Робота з неповним робочим часом: особливості виконання і трудові гарантії

На кожному підприємстві, в установі, організації (далі — підприємство) власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) в правилах внутрішнього трудового розпорядку¹ встановлює тривалість роботи протягом робочого дня (зміни), тижня, місяця (при необхідності — кварталу, півріччя, року), час початку і закінчення робочого дня (зміни), час і тривалість перерв для відпочинку і приймання їжі.

Розподіл робочого часу протягом календарного періоду (дня, зміни, тижня, місяця, кварталу, півріччя, року) з метою його найкращого використання називається режимом роботи.

Хоча на законодавчому рівні визначення терміну «робочий час» не дано, виходячи з практики застосування норм законодавства, що регулюють встановлення робочого часу та режиму роботи, можна зробити висновок, що робочий час — це час, протягом якого працівник згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, графіком роботи і трудовим договором повинен знаходитися на робочому місці та виконувати доручену йому роботу, а також інші періоди часу, які відповідно до законодавства і правил внутрішнього трудового розпорядку включаються до робочого часу.

Існує два види робочого часу: ненормований і нормований.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється роботодавцем для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.²

Нормований робочий час поділяється на три види:

1) робочий час нормальної тривалості;

2) скорочений робочий час;

3) неповний робочий час.

Робочий час нормальної тривалості — це час, тривалість якого обмежена законодавством та протягом якого працівник може нормально, тобто якісно, з повною зайнятістю і без негативних наслідків для свого здоров’я, виконувати трудові (посадові) обов’язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією). Нормальна тривалість робочого часу визначена законодавством як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці, незалежно від виду, характеру виконуваної роботи і обліку робочого часу.

Відповідно до частини першої статті 50 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства при укладенні колективного договору можуть встановлювати і меншу норму тривалості робочого часу (ч. друга ст. 50 КЗпП). Робочий час, встановлений в локальному документі підприємства (правилах внутрішнього трудового розпорядку), узгодженому з представниками трудового колективу (виборним органом профспілкової організації підприємства), чого вимагає стаття 142 КЗпП, і затвердженому наказом керівника підприємства, вважається нормальним для цього підприємства.

Скорочений робочий час — це робочий час, тривалість якого менше нормальної тривалості робочого часу, встановленої на підприємстві, і який встановлюється законодавством або за рахунок власних коштів підприємств для окремих категорій працівників з метою надання їм додаткового відпочинку. Категорії працівників, яким встановлюється скорочена тривалість робочого часу, а також максимальна тривалість їхньої роботи в тиждень визначені статтею 51 КЗпП та іншими нормативно-правовими актами.³

При роботі на умовах неповного робочого часу працівник за власною ініціативою або за ініціативою роботодавця або за взаємною угодою сторін виконує свої трудові обов’язки протягом часу, який менше робочого часу, встановленого для його посади (структурного підрозділу, підприємства) в колективному договорі або іншому локальному документі (правилах внутрішнього трудового розпорядку), затвердженому наказом керівника підприємства.

На відміну від нормального і скороченого робочого часу, коли максимальна тривалість робочого часу (робочого тижня) визначається законодавством, неповний робочий час встановлюється за угодою сторін трудового договору (працівника і роботодавця). Скорочений робочий час встановлюється лише категоріям працівників, які визначені статтею 51 КЗпП та іншими нормативно-правовими актами (тобто законодавством), а неповний робочий час може бути встановлено будь-яким категоріям працівників за угодою між сторонами трудового договору.⁴

Режими і тривалість роботи на умовах неповного робочого часу

Можливість встановлення та режими роботи на умовах неповного робочого часу передбачені статтею 56 КЗпП.

Виходячи з норм зазначеної статті існують наступні режими роботи на умовах неповного робочого часу:

– неповний робочий день (зменшується тривалість робочого дня);

– неповний робочий тиждень (зберігається тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тижні);

– одночасно неповний робочий день і неповний робочий тиждень (зменшуються тривалість робочого дня і кількість робочих днів у тижні).⁵

Чинним законодавством, в тому числі статтею 56 КЗпП, не встановлено, на який час (в годинах, хвилинах) може бути зменшена тривалість робочого дня або на скільки днів може бути зменшена тривалість робочого тижня, а також не встановлені мінімальна тривалість робочого дня і мінімальна тривалість робочого тижня. Тому сторони трудового договору (роботодавець і працівник) повинні між собою узгодити ступінь зменшення робочого часу при переході на роботу з неповним робочим часом.⁶

Крім того, оскільки відповідно до статті 13 КЗпП і статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 № 3356-XII у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку, то в цьому документі може бути встановлена мінімальна тривалість робочого дня і робочого тижня при введенні для працівників неповного робочого часу на підприємстві.⁷

Якщо в колективному договорі (іншому локальному документі підприємства) не визначена мінімальна тривалість робочого дня і робочого тижня, то при встановленні режиму роботи з неповним робочим днем тривалість робочого дня для окремого працівника (структурного підрозділу підприємства) може становити три, дві і навіть одну годину, а при встановленні режиму роботи з неповним робочим тижнем тривалість робочого тижня для окремого працівника (підрозділу) може дорівнювати трьом, двом і навіть одному дню на тиждень.

Порядок введення неповного робочого часу

Відповідно до статті 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Неповний робочий час може встановлюватися як на певний період (обумовлений сторонами строк), так і без обмеження строком.⁶

Якщо неповний робочий час встановлюється за угодою сторін при прийнятті працівника на роботу, то про це необхідно зазначити в трудовому договорі та в наказі про прийняття на роботу, оскільки за такого режиму роботи порядок табелювання і порядок оплати праці відрізняються від загального.

Якщо неповний робочий час встановлюється після того, як працівник відпрацював на підприємстві певний період, то ініціатором переходу на такий режим роботи може бути як працівник, так і роботодавець.

Працівник — ініціатор роботи з неповним робочим часом

Якщо ініціатором встановлення неповного робочого часу є працівник, то він повинен подати роботодавцю заяву, в якій зазначаються режим роботи, за яким він бажає працювати, дата і період, з якої та протягом якого він бажає працювати з новим режимом роботи (якщо він відомий), підстава для зміни режиму роботи (сімейні обставини, початок навчання тощо).⁸

Заява працівника може мати наступний вигляд:

Остаточно питання введення для працівника неповного робочого часу вирішує роботодавець, а його позитивне рішення оформляється наказом, в якому зазначається конкретна кількість годин роботи в день, кількість днів роботи у тиждень і період (тривалість) роботи працівника з таким режимом.⁹

Звертаємо увагу, що право на роботу з неповним робочим часом мають всі працівники, але роботодавець не зобов’язаний задовольняти вимогу кожного працівника про введення такого режиму роботи, тому може відмовити, пояснюючи це, наприклад, інтересами виробництва, або запропонувати працівнику інший (по робочих днях, годинах) варіант роботи з неповним робочим часом.

Водночас згідно зі статтею 56 КЗпП на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Ця гарантія поширюється також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів (ст. 186-1 КЗпП). Крім того, роботодавець зобов’язаний встановити на прохання осіб з інвалідністю неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 172 КЗпП).

Таким чином, вищезазначені працівники-пільговики мають безвідмовне право на встановлення їм неповного робочого часу. При цьому роботодавець зобов’язаний на їхнє прохання встановити їм неповний робочий час такої тривалості, про яку вони просять. Для цього працівник-пільговик подає заяву, в якій зазначає новий режим роботи, а роботодавець видає відповідний наказ.¹⁰

Наказ про введення неповного робочого часу для вагітної жінки може бути таким:

Оскільки робота на умовах неповного робочого часу часто вводиться для сумісників, то при введенні такого режиму роботи з ініціативи сумісника на державних підприємствах, в установах і організаціях слід враховувати норму пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 № 245, згідно з якою тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.¹¹

Роботодавець — ініціатор роботи з неповним робочим часом

Встановлювати неповний робочий час окремому працівнику, підрозділам підприємства і всьому підприємству має право роботодавець¹². Але при цьому він повинен враховувати, що згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП встановлення або скасування неповного робочого часу є зміною істотних умов праці, тому працівники повинні бути повідомлені про це не пізніше ніж за два місяці. Протягом цих двох місяців (з моменту попередження до введення неповного робочого часу) зберігаються колишні умови праці.

Повідомлення про введення неповного робочого часу бажано оформляти наказом, хоча законодавство і не містить такої норми. Але навіть якщо таке повідомлення не оформляється наказом, з ним потрібно під підпис ознайомити всіх працівників, для яких вводиться новий режим роботи.

Форма повідомлення про введення неповного робочого часу може бути такою:

Якщо після закінчення двох місяців з дати повідомлення працівника про введення нового режиму роботи колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір з ним припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП — відмова працівника від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці (ч. четверта ст. 32 КЗпП).

Необхідно також пам’ятати, що введення неповного робочого часу для працівників без достатніх для цього підстав, без попередження або у разі несвоєчасного попередження працівників є порушенням роботодавцем норм трудового законодавства.¹³

Згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (далі — Постанова ВСУ № 9) припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, веденням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). У тих випадках, коли підстави для зміни зазначених умов були, але працівник, який відмовився від продовження роботи, не був попереджений за два місяці про їх зміну або звільнений до закінчення цього строку після попередження, суд відповідно змінює дату звільнення.

Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору (в тому числі встановлення або скасування неповного робочого часу) проведена не у зв’язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на роботодавця обов’язку поновити працівникові попередні умови праці (п. 31 Постанови ВСУ № 9).

Отже, роботодавці за власною ініціативою мають право встановлювати неповний робочий час для працівників тільки у випадку, якщо на підприємстві проводяться зміни в організації виробництва і праці (це повинно бути відображено в локальному документі підприємства, затвердженому наказом керівника) або є інші поважні причини (наприклад, недостатньо сировини для виробництва продукції), а також якщо дотримана процедура зміни істотних умов праці, передбачена статтею 32 КЗпП (працівник повідомлений про це не пізніше ніж за два місяці).¹³

Рекомендуємо роботодавцям при встановленні неповного робочого часу чітко дотримуватися норм статті 32 КЗпП, тобто документально оформляти проведення змін в організації виробництва і праці, що тягнуть за собою зміну істотних умов праці працівників, а також своєчасно повідомляти працівників про встановлення неповного робочого часу. Це необхідно робити для того, щоб роботодавцю не довелося нести додаткові фінансові витрати (наприклад, у вигляді донарахування працівнику середньої заробітної плати за період між «старою» (скасованою судом) і новою (встановленою судом) датою звільнення працівника), якщо працівник оскаржить в суді своє звільнення (його дату) у зв’язку з порушенням роботодавцем процедури зміни істотних умов праці (встановлення неповного робочого часу), а суд винесене рішення на користь працівника.

Оскільки, як зазначалося вище, встановлення неповного робочого часу без достатніх для цього підстав або без попередження (у разі несвоєчасного попередження) є порушенням законодавства про працю, то на підставі абзацу дев’ятого частини другої статті 265 КЗпП на роботодавця при неусуненні ним порушення у строки, визначені приписом органу Держпраці, може бути накладений штраф в розмірі мінімальної заробітної плати, а на винну посадову особу (керівника) підприємства відповідно до статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення може бути накладений штраф від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 1700 грн.).

Після закінчення двох місяців з моменту повідомлення працівників і напередодні дати, з якої заплановано встановлення нового режиму роботи, керівник підприємства видає наказ про встановлення неповного робочого часу, який повинен бути доведений до всіх працівників, яким встановлюється новий режим роботи.

Таким чином, неповний робочий час може встановлюватися:

– за угодою сторін;

– на прохання законодавчо визначеної категорії працівників;

– з ініціативи роботодавця за наявності підстав і при дотриманні певної процедури.

Скасування неповного робочого часу

Якщо неповний робочий час встановлювався на визначений строк (наприклад, три місяці), про що зазначено в наказі керівника, то після закінчення такого строку неповний робочий час скасовується автоматично, тому керівнику не потрібно видавати додатковий наказ.

Якщо неповний робочий час встановлювався з ініціативи роботодавця на невизначений строк (строк не зазначений в наказі керівника), то роботодавець має право змінити тривалість неповного робочого часу або знову встановити нормальну тривалість робочого часу (скасувати неповний робочий час), але також за умови, що працівники будуть попереджені про це не пізніше ніж за два місяці (ч. третя ст. 32 КЗпП).

Якщо ініціатором встановлення неповного робочого часу був працівник, але згодом припинилася дія причин, через які він просив встановити для нього зазначений режим роботи, то такий працівник може подати заяву роботодавцю з проханням скасувати для нього неповний робочий час. Остаточне рішення про скасування неповного робочого часу приймає роботодавець.

Документальне відображення роботи з неповним робочим часом

У штатному розписі може бути передбачено поділ посади на дві неповні ставки (наприклад, дві по 0,5 посади), що змушує працівника, прийнятого на неповну ставку, працювати на умовах неповного робочого часу.

В табелі обліку використання робочого часу (типова форма № П-5) по працівниках, які працюють на умовах неповного робочого часу, за кодом «РС» або «02» відображаються:

– при неповному робочому дні — фактично відпрацьовані робочі години;

– при неповному робочому тижні — фактично відпрацьовані робочі дні;

– при поєднанні неповного робочого дня і неповного робочого тижня — фактично відпрацьовані робочі години в фактично відпрацьовані робочі дні.

У трудових книжках працівників факт роботи з неповним робочим часом жодним чином не відображається.

Трудові гарантії та оплата праці при роботі на умовах неповного робочого часу

Згідно з частиною третьою статті 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Працівникам з неповним робочим часом надаються всі види відпусток, передбачені законодавством і колективним договором. При цьому тривалість всіх відпусток, зокрема щорічних, не зменшується.¹⁴ Відпускні нараховуються за всі календарні дні відпустки, які підлягають оплаті відповідно до статей 21 і 23 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.¹⁵

Також і «лікарняні» нараховуються за всі календарні дні хвороби. Якщо у працівника немає розрахункового періоду, то середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення частини посадового окладу, встановленої працівникові на день настання страхового випадку, на середньомісячну кількість календарних днів.¹⁶

Оплата праці при роботі на умовах неповного робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (ч. друга ст. 56 КЗпП).

Наприклад, якщо посадовий оклад за «повною» посадою працівника становить 8000 грн., а працівник обіймає 0,6 посади і йому встановлено неповний робочий тиждень — 3 робочі дні на тиждень при 5-денному робочому тижні на підприємстві, то посадовий оклад працівника, обчислений пропорційно індивідуальному графіку роботи, становить 4800 грн. (8000 грн. х 0,6 или 8000 грн. х 3/5). При виконанні працівником індивідуальної норми робочого часу, встановленої на місяць, йому має бути нарахована основна заробітна плата в розмірі 4800 грн.¹⁷

Що стосується мінімальних гарантій в оплаті праці для працівників з неповним робочим часом, то необхідно враховувати наступне.

Відповідно до статті 3-1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником в повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці (ч. п’ята ст. 3-1 Закону про оплату праці).

Таким чином, якщо працівник працює на умовах неповного робочого часу (на неповну ставку), то доплата нараховується не до розміру мінімальної заробітної плати в місячному розмірі (не до 6000 грн. у січні – листопаді 2021 року), а до розміру мінімальної заробітної плати, обчисленої пропорційно до виконаної норми праці (відпрацьованого часу).

Наприклад, якщо працівник працює на умовах неповного робочого дня — 4 години на день при 8-годинному робочому дні на підприємстві, то він виконує тільки половину місячної норми праці (відпрацьовує тільки половину робочого часу в місяці), отже, для нього мінімальна заробітна плата, обчислена пропорційно до виконаної норми праці (відпрацьованого часу), становить половину мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, тобто 3000 грн. (6000 грн. х 0,5) у січні – листопаді 2021 року.

Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах у разі застосування погодинної оплати праці (ч. шоста ст. 3-1 Закону про оплату праці).

Отже, у працівників, яким встановлено погодинну оплату праці, при роботі на умовах неповного робочого часу заробітна плата може бути менше законодавчо встановленого рівня мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, однак оплата праці за годину роботи не може бути менше законодавчо встановленого рівня мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі (36,11 грн. у січні – листопаді 2021 року).

Іноді буває, що роботодавець в силу певних обставин, в тому числі при змінах в організації виробництва і праці (зміна видів діяльності, перепрофілювання, модернізація виробництва тощо) скасовує «старий» і встановлює новий режим роботи для всіх працівників підприємства, при цьому зменшуються загальна тривалість робочого часу і оклади за посадами. Наприклад, підприємство з 6-денним 39-годинним робочим тижнем (7-годинний робочий день з понеділка по п’ятницю і 4-годинний робочий день в суботу) переходить на роботу з 5-денним 35-годинним робочим тижнем (7-годинний робочий день з понеділка по п’ятницю) і зменшує оклади за всіма посадами на 10%. У цій ситуації якщо в наказі про запровадження нового режиму роботи не йдеться про встановлення всім працівникам неповного робочого часу, таку зміну режиму роботи не можна вважати переведенням працівників на роботу з неповним робочим часом, тобто в даному випадку має місце зменшення нормальної тривалості робочого часу на підприємстві.

Що стосується надання працівникам, які працюють з неповним робочим тижнем, компенсації за роботу в їхній вихідний день, то необхідно враховувати таке. Якщо працівнику встановлено неповний робочий тиждень, наприклад, з трьома робочими днями в тиждень — понеділок, середа, п’ятниця, то вівторок і четвер, які є робочими днями підприємства, для працівника є його вихідними днями. Також для працівника вихідними днями є загальні вихідні дні підприємства — субота і неділя. Тобто у працівника протягом тижня є три робочі дні (понеділок, середа, п’ятниця) та чотири вихідні дні (вівторок, четвер, субота, неділя). При цьому законодавство не містить терміна «вільні від роботи дні», а оперує тільки терміном «вихідні дні». Враховуючи викладене, якщо зазначеного працівника на підставі наказу керівника підприємства залучили до роботи в його вихідний день (наприклад, у вівторок або четвер), то за роботу в такий день йому надається компенсація як за роботу у вихідний день відповідно до статті 72 КЗпП — за згодою сторін у вигляді іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.¹⁸

Якщо в місяці є передсвятковий день, то тривалість роботи в такий день і місячна норма праці у працівників-«неповників» на 1 годину не скорочуються (норма частини першої статті 53 КЗпП поширюється на працівників з нормальною тривалістю робочого часу). Але нормами колективного договору для працівників з неповним робочим тижнем і тривалістю робочого дня — 8 годин (тобто при повному робочому дні) може бути передбачено скорочення тривалості робочого дня на 1 годину в передсвятковий день. За таку невідпрацьовану 1 годину оплата не нараховується, оскільки працівником буде відпрацьовано не 8, а 7 годин в цей день.¹⁹

ПРИКЛАД 1

Розрахунок заробітної плати при роботі з неповним робочим часом,
якщо працівнику встановлено місячний оклад

На підприємстві з 5-денним робочим тижнем і 8-годинним робочим днем (40-годинний робочий тиждень) у зв’язку із зменшенням поставок сировини з 1 серпня 2021 року працівники одного підрозділу, оплата праці яких здійснюється за місячними окладами, переведені на роботу з неповним робочим часом — 4 робочі дні (далі — р. д.) на тиждень (понеділок, вівторок, четвер, п’ятниця) по 7 робочих годин (далі — р. г.) в день (28-годинний робочий тиждень), про що вони були повідомлені роботодавцем наприкінці травня 2021 року. Посадовий оклад за «повною» посадою працівника, який працює в такому підрозділі, становить 8000 грн. В серпні норма робочого часу на підприємстві — 167 р. г. (20 р. д. х 8 р. г. + 1 р. д. х 7 р. г.), для працівника відповідно до індивідуального графіка роботи — 112 р. г. (16 р. д. х 7 р. г.). При розрахунках оплати праці в серпні використовується «повна» місячна норма — 168 р. г. (21 р. д. х 8 р. г.), оскільки для працівників, які працюють з неповним робочим часом, тривалість роботи у передсвятковий день 23 серпня на 1 годину не скорочується.

Розмір заробітної плати працівника в серпні при відпрацюванні всіх робочих годин, передбачених індивідуальним графіком роботи в цьому місяці:

8000 грн. : 168 р. г. х 112 відпрац. г. = 5333,33 грн.

В серпні мінімальна заробітна плата працівника, обчислена пропорційно до виконаної норми праці (відпрацьованого часу), становить:

6000 грн. : 168 р. г. х 112 відпрац. г. = 4000 грн.

Оскільки місячна заробітна плата працівника, обчислена виходячи з окладу відповідно до індивідуального графіка роботи, перевищує «пропорційну» мінімальну заробітну плату (5333,33 грн. > 4000 грн.), то за серпень працівнику нараховується заробітна плата в сумі 5333,33 грн.

ПРИКЛАД 2

Розрахунок заробітної плати при роботі з неповним робочим часом,
якщо працівнику встановлена погодинна оплата праці

На підприємстві з 5-денним робочим тижнем і 8-годинним робочим днем (40-годинний робочий тиждень) у зв’язку з відсутністю продажу виготовленої продукції керівник підприємства в червні 2021 року прийняв рішення про переведення з 1 вересня 2021 року всіх працівників підрозділу, що займається виготовленням продукції, на роботу з 3-денним робочим тижнем (робочі дні: понеділок, середа, п’ятниця) та 6-годинним робочим днем (18-годинний робочий тиждень), про що завчасно попередив працівників.

Працівнику цього підрозділу встановлена погодинна оплата праці з годинною тарифною ставкою — 45 грн. Норма робочого часу у вересні 2021 року при 40-годинному робочому тижні — 176 годин. Норма робочого часу працівника у вересні при 18-годинному робочому тижні (після встановлення неповного робочого часу) — 78 р. г. (13 р. д. х 6 р. г.).

Припустимо, що у вересні працівник виконав індивідуальну норму робочого часу (відпрацював 78 р. г.), тому розмір його заробітної плати за вересень становить:

78 відпрац. г. х 45 грн. = 3510 грн.

Місячна заробітна плата працівника у вересні менше мінімальної заробітної плати в місячному розмірі (3510 грн. < 6000 грн.), але це не є порушенням і не є підставою для нарахування працівникові доплати до рівня зазначеної мінімальної заробітної плати, оскільки виконана інша державна гарантія — годинна ставка працівника з погодинною оплатою праці встановлена в розмірі не менше мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі (45 грн. > 36,11 грн.).

ПРИКЛАД 3

Розрахунок заробітної плати при роботі з неповним робочим часом,
якщо працівнику встановлена відрядна оплата праці

Працівниці (ткалі) з відрядною оплатою праці, яка працює 5 робочих днів на тиждень з 8-годинним робочим днем, встановлена норма виробітку — 16 виробів в день. Відрядна розцінка — 30 грн. за один виготовлений виріб (далі — вир.). При роботі на умовах повної зайнятості норма виробітку у вересні, в якому 22 робочих дні, становить 352 вироби (22 р. д. х 16 вир.), а місячна заробітна плата при виконанні норми виробітку — 10 560 грн. (352 вир. х 30 грн.). Однак з 1 вересня 2021 року підрозділ, в якому працює працівниця, переведено на роботу з неповним робочим днем — 5 робочих годин в день, у зв’язку з чим норма виробітку за день тепер становить 10 виробів (16 вир. х 5/8), а норма виробітку у вересні становить 220 виробів (22 р. д. х 10 вир.).

Заробітна плата працівниці у вересні при роботі на умовах неповного робочого дня:

220 вир. х 30 грн. = 6600 грн.

У вересні мінімальна заробітна плата працівниці, обчислена пропорційно до виконаної норми праці (при роботі з неповним робочим днем), становить:

6000 грн. : 352 вир. х 220 вир. = 3750 грн.

Оскільки місячна заробітна плата працівниці, обчислена виходячи з відрядних розцінок згідно з графіком роботи з неповним робочим днем, перевищує «пропорційну» мінімальну заробітну плату (6600 грн. > 3750 грн.), то за вересень працівниці необхідно нарахувати заробітну плату в сумі 6600 грн.

ПРИКЛАД 4

Розрахунок заробітної плати при роботі з неповним робочим часом,
якщо оклад за «повною» посадою менше мінімальної заробітної плати

На підприємстві з 5-денним робочим тижнем і 8-годинним робочим днем (40-годинний робочий тиждень) для посади «секретар» встановлено оклад у розмірі 5600 грн. Працівниці при прийнятті на роботу на цю посаду (з 1 серпня 2021 року) за угодою сторін був встановлений режим роботи на умовах неповного робочого дня — 6-годинний робочий день з понеділка по п’ятницю (30-годинний робочий тиждень). Норма робочого часу на підприємстві в серпні 2021 року — 167 р. г. (20 р. д. х 8 р. г. + 1 р. д. х 7 р. г.), для працівниці відповідно до індивідуального графіка роботи — 126 р. г. (21 р. д. х 6 р. г.). При розрахунках оплати праці в серпні використовується «повна» місячна норма — 168 р. г. (21 р. д. х 8 р. г.), оскільки для працівників, які працюють з неповним робочим днем, тривалість роботи у передсвятковий день 23 серпня на 1 годину не скорочується.

Розмір заробітної плати працівниці в серпні при відпрацюванні всіх робочих годин, передбачених індивідуальним графіком роботи в цьому місяці:

5600 грн. : 168 р. г. х 126 відпрац. г. = 4200 грн.

У серпні мінімальна заробітна плата працівниці, обчислена пропорційно до виконаної норми праці (відпрацьованого часу), становить:

6000 грн. : 168 р. г. х 126 відпрац. г. = 4500 грн.

Оскільки в серпні місячна заробітна плата працівниці, обчислена виходячи з окладу відповідно до індивідуального графіка роботи, є меншою за розмір «пропорційної» мінімальної заробітної плати (4200 грн. < 4500 грн.), то працівниці за серпень виплачується доплата до рівня зазначеної мінімальної заробітної плати в сумі:

4500 – 4200 = 300 грн.

Загальна заробітна плата працівниці в серпні:

4200 грн. (основна зарплата) + 300 грн. (доплата до «мінімалки») = 4500 грн.