Призыв или принятие на военную службу работника: трудовые гарантииПризов або прийняття на військову службу працівника: трудові гарантії

Несмотря на заключенное перемирие на Донбассе, в этом регионе до сих пор неспокойно, поэтому страна по-прежнему нуждается в защитниках-военнослужащих, а защита Отечества, независимости и территориальной целостности Украины является конституционной обязанностью граждан Украины (ч. 1 ст. 1 Закона Украины «О воинской обязанности и военной службе» от 25.03.92 г. № 2232-ХІІ; далее — Закон № 2232).

Согласно части 6 статьи 2 Закона № 2232 видами военной службы являются:

– срочная военная служба;

– военная служба по призыву во время мобилизации, на особый период;

– военная служба по контракту лиц рядового состава;

– военная служба по контракту лиц сержантского и старшинского состава;

– военная служба (обучение) курсантов высших военных учебных заведений, а также заведений высшего образования, имеющих в своем составе военные институты, факультеты военной подготовки, кафедры военной подготовки, отделения военной подготовки (далее — военные кафедры вузов);

– военная служба по контракту лиц офицерского состава;

– военная служба по призыву лиц офицерского состава.

В настоящее время граждане Украины проходят все вышеперечисленные виды военной службы, кроме военной службы по призыву во время мобилизации.

Особенности призыва граждан на военную службу

В текущем году действует Указ Президента Украины «Об увольнении в запас военнослужащих срочной службы, сроках проведения очередных призывов и очередных призывах граждан Украины на срочную военную службу в 2020 году» от 16.01.2020 г. № 13/2020 (далее — Указ № 13).

Указом № 13 предусмотрено в мае – июле, октябре – декабре 2020 года призвать на срочную военную службу граждан Украины мужского пола, которым до дня отправления в воинские части исполнилось 18 лет, и старших лиц, не достигших 27-летнего возраста и не имеющих права на освобождение или отсрочку от призыва на срочную военную службу (далее — срочники). Одновременно предусмотрено в апреле – июне, октябре – декабре 2020 года уволить с военной службы в запас военнослужащих срочной службы (в том числе имеющих степень высшего образования специалист или магистр), которые выслужили установленные сроки срочной военной службы.

Продолжительность срочной военной службы в общем случае составляет до 18 месяцев, а для лиц, которые на момент призыва на срочную военную службу имеют степень высшего образования магистра, — до 12 месяцев (ч. 1 ст. 23 Закона № 2232).

Что касается призыва на военную службу лиц офицерского состава, то он в текущем году предусмотрен в июне – июле и ноябре – декабре соответствующими приказами Министра обороны Украины.

По призыву лиц офицерского состава на военную службу призываются граждане до 43 лет, которые прошли полный курс военной подготовки по программе подготовки офицеров запаса, сдали установленные экзамены, имеют высшее образование с образовательной степенью не ниже бакалавра и которым присвоено соответствующее первичное офицерское звание офицера запаса (т. е. выпускники военных кафедр вузов, которые еще не проходили военную службу) (п. 10.1 Инструкции об организации выполнения Положения о прохождении гражданами Украины военной службы в Вооруженных Силах Украины, утвержденной приказом Министра обороны Украины от 10.04.2009 г. № 170; далее — Инструкция № 170).

Срок военной службы для лиц офицерского состава, которые проходят военную службу по призыву, составляет до 18 месяцев (ч. 7 ст. 23 Закона № 2232, п. 10.1 Инструкции № 170).

Как срочников, так и офицеров запаса, призванных для прохождения военной службы, Генеральный штаб Вооруженных Сил Украины (далее — ВСУ) не планирует привлекать для участия в проведении операции Объединенных Сил (далее — ООС) на востоке Украины. Срочники и призванные офицеры запаса будут привлекаться к выполнению заданий в зоне ООС только по их желанию и только в случае подписания ими контракта на прохождение военной службы.

Что касается мобилизации граждан, то она в течение последних 5 лет не объявлялась, поскольку в настоящее время проводится активная агитационная кампания по принятию на военную службу граждан по контракту (в том числе подлежащих увольнению после окончания срочной военной службы и военной службы по призыву лиц офицерского состава).

Принятие на военную службу по контракту

Граждане Украины могут добровольно заключить контракт с ВСУ на прохождение военной службы. Такой контракт могут заключить граждане, достигшие 18 лет, но не достигшие предельного возраста пребывания на военной службе, который определен статьей 22 Закона № 2232, если они отвечают требованиям, установленным статьей 20 Закона № 2232.

Порядок прохождения военной службы по контракту регулируется Законом № 2232, Положением о прохождении гражданами Украины военной службы в Вооруженных Силах Украины, утвержденным Указом Президента Украины от 10.12.2008 г. № 1153/2008 (далее — Положение № 1153), и Инструкцией № 170.

В соответствии с частью 2 статьи 23 Закона № 2232 продолжительность военной службы по контракту составляет:

– для лиц рядового состава — 3 года;

– для лиц сержантского и старшинского состава — от 3 до 5 лет;

– для лиц офицерского состава: для граждан, которым первичное воинское звание присвоено после прохождения полного курса военной подготовки по программе подготовки офицеров запаса или в порядке аттестации лиц до присвоения первичных воинских званий офицерского состава запаса, — от 2 до 5 лет; для других граждан — от 1 до 5 лет.

Для военнослужащих срочной военной службы и военнослужащих военной службы по призыву во время мобилизации, на особый период, которые во время действия особого периода отслужили не менее 11 месяцев, лиц, уволенных с военной службы во время действия особого периода, которые принимаются на военную службу по контракту в период с момента объявления мобилизации до момента введения военного положения или объявления решения о демобилизации, срок военной службы в календарном исчислении устанавливается 6 месяцев. Срок прохождения военной службы для таких военнослужащих может быть продлен по новым контрактам на 6 месяцев или на сроки, определенные частью 4 статьи 23 Закона № 2232. В случае окончания особого периода или объявления решения о демобилизации действие таких контрактов прекращается досрочно (абз. второй ч. 3 ст. 23 Закона № 2232).

Частью 4 статьи 23 Закона № 2232 установлено, что срок прохождения военной службы может быть продлен по новому контракту до достижения предельного возраста пребывания на военной службе:

– для лиц рядового состава, — на 3 года;

– для лиц сержантского и старшинского состава, — на срок от 3 до 5 лет;

– для лиц офицерского состава — на срок от 5 до 10 лет.

Для лиц офицерского состава, имеющих право на пенсию за выслугу лет, по их желанию срок прохождения военной службы по новому контракту может быть продлен на срок от 2 до 10 лет, но не более чем до достижения предельного возраста пребывания на военной службе.

Во время действия особого периода для военнослужащих по их желанию срок прохождения военной службы по новому контракту может быть продлен на срок от 1 до 10 лет, но не более чем до достижения предельного возраста пребывания на военной службе.

Напомним, что в настоящее время продолжает действовать особый период, который начался 17 марта 2014 года — со дня объявления первой частичной мобилизации Указом Президента Украины от 17.03.2014 г. № 303/2014, утвержденным Законом Украины от 17.03.2014 г. № 1126-VI.

Из норм абзаца пятого статьи 1 Закона Украины «О мобилизационной подготовке и мобилизации» от 21.10.93 г. № 3543-XII и абзаца двенадцатого статьи 1 Закона Украины «Об обороне Украины» от 06.12.91 г. № 1932-XII следует, что особый период наступает с момента объявления решения о мобилизации (кроме целевой) или доведения его до исполнителей касательно скрытой мобилизации или с момента введения военного положения в Украине или в отдельных ее местностях и охватывает время мобилизации, военное время и частично восстановительный период после окончания военных действий.

Согласно разъяснениям Высшего административного суда Украины и Министерства обороны Украины¹ особый период начался с момента объявления частичной мобилизации, при этом окончание мероприятий мобилизации не прекратило особый период. В настоящее время проведение ООС (ранее — АТО) продолжается и существует кризисная ситуация, угрожающая национальной безопасности Украины, поэтому действует особый период.

В соответствии с пунктом 3 части 9 статьи 23 Закона № 2232 в особый период (кроме проведения мобилизации и введения военного положения) для военнослужащих, которые проходят военную службу по контракту и срок контракта которых закончился, военная служба может быть продлена по новым контрактам на сроки, определенные частью 4 статьи 23 Закона № 2232 (см. выше: в зависимости от категорий — на 3 года, от 3 до 5 лет, от 5 до 10 лет), кроме случаев, определенных абзацем вторым части 3 статьи 23 Закона № 2232 (см. выше), т. е. кроме случаев, когда военнослужащие после окончания срочной военной службы или военной службы по призыву во время мобилизации, на особый период, отслужившие во время действия особого периода не менее 11 месяцев, и лица, которые уволились с военной службы во время действия особого периода, заключают контракт на 6 месяцев.

Какой период считается периодом военной службы

В соответствии с частью 1 статьи 24 Закона № 2232 началом прохождения военной службы считается:

– день отправления в воинскую часть с областного сборного пункта — для граждан, призванных на срочную военную службу;

– день зачисления в списки личного состава воинской части — для граждан, принятых на военную службу по контракту, в том числе военнообязанных, проходящих сборы, и резервистов во время мобилизации;

– день отправления в воинскую часть с районного (городского) военкомата — для граждан, призванных на военную службу во время мобилизации, на особый период, и на военную службу по призыву лиц офицерского состава.

Согласно части 3 статьи 24 Закона № 2232 окончанием прохождения военной службы считается день исключения военнослужащего из списков личного состава воинской части в порядке, установленном положениями о прохождении военной службы гражданами Украины.

Из списков личного состава воинской части военнослужащий не исключается и контракт не прекращается (не расторгается) в случае:

– пребывания на лечении;

– захвата в плен или заложником, а также интернирования в нейтральное государство;

– пропажи без вести — до признания его в установленном порядке без вести пропавшим или объявления умершим;

– наступления других случаев, определенных законодательством.

Погибший (умерший) военнослужащий исключается из списков личного состава воинской части со следующего после гибели (смерти) дня, а военнослужащий, признанный в установленном законом порядке без вести пропавшим или объявленным умершим, — со дня вступления в законную силу решения суда.

Пунктом 7 Положения № 1153 определено, что военная служба заканчивается в случае увольнения военнослужащего с военной службы в запас или в отставку, гибели (смерти), признания судом без вести пропавшим или объявления умершим.

Военнослужащие, которые во время прохождения военной службы получили ранения или заболели, вследствие чего пребывают на лечении в учреждениях здравоохранения, увольняются с военной службы после окончания их лечения, а военнослужащие, которые находятся в плену, подлежат увольнению после их возвращения из плена.

Согласно пункту 1.3 Инструкции № 170 документами, подтверждающими статус военнослужащего, сроки прохождения им военной службы, являются:

– удостоверение офицера (генерала) — для лиц офицерского состава ВСУ;

– удостоверение прапорщика (мичмана) — для лиц с воинским званием прапорщика (мичмана) и старшего прапорщика (старшего мичмана);

– военный билет — для лиц рядового, сержантского и старшинского состава.

Таким образом, у военнослужащего дата зачисления в списки (как дата начала прохождения военной службы) и дата исключения из списков личного состава воинской части (как дата окончания прохождения военной службы) должны быть указаны в соответствующем удостоверении (для офицеров, прапорщиков (мичманов), старших прапорщиков (старших мичманов)) или военном билете (для лиц рядового, сержантского и старшинского состава) и удостоверены подписью командира и печатью воинской части (подписью военкома и печатью военкомата). В этих же документах в соответствующих разделах проставляются и прочие служебные отметки.

Документами, подтверждающими призыв (принятие) военнообязанных на военную службу, могут быть также справка, выданная военкоматом или воинской частью на запрос работодателя, а также выписка из приказа военкомата или воинской части о прохождении гражданином военной службы.

Трудовые гарантии работников, призванных на военную службу

В соответствии с частью 2 статьи 39 Закона № 2232 граждане Украины, призванные на срочную военную службу, военную службу по призыву во время мобилизации, на особый период, или принятые на военную службу по контракту в случае возникновения кризисной ситуации, угрожающей национальной безопасности, объявления решения о проведении мобилизации и (или) введении военного положения, пользуются гарантиями, предусмотренными частями третьей и четвертой статьи 119 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ).

Согласно части третьей статьи 119 КЗоТ за работниками, призванными на срочную военную службу, военную службу по призыву лиц офицерского состава, военную службу по призыву во время мобилизации, на особый период или принятыми на военную службу по контракту, в том числе путем заключения нового контракта на прохождение военной службы, во время действия особого периода на срок до его окончания или до дня фактического увольнения сохраняются место работы, должность и средний заработок на предприятии, в учреждении, организации, фермерском хозяйстве, сельскохозяйственном производственном кооперативе независимо от подчинения и формы собственности и у физических лиц – предпринимателей, в которых они работали на время призыва. Таким работникам выплачивается денежное обеспечение за счет денежных средств Государственного бюджета Украины в соответствии с Законом Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей».

Частью четвертой статьи 119 КЗоТ установлено, что гарантии, указанные в части третьей этой статьи, сохраняются за работниками, которые во время прохождения военной службы получили ранения (другие повреждения здоровья) и находятся на лечении в медицинских учреждениях, а также попали в плен или признаны без вести пропавшими, на срок до дня, следующего за днем их постановки на воинский учет в районных (городских) военкоматах после их увольнения с военной службы в случае окончания ими лечения в медицинских учреждениях независимо от срока лечения, возвращения из плена, появления их после признания без вести пропавшими или до дня объявления судом их умершими.

Гарантии, определенные в части третьей статьи 119 КЗоТ, в части сохранения места работы, должности не распространяются на лиц, которые занимали выборные должности в органах местного самоуправления и срок полномочий которых закончился (ч. пятая ст. 119 КЗоТ).

Таким образом, за работниками, указанными в частях третьей и четвертой статьи 119 КЗоТ, в том числе за контрактниками (независимо от того, на какой срок они заключили контракт в особый период), с момента призыва (принятия) на военную службу по день фактического увольнения сохраняются место работы, должность и средний заработок, который с 01.01.2016 г. выплачивается за счет работодателя без получения компенсации из госбюджета.

Обращаем внимание, что согласно пункту 3 части первой статьи 36 КЗоТ основанием прекращения трудового договора является призыв или поступление работника или собственника – физического лица на военную службу, направление на альтернативную (невоенную) службу, кроме случаев, когда за работником сохраняются место работы, должность в соответствии с частями третьей и четвертой статьи 119 КЗоТ.

Следовательно, по пункту 3 статьи 36 КЗоТ нельзя уволить работника, на которого распространяется действие частей третьей и четвертой статьи 119 КЗоТ.

Если с работником был заключен срочный трудовой договор, в период действия которого он был призван на военную службу в особый период, то по окончании срока такого договора, если он приходится на период прохождения военной службы, нельзя увольнять работника по пункту 2 статьи 36 КЗоТ (окончание срока трудового договора), поскольку гарантия части третьей статьи 119 КЗоТ о сохранении места работы, должности распространяется на всех работников, призванных (принятых) на военную службу в особый период, и не содержит каких-либо исключений (норма части третьей статьи 119 КЗоТ является специальной нормой для особого периода, которая имеет бо́льшую юридическую силу (приоритет), чем общая норма пункта 2 части первой статьи 36 КЗоТ).

Такой вывод содержится уже в нескольких постановлениях Верховного Суда и других судов.² При этом указанными постановлениями судов работники-военнослужащие, которые были уволены по пунктам 2 или 3 статьи 36 КЗоТ, восстановлены на работе с начислением им среднего заработка за весь период вынужденного прогула на основании части второй статьи 235 КЗоТ.

Напомним, что раньше (до решений судов) Министерство социальной политики Украины в нескольких своих письмах³ сделало вывод, что увольнение работников-военнослужащих по пункту 2 статьи 36 КЗоТ возможно, а аргументация ведомства была такова: заключая срочный трудовой договор, работник предоставляет добровольное согласие на его прекращение в определенный срок. Поэтому увольнение работника по пункту 2 статьи 36 КЗоТ не является увольнением по инициативе работодателя. Ограничение по увольнению работников, призванных на военную службу в случаях, указанных в статье 119 КЗоТ, распространяется на увольнение работников по инициативе работодателя. В таком случае по истечении срока трудового договора, заключенного с работником, призванным на военную службу в особый период, действие трудового договора может быть прекращено.

Но, как показала судебная практика, аргументация Минсоцполитики оказалась ложной, т. е. действие части третьей статьи 119 КЗоТ распространяется не только на случаи увольнения работника по инициативе работодателя, но и на все остальные случаи, кроме, конечно, увольнения работника по собственному желанию и по соглашению сторон, что маловероятно (вряд ли найдется работник, который откажется от среднего заработка, сохраняемого за ним по месту работы). Поэтому не рекомендуем работодателям увольнять работников-военнослужащих по окончании срочного трудового договора по пункту 2 статьи 36 КЗоТ (необходимо дождаться его увольнения (демобилизации) с военной службы и только после этого решать вопрос об увольнении работника с работы по указанному основанию).

Государственная служба Украины по вопросам труда (далее — Гоструда) тоже считает⁴, что прекращение трудового договора на основании пункта 2 статьи 36 КЗоТ в связи с истечением срока трудового договора с работниками, призванными на военную службу в особый период, возможно только после окончания прохождения военной службы. Для этого работодатель должен в день окончания срока трудового договора издать соответствующий приказ и принять меры по ознакомлению с ним работника, например, путем направления копии приказа по почте на известный адрес работника (в частности, на адрес воинской части, где проходит службу работник).

Таким образом, работодатель накануне даты окончания срочного трудового договора может издать приказ о прекращении такого срочного трудового договора сразу после увольнения (демобилизации) работника с военной службы, и уведомить об этом приказе работника.

Что касается возможных штрафов за несоблюдение гарантий, предусмотренных частями третьей и четвертой статьи 119 КЗоТ, то, напомним, что согласно абзацу шестому части второй статьи 265 КЗоТ юридические и физические лица – предприниматели, использующие наемный труд, несут ответственность в виде штрафа в случае несоблюдения установленных законом гарантий и льгот работникам, привлекаемым к выполнению обязанностей, предусмотренных законами Украины «О воинской обязанности и военной службе», «Об альтернативной (невоенной) службе», «О мобилизационной подготовке и мобилизации», — в 4-кратном размере минимальной заработной платы, установленной законом на момент выявления нарушения, за каждого работника, в отношении которого совершено нарушение, а к юридическим лицам и физическим лицам – предпринимателям, которые используют наемный труд и являются плательщиками единого налога первой – третьей групп, применяется предупреждение.

Вышеуказанный штраф не применяется, если работодатель устранит такое нарушение в установленный предписанием Гоструда срок (ч. шестая ст. 265 КЗоТ).

Уплата вышеуказанного штрафа (если работодатель не устранит нарушение в срок, установленный предписанием Гоструда) не освобождает работодателя от устранения нарушения законодательства о труде, в т. ч нарушения частей третьей и четвертой статьи 119 КЗоТ (ч. десятая ст. 265 КЗоТ).

Кроме того, согласно части седьмой статьи 41 Кодекса Украины об административных правонарушениях нарушение установленных законом гарантий и льгот работникам, которые привлекаются к выполнению обязанностей, предусмотренных законами Украины «О воинской обязанности и военной службе», «Об альтернативной (невоенной) службе», «О мобилизационной подготовке и мобилизации», влечет наложение штрафа на должностных лиц предприятий, учреждений и организаций независимо от формы собственности и физических лиц – предпринимателей, которые используют наемный труд, от 50 до 100 не облагаемых налогом минимумов доходов граждан (т. е. от 850 до 1700 грн.).

Учитывая вышеизложенное, рекомендуем работодателям не увольнять без их желания работников-военнослужащих, призванных (принятых) на военную службу в особый период (независимо от того, работают они по срочному или бессрочному трудовому договору, по основному месту работы или по совместительству, от срока контракта на прохождение военной службы), поскольку в случае такого увольнения и обращения работника в суд последний однозначно восстановит работника на работе с выплатой ему среднего заработка за все время вынужденного прогула, а также работодатель и его должностные лица рискуют быть привлеченными к вышеуказанной финансовой и административной ответственности.

Что касается прочих трудовых гарантий, кроме установленных статьей 119 КЗоТ, то согласно пункту 1 статьи 8 Закона Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей» от 20.12.91 г. № 2011-XII время пребывания граждан Украины на военной службе засчитывается в их страховой стаж, стаж работы, стаж работы по специальности, а также в стаж государственной службы.

Время прохождения военнослужащими военной службы в особый период засчитывается в их выслугу лет, стаж работы, стаж работы по специальности, а также в стаж государственной службы на льготных условиях в порядке, определяемом Кабинетом Министров Украины (например, время участия в АТО до 1 мая 2016 года учитывалось в трехкратном размере для исчисления стажа госслужбы — п. 3 Порядка исчисления стажа государственной службы, утвержденного постановлением Кабмина от 03.05.94 г. № 283).

Средний заработок и прочие выплаты

Средний заработок, который сохраняется за работником за все время прохождения военной службы в особый период, исчисляется согласно Порядку исчисления средней заработной платы, утвержденному постановлением Кабинета Министров Украины от 08.02.95 г. № 100 (далее — Порядок № 100), поскольку в его подпункте «ї» пункта 1 сказано, что этот Порядок применяется в случае привлечения работников к выполнению воинских обязанностей.

Расчет среднего заработка за период прохождения работником военной службы осуществляется исходя из выплат за последние 2 календарных месяца работы, предшествующих месяцу, в котором работник призван на военную службу. Работникам, проработавшим на предприятии менее 2 календарных месяцев, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за фактически отработанное время (абз. третий п. 2 Порядка № 100).

Если в течение последних 2 календарных месяцев перед призывом на военную службу работник не работал, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за предыдущие 2 месяца. Если и в течение предыдущих 2 месяцев работник не отработал ни одного дня, средняя заработная плата исчисляется исходя из установленных ему тарифной ставки, должностного (ежемесячного) оклада (абз. четвертый п. 2, абз. третий п. 4 Порядка № 100).

Выплаты, включаемые в расчет средней заработной платы, определены в пункте 3 Порядка № 100, а выплаты, не включаемыев расчет, — в пункте 4 этого Порядка.

При исчислении средней заработной платы за последние 2 месяца также не учитываются выплаты за время, в течение которого сохраняется средний заработок работника (за время выполнения государственных и общественных обязанностей, ежегодного и дополнительного отпусков, командировки и т. д.) и пособие по временной нетрудоспособности (абз. второй п. 4 Порядка № 100).

Среднедневная (среднечасовая) заработная плата определяется путем деления заработной платы за фактически отработанные рабочие дни в течение последних 2 месяцев (расчетном периоде) на количество отработанных рабочих дней (часов) в этом периоде (абз. первый п. 8 Порядка № 100).

Исчисление среднего заработка за время прохождения военной службы осуществляется путем умножения среднедневного (среднечасового) заработка на количество рабочих дней (часов), пропущенных в связи с прохождением военной службы (абз. первый п. 8 Порядка № 100).⁵

Таким образом, средний заработок работнику-военнослужащему начисляется только за рабочие дни (часы), которые предусмотрены графиком работы (сменности) работника и не отработаны им во время военной службы (см. пример ниже).

Кроме того, средний заработок начисляется работнику также за время проезда с места военной службы к месту проживания (работы) и за день постановки на воинский учет в военкомате на основании части 2 статьи 21 Закона № 2232 с той же среднедневной заработной платы, с которой начислялся средний заработок за время военной службы.⁶

Если работник сразу после окончания срочной военной службы или военной службы по призыву лиц офицерского состава принимается на военную службу по контракту (или заключает новый контракт) в особый период, то ему средний заработок начисляется по той же среднедневной заработной плате, что и раньше, поскольку работник продолжает пребывать на военной службе (изменяется только вид военной службы).⁷

Если же работник был уволен с военной службы и через некоторое время заключил контракт на прохождение военной службы, то ему необходимо рассчитать новую среднедневную заработную плату согласно нормам Порядка № 100 для начисления среднего заработка за период военной службы.⁸

ПРИМЕР

Исчисление среднего заработка при призыве на срочную военную службу

Работник предприятия, на котором установлена 5-дневная рабочая неделя с выходными днями в субботу и воскресенье, призван на срочную военную службу в особый период с 9 ноября 2020 года. Его оклад — 6000 грн. Поскольку за время прохождения срочной военной службы в особый период за работником сохраняется средний заработок (ч. третья ст. 119 КЗоТ), определим среднедневную заработную плату и средний заработок в ноябре.

В расчетном периоде (сентябрь – октябрь) работнику были начислены и выплачены:

– в сентябре: заработная плата за 17 отработанных рабочих дней в сумме 4636,36 грн. (6000 грн. : 22 р. д. х 17 отраб. д.) и «больничные» за 5 календарных дней болезни с 14 до 18 сентября;

– в октябре: заработная плата за 11 отработанных рабочих дней в сумме 3300 грн. (6000 грн. : 20 р. д. х 11 отраб. д.) и отпускные за 14 календарных дней ежегодного отпуска с 17 до 30 октября.

Отпускные и «больничные» не учитывается при исчислении средней заработной платы (абз. второй п. 4 Порядка № 100).

Определим среднедневную заработную плату:

(4636,36 грн. (зарплата за сентябрь) + 3300 грн. (зарплата за октябрь) : (17 отраб. д. (сентябрь) + 11 отраб. д. (октябрь)) = 7936,36 грн. : 28 отраб. д. = 283,44 грн.

Средний заработок работника за период прохождения срочной военной службы в ноябре (с 9 по 30 число), на который приходится 16 рабочих дней по графику работы работника:

283,44 грн. х 16 р. д. = 4535,04 грн.

В следующих месяцах прохождения срочной военной службы для начисления среднего заработка также будет использоваться среднедневная заработная плата в размере 283,44 грн., если не будет повышения оклада по должности работника.⁹

_________________________________________________________________________

Поскольку во время прохождения военной службы работник не выполняет месячную норму труда (у него нет отработанного времени), доплата до минимальной заработной платы (далее — МЗП) ему не начисляется, поэтому размер среднего заработка работника за месяц может быть меньше МЗП в месячном размере.⁹

Учитывая, что средний заработок не является объектом индексации, за месяцы прохождения военной службы индексация работнику не начисляется.

Средний заработок предприятие должно начислять и выплачивать работнику за свой счет в сроки, установленные для выплаты заработной платы на предприятии.

Поскольку в период прохождения военной службы за работником сохраняются место работы (должность) и заработная плата (средний заработок), то период военной службы засчитывается в «отпускной» стаж для ежегодного основного отпуска (п. 2 ч. первой ст. 82 КЗоТ, п. 2 ч. первой ст. 9 Закона Украины «Об отпусках»).

Как гарантийная выплата, предусмотренная законодательством, средний заработок относится к дополнительной заработной плате, поэтому является объектом обложения налогом на доходы физических лиц, военным сбором и единым социальным взносом (далее — ЕСВ).¹⁰

Средний заработок в составе заработной платы отражается в Налоговом расчете ф. № 1ДФ с признаком дохода «101» и в таблице 1 Отчета о ЕСВ в периоде его начисления (выплаты). В таблице 6 Отчета о ЕСВ работник-военнослужащий, которому начисляется средний заработок, отражается с кодом категории застрахованного лица 47. При этом если сумма среднего заработка, начисленного за месяц по основному месту работы (база начисления ЕСВ), меньше МЗП, то ЕСВ за такой месяц уплачивается с МЗП.

В бухгалтерском учете сумма среднего заработка включается в расходы (как оплата неотработанного времени отражается на субсчете 949 «Прочие расходы операционной деятельности»).

Документальное оформление освобождения работника от выполнения трудовых обязанностей

Основанием для призыва гражданина на срочную военную службу, на военную службу как офицера запаса является повестка военкомата, в которой указываются место и срок (дата), куда и когда должен прибыть призывник для прохождения военной службы (ч. 8 ст. 15 Закона № 2232, п. 10.2 Инструкции № 170).

О призыве граждан на срочную военную службу военкомат письменно должен уведомить предприятие, на котором эти граждане работают (абз. третий п. 253 Положения № 1153). Сделать это он обязан в 10-дневный срок (письмо Минобороны от 20.11.2015 г. № 116/2/2/21362).

Основанием для принятия гражданина на военную службу на контрактной основе является заключенный с ним Министерством обороны контракт, один экземпляр которого предоставляется гражданину (п. 2.2 Инструкции № 170). Форма контракта о прохождении гражданами Украины военной службы в Вооруженных Силах Украины приведена в приложении 1 к Положению № 1153.

Таким образом, для освобождения от трудовых обязанностей на время прохождения военной службы в особый период работник должен предоставить работодателю повестку (контракт), копия которой(го) должна храниться у работодателя.

Руководители предприятий, учреждений, организаций всех форм собственности по требованию военкоматов обеспечивают своевременное прибытие граждан в военкоматы в определенные для них в повестках сроки (ч. 8 ст. 15 Закона № 2232, п. 10.2 Инструкции № 170).

На основании повестки военкомата (контракта) работодатель должен издать приказ об освобождении работника от выполнения трудовых обязанностей с даты призыва (принятия) на военную службу (фактически — со дня, указанного в повестке).

Основная часть приказа может быть такой:

«Освободить Москаленко Сергея Владимировича, агента торгового, от выполнения трудовых обязанностей с 23.11.2020 в связи с призывом на срочную военную службу на особый период с сохранением места работы, должности и среднего заработка».

Если работник сразу после окончания срочной военной службы (военной службы по призыву лиц офицерского состава) заключит контракт на прохождение военной службы, что будет подтверждено военкоматом или воинской частью (в виде справки), работодатель должен издать новый приказ об освобождении работника от выполнения трудовых обязанностей с даты принятия на военную службу по контракту, основная часть которого может быть такой:

«Освободить Калашникова Игоря Ивановича, экономиста, от выполнения должностных обязанностей с 09.12.2020, который призван на срочную военную службу 03.06.2019 и с 09.12.2020 продолжает проходить военную службу по контракту, на период до окончания особого периода или до дня фактического увольнения с военной службы с сохранением места работы, должности и среднего заработка».

В этом случае отделу кадров предприятия необходимо от работника-контрактника получить удостоверенную (воинской частью или нотариусом) копию контракта о прохождении им военной службы (работник может ее направить заказным письмом на почтовый адрес предприятия).

В табеле учета использования рабочего времени (далее — табель) отсутствие работника на работе в связи с прохождением военной службы отмечается по коду «ІН» или «22» (прочее неотработанное время, предусмотренное законодательством).

В трудовую книжку работника, которая все время хранится на предприятии (работника не увольняют), запись о прохождении им военной службы не вносится.¹¹

Если работник после окончания срока военной службы не захочет оставаться и дальше на военной службе (заключать контракт), он подлежит увольнению с военной службы, после чего должен явиться на «родное» предприятие и продолжить выполнение трудовых обязанностей в обычном режиме.

Допуск работника к работе после увольнения с военной службы

В соответствии с частью 11 статьи 26 Закона № 2232, пунктами 242 и 260 Положения № 1153 лица, уволенные с военной службы, обязаны в 5-дневный срок прибыть в районные (городские) военкоматы для постановки на воинский учет.

Пунктами 218 и 260 Положения № 1153 установлено, что военкоматы не позднее следующего дня после постановки на воинский учет граждан, уволенных с военной службы, письменно уведомляют госорганы, предприятия, заведения, учреждения и организации, в которых до призыва на военную службу эти граждане работали, об основаниях увольнения с военной службы, сроке военной службы, а также о дне взятия их на учет, в том числе о причинах превышения сроков постановки на воинский учет.

Несмотря на вышеприведеную норму, на практике военкоматы обычно не уведомляют работодателей о постановке на воинский учет граждан-работников, уволенных с военной службы. Учитывая этот факт, поскольку работник-военнослужащий продолжает находиться в трудовых отношениях с предприятием, последнее может в приказе об освобождении работника от выполнения трудовых обязанностей в связи с призывом (принятием) на военную службу, который доводится до работника под подпись, возложить непосредственно на него обязанность уведомить предприятие об окончании прохождения военной службы (о дальнейшем продолжении военной службы по контракту, наступлении у него форс-мажорных обстоятельств — болезни и т. п.) и дате, с которой он готов приступить к выполнению трудовых обязанностей на предприятии.

Запись об увольнении с военной службы осуществляется на листе 3 военного билета и удостоверяется подписью командира и печатью воинской части. После того как уволенный с военной службы гражданин станет на воинский учет, на листе 28 военного билета военкоматом должна быть сделана отметка о постановке его на воинский учет. Аналогичные записи вносятся в удостоверения офицеров, прапорщиков (мичманов).

Таким образом, документом, подтверждающим прохождение военной службы работником и факт его увольнения с военной службы, является военный билет (соответствующее удостоверение) с отметками (записями) воинской части и военкомата.

Если работник после увольнения с военной службы прибыл на предприятие, но по каким-то причинам у него нет военного билета (удостоверения) или в нем нет отметок о периоде прохождения военной службы, предприятие должно проинформировать работника о его обязанности стать на учет в военкомате. Информация о постановке работника на воинской учет необходима предприятию для заполнения раздела ІІ «Сведения о воинском учете» Личной карточки работника (ее типовая форма № П-2 утверждена приказом Госкомстата и Минобороны от 25.12.2009 г. № 495/656).

Напомним, что частью 5 статьи 34 Закона № 2232 на руководителей предприятий, учреждений, организаций и учебных заведений независимо от подчинения и форм собственности возложена обязанность ведения персонального учета военнообязанных и призывников по месту их работы или обучения.

Прежде чем приступить к выполнению трудовых обязанностей после увольнения с военной службы, работник должен уведомить работодателя о своем выходе на работу, поскольку работодателю необходимо документально оформить допуск такого работника к работе. Уведомить своего работодателя о выходе на работу работник может как в устной форме (например, позвонив по телефону своему непосредственному начальнику), так и в письменном виде, направив по почте (электронной почте, факсу) или вручив лично уведомление отделу кадров. Рекомендуем работодателям требовать от работников предоставлять им уведомление в письменной форме.

Поскольку при призыве работника на военную службу его освобождали от выполнения трудовых обязанностей приказом руководителя предприятия, то и допуск работника к выполнению своих прежних трудовых обязанностей после увольнения с военной службы необходимо оформлять приказом.¹² Основанием для издания такого приказа является вышеуказанное уведомление работника с указанием даты выхода на работу и его военный билет (удостоверение) с записью об увольнении с военной службы (взятии на воинский учет), удостоверенной подписью командира (военкома) и печатью воинской части (военкомата).¹²

Основная часть приказа руководителя предприятия может иметь такой текст:

«1. Допустить Панова Игоря Петровича, проходчика, к выполнению трудовых обязанностей с 07.12.2020 в связи с увольнением с военной службы.

2. До начала работы пройти медицинский осмотр, инструктажи по охране труда и технике безопасности».

Если в военном билете работника еще нет отметок о взятии на воинский учет, но есть отметка об увольнении с военной службы, то его можно допустить к работе, но необходимо предупредить об обязанности стать на воинский учет в военкомате в 5-дневный срок после увольнения с военной службы.¹²

Для выполнения обязанностей, связанных с постановкой на воинский учет, граждане освобождаются от работы на время, необходимое для выполнения указанных обязанностей, с сохранением средней заработной платы (ч. 2 ст. 21 Закона № 2232).

Дата допуска работника к работе, отражаемая в приказе руководителя предприятия, должна быть согласована сторонами. Работник должен выйти на работу на следующий день после дня постановки на учет в военкомате¹², а если это по каким-то причинам невозможно, то в разумный срок. Если работник после увольнения с военной службы вышел на работу через длительный срок (например, через 15–30 дней после дня увольнения), то работодатель должен выяснить причины такого позднего выхода работника на работу, обязав его написать объяснительную (с изложением причин невыхода).

Если задержка с выходом на работу обусловлена уважительными причинами, то не советуем работодателям привлекать работника к дисциплинарной ответственности. Если же длительная задержка с выходом работника на работу произошла без уважительных причин (фактически каждый день имел место прогул), то работодатель имеет право наложить на работника дисциплинарное взыскание вплоть до увольнения с работы.¹³

В табеле отсутствие работника на работе по уважительным причинам отмечается по коду «І» или «30» (прочие причины неявок), а отсутствие на работе без уважительных причин — по коду «ПР» или «24» (прогул), отсутствие по невыясненным причинам — «НЗ» или «28».¹³

Если на время отсутствия работника-военнослужащего на его должность был принят по срочному трудовому договору другой работник, то последний приказом должен быть уволен по пункту 2 статьи 36 КЗоТ (окончание срока трудового договора) в день, предшествующий дню допуска уволенного с военной службы работника к прежней работе.¹²

Незважаючи на укладене перемир’я на Донбасі, в цьому регіоні дотепер неспокійно (від ворожих куль іноді гинуть наші бійці), тому країна, як і раніше, потребує захисників-військовослужбовців, а захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-ХІІ; далі — Закон № 2232).

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону № 2232 видами військової служби є:

– строкова військова служба;

– військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

– військова служба за контрактом осіб рядового складу;

– військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

– військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі — військові кафедри вузів);

– військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

– військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

В даний час громадяни України проходять всі перераховані вище види військової служби, крім військової служби за призовом під час мобілізації.

Особливості призову громадян на військову службу

У поточному році діє Указ Президента України «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2020 році» від 16.01.2020 р. № 13/2020 (далі — Указ № 13).

Указом № 13 передбачено у травні – липні, жовтні – грудні 2020 року призвати на строкову військову службу громадян України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старших осіб, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі — строковики). Одночасно передбачено у квітні – червні, жовтні – грудні 2020 року звільнити з військової служби в запас військовослужбовців строкової служби (у тому числі тих, які мають ступінь вищої освіти спеціаліст або магістр), які вислужили встановлені строки строкової військової служби.

Тривалість строкової військової служби в загальному випадку становить до 18 місяців, а для осіб, які на момент призову на строкову військову службу мають ступінь вищої освіти магістра, — до 12 місяців (ч. 1 ст. 23 Закону № 2232).

Що стосується призову на військову службу осіб офіцерського складу, то він в поточному році передбачений у червні – липні і листопаді – грудні відповідними наказами Міністра оборони України.

За призовом осіб офіцерського складу на військову службу призиваються громадяни до 43 років, які пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити, мають вищу освіту за освітнім ступенем не нижче бакалавра та яким присвоєно відповідне первинне офіцерське звання офіцера запасу (тобто випускники військових кафедр вузів, які ще не проходили військову службу) (п. 10.1 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 р. № 170; далі — Інструкція № 170).

Строк військової служби для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, становить до 18 місяців (ч. 7 ст. 23 Закону № 2232, п. 10.1 Інструкції № 170).

За інформацією Міноборони, як строковиків, так і офіцерів запасу, призваних для проходження військової служби, Генеральний штаб Збройних Сил України (далі — ЗСУ) не планує залучати для участі у проведенні операції Об’єднаних Сил (далі — ООС) на сході України. Строковики і призвані офіцери запасу будуть залучатися до виконання завдань в зоні ООС тільки за їхнім бажанням і тільки в разі підписання ними контракту на проходження військової служби.

Що стосується мобілізації громадян, то вона протягом останніх 5 років не оголошувалася, оскільки в даний час проводиться активна агітаційна кампанія по прийняттю на військову службу громадян за контрактом (в тому числі тих, хто підлягає звільненню після закінчення строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу).

Прийняття на військову службу за контрактом

Громадяни України можуть добровільно укласти контракт із ЗСУ на проходження військової служби. Такий контракт можуть укласти громадяни, які досягли 18 років, але не досягли граничного віку перебування на військовій службі, який визначений статтею 22 Закону № 2232, якщо вони відповідають вимогам, встановленим статтею 20 Закону № 2232.

Порядок проходження військової служби за контрактом регулюється Законом № 2232, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (далі — Положення № 1153), та Інструкцією № 170.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону № 2232 тривалість військової служби за контрактом становить:

– для осіб рядового складу — 3 роки;

– для осіб сержантського і старшинського складу — від 3 до 5 років;

– для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, — від 2 до 5 років; для інших громадян — від 1 до 5 років.

Для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду відслужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється 6 місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на 6 місяців або на строки, визначені частиною 4 статті 23 Закону № 2232. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково (абз. другий ч. 3 ст. 23 Закону № 2232).

Частиною 4 статті 23 Закону № 2232 встановлено, що строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі:

– для осіб рядового складу, — на 3 роки;

– для осіб сержантського і старшинського складу, — на строк від 3 до 5 років;

– для осіб офіцерського складу — на строк від 5 до 10 років.

Для осіб офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугу років, за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 2 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Нагадаємо, що в даний час продовжує діяти особливий період, який розпочався 17 березня 2014 року — з дня оголошення першої часткової мобілізації Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 р. № 1126-VI.

З норм абзацу п’ятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 р. № 3543-XII та абзацу дванадцятого статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.91 р. № 1932-XII випливає, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з роз’ясненнями Вищого адміністративного суду України та Міністерства оборони України¹ особливий період розпочався з моменту оголошення часткової мобілізації, при цьому закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період. На цей час проведення ООС (раніше — АТО) триває та наразі існує кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, тому діє особливий період.

Відповідно до пункту 3 частини 9 статті 23 Закону № 2232 в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, військова служба може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною 4 статті 23 Закону № 2232 (див. вище: залежно від категорій — на 3 роки, від 3 до 5 років, від 5 до 10 років), крім випадків, визначених абзацом другим частини 3 статті 23 Закону № 2232 (див. вище), тобто крім випадків, коли військовослужбовці після закінчення строкової військової служби або військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, та особи, які звільнилися з військової служби під час дії особливого періоду, приймаються на військову службу за контрактом на 6 місяців.

Який період вважається періодом військової служби

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 2232 початком проходження військової служби вважається:

– день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту — для громадян, призваних на строкову військову службу;

– день зарахування до списків особового складу військової частини — для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, в тому числі військовозобов’язаних, які проходять збори, і резервістів під час мобілізації;

– день відправлення у військову частину з районного (міського) військкомату — для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону № 2232 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Ізі списків особового складу військової частини військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі:

– перебування на лікуванні;

– захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу;

– безвісної відсутності — до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим;

– настання інших випадків, визначених законодавством.

Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини з наступного після загибелі (смерті) дня, а військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, — з дня набрання законної сили рішенням суду.

Пунктом 7 Положення № 1153 визначено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Військовослужбовці, які під час проходження військової служби отримали поранення або захворіли, внаслідок чого перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров’я, звільняються з військової служби після закінчення їх лікування, а військовослужбовці, які перебувають в полоні, підлягають звільненню після їх повернення з полону.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції № 170 документами, що підтверджують статус військовослужбовця, строки проходження ним військової служби, є:

– посвідчення офіцера (генерала) — для осіб офіцерського складу ЗСУ;

– посвідчення прапорщика (мічмана) — для осіб з військовим званням прапорщика (мічмана) і старшого прапорщика (старшого мічмана);

– військовий квиток — для осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Таким чином, у військовослужбовця дата зарахування до списків (як дата початку проходження військової служби) та дата виключення із списків особового складу військової частини (як дата закінчення проходження військової служби) повинні бути вказані у відповідному посвідченні (для офіцерів, прапорщиків (мічманів), старших прапорщиків (старших мічманів)) або військовому квитку (для осіб рядового, сержантського і старшинського складу) і засвідчені підписом командира та печаткою військової частини (підписом військового комісара і печаткою військкомату). У цих же документах у відповідних розділах проставляються й інші службові відмітки.

Документами, що підтверджують призов (прийняття) військовозобов’язаних на військову службу, можуть бути також довідка, видана військкоматом або військовою частиною на запит роботодавця, а також витяг з наказу військкомату або військової частини про проходження громадянином військової служби.

Трудові гарантії працівників, призваних на військову службу

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону № 2232 громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною четвертою статті 119 КЗпП встановлено, що гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військкоматах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій статті 119 КЗпП, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився (ч. п’ята ст. 119 КЗпП).

Таким чином, за працівниками, зазначеними в частинах третій та четвертій статті 119 КЗпП, в тому числі за контрактниками (незалежно від того, на який строк вони уклали контракт в особливий період), з моменту призову (прийняття) на військову службу по день фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток, який з 01.01.2016 р. виплачується за рахунок коштів роботодавця без отримання компенсації з держбюджету.

Звертаємо увагу, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП.

Отже, за пунктом 3 статті 36 КЗпП не можна звільнити працівника, на якого поширюється дія частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП.

Якщо з працівником було укладено строковий трудовий договір, в період дії якого працівник був призваний на військову службу в особливий період, то після закінчення строку такого договору, якщо він припадає на період проходження військової служби, не можна звільняти працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП (закінчення строку трудового договору), оскільки гарантія частини третьої статті 119 КЗпП про збереження місця роботи, посади поширюється на всіх працівників, призваних (прийнятих) на військову службу в особливий період, і не містить будь-яких винятків (норма частини третьої статті 119 КЗпП є спеціальною нормою для особливого періоду, яка має вищу юридичну силу (пріоритет), ніж загальна норма пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП).

Такий висновок містять вже декілька постанов Верховного Суду та інших судів.² При цьому зазначеними постановами судів працівники-військовослужбовці, які були звільнені за пунктами 2 або 3 статті 36 КЗпП, поновлені на роботі з нарахуванням їм середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП.

Нагадаємо, що раніше (до рішень судів) Міністерство соціальної політики України в декількох своїх листах³ зробило висновок, що звільнення працівників-військовослужбовців за пунктом 2 статті 36 КЗпП можливе, а аргументація відомства була така: укладаючи строковий трудовий договір, працівник надає добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами строк. Тому звільнення працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП не є звільненням з ініціативи роботодавця. Обмеження щодо звільнення працівників, призваних на військову службу у випадках, зазначених у статті 119 КЗпП, поширюється на звільнення працівників за ініціативою роботодавця. У такому випадку в разі закінчення строку трудового договору, укладеного з працівником, призваним на військову службу в особливий період, дія трудового договору може бути припинена.

Але, як показала судова практика, аргументація Мінсоцполітики виявилася хибною, тобто дія частини третьої статті 119 КЗпП поширюється не тільки на випадки звільнення працівника з ініціативи роботодавця, а й на всі інші випадки, крім, звичайно, звільнення працівника за власним бажанням або за угодою сторін, що малоймовірно (навряд чи знайдеться працівник, який відмовиться від середнього заробітку, що зберігається за ним за місцем роботи). Тому не рекомендуємо роботодавцям звільняти працівників-військовослужбовців після закінчення строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП (необхідно дочекатися його звільнення (демобілізації) з військової служби і тільки після цього вирішувати питання про звільнення працівника з роботи за вказаною підставою).

Державна служба України з питань праці (далі — Держпраці) також вважає⁴, що припинення трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу в особливий період, можливе тільки після закінчення проходження військової служби. Для цього роботодавець повинен в день закінчення строку трудового договору видати відповідний наказ і вжити заходів по ознайомленню з ним працівника (наприклад, надіслати копію наказу поштою на відому адресу працівника, зокрема, на адресу військової частини, де він проходить службу).

Таким чином, роботодавець напередодні дати закінчення строку трудового договору може видати наказ про припинення такого строкового трудового договору відразу після звільнення (демобілізації) працівника з військової служби, та повідомити про цей наказ працівника.

Що стосується можливих штрафів за недотримання гарантій, передбачених частинами третьою і четвертою статті 119 КЗпП, то, нагадаємо, що згідно з абзацом шостим частини другої статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», — у 4-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп, застосовується попередження.

Вищевказаний штраф не застосовується, якщо роботодавець усуне таке порушення у визначений приписом Держпраці строк (ч. шоста ст. 265 КЗпП).

Сплата вищевказаного штрафу (якщо роботодавець не усуне порушення в строк, визначений приписом Держпраці) не звільняє роботодавця від усунення порушень законодавства про працю, в т. ч. частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП (ч. десята ст. 265 КЗпП).

Крім того, згідно з частиною сьомою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю, від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 850 до 1700 грн.).

Враховуючи вищевикладене, рекомендуємо роботодавцям не звільняти працівників-військовослужбовців, призваних (прийнятих) на військову службу в особливий період, без їхнього бажання (незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором, за основним місцем роботи чи за сумісництвом, від строку контракту на проходження військової служби), оскільки в разі такого звільнення і звернення працівника до суду останній однозначно поновить працівника на роботі з виплатою йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також роботодавець і його посадові особи ризикують бути притягнутими до вищевказаної фінансової та адміністративної відповідальності.

Що стосується інших трудових гарантій, крім встановлених статтею 119 КЗпП, то згідно з пунктом 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 р. № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується до їх вислуги років, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Наприклад, час участі в АТО до 1 травня 2016 року враховувався у трикратному розмірі для обчислення стажу державної служби (п. 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.94 р. № 283).

Середній заробіток та інші виплати

Середній заробіток, який зберігається за працівником за весь час проходження військової служби в особливий період, обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100), оскільки в його підпункті «ї» пункту 1 сказано, що цей Порядок застосовується у разі залучення працівників до виконання військових обов’язків.

Розрахунок середнього заробітку за період проходження працівником військової служби здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому працівник призваний (прийнятий) на військову службу. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві менше 2 календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абз. третій п. 2 Порядку № 100).

Якщо протягом останніх 2 календарних місяців перед призовом (прийняттям) на військову службу працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи. Якщо і протягом попередніх 2 місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених йому тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. четвертий п. 2, абз. третій п. 4 Порядку № 100).

Виплати, що включаються до розрахунку середньої заробітної плати, визначені в пункті 3 Порядку № 100, а виплати, що не включаються до розрахунку, — в пункті 4 цього Порядку.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні 2 місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані робочі дні протягом останніх 2 місяців (у розрахунковому періоді) на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у цьому періоді (абз. перший п. 8 Порядку № 100).

Обчислення середнього заробітку за час проходження військової служби здійснюється шляхом множення середньоденного (середньогодинного) заробітку на кількість робочих днів (годин), пропущених у зв’язку з проходженням військової служби (абз. перший п. 8 Порядку № 100).⁵

Таким чином, середній заробіток працівнику-військовослужбовцю нараховується тільки за робочі дні (години), які передбачені графіком роботи (змінності) працівника і не відпрацьовані ним під час військової служби (див. приклад нижче).

Крім того, середній заробіток нараховується працівнику також за час проїзду з місця військової служби до місця проживання (роботи) і за день взяття на військовий облік у військкоматі на підставі частини 2 статті 21 Закону № 2232 з тієї самої середньоденної заробітної плати, з якої нараховувався середній заробіток за час військової служби.⁶

Якщо працівник відразу після закінчення строкової військової служби або військової служби за призовом осіб офіцерського складу приймається на військову службу за контрактом (або укладає новий контракт) в особливий період, то йому середній заробіток нараховується за тією ж середньоденною заробітною платою, що і раніше, оскільки працівник продовжує перебувати на військовій службі (змінюється лише вид військової служби).⁷

Якщо працівник звільнився з військової служби, а через деякий час уклав контракт на проходження військової служби, то йому необхідно розрахувати нову середньоденну заробітну плату згідно з нормами Порядку № 100 для нарахування середнього заробітку за новий період військової служби.⁸

ПРИКЛАД

Обчислення середнього заробітку в разі призову на строкову військову службу

Працівник підприємства, на якому встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю, призваний на строкову військову службу в особливий період з 9 листопада 2020 року. Його оклад — 6000 грн. Оскільки за час проходження строкової військової служби в особливий період за працівником зберігається середній заробіток (ч. третя ст. 119 КЗпП), визначимо середньоденну заробітну плату і середній заробіток в листопаді.

У розрахунковому періоді (вересень – жовтень) працівникові було нараховано та виплачено:

– у вересні: заробітна плата за 17 відпрацьованих днів у сумі 4636,36 грн. (6000 грн. : 22 р. д. х 17 відпрац. д.) та «лікарняні» за 5 календарних днів хвороби з 14 до 18 вересня;

– в жовтні: заробітна плата за 11 відпрацьованих днів у сумі 3300 грн. (6000 грн. : 20 р. д. х 11 відпрац. д.) та відпускні за 14 календарних днів щорічної відпустки з 17 до 30 жовтня.

Відпускні та «лікарняні» не враховується при обчисленні середньої заробітної плати (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Визначимо середньоденну заробітну плату:

(4636,36 грн. (зарплата за вересень) + 3300 грн. (зарплата за жовтень)) : (17 відпрац. д. (вересень) + 11 відпрац. д. (жовтень)) = 7936,36 грн. : 28 відпрац. д. = 283,44 грн.

Середній заробіток працівника за період проходження строкової військової служби в листопаді (з 9 по 30 число), на який припадає 16 робочих днів за графіком роботи працівника:

283,44 грн. х 16 р. д. = 4535,04 грн.

У наступних місяцях проходження строкової військової служби для нарахування середнього заробітку також буде використовуватися середньоденна заробітна плата в розмірі 283,44 грн., якщо не буде підвищення окладу за посадою працівника.⁹

_____________________________________________________________________________

Оскільки під час проходження військової служби працівник не виконує місячну норму праці (у нього немає відпрацьованого часу), доплата до мінімальної заробітної плати (далі — МЗП) йому не нараховується, тому розмір середнього заробітку працівника за місяць може бути менше МЗП у місячному розмірі.⁹

Враховуючи, що середній заробіток не є об’єктом індексації, за місяці проходження військової служби індексація працівнику не нараховується.

Середній заробіток підприємство повинно нараховувати та виплачувати працівнику за власний рахунок у строки, встановлені для виплати заробітної плати на підприємстві.

Оскільки в період проходження військової служби за працівником зберігаються місце роботи (посада) та заробітна плата (середній заробіток), то період військової служби зараховується до «відпускного» стажу для щорічної основної відпустки (п. 2 ч. першої ст. 82 КЗпП, п. 2 ч. першої ст. 9 Закону України «Про відпустки»).

Як гарантійна виплата, передбачена законодавством, середній заробіток належить до додаткової заробітної плати, тому є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб, військовим збором і єдиним соціальним внеском (далі — ЄСВ).¹⁰

Середній заробіток у складі заробітної плати відображається у Податковому розрахунку ф. № 1ДФ за ознакою доходу «101» і в таблиці 1 Звіту з ЄСВ в періоді його нарахування (виплати). У таблиці 6 Звіту з ЄСВ працівник-військовослужбовець, якому нараховується середній заробіток, відображається з кодом категорії застрахованої особи 47. При цьому якщо сума середнього заробітку, нарахованого за місяць за основним місцем роботи (база нарахування ЄСВ), менше МЗП, то ЄСВ за такий місяць сплачується з МЗП.

У бухгалтерському обліку сума середнього заробітку включається до витрат (як оплата невідпрацьованого часу відображається на субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності»).

Документальне оформлення увільнення працівника від виконання трудових обов’язків

Підставою для призову громадянина на строкову військову службу, на військову службу як офіцера запасу є повістка військкомату, в якій зазначаються місце та термін (дата), куди і коли повинен прибути призовник для проходження військової служби (ч. 8 ст. 15 Закону № 2232, п. 10.2 Інструкції № 170).

Про призов громадян на строкову військову службу військкомат письмово повинен повідомити підприємство, на якому ці громадяни працюють (абз. третій п. 253 Положення № 1153). Зробити це він зобов’язаний в 10-денний строк (лист Міноборони від 20.11.2015 р. № 116/2/2/21362).

Підставою для прийняття громадянина на військову службу на контрактній основі є укладений ним з Міністерством оборони контракт, один примірник якого надається громадянину (п. 2.2 Інструкції № 170). Форма контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України наведена у додатку 1 до Положення № 1153.

Таким чином, для увільнення від трудових обов’язків на час проходження військової служби в особливий період працівник повинен надати роботодавцю повістку (контракт), копія якої(го) повинна зберігатися у роботодавця.

Керівники підприємств, установ, організацій усіх форм власності на вимогу військкоматів забезпечують своєчасне прибуття громадян до військкоматів в зазначені для них в повістках терміни (ч. 8 ст. 15 Закону № 2232, п. 10.2 Інструкції № 170).

На підставі повістки військкомату (контракту) роботодавець повинен видати наказ про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків з дати призову (прийняття) на військову службу (фактично — з дня, зазначеного в повістці).

Основна частина зазначеного наказу може бути такою:

«Увільнити Москаленко Сергія Володимировича, агента торгового, від виконання трудових обов’язків з 23.11.2020 у зв’язку з призовом на строкову військову службу на особливий період із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку».

Якщо працівник відразу після закінчення строкової військової служби (військової служби за призовом осіб офіцерського складу) укладе контракт на проходження військової служби, що буде підтверджено військкоматом або військовою частиною (у вигляді довідки), роботодавець повинен видати новий наказ про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків з дати прийняття на військову службу за контрактом, основна частина якого може бути такою:

«Увільнити Калашникова Олексія Валентиновича, економіста, від виконання посадових обов’язків з 09.12.2020, який призваний на строкову військову службу 03.06.2019 і з 09.12.2020 продовжує проходити військову службу за контрактом, на період до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку».

В цьому випадку відділу кадрів підприємства необхідно від працівника-контрактника отримати засвідчену (військовою частиною або нотаріусом) копію контракту про проходження ним військової служби (працівник може її надіслати рекомендованим листом на поштову адресу підприємства).

У табелі обліку використання робочого часу (далі — табель) відсутність працівника на роботі у зв’язку з проходженням військової служби позначається за кодом «ІН» або «22» (інший невідпрацьований час, передбачений законодавством).

До трудової книжки працівника, яка весь час зберігається на підприємстві (працівника не звільняють), запис про проходження ним військової служби не вноситься.¹¹

Якщо працівник після закінчення строку військової служби не укладе контракт, його звільняють з військової служби, після чого він має з’явитися на «рідне» підприємство і продовжити виконання трудових обов’язків у звичайному режимі.

Допуск працівника до роботи після звільнення з військової служби

Відповідно до частини 11 статті 26 Закону № 2232, пунктів 242 і 260 Положення № 1153 особи, звільнені з військової служби, зобов’язані у 5-денний строк прибути до районних (міських) військкоматів для взяття на військовий облік.

Пунктами 218 і 260 Положення № 1153 встановлено, що військкомати не пізніше наступного дня після взяття на військовий облік громадян, звільнених з військової служби, письмово повідомляють держоргани, підприємства, заклади, установи і організації, в яких до призову на військову службу ці громадяни працювали, про підставу звільнення з військової служби, строк військової служби, а також про день взяття їх на облік, у тому числі про причини перевищення строків взяття на військовий облік.

Незважаючи на наведені вище норми, на практиці військкомати зазвичай не повідомляють роботодавців про взяття на військовий облік громадян-працівників, звільнених з військової служби. Враховуючи цей факт, оскільки працівник-військовослужбовець продовжує перебувати у трудових відносинах з підприємством, останнє може в наказі про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків у зв’язку із призовом (прийняттям) на військову службу, який доводиться до працівника під підпис, покласти безпосередньо на нього обов’язок повідомити підприємство про закінчення проходження військової служби (про подальше продовження військової служби за контрактом, настання у нього форс-мажорних обставин — хвороби тощо) і про дату, з якої він готовий приступити до виконання трудових обов’язків на підприємстві.

Запис про звільнення з військової служби здійснюється на аркуші 3 військового квитка та засвідчується підписом командира та печаткою військової частини. Після того як звільнений з військової служби громадянин стане на військовий облік, на аркуші 28 військового квитка військкоматом повинна бути зроблена відмітка про взяття його на військовий облік. Аналогічні записи вносяться в посвідчення офіцерів, прапорщиків (мічманів).

Таким чином, документом, що підтверджує проходження військової служби працівником і факт його звільнення з військової служби, є військовий квиток (відповідне посвідчення) з відмітками (записами) військової частини і військкомату.

Якщо працівник після звільнення з військової служби прибув на підприємство, але з якихось причин у нього немає військового квитка (посвідчення) або в ньому немає відміток про період проходження військової служби, підприємство повинно проінформувати працівника про його обов’язок стати на облік у військкоматі. Інформація про взяття працівника на військовий облік необхідна підприємству для заповнення розділу ІІ «Відомості про військовий облік» Особової картки працівника (її типова форма № П-2 затверджена наказом Держкомстату та Міноборони від 25.12.2009 р. № 495/656).

Нагадаємо, що згідно з частиною 5 статті 34 Закону № 2232 на керівників підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування і форм власності покладено обов’язок ведення персонального обліку військовозобов’язаних і призовників за місцем їх роботи або навчання.

Перш ніж приступити до виконання трудових обов’язків після звільнення з військової служби, працівник повинен повідомити роботодавця про свій вихід на роботу, оскільки роботодавець має документально оформити допуск такого працівника до роботи. Повідомити свого роботодавця про вихід на роботу працівник може як в усній формі (наприклад, зателефонувавши своєму безпосередньому начальнику), так і в письмовому вигляді, надіславши поштою (електронною поштою, факсом) або вручивши особисто повідомлення відділу кадрів. Рекомендуємо роботодавцям вимагати від працівників надавати їм повідомлення в письмовій формі.

Оскільки під час призову працівника на військову службу його увільняли від виконання трудових обов’язків наказом керівника підприємства, то і допуск працівника до виконання своїх попередніх трудових обов’язків після звільнення з військової служби необхідно оформляти наказом.¹² Підставою для видання такого наказу є вищевказане повідомлення працівника із зазначенням дати виходу на роботу та його військовий квиток (посвідчення) із записом про звільнення з військової служби (взяття на військовий облік), засвідченої підписом командира (військового комісара) і печаткою військової частини (військкомату).¹²

Основна частина наказу керівника підприємства може мати такий текст:

«1. Допустити Панова Ігоря Петровича, прохідника, до виконання трудових обов’язків з 07.12.2020 у зв’язку із звільненням з військової служби.

2. До початку роботи пройти медичний огляд, інструктажі з охорони праці та техніки безпеки».

Якщо у військовому квитку працівника ще немає відміток про взяття на військовий облік, але є відмітка про звільнення з військової служби, то його можна допустити до роботи, але необхідно попередити про обов’язок стати на військовий облік у військкоматі у 5-денний строк після звільнення з військової служби.¹²

Для виконання обов’язків, пов’язаних із взяттям на військовий облік, громадяни звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов’язків, із збереженням середньої заробітної плати (ч. 2 ст. 21 Закону № 2232).

Дата допуску працівника до роботи, яка відображається в наказі керівника підприємства, повинна бути узгоджена сторонами. Працівник повинен вийти на роботу на наступний день після дня взяття на облік у військкоматі¹², а якщо це з якихось причин неможливо, то в розумний строк. Якщо працівник вийшов на роботу через тривалий строк (наприклад, через 15–30 днів) після дня звільнення з військової служби, то роботодавець повинен з’ясувати причини такого пізнього виходу на роботу, зобов’язавши працівника написати пояснювальну записку (з викладенням причин невиходу).

Якщо затримка з виходом на роботу обумовлена поважними причинами, то не радимо роботодавцям притягувати працівника до дисциплінарної відповідальності. Якщо ж тривала затримка з виходом працівника на роботу сталася без поважних причин (фактично кожен день мав місце прогул), то роботодавець має право накласти на працівника дисциплінарне стягнення, в тому числі звільнити з роботи.¹³

У табелі відсутність працівника на роботі з поважних причин позначається за кодом «І» або «30» (інші причини неявок), а відсутність на роботі без поважних причин — за кодом «ПР» або «24» (прогул), відсутність з нез’ясованих причин — «НЗ» або «28».¹³

Якщо на час відсутності працівника-військовослужбовця на його посаду був прийнятий за строковим трудовим договором інший працівник, то останній наказом повинен бути звільнений за пунктом 2 статті 36 КЗпП (закінчення строку трудового договору) в день, що передує дню допуску звільненого з військової служби працівника до колишньої роботи.¹²