Медогляди працівників: порядок проходження і трудові гарантії

Відповідно до статті 169 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) і статті 17 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 № 2694-XII (далі — Закон про охорону праці) роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів (далі — медогляд) наступних працівників:

• зайнятих на важких роботах;

• зайнятих на роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці;

• зайнятих на роботах, де є потреба у професійному доборі;

• осіб віком до 21 року (обов’язковий щорічний медогляд);

• деяких інших категорій працівників.

Крім того, статтею 191 КЗпП визначено, що усі особи молодше 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медогляду.

Нормативне регулювання проведення обов’язкових медоглядів

Процедура і загальні вимоги до проведення обов’язкових медоглядів працівників встановлені Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 № 246 (далі — Порядок № 246). Норми цього Порядку поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, виду економічної діяльності та їх філії, інші відокремлені підрозділи, фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю, (далі — роботодавці), установи охорони здоров’я та інших суб’єктів (п. 1.2 Порядку № 246).

Згідно з пунктом 2.1 Порядку № 246 попередній (періодичні) медогляд працівників проводиться:

– закладами охорони здоров’я, що віднесені до другої, першої, вищої акредитаційної категорії за результатами державної акредитації відповідно до Порядку акредитації закладу охорони здоров’я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.97 № 765 (у редакції постанови від 17.12.2012 № 1216);

– спеціалізованими закладами охорони здоров’я, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань, перелік яких затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25.03.2003 № 133;

– вищими медичними навчальними закладами III – IV рівнів акредитації, які мають кафедри та курси професійних захворювань, проводять лабораторні, функціональні та інші дослідження, надають медико-санітарну допомогу за спеціальностями, що передбачені додатками 4 та 5 до пункту 2.6 Порядку № 246.

Відповідно до пункту 1.4 Порядку № 246 попередній медогляд проводиться під час прийняття на роботу з метою:

– визначення стану здоров’я працівника і реєстрації вихідних об’єктивних показників здоров’я та можливості виконання без погіршення стану здоров’я професійних обов’язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;

– виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах, та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

Згідно з пунктом 1.5 Порядку № 246 періодичні медогляди проводяться, зокрема, з метою:

– своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;

– вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

– проведення відповідних оздоровчих заходів.

Періодичність проведення медичних оглядів, фах лікарів, які беруть участь у їх проведенні, перелік необхідних лабораторних, функціональних та інших досліджень, медичні протипоказання допуску до виконання робіт, пов’язані із впливом виробничих факторів, визначені в Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов’язкові попередній (періодичні) медичний огляд працівників, наведеному в додатку 4 до Порядку № 246 (п. 2.6 Порядку № 246).

Так, наприклад, для працівників, які працюють з оловом і його органічними сполуками, встановлений обов’язковий медогляд 1 раз на рік у невропатолога на предмет наявності хронічного захворювання центральної нервової системи (пп. 1.24.1 таблиці); для працівників, які працюють з неорганічними сполуками азоту (аміаком, азотною кислотою, оксидами азоту, діоксидом азоту), встановлений обов’язковий медогляд у оториноларинголога, дослідження функції зовнішнього дихання (ФЗД) і загальний аналіз крові 1 раз на 2 роки (п. 1.1 таблиці).

У додатку 5 до Порядку № 246 наведено Перелік робіт, для виконання яких є обов’язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників. До нього, зокрема, включені робота на висоті, верхолазні роботи і роботи, пов’язані з підійманням на висоту, а також з обслуговування підіймальних механізмів; усі види підземних робіт. Працівники, які виконують перший вид робіт, повинні проходити обов’язкові медогляди як при прийнятті на роботу, так і в процесі діяльності 1 раз на 2 роки у невропатолога, офтальмолога, оториноларинголога і хірурга; проводити дослідження вестибулярного апарата, сенсомоторних реакцій тощо. Для всіх працівників, які виконують підземні роботи, обов’язкове проходження медогляду 1 раз на рік у невропатолога, оториноларинголога, хірурга, офтальмолога, дерматолога.

Обов’язкові медогляди також проводяться на підставі наступних нормативно-правових документів:

– постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок» від 23.05.2001 № 559;

– постанови Кабінету Міністрів України «Про обов’язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення» від 06.11.97 № 1238;

– постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих» від 27.09.2000 № 1465;

– наказу Міністерства охорони здоров’я України «Щодо організації проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб» від 23.07.2002 № 280;

– спільного наказу Міністерства охорони здоров’я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці «Про затвердження Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі» від 23.09.94 № 263/121;

– спільного наказу Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів» від 31.01.2013 № 65/80 (далі — Положення № 65/80);

– наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Правил визначення придатності за станом здоров’я осіб для роботи на суднах» від 19.11.96 № 347.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.94 № 4004-XII (далі — Закон № 4004) та статтею 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III (далі — Закон № 1645) працівники підприємств харчової промисловості, громадського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, лікувально-профілактичних, дошкільних і навчально-виховних закладів, об’єктів комунально-побутового обслуговування, інших підприємств, установ, організацій, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфекційних захворювань, виникнення харчових отруєнь, а також працівники, зайняті на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, повинні проходити обов’язкові попередні (до прийняття на роботу) і періодичні медогляди. Обов’язкові щорічні медогляди проходять також особи віком до 21 року.

Позачергові медогляди вищевказаних осіб можуть проводитися на вимогу головного державного санітарного лікаря (наприклад, в разі погіршення епідемічної ситуації), а також на прохання працівника, якщо він пов’язує погіршення стану свого здоров’я з умовами праці.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством за організацію і своєчасність проходження працівниками обов’язкових медоглядів і допуск їх до роботи без наявності необхідного медичного висновку.

Обов’язковим профілактичним медоглядам підлягають також особи, які перебували в контакті з хворими на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби чи бактеріоносіями збудників цих хвороб за місцем роботи, навчання, відпочинку тощо; в домашніх умовах.

Обов’язки роботодавця щодо проведення медоглядів

До початку роботи (під час укладення трудового договору) роботодавець зобов’язаний проінформувати працівника під підпис про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров’я, про права працівника на відповідні пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я (п. 1 ч. першої ст. 29, ч. шоста ст. 24 КЗпП, п. 3.2 Порядку № 246).

Роботодавець організовує лабораторні дослідження умов праці з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медогляду (п. 3.1 Порядку № 246).

Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442. Крім того, постановою Міністерства праці України від 01.09.92 № 41 затверджено Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Результати атестації робочих місць роботодавець передає до відділу гігієни праці відповідного органу Державної служби України з питань праці (далі — орган Держпраці). Якщо на підприємстві є шкідливі чи небезпечні умови праці, або виконуються роботи, що потребують професійного добору, то до 1 грудня року, що передує року, в якому працівники зобов’язані проходити медогляд, роботодавці повинні подати органу Держпраці заявку на проходження медоглядів, штатний розпис (витяг) і дані лабораторних досліджень умов праці.

Органи Держпраці щорічно за заявкою роботодавця (його представника), за участю представника первинної профспілкової організації або уповноваженої працівниками особи визначають категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медогляду та до 1 грудня складають Акт визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, за формою, наведеною в додатку 1 до Порядку № 246 (п. 2.2 Порядку № 246).

На підставі зазначеного Акта роботодавець протягом місяця складає поіменні списки працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медогляду за формою, наведеною у додатку 2 до Порядку № 246, в 4 примірниках на паперовому та електронному носіях і погоджує ці списки в органі Держпраці. Один примірник списку залишається на підприємстві (у відповідальної за організацію медогляду посадової особи), другий — надсилається до закладу охорони здоров’я (далі — ЗОЗ), третій — органу Держпраці, четвертий — до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі — Фонд) (п. 2.3 Порядку № 246).

Одночасно роботодавець повинен укласти (вчасно поновити) договір із ЗОЗ, який буде проводити медогляд, і надати йому список працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медогляду. При прийнятті на роботу і в разі переведення на іншу важку роботу, роботу із шкідливими чи небезпечними умовами праці роботодавець повинен видати направлення на обов’язковий попередній медичний огляд працівника (далі — направлення) за формою, наведеною у додатку 3 до Порядку № 246 (п. 2.4 Порядку № 246).

Роботодавець зобов’язаний погодити план-графік проведення медоглядів із ЗОЗ, забезпечити своєчасну та організовану явку працівників на медогляди і обстеження, а також призначити відповідальних за організацію медогляду працівників (п.п. 3.3 – 3.5 Порядку № 246).

Крім того, згідно з частиною третьою статті 17 Закону про охорону праці та пунктом 3.8 Порядку № 246 роботодавець повинен забезпечити за свій рахунок проведення позачергового медогляду працівників:

– за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;

– за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки.

Водії повинні проходити попередні, періодичні, щозмінні передрейсові і післярейсові, а також позачергові медогляди згідно з нормами Положення № 65/80. Оскільки проведення медоглядів — це вид медичної практики, який вимагає отримання ліцензії, що передбачено пунктом 15 частини 1 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII, то передрейсові і післярейсові медогляди водіїв можуть проводити тільки особи, які мають ліцензію на медичну практику (далі — ліцензія). Тому, як роз’яснило МОЗ в листі від 14.07.2016 № 3.23-Г-5457/7765-зв, проведення передрейсових та післярейсових медоглядів водіїв на підприємстві може здійснюватися одним з таких способів, а саме шляхом:

– укладення підприємством договору з амбулаторно-поліклінічним закладом (далі — АПЗ), що має ліцензію, згідно з яким відповідні медичні послуги надаватимуться відокремленим структурним підрозділом АПЗ;

– відкриття на підприємстві медичного кабінету фізичною особою – підприємцем, який здійснює медичну практику на підставі ліцензії;

– отримання підприємством ліцензії та відкриття на підставі розпорядчого документа (наказу керівника підприємства) медичного кабінету без створення ЗОЗ, який буде діяти відповідно до положення про такий кабінет.

Проходження медогляду працівником

Для проходження медогляду працівник пред’являє до комісії з проведення медоглядів ЗОЗ (далі — комісія) паспорт або інший документ, що посвідчує його особу, та Медичну карту амбулаторного хворого, а при попередньому медогляді — направлення, видане роботодавцем (п. 2.10 Порядку № 246).

Працівники, для яких є обов’язковим первинний і періодичний профілактичні наркологічні огляди, повинні надати комісії сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду; працівники, для яких є обов’язковими попередній та періодичні психіатричні огляди, — довідку про проходження психіатричного огляду; працівники, зайняті на роботах, що потребують професійного добору, — висновок психофізіологічної експертизи (п.п. 2.11 – 2.13 Порядку № 246).

Окремі лабораторні, функціональні та інші дослідження, які проводились під час перебування працівника в стаціонарі або в період звернення працівника за медичною допомогою, можуть ураховуватись при проведенні медоглядів, але не більше ніж за 3 місяці до проведення медогляду.

Питання придатності до роботи конкретного працівника в кожному окремому випадку вирішується індивідуально з урахуванням особливостей функціонального стану організму, умов праці та результатів додаткових методів обстеження. Кожен лікар, який бере участь в обстеженні пацієнта, дає висновок щодо стану здоров’я працівника, підтверджує його особистим підписом та особистою печаткою, бере участь в остаточному обговоренні придатності обстежуваної особи до роботи за обраною професією (п. 2.15 Порядку № 246).

Згідно з пунктом 2.16 Порядку № 246 результати попереднього (періодичних) медичного огляду працівників і висновок комісії про стан здоров’я заносяться до Картки працівника, який підлягає попередньому (періодичним) медичному огляду, за формою, наведеною у додатку 7 до Порядку № 246 (далі — Картка працівника), і до Медичної картки амбулаторного хворого (форма 025/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.02.2012 № 110).

Картка працівника містить конфіденційну інформацію про здоров’я працівника, зберігається в ЗОЗ, що проводив медогляд (а не на підприємстві або у працівника), і надається комісії під час проведення медоглядів. На підставі Картки працівника комісією видається працівнику медична довідка про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника за формою, наведеною у додатку 8 до Порядку № 246.

У разі зміни місця роботи Картка працівника видається працівнику під підпис для проходження медогляду за новим місцем роботи. Копія Картки працівника зберігається в архіві ЗОЗ, що проводив медогляд на підставі укладеного договору з роботодавцем, протягом 15 років після звільнення працівника.

За результатами періодичних медоглядів (протягом місяця після їх закінчення) комісія оформляє Заключний акт за результатами періодичного медичного огляду працівників (далі — Заключний акт) за формою, наведеною у додатку 9 до Порядку № 246, який складається у 6 примірниках — один примірник залишається в ЗОЗ, що проводив медогляд, інші надаються роботодавцю, представнику профспілкової організації або вповноваженій працівниками особі, профпатологу, органу Держпраці, робочому органу виконавчої дирекції Фонду (п. 2.17 Порядку № 246).

Результати медогляду можуть бути оскаржені роботодавцем або громадянином у ЗОЗ вищого рівня або в судовому порядку (п. 2.27 Порядку № 246).

На підставі Заключного акта, термін зберігання якого 5 років (п. 2.20 Порядку № 246), роботодавець приймає рішення про допуск працівників до роботи.

Крім того, роботодавець повинен забезпечити в повному обсязі проведення відповідних оздоровчих заходів, зазначених в Заключному акті, та усунути причини, що призвели до професійних захворювань або отруєнь (п. 3.7 Порядку № 246).

Наслідки непроходження працівником медогляду

На підставі Заключного акта та результатів медогляду роботодавець інформує працівників про можливість (неможливість) продовжувати роботу за професією. Тих працівників, які не пройшли в установлений термін медогляд, роботодавець відсторонює від роботи, а тих, кому робота згідно з медичним висновком протипоказана за станом здоров’я, роботодавець не допускає до роботи (п.п. 2.21, 3.6 Порядку № 246).

Оскільки проходження медоглядів є обов’язком працівника, то згідно зі статтею 46 КЗпП роботодавець має право відсторонити працівника від роботи в разі його відмови або ухилення від обов’язкових медоглядів.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медогляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати (ч. друга ст. 17 Закона про охорону праці, ч. п’ята ст. 26 Закону № 4004, ч. сьома ст. 21 Закону № 1645, п. 3.9 Порядку № 246).

Згідно зі статтею 26 Закону № 4004 та статтею 21 Закону № 1645 працівники, які без поважних причин не пройшли у встановлений термін обов’язковий медогляд в повному обсязі, від роботи відсторонюються і можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Неповнолітніх роботодавець приймає на роботу лише після попереднього медогляду (п. 3.10 Порядку № 246). Такий медогляд повинен оплатити роботодавець.

Гарантії для працівників

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону про охорону праці та пункту 2.21 Порядку № 246 за час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Статтею 123 КЗпП також визначено, що за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов’язаними проходити таке обстеження (статті 169, 191 КЗпП), зберігається середній заробіток за місцем роботи.

Середній заробіток обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100. Середній заробіток за час проходження медогляду обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю проходження медогляду.¹

Оплаті за середнім заробітком підлягають не тільки робочі дні (години) за графіком роботи працівника, які припадають на час проходження медогляду, а й вихідні дні працівника, в які він проходив медогляд. Це пояснюється тим, що вищенаведені норми статті 17 Закону про охорону праці та статті 123 КЗпП не передбачають, що середній заробіток зберігається лише протягом робочих днів (годин). Отже, якщо медогляд проводиться у вихідні дні працівника, за ним повинен зберігатися середній заробіток.²

Оплата медоглядів

Як зазначалося вище, роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує проведення обов’язкових попереднього та періодичних медоглядів (ст. 169 КЗпП, ст. 17 Закону про охорону праці, ст. 21 Закону № 1645, п.п. 2.5, 3.8 Порядку № 246). Вартість проведення медоглядів працівників встановлюється в договорі із ЗОЗ.

Звертаємо увагу, що громадянин, який бажає працевлаштуватися та належить до категорії осіб, які зобов’язані проходити попередній медогляд, має пройти такий медогляд до прийняття на роботу. Тобто на момент проходження попереднього медогляду громадянин є не працівником, а лише претендентом на працевлаштування. І лише після отримання результатів медогляду роботодавець приймає рішення, укладати чи ні трудовий договір із претендентом на працевлаштування.³ Проте законодавство цього нюансу чомусь не враховує і зобов’язує роботодавця оплачувати попередній медогляд громадянина незважаючи на те, що претендент може так і не стати працівником у цього роботодавця.

Облік витрат на проведення медоглядів

Відповідно до частини п’ятої статті 19 Закону про охорону праці суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України. На виконання цієї норми прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці» від 27.06.2003 № 994 (далі — Постанова № 994), якою затверджено Перелік заходів та засобів з охорони праці (далі — Перелік № 994).

У пункті 7 Переліку № 994 зазначено такий захід як проведення попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Пунктом 2 Постанови № 994 встановлено, що витрати на охорону праці формуються з урахуванням вимог національних П(С)БО або МСФЗ, а також інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складення фінансової звітності, при цьому обсяг і джерела фінансування витрат на охорону праці визначаються в колективному договорі або угоді.

Згідно з пунктом 15.8 НП(С)БО 16 «Витрати» витрати на охорону праці включаються до складу загальновиробничих витрат.

Отже, витрати роботодавця у вигляді оплати ЗОЗ вартості проведення обов’язкових медоглядів, тобто тих, які передбачені законодавством, як витрати на охорону праці в бухгалтерському (податковому) обліку підприємства включаються до витрат і відображаються на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Зазначені витрати повинні бути підтверджені первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку (ними є, зокрема, акти наданих послуг ЗОЗ з проведення медоглядів тощо).

Оскільки витрати на проведення обов’язкових медоглядів працівників у випадках, передбачених законодавством, є витратами підприємства, то з вартості таких медоглядів податок на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) і військовий збір (далі — ВЗ) не сплачуються (абз. другий пп. «б» пп. 164.2.17, пп. 165.1.19, 165.1.49 Податкового кодексу України; далі — ПКУ), але такий дохід відображається в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку за ознакою доходу «143».⁴

Якщо роботодавець компенсує працівнику документально підтверджену вартість проходження обов’язкового медогляду, яку працівник попередньо оплатив за власні кошти, то суму цієї компенсації немає підстав розглядати як оподатковуваний ПДФО і ВЗ дохід такого працівника.

Якщо ж роботодавець оплачує за працівника (компенсує йому) вартість медогляду, який не є обов’язковим згідно із законодавством, то вартість такого медогляду як додаткове благо обкладається ПДФО і ВЗ на підставі підпункту «г» пп. 164.2.17 ПКУ (суми грошового відшкодування будь-яких витрат платника податку) і відображається в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку за ознакою доходу «126».⁴

Що стосується єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ), то враховуючи те, що Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, вартість медогляду не віднесено до фонду оплати праці, а також те, що працівник не може використовувати для особистих потреб (потреб членів своєї сім’ї) оплачену роботодавцем вартість медогляду, немає підстав вважати її фондом оплати праці і базою нарахування ЄСВ.⁵