Сумісники: особливості та документальне оформлення трудових відносин (частина 1)

Чинне трудове законодавство, зокрема, головний «трудовий» документ — Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП), не містить обмежень щодо кількості місць роботи у громадянина (працівника).

Згідно зі статтею 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємства), якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Таким чином, працівники, крім укладення трудового договору за основним місцем роботи, мають право укладати трудові договори на виконання іншої роботи як на цьому ж, так і на інших підприємствах. Виконання такої додаткової роботи вважається роботою за сумісництвом. При цьому сумісництво не обмежене за кількістю трудових договорів.¹

Відповідно до статті 102-1 КЗпП у редакції, що діє з 18.07.2022, сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи (далі разом — роботодавець).

Тривалий час робота за сумісництвом для працівників державних та комунальних підприємств, установ та організацій детально регламентувалася постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 № 245 (далі — Постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці), Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 № 43 (далі — Положення № 43). Але з метою дерегуляції трудових відносин після викладення з 18.07.2022 у новій редакції статті 102-1 КЗпП було скасовано з 25.11.2022 Постанову № 245 та з 22.11.2022 Положення № 43, тому зараз не діють і всі обмеження, які були встановлені цими документами.

Трудовий договір про роботу за сумісництвом працівник може укласти як на тому ж підприємстві, де він вже працює (внутрішнє сумісництво), так і на будь-якому іншому підприємстві (зовнішнє сумісництво).

Законодавство не вимагає повної зайнятості працівника за основним місцем роботи при укладенні трудового договору на виконання роботи за сумісництвом.²

Водночас роботу за сумісництвом працівник має виконувати у вільний від основної роботи час — це одне з головних відмінностей сумісництва від суміщення посад (професій), при якому виконання додаткової роботи за іншою осадою (професією) здійснюється в той же робочий час (робочий день або робочу зміну), що і виконання основної роботи.³ Тобто при сумісництві працівник не може виконувати в один і той же час (наприклад, з 9.00 до 18.00) роботу як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом.⁴

Наприклад, якщо працівник з одним і тим же підприємством уклав два трудових договори (внутрішнє сумісництво), при цьому за одним трудовим договором він працює на посаді «економіст» (основне місце роботи) з 8.00 до 13.00, то за іншим трудовим договором на посаді «бухгалтер» (місце роботи за сумісництвом) він не може працювати в зазначений час, а може працювати тільки в інший час, наприклад, з 14.00 до 18.00.

Якщо ж працівник уклав два трудових договори з двома підприємствами (зовнішнє сумісництво), при цьому за трудовим договором на одному підприємстві (основне місце роботи) він працює з 9.00 до 15.00, то за трудовим договором на іншому підприємстві (місце роботи за сумісництвом) він може працювати тільки в інший час, наприклад, з 15.30 до 19.00.

Якщо працівник є внутрішнім сумісником (виконує на одному підприємстві роботи за двома або декількома посадами), то, як зазначено в пункті 14 Загальних положень розділу 1 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 1), затвердженого наказом Мінпраці від 29.12.2004 № 336, основною вважається посада з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими посадами.⁵

За однакового обсягу робіт, що виконуються на різних посадах (у різних роботодавців), працівник самостійно повинен визначитися, яке місце роботи у нього буде вважатися основним, про що він повідомляє у заяві про прийняття на роботу.

Як при внутрішньому, так і при зовнішньому сумісництві трудові договори юридично не пов’язані між собою.⁶ Тому за кожною посадою тривалість робочого часу, порядок оплати праці, надання відпусток та інші умови визначаються окремо в кожному трудовому договорі.

Хто не має права працювати за сумісництвом

Законодавством встановлені обмеження на роботу за сумісництвом для працівників певних категорій.

Так, згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі — Закон № 1700) особам, зазначеним у пункті 1 частини 1 статті 3 цього Закону (тобто особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді)), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України, крім випадку, передбаченого абзацом першим частини 2 статті 25 Закону № 1700.

Абзацом першим частини 2 статті 25 Закону № 1700 встановлено, що особа, призначена (обрана) на посаду, зазначену в пункті 1 частини 1 статті 3 цього Закону, зобов’язана не пізніше 15 робочих днів з дня призначення (обрання) на посаду здійснити дії, спрямовані на припинення підприємницької діяльності та припинення її повноважень у складі правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, якщо особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді)), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

У вищезазначений строк (протягом 15 робочих днів) особі, призначеній (обраній) на посаду, зазначену в пункті 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700, забороняється здійснювати підприємницьку діяльність, брати участь у діяльності та прийнятті рішень відповідними органами з дня призначення (обрання) на посаду та отримувати будь-які доходи (винагороду тощо) у зв’язку із здійсненням підприємницької діяльності або перебуванням у таких органах (абз. другий ч. 2 ст. 25 Закону № 1700).

Відповідно до частини 3 статті 25 Закону № 1700 обмеження, передбачені частиною 1 цієї статті, не поширюються на депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), присяжних, помічників-консультантів народних депутатів України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради України, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, працівників патронатних служб у державних органах, членів правління Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Пенсійного фонду, Наглядової ради Пенсійного фонду (крім осіб, зазначених в інших підпунктах пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700). Обмеження, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 25 Закону № 1700, не поширюються на осіб молодшого начальницького складу служби цивільного захисту, які проходять службу в аварійно-рятувальних формуваннях та пожежно-рятувальних підрозділах у змінному режимі (за умови відсутності у таких осіб повноважень із здійснення заходів державного нагляду (контролю), реєстрації декларацій відповідності матеріально-технічної бази суб’єктів господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, ліцензування), науково-педагогічних, наукових працівників та здобувачів вищої освіти, зокрема військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти), залучених Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти на оплатній основі до проведення акредитації.

До осіб, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700 (тобто до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), на яких поширюється заборона займатися вищезазначеною діяльністю, в тому числі працювати за сумісництвом (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), належать:

• Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови;
• народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
• державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
• військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки), особовий склад штатних військово-лікарських комісій;
• судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя та його заступник, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);
• особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, особи начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України;
• посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, Державної податкової служби України (далі — ДПСУ), Державної митної служби України;
• Голова, заступник Голови Національного агентства з питань запобігання корупції;
• члени Центральної виборчої комісії;
• поліцейські;
• посадові та службові особи інших державних органів, у тому числі Фонду соціального страхування України та Пенсійного фонду;
• члени державних колегіальних органів, у тому числі уповноважені з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель;
• Керівник Офісу Президента України, його Перший заступник та заступники, уповноважені, прес-секретар Президента України;
• Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його помічники, радники, помічники, радники Президента України (крім осіб, посади яких належать до патронатної служби та які обіймають їх на громадських засадах);
• члени правління Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Пенсійного фонду, Наглядової ради Пенсійного фонду.

Відповідно до пункту 2-8 розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 1700 на період дії воєнного стану обмеження, встановлене пунктом 1 частини 1 статті 25 цього Закону, не поширюється на державних службовців (крім державних службовців категорії «А»), посадових осіб місцевого самоврядування (крім посадових осіб, посади яких віднесені до першої – третьої категорій), якщо такі особи перебувають у відпустці без збереження заробітної плати або у разі простою, за умови що трудові договори (контракти), цивільно-правові договори про надання послуг або правочини у сфері підприємницької діяльності укладаються з юридичними особами приватного права або фізичними особами – підприємцями, стосовно яких такі державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування протягом останнього року не здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців. Такі особи зобов’язані припинити зайняття іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) чи підприємницькою діяльністю відповідно до частини 2 статті 25 цього Закону протягом 15 робочих днів з дня припинення простою або закінчення відпустки.⁷

Таким чином, пунктом 2-8 розділу ХІІІ Закону № 1700 визначено, на кого з посадовців на період дії воєнного стану не поширюється обмеження на додаткову роботу, в т. ч. за сумісництвом, встановлене пунктом 1 частини 1 статті 25 Закону № 1700.

Згідно зі статтею 172-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) порушення вищевказаними особами встановлених законом обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг), тобто від 5100 до 8500 грн., з конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом.

Порушення вищевказаними особами встановлених законом обмежень щодо входження до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 нмдг (тобто від 5100 до 8500 грн.) з конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності.

Перераховані вище дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу від 500 до 800 нмдг (тобто від 8500 до 13 600 грн.) з конфіскацією отриманого доходу чи винагороди та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

Крім категорій осіб, перерахованих вище, також не мають права працювати за сумісництвом нотаріуси (державні та приватні), крім викладацької, наукової і творчої діяльності (ч. четверта ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 № 3425-XII).

Що стосується конкретного переліку робіт, які належать до наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності, то в цьому питанні необхідно керуватися положеннями нормативних документів, що встановлюють особливості виконання зазначених видів діяльності.

Наприклад, робота на посаді вихователя дитячого будинку вважається навчально-виховною, а не викладацькою діяльністю. Тому особи, зазначені в пункті 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700, не мають права працювати за сумісництвом на цій посаді.⁸

Що стосується роботи за сумісництвом на посаді керівника бюджетної установи (в т. ч. закладу освіти), то Міністерство соціальної політики України (далі — Мінсоцполітики) і Міністерство освіти і науки України (далі — МОН) в своїх листах⁹ роз’яснили, що згідно з посадовими обов’язками до завдань і обов’язків керівника установи належать визначення, планування, здійснення і координація всіх видів діяльності установи; організація роботи та ефективної взаємодії відділів, секторів та інших структурних підрозділів установи. Тобто фактично за межами робочого часу керівник бюджетної установи повинен забезпечити виконання повноважень керівника, зокрема, нести відповідальність за керівництво всією діяльністю установи, включаючи контроль за виконанням підлеглими посадових обов’язків. З огляду на зазначені завдання і обов’язки керівника установи, на думку Мінсоцполітики та МОН, виконувати обов’язки по керівній посаді за сумісництвом працівник бюджетної установи не може.

Крім того, як випливає з вищезгаданої статті 21 КЗпП, обмеження на роботу за сумісництвом можуть бути встановлені колективним договором або угодою сторін. Обмеження на роботу за сумісництвом можуть бути введені і трудовим договором, оскільки це угода між працівником та роботодавцем про взаємні права і обов’язки на період дії трудового договору.¹⁰

Таким чином, підприємства незалежно від форми власності можуть встановлювати обмеження на сумісництво в колективному договорі або в трудових договорах з працівниками.

У колективному договорі може бути наведено перелік посад (професій) працівників, яким не дозволяється працювати за сумісництвом. Зазвичай до такого переліку включаються посади (професії) працівників, які мають доступ до інформації, що є комерційною таємницею підприємства. Це робиться з метою виключення роботи своїх працівників на підприємствах-конкурентах.

Національний банк України в пункті 3 свого листа від 26.09.2005 № 11-113/3262-9602 роз’яснив, що законодавством не встановлено пряму заборону працівникові працювати за сумісництвом на посадах працівника складу, бухгалтера, головного бухгалтера і касира одночасно. Єдина вимога в даному випадку — при прийнятті на роботу на посаду касира з працівником укладається договір про повну матеріальну відповідальність.¹¹

Що стосується можливості сумісника виконувати роботу на умовах суміщення посад (наприклад, якщо на підприємстві є вакантна посада, але фахівця на неї поки знайти не вдалося), то законодавством це не заборонено. У контексті визначення поняття «суміщення професій (посад)» під основною роботою мається на увазі робота за трудовим договором. Оскільки сумісник, як і «основний» працівник, працює за трудовим договором, то він має право за місцем роботи за сумісництвом в той самий час працювати ще й на умовах суміщення професій (посад) з отриманням за це відповідної доплати.¹²

Прийняття на роботу сумісників

Прийняття працівника на роботу за сумісництвом здійснюється шляхом укладення з ним трудового договору і видання наказу (розпорядження) керівником підприємства про прийняття на роботу за сумісництвом¹³ з направленням повідомлення ДПСУ про прийняття працівника на роботу (ч. четверта ст. 24 КЗпП).

Відповідно до пункту 3-1 частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV застрахована особа зобов’язана повідомляти страхувальника, в якого особа працює за основним місцем роботи, про визначення особою такого місця роботи як основного згідно з поданою нею заявою (до її відкликання).

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464) основне місце роботи — місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування на її підставі.

Таким чином, працівник, який працевлаштовуються на роботу, повинен подати заяву про прийняття на роботу, в якій має бути зазначено, на яке місце роботи (основне чи за сумісництвом) він працевлаштовується.¹⁴

Якщо працівник приймається на роботу за сумісництвом, то в заяві про прийняття на роботу він може вказати наступне: «Прошу прийняти мене на роботу з 20.11.2023 на посаду секретаря за сумісництвом з режимом роботи на умовах неповного робочого дня — з 15.00 до 19.00».

Відповідно до частини другої статті 24 КЗпП при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі — Реєстр ЗО), а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.¹⁵

Якщо працівник бажає, щоб саме за місцем роботи за сумісництвом, а не за місцем основної роботи до його заробітної плати застосовувалася податкова соціальна пільга, (далі — ПСП), він повинен подати відповідну заяву роботодавцю за сумісництвом про застосування ПСП (пп. 169.2.2 Податкового кодексу України).¹⁶

Для роботи за сумісництвом працівнику не потрібно мати згоди підприємства за місцем основної роботи (крім випадків, коли колективним чи трудовим договором заборонено роботу на інших підприємствах), тому подавати за місцем роботи за сумісництвом довідку (інший документ) з основного місця роботи про відсутність обмежень на роботу за сумісництвом працівник не зобов’язаний (законодавством це не передбачено). Водночас при прийнятті сумісника на роботу рекомендуємо йому роз’яснити, хто з працівників не має права на роботу за сумісництвом (про законодавчі обмеження на роботу за сумісництвом), щоб у підприємства і працівника згодом не було проблем, оскільки прийняття на роботу сумісника у випадках, заборонених законодавством, є порушенням трудового законодавства і норм Закону № 1700, наслідком чого буде звільнення працівника.

Міністерство економіки України (далі — Мінекономіки) у листі від 22.10.2021 № 4706-01/51196-09 повідомило, що при укладенні трудового договору за основним місцем роботи інша робота, яка виконується за іншим трудовим договором, має бути оформлена як робота за сумісництвом. Разом з тим працівник не може працювати за сумісництвом, не маючи при цьому основного місця роботи. Законодавство про працю не містить норм, зміст яких дозволяє стверджувати про наявність y працівника права укладати декілька трудових договорів про виконання роботи за основним місцем.

Щодо стосується перевірки наявності у працівника основного місця роботи при працевлаштуванні його за сумісництвом, то необхідно враховувати таке. З одного боку, трудове законодавство не вимагає від роботодавця, що приймає на роботу працівника-сумісника, перевіряти наявність у нього основного місця роботи. На думку Мінсоцполітики¹⁷, таких повноважень у роботодавця немає. З іншого боку, не виключена ситуація, коли у працівника-сумісника взагалі немає основного місця роботи, і тоді місце роботи за сумісництвом є в нього єдиним і має стати основним місцем роботи. Нагадаємо, що в «основних» працівників і зовнішних сумісників відрізняються порядок нарахування єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ), порядок надання та механізм нарахування «лікарняних» і «декретних», відображення їх в різній звітності тощо. До того ж роботодавці несуть фінансову відповідальність, а їх посадові особи — адміністративну відповідальність у разі порушення порядку сплати ЄСВ та заповнення звітності, порушення порядку використання страхових коштів.

Враховуючи вищезазначене, з метою уникнення накладення штрафів, рекомендуємо роботодавцям пояснювати зовнішнім сумісникам можливі наслідки приховування факту відсутності основного місця роботи і вимагати від них надання довідки про роботу з основного місця роботи, засвідченої підписом та печаткою (за наявності) роботодавця за основним місцем роботи. Аналогічної позиції дотримується і ДПСУ (ДФСУ), про що зазначено в її роз’ясненнях.¹⁸

Крім того, працевлаштування сумісника для виконання ним важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці може бути обґрунтованим лише у випадках, коли робота за сумісництвом після виконання роботи за основним місцем роботи не веде до надмірного перевантаження і перевтоми працівника. Таке може бути, наприклад, якщо водій транспортного засобу, який працює в денний час за основним місцем роботи повний робочий день (8–10 робочих годин), бажає після цього працювати за сумісництвом водієм на іншому підприємстві, в тому числі в нічний час. Очевидно, що таке бажання працівника заробити більше грошей становить загрозу не лише для його власного здоров’я, а й може створити небезпеку для оточуючих. Тому, приймаючи рішення про укладення трудового договору про роботу за сумісництвом, сторонам трудового договору слід докладно обговорити та визначити всі його умови, об’єктивно оцінити реальні фізіологічні та інші можливості працівника виконувати таку роботу без ризику створення загрози для безпеки і здоров’я працівника на робочому місці, а також без ризику завдання шкоди здоров’ю оточуючих чи інтересам виробництва.¹⁹

Що стосується ситуації, коли під час воєнного стану громадянин хоче працевлаштуватися на нове місце роботи, але не може звільнитися з попереднього основного місця роботи (воно знаходиться на окупованій території або в районі активних бойових дій), то таке працевлаштування може бути здійснено як за місцем роботи за сумісництвом, так і за основним місцем роботи. Для останнього випадку необхідно виконати дії, передбачені абзацом сімнадцятим пункту 5-2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, відповідно до якого для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають особисто під час безпосереднього відвідування або в електронній формі за допомогою засобів Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, веб-порталу Державної служби зайнятості (далі — ДСЗ) або за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку до територіального органу ДСЗ заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 або статей 38, 39 КЗпП за формою, визначеною ДСЗ, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган ДПСУ та територіальний орган Пенсійного фонду України. Ці положення не поширюються на припинення трудових договорів із керівниками підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також особами, які обіймають виборні посади. У разі якщо у таких осіб не припинені трудові договори з роботодавцем, який перебуває на непідконтрольній території або щодо якого відсутня інформація про місце перебування, заява зберігається у територіальному органі ДСЗ на підконтрольній території до моменту деокупації (розблокування) відповідних територій, після чого протягом 7 календарних днів повідомляється роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними).

Таким чином, для розірвання трудового договору з попереднім роботодавцем та працевлаштування на нове основне місце роботи працівник повинен звернутися до територіального органу ДСЗ із заявою на ім’я роботодавця про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 (за угодою сторін) або статтями 38, 39 (з ініціативи працівника) КЗпП. На підставі такої заяви територіальний орган ДСЗ надає працівникові статус безробітного, після чого громадянин може бути працевлаштований на нове основне місце роботи (обов’язок повідомляти попереднього роботодавця про припинення трудових відносин з ним працівника покладається на територіальний орган ДСЗ, до якого працівник подав заяву про припинення трудового договору). Без подання зазначеної заяви до територіального органу ДСЗ працівник може бути прийнятий на роботу тільки як сумісник, оскільки у нього є основне місце роботи (у працівника не може бути два основних місця роботи), незважаючи на те що фактично він там не працює.

Внесення записів до трудової книжки сумісника

Відповідно до статті 48 КЗпП облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в Реєстрі ЗО у порядку, визначеному Законом № 2464.²⁰ На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов’язковому порядку не пізніше 5 днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов’язаний вносити до трудової книжки (далі — ТК), що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Як зазначалося вище, при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати ТК (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з Реєстру ЗО. При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки (частини друга, третя ст. 24 КЗпП).

Таким чином, у разі працевлаштування як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом працівник подає роботодавцю паперову ТК, яка зберігається у працівника, або відомості про трудову діяльність з Реєстру ЗО. Якщо у разі працевлаштування за місцем роботи за сумісництвом працівник подає роботодавцю паперову ТК, яка зберігається у працівника, то після внесення до неї запису про прийняття на роботу ТК повертається працівнику і зберігається у нього.

Якщо паперова ТК працівника досі зберігається у роботодавця за основним місцем роботи (до подання ним сканованих копій сторінок ТК до Пенсійного фонду України), то за місцем роботи за сумісництвом працівник паперову ТК не надає, але в заяві про прийняття на роботу, як зазначено вище, обов’язково вказує, що він приймається на роботу за сумісництвом. Якщо в такій ситуації роботодавець за місцем роботи за сумісництвом бажає ознайомитися з попередньою трудовою діяльністю свого майбутнього працівника або переконатися в наявності у нього високої кваліфікації або трудових досягнень, він може зажадати від працівника надати виписку з ТК. У цьому випадку за основним місцем роботи працівника роботодавець, в якого зберігається ТК, на прохання працівника може видати йому засвідчену виписку з ТК з відомостями про роботу. Тобто в даній ситуації можна застосувати порядок дій, викладений в пункті 2.7 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі — Інструкція № 58). Але звертаємо увагу, що з 10 червня 2021 року норми Інструкції № 58, в тому числі норми її пункту 2.14 щодо внесення записів до ТК про роботу за сумісництвом «основним» роботодавцем, суперечать низці норм КЗпП, тому керуватися ними не можна. Сподіваємося, що не профільні міністерства, а Кабінет Міністрів України нарешті затвердить новий порядок ведення трудових книжок, оскільки від нього цього вимагає частина четверта статті 48 КЗпП.

В подальшому після отримання паперової ТК «на руки» від «основного» роботодавця (після передачі ним сканованих копій сторінок ТК до Пенсійного фонду України) працівник може подати ТК за місцем роботи за сумісництвом для внесення до неї запису про прийняття на роботу. В цьому випадку при внесенні запису до ТК сумісника необхідно вказати, що працівник прийнятий на роботу саме за сумісництвом (для виключення одночасної наявності двох записів до ТК про прийняття на роботу як на основне місце роботи).

При внесенні роботодавцем до ТК сумісника запису про прийняття на роботу за сумісництвом (вона може бути відразу під записом про прийняття на основне місце роботи) вказується назва підприємства, а під нею в одному рядку: номер запису; дата прийняття на роботу; текст «Прийнятий економістом за сумісництвом»; реквізити наказу про прийняття на роботу.

Якщо працівник працевлаштовується внутрішнім сумісником, то процедура внесення записів до ТК значно спрощується, оскільки одне і те ж підприємство є для працівника основним місцем роботи та місцем роботи за сумісництвом (запис до ТК про основну роботу і про роботу за сумісництвом здійснює один і той же відділ кадрів або уповноважений працівник за відсутності відділу кадрів). Крім того, подання при прийнятті на роботу паспорта та інших документів внутрішнім сумісником може і не знадобитися, оскільки дані з цих документів (якщо, звичайно, в них не відбулося жодних змін) вже повинні бути у відділі кадрів (у працівника, уповноваженого вести кадровий облік на підприємстві).

Звільнення сумісників

Звільнення працівника з місця роботи за сумісництвом провадиться і оформляється в тому ж порядку, що і звільнення з основного місця роботи — за наявності підстав, визначених статтею 36 КЗпП, шляхом видання наказу про звільнення. При цьому наразі законодавство не містить норм, що дозволяють роботодавцю з власної ініціативи звільнити сумісника у разі прийняття на роботу іншого працівника, який не є сумісником.

Якщо працівник при прийнятті на роботу не повідомив роботодавця за сумісництвом про те, що він не має права на роботу за сумісництвом (наприклад, був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700), то його звільнення здійснюється за статтею 7 КЗпП, згідно з якою додаткові (крім передбачених у статті 41 КЗпП) підстави для припинення трудового договору з деякими категоріями працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу тощо) встановлюються законодавством.

У разі звільнення працівника за вказаною підставою у наказі про звільнення (відповідно і при внесенні запису до ТК при її поданні працівником) робиться посилання на статтю 7 КЗпП. Попереджати завчасно працівника і подавати йому заяву про звільнення за вказаною підставою не потрібно.²¹

Якщо працівник при прийнятті на роботу не повідомив роботодавця за сумісництвом про те, що він не має права на роботу за сумісництвом (як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700), а після виявлення цього факту такий працівник-порушник підлягає звільненню на підставі статті 7 КЗпП, то він також притягається до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 172-4 КпАП (див. вище). Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-4 КпАП, розглядаються судами на підставі протоколів, складених під час перевірок роботодавців уповноваженими посадовими особами органів Національної поліції, Національного агентства з питань запобігання корупції (ст. 221, 255 КпАП).

Роботодавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116 КЗпП) та провести з ним остаточний фінансовий розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до ТК, що зберігається у працівника (ст. 47 КЗпП).²²

Якщо на момент звільнення сумісника його ТК все ще зберігається в «основного» роботодавця, то внести до неї запис про роботу за сумісництвом (прийняття на роботу, звільнення з роботи) можна буде лише після отримання працівником ТК «на руки» і звернення до роботодавця, в якого він працював за сумісництвом.

При звільненні працівника з місця роботи за сумісництвом (як і при звільненні з основного місця роботи) виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у вищевказаний строк (тобто в день звільнення) виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП).²³

В місяці прийняття на роботу і в місяці звільнення з роботи сумісник відображається в додатку 5 до Податкового розрахунку із зазначенням в реквізиті 07 «Категорія особи» коду 2 — наймані працівники (без трудової книжки), а в реквізиті 11 «Внутрішній сумісник (1 – так, 0 – ні)» зазначається код 1 — якщо сумісник внутрішній або код 0 — якщо сумісник зовнішній.

Про решту аспектів роботи сумісників, в тому числі про зміну місця роботи з сумісництва на основне і навпаки, буде розказано в наступному номері журналу.