Нововведення в порядку оподаткування та звітування щодо коштів, виданих на відрядження або під звіт

01.04.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо платіжних послуг» від 12.01.2023 № 2888-IX (далі — Закон № 2888), яким внесено зміни до Податкового кодексу України (далі — ПКУ), Закону України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 № 1591-IX (далі — Закон про платіжні послуги), Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі — Закон про ЄСВ), Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) та низки інших законодавчих актів.

Зміни, внесені Законом № 2888 до ПКУ та інших законодавчих актів, обумовлені, зокрема, приведенням їхніх норм у відповідність до норм Закону про платіжні послуги, наприклад, в частині використання термінів, та запровадженням електронних грошей. Для кращого розуміння новаційрозглянемо терміни, наведені у статті 1 Закону про платіжні послуги, які тепер використовуються й в інших законодавчих актах, зокрема, в ПКУ і Законі про ЄСВ:

– платіжний інструмент — персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погоджені користувачем і надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції;

– платіжна інструкція — розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції;

– електронний платіжний засіб — платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом;

– платіжна картка — електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки;

– електронні гроші — це одиниці вартості, що зберігаються в електронному вигляді, випущені емітентом електронних грошей для виконання платіжних операцій (у тому числі з використанням наперед оплачених платіжних карток багатоцільового використання), які приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж їх емітент, та є грошовим зобов’язанням такого емітента електронних грошей;

– електронний гаманець — це обліковий запис для обліку, зберігання електронних грошей та здійснення операцій з ними;

– емітент електронних грошей — установа електронних грошей або інша визначена Законом про платіжні послуги юридична особа, яка надає платіжні послуги з випуску електронних грошей та виконання платіжних операцій з ними, у тому числі відкриття та обслуговування електронних гаманців, та має право на надання такої платіжної послуги відповідно до цього Закону;

– надавач платіжних послуг з ініціювання платіжної операції — юридична особа, яка в установленому цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України порядку отримала право на надання послуг з ініціювання платіжної операції;

– небанківський надавач платіжних послуг — надавач платіжних послуг, що не є банком. До небанківських надавачів платіжних послуг для цілей Закону про платіжні послуги належать надавачі платіжних послуг, передбачені пунктами 2 – 7 частини 1 статті 10 цього Закону, а саме: платіжні установи (у тому числі малі платіжні установи); філії іноземних платіжних установ; установи електронних грошей; фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг; оператори поштового зв’язку; надавачі нефінансових платіжних послуг.

Законом № 2888 внесено зміни, зокрема, до статті 3 Закону про платіжні послуги, якою тепер встановлено, що грошові кошти (кошти) існують в Україні у готівковій (формі грошових знаків) та безготівковій (формі записів на рахунках) формах. Грошові кошти (кошти) для цілей цього Закону включають також електронні гроші та цифрові гроші у випадках, передбачених цим Законом. Електронні гроші та цифрові гроші існують лише в безготівковій формі.

Що стосується змін, внесених до ПКУ, то згідно з оновленою частиною 1 статті 69 ПКУ банки, інші фінансові установи, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей відкривають відповідні рахунки/електронні гаманці, передбачені законодавством України, платникам податків – юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі — ЄДР), фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з ЄДР (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з ЄДР, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань») чи інформації з ЄДР, отриманої банком, іншою фінансовою установою, небанківським надавачем платіжних послуг, емітентом електронних грошей відповідно до закону, із зазначенням даних про взяття на облік у контролюючих органах як платника податків.

Для роботодавців найбільш важливим нововведенням є викладення в новій редакції пункту 170.9 статті 170 ПКУ. Цим пунктом встановлено порядок оподаткування податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) і воєнним збором (далі — ВЗ) не повернутої у встановлений строк суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт.

Зупинимося детально на новій редакції пункту 170.9 ПКУ, а потім розглянемо зміни, внесені до інших законодавчих актів.

Нововведення в пункті 170.9 Податкового кодексу України

Основні нововведення пункту 170.9 статті 170 ПКУ полягають в наступному:

1. Пункт 170.9 ПКУ тепер має назву «Оподаткування суми надміру витрачених коштів/електронних грошей, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк».

2. Структурно пункт 170.9 ПКУ доповнено новим підпунктом 170.9.2, а колишні підпункти 170.9.2 та 170.9.3 стали відповідно підпунктами 170.9.3 та 170.9.4 ПКУ.

Враховуючи вищевказане, в підпункті 170.9.1 пункту 170.9 ПКУ тепер зазначено, що податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.3 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме:

а) на відрядження — у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з цим підпунктом;

б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, — у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

3. Зміни внесено до деяких абзаців, які пояснюють застосування вищевказаного підпункту «а» пп. 170.9.1 ПКУ.

Як і раніше, в абзаці першому підпункту «а» пп. 170.9.1 ПКУ зазначено, що не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, (тобто не обкладається ПДФО і ВЗ) сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме: на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.

Новим абзацом другим, яким доповнено підпункт «а» пп. 170.9.1 ПКУ, встановлено, що фактична кількість днів перебування у відрядженні визначається згідно з наказом про відрядження за наявності одного чи декількох документальних доказів перебування особи у відрядженні (відміток прикордонних служб про перетин кордону, проїзних документів, рахунків на проживання та/або будь-яких інших документів, що підтверджують фактичне перебування особи у відрядженні).

Таким чином, лише наказу про відрядження тепер недостатньо для підтвердження факту перебування працівника у відрядженні, тому він має надати ще хоча б один документальний доказ перебування у відрядженні.

Проблемним для підтвердження факту перебування у відрядженні може бути випадок, коли працівника було відряджено лише на один календарний день, при цьому до місця відрядження і назад він їхав на службовому чи особистому автомобілі без його заправки в дорозі, тому в нього немає ані транспортних квитків, ані документа, що підтверджує проживання за місцем відрядження, ані документів, що підтверджують здійснення витрат за місцем відрядження. В цьому випадку рекомендуємо оформляти посвідчення про відрядження, яке працівник має повернути з позначками (печатками) про вибуття у відрядження, про прибуття до місця відрядження та вибуття з нього (проставляє підприємство, до якого відряджався працівник), про прибуття з відрядження. Нагадаємо, що наразі немає затвердженої нормативно-правовим актом форми посвідчення про відрядження, тому таку форму підприємство самостійно може затвердити та використовувати.

Колишній абзац другий підпункту «а» пп. 170.9.1 ПКУ тепер розбито на два абзаци — третій і четвертий.

В абзаці третьому підпункту «а» пп. 170.9.1 ПКУ встановлено, що зазначені в абзаці другому цього підпункту витрати (див. вище) не є об’єктом оподаткування ПДФО (ВЗ) лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість таких витрат.

Згідно з абзацом четвертим підпункту «а» пп. 170.9.1 ПКУ до підтвердних документів належать:

– транспортні квитки або транспортні рахунки та багажні квитанції, у тому числі електронні квитки (виключено норму про наявність посадкового талона до електронних квитків; — Авт.);

– документи, отримані від осіб, які надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхові поліси;

– документи (виписки та/або відомості з рахунку), що містять визначену законом інформацію про виконані платіжні операції за рахунком, до якого емітовані платіжні інструменти (ця норма є новою і стосується розрахунків, що здійснюються працівниками за допомогою корпоративних та особистих платіжних інструментів; — Авт.);

– документи, що підтверджують виконання операції з використанням платіжних інструментів (ця норма є новою і стосується розрахунків, що здійснюються працівниками за допомогою корпоративних та особистих платіжних інструментів; — Авт.);

– інші документи, що засвідчують вартість витрат.

Всі інші норми підпункту «а» пп. 170.9.1 ПКУ залишилися без змін, при цьому колишні абзаци третій – одинадцятий стали відповідно абзацами п’ятим – тринадцятим.

Зокрема, тепер в абзаці шостому підпункту «а» пп. 170.9.1 ПКУ зазначено, що до оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (у 2023 році — не більше 670 грн.), в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон — не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.

4. До підпункту «б» пп. 170.9.1 ПКУ, яким встановлено особливості оподаткування сум, виданих під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала (оподатковується сума, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій) внесено лише одну зміну — в абзацах другому – четвертому вказаного підпункту текст «кошти» замінено текстом «кошти/електронні гроші» у відповідному відмінку. Ця зміна актуальна для платників податків, які використовують електронні гроші після відкриття електронних гаманців в емітентах електронних грошей, що передбачено статтею 69 ПКУ (див. вище).

Таким чином, тепер на законодавчому рівні — в ПКУ передбачено можливість використання електронних грошей у відрядженні та при закупівлі товарів (послуг) для господарських потреб (для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала).

5. Новим підпунктом 170.9.2 ПКУ встановлено, що у разі якщо під час відрядження чи виконання окремих цивільно-правових дій платник податку для проведення розрахунків застосував платіжний інструмент, включаючи корпоративний (бізнесовий) платіжний інструмент або особистий платіжний інструмент, чи його реквізити (це стосується випадків оплати через інтернет; — Авт.), вартість витрат засвідчується документом (випискою та/або відомостями з рахунку) в електронній або паперовій формі, що містить визначену законом інформацію про виконані платіжні операції за рахунком, до якого емітований такий платіжний інструмент.

Згідно з оновленим підпунктом 170.9.3 ПКУ документальне підтвердження суми фактичних витрат на відрядження або виконання окремих цивільно-правових дій шляхом надання підтвердних документів, що засвідчують суму таких витрат, у разі здійснення безготівкових розрахунків з використанням платіжних інструментів, включаючи корпоративні (бізнесові) платіжні інструменти або особисті платіжні інструменти, чи їх реквізити, та повернення особі, яка видала кошти/електронні гроші під звіт, суми надміру витрачених коштів/електронних грошей, розмір яких розрахований згідно з підпунктом 170.9.1 цього пункту, здійснюється платником податку до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому платник податку:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, яка видала кошти/електронні гроші під звіт.

У разі якщо під час відрядження чи виконання окремих цивільно-правових дій платник податку застосував для проведення розрахунків платіжний інструмент, включаючи корпоративний (бізнесовий) платіжний інструмент або особистий платіжний інструмент, чи його реквізити та списання коштів/електронних грошей за понесеними витратами здійснюється надавачем платіжних послуг пізніше дати, коли платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії, строки, установлені цим підпунктом, продовжуються на один календарний місяць.

6. Відповідно до оновленого підпункту 170.9.4 ПКУ Звіт про використання коштів/електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт, складається та подається у строки, визначені підпунктом 170.9.3 цього пункту, платником податку у паперовій або електронній формі (з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги») за формою, встановленою Міністерством фінансів України, у разі:

а) наявності оподатковуваного доходу, визначеного відповідно до підпункту 170.9.1 цього пункту, з метою розрахунку суми податку;

б) використання платником податку готівки понад суму добових витрат (включаючи отриману із застосуванням платіжних інструментів).

У разі якщо під час відрядження або виконання окремих цивільно-правових дій платник податку застосував платіжні інструменти, включаючи корпоративні (бізнесові) платіжні інструменти або особисті платіжні інструменти, чи їх реквізити, для проведення розрахунків у безготівковій формі та/або для отримання готівки в межах суми добових витрат та за відсутності оподатковуваного доходу, звіт про використання коштів/електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт (далі — авансовий звіт), не складається і не подається.

Таким чином, з 01.04.2023 значно збільшилися граничні строки звітування та/або надання підтвердних документів по витрачених коштах, виданих на відрядження або під звіт, і встановлено лише дві умови, за наявності яких потрібно подавати авансовий звіт.

Так, якщо раніше авансовий звіт потрібно було подавати завжди у разі отримання коштів на відрядження або під звіт, у тому числі в разі використання корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних документів, то тепер авансовий звіт у паперовій або електронній формі подається підзвітною особою лише у випадках, якщо:

а) у такої особи є оподатковуваний дохід, визначений відповідно до підпункту 170.9.1 ПКУ, з метою розрахунку сум ПДФО та ВЗ;

б) така особа використала отриману готівку понад суму добових витрат (включаючи отриману із застосуванням платіжних інструментів).

Крім того, якщо раніше авансовий звіт потрібно було подати до закінчення п’ятого банківського дня, що настає за днем, у якому підзвітна особа завершує відрядження або виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт (у разі отримання під час відрядження готівки із застосуванням платіжних карток — до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження, а у разі застосування платіжних карток для проведення розрахунків у безготівковій формі — протягом 10 банківських днів і за наявності поважних причин роботодавець міг його продовжити до 20 банківських днів), то тепер авансовий звіт підзвітна особа має подати до закінчення місяця, наступного за місяцем, в якому вона повернулась з відрядження або завершила виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, яка видала кошти/електронні гроші під звіт.

Наприклад, якщо працівник отримав на відрядження як аванс готівку, під час відрядження використав її на проїзд до місця відрядження і назад, на проживання за місцем відрядження, на закупівлю товарів для потреб підприємства, на харчування та фінансування інших власних потреб (добові витрати), повернувся з відрядження 21 квітня 2023 року, при цьому сума використаної готівки перевищує суму добових витрат, то працівник повинен повернути невикористану готівку (крім добових витрат) за її наявності, подати авансовий звіт і надати документи, що підтверджують витрати (крім добових витрат), не пізніше 31 травня 2023 року.

Якщо працівник отримав на відрядження як аванс готівку, під час відрядження використав її тільки на харчування та фінансування інших власних потреб (добові витрати — не перевищували 670 грн. в розрахунку за кожен календарний день відрядження), повернувся з відрядження 5 травня 2023 року, повернув роботодавцю не використану готівку (крім добових витрат) не пізніше 30 червня 2023 року, то авансовий звіт не подається, оскільки сума використаної працівником готівки не перевищує суму добових витрат, і немає оподатковуваного доходу.

Якщо працівник перед направленням у відрядження аванс у вигляді готівки не отримував (для оплати витрат у відрядженні йому було видано корпоративний платіжний інструмент), під час відрядження він зняв готівку тільки в розмірі добових витрат (не перевищували 670 грн. в розрахунку за кожен календарний день відрядження) та оплачував всі інші витрати на відрядження за допомогою корпоративного платіжного інструменту, повернувся з відрядження у суботу 29 квітня 2023 року, але списання банком коштів з корпоративного поточного рахунку за понесеними витратами у відрядженні здійснено в понеділок 1 травня 2023 року (тобто пізніше дати завершення відрядження), то працівник повинен надати документи, що підтверджують суму витрат у відрядженні, не пізніше 30 червня 2023 року. При цьому авансовий звіт не подається (у працівника немає оподатковуваного доходу за витратами у відрядженні, а сума використаної працівником готівки не перевищує суму добових витрат). Якщо в цій ситуації у працівника за витратами у відрядженні виникає оподатковуваний дохід (наприклад, немає документів, що підтверджують витрати у відрядженні), то авансовий звіт подається не пізніше 30 червня 2023 року.

З норм підпункту 170.9.4 ПКУ випливає, що авансовий звіт подається завжди, коли працівником, якому видано готівку на відрядження, будуть здійснені, крім добових витрат, інші витрати на відрядження (на проїзд, оплату вартості проживання тощо), оскільки в таких випадках буде мати місце використання працівником готівки понад суму добових витрат. Крім того, роботодавець локальним документом може встановити, що авансовий звіт подається працівником завжди, коли йому видаються кошти під звіт, а також коли він використав корпоративний (бізнесовий) або особистий платіжний інструмент для придбання товарів (оплати послуг) для потреб роботодавця.

Нагадаємо, що наразі форму авансового звіту та Порядок його складання затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2015 № 841 (у редакції наказу від 10.03.2016 № 350), але до них вже готуються зміни, оскільки чинна форма авансового звіту не відповідає нормам пункту 170.9 ПКУ у редакції з 01.04.2023. На сайті Мінфіну вже розміщено проект наказу, яким передбачено затвердження оновленої форми авансового звіту та Порядку його складання. Проектом наказу пропонується, зокрема, удосконалити чинну форму авансового звіту в частині розширення можливостей використання різних видів підпису (підписання власноруч або з використанням електронного цифрового підпису), у частині приведення термінології форми авансового звіту у відповідність до Закону про платіжні послуги шляхом заміни слів «платіжні доручення» словами «платіжні інструкції», оптимізувати кількість підписів, необхідних для забезпечення підтвердження фінансово-господарської операції відповідальними особами. Також планується змінити назву авансового звіту на «Звіт про використання коштів/електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт».

Що стосується оподаткування неповернутих підзвітних коштів, то відповідно до підпункту 164.2.11 ПКУ до оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 ПКУ.

Таким чином, якщо працівник отримав готівку на відрядження або під звіт, але частину такої готівки не витратив (крім добових витрат) і не повернув роботодавцю у встановлені підпунктом 170.9.3 ПКУ строки (див. вище), то в нього виникає оподатковуваний дохід, з якого роботодавець (податковий агент) повинен сплатити ПДФО і ВЗ.

Якщо працівник отримав готівку на відрядження або під звіт, витратив її, але у встановлені підпунктом 170.9.3 ПКУ строки не надав документи, що підтверджують суму понесених витрат (крім добових витрат), то в нього виникає оподатковуваний дохід, з якого роботодавець (податковий агент) повинен сплатити ПДФО і ВЗ.

Якщо працівник здійснив розрахунки за допомогою корпоративного платіжного інструменту (отримав кошти на відрядження або під звіт), але у встановлені підпунктом 170.9.3 ПКУ строки не надав документи, що підтверджують суму понесених витрат (транспортні квитки, документи за отримані послуги з проживання тощо), то в нього виникає оподатковуваний дохід, з якого роботодавець (податковий агент) повинен сплатити ПДФО і ВЗ.

При визначенні оподатковуваного доходу по підзвітних коштах потрібно також враховувати норму пункту 164.5 ПКУ, згідно з якою для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, база оподаткування ПДФО визначається шляхом множення оподатковуваного доходу на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100 : (100 – Сп),

де Сп — ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Враховуючи, що ставка ПДФО для оподатковуваного доходу, зазначеного у підпункті 164.2.11 та пункті 170.9 ПКУ, становить 18%, то вищезазначений коефіцієнт становить 1,219512 (далі — «натуральний» коефіцієнт).

Сума оподатковуваного доходу у вигляді неповернутих підзвітних коштів, збільшена на «натуральний» коефіцієнт, суми утриманих з цього доходу ПДФО і ВЗ відображаються у додатку 4ДФ Податкового розрахунку за ознакою доходу 118, а не оподатковувані ПДФО і ВЗ підзвітні кошти у додатку 4ДФ Податкового розрахунку не відображаються.

Наприклад, якщо працівнику було видано на відрядження як аванс готівку, а після завершення відрядження у встановлений строк він не повернув частину готівки в сумі 3000 грн. (сума добових витрат до неї не включається) та не надав документи, що підтверджують понесені витрати у відрядженні на цю суму, то база оподаткування ПДФО становить 3658,54 грн. (3000 грн. х 1,219512), база оподаткування ВЗ — 3000 грн. У додатку 4ДФ Податкового розрахунку зазначений оподатковуваний дохід відображається за ознакою доходу 118, при цьому в графах 3а і 3 «Сума доходу нарахованого/виплаченого» зазначається сума 3658,54 грн., в графах 4а і 4 «Сума податку на доходи фізичних осіб нарахованого/перерахованого» — 658,54 грн. (3658,54 грн. х 18%), в графах 5а і 5 «Сума військового збору нараховано/перераховано» — 45 грн. (3000 грн. х 1,5%).

У формі авансового звіту в розділі, де за формулою обчислюється сума ПДФО при неповерненні підзвітних коштів, в полі «неповернута сума» відображається сума, збільшена на «натуральний» коефіцієнт, оскільки саме з цієї суми розраховується сума ПДФО, що підлягає сплаті.

Крім врахування вищерозглянутих нових податкових норм, не слід забувати й про норми чинного Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148. Пунктом 19 цього Положення встановлено, що готівка під звіт або на відрядження видається суб’єктами господарювання підзвітним особам відповідно до законодавства України. Готівка видається під звіт:

1) на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини —на строк не більше 10 робочих днів;

2) на закупівлю брухту чорних металів і брухту кольорових металів — на строк не більше 30 робочих днів від дня видачі готівки під звіт;

3) на всі інші виробничі (господарські) потреби — на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівки під звіт.

Нововведення в інших нормах Податкового кодексу України та в інших законодавчих актах

Для ПКУ та Закону про ЄСВ загальним нововведенням є те, що текст «банки» замінено текстом «банки, небанківські надавачі платіжних послуг» у відповідному відмінку, а текст «розрахункові документи» або «платіжні доручення та інші розрахункові документи» замінено текстом «платіжні інструкції» у відповідному відмінку.

Так, підпункт 168.1.2 ПКУ викладено в новій редакції, якою встановлено наступне:

«168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35¹ цього Кодексу».

Частину 7 статті 9 Закону про ЄСВ викладено в такій новій редакції:

«7. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або на єдиний рахунок. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або не використовують єдиний рахунок, сплачують внесок шляхом внесення готівки через банки, небанківських надавачів платіжних послуг чи відділення зв’язку».

Частину 2 статті 24 Закону про ЄСВ викладено в новій редакції, якою встановлено, що банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні інструкції на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником платіжних інструкцій про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум, у порядку, визначеному Міністерством фінансів України, за погодженням з Національним банком України, Міністерством економіки України, Міністерством соціальної політики України.

У разі невиконання цієї вимоги банки, небанківські надавачі платіжних послуг за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному податковому органу суму, що дорівнює сумі несплаченого єдиного внеску, з правом зворотної вимоги до платників єдиного внеску щодо відшкодування цієї суми.

В частині п’ятій статті 24 Закону про оплату праці тепер зазначено, що за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через банки/небанківських надавачів платіжних послуг, які отримали право на відкриття і ведення обслуговування рахунків відповідно до Закону України «Про платіжні послуги», поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.