Звільнення у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (далі — звільнення за пунктом 6 статті 40 КЗпП).

Звільнення працівника за пунктом 6 статті 40 КЗпП можливе лише у випадку, якщо колишній працівник поновлений на роботі відповідно до законодавства.

Підстави для звільнення працівника за пунктом 6 статті 40 КЗпП

Поновлення працівника, який раніше виконував цю роботу, є підставою для розірвання трудового договору з працівником, прийнятим на його місце (посаду), у таких випадках:

– за рішенням суду, якщо працівника було звільнено або переведено на іншу роботу без законних підстав. Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню¹;

– за рішенням роботодавця, який за власною ініціативою поновив працівника на роботі, виправивши порушення закону, допущене ним під час звільнення (наприклад, роботодавець поновив на роботі працівника, прийнятого на військову службу за контрактом в особливий період, якого він незаконно звільнив раніше, порушивши вимогу частини третьої статті 119 КЗпП про збереження місця роботи (посади) за працівником, прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення);

– у зв’язку з незаконним засудженням у випадку, передбаченому статтею 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.94 № 266/94-ВР. Відповідно до зазначеної статті громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв’язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв’язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді)) — йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше ніж через один місяць з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з дня набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінального провадження;

– в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Таким чином, якщо за наявності вищевказаних обставин на роботі відновлено працівника, який раніше виконував цю роботу та був незаконно звільнений, новий працівник, прийнятий на місце незаконно звільненого працівника, підлягає звільненню на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП. Однак звільнення на цій підставі допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч. друга ст. 40 КЗпП). Тобто перш ніж звільнити працівника за пунктом 6 статті 40 КЗпП, роботодавець за наявності вакансії повинен запропонувати йому іншу роботу (це може бути будь-яка інша робота (посада), а не лише за спеціальністю (професією) працівника).

Випадки, коли працівника не може бути звільнено за пунктом 6 статті 40 КЗпП

Законодавством передбачено низку випадків, коли колишній працівник може бути не поновлений, а повторно прийнятий на свою колишню роботу.

Так, згідно зі статтею 42-1 КЗпП працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП (тобто у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, скороченням чисельності або штату працівників, крім випадку ліквідації підприємства), пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП (тобто у разі неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій), протягом одного року має право на укладення трудового договору в разі поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 КЗпП, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Відповідно до статті 118 КЗпП працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а за її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві.

За військовослужбовцями строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які до призову працювали на підприємствах, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх у тримісячний строк на те ж підприємство або його правонаступника на посаду не нижче за ту, яку вони обіймали до призову на військову службу (ч. 3 ст. 8 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 № 2011-XII).

За громадянином, який проходить альтернативну службу, зберігається попередня робота (посада), яку він виконував (обіймав) до направлення на службу, а в разі її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за згодою працівника, на іншому підприємстві (ст. 3 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.91 № 1975-XII).

У вищезазначених випадках, коли роботодавець зобов’язаний прийняти на роботу колишніх працівників певних категорій або надати їм роботу, не може бути здійснено звільнення працівника за пунктом 6 статті 40 КЗпП, оскільки в цих випадках йдеться про укладення нового трудового договору з колишнім працівником (про прийняття на роботу), а не про поновлення його на роботі.

Якщо ж нового працівника було прийнято на роботу тимчасово з укладенням строкового трудового договору (наприклад, на період тимчасової відсутності працівника, за яким зберігаються місце роботи та посада), то звільнення такого тимчасового працівника у зв’язку з виходом на роботу основного працівника здійснюється за пунктом 2 статті 36 КЗпП (закінчення строку трудового договору), а не за пунктом 6 статті 40 КЗпП.

Документальне оформлення звільнення працівника за пунктом 6 статті 40 КЗпП

Для звільнення працівника за пунктом 6 статті 40 КЗпП законодавство не вимагає отримання дозволу виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, а також завчасного повідомлення про це працівника.

Звільнення працівника за пунктом 6 статті 40 КЗпП здійснюється шляхом видання керівником підприємства наказу про припинення трудового договору, який має бути доведений до відома працівника під підпис. Типову форму № П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)» затверджено наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489.

У трудовій книжці працівника, якого звільняють за пунктом 6 статті 40 КЗпП, за бажанням працівника робиться запис: «Звільнений у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, п. 6 ст. 40 КЗпП України».

Зауважимо, що оскільки звільнення за пунктом 6 статті 40 КЗпП є звільненням з ініціативи роботодавця, працівника не може бути звільнено з цієї підстави в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. третя ст. 40 КЗпП).

Крім того, з цієї підстави не можуть бути звільнені без подальшого працевлаштування пільгові категорії жінок, зазначені в частині третій статті 184 КЗпП (вагітні жінки, жінки, які мають дітей віком до 3 (6) років, одинокі матері за наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю), а також особи, зазначені у статті 186-1 КЗпП.

Остаточний розрахунок з працівником, якого звільняють за пунктом 6 статті 40 КЗпП, здійснюється у загальновстановленому порядку з виплатою йому вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).

У разі звільнення працівника за пунктом 6 статті 40 КЗпП до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, відрахування із заробітної плати за дні відпустки, надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, не провадиться (п. 7 ч. другої ст. 22 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР).