Призов або прийняття на військову службу працівника: трудові гарантії

Незважаючи на укладене перемир’я на Донбасі, в цьому регіоні дотепер неспокійно (від ворожих куль іноді гинуть наші бійці), тому країна, як і раніше, потребує захисників-військовослужбовців, а захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-ХІІ; далі — Закон № 2232).

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону № 2232 видами військової служби є:

– строкова військова служба;

– військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

– військова служба за контрактом осіб рядового складу;

– військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

– військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі — військові кафедри вузів);

– військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

– військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

В даний час громадяни України проходять всі перераховані вище види військової служби, крім військової служби за призовом під час мобілізації.

Особливості призову громадян на військову службу

У поточному році діє Указ Президента України «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2020 році» від 16.01.2020 р. № 13/2020 (далі — Указ № 13).

Указом № 13 передбачено у травні – липні, жовтні – грудні 2020 року призвати на строкову військову службу громадян України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старших осіб, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі — строковики). Одночасно передбачено у квітні – червні, жовтні – грудні 2020 року звільнити з військової служби в запас військовослужбовців строкової служби (у тому числі тих, які мають ступінь вищої освіти спеціаліст або магістр), які вислужили встановлені строки строкової військової служби.

Тривалість строкової військової служби в загальному випадку становить до 18 місяців, а для осіб, які на момент призову на строкову військову службу мають ступінь вищої освіти магістра, — до 12 місяців (ч. 1 ст. 23 Закону № 2232).

Що стосується призову на військову службу осіб офіцерського складу, то він в поточному році передбачений у червні – липні і листопаді – грудні відповідними наказами Міністра оборони України.

За призовом осіб офіцерського складу на військову службу призиваються громадяни до 43 років, які пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити, мають вищу освіту за освітнім ступенем не нижче бакалавра та яким присвоєно відповідне первинне офіцерське звання офіцера запасу (тобто випускники військових кафедр вузів, які ще не проходили військову службу) (п. 10.1 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 р. № 170; далі — Інструкція № 170).

Строк військової служби для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, становить до 18 місяців (ч. 7 ст. 23 Закону № 2232, п. 10.1 Інструкції № 170).

За інформацією Міноборони, як строковиків, так і офіцерів запасу, призваних для проходження військової служби, Генеральний штаб Збройних Сил України (далі — ЗСУ) не планує залучати для участі у проведенні операції Об’єднаних Сил (далі — ООС) на сході України. Строковики і призвані офіцери запасу будуть залучатися до виконання завдань в зоні ООС тільки за їхнім бажанням і тільки в разі підписання ними контракту на проходження військової служби.

Що стосується мобілізації громадян, то вона протягом останніх 5 років не оголошувалася, оскільки в даний час проводиться активна агітаційна кампанія по прийняттю на військову службу громадян за контрактом (в тому числі тих, хто підлягає звільненню після закінчення строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу).

Прийняття на військову службу за контрактом

Громадяни України можуть добровільно укласти контракт із ЗСУ на проходження військової служби. Такий контракт можуть укласти громадяни, які досягли 18 років, але не досягли граничного віку перебування на військовій службі, який визначений статтею 22 Закону № 2232, якщо вони відповідають вимогам, встановленим статтею 20 Закону № 2232.

Порядок проходження військової служби за контрактом регулюється Законом № 2232, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (далі — Положення № 1153), та Інструкцією № 170.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону № 2232 тривалість військової служби за контрактом становить:

– для осіб рядового складу — 3 роки;

– для осіб сержантського і старшинського складу — від 3 до 5 років;

– для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, — від 2 до 5 років; для інших громадян — від 1 до 5 років.

Для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду відслужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється 6 місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на 6 місяців або на строки, визначені частиною 4 статті 23 Закону № 2232. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково (абз. другий ч. 3 ст. 23 Закону № 2232).

Частиною 4 статті 23 Закону № 2232 встановлено, що строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі:

– для осіб рядового складу, — на 3 роки;

– для осіб сержантського і старшинського складу, — на строк від 3 до 5 років;

– для осіб офіцерського складу — на строк від 5 до 10 років.

Для осіб офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугу років, за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 2 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Нагадаємо, що в даний час продовжує діяти особливий період, який розпочався 17 березня 2014 року — з дня оголошення першої часткової мобілізації Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 р. № 1126-VI.

З норм абзацу п’ятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 р. № 3543-XII та абзацу дванадцятого статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.91 р. № 1932-XII випливає, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з роз’ясненнями Вищого адміністративного суду України та Міністерства оборони України¹ особливий період розпочався з моменту оголошення часткової мобілізації, при цьому закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період. На цей час проведення ООС (раніше — АТО) триває та наразі існує кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, тому діє особливий період.

Відповідно до пункту 3 частини 9 статті 23 Закону № 2232 в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, військова служба може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною 4 статті 23 Закону № 2232 (див. вище: залежно від категорій — на 3 роки, від 3 до 5 років, від 5 до 10 років), крім випадків, визначених абзацом другим частини 3 статті 23 Закону № 2232 (див. вище), тобто крім випадків, коли військовослужбовці після закінчення строкової військової служби або військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, та особи, які звільнилися з військової служби під час дії особливого періоду, приймаються на військову службу за контрактом на 6 місяців.

Який період вважається періодом військової служби

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 2232 початком проходження військової служби вважається:

– день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту — для громадян, призваних на строкову військову службу;

– день зарахування до списків особового складу військової частини — для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, в тому числі військовозобов’язаних, які проходять збори, і резервістів під час мобілізації;

– день відправлення у військову частину з районного (міського) військкомату — для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону № 2232 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Ізі списків особового складу військової частини військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі:

– перебування на лікуванні;

– захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу;

– безвісної відсутності — до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим;

– настання інших випадків, визначених законодавством.

Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини з наступного після загибелі (смерті) дня, а військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, — з дня набрання законної сили рішенням суду.

Пунктом 7 Положення № 1153 визначено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Військовослужбовці, які під час проходження військової служби отримали поранення або захворіли, внаслідок чого перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров’я, звільняються з військової служби після закінчення їх лікування, а військовослужбовці, які перебувають в полоні, підлягають звільненню після їх повернення з полону.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції № 170 документами, що підтверджують статус військовослужбовця, строки проходження ним військової служби, є:

– посвідчення офіцера (генерала) — для осіб офіцерського складу ЗСУ;

– посвідчення прапорщика (мічмана) — для осіб з військовим званням прапорщика (мічмана) і старшого прапорщика (старшого мічмана);

– військовий квиток — для осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Таким чином, у військовослужбовця дата зарахування до списків (як дата початку проходження військової служби) та дата виключення із списків особового складу військової частини (як дата закінчення проходження військової служби) повинні бути вказані у відповідному посвідченні (для офіцерів, прапорщиків (мічманів), старших прапорщиків (старших мічманів)) або військовому квитку (для осіб рядового, сержантського і старшинського складу) і засвідчені підписом командира та печаткою військової частини (підписом військового комісара і печаткою військкомату). У цих же документах у відповідних розділах проставляються й інші службові відмітки.

Документами, що підтверджують призов (прийняття) військовозобов’язаних на військову службу, можуть бути також довідка, видана військкоматом або військовою частиною на запит роботодавця, а також витяг з наказу військкомату або військової частини про проходження громадянином військової служби.

Трудові гарантії працівників, призваних на військову службу

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону № 2232 громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною четвертою статті 119 КЗпП встановлено, що гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військкоматах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій статті 119 КЗпП, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився (ч. п’ята ст. 119 КЗпП).

Таким чином, за працівниками, зазначеними в частинах третій та четвертій статті 119 КЗпП, в тому числі за контрактниками (незалежно від того, на який строк вони уклали контракт в особливий період), з моменту призову (прийняття) на військову службу по день фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток, який з 01.01.2016 р. виплачується за рахунок коштів роботодавця без отримання компенсації з держбюджету.

Звертаємо увагу, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП.

Отже, за пунктом 3 статті 36 КЗпП не можна звільнити працівника, на якого поширюється дія частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП.

Якщо з працівником було укладено строковий трудовий договір, в період дії якого працівник був призваний на військову службу в особливий період, то після закінчення строку такого договору, якщо він припадає на період проходження військової служби, не можна звільняти працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП (закінчення строку трудового договору), оскільки гарантія частини третьої статті 119 КЗпП про збереження місця роботи, посади поширюється на всіх працівників, призваних (прийнятих) на військову службу в особливий період, і не містить будь-яких винятків (норма частини третьої статті 119 КЗпП є спеціальною нормою для особливого періоду, яка має вищу юридичну силу (пріоритет), ніж загальна норма пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП).

Такий висновок містять вже декілька постанов Верховного Суду та інших судів.² При цьому зазначеними постановами судів працівники-військовослужбовці, які були звільнені за пунктами 2 або 3 статті 36 КЗпП, поновлені на роботі з нарахуванням їм середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП.

Нагадаємо, що раніше (до рішень судів) Міністерство соціальної політики України в декількох своїх листах³ зробило висновок, що звільнення працівників-військовослужбовців за пунктом 2 статті 36 КЗпП можливе, а аргументація відомства була така: укладаючи строковий трудовий договір, працівник надає добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами строк. Тому звільнення працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП не є звільненням з ініціативи роботодавця. Обмеження щодо звільнення працівників, призваних на військову службу у випадках, зазначених у статті 119 КЗпП, поширюється на звільнення працівників за ініціативою роботодавця. У такому випадку в разі закінчення строку трудового договору, укладеного з працівником, призваним на військову службу в особливий період, дія трудового договору може бути припинена.

Але, як показала судова практика, аргументація Мінсоцполітики виявилася хибною, тобто дія частини третьої статті 119 КЗпП поширюється не тільки на випадки звільнення працівника з ініціативи роботодавця, а й на всі інші випадки, крім, звичайно, звільнення працівника за власним бажанням або за угодою сторін, що малоймовірно (навряд чи знайдеться працівник, який відмовиться від середнього заробітку, що зберігається за ним за місцем роботи). Тому не рекомендуємо роботодавцям звільняти працівників-військовослужбовців після закінчення строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП (необхідно дочекатися його звільнення (демобілізації) з військової служби і тільки після цього вирішувати питання про звільнення працівника з роботи за вказаною підставою).

Державна служба України з питань праці (далі — Держпраці) також вважає⁴, що припинення трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу в особливий період, можливе тільки після закінчення проходження військової служби. Для цього роботодавець повинен в день закінчення строку трудового договору видати відповідний наказ і вжити заходів по ознайомленню з ним працівника (наприклад, надіслати копію наказу поштою на відому адресу працівника, зокрема, на адресу військової частини, де він проходить службу).

Таким чином, роботодавець напередодні дати закінчення строку трудового договору може видати наказ про припинення такого строкового трудового договору відразу після звільнення (демобілізації) працівника з військової служби, та повідомити про цей наказ працівника.

Що стосується можливих штрафів за недотримання гарантій, передбачених частинами третьою і четвертою статті 119 КЗпП, то, нагадаємо, що згідно з абзацом шостим частини другої статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», — у 4-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп, застосовується попередження.

Вищевказаний штраф не застосовується, якщо роботодавець усуне таке порушення у визначений приписом Держпраці строк (ч. шоста ст. 265 КЗпП).

Сплата вищевказаного штрафу (якщо роботодавець не усуне порушення в строк, визначений приписом Держпраці) не звільняє роботодавця від усунення порушень законодавства про працю, в т. ч. частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП (ч. десята ст. 265 КЗпП).

Крім того, згідно з частиною сьомою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю, від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 850 до 1700 грн.).

Враховуючи вищевикладене, рекомендуємо роботодавцям не звільняти працівників-військовослужбовців, призваних (прийнятих) на військову службу в особливий період, без їхнього бажання (незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором, за основним місцем роботи чи за сумісництвом, від строку контракту на проходження військової служби), оскільки в разі такого звільнення і звернення працівника до суду останній однозначно поновить працівника на роботі з виплатою йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також роботодавець і його посадові особи ризикують бути притягнутими до вищевказаної фінансової та адміністративної відповідальності.

Що стосується інших трудових гарантій, крім встановлених статтею 119 КЗпП, то згідно з пунктом 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 р. № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується до їх вислуги років, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Наприклад, час участі в АТО до 1 травня 2016 року враховувався у трикратному розмірі для обчислення стажу державної служби (п. 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.94 р. № 283).

Середній заробіток та інші виплати

Середній заробіток, який зберігається за працівником за весь час проходження військової служби в особливий період, обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100), оскільки в його підпункті «ї» пункту 1 сказано, що цей Порядок застосовується у разі залучення працівників до виконання військових обов’язків.

Розрахунок середнього заробітку за період проходження працівником військової служби здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому працівник призваний (прийнятий) на військову службу. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві менше 2 календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абз. третій п. 2 Порядку № 100).

Якщо протягом останніх 2 календарних місяців перед призовом (прийняттям) на військову службу працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи. Якщо і протягом попередніх 2 місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених йому тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. четвертий п. 2, абз. третій п. 4 Порядку № 100).

Виплати, що включаються до розрахунку середньої заробітної плати, визначені в пункті 3 Порядку № 100, а виплати, що не включаються до розрахунку, — в пункті 4 цього Порядку.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні 2 місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані робочі дні протягом останніх 2 місяців (у розрахунковому періоді) на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у цьому періоді (абз. перший п. 8 Порядку № 100).

Обчислення середнього заробітку за час проходження військової служби здійснюється шляхом множення середньоденного (середньогодинного) заробітку на кількість робочих днів (годин), пропущених у зв’язку з проходженням військової служби (абз. перший п. 8 Порядку № 100).⁵

Таким чином, середній заробіток працівнику-військовослужбовцю нараховується тільки за робочі дні (години), які передбачені графіком роботи (змінності) працівника і не відпрацьовані ним під час військової служби (див. приклад нижче).

Крім того, середній заробіток нараховується працівнику також за час проїзду з місця військової служби до місця проживання (роботи) і за день взяття на військовий облік у військкоматі на підставі частини 2 статті 21 Закону № 2232 з тієї самої середньоденної заробітної плати, з якої нараховувався середній заробіток за час військової служби.⁶

Якщо працівник відразу після закінчення строкової військової служби або військової служби за призовом осіб офіцерського складу приймається на військову службу за контрактом (або укладає новий контракт) в особливий період, то йому середній заробіток нараховується за тією ж середньоденною заробітною платою, що і раніше, оскільки працівник продовжує перебувати на військовій службі (змінюється лише вид військової служби).⁷

Якщо працівник звільнився з військової служби, а через деякий час уклав контракт на проходження військової служби, то йому необхідно розрахувати нову середньоденну заробітну плату згідно з нормами Порядку № 100 для нарахування середнього заробітку за новий період військової служби.⁸

ПРИКЛАД

Обчислення середнього заробітку в разі призову на строкову військову службу

Працівник підприємства, на якому встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю, призваний на строкову військову службу в особливий період з 9 листопада 2020 року. Його оклад — 6000 грн. Оскільки за час проходження строкової військової служби в особливий період за працівником зберігається середній заробіток (ч. третя ст. 119 КЗпП), визначимо середньоденну заробітну плату і середній заробіток в листопаді.

У розрахунковому періоді (вересень – жовтень) працівникові було нараховано та виплачено:

– у вересні: заробітна плата за 17 відпрацьованих днів у сумі 4636,36 грн. (6000 грн. : 22 р. д. х 17 відпрац. д.) та «лікарняні» за 5 календарних днів хвороби з 14 до 18 вересня;

– в жовтні: заробітна плата за 11 відпрацьованих днів у сумі 3300 грн. (6000 грн. : 20 р. д. х 11 відпрац. д.) та відпускні за 14 календарних днів щорічної відпустки з 17 до 30 жовтня.

Відпускні та «лікарняні» не враховується при обчисленні середньої заробітної плати (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Визначимо середньоденну заробітну плату:

(4636,36 грн. (зарплата за вересень) + 3300 грн. (зарплата за жовтень)) : (17 відпрац. д. (вересень) + 11 відпрац. д. (жовтень)) = 7936,36 грн. : 28 відпрац. д. = 283,44 грн.

Середній заробіток працівника за період проходження строкової військової служби в листопаді (з 9 по 30 число), на який припадає 16 робочих днів за графіком роботи працівника:

283,44 грн. х 16 р. д. = 4535,04 грн.

У наступних місяцях проходження строкової військової служби для нарахування середнього заробітку також буде використовуватися середньоденна заробітна плата в розмірі 283,44 грн., якщо не буде підвищення окладу за посадою працівника.⁹

_____________________________________________________________________________

Оскільки під час проходження військової служби працівник не виконує місячну норму праці (у нього немає відпрацьованого часу), доплата до мінімальної заробітної плати (далі — МЗП) йому не нараховується, тому розмір середнього заробітку працівника за місяць може бути менше МЗП у місячному розмірі.⁹

Враховуючи, що середній заробіток не є об’єктом індексації, за місяці проходження військової служби індексація працівнику не нараховується.

Середній заробіток підприємство повинно нараховувати та виплачувати працівнику за власний рахунок у строки, встановлені для виплати заробітної плати на підприємстві.

Оскільки в період проходження військової служби за працівником зберігаються місце роботи (посада) та заробітна плата (середній заробіток), то період військової служби зараховується до «відпускного» стажу для щорічної основної відпустки (п. 2 ч. першої ст. 82 КЗпП, п. 2 ч. першої ст. 9 Закону України «Про відпустки»).

Як гарантійна виплата, передбачена законодавством, середній заробіток належить до додаткової заробітної плати, тому є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб, військовим збором і єдиним соціальним внеском (далі — ЄСВ).¹⁰

Середній заробіток у складі заробітної плати відображається у Податковому розрахунку ф. № 1ДФ за ознакою доходу «101» і в таблиці 1 Звіту з ЄСВ в періоді його нарахування (виплати). У таблиці 6 Звіту з ЄСВ працівник-військовослужбовець, якому нараховується середній заробіток, відображається з кодом категорії застрахованої особи 47. При цьому якщо сума середнього заробітку, нарахованого за місяць за основним місцем роботи (база нарахування ЄСВ), менше МЗП, то ЄСВ за такий місяць сплачується з МЗП.

У бухгалтерському обліку сума середнього заробітку включається до витрат (як оплата невідпрацьованого часу відображається на субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності»).

Документальне оформлення увільнення працівника від виконання трудових обов’язків

Підставою для призову громадянина на строкову військову службу, на військову службу як офіцера запасу є повістка військкомату, в якій зазначаються місце та термін (дата), куди і коли повинен прибути призовник для проходження військової служби (ч. 8 ст. 15 Закону № 2232, п. 10.2 Інструкції № 170).

Про призов громадян на строкову військову службу військкомат письмово повинен повідомити підприємство, на якому ці громадяни працюють (абз. третій п. 253 Положення № 1153). Зробити це він зобов’язаний в 10-денний строк (лист Міноборони від 20.11.2015 р. № 116/2/2/21362).

Підставою для прийняття громадянина на військову службу на контрактній основі є укладений ним з Міністерством оборони контракт, один примірник якого надається громадянину (п. 2.2 Інструкції № 170). Форма контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України наведена у додатку 1 до Положення № 1153.

Таким чином, для увільнення від трудових обов’язків на час проходження військової служби в особливий період працівник повинен надати роботодавцю повістку (контракт), копія якої(го) повинна зберігатися у роботодавця.

Керівники підприємств, установ, організацій усіх форм власності на вимогу військкоматів забезпечують своєчасне прибуття громадян до військкоматів в зазначені для них в повістках терміни (ч. 8 ст. 15 Закону № 2232, п. 10.2 Інструкції № 170).

На підставі повістки військкомату (контракту) роботодавець повинен видати наказ про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків з дати призову (прийняття) на військову службу (фактично — з дня, зазначеного в повістці).

Основна частина зазначеного наказу може бути такою:

«Увільнити Москаленко Сергія Володимировича, агента торгового, від виконання трудових обов’язків з 23.11.2020 у зв’язку з призовом на строкову військову службу на особливий період із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку».

Якщо працівник відразу після закінчення строкової військової служби (військової служби за призовом осіб офіцерського складу) укладе контракт на проходження військової служби, що буде підтверджено військкоматом або військовою частиною (у вигляді довідки), роботодавець повинен видати новий наказ про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків з дати прийняття на військову службу за контрактом, основна частина якого може бути такою:

«Увільнити Калашникова Олексія Валентиновича, економіста, від виконання посадових обов’язків з 09.12.2020, який призваний на строкову військову службу 03.06.2019 і з 09.12.2020 продовжує проходити військову службу за контрактом, на період до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку».

В цьому випадку відділу кадрів підприємства необхідно від працівника-контрактника отримати засвідчену (військовою частиною або нотаріусом) копію контракту про проходження ним військової служби (працівник може її надіслати рекомендованим листом на поштову адресу підприємства).

У табелі обліку використання робочого часу (далі — табель) відсутність працівника на роботі у зв’язку з проходженням військової служби позначається за кодом «ІН» або «22» (інший невідпрацьований час, передбачений законодавством).

До трудової книжки працівника, яка весь час зберігається на підприємстві (працівника не звільняють), запис про проходження ним військової служби не вноситься.¹¹

Якщо працівник після закінчення строку військової служби не укладе контракт, його звільняють з військової служби, після чого він має з’явитися на «рідне» підприємство і продовжити виконання трудових обов’язків у звичайному режимі.

Допуск працівника до роботи після звільнення з військової служби

Відповідно до частини 11 статті 26 Закону № 2232, пунктів 242 і 260 Положення № 1153 особи, звільнені з військової служби, зобов’язані у 5-денний строк прибути до районних (міських) військкоматів для взяття на військовий облік.

Пунктами 218 і 260 Положення № 1153 встановлено, що військкомати не пізніше наступного дня після взяття на військовий облік громадян, звільнених з військової служби, письмово повідомляють держоргани, підприємства, заклади, установи і організації, в яких до призову на військову службу ці громадяни працювали, про підставу звільнення з військової служби, строк військової служби, а також про день взяття їх на облік, у тому числі про причини перевищення строків взяття на військовий облік.

Незважаючи на наведені вище норми, на практиці військкомати зазвичай не повідомляють роботодавців про взяття на військовий облік громадян-працівників, звільнених з військової служби. Враховуючи цей факт, оскільки працівник-військовослужбовець продовжує перебувати у трудових відносинах з підприємством, останнє може в наказі про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків у зв’язку із призовом (прийняттям) на військову службу, який доводиться до працівника під підпис, покласти безпосередньо на нього обов’язок повідомити підприємство про закінчення проходження військової служби (про подальше продовження військової служби за контрактом, настання у нього форс-мажорних обставин — хвороби тощо) і про дату, з якої він готовий приступити до виконання трудових обов’язків на підприємстві.

Запис про звільнення з військової служби здійснюється на аркуші 3 військового квитка та засвідчується підписом командира та печаткою військової частини. Після того як звільнений з військової служби громадянин стане на військовий облік, на аркуші 28 військового квитка військкоматом повинна бути зроблена відмітка про взяття його на військовий облік. Аналогічні записи вносяться в посвідчення офіцерів, прапорщиків (мічманів).

Таким чином, документом, що підтверджує проходження військової служби працівником і факт його звільнення з військової служби, є військовий квиток (відповідне посвідчення) з відмітками (записами) військової частини і військкомату.

Якщо працівник після звільнення з військової служби прибув на підприємство, але з якихось причин у нього немає військового квитка (посвідчення) або в ньому немає відміток про період проходження військової служби, підприємство повинно проінформувати працівника про його обов’язок стати на облік у військкоматі. Інформація про взяття працівника на військовий облік необхідна підприємству для заповнення розділу ІІ «Відомості про військовий облік» Особової картки працівника (її типова форма № П-2 затверджена наказом Держкомстату та Міноборони від 25.12.2009 р. № 495/656).

Нагадаємо, що згідно з частиною 5 статті 34 Закону № 2232 на керівників підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування і форм власності покладено обов’язок ведення персонального обліку військовозобов’язаних і призовників за місцем їх роботи або навчання.

Перш ніж приступити до виконання трудових обов’язків після звільнення з військової служби, працівник повинен повідомити роботодавця про свій вихід на роботу, оскільки роботодавець має документально оформити допуск такого працівника до роботи. Повідомити свого роботодавця про вихід на роботу працівник може як в усній формі (наприклад, зателефонувавши своєму безпосередньому начальнику), так і в письмовому вигляді, надіславши поштою (електронною поштою, факсом) або вручивши особисто повідомлення відділу кадрів. Рекомендуємо роботодавцям вимагати від працівників надавати їм повідомлення в письмовій формі.

Оскільки під час призову працівника на військову службу його увільняли від виконання трудових обов’язків наказом керівника підприємства, то і допуск працівника до виконання своїх попередніх трудових обов’язків після звільнення з військової служби необхідно оформляти наказом.¹² Підставою для видання такого наказу є вищевказане повідомлення працівника із зазначенням дати виходу на роботу та його військовий квиток (посвідчення) із записом про звільнення з військової служби (взяття на військовий облік), засвідченої підписом командира (військового комісара) і печаткою військової частини (військкомату).¹²

Основна частина наказу керівника підприємства може мати такий текст:

«1. Допустити Панова Ігоря Петровича, прохідника, до виконання трудових обов’язків з 07.12.2020 у зв’язку із звільненням з військової служби.

2. До початку роботи пройти медичний огляд, інструктажі з охорони праці та техніки безпеки».

Якщо у військовому квитку працівника ще немає відміток про взяття на військовий облік, але є відмітка про звільнення з військової служби, то його можна допустити до роботи, але необхідно попередити про обов’язок стати на військовий облік у військкоматі у 5-денний строк після звільнення з військової служби.¹²

Для виконання обов’язків, пов’язаних із взяттям на військовий облік, громадяни звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов’язків, із збереженням середньої заробітної плати (ч. 2 ст. 21 Закону № 2232).

Дата допуску працівника до роботи, яка відображається в наказі керівника підприємства, повинна бути узгоджена сторонами. Працівник повинен вийти на роботу на наступний день після дня взяття на облік у військкоматі¹², а якщо це з якихось причин неможливо, то в розумний строк. Якщо працівник вийшов на роботу через тривалий строк (наприклад, через 15–30 днів) після дня звільнення з військової служби, то роботодавець повинен з’ясувати причини такого пізнього виходу на роботу, зобов’язавши працівника написати пояснювальну записку (з викладенням причин невиходу).

Якщо затримка з виходом на роботу обумовлена поважними причинами, то не радимо роботодавцям притягувати працівника до дисциплінарної відповідальності. Якщо ж тривала затримка з виходом працівника на роботу сталася без поважних причин (фактично кожен день мав місце прогул), то роботодавець має право накласти на працівника дисциплінарне стягнення, в тому числі звільнити з роботи.¹³

У табелі відсутність працівника на роботі з поважних причин позначається за кодом «І» або «30» (інші причини неявок), а відсутність на роботі без поважних причин — за кодом «ПР» або «24» (прогул), відсутність з нез’ясованих причин — «НЗ» або «28».¹³

Якщо на час відсутності працівника-військовослужбовця на його посаду був прийнятий за строковим трудовим договором інший працівник, то останній наказом повинен бути звільнений за пунктом 2 статті 36 КЗпП (закінчення строку трудового договору) в день, що передує дню допуску звільненого з військової служби працівника до колишньої роботи.¹²