СКАСОВАНО ПРАВО РОБОТОДАВЦЯ ОДНООСІБНО
ЗУПИНЯТИ ДІЮ ОКРЕМИХ ПОЛОЖЕНЬ КОЛЕКТИВНОГО ДОГОВОРУ
Цим документом (далі — Закон № 4582), який набрав чинності 13.09.2025 (крім окремих норм), внесено зміни до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136).
Частину 1 статті 11 Закону № 2136 викладено в такій новій редакції:
«1. У період дії воєнного стану роботодавець може ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Дія таких положень може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором».
Нагадаємо, що раніше частина 1 статті 11 Закону № 2136 мала таку редакцію:
«1. На період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.».
Таким чином, тепер роботодавець одноосібно не може зупинити дію окремих положень колективного договору під час дії воєнного стану, а якщо він бажає це зробити, то повинен звернутися до іншої сторони колективного договору, що представляє інтереси працівників — до первинної профспілкової організації, яка діє на підприємстві, а в разі її відсутності — до вільно обраних працівниками для ведення колективних переговорів представників. І тільки після досягнення взаємної згоди сторін колективного договору можуть бути зупинені окремі положення колективного договору під час дії воєнного стану.
Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4582 встановлено, що протягом 3 місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто в період з 13.09.2025 по 12.12.2025) сторони колективного договору зобов’язані почати переговори про можливості та строки поновлення дії його положень, зупинених без взаємної згоди його сторін. Порядок та строки поновлення дії таких положень визначаються сторонами колективного договору. Про рішення щодо поновлення дії положень колективного договору сторона роботодавця повідомляє орган, що здійснив повідомну реєстрацію цього колективного договору, у тижневий строк з дня ухвалення такого рішення.
РОЗДРІБНИМ ПРОДАВЦЯМ ПІДАКЦИЗНИХ ТОВАРІВ ВСТАНОВЛЕНО ВИМОГУ
ЩОДО РОЗМІРУ СЕРЕДНЬОЇ ЩОМІСЯЧНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ПРАЦІВНИКІВ
Цим документом (далі — Закон № 4536), який набирає чинності 01.10.2025 (крім окремих норм), вносяться зміни до низки законодавчих актів. Безпосередньо роботодавців і працівників стосуються лише зміни, які вносяться до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18.06.2024 № 3817-IX (далі — Закон № 3817).
Статтю 42 Закону № 3817 з 01.10.2025 буде доповнено, зокрема, частиною 13, відповідно до якої розмір середньої щомісячної заробітної плати, нарахованої суб’єктом господарювання (далі — СГ), який отримав ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями або на право роздрібної торгівлі сидром та перрі (без додавання спирту), або на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, або на право роздрібної торгівлі рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або на право роздрібної торгівлі пальним (далі разом — роздрібна торгівля підакцизними товарами), має становити не менше 2 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (тобто у 2025 році — не менше 16 000 грн).
Розмір середньої щомісячної заробітної плати, нарахованої СГ, який отримав ліцензію на право роздрібної торгівлі підакцизними товарами та всі місця роздрібної торгівлі (місця роздрібної торгівлі пальним) якого розташовані за межами населених пунктів – адміністративних центрів областей і м. Києва на відстані від 50 км та які мають торговельні зали площею до 500 м2, має становити не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (тобто у 2025 році — не менше 12 000 грн).
Розрахунок розміру середньої щомісячної заробітної плати, нарахованої СГ, здійснюється відповідно до даних Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі — Податковий розрахунок), шляхом ділення сумарно нарахованої заробітної плати, оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів платника податків, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, на кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату (крім осіб, яким у звітному періоді нараховано грошове забезпечення).
Отже, середня щомісячна заробітна плата у вищезгаданих СГ буде визначатися шляхом ділення суми рядків 1.1, 1.3 та 1.4 розділу І «Нарахування доходу та єдиного внеску за найманих працівників» таблиці Податкового розрахунку на показник рядка 103 «Кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату / (крім осіб, яким у звітному періоді нараховано грошове забезпечення)» заголовної частини Податкового розрахунку.
Частину 2 статті 46 Закону № 3817 з 01.10.2025 буде доповнено пунктом 49, яким встановлено, що підставою для прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є факт невідповідності розміру середньої щомісячної заробітної плати, нарахованої СГ, розміру, визначеному частиною 13 статті 42 цього Закону, протягом трьох повних календарних місяців поспіль у період дії ліцензії, встановлений контролюючим органом під час проведення перевірки з питань дотримання вимог цього Закону та зафіксований в акті такої перевірки.
НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ПРОФЕСІЙНУ ОСВІТУ»,
ЯКИМ ВСТАНОВЛЕНО ТРУДОВІ ГАРАНТІЇ ПЕДАГОГАМ ЗАКЛАДІВ
ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ТА СТУДЕНТАМ-ПРАКТИКАНТАМ
Закон України «Про професійну освіту» від 21.08.2025 № 4574-ІХ
Цим документом (далі — Закон № 4574), який набрав чинності 12.09.2025 (крім окремих норм), скасовано свого попередника — Закон України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.98 № 103/98-ВР (далі — Закон № 103/98) та внесено зміни до 36 законодавчих актів, у тому числі до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки).
Закон № 4574 передбачає фінансову та управлінську автономію для професійних коледжів, оновлення змісту освіти у співпраці з бізнесом, незалежне оцінювання знань у кваліфікаційних центрах. Ці зміни дадуть змогу готувати спеціалістів, яких потребує сучасний ринок праці.
Закон № 4574 встановлює порядок здобуття професійної освіти її здобувачами, а саме:
– студентами в закладі професійної освіти (далі — ЗПО);
– курсантами (слухачами) в ЗПО із специфічними умовами навчання, військових ЗПО.
Пунктом 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4574 установлено, що:
– з дня набрання чинності цим Законом (з 12.09.2025) освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робітник» прирівнюється до освітньої кваліфікації «спеціаліст», визначеної цим Законом;
– диплом про професійну (професійно-технічну) освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник» прирівнюється до диплома про професійну освіту спеціаліста;
– свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації прирівнюється до сертифіката про присвоєння/підтвердження професійної кваліфікації;
– з дня набрання чинності цим Законом (з 12.09.2025) усі учні ЗПО (професійних (професійно-технічних) закладів освіти) вважаються студентами таких закладів.
Трудові права, обов’язки і гарантії педагогічних працівників ЗПО встановлені статтями 24 «Права, обов’язки і соціальні гарантії педагогічних та інших працівників, інших осіб, які залучаються до участі в освітньому процесі», 25 «Робочий час педагогічних працівників» та 26 «Оплата праці педагогічних працівників» Закону № 4574.
Що стосується взаємовідносин ЗПО з роботодавцями в питаннях набуття студентами ЗПО практичних навиків, то стаття 17 «Практична підготовка здобувачів професійної освіти» Закону № 4574 визначає порядок проходження практичної підготовки студентами ЗПО (замість колишньої виробничої практики та навчально-виробничої практики). Вона організовується відповідно до договорів, укладених між ЗПО та підприємствами, установами, організаціями, іншими суб’єктами господарювання (далі разом — суб’єкти господарювання, СГ). Під час практичної підготовки забороняється використовувати працю студентів для цілей, не передбачених освітньою програмою та договором з СГ. Практична підготовка студентів у СГ може передбачати виплату винагороди. Винагорода за виконану роботу в межах проходження практичної підготовки перераховується на рахунок студента на підставі студентського трудового договору.
Підпунктом 21 пункту 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4574 установлено, що механізм розподілу заробітної плати за виробниче навчання, виробничу практику та інші види практичного навчання здобувачів освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти, що діяв на день набрання чинності цим Законом відповідно до частини дев’ятої статті 50 Закону № 103/98 (тобто перерахування 50% заробітної плати студента-практиканта на рахунок закладу освіти), продовжує діяти для здобувачів професійної освіти, які вступили до закладу професійної (професійно-технічної) освіти до 1 січня 2026 року.
Що стосується нововвведень у КЗпП та Законі про відпустки, то вони наступні.
Статтю 21 КЗпП доповнено частинами шостою і сьомою такого змісту:
«Студентський трудовий договір — це особливий вид трудового договору, що укладається здобувачем освіти та підприємством, установою, організацією, який передбачає поєднання в межах освітньої програми здобуття освіти на робочому місці, зокрема за дуальною формою навчання, з виконанням трудових функцій.
Строк дії студентського трудового договору не може перевищувати строк навчання.».
Отже, тепер КЗпП передбачає укладення студентського трудового договору між студентом та СГ на період проходження студентом практичної підготовки у СГ на підставі договору, укладеного між ЗПО та СГ.
Крім того, Законом № 4574 норми КЗпП, Закону про відпустки та інших законодавчих актів в частині назв закладів освіти приведено у відповідність до норм законодавчих актів у галузі освіти. Так, терміни «заклад професійної (професійно-технічної) освіти» та «заклади освіти системи професійно-технічної освіти» замінено на термін «заклад професійної освіти» в усіх відмінках.
Пункт 3 частини першої статті 63 КЗпП викладено в новій редакції, відповідно до якої забороняється залучати до надурочних робіт працівників, які навчаються в закладах загальної середньої, професійної, фахової передвищої, вищої освіти (раніше було — в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва), у дні занять (стаття 220 КЗпП).
Пункт 5 частини першої статті 82 КЗпП та пункт 5 частини першої статті 9 Закону про відпустки викладено в новій редакції, згідно з якою до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців у закладах професійної освіти (раніше було — за денною формою навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти).
Законом № 4574 виключено із КЗпП:
– частину другу статті 197, згідно з якою молодим спеціалістам – випускникам закладів освіти державної форми власності, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
– статті 201, 204, 205, 206, які регламентували різні аспекти індивідуального, бригадного, курсового та іншого виробничого навчання, яке мав організовувати та проводити роботодавець за свій рахунок.
Статтю 203 КЗпП викладено в такій новій редакції:
«Стаття 203. Заохочення працівників, які поєднують роботу з навчанням
При підвищенні кваліфікаційних розрядів або при просуванні по роботі враховуються результати навчання працівників, отримані під час проходження ними підвищення кваліфікації чи перепідготовки.».
Статтю 207 КЗпП викладено в такій новій редакції:
«Стаття 207. Оплата праці під час підвищення кваліфікації/перепідготовки
Під час підвищення кваліфікації/перепідготовки працівникам виплачується заробітна плата в порядку та розмірі, визначених законодавством.».
Статтю 213 КЗпП викладено в такій новій редакції:
«Стаття 213. Додаткова відпустка працівникам, які здобувають професійну чи фахову передвищу освіту
Працівникам, які здобувають професійну чи фахову передвищу освіту, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки, складання іспитів та оцінювання результатів навчання у кваліфікаційному центрі загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.»
У Законі про відпустки статтю 14 викладено в такій новій редакції:
«Стаття 14. Відпустка у зв’язку з навчанням у закладах професійної освіти
Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях закладів професійної освіти, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів, оцінювання результатів навчання в кваліфікаційному центрі загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.»
РОЗШИРЕНО ПЕРЕЛІК ПІДПРИЄМСТВ, ЯКІ МОЖУТЬ БРОНЮВАТИ
ВСІХ СВОЇХ ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Цим документом (далі — Постанова № 1106), який набрав чинності 09.09.2025, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час» від 27.01.2023 № 76, якою затверджено:
– Порядок бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час (далі — Порядок бронювання);
– Порядок бронювання військовозобов’язаних, які перебувають на військовому обліку в Службі безпеки, розвідувальних органах України, на період мобілізації та на воєнний час (далі — Порядок бронювання СБУ);
Основні зміни, внесені Постановою № 1106 до вищенаведених документів, полягають в наступному.
1. У зв’язку з ліквідацією Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, функції якого щодо визначення критичності підприємств оборонно-промислового комплексу та організації бронювання їх працівників передано Міністерству оборони України, у тексті Порядку бронювання, Критеріїв та порядку слово «Мінстратегпром» у всіх відмінках замінено словом «Міноборони».
В абзаці другому підпункту 3 пункту 18 Порядку бронювання та в абзаці сьомому пункту 4 Порядку бронювання СБУ слово «Мінстратегпром» виключено (оскільки Мінстратегпром вже не приймає рішення про визначення підприємства, установи, організації критично важливим).
2. У пункті 8-1 Порядку бронювання до абзаців першого і другого внесені доповнення, внаслідок чого критично важливі підприємства (установи), місцезнаходження яких визначено та які фактично провадять діяльність на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, щодо яких не визначено дати припинення можливості бойових дій (дати завершення бойових дій), можуть бронювати 100% своїх військовозобов’язаних працівників.
3. У пункті 9 Критеріїв та порядку підпункт 1 після абзацу третього доповнено новим абзацом четвертим, згідно з яким критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період можуть бути визначені Міноборони підприємства, установи та організації, що виконують державні контракти (договори) з виробництва безпілотних систем (безпілотних авіаційних комплексів, безпілотних літальних апаратів, безпілотних наземних (роботизованих) комплексів, безпілотних водних (плаваючих) комплексів), озброєння, військової і спеціальної техніки, боєприпасів, їх складових частин та інших товарів оборонного призначення на замовлення Адміністрації Держспецзв’язку, інших державних замовників у сфері оборони (у тому числі їх служб державного замовника).
Одночасно виключено підпункт 3 пункті 9 Критеріїв та порядку, яким було встановлено, що вищезазначені підприємства, установи та організації Мінстратегпромом можуть бути визначені критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період.
ВНЕСЕНО ЗМІНИ ДО ІНСТРУКЦІЇ ПРО СЛУЖБОВІ ВІДРЯДЖЕННЯ,
ЯКІ СТОСУЮТЬСЯ ДИСТАНЦІЙНИХ ТА НАДОМНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Цим документом (далі — Наказ № 355), який набрав чинності 29.08.2025, внесено зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (далі — Інструкція № 59).
Змінами норми Інструкції № 59 приведено у відповідність до норм статей 60-1 «Надомна робота», 60-2 «Дистанційна робота» та 121 «Гарантії і компенсації при службових відрядженнях» Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), до яких з 02.05.2025 були внесені зміни, про які ми повідомляли (див. новини у ВПЗ № 5/2025, стор. 4).
Наказом № 355 пункт 1 розділу II «Порядок відрядження в межах України» та пункт 1 розділу III «Порядок відрядження за кордон» Інструкції № 59 доповнено новими абзацами другим і третім такого змісту:
«У разі направлення у службове відрядження працівника, який виконує роботу дистанційно, у тому числі при його відрядженні до місцезнаходження роботодавця, пункт відправлення працівника у відрядження та пункт, до якого працівник повертається з відрядження, встановлюються роботодавцем за погодженням із працівником під час узгодження маршруту поїздки та зазначаються в наказі (розпорядженні) про відрядження. У такому разі працівник, який виконує роботу дистанційно, зобов’язаний повідомити роботодавця про своє місцезнаходження будь-яким зручним способом, у тому числі з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Особливості направлення працівника, який виконує роботу дистанційно, а також працівника, який виконує надомну роботу, у службове відрядження встановлюються трудовим договором про дистанційну / надомну роботу.».
Таким чином, оскільки виходячи з норм статті 60-2 КЗпП дистанційна робота може виконуватися в будь-якому місці за вибором працівника з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, то дистанційний працівник може виконувати роботу не обов’язково в тому населеному пункті, де знаходиться його підприємство (роботодавець), відповідно, при направленні такого працівника у відрядження місцем вибуття його у відрядження буде не місцезнаходження підприємства, а місцезнаходження працівника. Відповідно, з відрядження працівник буде повертатися не в місцезнаходження підприємства, а в населений пункт, де він фактично проживає і працює. Саме тому перед направленням у відрядження дистанційний працівник зобов’язаний повідомити роботодавця про своє місцезнаходження, сторони мають узгодити маршрут поїздки, що дасть змогу роботодавцю в наказі про відрядження зазначити фактичний населений пункт, з якого працівник буде вибувати у відрядження та в який буде повертатися з відрядження. В подальшому це дозволить правильно компенсувати працівнику витрати на проїзд у відрядженні (див. статтю «Компенсація працівникам витрат на проїзд у відрядженні» в журналі «Все про працю і зарплату» № 8/2025, стор. 60).
Надомна робота, виходячи з норм статті 60-1 КЗпП, виконується працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях, при цьому робоче місце працівника є фіксованим та не може бути змінено з ініціативи працівника без погодження з роботодавцем. Тобто, роботодавець завжди точно знає, де працює надомний працівник, з якого місця він буде убувати у відрядження та куди буде повертатися з відрядження.
Всі аспекти направлення у відрядження дистанційного працівника мають бути визначені сторонами у трудовому договорі про дистанційну роботу, надомного працівника — в трудовому договорі про надомну роботу. Типові форми заначених трудових договорів затверджені наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05.05.2021 № 913-21.