Разъяснение Минэкономики «Комментарий к Закону Украины от 18 июля 2022 года № 2421-IX «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины об урегулировании трудовых отношений с нефиксированным рабочим временем» от 16.08.2022Роз’яснення Мінекономіки «Коментар до Закону України від 18 липня 2022 року № 2421-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом» від 16.08.2022

МИНИСТЕРСТВО ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ

ДИРЕКТОРАТ РАЗВИТИЯ РЫНКА ТРУДА И УСЛОВИЙ ОПЛАТЫ ТРУДА

РАЗЪЯСНЕНИЕ

от 16.08.2022

Комментарий к Закону Украины от 18 июля 2022 года № 2421-IX
«О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины
об урегулировании трудовых отношений с нефиксированным рабочим временем»

Изменения в Кодексе законов о труде

1) дополнить статьей 21¹ следующего содержания:

«Статья 21¹. Трудовой договор с нефиксированным рабочим временем

Трудовой договор с нефиксированным рабочим временем — это особый вид трудового договора, условиями которого не установлено конкретное время выполнения работы, обязанность работника выполнять которую возникает исключительно в случае предоставления работодателем предусмотренной этим трудовым договором работы без гарантирования того, что такая работа будет предоставляться постоянно, но с соблюдением условий оплаты труда, предусмотренных этой статьей.

Работодатель самостоятельно определяет необходимость и время привлечения работника к работе, объем работы и в предусмотренный трудовым договором срок согласовывает с работником режим работы и продолжительность рабочего времени, необходимого для выполнения соответствующей работы. При этом должны соблюдаться требования законодательства о продолжительности рабочего времени и времени отдыха.

Комментарий: в отличие от обычного трудового договора, которым устанавливается обязанность работодателя обеспечивать работника работой на постоянной основе и обязанность работника постоянно присутствовать на рабочем месте в соответствии с установленным графиком работы, трудовой договор с нефиксированным рабочим временем (ТДНВ) предусматривает выполнение работы при нестандартных условиях труда, то есть работодатель предоставляет и оплачивает работу, а работник ее выполняет только при наличии такой работы.

ТДНВ может использоваться в тех случаях, когда у работодателя возникает потребность в привлечении к труду лиц на нерегулярной основе для выполнения тех или иных работ, имеющих непостоянный, но повторяющийся характер.

Необходимость и время привлечения работника к работе по ТДНВ, объем работы определяются работодателем самостоятельно в зависимости от его хозяйственных нужд.

Максимальное время такого привлечения не может превышать нормальную продолжительность рабочего времени, предусмотренную законодательством о труде (40 часов в неделю).

Количество трудовых договоров с нефиксированным рабочим временем у одного работодателя не может превышать 10 процентов общего количества трудовых договоров, стороной которых является этот работодатель.

Работодатель (работодатель – физическое лицо), использующий труд менее 10 работников, может заключать не более одного трудового договора с нефиксированным рабочим временем.

Комментарий: указанными ограничениями устанавливается лимит на использование ТДНВ.

Считаем, что при определении допустимого количества ТДНВ в общее количество трудовых договоров, стороной которых является этот работодатель, необходимо включать, в частности, и ТДНВ, которые будут заключены. Например, если у работодателя перед заключением ТДНВ работает 36 работников по обычным трудовым договорам, то такой работодатель может заключить 4 ТДНВ, поскольку в таком случае общая численность его работников составит 40 человек ((36 + 4) х 10% = 4).

При этом не считаем возможным при определении доли 10% округлять количество работников, которые могут работать по ТДНВ, до большего целого числа. Например, если общее количество трудовых договоров, стороной которых является этот работодатель, составляет 17 человек, то такой работодатель может заключить не более 1 ТДНВ ((17 + 1) х 10% = 1,8), поскольку для возможности заключения 2 ТДНВ общее количество трудовых договоров должно составлять не менее 20 (20 х 10% = 2).

Трудовой договор с нефиксированным рабочим временем должен содержать, в частности, информацию о:

способе и минимальном сроке уведомления работника о начале выполнения работы, который должен быть достаточным для своевременного начала выполнения работником своих обязанностей;

способе и максимальном сроке уведомления от работника о готовности приступить к работе или об отказе от ее выполнения в случаях, предусмотренных частью восьмой этой статьи;

интервалах, во время которых от работника могут требовать работать (базовые часы и дни).

Комментарий: законодательство не содержит конкретных требований по способу уведомления работника о начале выполнения работы. Такое уведомление может осуществляться письменно, с помощью средств электронных коммуникаций, путем заключения актов о выполнении работы и т. п. Также нет специальных требований по особенностям установления сроков. Такие сроки могут быть установлены в неделях, днях или часах в зависимости от содержания и специфики выполняемой работы. При этом следует учесть, что такой срок уведомления работника должен быть достаточным для своевременного начала выполнения работником своих обязанностей.

В ТДНВ обязательно указывается способ и максимальный срок уведомления работника о готовности приступить к работе или об отказе от ее выполнения в случаях, предусмотренных частью восьмой этой статьи. Так, работник имеет право отказаться от выполнения работы, если работодатель требует выполнения работы за пределами базовых дней и часов, или если он был уведомлен о наличии работы с нарушением минимальных сроков, определенных ТДНВ.

Под базовыми днями и часами следует понимать временные интервалы, в которые в соответствии с условиями ТДНВ от работника потенциально могут требовать работать. При этом работа в базовые дни и часы может предоставляться только при наличии соответствующей потребности работодателя. Если работа не предоставляется — оплата труда не осуществляется (за исключением гарантий, предусмотренных частями двенадцатой, тринадцатой этой статьи).

Примерная форма трудового договора с нефиксированным рабочим временем утверждается центральным органом исполнительной власти, обеспечивающим формирование государственной политики в сфере трудовых отношений.

Комментарий: примерная форма договора имеет необязательный и рекомендательный характер. В то же время при заключении ТДНВ в содержании такого договора должны присутствовать условия, обязательные в соответствии с законом:

• способ и минимальный срок уведомления работника о начале выполнения работы, который должен быть достаточным для своевременного начала выполнения работником своих обязанностей;
• способ и максимальный срок уведомления работника о готовности приступить к работе или об отказе от ее выполнения в случаях, предусмотренных частью восьмой этой статьи;
• интервалы, во время которых от работника могут требовать работать (базовые часы и дни);
• размер оплаты труда за привлечение к работе за пределами базовых дней или часов;
• дополнительные основания для прекращения ТДНВ (при необходимости).

Количество базовых часов, во время которых от работника могут требовать работать, не может превышать 40 часов в неделю, а количество базовых дней не может превышать 6 дней в неделю.

Комментарий: нормой регламентируются максимальные пределы установления базовых часов и дней, устанавливаемых в ТДНВ. При этом стороны имеют полную свободу в установлении этих интервалов в пределах максимальных норм. Например, это могут быть как 3 дня в неделю по 12 часов в день (всего 36 часов) или 5 дней в неделю по 8 часов в день (всего 40 часов). При этом минимальная продолжительность рабочего времени работника, которая может быть установлена в ТДНВ, составляет не менее 32 часов в месяц.

Работник имеет право отказаться от выполнения работы, если работодатель требует выполнения работы за пределами базовых дней и часов, или если он был уведомлен о наличии работы с нарушением минимальных сроков, определенных трудовым договором с нефиксированным рабочим временем.

Отказ работника от выполнения работы в базовые дни и часы является основанием для привлечения его к дисциплинарной ответственности, кроме случаев отказа в связи с временной нетрудоспособностью либо выполнением государственных или общественных обязанностей, а также уведомлением работодателя работника о наличии работы с нарушением минимальных сроков, определенных трудовым договором с нефиксированным рабочим временем.

Комментарий: нормами закрепляются гарантии работника касательно права отказаться от выполнения работы, если:

работодатель требует выполнения работы за пределами базовых дней и часов, установленных ТДНВ;

работодатель требует выполнения работы в пределах базовых дней и часов, установленных в ТДНВ, но сообщил об этом работнику с нарушением минимальных сроков уведомления, определенных в ТДНВ;

работодатель требует выполнения работы в пределах базовых дней и часов, установленных в ТДНВ, но работник находится в состоянии временной нетрудоспособности, удостоверенной в установленном порядке;

работодатель требует выполнения работы в пределах базовых дней и часов, установленных в ТДНВ, но работник привлечен к выполнению государственных или общественных обязанностей;

Заработная плата выплачивается работнику, выполняющему работу на основании трудового договора с нефиксированным рабочим временем, за фактически отработанное время.

При сдельной системе оплаты труда заработная плата выплачивается работнику за фактически выполненную работу по установленным в трудовом договоре с нефиксированным рабочим временем сдельным расценкам.

Минимальная продолжительность рабочего времени работника, выполняющего работу на основании трудового договора с нефиксированным рабочим временем, в течение календарного месяца составляет 32 часа. Если работник в течение календарного месяца выполнял работу менее 32 часов, ему должна быть выплачена заработная плата не менее чем за 32 часа рабочего времени в соответствии с условиями оплаты труда, определенными трудовым договором.

В случае непредоставления работодателем работы работнику, выполняющему работу на основании трудового договора с нефиксированным рабочим временем, заработная плата при сдельной системе оплаты труда в течение календарного месяца должна быть выплачена работнику в размере не менее размера заработной платы работника соответствующей квалификации, оплата труда которого осуществляется по почасовой системе — за 32 часа рабочего времени.

Комментарий: оплата труда осуществляется исключительно за время привлечения работодателем такого работника к указанной работе. Если в течение месяца у работодателя не возникла необходимость привлечения работника к работе, устанавливаются минимальные гарантии по оплате труда такого работника.

В случае согласия работника на привлечение к работе за пределами базовых дней или часов его работа оплачивается в размере не менее предусмотренного условиями трудового договора, а в случае превышения нормальной продолжительности рабочего времени — в порядке, предусмотренном статьей 106 этого Кодекса.

Комментарий: в случае согласия работника на привлечение к работе за пределами базовых дней и часов такая работа должна быть оплачена в размере, определенном в ТДНВ.

Если работа выполняется за пределами базовых дней и часов, но общее время работы работника не превышает определенной договором нормальной продолжительности рабочего времени, такая работа должна быть оплачена в размере, определенном в трудовом договоре.

Оплата работы в соответствии со статьей 106 КЗоТ (в двойном размере) осуществляется за работу по ТДНВ, если фактическое количество отработанных работником часов превышает нормальную продолжительность рабочего времени, установленную законом (40 часов в неделю). При этом в двойном размере оплачивается разность между фактическим количеством отработанных работником часов и нормальной продолжительностью рабочего времени, установленной законом (40 часов в неделю).

Работодатель не может запрещать или препятствовать работнику, выполняющему работу на основании трудового договора с нефиксированным рабочим временем, выполнять работу по трудовым договорам с другими работодателями. Выполнение работы на условиях нефиксированного рабочего времени не влечет за собой каких-либо ограничений объема трудовых прав работников.

Комментарий: в соответствии со статьей 21 КЗоТ работник имеет право реализовать свои способности к производительному и творческому труду путем заключения трудового договора на одном или одновременно на нескольких предприятиях, в учреждениях, организациях, если иное не предусмотрено законодательством, коллективным договором или соглашением сторон.

В то же время согласно нормам статьи 21¹ КЗоТ работодатель не может запрещать или препятствовать работнику, выполняющему работу на основании трудового договора с нефиксированным рабочим временем, выполнять работу по другим трудовым договорам.

Таким образом, специальной нормой предусмотрено, что в трудовом договоре с нефиксированным рабочим временем запрещается устанавливать условие относительно ограничений работнику выполнять работу по другим трудовым договорам.

В трудовом договоре с нефиксированным рабочим временем могут устанавливаться дополнительные основания для его прекращения, которые должны быть связаны со способностями или поведением работника либо другими причинами экономического, технологического, структурного или аналогичного характера.

Комментарий: по общему правилу исчерпывающий перечень оснований для прекращения или расторжения трудового договора приведен в статьях 36, 38, 39, 40 и 41 КЗоТ.

В то же время в ТДНВ могут устанавливаться дополнительные основания для его прекращения, которые должны быть связаны со способностями или поведением работника или другими причинами экономического, технологического, структурного или аналогичного характера.

Законодательством не определен перечень вышеупомянутых причин, но, по нашему мнению, они должны иметь объективный и обоснованный характер.

Считаем целесообразным отметить, что установление в ТДНВ условия о сроке его действия также может быть связано с причинами экономического, технологического, структурного или аналогичного характера, при которых возникает необходимость привлечения работника только на ограниченный период выполнения работы.

Работник, отработавший на условиях трудового договора с нефиксированным рабочим временем более 12 месяцев, имеет право обращаться к работодателю с требованием заключения срочного или бессрочного трудового договора на условиях общеустановленного у работодателя графика работы с соответствующей оплатой труда.

По результатам рассмотрения указанного требования работодатель обязан в течение 15 календарных дней со дня обращения работника заключить с ним срочный или бессрочный трудовой договор или предоставить ему в письменной форме обоснованный ответ об отказе заключить такой трудовой договор.

В случае отказа работодателя заключить такой срочный или бессрочный трудовой договор, работник имеет право повторно обращаться с соответствующим требованием в течение всего срока действия трудового договора с нефиксированным рабочим временем, но не ранее чем через 90 дней со дня получения ответа работодателя по предыдущему его требованию»;

Комментарий: устанавливается право работника на заключение трудового договора с более благоприятными условиями труда. Если у работодателя на момент обращения работника с соответствующим требованием имеются вакантные должности на условиях срочного или бессрочного договора, работодатель обязан в течение 15 календарных дней со дня обращения работника заключить с ним срочный или бессрочный трудовой договор. В то же время законом установлена возможность работодателя предоставить работнику в письменной форме обоснованный ответ об отказе заключить такой трудовой договор. Обоснованность такого ответа имеет оценочный характер и в каждом конкретном случае зависит от существующих обстоятельств, сложившихся у такого работодателя.

2) часть первую статьи 24 дополнить пунктом 6² следующего содержания:

«6²) при заключении трудового договора с нефиксированным рабочим временем»;

Комментарий: заключение трудового договора в письменном виде при принятии на работу работника по ТДНВ является обязательным.

Стоит отметить, что на сегодня в соответствии с частью первой статьи 2 Закона Украины «Об организации трудовых отношений в условиях военного положения» в период действия военного положения стороны по согласию определяют форму трудового договора. Таким образом, в период действия военного положения письменная форма такого договора не является обязательной. В то же время при заключении ТДНВ в содержании такого договора обязательно должны присутствовать условия, обязательные в соответствии с законом:

• способ и минимальный срок уведомления работника о начале выполнения работы, который должен быть достаточным для своевременного начала выполнения работником своих обязанностей;
• способ и максимальный срок уведомления работника о готовности приступить к работе или об отказе от ее выполнения в случаях, предусмотренных частью восьмой этой статьи;
• интервалы, во время которых от работника могут требовать работать (базовые часы и дни);
• размер оплаты труда за привлечение к работе за пределами базовых дней или часов;
• дополнительные основания для прекращения ТДНВ (при необходимости).

Таким образом, с целью предотвращения возникновения трудовых споров рекомендуем фиксировать вышеупомянутые условия в письменной форме.

3) пункт 8 части первой статьи 36 изложить в такой редакции:

«8) основания, предусмотренные трудовым договором с нефиксированным рабочим временем, контрактом»;

Комментарий: в ТДНВ могут устанавливаться дополнительные основания для его прекращения, которые должны быть связаны со способностями или поведением работника либо другими причинами экономического, технологического, структурного или аналогичного характера. Такое прекращение трудового договора происходит согласно пункту 8 части первой статьи 36 КЗоТ.

4) в статье 265:

в части второй:

абзац второй изложить в следующей редакции:

«фактического допуска работника к работе без оформления трудового договора (контракта), оформления работника на неполное рабочее время или по трудовому договору с нефиксированным рабочим временем в случае фактического выполнения работы в течение всего рабочего времени, установленного на предприятии, и выплаты заработной платы (вознаграждения) без начисления и уплаты единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование и налогов — в десятикратном размере минимальной заработной платы, установленной законом на момент выявления нарушения, за каждого работника, в отношении которого совершено нарушение, а к юридическим лицам и физическим лицам – предпринимателям, которые используют наемный труд и являются плательщиками единого налога первой – третьей групп, применяется предупреждение»;

Комментарий: Фактический допуск работника к работе по трудовому договору с нефиксированным рабочим временем в случае фактического выполнения работы в течение всего рабочего времени, установленного на предприятии, и выплаты заработной платы (вознаграждения) без начисления и уплаты единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование и налогов влечет за собой наложение штрафа в десятикратном размере минимальной заработной платы, установленной законом на момент выявления нарушения, за каждого работника, в отношении которого совершено нарушение, а к юридическим лицам и физическим лицам – предпринимателям, которые используют наемный труд и являются плательщиками единого налога первой – третьей групп, применяется предупреждение.

В то же время не может считаться нарушением фактическое выполнение работы по ТДНВ в течение всего рабочего времени, установленного на предприятии, если такая работа выполняется работником в базовые дни и часы, предусмотренные ТДНВ, а также при условии уплаты единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование и налогов с заработной платы, начисленной работнику за время выполнения работы.

абзацы девятый и десятый заменить тремя новыми абзацами следующего содержания:

«превышения установленного статьей 21¹ этого Кодекса допустимого количества трудовых договоров с нефиксированным рабочим временем или ведения недостоверного учета рабочего времени работника, работающего по трудовому договору с нефиксированным рабочим временем, относительно фактически выполняемой им работы — в трехкратном размере минимальной заработной платы, установленной законом на момент выявления нарушения, за каждого работника, в отношении которого совершено нарушение;

нарушения прочих требований законодательства о труде, кроме предусмотренных абзацами вторым – девятым этой части, — в размере минимальной заработной платы за каждое такое нарушение;

совершения нарушения, предусмотренного абзацем десятым этой части, повторно в течение года со дня выявления нарушения — в двукратном размере минимальной заработной платы за каждое такое нарушение»;

Комментарий: согласно части третьей, четвертой статьи 21¹ КЗоТ количество трудовых договоров с нефиксированным рабочим временем у одного работодателя не может превышать 10 процентов общего количества трудовых договоров, стороной которых является этот работодатель. Работодатель (работодатель – физическое лицо), использующий труд менее 10 работников, может заключать не более одного трудового договора с нефиксированным рабочим временем.

Относительно правильности определения допустимого количества ТДНВ — см. комментарий к частям третьей, четвертой статьи 21¹ КЗоТ.

в части шестой слово «девятым» заменить словом «десятым»;

в части седьмой слово «десятым» заменить словами «девятым, одиннадцатым»;

часть восьмую изложить в такой редакции:

«Штрафы, указанные в абзаце втором части второй этой статьи, могут быть наложены центральным органом исполнительной власти, указанным в части четвертой этой статьи, без осуществления мероприятий государственного надзора (контроля) на основании решения суда об оформлении трудовых отношений с работником, выполнявшим работу без заключения трудового договора, и установления периода такой работы либо работы на условиях неполного рабочего времени или по трудовому договору с нефиксированным рабочим временем в случае фактического выполнения работы в течение всего рабочего времени, установленного на предприятии, в учреждении, организации».

Изменения в Законе Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование»

Часть пятую статьи 8 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» (Ведомости Верховной Рады Украины, 2011 г., № 2 – 3, ст. 11; 2016 г., № 5, ст. 47) дополнить абзацем четвертым следующего содержания:

«При начислении заработной платы (доходов) работникам, работающим по трудовому договору с нефиксированным рабочим временем, ставка единого взноса, установленная этой частью, применяется к определенной базе начисления независимо от ее размера».

Комментарий: в соответствии с пунктом 1 части первой статьи 7 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» (далее — Закон № 2464-VI) единый взнос начисляется для плательщиков, указанных в пунктах 1 (кроме абзаца седьмого) части первой статьи 4 этого Закона (работодатели), — на сумму начисленной каждому застрахованному лицу заработной платы по видам выплат, включающим основную и дополнительную заработную плату, прочие поощрительные и компенсационные выплаты, в том числе в натуральной форме, которые определяются в соответствии с Законом Украины «Об оплате труда» и сумму вознаграждения физическим лицам за выполнение работ (оказание услуг) по гражданско-правовым договорам.

Согласно части пятой статьи 8 Закона единый взнос для плательщиков, указанных в статье 4 этого Закона, устанавливается в размере 22 процента к определенной статьей 7 этого Закона базе начисления единого взноса.

В случае если база начисления единого взноса не превышает размер минимальной заработной платы, установленной законом на месяц, за который получен доход, сумма единого взноса рассчитывается как произведение размера минимальной заработной платы, установленной законом на месяц, за который получен доход (прибыль), и ставки единого взноса.

В то же время при начислении заработной платы (доходов) работникам, работающим по трудовому договору с нефиксированным рабочим временем, ставка единого взноса, установленная этой частью, применяется к определенной базе начисления независимо от ее размера.

Таким образом, для работников, работающих по ТДНВ, размер единого взноса рассчитывается как произведение ставки единого взноса на фактическую сумму начисленной застрахованному лицу заработной платы.

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

ДИРЕКТОРАТ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ ТА УМОВ ОПЛАТИ ПРАЦІ

РОЗ’ЯСНЕННЯ

від 16.08.2022

Коментар до Закону України від 18 липня 2022 року № 2421-IX
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом»

Зміни до Кодексу законів про працю

1) доповнити статтею 21¹ такого змісту:

«Стаття 21¹. Трудовий договір з нефіксованим робочим часом

Трудовий договір з нефіксованим робочим часом — це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретний час виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених цією статтею.

Роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому повинні дотримуватися вимоги законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.

Коментар: на відміну від звичайного трудового договору, яким встановлюється обов’язок роботодавця забезпечувати працівника роботою на постійній основі та обов’язок працівника бути постійно присутнім на робочому місці відповідно до встановленого графіку роботи, трудовий договір з нефіксованим робочим часом (ТДНЧ) передбачає виконання роботи за нестандартних умов праці, тобто роботодавець надає і оплачує роботу, а працівник її виконує — лише за наявності такої роботи. 

ТДНЧ може використовуватися у тих випадках, коли у роботодавця виникає потреба у залученні до праці осіб на нерегулярній основі для виконання тих чи інших робіт, які носять непостійний, але повторюваний характер.

Необхідність та час залучення працівника до роботи за ТДНЧ, обсяг роботи визначаються роботодавцем самостійно в залежності від його господарських потреб.

Максимальний час такого залучення не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу, передбаченої законодавством про працю (40 годин на тиждень).

Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець.

Роботодавець (роботодавець – фізична особа), який використовує працю менше ніж 10 працівників, може укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.

Коментар: вищезазначеними обмеженнями встановлюється ліміт на використання ТДНЧ.

Вважаємо, що при визначенні допустимої кількості ТДНЧ до загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець, необхідно включати, зокрема, і ті ТДНЧ, які будуть укладені. Наприклад, якщо у роботодавця перед укладенням ТДНЧ працює 36 працівників за звичайними трудовими договорами, то такий роботодавець може укласти 4 ТДНЧ, оскільки в такому випадку загальна чисельність його працівників становитиме 40 осіб ((36 + 4) х 10% = 4).

При цьому не вважаємо можливим при визначенні частки 10% округлювати кількість працівників, які можуть працювати за ТДНЧ, до більшого цілого числа. Наприклад, якщо загальна кількість трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець, становить 17 осіб, то такий роботодавець може укласти не більше 1 ТДНЧ ((17 + 1) х 10% = 1,8), тому що для можливості укладення 2 ТДНЧ загальна кількість трудових договорів повинна становити щонайменше 20 (20 х 10% = 2).

Трудовий договір з нефіксованим робочим часом повинен містити, зокрема, інформацію про:

спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;

спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті;

інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні).

Коментар: законодавство не містить конкретних вимог щодо способу повідомлення працівника про початок виконання роботи. Таке повідомлення може здійснюватися письмово, за допомогою засобів електронних комунікацій, шляхом укладення актів про виконання роботи тощо. Також немає спеціальних вимог щодо особливостей встановлення строків. Такі строки можуть бути встановлені в тижнях, днях або годинах в залежності від змісту та специфіки виконуваної роботи. При цьому варто врахувати, що такий строк повідомлення працівника повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків.

В ТДНЧ обов’язково зазначається спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті. Так, працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Під базовими днями та годинами слід розуміти часові інтервали, в які відповідно до умов ТДНЧ від працівника потенційно можуть вимагати працювати. При цьому робота в такі базові дні та години може надаватися тільки за наявності відповідної потреби роботодавця. Якщо робота не надається — оплата праці не здійснюється (за винятком гарантій, передбачених частинами дванадцятою, тринадцятою цієї статті).

Примірна форма трудового договору з нефіксованим робочим часом затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Коментар: примірна форма договору має необов’язковий та рекомендаційний характер. Водночас при укладенні ТДНЧ у змісті такого договору мають бути присутні умови, які є обов’язковими відповідно до закону:

• спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;
• спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті;
• інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні);
• розмір оплати праці за залучення до роботи поза межами базових днів або годин;
• додаткові підстави для припинення ТДНЧ (за необхідності).

Кількість базових годин, під час яких від працівника можуть вимагати працювати, не може перевищувати 40 годин на тиждень, а кількість базових днів — не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Коментар: нормою регламентується максимальні межі встановлення базових годин та днів, які встановлюються у ТДНЧ. При цьому сторони мають повну свободу у встановленні цих інтервалів в межах максимальних норм. Наприклад, це можуть бути як 3 дні на тиждень по 12 годин на день (загалом 36 годин) або 5 днів на тиждень по 8 годин на день (загалом 40 годин). При цьому мінімальна тривалість робочого часу працівника, яка може бути встановлена у ТДНЧ, становить не менше 32 годин на місяць.

Працівник має право відмовитися від виконання роботи, якщо роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин або якщо йому було повідомлено про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, крім випадків відмови у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи виконанням державних або громадських обов’язків, а також повідомленням роботодавцем працівнику про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Коментар: нормами закріплюються гарантії працівника щодо права відмовитися від виконання роботи, якщо:

роботодавець вимагає виконання роботи поза межами базових днів та годин, встановлених ТДНЧ;

роботодавець вимагає виконання роботи в межах базових днів та годин, встановлених у ТДНЧ, але повідомив про це працівника із порушенням мінімальних строків повідомлення, визначених у ТДНЧ;

роботодавець вимагає виконання роботи в межах базових днів та годин, встановлених у ТДНЧ, але працівник перебуває в стані тимчасової непрацездатності, засвідченої в установленому порядку;

роботодавець вимагає виконання роботи в межах базових днів та годин, встановлених у ТДНЧ, але працівник залучений до виконання державних або громадських обов’язків;

Заробітна плата виплачується працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час.

За відрядної системи оплати праці заробітна плата виплачується працівникові за фактично виконану роботу за встановленими у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом відрядними розцінками.

Мінімальна тривалість робочого часу працівника, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, протягом календарного місяця становить 32 години. Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.

У разі ненадання роботодавцем роботи працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, заробітна плата за відрядної системи оплати праці протягом календарного місяця повинна бути виплачена працівникові у розмірі, не меншому за розмір заробітної плати працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, — за 32 години робочого часу.

Коментар: оплата праці здійснюється виключно за час залучення роботодавцем такого працівника до зазначеної роботи. Якщо протягом місяця у роботодавця не виникло потреби залучення працівника до роботи, встановлюються мінімальні гарантії щодо оплати праці такого працівника.

У разі згоди працівника на залучення до роботи поза межами базових днів або годин його робота оплачується у розмірі, не меншому ніж передбачено умовами трудового договору, а у разі перевищення нормальної тривалості робочого часу — в порядку, передбаченому статтею 106 цього Кодексу.

Коментар: у випадку згоди працівника на залучення до роботи поза межами базових днів та годин, така робота має бути оплачена у розмірі, визначеному у ТДНЧ.

Якщо робота виконується поза межами базових днів та годин, але загальний час роботи працівника не перевищує визначеної договором нормальної тривалості робочого часу, така робота має бути оплачена у розмірі, визначеному у трудовому договорі.

Оплата роботи відповідно до статті 106 КЗпП (в подвійному розмірі) провадиться за роботу по ТДНЧ, якщо фактична кількість відпрацьованих працівником годин перевищує нормальну тривалість робочого часу, встановлену законом (40 годин на тиждень). При цьому у подвійному розмірі оплачується різниця між фактичною кількістю відпрацьованих працівником годин та нормальною тривалістю робочого часу, яка встановлена законом (40 годин на тиждень).

Роботодавець не може забороняти або перешкоджати працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, виконувати роботу за трудовими договорами з іншими роботодавцями. Виконання роботи на умовах нефіксованого робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Коментар: відповідно до статті 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Водночас відповідно до норм статті 21¹ КЗпП роботодавець не може забороняти або перешкоджати працівникові, що виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, виконувати роботу за іншими трудовими договорами.

Таким чином, спеціальною нормою передбачено, що у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом забороняється встановлювати умову щодо обмежень працівникові виконувати роботу за іншими трудовими договорами.

У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов’язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.

Коментар: за загальним правилом вичерпний перелік підстав для припинення або розірвання трудового договору наведено у статтях 36, 38, 39, 40 і 41 КЗпП.

Водночас у ТДНЧ можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов’язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру.

Законодавством не визначено переліку вищезгаданих причин, але, на нашу думку, вони повинні мати об’єктивний та обґрунтований характер.

Вважаємо за доцільне зазначити, що встановлення у ТДНЧ умови про строк його дії також може бути пов’язано з причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру, при яких виникає необхідність залучення працівника лише на обмежений період виконання роботи.

Працівник, який відпрацював на умовах трудового договору з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звертатися до роботодавця з вимогою укладення строкового або безстрокового трудового договору на умовах загальновстановленого у роботодавця графіка роботи з відповідною оплатою праці.

За результатами розгляду зазначеної вимоги роботодавець зобов’язаний протягом 15 календарних днів з дня звернення працівника укласти з ним такий строковий або безстроковий трудовий договір або надати йому в письмовій формі обґрунтовану відповідь про відмову укласти такий трудовий договір.

У разі відмови роботодавця укласти такий строковий або безстроковий трудовий договір працівник має право повторно звертатися з відповідною вимогою протягом усього строку дії трудового договору з нефіксованим робочим часом, але не раніше ніж через 90 днів з дня отримання відповіді роботодавця на попередню його вимогу»;

Коментар: встановлюється право працівника на укладення трудового договору з більш сприятливими умовами праці. Якщо у роботодавця на момент звернення працівника з відповідною вимогою наявні вакантні посади на умовах строкового або безстрокового договору, роботодавець зобов’язаний протягом 15 календарних днів з дня звернення працівника укласти з ним такий строковий або безстроковий трудовий договір. Водночас законом встановлено можливість роботодавця надати працівникові в письмовій формі обґрунтовану відповідь про відмову укласти такий трудовий договір. Обґрунтованість такої відповіді має оціночний характер і в кожному конкретному випадку залежить від наявних обставин, що склалися в такого роботодавця.

2) частину першу статті 24 доповнити пунктом 6² такого змісту:

«6²) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом»;

Коментар: укладення трудового договору в письмовому вигляді при прийнятті на роботу працівника за ТДНЧ є обов’язковим.

Варто зазначити, що на сьогодні відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору. Таким чином, у період дії воєнного стану письмова форма такого договору не є обов’язковою. Водночас при укладенні ТДНЧ у змісті такого договору обов’язково мають бути присутні умови, які є обов’язковими відповідно до закону:

• спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, який повинен бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;
• спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність приступити до роботи або про відмову від її виконання у випадках, передбачених частиною восьмою цієї статті;
• інтервали, під час яких від працівника можуть вимагати працювати (базові години та дні);
• розмір оплати праці за залучення до роботи поза межами базових днів або годин;
• додаткові підстави для припинення ТДНЧ (за необхідності).

Таким чином, з метою запобігання виникненню трудових спорів рекомендуємо фіксувати вищезгадані умови у письмовій формі.

3) пункт 8 частини першої статті 36 викласти в такій редакції:

«8) підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом»;

Коментар: у ТДНЧ можуть встановлюватися додаткові підстави для його припинення, які повинні бути пов’язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру. Таке припинення трудового договору відбувається відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП.

4) у статті 265:

у частині другій:

абзац другий викласти в такій редакції:

«фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків — у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп, застосовується попередження»;

Коментар: Фактичний допуск працівника до роботи за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків тягне за собою накладення штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп, застосовується попередження.

Водночас не може вважатися порушенням фактичне виконання роботи за ТДНЧ протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, якщо така робота виконується працівником у базові дні та години, передбачені ТДНЧ, а також за умови сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків із заробітної плати, нарахованої працівникові за час виконання роботи.

абзаци дев’ятий і десятий замінити трьома новими абзацами такого змісту:

«перевищення встановленої статтею 21¹ цього Кодексу допустимої кількості трудових договорів з нефіксованим робочим часом або ведення недостовірного обліку робочого часу працівника, який працює за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, стосовно фактично виконуваної ним роботи — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення;

порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абзацами другим – дев’ятим цієї частини, — у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення;

вчинення порушення, передбаченого абзацом десятим цієї частини, повторно протягом року з дня виявлення порушення — у двократному розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення»;

Коментар: відповідно до частин третьої, четвертої статті 21¹ КЗпП кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості трудових договорів, стороною яких є цей роботодавець. Роботодавець (роботодавець – фізична особа), який використовує працю менше ніж 10 працівників, може укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом.

Щодо правильності визначення допустимої кількості ТДНЧ — див. коментар до частин третьої, четвертої статті 21¹ КЗпП.

у частині шостій слово «дев’ятим» замінити словом «десятим»;

у частині сьомій слово «десятим» замінити словами «дев’ятим, одинадцятим»;

частину восьму викласти в такій редакції:

«Штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, в установі, організації».

Зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

Частину п’яту статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2–3, ст. 11; 2016 р., № 5 ст. 47) доповнити абзацом четвертим такого змісту:

«При нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру».

Коментар: відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464-VI) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону (роботодавці), — на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з частиною п’ятою статті 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Водночас при нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Таким чином, для працівників, які працюють за ТДНЧ, розмір єдиного внеску розраховується як добуток ставки єдиного внеску на фактичну суму нарахованої застрахованій особі заробітної плати.