року (за винятком періоду відпустки без збереження заробітної плати, в якому немає відпрацьованих днів, — з 18 березня по 11 травня), то всі відпрацьовані дні у 2020 році припадають на розрахунковий період, тому вся сума річної винагороди (7500 грн.) враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних в січні 2021 року. Тобто в даному випадку не має значення, до яких конкретно місяців 2020 року відноситься річна винагорода, оскільки всі відпрацьовані дні в місяцях 2020 року, по яких розподіляється річна винагорода, включаються до розрахункового періоду.

Загальна сума виплат працівнику, яка враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних в січні 2021 року:

93 754,26 грн. (зарплата) + 7500 грн. (річна винагорода) = 101 254,26 грн.

Кількість календарних днів, що враховуються в розрахунковому періоді (не враховуються святкові та неробочі дні, передбачені статтею 73 КЗпП, і 50 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати):

366 к. д. – 11 святк. д. – 50 к. д. = 305 к. д.

Середньоденна заробітна плата:

101 254,26 грн. : 305 к. д. = 331,98 грн.

Сума відпускних:

331,98 грн. х 24 к. д. відпустки = 7967,52 грн.

ПРИКЛАД 2

Врахування річних винагород, нарахованих за різні роки,
при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних у лютому

Працівнику з 15 лютого 2021 року надається щорічна відпустка тривалістю 14 календарних днів, тому розрахунковий період включає останні 12 місяців роботи: лютий 2020 року – січень 2021 року. У розрахунковому періоді на підприємстві через карантин був введений простій в період з 23 березня по 8 травня (включає 47 календарних днів, в тому числі 33 робочі дні), який оплачувався працівникам в розмірі 2/3 окладу (ч. перша ст. 113 КЗпП). Період простою виключається з розрахункового періоду як час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював, і за ним заробіток зберігався частково (абз. шостий п. 2 Порядку № 100). Відповідно, оплата простою не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних.

У розрахунковому періоді працівнику нарахована заробітна плата в сумі 108 576,49 грн. (без урахування оплати простою), яка враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних.

Крім того, працівнику нараховано:

– в січні 2021 року — річну винагороду за 2020 рік у сумі 10 000 грн.;

– в лютому 2020 року — річну винагороду за 2019 рік у сумі 9000 грн.

У 2020 році працівник відпрацював 218 робочих днів, в тому числі в січні — 21 робочий день, в лютому – грудні — 197 робочих днів (33 робочі дні не відпрацьовано через простій).

Враховуючи відпрацьований час працівником в місяцях 2020 року, річна винагорода за 2020 рік відноситься до місяців цього року наступним чином:

– до січня: 10 000 грн. : 218 відпрац. д. х 21 відпрац. д. = 963,30 грн.;

– до лютого – грудня: 10 000 грн. : 218 відпрац. д. х 197 відпрац. д. = 9036,70 грн.

Оскільки до розрахункового періоду (лютий 2020 року – січень 2021 року) з місяців 2020 року включаються лише лютий – грудень, при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних в лютому 2021 року враховується тільки частина річної винагороди за 2020 рік, яка відноситься до лютого – грудня 2020 року, в сумі 9036,70 грн. Частина річної винагороди за 2020 рік, яка відноситься до січня 2020 року, не враховується при нарахуванні відпускних, оскільки січень 2020 року не включається до розрахункового періоду.

Річна винагорода за 2019 рік, нарахована в лютому 2020 року в сумі 9000 грн., відноситься до місяців 2019 року, які не включаються до розрахункового періоду, тому вказана річна винагорода не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних в лютому 2021 року.

Загальна сума виплат працівнику, яка враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних в лютому 2021 року:

108 576,49 грн. (зарплата) + 9036,70 грн. (частина річної винагороди за 2020 рік) = 117 613,19 грн.

Кількість календарних днів, що враховуються в розрахунковому періоді (не враховуються святкові та неробочі дні, передбачені статтею 73 КЗпП, і 47 календарних днів простою):

366 к. д. – 11 святк. д. – 47 к. д. = 308 к. д.

Середньоденна заробітна плата:

117 613,19 грн. : 308 к. д. = 381,86 грн.

Сума відпускних:

381,86 грн. х 14 к. д. відпустки = 5346,04 грн.

ПРИКЛАД 3

Врахування річної винагороди при обчисленні середньої заробітної плати для оплати «донорських» днів

Працівник 3 і 4 лютого 2021 року (понеділок і вівторок) проходив медичне обстеження і здавав кров в медичному закладі, тому за вказані дні та додатковий день відпочинку після дня здачі крові 5 лютого (середа) йому нараховується середній заробіток (ст. 124 КЗпП). Розрахунковий період включає останні 2 календарні місяці роботи, що передують зазначеним «донорським» дням: грудень 2020 року – січень 2021 року.

На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю, тому норма робочого часу в грудні 2020 року — 22 робочі дні, в січні 2021 року — 19 робочих днів. У розрахунковому періоді працівник відпрацював всі робочі дні, передбачені графіком роботи.

У розрахунковому періоді працівнику нараховувалась заробітна плата у вигляді окладу: в грудні — 9000 грн., в січні — 9500 грн.

Крім того, працівнику в лютому 2021 року нарахована та виплачена річна винагорода за 2020 рік у сумі 8500 грн. Ця річна винагорода для цілей обчислення середньої заробітної плати за «донорські» дні відноситься до місяців 2020 року пропорційно відпрацьованим робочим дням в таких місяцях.

У 2020 році працівник з 251 робочого дня, передбаченого графіком роботи підприємства на цей рік, відпрацював 233 робочі дні, в тому числі в січні – листопаді — 211 робочих днів (18 робочих днів не відпрацьовано через щорічну відпустку, яка надавалася з 1 по 24 липня), в грудні — 22 робочі дні.

Враховуючи відпрацьований час працівником в місяцях 2020 року, річна винагорода за 2020 рік відноситься до місяців цього року наступним чином:

– до січня – листопада: 8500 грн. : 233 відпрац. д. х 211 відпрац. д. = 7697,42 грн.;

– до грудня: 8500 грн. : 233 відпрац. д. х 22 відпрац. д. = 802,58 грн.

Оскільки до розрахункового періоду (грудень 2020 року – січень 2021 року) з місяців 2020 року включається тільки грудень, при обчисленні середнього заробітку за «донорські» дні в лютому 2021 року враховується тільки частина річної винагороди за 2020 рік, яка відноситься до грудня 2020 року, в сумі 802,58 грн.

Загальна сума виплат працівнику, яка враховується при обчисленні середнього заробітку за «донорські» дні в лютому 2021 року:

9000 грн. (зарплата за грудень) + 9500 грн. (зарплата за січень) + 802,58 грн. (частина річної винагороди) = 19 302,58 грн.

Кількість відпрацьованих днів у розрахунковому періоді:

22 відпрац. д. (грудень) + 19 відпрац. д. (січень) = 41 відпрац. д.

Середньоденна заробітна плата:

19 302,58 грн. : 41 відпрац. д. = 470,79 грн.

Середній заробіток за 3 «донорські» дні (3, 4 та 5 лютого):

470,79 грн. х 3 р. д. = 1412,37 грн.

ПРИКЛАД 4

Врахування річної винагороди при обчисленні середнього заробітку за період строкової військової служби

Працівника підприємства, на якому встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю, призвали на строкову військову службу 17 грудня 2020 року. За період проходження строкової військової служби в особливий період за працівником зберігається середній заробіток (ч. третя ст. 119 КЗпП). Середньоденний заробіток обчислювався в розрахунковому періоді: жовтень – листопад 2020 року.

У розрахунковому періоді працівник відпрацював 42 робочі дні, його сумарний заробіток склав 16 500 грн., тому середньоденний заробіток становив 392,86 грн. (16 500 грн. : 42 відпрац. д.), за яким працівнику нараховано середній заробіток за період проходження військової служби в грудні 2020 року і січні 2021 року.

У лютому 2021 року працівнику нарахована та виплачена річна винагорода за 2020 рік у сумі 7800 грн. Ця річна винагорода для цілей обчислення середнього заробітку за період військової служби відноситься до місяців 2020 року пропорційно відпрацьованим робочим дням в таких місяцях.

У 2020 році працівник відпрацював 225 робочих днів, в тому числі в січні – вересні та грудні — 183 робочі дні, в жовтні — 21 робочий день, в листопаді — 21 робочий день.

Враховуючи відпрацьований час працівником в місяцях 2020 року, річна винагорода за 2020 рік відноситься до місяців цього року наступним чином:

– до січня – вересня і грудня: 7800 грн. : 225 відпрац. д. х 183 відпрац. д. = 6344 грн.;

– до жовтня: 7800 грн. : 225 відпрац. д. х 21 відпрац. д. = 728 грн.;

– до листопада: 7800 грн. : 225 відпрац. д. х 21 відпрац. д. = 728 грн.

Оскільки частина річної винагороди за 2020 рік, нарахованої в лютому 2021 року, відноситься до жовтня і листопада 2020 року, які були місяцями розрахункового періоду при обчисленні середньоденного заробітку в грудні 2020 року, то необхідно здійснити перерахунок такого середньоденного заробітку. Для цього необхідно збільшити суму загального заробітку працівника в розрахунковому періоді (жовтень – листопад 2020 року) на суми (частини) річної винагороди, які відносяться до жовтня (728 грн.) і листопада (728 грн.).

Перерахований сумарний заробіток в розрахунковому періоді:

16 500 грн. + 728 грн. + 728 грн. = 17 956 грн.

Перерахований середньоденний заробіток:

17 956 грн. : 42 відпрац. д. = 427,52 грн.

Виходячи з цього перерахованого (нового) середньоденного заробітку, який більше раніше обчисленого середньоденного заробітку (427,52 грн. > 392,86 грн.), необхідно нараховувати працівникові середній заробіток за період військової служби. При цьому, оскільки за грудень 2020 року і січень 2021 року середній заробіток працівнику вже нарахований та виплачений, необхідно донарахувати за ці місяці йому середній заробіток виходячи з перерахованого (нового) середньоденного заробітку.

Сума доплати середнього заробітку за грудень 2020 року:

427,52 грн. х 10 р. д. (новий середній заробіток) – 392,86 грн. х 10 р. д. (старий середній заробіток) = 4275,20 – 3928,60 = 346,60 грн.

Сума доплати середнього заробітку за січень 2021 року:

427,52 грн. х 19 р. д. (новий середній заробіток) – 392,86 грн. х 19 р. д. (старий середній заробіток) = 8122,88 – 7464,34 = 658,54 грн.

Сума середнього заробітку за лютий 2021 року:

427,52 грн. х 20 р. д. = 8550,40 грн.

__________________________________________________________________________

Врахування річної винагороди при нарахуванні страхових виплат,
що обчислюються відповідно до Порядку № 1266

Відповідно до пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 (далі — Порядок № 1266), середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі — єдиний соціальний внесок, ЄСВ), на кількість календарних днів зайнятості у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин — тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати.

Як зазначалося вище, винагорода за підсумками роботи за рік належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що включаються до складу заробітної плати.

Підпунктом 2.3.2 Інструкції № 5 встановлено, що винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер, зокрема, винагороди за підсумками роботи за рік, відносяться до інших заохочувальних та компенсаційних виплат фонду оплати праці (далі — ФОП).

Отже, річна винагорода як складова заробітної плати (ФОП), з якої в обов’язковому порядку сплачується ЄСВ, враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат, які розраховуються відповідно до Порядку № 1266 (в т. ч. «лікарняних» і «декретних»).

При обчисленні середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат слід враховувати, що річна винагорода в повній сумі включається до заробітку того місяця, в якому її нараховано.

Наприклад, якщо «тринадцята зарплата» за 2020 рік нарахована у грудні 2020 року, то вона всією сумою буде враховуватися при розрахунку страхових виплат за страховими випадками, які настануть у січні – грудні 2021 року, тобто коли грудень 2020 року включатиметься до розрахункового періоду. Якщо «тринадцята зарплата» за 2020 рік буде нарахована працівнику у січні 2021 року, то вона всією сумою буде враховуватися при розрахунку страхових виплат за страховими випадками, які настануть в лютому 2021 року – січні 2022 року, тобто коли січень 2021 року включатиметься до розрахункового періоду.

Якщо працівник весь місяць (з першого до першого числа), в якому йому нарахована річна винагорода, не працював з поважних причин (див. вище), то вказана річна винагорода не враховується при обчисленні розміру страхових виплат, оскільки такий місяць виключається з розрахункового періоду (абз. другий п. 3 Порядку № 1266).

Наприклад, якщо працівнику в січні 2021 року нарахують річну винагороду, але весь цей місяць він не буде працювати з поважних причин, то річна винагорода не враховуватиметься при обчисленні розміру страхових виплат, що будуть нараховані за страховими випадками, які настануть в лютому 2021 року – січні 2022 року, оскільки січень 2021 року виключається з розрахункового періоду (не враховуються і всі виплати, нараховані в січні 2021 року).

Якщо працівник не відпрацює з поважних причин частину місяця, в якому нараховано річну винагороду, то остання буде враховуватися в повному розмірі, якщо такий місяць буде включатися до розрахункового періоду.

Оподаткування та облік річної винагороди

Єдиний соціальний внесок

Базою нарахування ЄСВ є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VІ; далі — Закон про ЄСВ).

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449, визначення видів виплат, що належать до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄСВ передбачено Інструкцією № 5.

Оскільки, як зазначалося вище, винагорода за підсумками роботи за рік згідно з підпунктом 2.3.2 Інструкції № 5 належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат ФОП (є заробітною платою), то на неї нараховується ЄСВ.

Нарахована річна винагорода за відпрацьований час (пропорційно відпрацьованим місяцям) у звітному році працівнику, який на момент такого нарахування вже звільнився, також є базою нарахування ЄСВ.⁸ Але спочатку суму річної винагороди необхідно розподілити по місяцях, за які її нараховано (які відпрацьовані працівником у календарному році), і тільки після цього в межах максимальної величини бази нарахування ЄСВ на суму «розподіленої» річної винагороди нараховується ЄСВ (абз. другий ч. 2 ст. 7 Закону про ЄСВ).⁹

Нагадаємо, що нарахування ЄСВ на суму місячного доходу здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування ЄСВ, яка дорівнює 15 розмірам мінімальної заробітної плати (п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 7 Закону про ЄСВ). Максимальна величина бази нарахування ЄСВ у січні – серпні 2020 року становила 70 845 грн. (4723 грн. х 15), у вересні – грудні 2020 року — 75 000 грн. (5000 грн. х 15), у січні – листопаді 2021 року становить 90 000 грн. (6000 грн. х 15).

Річна винагорода у таблиці 6 Звіту з ЄСВ за місяць, а з 2021 року — у додатку 1 (Д1) до Податкового розрахунку за квартал, в якому її нараховано звільненому працівнику, відображається в розрізі місяців, за які її виплачено, з кодом типу нарахувань 1.

Податок на доходи фізичних осіб і військовий збір

Відповідно до підпункту 14.1.48 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) для цілей розділу IV цього Кодексу, тобто для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) і військовим збором (далі — ВЗ), заробітна плата — це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оскільки, як зазначалося вище, річна винагорода відповідно до Закону про оплату праці відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до заробітної плати, то в її складі вона обкладається ПДФО і ВЗ на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ і в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ, а з 2021 року — в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку відображається за ознакою доходу «101».

Якщо річна винагорода нараховується (виплачується) працівнику, який на момент нарахування (виплати) вже звільнився (відсутні відносини трудового найму), то сума такої винагороди обкладається ПДФО і ВЗ відповідно до підпункту 164.2.20 ПКУ в складі інших доходів, які підлягають оподаткуванню, та в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку відображається за ознакою доходу «127».¹⁰

Бухгалтерський і податковий облік

У бухгалтерському (податковому) обліку річна винагорода працівників відображається в тому ж порядку, що і заробітна плата. Річна винагорода відноситься до складу витрат за категоріями працівників, яким вона виплачена.

Сума річної винагороди відображається за кредитом субрахунку 661 «Розрахунки за заробітною платою» рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» в кореспонденції з дебетом рахунків витрат 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» і 94 «Інші витрати операційної діяльності».

Річна винагорода, що виплачується звільненим працівникам за той період, коли вони працювали, також включається до витрат у складі інших витрат операційної діяльності.

ПРИКЛАД 5

Відображення в обліку нарахування та виплати річної винагороди працівнику підприємства

На підставі наказу керівника підприємства і положень колективного договору в кінці грудня 2020 року підприємство нарахувало і виплатило працівнику винагороду за підсумками роботи за 2020 рік у розмірі 10 000 грн. Крім того, в грудні 2020 року працівнику нараховано заробітну плату, яка включає посадовий оклад, надбавки і доплати, в розмірі 15 000 грн. Сукупна заробітна плата працівника в грудні 2020 року з урахуванням річної винагороди склала 25 000 грн.

У бухгалтерському обліку підприємства операції нарахування і виплати заробітної плати, в тому числі річної винагороди, працівнику відображаються таким чином:

№ з/п	Зміст операції	Бухгалтерський облік		Сума, грн.
		Д-т	К-т
1	Нараховано зарплату, в т. ч. річну винагороду	23, 91–94	661	25 000,00
2	Нараховано ЄСВ на зарплату: 25 000 грн. х 22%	23, 91–94	651	5500,00
3	Утримано ПДФО із зарплати: 25 000 грн. х 18%	661	641/пдфо	4500,00
4	Утримано військовий збір із зарплати: 25 000 грн. х 1,5%	661	642/вз	375,00
5	Виплачено зарплату, в т. ч. річну винагороду, працівнику: 25 000 – 4500 – 375	661	301	20 125,00

ПРИКЛАД 6

Відображення в обліку нарахування та виплати річної винагороди звільненому працівнику

В кінці січня 2021 року підприємство нарахувало і виплатило працівнику, звільненому 31 жовтня 2020 року у зв’язку з переведенням на інше підприємство, винагороду за підсумками роботи за 2020 рік, виплата якої передбачена колективним договором, у розмірі 9000 грн. (пропорційно відпрацьованому працівником часу на підприємстві у 2020 році, тобто за 10 відпрацьованих місяців цього року: січень – жовтень).

Оскільки річну винагороду нараховано звільненому працівнику за відпрацьований час, з метою обкладення ЄСВ її сума підлягає розподілу по місяцях роботи у 2020 році (всього 10 місяців), при цьому до доходу кожного місяця з січня по жовтень включається 900 грн. (9000 грн. : 10 міс.). Умовно вважаємо, що в результаті такого розподілу суми річної винагороди дохід працівника в кожному з місяців з січня по жовтень 2020 року не перевищив максимальну величину бази нарахування ЄСВ в цих місяцях, тому вся сума річної винагороди підлягає обкладенню ЄСВ.

В бухгалтерському обліку підприємства операції нарахування і виплати річної винагороди колишньому працівнику відображаються таким чином:

№ з/п	Зміст операції	Бухгалтерський облік		Сума, грн.
		Д-т	К-т
1	Нараховано річну винагороду	949	661	9000,00
2	Нараховано ЄСВ на річну винагороду: 9000 грн. х 22%	23, 91–94	651	1980,00
3	Утримано ПДФО з річної винагороди: 9000 грн. х 18%	661	641/пдфо	1620,00
4	Утримано військовий збір з річної винагороди: 9000 грн. х 1,5%	661	642/вз	135,00
5	Виплачено річну винагороду: 9000 – 1620 – 135	661	301	7245,00

_____________________________________________________________________________

Індексація і річна винагорода

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.91 р. № 1282-XII та пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі — Порядок № 1078), індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру (тобто які мають постійний характер).¹¹

Відповідно до абзацу шостого пункту 3 Порядку № 1078 до об’єктів індексації, визначених у пункті 2 цього Порядку, не відноситься винагорода за підсумками роботи за рік. Це пояснюється тим, що вона є разовою виплатою — виплачується тільки один раз на рік (до того ж, як правило, за наявності у підприємства прибутку у звітному році).