Предоставление отпусков участникам боевых действий и реабилитированным лицамНадання відпусток учасникам бойових дій та реабілітованим особам

В соответствии со статьей 77-2 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ) и статьей 16-2 Закона Украины «Об отпусках» от 15.11.96 г. № 504/96-ВР (далее — Закон об отпусках) дополнительный отпуск с сохранением заработной платы продолжительностью 14 календарных дней в году предоставляется:

– участникам боевых действий, пострадавшим участникам Революции Достоинства, лицам с инвалидностью (далее — инвалиды) вследствие войны, статус которых определен Законом Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты» от 22.10.93 г. № 3551-XII (далее — Закон о ветеранах войны);

– лицам, реабилитированным в соответствии с Законом Украины «О реабилитации жертв репрессий коммунистического тоталитарного режима 1917 – 1991 годов» от 17.04.91 г. № 962-XII (далее — Закон о реабилитации), из числа тех, которые были подвергнуты репрессиям в форме (формах) лишения свободы (заключения) или ограничения свободы либо принудительного безосновательного помещения здорового человека в психиатрическое учреждение по решению внесудебного или другого репрессивного органа (далее — жертвы репрессий).

Норму о предоставлении вышеуказанного дополнительного отпуска содержат также пункт 12 части первой статьи 12 (касательно участников боевых действий), пункт 17 части первой статьи 13 (касательно инвалидов войны) и часть третья статьи 16-1 (касательно пострадавших участников Революции Достоинства со ссылкой на статью 12) Закона о ветеранах войны, часть шестая статьи 6 Закона о реабилитации (касательно жертв репрессий).

Лица, которым предоставляется дополнительный оплачиваемый отпуск

Статьей 4 Закона о ветеранах войны установлено, что ветеранами войны являются лица, которые принимали участие в защите Отчизны или в боевых действиях на территории других государств. К ветеранам войны относятся: участники боевых действий, инвалиды вследствие войны (далее — инвалиды войны), участники войны.

Исчерпывающий перечень лиц, которым предоставляется статус участников боевых действий, приведен в статье 6 Закона о ветеранах войны. К таким лицам относятся, в частности:

– участники боевых действий на территории других стран — военнослужащие Советской Армии, Военно-Морского Флота, Комитета государственной безопасности, лица рядового, начальствующего состава и военнослужащие Министерства внутренних дел бывшего СССР (включая военных и технических специалистов, советников), работники соответствующих категорий, которые по решению Правительства бывшего СССР проходили службу, работали или находились в командировке в государствах, где в этот период велись боевые действия, и принимали участие в боевых действиях или обеспечении боевой деятельности войск (флотов) (абз. первый п. 2 ч. первой ст. 6 Закона о ветеранах войны);

– военнослужащие Вооруженных Сил Украины (далее — ВСУ), Службы безопасности Украины (далее — СБУ), Службы внешней разведки Украины (далее — СВРУ), полицейские, лица рядового, начальствующего состава и военнослужащие МВД Украины, других образованных в соответствии с законами Украины воинских формирований, которые по решению соответствующих государственных органов были направлены для участия в международных операциях по поддержанию мира и безопасности или в командировку в государства, где в этот период велись боевые действия (абз. второй п. 2 ч. первой ст. 6 Закона о ветеранах войны);

– военнослужащие (резервисты, военнообязанные) ВСУ, Национальной гвардии Украины (далее — Нацгвардия), СБУ, СВРУ, Государственной пограничной службы Украины (далее — Госпогранслужба), Государственной специальной службы транспорта (далее — Госспецтрансслужба), военнослужащие военных прокуратур, лица рядового и начальствующего состава подразделений оперативного обеспечения зон проведения антитеррористической операции (далее — АТО) ГНСУ (ГФСУ), ГТСУ, полицейские, лица рядового, начальствующего состава, военнослужащие МВД, Управления государственной охраны Украины (далее — госохрана), Государственной службы специальной связи и защиты информации Украины (далее — Госспецсвязи), Государственной службы Украины по чрезвычайным ситуациям (далее — ГСЧС), Государственной пенитенциарной службы Украины, других образованных в соответствии с законами Украины воинских формирований, которые защищали независимость, суверенитет и территориальную целостность Украины и принимали непосредственное участие в АТО, обеспечении ее проведения, находясь непосредственно в районах АТО в период ее проведения, в осуществлении мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживания вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях, обеспечении их осуществления, находясь непосредственно в районах и в период осуществления указанных мероприятий (далее — операция Объединенных Сил; ООС) (п. 19 ч. первой ст. 6 Закона о ветеранах войны);

– лица, которые в составе добровольческих формирований, которые были образованы или самоорганизовались для защиты независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины, принимали непосредственное участие в АТО, находясь непосредственно в районах АТО в период ее проведения, при условии, что в дальнейшем такие добровольческие формирования были включены в состав ВСУ, МВД, Нацгвардии и других образованных в соответствии с законами Украины военных формирований и правоохранительных органов (п. 20 ч. первой ст. 6 Закона о ветеранах войны).

Порядок предоставления и лишения статуса участника боевых действий лиц, которые защищали независимость, суверенитет и территориальную целостность Украины и принимали непосредственное участие в антитеррористической операции, обеспечении ее проведения или в осуществлении мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживания вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях, обеспечении их осуществления, утвержден постановлением Кабинета Министров Украины от 20.08.2014 г. № 413 (далее — Порядок № 413).

Участникам боевых действий, указанным в статье 6 Закона о ветеранах войны, выдаются удостоверение с надписью «Посвідчення учасника бойових дій» и нагрудный знак «Ветеран війни — учасник бойових дій» Минюстом, органами Минобороны, МВД, Минветеранов, Нацполицией, Нацгвардией, ГСЧС, СБУ, СВРУ, Управлением госохраны, ГНСУ (ГФСУ), ГТСУ, Офисом Генпрокурора, Администрацией Госпогранслужбы, Госспецсвязи, Госспецтрансслужбы, по месту регистрации ветерана войны (п. 9 Порядка № 413, п.п. 3, 7 Положения о порядке выдачи удостоверений и нагрудных знаков ветеранов войны, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 12.05.94 г. № 302; далее — Положение № 302).

Таким образом, основанием для предоставления работнику – участнику боевых действий дополнительного отпуска является удостоверение участника боевых действий, выданное в установленном порядке.

Что касается инвалидов войны, то их исчерпывающий перечень приведен в статье 7 Закона о ветеранах войны. В частности, инвалидами войны являются вышеперечисленные участники боевых действий, которые стали инвалидами вследствие ранения, контузии, увечья или болезни, полученных при непосредственном участии в АТО, ООС, обеспечении их проведения, находясь непосредственно в районах АТО, ООС в период их проведения, а также работники предприятий, учреждений, организаций, которые привлекались к обеспечению проведения АТО, ООС и стали инвалидами вследствие ранения, контузии, увечья или болезни, полученных при обеспечении проведения АТО, ООС непосредственно в районах и в период их проведения (п. 11–13 ч. второй ст. 7 Закона о ветеранах войны).

Инвалидам войны, указанным в статье 7 Закона о ветеранах войны, выдается удостоверение с надписью «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» и нагрудный знак «Ветеран війни — особа з інвалідністю внаслідок війни». Указанное удостоверение выдается органами социальной защиты населения по месту регистрации гражданина (п.п. 3, 7 Положения № 302).

Таким образом, основанием для предоставления работнику – инвалиду войны дополнительного отпуска является удостоверение инвалида войны, выданное в установленном порядке.

Что касается пострадавших участников Революции Достоинства, то лица, которые к ним относятся, определены статьей 16-1 Закона о ветеранах войны. Пострадавшими участниками Революции Достоинства признаются лица, которые во исполнение Закона Украины «Об установлении государственной помощи пострадавшим участникам массовых акций общественного протеста и членам их семей» от 21.02.2014 г. № 745-VII включены в перечень лиц, которые во время участия в массовых акциях общественного протеста, состоявшихся в Украине с 21 ноября 2013 года (далее — Революция Достоинства), получили телесные повреждения (тяжелые, средней тяжести, легкие), но такие повреждения не привели к инвалидности, и обратились за медицинской помощью в период с 21 ноября 2013 года по 30 апреля 2014 года.

Порядок предоставления статуса пострадавшего участника Революции Достоинства и Порядок изготовления и выдачи удостоверения «Постраждалий учасник Революції Гідності» утверждены постановлением Кабинета Министров Украины от 28.02.2018 г. № 119 (далее — Постановление № 119). Согласно указанным Порядкам лицу, которому предоставлен статус пострадавшего участника Революции Достоинства, органом социальной защиты населения выдается удостоверение «Постраждалий учасник Революції Гідності», на основании которого лицу предоставляются соответствующие льготы и компенсации, в том числе по месту работы предоставляется дополнительный оплачиваемый отпуск, определенный статьей 77-2 КЗоТ и статьей 16-2 Закона об отпусках.

Обращаем внимание, что согласно пункту 10 части второй статьи 7 Закона о ветеранах войны к инвалидам войны относятся лица, ставшие инвалидами вследствие ранений, увечий, контузии или иных повреждений здоровья, полученных во время участия в Революции Достоинства, и обратившиеся за медицинской помощью в период с 21 ноября 2013 года по 30 апреля 2014 года. Участие указанных лиц в Революции Достоинства и получение ими во время Революции Достоинства ранений, увечий, контузии или иных повреждений здоровья устанавливается по процедуре, определенной Постановлением № 119. Связь инвалидности с ранениями, увечьем, контузией или иным повреждением здоровья, полученными указанными лицами во время участия в Революции Достоинства, устанавливается по результатам медико-социальной экспертизы в порядке, определенном Кабинетом Министров Украины.

Таким образом, если участник Революции Достоинства получил телесные повреждения (тяжелые, средней тяжести, легкие), которые не привели к инвалидности, то он может иметь статус пострадавшего участника Революции Достоинства. Если же участник Революции Достоинства получил ранение, увечье, контузию или иное повреждение здоровья, которое привело к инвалидности, то он может иметь статус инвалида войны. Однако в любом случае при наличии у работника полученного в установленном порядке удостоверения «Постраждалий учасник Революції Гідності» или «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» ему предоставляется дополнительный оплачиваемый отпуск, определенный статьей 77-2 КЗоТ и статьей 16-2 Закона об отпусках.

Что касается предоставления указанного отпуска реабилитированным жертвам репрессий, то лиц, которые к ним относятся, определяет Закон о реабилитации. Исчерпывающий перечень граждан, которые признаются реабилитированными, установлен статьей 1-2 указанного Закона.  В частности, признаются реабилитированными лица:

1) которые до 24 августа 1991 года были обвинены или которым было назначено наказание по решению внесудебного органа независимо от действия или мотивов обвинения или назначения наказания;

2) в отношении которых до 24 августа 1991 года были совершены репрессии в формах, определенных статьей 2 Закона о реабилитации (лишение свободы (заключение) или ограничение свободы; принудительное безосновательное помещение здорового человека в психиатрическое учреждение по решению внесудебного или иного репрессивного органа; принудительное лишение гражданства СССР, УССР и высылка за пределы СССР; ссылка; высылка; депортация; ограничение в праве проживания в отдельных городах, местностях или административно-территориальных единицах; и т. п.), по решению другого репрессивного органа, если установлен факт осуществления репрессий против таких лиц по классовым, национальным, политическим, религиозным, социальным мотивам;

3) в отношении которых до 24 августа 1991 года были совершены репрессии по решению другого репрессивного органа, если установлена недоказанность вины этих лиц в совершении преступления или административного правонарушения;

4) которые до 24 августа 1991 года были арестованы, находились под стражей и которым было предъявлено обвинение по статьям законодательных актов, предусмотренных пунктами 1 – 5, по законодательным актам, предусмотренным пунктами 6 – 14, за деяния, предусмотренные пунктами 15 – 22 статьи 3 Закона о реабилитации, если дела против таких лиц были прекращены во время следствия, предварительного (досудебного) следствия или закрыты при отсутствии события или состава преступления, недоказанности участия лица в совершении преступления;

5) в отношении которых до 24 августа 1991 года по решению другого репрессивного органа были осуществлены репрессии в формах, определенных статьей 2 Закона о реабилитации, за недонесение (неуведомление) о совершении или подготовке к совершению другим лицом деяния, за которое законодательством, действовавшим до 24 августа 1991 года, была предусмотрена уголовная или административная ответственность, при условии, что лицо, которому назначено наказание за совершение или подготовку к совершению такого деяния, было реабилитировано в установленном порядке.

Всем реабилитированным лицам, перечисленным в статье 1-2 Закона о реабилитации, выдается удостоверение единого образца (сейчас еще действует форма удостоверения о льготах реабилитированных, утвержденная постановлением Кабинета Министров УССР от 24.06.91 г. № 48, с изменениями, внесенными постановлением Кабинета Министров Украины от 05.10.92 г. № 564). Выдача этого удостоверения осуществляется по месту жительства исполнительными органами соответствующих сельских, поселковых, городских советов, в том числе избранными объединенными территориальными общинами (части восьмая и девятая ст. 6 Закона о реабилитации).

Обращаем внимание, что право на дополнительный оплачиваемый отпуск, определенный статьей 77-2 КЗоТ и статьей 16-2 Закона об отпусках, имеют не все реабилитированные лица, указанные в статье 1-2 Закона о реабилитации, а только те из них, которые были подвергнуты репрессиям в форме (формах) лишения свободы (заключения) или ограничения свободы либо принудительного безосновательного помещения здорового человека в психиатрическое учреждение по решению внесудебного или другого репрессивного органа.

Таким образом, только вышеуказанным лицам на основании предъявленного ими удостоверения реабилитированного лица можно предоставить рассматриваемый отпуск.

Порядок предоставления и оплаты дополнительного оплачиваемого отпуска

Для предоставления дополнительного оплачиваемого отпуска, предусмотренного статьей 77-2 КЗоТ и статьей 16-2 Закона об отпусках, работник представляет (кроме удостоверения участника боевых действий или инвалида войны или пострадавшего участника Революции Достоинства или реабилитированного лица) заявление о предоставлении такого отпуска. На основании заявления работника работодатель издает приказ о предоставлении ему указанного отпуска, типовая форма которого (№ П-3) утверждена приказом Государственного комитета статистики Украины от 05.12.2008 г. № 489 (далее — Приказ № 489). Согласно типовой форме в приказе о предоставлении отпуска должны быть указаны фамилия, имя и отчество работника, которому предоставляется отпуск, название структурного подразделения, название профессии (должности), вид отпуска, его период и продолжительность (14 календарных дней). Приказ о предоставлении отпуска может быть издан и по разработанной предприятием форме, но в ней должны быть отражены все необходимые реквизиты.

Приказ о предоставлении отпуска является основанием для начисления работнику оплаты за время отпуска, которая исчисляется в общеустановленном порядке¹, и внесения записи об отпуске в раздел V «Отпуска» Личной карточки работника типовой формы № П-2, которая утверждена совместным приказом Государственного комитета статистики Украины и Министерства обороны Украины от 25.12.2009 г. № 495/656.

Приказом № 489 не определен код для отражения рассматриваемого отпуска в табеле учета использования рабочего времени типовой формы № П-5, поэтому предприятие может установить такой код самостоятельно.

Что касается вида отпусков, к которому относится дополнительный отпуск участникам боевых действий, пострадавшим участникам Революции Достоинства, инвалидам войны, статус которых определен Законом о ветеранах войны, и реабилитированным лицам, то такой отпуск является дополнительным отпуском отдельным категориям граждан и пострадавшим участникам Революции Достоинства — об этом указано в названии статьи 77-2 КЗоТ и названии статьи 16-2 Закона об отпусках. При этом статья 16-2 Закона об отпусках относится к разделу III Закона об отпусках, который имеет название «Дополнительные отпуска в связи с обучением. Творческий отпуск. Отпуск для подготовки и участия в соревнованиях. Дополнительный отпуск отдельным категориям граждан и пострадавшим участникам Революции Достоинства». В то же время виды и порядок предоставления ежегодных отпусков определены в разделе II «Ежегодные отпуска» (статьи 6 – 12) Закона об отпусках.

Следовательно, дополнительный отпуск, предусмотренный статьей 77-2 КЗоТ, статьей 16-2 Закона об отпусках, не относится к ежегодным отпускам, поэтому на него не распространяются нормы Закона об отпусках, предусмотренные для ежегодных отпусков. В частности, указанный дополнительный отпуск не делится на части, не переносится на другой период (например, в случае болезни работника), не продлевается на праздничные и нерабочие дни, за него не выплачивается денежная компенсация, предусмотренная статьей 24 Закона об отпусках. В отличие от ежегодных отпусков, указанный отпуск не связан с рабочим процессом и предоставляется один раз в течение календарного года независимо от времени работы на предприятии и отработанного времени в текущем календарном году работником. Конкретный период и очередность предоставления этого дополнительного отпуска определяются по согласованию между работником и работодателем. Не использованный в текущем календарном году такой отпуск на следующий календарный год не переносится.² Продолжительность дополнительного отпуска не зависит от общей продолжительности ежегодного отпуска работника.

Что касается источников финансирования рассматриваемого дополнительного отпуска, то в статье 23 Закона об отпусках, которая устанавливает исчерпывающий перечень отпусков, расходы на оплату которых осуществляются за счет денежных средств работодателей, указанный отпуск не указан. Скорее всего, законодатель просто забыл внести в статью 23 Закона об отпусках соответствующее дополнение (касательно оплаты за счет работодателя отпуска, предусмотренного статьей 16-2 Закона об отпусках). Подтверждением этому является письмо Министерства социальной политики Украины от 04.08.2016 г. № 430/13/116-16 (см. ВТЗ № 9/2016, с. 118), в котором разъяснено, что Минсоцполитики разработало проект Закона Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно порядка оплаты отпуска отдельным категориям ветеранов войны», которым предлагается внести изменения в статью 23 Закона об отпусках, предусматривающие оплату отпуска отдельным категориям ветеранов войны за счет денежных средств предприятий, предназначенных на оплату труда, и за счет денежных средств физического лица, у которого работают по трудовому договору работники.

Однако прошло уже более 4 лет, но указанные изменения в Закона об отпусках так и не внесены.

Что касается сегодняшней ситуации, то наличие в «льготных» статьях 12 и 13 Закона о ветеранах войны норм о предоставлении дополнительного оплачиваемого отпуска участникам боевых действий и инвалидам войны рассматривается как льгота указанным лицам — об этом Минсоцполитики сообщило в письме от 18.08.2016 г. № 454/13/116-16 (см. ВТЗ № 9/2016, с. 117). Если это льгота, то расходы, связанные с ее предоставлением (то есть расходы на оплату указанного дополнительного отпуска), на основании норм части первой статьи 17 Закона о ветеранах войны и постановления Кабинета Министров Украины «О порядке предоставления льгот, предусмотренных Законом Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты» от 16.02.94 г. № 94 (далее — Постановление № 94) финансируются за счет денежных средств государственного и местных бюджетов.

Так, согласно пункту 6 Постановления № 94 расходы государственных органов, органов местного и регионального самоуправления, предприятий, учреждений и организаций (далее — организации), связанные с предоставлением льгот, предусмотренных Законом о ветеранах войны, покрываются местными финансовыми органами на основании расчетов, представленных организациями, путем перечисления денежных средств на их счета в учреждениях банков. Льготы, предусмотренные Законом о ветеранах войны, предоставляются организациями за счет собственных денежных средств с последующим возмещением их из бюджета по установленным нормам в согласованные с финансовыми органами сроки.

Возмещение организациям расходов, связанных с предоставлением льгот, финансовые органы проводят за счет денежных средств местных бюджетов на основании проверенных ими расчетов, представленных организациями. Организации в установленном порядке подают финансовому органу по месту их нахождения платежное поручение на согласованную сумму расходов в 4 экземплярах. Первый экземпляр поручения подписывается руководителем или заместителем и главным бухгалтером финансового органа и скрепляется печатью. Три экземпляра поручения представляются в учреждение банка. Четвертый экземпляр платежного поручения и расчет к нему остаются в финансовом органе, который ведет учет возмещения указанных расходов. Расходы, связанные с предоставлением льгот, отражаются в учете выполнения местного бюджета в разделе 207 параграфа II «Льготы участникам войны» Классификации доходов и расходов государственного и местных бюджетов.

Таким образом, если руководствоваться нормами части первой статьи 17 Закона о ветеранах войны и пунктом 6 Постановления № 94, то расходы на оплату дополнительного отпуска участникам боевых действий, инвалидам войны и т. д. должны возмещаться работодателям за счет денежных средств местных бюджетов. Однако на практике этого не происходит (местные органы не считают своей обязанностью возмещать работодателям расходы на оплату указанного дополнительного отпуска).

Учитывая вышеизложенное, рекомендуем работодателям начислять и выплачивать за собственный счет участникам боевых действий, пострадавшим участникам Революции Достоинства, инвалидам войны и реабилитированным лицам заработную плату за период дополнительного отпуска, при этом можно подать финансовому органу местного совета (исполкома) документ (платежное поручение), подтверждающий сумму выплаченной средней заработной платы за период отпуска для получения ее возмещения за счет денежных средств местного бюджета. Если финансовый орган местного совета отказывается предоставлять указанное возмещение отпускных, то работодатель может обратиться в суд.

В случае если участник боевых действий (инвалид войны, пострадавший участник Революции Достоинства, реабилитированное лицо), имеющий право на дополнительный отпуск с сохранением заработной платы продолжительностью 14 календарных дней в году, одновременно является «чернобыльцем», имеющим право на дополнительный отпуск с сохранением заработной платы продолжительностью 14 рабочих дней в году, предусмотренный пунктом 22 части первой статьи 20, пунктом 1 части первой статьи 21, пунктом 3 части третьей статьи 30 Закона Украины «О статусе и социальной защите граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы» от 28.02.91 г. № 796-XII (далее — Закон № 796), то, по мнению Минсоцполитики³, он может воспользоваться только одним из указанных отпусков (одной льготой) по его выбору (ст. 60 Закона № 796), поскольку эти льготы являются однотипными.

Предоставление отпуска без сохранения заработной платы

Согласно пункту 4 части первой статьи 25 Закона об отпусках отпуск без сохранения заработной платы по желанию работника предоставляется в обязательном порядке:

– участникам войны, лицам, на которых распространяется действие Закона о ветеранах войны, — продолжительностью до 14 календарных дней ежегодно;

– лицам, которые имеют особые заслуги перед Отчизной, статус которых установлен в соответствии с Законом о ветеранах войны, — продолжительностью до 21 календарного дня ежегодно.

Статьей 8 Закона о ветеранах войны определено, что участниками войны признаются военнослужащие, которые в период войны проходили военную службу в Вооруженных Силах бывшего СССР, труженики тыла, а также другие лица, предусмотренные этим Законом.

Так, согласно статье 9 Закона о ветеранах войны к участникам войны относятся, в частности:

– работники, которые на контрактной основе направлялись на работу в государства, где велись боевые действия (включая Республику Афганистан в период с 1 декабря 1979 года по декабрь 1989 года), и не входили в состав ограниченного контингента советских войск (п. 6 ст. 9 Закона о ветеранах войны);

– жены (мужья) военнослужащих, которые работали по найму в государствах, указанных в пункте 6 статьи 9 Закона о ветеранах войны (см. выше), в период ведения боевых действий в них и не входили в состав ограниченного контингента советских войск (п. 7 ст. 9 Закона о ветеранах войны);

– работники предприятий, учреждений, организаций, которые привлекались и принимали непосредственное участие в обеспечении проведения АТО, ООС, находясь непосредственно в районах АТО, ООС в период их проведения, в порядке, установленном законодательством (п. 13 ст. 9 Закона о ветеранах войны).

Участникам войны, которые указаны в статье 9 Закона о ветеранах войны, выдаются удостоверение с надписью «Посвідчення учасника війни» и нагрудный знак «Ветеран війни – учасник війни». Указанное удостоверение выдается органом соцзащиты по месту регистрации гражданина (п.п. 3, 7 Положения № 302).

Лицами, на которых распространяется действие Закона о ветеранах войны, являются граждане, указанные в статье 10 Закона о ветеранах войны. К ним, в частности, относятся члены семьи военнослужащих ВСУ, Нацгвардии, СБУ, СВРУ, Госпогранслужбы, Госспецтрансслужбы, полицейских, лиц рядового, начальствующего состава, военнослужащих МВД, Управления госохраны, Госспецсвязи, ГСЧС, Государственной пенитенциарной службы Украины, которые погибли (пропали без вести), умерли вследствие ранения, контузии, увечья или заболевания, полученных во время непосредственного участия в АТО, ООС, защищая независимость, суверенитет и территориальную целостность Украины.

Лицами, имеющими особые заслуги перед Отчизной, считаются лица, награжденные орденом Героев Небесной Сотни, Герои Советского Союза, полные кавалеры ордена Славы, лица, награжденные четырьмя и более медалями «За отвагу», а также Герои Социалистического Труда, удостоенные этого звания за труд в период Второй мировой войны (ст. 11 Закона о ветеранах войны).

Відповідно до статті 77-2 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) і статті 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік надається:

– учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю (далі — інваліди) внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 р. № 3551-XII (далі — Закон про ветеранів війни);

– особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років» від 17.04.91 р. № 962-XII (далі — Закон про реабілітацію), із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу (далі — жертви репресій).

Норму про надання вищевказаної додаткової відпустки містять також пункт 12 частини першої статті 12 (щодо учасників бойових дій), пункт 17 частини першої статті 13 (щодо інвалідів війни) і частина третя статті 16-1 (щодо постраждалих учасників Революції Гідності з посиланням на статтю 12) Закону про ветеранів війни, частина шоста статті 6 Закону про реабілітацію (щодо жертв репресій).

Особи, яким надається додаткова оплачувана відпустка

Статтею 4 Закону про ветеранів війни встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди внаслідок війни (далі — інваліди війни), учасники війни.

Вичерпний перелік осіб, яким надається статус учасників бойових дій, наведений у статті 6 Закону про ветеранів війни. До таких осіб належать, зокрема:

– учасники бойових дій на території інших країн — військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів) (абз. перший п. 2 ч. першої ст. 6 Закону про ветеранів війни);

– військовослужбовці Збройних Сил України (далі — ЗСУ), Служби безпеки України (далі — СБУ), Служби зовнішньої розвідки України (далі — СЗРУ), поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України (далі — МВС), інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії (абз. другий п. 2 ч. першої ст. 6 Закону про ветеранів війни);

– військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) ЗСУ, Національної гвардії України (далі — Нацгвардія), СБУ, СЗРУ, Державної прикордонної служби України (далі — Держприкордонслужба), Державної спеціальної служби транспорту (далі — Держспецтрансслужба), військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції (далі — АТО) ДПСУ (ДФСУ), ДМСУ, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці МВС, Управління державної охорони України (далі — державна охорона), Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (далі — Держспецзв’язку), Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі — ДСНС), Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (далі — операція Об’єднаних Сил; ООС) (п. 19 ч. першої ст. 6 Закону про ветеранів війни);

– особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в АТО, перебуваючи безпосередньо в районах АТО в період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу ЗСУ, МВС, Нацгвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів (п. 20 ч. першої ст. 6 Закону про ветеранів війни).

Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. № 413 (далі — Порядок № 413).

Учасникам бойових дій, зазначеним у статті 6 Закону про ветеранів війни, видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойовий дій» та нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойовий дій» Мін’юстом, органами Міноборони, МВС, Мінветеранів, Нацполіцією, Нацгвардією, ДСНС, СБУ, СЗРУ, Управлінням держохорони, ДПСУ (ДФСУ), ДМСУ, Офісом Генпрокурора, Адміністрацією Держприкордонслужби, Держспецзв’язку, Держспецтрансслужби, за місцем реєстрації ветерана війни (п. 9 Порядку № 413, п.п. 3, 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.94 р. № 302; далі — Положення № 302).

Таким чином, підставою для надання працівнику — учаснику бойових дій додаткової відпустки є посвідчення учасника бойових дій, видане в установленому порядку.

Що стосується інвалідів війни, то їх вичерпний перелік наведено у статті 7 Закону про ветеранів війни. Зокрема, інвалідами війни є перераховані вище учасники бойових дій, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в АТО, ООС, забезпеченні їх проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО, ООС у період їх проведення, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення АТО, ООС і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення АТО, ООС, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх проведення (п. 11–13 ч. другої ст. 7 Закону про ветеранів війни).

Інвалідам війни, зазначеним у статті 7 Закону про ветеранів війни, видається посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни — особа з інвалідністю внаслідок війни». Зазначене посвідчення видається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі — органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина (п.п. 3, 7 Положення № 302).

Таким чином, підставою для надання працівнику — інваліду війни додаткової відпустки є посвідчення інваліда війни, видане в установленому порядку.

Що стосується постраждалих учасників Революції Гідності, то особи, які до них належать, визначені статтею 16-1 Закону про ветеранів війни. Постраждалими учасниками Революції Гідності визнаються особи, які на виконання Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» від 21.02.2014 р. № 745-VII включені до переліку осіб, які під час участі в масових акціях громадського протесту, що відбулися в Україні з 21 листопада 2013 року (далі — Революція Гідності), отримали тілесні ушкодження (тяжкі, середньої тяжкості, легкі), але такі ушкодження не призвели до інвалідності, та звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року.

Порядок надання статусу постраждалого учасника Революції Гідності і Порядок виготовлення та видачі посвідчення «Постраждалий учасник Революції Гідності» затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 р. № 119 (далі — Постанова № 119). Згідно із зазначеним Порядком особі, якій надано статус постраждалого учасника Революції Гідності, органом соціального захисту населення видається посвідчення «Постраждалий учасник Революції Гідності», на підставі якого особі надаються відповідні пільги та компенсації, в тому числі за місцем роботи надається додаткова оплачувана відпустка, визначена статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки.

Звертаємо увагу, що згідно з пунктом 10 частини другої статті 7 Закону про ветеранів війни до інвалідів війни належать особи, які стали інвалідами внаслідок поранень, каліцтв, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі в Революції Гідності, та звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року. Участь зазначених осіб у Революції Гідності та отримання ними під час Революції Гідності поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я встановлюється за процедурою, визначеною Постановою № 119. Зв’язок інвалідності з пораненнями, каліцтвом, контузією або іншим ушкодженням здоров’я, отриманими зазначеними особами під час участі у Революції Гідності, встановлюється за результатами медико-соціальної експертизи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, якщо учасник Революції Гідності отримав тілесні ушкодження (тяжкі, середньої тяжкості, легкі), які не призвели до інвалідності, то він може мати статус постраждалого учасника Революції Гідності. Якщо ж учасник Революції Гідності отримав поранення, каліцтво, контузію чи інше ушкодження здоров’я, яке призвело до інвалідності, то він може мати статус інваліда війни. Однак в будь-якому випадку при наявності у працівника одержаного в установленому порядку посвідчення «Постраждалий учасник Революції Гідності» або «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» йому надається додаткова оплачувана відпустка, визначена статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки.

Що стосується надання зазначеної відпустки реабілітованим жертвам репресій, то осіб, які до них належать, визначає Закон про реабілітацію. Вичерпний перелік громадян, які визнаються реабілітованими, встановлений статтею 1-2 зазначеного Закону. Зокрема, визнаються реабілітованими особи:

1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 Закону про реабілітацію (позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі; примусове безпідставне поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; примусове позбавлення громадянства СРСР, УРСР і вислання за межі СРСР; заслання; вислання; депортація; обмеження у праві проживання в окремих містах, місцевостях або адміністративно-територіальних одиницях; позбавлення житла; позбавлення майна тощо), за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред’явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1 – 5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6 – 14, за діяння, передбачені пунктами 15 – 22 статті 3 Закону про реабілітацію, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину.

Всім реабілітованим особам, зазначеним у статті 1-2 Закону про реабілітацію, видається посвідчення (наразі чинна форма посвідчення про пільги реабілітованих, затверджена постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.91 р. № 48, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.92 р. № 564). Видача цього посвідчення здійснюється за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, в тому числі обраними об’єднаними територіальними громадами (частини восьма і дев’ята ст. 6 Закону про реабілітацію).

Звертаємо увагу, що право на додаткову оплачувану відпустку, визначену статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки, мають не всі реабілітовані особи, зазначені у статті 1-2 Закону про реабілітацію, а лише ті з них, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.

Таким чином, лише вищевказаним особам на підставі наданого ними посвідчення реабілітованої особи можна надати зазначену додаткову відпустку.

Порядок надання та оплати додаткової оплачуваної відпустки

Для надання додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки, працівник подає (крім посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни або постраждалого учасника Революції Гідності або реабілітованої особи) заяву про надання такої відпустки. На підставі заяви працівника роботодавець видає наказ про надання йому зазначеної відпустки, типова форма якого (№ П-3) затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 р. № 489 (далі — Наказ № 489). Згідно з типовою формою у наказі про надання відпустки мають бути зазначені прізвище, ім’я та по батькові працівника, якому надається відпустка, назва структурного підрозділу, назва професії (посади), вид відпустки, її період і тривалість (14 календарних днів). Наказ про надання відпустки може бути виданий і за самостійно розробленою підприємством формою, але в ній повинні бути відображені всі необхідні реквізити.

Наказ про надання відпустки є підставою для нарахування працівнику оплати за час відпустки, яка обчислюється в загальновстановленому порядку¹, і внесення запису про відпустку до розділу V «Відпустки» Особової картки працівника типової форми № П-2, яка затверджена спільним наказом Державного комітету статистики України та Міністерства оборони України від 25.12.2009 р. № 495/656.

Наказом № 489 не визначено код для відображення відпустки, що розглядається, в табелі обліку використання робочого часу типової форми № П-5, тому підприємство може встановити такий код самостійно.

Що стосується виду відпусток, до якого належить додаткова відпустка учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, інвалідам війни, статус яких визначено Законом про ветеранів війни, та реабілітованим особам, то така відпустка є додатковою відпусткою окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності — про це зазначено в назві статті 77-2 КЗпП і назві статті 16-2 Закону про відпустки. При цьому стаття 16-2 Закону про відпустки належить до розділу III Закону про відпустки, який має назву «Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності». У той же час види і порядок надання щорічних відпусток визначені в розділі II «Щорічні відпустки» (статті 6 – 12) Закону про відпустки.

Отже, додаткова відпустка, передбачена статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки, не належить до щорічних відпусток, тому на неї не поширюються норми Закону про відпустки, передбачені для щорічних відпусток. Зокрема, зазначена додаткова відпустка не ділиться на частини, не переноситься на інший період (наприклад, у разі хвороби працівника), не продовжується на святкові та неробочі дні, за неї не виплачується грошова компенсація, передбачена статтею 24 Закону про відпустки. На відміну від щорічних відпусток, зазначена відпустка не пов’язана з робочим процесом і надається один раз протягом календарного року незалежно від часу роботи на підприємстві та відпрацьованого часу в поточному календарному році працівником. Конкретний період і черговість надання цієї додаткової відпустки визначаються за погодженням між працівником і роботодавцем. Невикористана в поточному календарному році така відпустка на наступний календарний рік не переноситься.² Тривалість додаткової відпустки не залежить від загальної тривалості щорічної відпустки працівника.

Що стосується джерел фінансування додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 77-2 КЗпП і статтею 16-2 Закону про відпустки, то в статті 23 Закону про відпустки, яка встановлює вичерпний перелік відпусток, витрати на оплату яких здійснюються за рахунок коштів роботодавців, зазначену відпустку не вказано. Швидше за все, законодавець просто забув внести до статті 23 Закону про відпустки відповідне доповнення (щодо оплати за рахунок роботодавця відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону про відпустки). Підтвердженням цього є лист Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 р. № 430/13/116-16 (див. ВТЗ № 9/2016, с. 118), в якому роз’яснено, що Мінсоцполітики розробило проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку оплати відпустки окремим категоріям ветеранів війни», яким пропонується внести зміни до статті 23 Закону про відпустки, що передбачають оплату відпустки окремим категоріям ветеранів війни за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, і за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

Однак пройшло вже більше 4 років, але анонсовані Мінсоцполітики зміни до Закону про відпустки так і не внесені.

Що стосується сьогоднішньої ситуації, то наявність в «пільгових» статтях 12 і 13 Закону про ветеранів війни норм про надання додаткової оплачуваної відпустки учасникам бойових дій та інвалідам війни розглядається як пільга зазначеним особам — про це Мінсоцполітики повідомило в листі від 18.08.2016 р. № 454/13/116-16 (див. ВТЗ № 9/2016, с. 117). Якщо це пільга, то витрати, пов’язані з її наданням (тобто витрати на оплату зазначеної додаткової відпустки), на підставі норм частини першої статті 17 Закону про ветеранів війни та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 16.02.94 р. № 94 (далі — Постанова № 94) фінансуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Так, згідно з пунктом 6 Постанови № 94 витрати державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій (далі — організації), пов’язані з наданням пільг, передбачених Законом про ветеранів війни, покриваються місцевими фінансовими органами на підставі розрахунків, поданих організаціями, шляхом перерахування коштів на їх рахунки в установах банків. Пільги, передбачені Законом про ветеранів війни, надаються організаціями за рахунок власних коштів з наступним відшкодуванням їх з бюджету за встановленими нормами у погоджені з фінансовими органами терміни.

Відшкодування організаціям витрат, пов’язаних з наданням пільг, фінансові органи проводять за рахунок коштів місцевих бюджетів на підставі перевірених ними розрахунків, поданих організаціями. Організації в установленому порядку подають фінансовому органу за місцем їх знаходження платіжне доручення на погоджену загальну суму витрат у 4 примірниках. Перший примірник доручення підписується керівником або заступником і головним бухгалтером фінансового органу і скріплюється печаткою. Три примірники доручення подаються в установу банку. Четвертий примірник платіжного доручення і розрахунок до нього залишаються у фінансовому органі, який веде облік відшкодування зазначених витрат. Видатки, пов’язані з наданням пільг, відображаються в обліку виконання місцевого бюджету в розділі 207 параграфу II «Пільги учасникам війни» Класифікації доходів і видатків державного і місцевих бюджетів.

Таким чином, якщо керуватися нормами частини першої статті 17 Закону про ветеранів війни і пунктом 6 Постанови № 94, то витрати на оплату додаткової відпустки учасникам бойових дій, інвалідам війни та іншим особам повинні відшкодовуватися роботодавцям за рахунок коштів місцевих бюджетів. Однак на практиці цього не відбувається (місцеві органи не вважають своїм обов’язком відшкодовувати роботодавцям витрати на оплату зазначеної додаткової відпустки).

З огляду на вищевикладене, рекомендуємо роботодавцям нараховувати і виплачувати за власний рахунок учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, інвалідам війни та реабілітованим особам заробітну плату за період додаткової відпустки, при цьому можна подати фінансовому органу місцевої ради (виконкому) документ (платіжне доручення), що підтверджує суму виплаченої середньої заробітної плати за період відпустки для отримання її відшкодування за рахунок коштів місцевого бюджету. Якщо фінансовий орган місцевої ради відмовляється надавати вказане відшкодування відпускних, то роботодавець може звернутися до суду.

У разі якщо учасник бойових дій (інвалід війни, постраждалий учасник Революції Гідності, реабілітована особа), який має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, одночасно є «чорнобильцем», який має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 робочих днів на рік, передбачену пунктом 22 частини першої статті 20, пунктом 1 частини першої статті 21, пунктом 3 частини третьої статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 р. № 796-XII (далі — Закон № 796), то, на думку Мінсоцполітики³, він може скористатися тільки однією із зазначених відпусток (однієї пільгою) за його вибором (ст. 60 Закону № 796), оскільки ці пільги є однотипними.

Надання відпустки без збереження заробітної плати

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 25 Закону про відпустки відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку:

– учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону про ветеранів війни, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

– особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону про ветеранів війни, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно.

Статтею 8 Закону про ветеранів війни визначено, що учасниками війни визнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені цим Законом.

Так, згідно зі статтею 9 Закону про ветеранів війни до учасників війни належать, зокрема:

– працівники, які на контрактній основі направлялися на роботу в держави, де велися бойові дії (включаючи Республіку Афганістан у період з 1 грудня 1979 року по грудень 1989 року), і не входили до складу обмеженого контингенту радянських військ (п. 6 ст. 9 Закону про ветеранів війни);

– дружини (чоловіки) військовослужбовців, які працювали за наймом в державах, зазначених у пункті 6 статті 9 Закону про ветеранів війни (див. вище), в період ведення бойових дій у них і не входили до складу обмеженого контингенту радянських військ (п. 7 ст. 9 Закону про ветеранів війни);

– працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення АТО, ООС, перебуваючи безпосередньо в районах АТО, ООС у період їх проведення, в порядку, встановленому законодавством (п. 13 ст. 9 Закону про ветеранів війни).

Учасникам війни, які вказані у статті 9 Закону про ветеранів війни, видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника війни» та нагрудний знак «Ветеран війни — учасник війни». Зазначене посвідчення видається органом соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина (п.п. 3, 7 Положення № 302).

Особами, на яких поширюється дія Закону про ветеранів війни, є громадяни, зазначені у статті 10 Закону про ветеранів війни. До них, зокрема, належать члени сім’ї військовослужбовців ЗСУ, Нацгвардії, СБУ, СЗРУ, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, поліцейських, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців МВС, Управління держохорони, Держспецзв’язку, ДСНС, рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення АТО ДПСУ (ДФСУ), ДМСУ, Державної пенітенціарної служби України, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в АТО, ООС, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються особи, нагороджені орденом Героїв Небесної Сотні, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Другої світової війни (ст. 11 Закону про ветеранів війни).