Харчування працівників за рахунок роботодавця

Власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) за рахунок власних коштів повинен надавати працівникам у встановлених законодавством випадках лікувально-профілактичне харчування, а також може надавати звичайне харчування.

Надання працівникам лікувально-профілактичного харчування

Відповідно до статті 166 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) на роботах із шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти. На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.

Роботодавець зобов’язаний безплатно забезпечувати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою. Цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, за погодженням з роботодавцем (наразі — Державною службою України з питань праці), за погодженням з роботодавцем (ст. 167 КЗпП).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про охорону праці» від 26.10.92 № 2694-XII (далі — Закон про охорону праці) працівники, зайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою. У разі роз’їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.04.2014 № 248 затверджено Державні санітарні норми та правила «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», якими визначено, зокрема, які умови праці є шкідливими (поділяються на 4 ступеня) і особливо шкідливими.

Віднесення умов роботи до категорії шкідливих (особливо шкідливих) можливе на підставі результатів атестації робочих місць за умовами праці (далі — атестація) в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442.

Відповідно до Методологічних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Міністерства праці України від 01.09.92 № 41, атестація проводиться на підприємствах, в організаціях, установах (далі — підприємства) незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працівників, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.¹

Що стосується порядку надання і норм лікувально-профілактичного харчування, то згідно з постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 № 1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

На підставі вищенаведеної норми в Україні продовжує діяти² постанова Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС «Про затвердження Переліку виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне отримання лікувально-профілактичного харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці, раціонів цього харчування, норм безплатної видачі вітамінних препаратів і правил безплатної видачі лікувально профілактичного харчування» від 07.01.77 № 4/П-1 (далі — Постанова № 4/П-1), якою затверджено:

– Перелік виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне отримання лікувально-профілактичного харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці (додаток № 1 до Постанови № 4/П-1; далі — Перелік № 4/П-1);

– Раціони лікувально-профілактичного харчування і норми безплатної видачі вітамінних препаратів (додаток № 2 до Постанови № 4/П-1; далі — Раціони).

Водночас розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.12.2017 № 1022-р визнано такими, що не застосовуються на території України з 01.03.2018:

– Правила безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування (додаток № 3 до Постанови № 4/П-1; далі — Правила № 4/П-1);

– постанова Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 16.12.87 № 731/П-13, якою затверджено Порядок безплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робітникам і службовцям, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці (далі — Порядок № 731) і Перелік хімічних речовин, при роботі з якими в профілактичних цілях рекомендується вживання молока або інших рівноцінних харчових продуктів.

Таким чином, наразі в Україні відсутні затверджені нормативно-правовими актами правила безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування та порядок безплатної видачі молока працівникам, тому підприємства можуть встановити їх в колективному договорі³  (наприклад, в додатку до нього), оскільки відповідно до статті 13 КЗпП у цьому документі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, умов і охорони праці. Крім того, колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Якщо колективний договір на підприємстві не укладено, то всі аспекти забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням і молоком можна відобразити у внутрішньому документі, затвердженому наказом керівника підприємства. У ньому можна відобразити деякі норми вищевказаних скасованих Правил № 4/П-1 та Порядку № 731.

Зокрема, можна встановити, що лікувально-профілактичне харчування надається працівникам, професії та посади яких включені до Переліку № 4/П-1, за певними Раціонами (1, 2, 2а, 3, 4, 4а, 4б, 5), кожен з яких містить найменування продуктів із зазначенням їх денної норми в грамах. Також можна встановити, що лікувально-профілактичне харчування видається працівникам тільки в дні фактичного виконання ними роботи на виробництвах, за професіями і на посадах, зазначених у Переліку № 4/П-1.

Стосовно молока можна встановити, що воно видається по 0,5 л за зміну незалежно від її тривалості в дні фактичної зайнятості працівника на роботах, пов’язаних з важкими і шкідливими умовами праці. Працівникам, які отримують безплатно лікувально-профілактичне харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці, молоко не видається.

Якщо робота на підприємстві не пов’язана із шкідливими, особливо шкідливими і важкими умовами праці, роботодавець не зобов’язаний забезпечувати працівників безплатним лікувально-профілактичним харчуванням і молоком.

Надання працівникам звичайного харчування

Підприємства, які не мають в своєму виробничому циклі шкідливих і важких умов праці, з метою стимулювання працівників до більш продуктивної праці у складі соціального пакету можуть надавати їм звичайне харчування на підставі положень статті 9-1, частини третьої статті 13 КЗпП і частини третьої статті 7 Закону про охорону праці.

Можливість забезпечення працівників харчуванням передбачається в колективному договорі та/або трудових договорах з працівниками в розділах «Умови праці» або «Оплата праці» або «Соціальне забезпечення». Якщо роботодавцем прийнято рішення про надання харчування працівникам, в зазначених документах і наказі керівника підприємства необхідно визначити:

• хто буде отримувати харчування (працівники, задіяні у виробництві, керівництво підприємства, всі або окремі працівники);
• як буде надаватися харчування: безплатно, з частковою оплатою або платно;
• порядок проведення розрахунків з працівниками, якщо харчування буде з частковою оплатою або платним (через касу підприємства, рахунки або відрахування із заробітної плати працівника за його згодою);
• форму розрахунків за харчування (у вигляді дотацій, талонів тощо);
• вид харчування (готові страви, окремі продукти, «шведський стіл»);
• місце, де буде надаватися харчування: власна їдальня або заклад громадського харчування (далі — ЗГХ), який може надавати харчування як у своєму приміщенні, так і з доставкою на підприємство (в спеціальному посуді).

Якщо працівники будуть харчуватися в ЗГХ, з яким підприємство не уклало договір про обслуговування працівників, останнім підприємство може перераховувати на особистий «картковий» рахунок у банку або видавати готівкою певну суму на харчування із встановленою періодичністю. При цьому документально оформити таку операцію підприємство може двома способами:

а) видавати кошти як дотацію на харчування за окремою відомістю (порядок видачі коштів має бути обумовлений у внутрішньому документі підприємства);

б) видавати кошти під звіт (при видачі готівки працівник повинен повернути не використану суму не пізніше наступного робочого дня), при цьому працівник повинен відзвітувати про використання коштів шляхом подання авансового звіту.

Якщо підприємство укладає із ЗГХ договір про обслуговування працівників, то в ньому повинні бути обумовлені всі особливості надання харчування працівникам, проведення розрахунків, звітності тощо. При цьому розрахунки за харчування можна оформити:

1) шляхом видачі працівникам талонів на харчування;

2) без видачі талонів на харчування.

У першому випадку на початку кожного місяця працівникам за відомістю видаються талони на харчування. Форма талона та його реквізити (інформація, що підлягає відображенню в ньому) повинні бути узгоджені між підприємством і ЗГХ. При отриманні харчування працівники віддають талони уповноваженій особі (обслуговуючому персоналу) ЗГХ, а в кінці місяця разом зі звітом (актом прийому-передачі наданих послуг, актом звірки розрахунків, відомостями надання харчування тощо) всі використані працівниками талони повертаються до бухгалтерії підприємства уповноваженою посадовою особою ЗГХ. Невикористані працівниками в поточному місяці талони на харчування повертаються ними до бухгалтерії підприємства.

У другому випадку (надання харчування без видачі талонів) підтвердженням отриманого харчування може служити звіт ЗГХ, який надав послуги харчування. Зазвичай звіт складається з відомості, в якій вказані ПІБ працівників з їхніми підписами, які підтверджують отримання харчування у вигляді певних страв, і калькуляція вартості харчування (як правило, обідів).

Якщо харчування надається працівникам у власній їдальні підприємства, то у Положенні про такий підрозділ необхідно визначити порядок організації харчування працівників, розрахунків з ними і обліку витрат, пов’язаних з наданням харчування. В цьому випадку харчування також може надаватися працівникам за талонами або за окремою відомістю, які в кінці місяця передаються до бухгалтерії.

Відображення в обліку витрат на харчування працівників

Податковий облік витрат на харчування працівників ведеться за правилами бухгалтерського обліку, при цьому різниць по зазначених витратах не виникає.⁴

Молоко, лікувально-профілактичне харчування, газована солона вода, які купуються підприємством для своїх працівників як спеціальне харчування, в бухгалтерському обліку відповідають поняттю запасів (п. 4 НП(С)БО 9 «Запаси»), які обліковуються на субрахунку 209 «Інші матеріали».

Відповідно до пункту 15.8 НП(С)БО 16 «Витрати» до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на охорону праці, до яких належать витрати на забезпечення працівників, зайнятих у виробництві із шкідливими (особливо шкідливими, важкими) умовами праці, молоком, лікувально профілактичним харчуванням, газованою солоною водою. Ці витрати включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у складі загальновиробничих витрат і відображаються за дебетом рахунку 23 «Виробництво».

Наразі діє Перелік заходів та засобів з охорони праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994 (далі — Перелік № 994, Постанова № 994).

У пункті 6 Переліку № 994 зазначено забезпечення працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком чи рівноцінними харчовими продуктами, а також газованою солоною водою відповідно до КЗпП, Закону про охорону праці та колективного договору або угоди.

Пунктом 2 Постанови № 994 установлено, що:

– витрати на охорону праці формуються з урахуванням вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, а також інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складення фінансової звітності;

– обсяг і джерела фінансування витрат на охорону праці визначаються в колективному договорі або угоді.

Зауважимо, що Перелік № 994 конкретних норм лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних харчових продуктів, газованої солоної води (далі — спецхарчування), а також переліку категорій працівників, яким має надаватися спецхарчування, не містить. Інших переліків, затверджених Урядом, щодо забезпечення працівників спецхарчуванням в даний час не існує, тому в цьому питанні необхідно керуватися нормами «союзної» Постанови № 4/П-1 (див. листи Мінпраці від 05.05.2008 № 62/13/82-08, від 29.06.2006 № 149/13/82-06) та положеннями колективного договору.

При здійсненні витрат на забезпечення працівників спецхарчуванням слід пам’ятати, що таке забезпечення передбачено, як зазначалося вище, Законом про охорону праці, а статтею 19 цього Закону встановлено, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем, при цьому його витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% від фонду оплати праці (далі — ФОП) за попередній рік (для бюджетних установ — з урахуванням фінансових можливостей).

Враховуючи вищевикладене, якщо роботодавець у випадках, передбачених КЗпП і Законом про охорону праці, відповідно до норм Переліку № 994, Постанови № 4/П-1, колективного договору надає працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими (особливо шкідливими, важкими) умовами праці, спецхарчування, то витрати на таке надання в бухгалтерському (податковому) обліку включаються до загальновиробничих витрат у складі витрат на охорону праці.

Витрати роботодавця на звичайне харчування працівників, надання якого передбачено колективним договором підприємства (трудовим договором з працівником), включаються до витрат у складі інших витрат операційної діяльності.

Що стосується податку на додану вартість (далі — ПДВ), то якщо підприємством купуються продукти як спецхарчування, витрати по якому включаються до витрат на охорону праці, то ці продукти визнаються такими, що використовуються в господарській діяльності, при цьому вхідний ПДВ підприємство включає до податкового кредиту, а при наданні харчування працівникам ПДВ не нараховується.⁵

Якщо харчування надається в рамках соціального забезпечення, то, маючи вхідний ПДВ, на вартість поставленого працівникам безплатного харчування підприємство нараховує ПДВ.⁵

Оподаткування доходів у вигляді вартості харчування

ПДФО і військовий збір

Підпунктом 165.1.9 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) встановлено, що до оподатковуваного доходу, одержаного платниками податків (працівниками), не включається вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, якими роботодавець забезпечує платника податку (працівника) відповідно до Закону про охорону праці. Норми забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними йому харчовими продуктами, газованою солоною водою розробляються Міністерством охорони здоров’я України.

В даний час норми забезпечення спецхарчуванням МОЗ не розроблені, тому якщо роботодавець у випадках, передбачених статтею 7 Закону про охорону праці, відповідно до положень Постанови № 4/П-1 та колективного договору надає працівникам спецхарчування, то у таких працівників оподатковуваний дохід не виникає, але дохід у вигляді вартості спецхарчування відображається в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку за ознакою доходу «136».

Якщо харчування, яке не є спецхарчуванням, або дотація на таке харчування надаються працівникам відповідно до норм колективного та/або трудового договору, а норма про таке забезпечення відображена в розділі «Оплата праці» такого договору, то на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ дохід у вигляді вартості харчування (з урахуванням ПДВ) або сума дотації є заробітною платою і підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) і військовим збором (далі — ВЗ) з відображенням в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку за ознакою доходу «101».

Якщо надання харчування або компенсації вартості харчування працівнику не передбачено законодавством, але роботодавець безоплатно або за ціною нижче собівартості (зі знижкою) надає харчування або компенсує витрати на харчування працівникам, що передбачено в розділі «Соціальне забезпечення» колективного (трудового) договору, то вартість такого харчування (з урахуванням ПДВ) чи знижки або компенсація вартості харчування обкладаються ПДФО і ВЗ на підставі відповідно підпунктів «б», «е» і «г» пп. 164.2.17 ПКУ як додаткове благо в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку відображаються за ознакою доходу «126».⁶

Якщо роботодавець надає працівнику безпосередньо харчування (у формі готових страв, продуктів), то вартість такого харчування як дохід, наданий у негрошовій формі, в цілях визначення бази оподаткування ПДФО збільшується на «натуральний» коефіцієнт (п. 164.5 ПКУ).⁶

Звертаємо увагу, що вищевикладений порядок оподаткування вартості харчування, наданого роботодавцем працівникам, застосовується тільки у випадку, якщо дохід у вигляді вартості харчування персоніфікований, тобто точно визначено (за талонами, відомостями тощо), яку кількість продуктів харчування (готових страв) і за якою вартістю працівник спожив. Якщо дохід у вигляді вартості спожитого працівниками харчування персоніфікувати неможливо, то об’єкт оподаткування не виникає. Хоча останнім часом ДПСУ (ДФСУ) наполягає на необхідності персоніфікації і оподаткування будь-якого «харчового» доходу, не пояснюючи при цьому, як саме визначити дохід конкретного працівника (див. нижче про «шведський стіл»).

Якщо кошти на харчування видаються працівникам готівкою з каси підприємства, ПДФО та ВЗ необхідно перерахувати до бюджету протягом 3 операційних днів після дня такої видачі (пп. 168.1.4 ПКУ).

Якщо працівник харчується в їдальні підприємства або в ЗГХ, то про дохід працівника у вигляді вартості харчування можна буде мати дані тільки наприкінці місяця, коли до бухгалтерії будуть передані документи з відомостями про спожите працівником харчування і його вартість. Тільки після їх отримання працівнику можна нарахувати дохід і в цей день надання (виплати) доходу необхідно з нього сплатити ПДФО і ВЗ (пп. 168.1.2 ПКУ). Якщо дохід у вигляді вартості харчування (дотації на харчування) є заробітною платою, то з такого доходу ПДФО і ВЗ сплачуються в день виплати заробітної плати.

Єдиний соціальний внесок

Згідно з підпунктом 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі — Інструкція № 5), оплата або дотації на харчування працівників, у т. ч. в їдальнях, буфетах, профілакторіях, у складі виплат соціального характеру у грошовій і натуральній формі є іншими заохочувальними та компенсаційними виплатами ФОП. До Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170 (далі — Перелік № 1170), не включено оплату або дотацію на харчування працівників, тому з них сплачується єдиний соціальний внесок (далі — ЄСВ).

Не обкладаються ЄСВ (не включаються до ФОП):

– вартість виданого згідно з діючими нормами молока та лікувально-профілактичного харчування (п. 3.19 Інструкції № 5, п. 5 р. ІІ Переліку № 1170);

– витрати на колективне харчування плавскладу річкового, морського та рибопромислового флотів, а також харчування льотного складу цивільної авіації при виконанні завдань польоту, які можуть бути прирівняні до добових витрат, що виплачуються в період відрядження (п. 3.17 Інструкції № 5, п. 3 р. ІІ Переліку № 1170).

ПРИКЛАД 1

Надання «зарплатного» харчування працівнику за рахунок підприємства
на підставі договору зі сторонньою організацією

У розділі «Оплата праці» колективного договору підприємства передбачено надання харчування працівникам. На підставі укладеного договору з закладом громадського харчування (далі — їдальня) підприємство перерахувало на початку вересня їдальні передоплату за обіди 30 працівників в сумі 108 000 грн (з урахуванням ПДВ). Їдальня надала підприємству звіт за вересень, згідно з яким загальна вартість харчування працівників підприємства у вересні склала 120 960 грн, в т. ч. ПДВ (тобто 4032 грн з урахуванням ПДВ на кожного працівника). Одному з працівників — Кліменку А. С., який харчувався за рахунок підприємства, за вересень нараховано заробітну плату в сумі 15 032 грн, в яку включено вартість харчування в сумі 4032 грн (192 грн х 21 обід), в т. ч. ПДВ. З метою обкладення ПДФО дохід у вигляді вартості харчування збільшується на «натуральний» коефіцієнт.

У бухгалтерському обліку підприємства операція нарахування доходу за вересень працівнику Кліменку А. С. відображається таким чином:

ПРИКЛАД 2

Надання працівнику дотації на харчування, вартість якого утримується із заробітної плати

Відповідно до наказу керівника підприємства із заробітної плати працівників за їхніми заявами утримується повна вартість харчування відповідно до наданого звіту, але одночасно їм нараховується дотація на харчування з розрахунку 100 грн за один робочий день. Із заробітної плати працівника утримано вартість наданого харчування за вересень в сумі 3150 грн. Водночас у вересні за 21 робочий день працівнику нараховано дотацію на харчування в сумі 2100 грн і заробітну плату в сумі 12 000 грн.

У бухгалтерському обліку зазначені операції відображаються таким чином:

_____________________________________________________________________________

Оподаткування вартості харчування,
наданого працівникам за принципом «шведського столу»

В останні роки широку популярність набуло харчування працівників за принципом «шведського столу», тобто харчування не у вигляді спеціально приготовлених страв (силами підприємства або сторонньою організацією на замовлення), а у вигляді окремих продуктів — фрукти, овочі, ягоди, сир, ковбаса, кондитерські вироби (печиво, торти, шоколад тощо), чай, кава, капучіно, які періодично закуповуються підприємством. Таке харчування організовується в одному з приміщень підприємства (далі — їдальня), спеціально обладнаному для прийому їжі (в ньому, як правило, є холодильник, мікрохвильова піч, електрочайник, тостер тощо).

Особливістю харчування за принципом «шведського столу» є те, що працівник може в будь-який час протягом робочого дня зайти в їдальню і вжити кількість продуктів на свій розсуд. Перевагою такого харчування для підприємства є те, що значно спрощується документообіг, оскільки не оформляються талони, відомості та інші звітні документи, які свідчать про кількість спожитого харчування кожним працівником.

Враховуючи вищевикладене, при організації харчування за принципом «шведського столу» неможливо визначити кількість спожитих продуктів кожним окремим працівником, тобто отриманий дохід у вигляді вартості харчування не може бути персоніфікований. Відповідно, вартість такого харчування не може розглядатися як об’єкт оподаткування ПДФО і ВЗ, а також не може бути базою нарахування ЄСВ.

Саме такі висновки робила ДФСУ в своїх листах⁷ приблизно до середини 2017 року.

Але потім ДФСУ чомусь змінила свою думку на протилежну і видала кілька індивідуальних податкових консультацій⁸ (далі — ІПК), в яких повідомила, що дохід у вигляді вартості безоплатного харчування за принципом «шведського столу», отриманий платником податку (працівником), є додатковим благом, тому включається до оподатковуваного доходу такого платника податків і оподатковується ПДФО і ВЗ на загальних підставах, а також є базою нарахування ЄСВ.

Зауважимо, що в жодній зі своїх «фіскальних» ІПК ДФСУ не роз’яснила, яким чином можна персоніфікувати вартість безоплатного харчування за принципом «шведського столу», хоча, на нашу думку, це ключове питання. Обкладення ПДФО і ВЗ доходу у вигляді безоплатного харчування можливе лише тоді, коли чітко визначені кількість і вартість спожитих продуктів конкретною фізичною особою. При харчуванні за принципом «шведського столу» неможливо визначити фізичну і вартісну величину доходу платника податку (працівника) і базу оподаткування.

Додаткове благо або інший оподатковуваний дохід не може бути неперсоніфікованим і безвартісним.

Нагадаємо, що згідно з пунктом 23.1 ПКУ базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування. База оподаткування — це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

Таким чином, ПКУ не передбачає оподаткування доходу, який не має чітко визначеної бази оподаткування (конкретних вартісних, фізичних чи інших характеристик певного об’єкта оподаткування).

Тому цілком справедливо, що деякі з направлених податковим органом підприємствам податкових повідомлень-рішень та виданих ІПК, в яких повідомлялося про необхідність оподаткування доходів працівників у вигляді вартості харчування за принципом «шведського столу», були оскаржені підприємствами в судах, при цьому суди винесли рішення на користь підприємства.

Так, Верховний Суд у постанові від 10.06.2019 по справі № 808/3611/16 відмовив податковій інспекції в задоволенні її касаційної скарги і залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов підприємства до податкової інспекції щодо скасування податкового повідомлення-рішення про сплату ПДФО, штрафних (фінансових) санкцій та пені (їх нарахувала податкова інспекція підприємству за несплату ПДФО з доходу працівників у вигляді вартості харчування за принципом «шведського столу», який вона вважала додатковим благом). При цьому Верховний Суд у постанові зазначив, що додаткове благо повинно бути персоніфікованим та пов’язано з конкретною фізичною особою – платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та бути виражене у формі коштів, матеріальних або нематеріальних цінностей, послуг або інших видів доходу. Відповідач (податкова інспекція) під час визначення додаткового блага повинен обов’язково вказувати фізичну особу — платника податків, у якого це благо виникає, та період, в якому це додаткове благо виникло. Як встановлено матеріалами справи, в актах перевірки відповідачем взагалі не визначено конкретних фізичних осіб, у яких виникло додаткове благо, та податковий період, в якому це додаткове благо виникло. Донарахування ПДФО здійснено не шляхом визначення податку з доходу, отриманого конкретною фізичною особою, а з суми, на яку надано обіди, сплачені підприємством. Такий підхід до визначення податкового зобов’язання податковим органом, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, не ґрунтується на нормах ПКУ. Враховуючи те, що в межах даної справи податковим органом не встановлено нарахування позивачем (підприємством) сум доходу у вигляді додаткового блага (чи включення таких сум до оподатковуваного доходу як інший дохід) за харчування кожному працівнику, то об’єкт оподаткування та база оподаткування ПДФО відсутні.

Також судами скасовано ІПК ОВПП ДФС від 26.12.2017 № 3151/ІПК/28-10-01-03-11 та ІПК ДФСУ від 05.09.2018 № 3853/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, про що ми детально вже повідомляли (див. ВТЗ № 6/2019, стор. 104).

Після декількох програних судів ДПСУ почала видавати ІПК⁹, в яких повідомляє, що дохід у вигляді вартості харчування за принципом «шведського столу» не є додатковим благом, але підлягає обкладенню ПДФО і ВЗ на підставі підпункту 164.2.20 ПКУ як інші доходи, крім зазначених у статті 165 ПКУ. Хоча суди і цю позицію вважають неправомірною, оскільки проблема не в підпунктах статті 164 ПКУ, а в неможливості персоніфікувати дохід у вигляді «шведського» харчування.

Отже, роботодавці, які надають працівникам «шведське» харчування без оподаткування, повинні бути готові відстоювати свою позицію в суді, якщо при перевірці податківці будуть вимагати сплати ПДФО, ВЗ та ЄСВ з доходу у вигляді «шведського» харчування.