НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН, ЯКИМ ЗАПРОВАДЖЕНО ДОДАТКОВІ ПІДСТАВИ
РОЗІРВАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ З ІНІЦІАТИВИ РОБОТОДАВЦЯ
ТА ВІДСТОРОНЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ВІД РОБОТИ
Цим документом (далі — Закон № 3768), який набрав чинності 27.09.2024, внесено зміни до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), якими запроваджено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, відсторонення працівників від роботи, а також передбачено введення додаткового розділу до правил внутрішнього трудового розпорядку.
Так, частину першу статті 40 КЗпП доповнено пунктами 13 і 14, внаслідок чого тепер трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках:
«13) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім звільнення від відбування покарання з випробуванням) за вчинення злочину проти основ національної безпеки України;
14) невиконання працівником правил поведінки на підприємстві, в установі, організації в частині положень, передбачених частиною другою статті 142 цього Кодексу».
Статтю 142 КЗпП після частини першої доповнено новими частинами другою та третьою такого змісту:
«Складовою правил внутрішнього трудового розпорядку можуть бути правила поведінки на підприємстві, в установі, організації, які містять положення, зокрема, про зобов’язання працівників про нерозголошення інформації з обмеженим доступом, зокрема інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією.
Встановлення правил поведінки на підприємствах, в установах, організаціях, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та/або об’єктах чи операторах критичної інфраструктури є обов’язковим».
Таким чином, з 27 вересня 2024 року додано дві підстави для звільнення працівника з ініціативи роботодавця, а саме:
– у разі засудження працівника за вчинення злочину проти основ національної безпеки України (п. 13 ч. першої ст. 40 КЗпП);
– у разі невиконання працівником правил поведінки, встановлених правилами внутрішнього трудового розпорядку (далі — ПВТР) підприємства, зокрема, в частині нерозголошення інформації з обмеженим доступом, в тому числі інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією (п. 14 ч. першої ст. 40 КЗпП).
Також запроваджено поняття «правила поведінки на підприємстві, в установі, організації» як додаткова складова ПВТР. Правила поведінки мають містити положення, зокрема, про зобов’язання працівників не розголошувати інформацію з обмеженим доступом, у тому числі інформацію, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією. При цьому встановлення правил поведінки на підприємствах, в установах, організаціях, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та/або об’єктах чи операторах критичної інфраструктури, є обов’язковим. На всіх інших підприємствах якщо ПВТР не будуть містити правила поведінки, якими передбачено нерозголошення інформації з обмеженим доступом, в тому числі інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією, то звільнити працівника з такого підприємства за пунктом 14 частини першої статті 40 КЗпП буде неможливо.
Також Законом № 3768 до частини першої статті 43 КЗпП внесено доповнення, згідно з яким розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 14 частини першої статті 40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації (далі — профспілка), членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.
Отже, звільнення працівника за пунктом 13 частини першої статті 40 КЗпП можливе без згоди профспілки, а звільнення працівника за пунктом 14 частини першої статті 40 КЗпП можливе лише за попередньою згодою профспілки, членом якої є працівник.
Крім того, Законом № 3768 до частини першої статті 46 КЗпП внесено доповнення, внаслідок чого тепер відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається також у разі проведення службової перевірки роботодавцем, який віднесений до переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та/або об’єктів чи операторів критичної інфраструктури.
За думкою розробників Закону № 3768, мета цього Закону — унеможливити вплив колаборантів на національні інтереси та безпеку, не допустити їх на роботу на об’єктах державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки України, та/або об’єктах критичної інфраструктури. Реалізація Закону № 3768 матиме наслідком правомірне припинення трудового договору з ініціативи роботодавця з працівниками об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, або об’єктів критичної інфраструктури, які у період дії воєнного стану вчиняють проступки, не сумісні з продовженням даної роботи.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ ПРИЙНЯЛА ЗАКОН,
ЯКИМ ЗБІЛЬШЕНО СТАВКУ ВІЙСЬКОВОГО ЗБОРУ
Цей документ (далі — Закон) прийнято Верховною Радою України у другому читанні та в цілому 10 жовтня 2024 року, але його ще мають підписати Голова Верховної Ради України і Президент України, після чого Закон має бути оприлюднений (опублікований в офіційних засобах масової інформації).
В пункті 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону зазначено, що Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 3, 4, 9–13 (щодо внесення змін до статей 51, <…> 176 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) стосовно зміни термінів подання звітності з податку на доходи фізичних осіб <…>) розділу І цього Закону <…>, які набирають чинності з 1 січня 2025 року.
Законом вносяться зміни до ПКУ, але роботодавців стосуються лише дві зміни:
1. Пункт 51.1 та абзац перший підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПКУ викладаються в новій редакції, внаслідок чого тепер особи, які мають статус податкових агентів, та платники єдиного соціального внеску зобов’язані подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового місяця (було — кварталу), Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі — Податковий розрахунок), до контролюючого органу за основним місцем обліку.
Отже, з 1 січня 2025 року звітним періодом для подання Податкового розрахунку буде місяць, тому чекаємо від Міністерства фінансів України затвердження нової форми Податкового розрахунку. За IV квартал 2024 року Податковий розрахунок подається за чинною наразі формою не пізніше 10 лютого 2025 року. Вперше за оновленою (місячною) формою Податковий розрахунок потрібно буде подати за січень 2025 року не пізніше 20 лютого 2025 року (пп. 49.18.1 ПКУ).
2. Суттєві зміни вносяться до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, яким встановлено порядок сплати військового збору (далі — ВЗ). В цьому пункті додаються нові платники ВЗ, а також встановлюються нові ставки ВЗ.
Що стосується змін у сплаті ВЗ з доходів, визначених статтею 163 ПКУ, які виплачуються платникам, зазначеним у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, тобто особам, визначеним пунктом 162.1 статті 162 ПКУ (фізичні особи – резиденти та нерезиденти), в тому числі з доходів, що виплачуються роботодавцями працівникам, то зміна лише одна — збільшено ставку ВЗ з 1,5% до 5% (пп. 1 пп. 1.3 п. 16-1 підр. 10 р. ХХ ПКУ). Така збільшена ставка ВЗ буде застосовуватися до 1 січня року, наступного за роком, в якому буде припинено або скасовано воєнний стан.
Враховуючи, що Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, то податковим агентам (роботодавцям) було б простіше, якби Закон був опублікований 31 жовтня і набрав чинності 01 листопада 2024 року. В цьому разі з усіх оподатковуваних доходів, нарахованих у жовтні, потрібно утримувати ВЗ за ставкою 1,5%, а з усіх оподатковуваних доходів, нарахованих у листопаді та надалі, потрібно утримувати ВЗ за ставкою 5%.
Але, скоріш за все, Закон буде опублікований в період з 18 по 30 жовтня 2024 року і набере чинності у жовтні 2024 року. В такому разі потрібно керуватися єдиною перехідною нормою щодо сплати ВЗ, наведеною в пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, якою встановлено наступне:
«2. Доходи платників військового збору – осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.».
Отже, для застосування до доходів потрібної ставки ВЗ важливим є:
– податковий період нарахування доходу, а не податковий період його фактичної виплати (надання);
– податковий період, в якому нараховувався дохід, а не дні, в яких нараховувався дохід, до дня чи починаючи з дня набрання чинності Законом.
Оскільки податковим періодом для визначення об’єкта оподаткування з метою нарахування ВЗ і податку на доходу фізичних осіб (далі — ПДФО) є календарний місяць, а об’єктом оподаткування платника податку, визначеного пунктом 162.1 статті 162 ПКУ, є загальний місячний оподатковуваний дохід (ст. 163 ПКУ), то для цілей сплати ВЗ і ПДФО окремими податковими періодами (місяцями) є, зокрема, вересень, жовтень, листопад, грудень.
Доходом податкового періоду — жовтня є дохід, нарахований в період з 1 по 31 жовтня, оскільки загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пп. 164.1.2 ПКУ).
Враховуючи вищевикладене, якщо оподатковуваний дохід (зарплата тощо) нараховано платнику податку, наприклад, в період з 1 по 27 жовтня, а 28 жовтня набере чинності Закон, то такий дохід (незалежно від дати його виплати) відноситься до поточного податкового періоду — жовтня і не може вважатися нарахованим за наслідками податкових періодів до набрання чинності Законом. Тому до доходу, нарахованого в період з 1 по 27 жовтня, потрібно застосовувати ставку ВЗ у розмірі 5% (зокрема, до зарплати за І половину жовтня шляхом додаткового утримання ВЗ із зарплати за ІІ половину жовтня або із зарплати чи будь-яких інших оподатковуваних доходів наступних місяців до повного погашення заборгованості по ВЗ — пп. 169.4.4 ПКУ).
Якщо оподатковуваний дохід (зарплата тощо) платнику податку було нараховано у вересні, а в жовтні набере чинності Закон, то такий дохід відноситься до податкового періоду — вересня, тобто вважається нарахованим за наслідками податкового періоду (вересня) до набрання чинності Законом. Тому до доходу, нарахованого у вересні (незалежно від дати його виплати), потрібно застосовувати ставку ВЗ у розмірі 1,5%.
Доходами, нарахованими за наслідками податкових періодів до набрання чинності Законом, слід вважати доходи, нараховані в податкових періодах — місяцях, що передують місяцю набрання чинності Законом.
Але не виключено, що законодавці вклали інший зміст у вище процитований пункт 2 розділу ІІ Закону і доходом, нарахованим за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, вважають дохід, нарахований до дня набрання чинності Законом, наприклад, дохід, нарахований платнику податку в період з 1 по 27 жовтня, якщо Закон набере чинності 28 жовтня (зокрема, зарплата за І половину жовтня). В такому разі місячний податковий період — жовтень фактично буде розділений на два податкових періоди: з 1 по 27 жовтня та з 28 по 31 жовтня, хоча це не допускають стаття 163 та підпункт 164.1.2 ПКУ.
На нашу думку, для того щоб дохід, нарахований у місяці набрання чинності Законом, але до дня набрання чинності Законом, оподатковувався ВЗ за ставкою 1,5%, потрібно було так і прописати в пункті 2 розділу ІІ Закону («доходи, нараховані з 1 числа місяця, в якому набрав чинності Закон, до дня, що передує дню набрання чинності Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом») і не використовувати термін «податковий період».
Що стосується застосування ставки ВЗ до виплат, які переходять з одного місяця на інший (відпускні, лікарняні, інші «середньозарплатні» виплати; далі — «перехідні» виплати), то слід враховувати таке.
У вище процитованому пункті 2 розділу ІІ Закону щодо застосування ставки ВЗ залежно від моменту нарахування доходу є виключна норма «крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України».
Прямо передбачено ПКУ наступне.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) ВЗ з доходів осіб, визначених пунктом 162.1 ПКУ, здійснюється в порядку, встановленому розділом IV ПКУ, за ставкою, визначеною підпунктом 1 підпункту 1.3 цього пункту (п. 1.4 п. 16-1 підр. 10 р. ХХ ПКУ).
В абзаці третьому підпункту 169.4.1 статті 169 розділу IV ПКУ зазначено, що якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або перебування платника податку на лікарняному, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.
Отже, на підставі вищенаведених норм «перехідні» виплати з метою оподаткування як ПДФО, так і ВЗ мають розподілятися по місяцях, на які припадають дні, за які нараховані такі виплати (тобто мають відображатися у складі оподатковуваного доходу того місяця, за який вони нараховані). Тому до «перехідних» виплат, які після розподілу припадають на певний місяць, має застосовуватися ставка ВЗ, яка діє в такому місяці (наприклад, до частини «перехідних» виплат, що припадають на жовтень, застосовується ставка ВЗ, встановлена у жовтні).
Але у ДПСУ може бути інший підхід до оподаткування «перехідних» виплат ВЗ, як вже було із застосуванням «натурального» коефіцієнта, передбаченого пунктом 164.5 статті 165 розділу IV ПКУ, при оподаткуванні ВЗ доходів у негрошовій формі. Нагадаємо, що спочатку ДПСУ в одній ІПК наполягала на застосуванні «натурального» коефіцієнта при визначенні бази оподаткування ВЗ у разі надання доходів у негрошовій формі, оскільки застосування «натурального» коефіцієнта передбачено розділом IV ПКУ, а потім відмовилась від такого підходу (див. ІПК ДПСУ від 02.11.2023 № 3900/ІПК/99-00-24-03-03-06 у ВПЗ № 2/2024, с. 111, та лист ДПСУ від 12.03.2024 № 6722/6/99-00-24-03-03-06 у ВПЗ № 3/2024, с. 92, а також статтю «Застосування «натурального» коефіцієнта при оподаткуванні негрошового доходу ПДФО і військовим збором» у ВПЗ № 2/2024, с. 67).
Якщо працівнику, звільненому до дня набрання чинності Законом, у день звільнення нараховувався дохід, який оподатковувався ВЗ за ставкою 1,5%, то в разі набрання чинності Законом в місяці звільнення працівника донарахування і доплата ВЗ (за ставкою 5%) роботодавцем не здійснюється.