Недержавне пенсійне страхування та страхування життя працівників за рахунок підприємства

Недержавне пенсійне страхування та страхування життя працівників можуть бути запроваджені на підприємстві у складі соціального пакету. Хоча обидва ці види страхування передбачають сплату страхових (пенсійних) внесків страховикам, в тому числі роботодавцем на користь працівників, насправді це два абсолютно різні види страхування, при цьому відрізняються як механізм отримання страхових (пенсійних) виплат, так і порядок оподаткування доходу працівника у вигляді сплачених за нього страхових (пенсійних) внесків по них. Тому спочатку розглянемо особливості вказаних видів страхування і порядок їх запровадження на підприємстві, а потім зупинимося на податкових аспектах.

Порядок недержавного пенсійного страхування

Відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів:

1) Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності, субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом;

2) Накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом;

3) Система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.

З вищенаведених трьох рівнів системи пенсійного забезпечення нас цікавить третій — система недержавного пенсійного забезпечення, яка в Україні була введена з 01.01.2004 Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.06.2003 № 1057-IV (далі — Закон № 1057).

Система недержавного пенсійного забезпечення — це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат (ч. 1 ст. 2 Закону № 1057).

Таким чином, на відміну від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, недержавне пенсійне страхування — справа добровільна (до набуття чинності закону, яким буде введено другий рівень і передбачено обов’язкове недержавне пенсійне страхування). У недержавному пенсійному страхуванні беруть участь тільки ті, хто бажає при досягненні пенсійного віку мати додаткові пенсійні виплати до державної пенсії.

Відповідно до частини 3 статті 2 Закону № 1057 недержавне пенсійне страхування можуть здійснювати:

• недержавні пенсійні фонди (далі — НПФ) — шляхом укладення пенсійного контракту між адміністратором НПФ і вкладником НПФ;
• страхові організації — шляхом укладення договору страхування довічної пенсії з учасником НПФ, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника НПФ відповідно до цього Закону та законодавства про страхування;
• банки — шляхом укладення договору про відкриття пенсійного депозитного рахунку для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність.

НПФ є неприбутковими організаціями, видами діяльності яких може бути виключно накопичення пенсійних внесків на користь учасників НПФ з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснення пенсійних виплат своїм учасникам. НПФ створюються на підставі рішення засновника (зборів засновників) і не мають на меті одержання прибутку на користь одноосібного засновника або для його подальшого розподілу між засновниками. Недержавне пенсійне забезпечення є для НПФ виключним видом діяльності, при цьому провадження НПФ іншої діяльності, не передбаченої Законом № 1057, забороняється (ст. 1, 6 Закону № 1057).

Учасником НПФ є фізична особа, на користь якої сплачуються (сплачувалися) пенсійні внески до НПФ та яка має право на отримання пенсійних виплат (отримує такі виплати) з НПФ, а вкладниками НПФ є юридичні та фізичні особи, які сплачують пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування коштів до НПФ відповідно до умов пенсійного контракту та закону (ст. 1 Закону № 1057).

Участь фізичних осіб у будь-якому НПФ є добровільною, при цьому фізична особа може бути учасником кількох НПФ за власним вибором (ч. 1 ст. 7 Закону № 1057).

Вкладником НПФ може бути, зокрема, роботодавець учасника НПФ, профспілка або об’єднання профспілок щодо своїх членів (ч. 2 ст. 7 Закону № 1057). Закон не обмежує кількість вкладників НПФ для одного учасника НПФ.

НПФ бувають відкриті, корпоративні та професійні (ст. 1, ч. 4 ст. 6 Закону № 1057). Відкритий НПФ — це НПФ, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.

Корпоративний НПФ — це НПФ, засновником якого є юридична особа – роботодавець або декілька юридичних осіб – роботодавців та до якого можуть приєднуватися інші роботодавці-платники (цей НПФ створюється роботодавцями для страхування своїх працівників).

Професійний НПФ — це НПФ, засновником (засновниками) якого можуть бути організації роботодавців, їх об’єднання, об’єднання громадян, профспілки, їх об’єднання або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті НПФ. Учасниками такого НПФ можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті НПФ, а також фізичні особи, які є працівниками організацій роботодавців, їх об’єднань, членами або працівниками профспілок, їх об’єднань, які створили такий НПФ.

Державний нагляд та контроль за діяльністю НПФ з боку держави здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі — НКЦПФР) (ч. 2 ст. 67 Закону № 1057).

НПФ використовує пенсійні активи виключно для цілей інвестиційної діяльності НПФ (відповідно до затвердженої інвестиційної декларації), виконання зобов’язань перед його учасниками (виплата пенсій) та оплати витрат, пов’язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення (ст. 48 Закону № 1057).

Активами НПФ управляє адміністратор НПФ, яким можуть бути: юрособа – професійний адміністратор; юрособа – одноосібний засновник корпоративного НПФ, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого НПФ; компанія з управління активами (ст. 21 Закону № 1057).

Виплата пенсій при недержавному пенсійному забезпеченні

Згідно зі статтею 60 Закону № 1057 НПФ можуть здійснювати своїм учасникам:

1) виплату пенсії на визначений строк;

2) одноразову пенсійну виплату.

Статтею 61 Закону № 1057 визначено, що підставами для здійснення НПФ пенсійних виплат є:

– досягнення учасником НПФ пенсійного віку, визначеного відповідно до цього Закону;

– визнання учасника НПФ особою з інвалідністю (далі — інвалід);

– критичний стан здоров’я учасника НПФ (онкозахворювання, інсульт тощо), підтверджений медичним висновком;

– виїзд учасника НПФ на постійне проживання за межі України;

– смерть учасника НПФ.

Пенсійний вік, після досягнення якого учасник НПФ має право на отримання пенсійної виплати, визначається за заявою такого учасника, крім випадків, коли пенсійний вік визначається пенсійним контрактом відповідно до закону, що встановлює обов’язковість відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих категорій громадян (такий закон ще не прийнято).

Пенсійний вік, що визначається учасником НПФ, може бути:

– меншим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, але не більш як на 10 років, якщо інше не визначено законом;

– більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням.

У заяві учасника НПФ, де визначається дата настання його пенсійного віку з дотриманням вищевказаного обмеження, учасник НПФ зобов’язаний зазначити вид обраної ним пенсійної виплати. Заява подається адміністратору НПФ не пізніше ніж за 2 місяці до настання пенсійного віку, визначеного учасником НПФ.

Учасник НПФ має право змінити визначений ним пенсійний вік шляхом подання про це заяви адміністратору НПФ не пізніше ніж за 15 робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку.

Виплата пенсії на визначений строк

Статтею 63 Закону № 1057 визначено, що виплата пенсії на визначений строк здійснюється адміністратором НПФ:

1) за бажанням учасника НПФ, який має право на отримання пенсійних виплат відповідно до його заяви;

2) на вимогу учасника НПФ (з дня виникнення у нього права згідно з умовами пенсійного контракту на страхування довічної пенсії, якщо придбання довічного ануїтету може негативно вплинути на розмір пенсійних виплат).

Для отримання пенсії на визначений строк учасник НПФ подає адміністратору заяву. Пенсія на визначений строк розраховується виходячи із строку не менш як 10 років від початку здійснення першої виплати.

Виплата пенсії здійснюється на підставі договору про виплату пенсії.

Згідно зі статтею 64 Закону № 1057 договір про виплату пенсії на визначений строк укладається в письмовій формі та повинен містити:

• дані НПФ та адміністратора, який здійснюватиме виплату пенсії (повне найменування, адреса, банківські реквізити, дата і номер свідоцтва про державну реєстрацію);
• дані учасника НПФ (паспортні дані та реєстраційний номер його облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер));
• тарифи адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням зобов’язань за таким договором;
• обраний пенсійний вік учасника НПФ;
• умови, періодичність та тривалість виплати пенсії на визначений строк (не менше 10 років з початку виплат);
• права і обов’язки сторін договору;
• відповідальність сторін договору за невиконання або неналежне виконання умов договору;
• порядок зміни та розірвання договору, а також в цьому випадку порядок розрахунку залишку належних учаснику НПФ пенсійних коштів;
• порядок надання інформації (виписки з індивідуального пенсійного рахунку) учаснику НПФ;
• інші умови (за згодою сторін).

Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника НПФ, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк згідно з методикою, наведеною в Положенні про провадження діяльності з адміністрування недержавного пенсійного фонду, затвердженому розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі — Нацфінпослуг) від 03.12.2013 № 4400 (далі — Положення № 4400).

Відповідно до статті 64 та частини 7 статті 52 Закону № 1057 на початку кожного фінансового року особі, яка отримує пенсію на визначений строк, обов’язково надається виписка з індивідуального пенсійного рахунку такої особи за рахунок НПФ. Отримувач зазначеної пенсії має право вимагати надання виписки з його індивідуального пенсійного рахунка станом на будь-яку дату, але в цьому випадку така виписка надається за рахунок отримувача пенсії, крім випадків, коли вона необхідна для укладення договору страхування довічної пенсії або договору про виплату пенсії на визначений строк. У разі смерті отримувача пенсії особі, яка має право на отримання належної їй суми пенсійних коштів (спадкоємцю), виписка надається безоплатно станом на день смерті отримувача пенсії.

Учаснику НПФ, який отримує пенсійні виплати з НПФ, у виписці з індивідуального пенсійного рахунка зазначається інформація про розмір щомісячних виплат та залишок коштів на індивідуальному пенсійному рахунку.

Виплата пенсії на визначений строк розпочинається з дня досягнення учасником НПФ віку, визначеного в його заяві, із здійсненням першої виплати протягом 45 робочих днів. Відмова або затримка в здійсненні пенсійних виплат забороняється, крім випадків, передбачених законом. У разі відмови або затримки пенсійних виплат учасник НПФ має право оскаржити дії осіб, які здійснюють пенсійні виплати, до НКЦПФР або до суду. Порушення строків здійснення пенсійних виплат є підставою для застосування санкцій, встановлених законом. Пенсійні виплати з НПФ здійснюються незалежно від отримання виплати за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням або з інших джерел (ч. 4–6 ст. 61 Закону № 1057).

Порушення встановленого порядку здійснення виплати пенсії на визначений строк не може бути підставою для будь-якого обмеження права учасника НПФ на належні йому пенсійні кошти та пенсійні виплати (ч. 9 ст. 64 Закону № 1057).

Одноразова пенсійна виплата

Згідно зі статтею 65 Закону № 1057 пенсійна виплата може здійснюватися адміністратором одноразово на вимогу учасника НПФ тільки за наявності його заяви і документів, що підтверджують одну з наступних подій:

• критичний стан здоров’я учасника НПФ (онкозахворювання, інсульт тощо) або настання інвалідності учасника НПФ, підтверджені медичним висновком;
• коли сума належних учаснику НПФ пенсійних коштів на дату настання його пенсійного віку не досягає мінімального розміру суми пенсійних накопичень, встановленого НКЦПФР;
• виїзд учасника НПФ на постійне проживання за межі України.

Пенсійна виплата здійснюється одноразово спадкоємцям учасника НПФ адміністратором в разі смерті учасника НПФ за умови подання заяви та документів, які підтверджують їхнє право на отримання цієї виплати.

Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово, визначається виходячи із суми пенсійних коштів, які обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника НПФ на день подання заяви на отримання такої виплати. Одноразова пенсійна виплата провадиться протягом 5 робочих днів після отримання відповідної заяви та необхідних документів. При порушенні цього строку адміністратор НПФ за власний рахунок здійснює одноразову пенсійну виплату отримувачу, а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на 1 день від суми, що підлягала виплаті, за кожний день прострочення платежу, у порядку, встановленому Положенням № 4400.

Довічні пенсії (довічні ануїтети) виплачуються учасникам НПФ страховиками, з якими ці учасники уклали договір страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів, перерахованих страховику (ч. 1 ст. 62 Закону № 1057).

Переваги недержавного пенсійного страхування

Закон № 1057 надає ряд переваг учасникам системи недержавного пенсійного страхування в порівнянні з державним, зокрема:

• самостійний вибір пенсійного віку застрахованою особою (але він не може бути менше пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, більш ніж на 10 років);
• поширення права спадкування на накопичені кошти;
• право власності на пенсійні виплати застрахованої особи незалежно від джерела сплати внесків (в т. ч. якщо роботодавець сплачував пенсійні внески за працівника);
• можливість розірвання пенсійного контракту застрахованою особою в будь-який момент і переведення пенсійних коштів до іншого НПФ (ч. 3 ст. 63 Закону № 1057);
• неможливість необгрунтованої відмови роботодавця від здійснення сплати пенсійних внесків до НПФ, якщо він почав їх сплату;
• пільги в оподаткуванні внесків до НПФ, що сплачуються роботодавцями на користь працівників (звільнення від оподаткування в межах певної суми — див. нижче).

Дії роботодавця при введенні та виході з недержавного пенсійного страхування працівників

Можливість страхування працівників у НПФ відображається в розділі «Соціальне забезпечення» колективного договору підприємства (за його відсутності — в Положенні про соціальне забезпечення (соціальний пакет) працівників, затвердженому наказом керівника підприємства) або трудових договорах з працівниками. Перш ніж застрахувати працівників у НПФ підприємство повинно узгодити з ними всі нюанси такого страхування (програму страхування, НПФ, порядок сплати пенсійних внесків тощо). Після такого узгодження керівник підприємства видає наказ про страхування працівників у НПФ, що повинен містити список працівників, які підлягають страхуванню, і умови їх страхування. Підставою для видання наказу є заяви працівників з проханням застрахувати їх у НПФ і згода зі схемою страхування.

Для страхування своїх працівників підприємство має укласти з НПФ пенсійний контракт — це договір між НПФ та його вкладником (підприємством), який укладається від імені НПФ його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення одного учасника або декількох учасників НПФ за рахунок пенсійних внесків такого вкладника (підприємства) (ч. 1 ст. 55 Закону № 1057).

Підприємство може укласти з НПФ як загальний пенсійний контракт для всіх працівників, так і індивідуально по кожному працівнику. Якщо підприємство організовує корпоративний НПФ, то його учасниками можуть стати всі бажаючі працівники підприємства.

Для укладення пенсійного контракту підприємство як вкладник НПФ має надати НПФ наступну інформацію, яка буде відображена в такому контракті:

• відомості про підприємство;
• список застрахованих працівників;
• інформацію по кожному працівнику;
• розмір внесків до НПФ (однакова сума для всіх працівників, відсоток від зарплати кожного працівника, прогресивні внески в залежності від стажу або інших умов);
• строки сплати внесків до НПФ.

Максимальний розмір пенсійних внесків за пенсійними схемами до НПФ не обмежується, але рада НПФ має право встановити мінімальний розмір таких внесків в розмірі 10% мінімальної заробітної плати в розрахунку на один місяць (ч. 2, 5 ст. 50 Закону № 1057).

Після укладення з НПФ пенсійного контракту підприємство як вкладник НПФ повинно в порядку і строки, встановлені таким контрактом (зазвичай щомісяця — це вигідно з позиції оподаткування), сплачувати пенсійні внески до НПФ.

Якщо згідно із Законом № 1057 роботодавець зобов’язаний сплачувати пенсійні внески до НПФ на користь своїх працівників, такий роботодавець може припинити таку сплату лише за умови укладення пенсійних контрактів на користь таких працівників з іншим НПФ (абз. п’ятий ч. 8 ст. 8 Закону № 1057).

Відповідно до частин 8–10 статті 8 Закону № 1057 роботодавець-платник корпоративного НПФ може припинити сплату пенсійних внесків до такого НПФ шляхом розірвання всіх укладених ним з таким НПФ пенсійних контрактів та договору про участь у НПФ, повідомивши НКЦПФР та учасників НПФ за 6 місяців до такого розірвання. У разі виходу зі складу засновників корпоративного НПФ одного із засновників або розірвання роботодавцем-платником договору про участь у корпоративному НПФ учасники такого НПФ, які є працівниками цього засновника або роботодавця-платника, втрачають право бути учасниками такого корпоративного НПФ. Учасники НПФ, які є працівниками такого роботодавця, протягом 3 місяців з дня отримання повідомлення про вихід їх роботодавця з числа засновників або роботодавців-платників корпоративного НПФ зобов’язані подати адміністратору цього НПФ заяву із зазначенням нового НПФ або страховика, з яким укладено договір страхування довічної пенсії, або банку, в якому відкрито пенсійний депозитний рахунок, куди мають бути передані належні їм пенсійні кошти. Договір страхування довічної пенсії може бути укладено учасником НПФ лише у разі досягнення таким учасником пенсійного віку, визначеного Законом № 1057 (див. вище). Разом з письмовою заявою учасник НПФ зобов’язаний надати копію пенсійного контракту, укладеного з новим НПФ, або копію договору страхування довічної пенсії з обраним страховиком або копію договору про відкриття пенсійного депозитного рахунку. Працівники такого роботодавця, які є учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, подають адміністратору НПФ — суб’єкту другого рівня заяву із зазначенням іншого НПФ — суб’єкта другого рівня та копію пенсійного контракту, укладеного з новим НПФ — суб’єктом другого рівня. За бажанням учасника НПФ, який є учасником накопичувальної системи пенсійного страхування, або за відсутності його заяви обліковані на його індивідуальному пенсійному рахунку кошти можуть бути переведені до Накопичувального пенсійного фонду. У разі відсутності заяви учасника НПФ і копії укладеного договору з новим НПФ або копії договору страхування довічної пенсії з обраним страховиком або копії договору про відкриття пенсійного депозитного рахунку в банку пенсійні кошти учасника НПФ, крім учасника накопичувальної системи пенсійного страхування, передаються до іншого НПФ за вибором адміністратора, який передає такі кошти з повідомленням про це такого учасника та НКЦПФР. Письмове повідомлення про переведення коштів таких учасників до іншого НПФ направляється кожному учаснику НПФ протягом одного місяця з дня такого переведення та містить інформацію про суму переведених коштів, реквізити НПФ та його адміністратора, а також вказівку на необхідність укласти пенсійний контракт з НПФ, до якого переведені кошти.

У разі виходу зі складу засновників або роботодавців-платників корпоративного НПФ роботодавець зобов’язаний сплатити пенсійні внески за раніше укладеними пенсійними контрактами, які підлягали сплаті до дня попередження про вихід зі складу засновників або роботодавців-платників зазначеного НПФ.

У разі припинення трудових відносин учасника корпоративного НПФ з роботодавцем-засновником або роботодавцем-платником цього НПФ пенсійний контракт, укладений на користь такого учасника НПФ, розривається. Цей учасник зобов’язаний укласти новий пенсійний контракт з адміністратором будь-якого іншого НПФ або у разі досягнення пенсійного віку укласти договір страхування довічної пенсії із страховиком або відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок. Якщо учасник НПФ не зробив це протягом 3 місяців з дня припинення трудових відносин, пенсійні кошти учасника підлягають передачі до відкритого НПФ, визначеного за рішенням ради такого НПФ. При цьому передача пенсійних коштів учасника НПФ оплачується таким учасником. Але у разі припинення трудових відносин згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (скорочення чисельності або штату працівників) витрати на переведення пенсійних коштів учасника НПФ до іншого НПФ, страховика або на пенсійний депозитний рахунок банку оплачуються роботодавцем (ч. 5 ст. 55 Закону № 1057).

Порядок страхування життя працівників

Усі види страхування, які застосовуються в Україні, встановлено Законом України «Про страхування» від 18.11.2021 № 1909-IX (далі — Закон про страхування). У цьому Законі видами страхування визначено класи страхування. Всі класи страхування наведено у статті 4 Закону про страхування.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону про страхування до класів страхування життя належать:

1) клас 19 — страхування життя (інше, ніж передбачено класами 20, 21, 22, 23);

2) клас 20 — страхування життя до шлюбу та до народження дитини;

3) клас 21 — інвестиційне страхування життя;

4) клас 22 — безперервне страхування здоров’я;

5) клас 23 — пенсійне страхування.

З вищенаведених класів страхування життя для роботодавців актуальним є клас 19 — страхування життя (інше, ніж передбачено класами 20, 21, 22, 23) (далі — страхування життя, клас страхування 19).

Страхування життя за класом страхування 19 є добровільним і може бути введено для працівників за рішенням роботодавця як один із заходів соціального забезпечення (у складі соціального пакету), передбаченого колективним договором. В цьому випадку страхування життя працівників здійснюють роботодавці за власні кошти.

Перш ніж укладати договір страхування життя на користь працівників (застрахованих осіб) зі страховиком (страховою компанією), роботодавцю (страхувальнику) необхідно отримати згоду на це від працівників. Для цього останні повинні подати роботодавцю заяву, в якій виразити готовність (бажання) бути застрахованими за класом страхування 19 (страхування життя). На підставі заяв працівників керівник підприємства видає наказ про страхування життя працівників, який повинен містити список працівників, які підлягають такому страхуванню.

Також перед укладенням договору страхування життя працівників роботодавець повинен переконатися, що страховик має право надавати такий вид страхування, а саме має ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування життя за обраними класами страхування (ч. 3 ст. 11, ч. 3 ст. 97 Закону про страхування). Найменування страховика, який отримав ліцензію на здійснення діяльності із страхування за класами страхування життя або має намір отримати таку ліцензію, повинно містити слово «життя» або похідні від нього (ч. 1 ст. 9 Закону про страхування). З цієї причини страховиків, які отримали ліцензію на страхування життя, називають «лайфовими» страховими компаніями (від англ. life — життя).

Згідно зі статтею 99 Закону про страхування договір страхування може укладатися із поданням страхувальником страховику заяви на страхування, в якій зазначається перелік обставин, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику при укладенні договору. Страхувальник перед укладенням договору страхування зобов’язаний надати страховику інформацію, що має істотне значення для прийняття страховиком рішення про укладення договору страхування.

У разі укладення договору страхування, в якому об’єктом страхування визначено життя застрахованої особи, у такому договорі зазначаються:

1) інформація для ідентифікації кожної застрахованої особи, що дає змогу однозначно встановити таку особу, та інша інформація, необхідна для визначення страхового тарифу та/або страхової премії щодо такої застрахованої особи;

2) страхове покриття та страхова премія щодо кожної застрахованої особи з урахуванням особливостей, встановлених законодавством для класу страхування (ризиків, груп ризиків, груп класів), за яким укладено договір страхування.

На практиці перед укладенням договору страхування життя працівників (за класом страхування 19) підприємство зазвичай надає страховій компанії:

• письмову заяву (за формою, встановленою страховиком, або в довільній формі), в якій висловлено намір укласти договір страхування життя працівників;
• заяви працівників про оформлення страхування життя за рахунок підприємства;
• наказ керівника підприємства про страхування життя працівників (див. вище);
• фінансову звітність (баланс, звіт про фінансовий стан), підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику — подаються тільки за запитом страховика.

Після вищевказаних підготовчих дій і узгодження всіх важливих аспектів страхування підприємство (страхувальник) укладає договір страхування життя працівників (за класом страхування 19) із страховою компанією (страховиком), в якому зазначається, зокрема, порядок сплати страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) підприємством на користь працівників.

Про основні терміни, які вживаються у Законі про страхування, загальні правила укладення та зміст (обов’язкова інформація) договору страхування, обов’язки і права страховика, страхувальника та застрахованої особи, що встановлені Законом про страхування, детально йдеться у статті попереднього номера журналу¹, тому на зазначених питаннях зупинятися не будемо. Нижче розглянемо лише ті положення нормативно-правових актів у сфері страхування, які встановлюють особливості страхування життя і визначають порядок отримання страхових виплат за класом страхування 19.

Особливості договору страхування життя визначено статтею 109 Закону про страхування. Характеристики та класифікаційні ознаки класу страхування 19 визначено у главі 21 розділу VI Положення про характеристики та класифікаційні ознаки класів страхування, особливості здійснення діяльності зі страхування та укладання договорів за класами страхування, затвердженого постановою Правління Національного банку України (далі — НБУ) від 25.12.2023 № 182 (далі — Положення № 182).

Відповідно до статті 109 Закону про страхування договір страхування життя може укладатися на визначений строк або діяти протягом життя застрахованої особи (довічно), передбачати різні комбінації ризиків за класами страхування, форми страхових виплат, включати накопичувальну (страхування на випадок дожиття до визначеного віку) та/або ризикову складову (страхування на випадок смерті та страхування на випадок допоміжних ризиків, зокрема смерті в результаті нещасного випадку, травми, хвороби, тілесних ушкоджень, тимчасової та/або постійної (стійкої) втрати працездатності), передбачати гарантований інвестиційний дохід та/або можливість участі у прибутках страховика, укладатися з фіксованим та/або змінюваними розмірами страхових сум, страхових виплат та/або страхових премій.

Згідно з пунктами 100–112 глави 21 розділу VI Положення № 182 клас страхування 19 включає ризик у межах класу страхування — страхування життя застрахованої особи та характеризується наявністю принаймні одного з таких основних ризиків, що передбачається у договорі страхування:

1) дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку такої особи;

2) дожиття застрахованої особи до визначеної договором дати;

3) смерть застрахованої особи.

Клас страхування 19 може передбачати страхування допоміжних ризиків, пов’язаних із життям, здоров’ям та/або працездатністю застрахованої особи, на умовах, визначених Законом про страхування та Положенням № 182, виключно з вищезазначеними основними ризиками.

Клас страхування 19 може передбачати страхування на визначений строк або довічно (протягом усього життя застрахованої особи).

Умови договору страхування життя за класом страхування 19 можуть передбачати в разі настання страхового випадку різні форми здійснення страхової виплати:

1) одноразової — у розмірі страхової суми або її частини чи з поверненням страхової премії або її частини;

2) у формі виплати страхової суми визначеними в договорі страхування життя частинами (в абсолютній величині та/або у відсотках від страхової суми);

3) у формі ануїтету — довічно або протягом визначеного договором страхування періоду.

Договір страхування життя за класом страхування 19 може передбачати наявність накопичувальної та/або ризикової складових.

Договір страхування життя з накопичувальною складовою повинен містити основний ризик дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку чи дати та може включати:

1) основний ризик смерті застрахованої особи;

2) допоміжні ризики.

Договір страхування життя з ризиковою складовою повинен містити основний ризик смерті застрахованої особи та може включати страхування допоміжних ризиків.

Договір страхування життя з накопичувальною складовою може укладатися:

1) з фіксованим розміром страхової суми та/або страхових виплат, фіксованим розміром страхових премій, визначеною періодичністю сплати такої страхової премії, з гарантованим інвестиційним доходом, визначеними умовами редукування та виплати викупної суми, а також може передбачати ризики страхування подружжя (далі — традиційний страховий продукт);

2) зі змінюваним розміром страхової суми та/або страхових премій та без гарантованого інвестиційного доходу (далі — універсальний страховий продукт).

Умови договору страхування життя (крім універсального страхового продукту) для кожної застрахованої особи, групи осіб та/або за договором в цілому повинні передбачати:

1) розмір страхової суми та/або страхових виплат за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків дожиття та смерті та/або розмір ануїтету, крім випадків, визначених Законом про страхування;

2) страховий тариф за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків дожиття та смерті та/або за договором страхування життя в цілому, крім випадків, визначених Положенням № 182;

3) розмір страхової премії та періодичність її сплати за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків дожиття та смерті та/або за договором страхування життя в цілому;

4) умови редукування (зменшення) страхових сум та/або страхових виплат у разі несплати страхувальником страхової премії у визначеному договором розмірі та строки (лише за договорами страхування життя з накопичувальною складовою);

5) розмір (величину) гарантованого інвестиційного доходу (лише за договорами страхування життя з накопичувальною складовою).

Договір страхування життя за універсальним страховим продуктом не повинен містити зазначення для кожної застрахованої особи та/або за договором у цілому:

1) розміру страхової суми та/або розміру виплат у вигляді ануїтету для основного ризику дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку чи дати. Порядок визначення розміру страхової суми зазначається у договорі страхування життя;

2) страхового тарифу для основного ризику дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку чи дати;

3) розміру страхової премії та періодичності її сплати для основного ризику дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку чи дати;

4) редукування (зменшення) розмірів страхових сум та/або страхових виплат (договір страхування може містити умови перерозподілу сплаченої страхової премії за дожиттям застрахованої особи на допоміжні ризики та основний ризик смерті застрахованої особи);

5) розміру (величини) гарантованого інвестиційного доходу.

Гарантований інвестиційний дохід не визначається для допоміжних ризиків, які містить договір страхування життя.

Відповідно до статті 109 Закону про страхування умова гарантованого інвестиційного доходу може бути визначена лише у договорі страхування життя, який містить накопичувальну складову.

Якщо договором страхування життя передбачено поєднання накопичувальної та ризикової складових, гарантований інвестиційний дохід не визначається для страхування на випадок допоміжних ризиків, зазначених у ризиковій складовій.

При укладенні договору страхування життя з гарантованим інвестиційним доходом за визначеними ризиками страховик зобов’язаний встановлювати страхові тарифи з урахуванням зазначеної в такому договорі ставки гарантованого інвестиційного доходу відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ.

Договір страхування життя може передбачати період очікування (період між завершенням періоду сплати страхової премії та очікуваним настанням страхового випадку за ризиком дожиття або завершенням строку дії договору).

Якщо договором страхування життя передбачено страхування страхових ризиків (комбінації ризиків), за якими страхові виплати встановлені у формі ануїтету, страхова сума та страховий тариф за такими ризиками в договорі не встановлюються.

Договором страхування життя може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та/або страхових виплат на суми, які визначаються страховиком один раз на рік за фінансовими результатами його діяльності за рік (участь у прибутках страховика) з урахуванням вимог нормативно-правових актів НБУ.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну), в тому числі за офіційним індексом інфляції, розмірів страхових сум та/або страхових виплат протягом дії договору страхування життя, за умови відповідної зміни розміру страхової премії. Така індексація не може здійснюватися за рахунок інвестиційного доходу та фінансових результатів діяльності страховика. Порядок та умови індексації визначаються договором страхування життя.

Договором страхування життя може бути передбачено право страховика у разі несплати страхувальником чергового страхового платежу в розмірі та у строки, передбачені договором страхування життя, в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхових сум та/або страхових виплат, про що страхувальник повідомляється протягом 30 календарних днів після здійснення такого зменшення (редукування) у письмовій формі у спосіб, встановлений договором страхування, який дає можливість встановити дату відправлення та отримання повідомлення, із зазначенням нового розміру страхових сум та/або страхових виплат. Страхувальник має право на редукування розмірів страхових сум та/або страхових виплат за договором страхування життя на кінець поточного періоду страхового покриття, за умови досягнення мінімальної страхової суми та/або страхової виплати, визначеної таким договором, або на викупну суму, розраховану відповідно до умов такого договору.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що страхування життя — це клас страхування, який передбачає обов’язок страховика (страхової компанії) за встановлену договором страхування плату (страховий внесок, страховий платіж, страхову премію) здійснити страхову виплату згідно з договором страхування в розмірі страхової суми, її частини та/або у вигляді регулярних послідовних страхових виплат, визначених в договорі страхування (ануїтету), у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до визначеної таким договором дати та/або до досягнення застрахованою особою визначеного договором віку.

Оподаткування та облік страхових платежів

З метою оподаткування страхування життя ділиться на довгострокове та інше.

Згідно з підпунктом 14.1.52 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) договір довгострокового страхування життя — договір страхування життя строком на 5 і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 5 років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвело до встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла 18-річного віку. При цьому платник податку – роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя.

Відповідно, всі інші договори страхування життя, які не відповідають вищенаведеним вимогам (наприклад, укладені на строк менше 5 років або передбачають будь-які часткові виплати протягом перших 5 років його дії), з метою оподаткування не вважаються договорами довгострокового страхування життя.

ПДФО та військовий збір

Згідно з підпунктом 164.2.16 ПКУ до оподатковуваного доходу платника податку (працівника) включається, тобто обкладається податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) і військовим збором (далі — ВЗ), сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до закону (тобто Закону № 1057), страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), у тому числі за договорами добровільного медичного страхування та за договором страхування додаткової пенсії, внесків на пенсійні вклади, внесків до фонду банківського управління, сплачена будь-якою особою – резидентом за платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються, зокрема:

в) роботодавцем-резидентом за свій рахунок за договорами недержавного пенсійного забезпечення платника податку та/або за договорами добровільного медичного страхування в межах 30% нарахованої заробітної плати такому працівнику;

г) резидентом Дія Сіті за свій рахунок за договорами недержавного пенсійного забезпечення та/або за договорами добровільного медичного страхування платника податку – гіг-спеціаліста в межах 30% нарахованої винагороди такому гіг-спеціалісту.

Таким чином, не оподатковується ПДФО і ВЗ сума пенсійних внесків та страхових платежів, сплачена:

– роботодавцем-резидентом за свій рахунок на користь працівника за договорами недержавного пенсійного забезпечення платника податку (працівника) та/або за договорами добровільного медичного страхування в межах 30% нарахованої заробітної плати такому працівнику в розрахунку на місяць;

– резидентом Дія Сіті за свій рахунок на користь гіг-спеціаліста за договорами недержавного пенсійного забезпечення платника податку (гіг-спеціаліста) та/або за договорами добровільного медичного страхування в межах 30% нарахованої винагороди такому гіг-спеціалісту в розрахунку на місяць.

Відповідно, оподатковується ПДФО і ВЗ сума пенсійних внесків і страхових платежів, сплачена:

– роботодавцем-резидентом за свій рахунок на користь працівника за договорами недержавного пенсійного забезпечення платника податку (працівника) та/або за договорами добровільного медичного страхування в сумі, що перевищує 30% нарахованої заробітної плати такому працівнику в розрахунку на місяць;

– резидентом Дія Сіті за свій рахунок на користь гіг-спеціаліста за договорами недержавного пенсійного забезпечення платника податку (гіг-спеціаліста) та/або за договорами добровільного медичного страхування в сумі, що перевищує 30% нарахованої винагороди такому гіг-спеціалісту в розрахунку на місяць.

У вищезазначених випадках сума пенсійних внесків і страхових платежів у вигляді перевищення 30% нарахованої заробітної плати працівнику (винагороди гіг-спеціалісту) в розрахунку на місяць (далі — сума перевищення) включається до оподатковуваного доходу працівника (гіг-спеціаліста) та підлягає обкладенню ПДФО і ВЗ на підставі підпункту 164.2.16 ПКУ.

Сума страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачена роботодавцем за договорами страхування життя працівників за класом страхування 19, незалежно від її розміру обкладається ПДФО і ВЗ на підставі підпункту 164.2.16 ПКУ.

За аналогією із сплатою страхових внесків страховику в межах добровільного медичного страхування, коли «натуральний» коефіцієнт (п. 164.5 ПКУ) при визначенні бази оподаткування ПДФО, на думку² ДФСУ, не застосовується (працівник не отримує від страхової компанії «натуральний» дохід), то і в разі сплати страхових внесків страховику в межах страхування життя, а також за наявності оподатковуваних пенсійних внесків (суми перевищення) «натуральний» коефіцієнт не застосовується (працівник отримує не «натуральний» дохід, а грошові виплати від страховика та НПФ).

В розділі І додатка 4ДФ до Податкового розрахунку дохід працівника у вигляді сум сплачених пенсійних внесків за договором недержавного пенсійного страхування (суми перевищення), які обкладаються ПДФО і ВЗ, і сум сплачених страхових внесків за договором страхування життя (абзац перший пп. 164.2.16 ПКУ) відображається за ознакою доходу «124». Дохід працівника у вигляді сум сплачених пенсійних внесків за договором недержавного пенсійного страхування, які не обкладаються ПДФО і ВЗ (пп. «в» і «г» пп. 164.2.16 ПКУ), в розділі І додатка 4ДФ до Податкового розрахунку відображається за ознакою доходу «125».

При виплаті працівнику оподатковуваного доходу у вигляді сум сплачених до НПФ пенсійних внесків або страхових внесків страховій компанії за договором довгострокового страхування життя, підприємство, як податковий агент, зобов’язане сплатити (перерахувати до бюджету) ПДФО і ВЗ в день виплати такого доходу, тобто в день перерахування пенсійного внеску до НПФ або страхового внеску страховій компанії (пп. 168.1.2 ПКУ). Суми ПДФО і ВЗ роботодавець за погодженням з працівником утримує з будь-якого (в т. ч. оподатковуваного) доходу працівника, оскільки саме одержувач доходу повинен бути платником ПДФО і ВЗ (податок сплачується від імені та за рахунок коштів платника податків — п. 18.1 ПКУ).³

Якщо працівник самостійно уклав договір страхування життя зі страховиком або договір недержавного пенсійного страхування з НПФ, і за заявою працівника роботодавець при виплаті йому заробітної плати її частину перераховує до НПФ у вигляді пенсійного внеску або страховиком у вигляді страхового внеску, то ПДФО і ВЗ з таких сум роботодавцем не сплачуються.

Зауважимо, що відповідно до пункту 164.6 ПКУ під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування ПДФО визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Стосовно вищенаведеної норми необхідно враховувати, що в даний час, як зазначалося вище, обов’язкового недержавного пенсійного забезпечення в Україні немає (не прийнято відповідний закон), тому обов’язкових страхових внесків до НПФ теж немає. Зменшення бази оподаткування ПДФО на суму пенсійних внесків, які роботодавці добровільно сплачують до НПФ на користь працівників, нормами ПКУ не передбачено.

Єдиний соціальний внесок

Згідно з пунктом 3.5 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі — Інструкція № 5), внески підприємств згідно з договорами добровільного пенсійного страхування (в т. ч. недержавного) працівників і членів їхніх сімей не належать до фонду оплати праці (далі — ФОП).

Крім того, платіж згідно з договором добровільного пенсійного страхування працівників і членів їх сімей вказано в пункті 2 розділу ІІ Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170 (далі — Перелік № 1170).

Таким чином, з пенсійних внесків, які сплачуються роботодавцем до НПФ на користь працівника, єдиний соціальний внесок (далі — ЄСВ), не сплачується.⁴

Що стосується страхування життя працівників, то відповідно до підпункту 2.3.4 Інструкції № 5 витрати в розмірі страхових внесків підприємств (крім випадків, зазначених у п. 3.5 цієї Інструкції) на користь працівників, пов’язаних з добровільним страхуванням (особистим, страхуванням майна), належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат ФОП. Зазначені суми включаються до ФОП в тому місяці, коли провадяться перерахування страхової компанії. Перелік № 1170 не містить страхових внесків (платежів) за страхуванням життя.

Отже, страхові внески (платежі), сплачені роботодавцями на користь працівників за договорами страхування життя, є базою нарахування ЄСВ (див. також лист Пенсійного фонду України від 26.08.2011 № 17928/03-20).

Бухгалтерський і податковий облік

Об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (далі — НП(С)БО) або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ (пп. 134.1.1 ПКУ). По витратах роботодавців на недержавне пенсійне страхування і страхування життя працівників ПКУ різниць не встановлює.

Таким чином, в податковому обліку операції зі сплати пенсійних внесків на недержавне пенсійне страхування та страхових внесків на страхування життя працівників відображаються в тому ж порядку, що і в бухгалтерському обліку.

Пунктом 21 НП(С)БО 16 «Витрати» визначено, що витрати операційної діяльності включають такий елемент як відрахування на соціальні заходи. До складу останніх включаються, зокрема, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства (п. 24 НП(С)БО 16 «Витрати»).

Отже, суми пенсійних внесків на недержавне пенсійне страхування та страхових внесків на страхування життя працівників в бухгалтерському обліку включаються до витрат і відображаються на рахунках в залежності від категорій працівників або в складі інших операційних витрат. У разі перерахування підприємством пенсійних внесків до НПФ і страхових внесків страховій компанії за тривалий період (рік і більше) такі витрати відносяться до витрат майбутніх періодів (рахунок 39) з подальшим їх списанням на відповідні витрати.

Розрахунки зі страховими організаціями по індивідуальному страхуванню персоналу підприємства відображаються на субрахунку 654 «За індивідуальним страхуванням».

Що стосується податку на додану вартість (далі — ПДВ), то згідно з підпунктом 196.1.3 ПКУ операції з надання послуг із страхування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, надання послуг із недержавного пенсійного забезпечення не є об’єктом обкладення ПДВ. Тому на вартість страхових платежів ПДВ страховою компанією і НПФ не нараховується.

ПРИКЛАД

Відображення в обліку перерахування внесків на недержавне пенсійне страхування і страхування життя працівника

У вересні 2024 року підприємство уклало з НПФ договір недержавного пенсійного страхування, а зі страховою компанією — договір страхування життя одного зі своїх працівників. Згідно із зазначеними договорами підприємство перераховує щомісяця на користь працівника пенсійний внесок в сумі 1500 грн до НПФ і страховий внесок в сумі 1300 грн страховій компанії. В жовтні 2024 року заробітна плата працівника становить 15 000 грн.

Визначимо, чи не перевищує в жовтні 2024 року розмір щомісячного пенсійного внеску до НПФ по працівнику встановлене обмеження в розмірі 30% заробітної плати працівника з метою обкладення ПДФО і ВЗ.

Розмір обмеження (30% заробітної плати за жовтень):

15 000 грн х 30% = 4500 грн

Розмір пенсійного внеску до НПФ не перевищує обмеження в розмірі 30% заробітної плати працівника за жовтень (1500 грн < 4500 грн), тому сума пенсійного внеску до НПФ не обкладається ПДФО і ВЗ. Сума страхового внеску, що сплачується згідно з договором страхування життя (1300 грн), в повному обсязі обкладається ЄСВ, ПДФО і ВЗ.

При перерахуванні внесків до НПФ та страховій компанії ПДФО і ВЗ сплачуються підприємством спочатку за свій рахунок, а потім на підставі домовленості з працівником сума, що дорівнює сплаченим ПДФО і ВЗ, утримується з оподатковуваного доходу працівника — його заробітної плати.

В бухгалтерському обліку підприємства операції перерахування пенсійного внеску до НПФ і страхового внеску страховій компанії відображаються таким чином:

№ з/п	Зміст операції	Бухгалтерський облік		Сума, грн
		Д-т	К-т
1	Перераховано пенсійний внесок до НПФ і страховий внесок страховій компанії: 1500 + 1300	654	311	2800,00
2	Віднесено суму внесків до витрат	949	654	2800,00
3	Нараховано ЄСВ на суму страхового внеску страховій компанії: 1300 грн х 22%	92	651	286,00
4	Нараховано оподатковуваний дохід працівнику (страховий внесок — 1300 грн)	949	663	1300,00
5	Нараховано ПДФО на суму оподатковуваного доходу: 1300 грн х 18%	663	641/пдфо
6	Нараховано ВЗ на суму оподатковуваного доходу: 1300 грн х 1,5%	663	642/вз	19,50
7	Перераховано ЄСВ	651	311	286,00
8	Перераховано ПДФО	641/пдфо	311	234,00
9	Перераховано ВЗ	642/вз	311	19,50
10	Утримано із заробітної плати працівника суми ПДФО і ВЗ: 234 + 19,50	661	663	253,50

_____________________________________________________________________________

Податкові наслідки розірвання роботодавцем договорів
недержавного пенсійного страхування та страхування життя

Згідно з абзацом першим статті 123-1 ПКУ якщо договір довгострокового страхування життя (див. пп. 14.1.52 ПКУ) чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення (див. пп. 14.1.116 ПКУ) зокрема, договір страхування додаткової пенсії (див. пп. 14.1.52-2 ПКУ), протягом перших 5 років його дії розривається з будь-яких причин, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цієї статті (див. нижче), до закінчення мінімального строку його дії або до настання відповідного страхового випадку, встановлених ПКУ та іншим законодавством (зокрема, Законом про страхування, Законом № 1057), в результаті чого відбувається часткова страхова виплата, виплата викупної суми чи повне припинення зобов’язань страховика за таким договором перед таким платником податку або порушуються інші вимоги, встановлені ПКУ до таких договорів (тобто вимоги, зазначені в підпунктах 14.1.52, 14.1.52-2, 14.1.116 ПКУ), то платник податків — страхувальник, який визнав у бухгалтерському обліку витрати, зобов’язаний збільшити фінансовий результат до оподаткування звітного періоду на суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на кінець звітного періоду, в якому відбулося розірвання договору або такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим ПКУ.

Абзацом другим статті 123-1 ПКУ встановлено, що податкові зобов’язання страховика у зв’язку з обставинами, зазначеними в абзаці першому цієї статті, за період до кінця звітного періоду, в якому відбулося розірвання договору довгострокового страхування життя або договору страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договору страхування додаткової пенсії, або такий договір перестав відповідати вимогам, передбаченим ПКУ, коригуванню не підлягають.

Штрафні санкції за заниження об’єкта оподаткування з податку на прибуток у випадках, визначених цією статтею, як до страховика, так і до платника податків (страхувальника) не застосовуються.

Відповідно до абзацу четвертого статті 123-1 ПКУ договір довгострокового страхування життя чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, договір страхування додаткової пенсії, в якому страхувальником є роботодавець, може передбачати:

– заміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи;

– зміну страховика на нового страховика.

При цьому така зміна страхувальника (страховика) повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та страховиком (страхувальником), за умови отримання відповідної згоди від застрахованої особи у порядку, визначеному законодавством та/або договором страхування.

Таким чином, коригування фінансового результату, передбачене у статті 123-1 ПКУ, застосовується до договору страхування життя та договору недержавного пенсійного забезпечення у випадках, якщо в результаті припинення трудових відносин між роботодавцем і працівником договір страхування життя чи договір недержавного пенсійного забезпечення перестав відповідати вимогам, передбаченим статтею 14 ПКУ (наприклад, договір довгострокового страхування життя був розірваний протягом перших 5 років через звільнення працівника незалежно від підстав, при цьому не відбулася заміна страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника).