Лист Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України «Щодо зупинення (скорочення) діяльності підприємства (як підстави для надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину)» від 23.06.2020 р. № 3512-06/38822-07

МІНІСТЕРСТВО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ, ТОРГІВЛІ ТА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 23.06.2020 р. № 3512-06/38822-07

Щодо зупинення (скорочення) діяльності підприємства
(як підстави для надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину)

(Витяг)

Директоратом норм та стандартів гідної праці Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України розглянуто лист <…> і в межах компетенції повідомляється.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 47-1 Закону України «Про зайнятість населення» допомога по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) діяльності через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, за зверненням роботодавця для її виплати працівникам.

Зазначаємо, що встановлення скороченої тривалості робочого часу передбачено статтею 51 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для неповнолітніх працівників, а також для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці. Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

При цьому скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю.

Звертаємо увагу на те, що скорочена тривалість робочого часу запроваджується без зменшення розміру заробітної плати.

Водночас відповідно до статті 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в такому випадку провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Статтею 32 КЗпП визначено норми щодо переведення та переміщення працівників, а також зміни істотних умов праці.

Зокрема, частиною третьою зазначеної статті встановлено, що у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці — систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших — працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Враховуючи наведене, вважаємо, що при скороченні виробництва через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, доцільно запроваджувати саме неповний робочий час.

Водночас при запровадженні неповного робочого часу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі у разі скорочення виробництва через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), працівник, який виконував роботу з урахуванням нормальної тривалості робочого часу, повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці до такого запровадження.

Крім цього, на нашу думку, у зазначеному випадку доречно також розглянути можливість запровадження дистанційної праці, простою або надання працівникам відпусток, у тому числі відпусток без збереження заробітної плати. Можливість застосування відповідних механізмів у період проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) вже передбачена КЗпП.

Одночасно повідомляємо, що листи Міністерства не є нормативно-правовими актами, вони мають інформаційно-рекомендаційний характер.

Генеральний директор Директорату норм та стандартів гідної праці                                                                 Ю. Кузовой

_____________________________________________________________________________

КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ: У вищенаведеному листі Мінекономіки відповідало на запитання, що є зупиненням (скороченням) діяльності як підстава для виплати працівникам суб’єктів малого та середнього підприємництва допомоги по частковому безробіттю на період карантину (далі — ДЧБПК), яка надається центрами зайнятості. Справа в тому, що трудове законодавство (в тому числі КЗпП) не передбачає скорочення тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) діяльності, яке є підставою для надання працівникам ДЧБПК відповідно до норм статті 47-1 Закону України «Про зайнятість населення» (далі — Закон про зайнятість) та Порядку надання … допомоги по частковому безробіттю на період карантину …, затвердженого постановою КМУ від 22.04.2020 р. № 306 (далі — Порядок № 306). Тобто норми статті 51 КЗпП, які передбачають встановлення скороченої тривалості робочого часу (без зменшення розміру заробітної плати), не мають нічого спільного з нормами статті 47-1 Закону про зайнятість і Порядку № 306, які передбачають надання працівникам ДЧБПК внаслідок вимушеного скорочення тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) діяльності в період карантину.

Мінекономіки хоча й не прямо, але дало зрозуміти, що під скороченням тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням виробництва в період карантину з метою отримання ДЧБПК слід розуміти встановлення працівникам неповного робочого часу. Якщо ініціатором запровадження неповного робочого часу є роботодавець, то він повинен повідомити про це працівників не пізніше ніж за два місяці (ч. третя ст. 32 КЗпП). Якщо ж неповний робочий час встановлюється за угодою між працівником і роботодавцем, то такий режим роботи може бути запроваджений з будь-якої дати (ст. 56 КЗпП).

Практика надання ДЧБПК центрами зайнятості також свідчить про те, що саме встановлення неповного робочого часу працівникам у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва на підприємстві під час карантину є підставою для виплати працівникам ДЧБПК за зверненням роботодавця. Починаючи з 16 липня 2020 року ДЧБПК має надаватися працівникам також за період частково оплачуваного простою під час карантину та перебування у відпустці без збереження заробітної плати, наданої на період карантину. Але проблема в тому, що відповідні документи для отримання ДЧБПК роботодавець має подати центру зайнятості не пізніше 90 календарних днів з дня зупинення (скорочення) виробництва, тобто фактично з дня введення наказом керівника неповного робочого часу, простою або з дня надання «карантинної» відпустки без збереження заробітної плати. Крім того, надання ДЧБПК працівникам залежить від наявності коштів для цього у ФСС на випадок безробіття, яких вже зараз недостатньо.