Професійне навчання працівників за рахунок роботодавця

Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість) підвищення конкурентоспроможності працівників на ринку праці відповідно до вимог сучасного виробництва та сфери послуг здійснюється шляхом забезпечення ефективного функціонування та розвитку системи професійного навчання працівників, сприяння у проведенні їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємствах, в установах та організаціях (далі — підприємство) незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання. З цією метою роботодавець у порядку, передбаченому законодавством, колективним договором і угодами, періодично організовує для працівників професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

Для професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, роботодавець організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства. Працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, роботодавець повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням (ст. 201, 202 Кодексу законів про працю України; далі — КЗпП).

Законодавчим актом, який визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи професійного розвитку працівників, в тому числі встановлює порядок проведення професійного навчання працівників, а також їхньої атестації, є Закон України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 № 4312-VI (далі — Закон про профрозвиток).

Згідно зі статтею 1 Закону про профрозвиток професійне навчання працівників — це процес цілеспрямованого формування у працівників спеціальних знань, розвиток необхідних навичок та вмінь, що дають змогу підвищувати продуктивність праці, максимально якісно виконувати функціональні обов’язки, освоювати нові види професійної діяльності, що включає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб виробництва.

Основними нормативними документами, що регламентують проведення професійного навчання працівників, є Положення про професійне навчання працівників на виробництві, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці) та Міністерства освіти і науки України (далі — МОН) від 26.03.2001 № 127/151 (далі — Положення № 127), та Положення про організацію навчально-виробничого процесу на виробництві, затверджене наказом Мінпраці та МОН від 27.12.2006 № 500/861 (далі — Положення № 500).¹

Згідно з пунктом 1.1 Положення № 127 професійне навчання працівників на виробництві спрямоване на підвищення якості професійного складу працівників роботодавців різної форми власності та підпорядкування, формування у них високого професіоналізму, майстерності, сучасного економічного мислення, вміння працювати в нових економічних умовах і забезпечення на цій основі високої продуктивної праці та ефективної зайнятості.

Професійне навчання працівників (далі — профнавчання) вигідно як для роботодавця, так і для працівників. Для підприємства — це зростання продуктивності праці, норм виробітку, підвищення якості продукції, зниження рівня травматизму. Для працівника — це професійний і, як правило, кар’єрний ріст, збільшення заробітної плати (після підвищення розряду, категорії, введення надбавки за високу професійну майстерність тощо).

Види і форми професійного навчання працівників

Відповідно до статті 6 Закону про профрозвиток організація профнавчання здійснюється роботодавцями з урахуванням потреб власної господарської або іншої діяльності відповідно до вимог законодавства. Профнавчання працівників здійснюється безпосередньо у роботодавця та на договірній основі у професійно-технічних та вищих навчальних закладах (далі — ПТНЗ, виш), на підприємствах, в установах або організаціях.

Згідно зі статтею 6 Закону про профрозвиток і пунктом 2.1 Положення № 127 роботодавці можуть здійснювати формальне і неформальне профнавчання працівників.

Формальне профнавчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або організовуватися на договірних умовах у ПТНЗ, на підприємствах, в установах, організаціях, а працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, — перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на договірних умовах у вишах. За результатами формального профнавчання працівникові видається документ про освіту встановленого зразка (види та зразки документів затверджені постановами Кабінету Міністрів України «Про документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка і додатки до них» від 22.07.2015 № 645 і «Про документи про вищу освіту (науковий ступінь)» від 09.09.2020 № 811).

Неформальне профнавчання працівників здійснюється за їх згодою безпосередньо у роботодавця згідно з рішенням роботодавця за рахунок його коштів з урахуванням потреб власної господарської чи іншої діяльності. Здійснення неформального навчання не регламентується місцем набуття, строками та формою навчання. За результатами неформального навчання видається довідка, в якій зазначаються професія (спеціальність), кваліфікація, за якою здійснювалось навчання, напрям підвищення кваліфікації, строки навчання. Результати неформального навчання за робітничими професіями підтверджуються відповідно до Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 № 340 (далі — Порядок № 340).

Згідно з Порядком № 340 підтвердження результатів неформального професійного навчання (далі — підтвердження кваліфікації) працівника здійснюється підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності (далі — суб’єкти підтвердження), які відповідають вимогам, установленим Мінекономіки та МОН, але наразі ці вимоги затверджено наказом Міністерства соціальної політики України (далі — Мінсоцполітики) і МОН від 16.12.2013 № 875/1776.

Перелік робітничих професій, за якими здійснюється підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями, затверджений наказом Мінсоцполітики від 23.12.2013 № 886. Цей перелік включає 6 робочих професій: кухар, зварник, охоронник, електрозварник ручного зварювання, продавець непродовольчих товарів, слюсар-ремонтник.

Перелік суб’єктів підтвердження затверджений наказом Мінсоцполітики від 16.03.2016 № 256 і в даний час включає три суб’єкти для професії кухар:

– Державний навчальний заклад «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості»;

– Державний навчальний заклад «Рівненський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості»;

– Вище професійне училище № 33 м. Києва

Підтвердження кваліфікації здійснюється за робітничими професіями, які наведені в Національному класифікаторі України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» (п. 3 Порядку № 340).

Організація роботи з підтвердження кваліфікації здійснюється Державною службою зайнятості та її територіальними органами (п. 5 Порядку № 340).

Особі, яка підтвердила кваліфікацію, видається свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації за результатами неформального професійного навчання. У разі виявлення в особи під час проходження процедури підтвердження кваліфікації рівня професійних знань, умінь та навичок, достатніх для виконання окремих видів робіт за професією, суб’єкт підтвердження видає такій особі сертифікат оцінювання результатів неформального професійного навчання. Форми свідоцтва та сертифіката, а також порядок їх видачі затверджені наказом Мінсоцполітики від 17.07.2014 № 477. Особі, яка не підтвердила кваліфікацію, суб’єкт підтвердження дає рекомендації щодо продовження навчання (п. 13 Порядку № 340).

Фінансування підтвердження кваліфікації здійснюється за рахунок коштів особи (працівника) або роботодавця (у разі направлення ним особи) (п. 16 Порядку № 340).

Форми профнавчання працівників бувають такими: денна, вечірня (змінна), очно-заочна, дистанційна, екстернатна, з відривом і без відриву від виробництва, за індивідуальними навчальними планами (ч. 1 ст. 7 Закону про профрозвиток).

Професійне навчання робітників

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону про профрозвиток і пунктом 2.1 Положення № 500 профнавчання працівників за робітничими професіями забезпечується шляхом:

• курсового навчання, що передбачає формування навчальних груп і здійснюється в навчальних класах (лабораторіях);
• індивідуального навчання, що передбачає навчання на робочому місці під керівництвом кваліфікованих робітників — інструкторів виробничого навчання.

Професійне навчання працівників робітничим професіям здійснюється за навчальними планами і програмами, розробленими ПТНЗ або підприємствами на підставі типових навчальних планів і програм (ч. 1 ст. 8 Закону про профрозвиток).

Відповідно до пункту 2.2 Положення № 127 для робітників застосовуються такі види профнавчання:

• первинна професійна підготовка;
• перепідготовка;
• підвищення кваліфікації.

Згідно з пунктом 2.3 Положення № 127 первинна професійна підготовка робітників — це професійно-технічне навчання осіб, які раніше не мали робітничої професії, що забезпечує рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної професійної діяльності.

Первинна професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється із числа осіб, які зараховані на роботу до роботодавця учнями, а нормативний термін такої підготовки визначається навчальними планами та навчальними програмами і не повинен перевищувати 1 року.

Первинна професійна підготовка завершується кваліфікаційною атестацією (особам, які успішно її пройшли, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду, класу, категорії, групи), яка проводиться відповідно до Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затвердженого наказом Мінпраці, Міністерства освіти України від 31.12.98 № 201/469 (далі — Положення № 201/469).

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 127 перепідготовка робітників — це професійне (професійно-технічне) навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку.

Перепідготовка здійснюється:

• для навчання робітників, що вивільняються у зв’язку з перепрофілюванням, реорганізацією роботодавця тощо;
• для розширення їх професійного профілю, підготовки до роботи в умовах колективної форми організації праці;
• при потребі змінити професію у зв’язку з відсутністю роботи, яка відповідає професії робітника, або втраті здатності виконувати роботу за попередньою професією (п. 2.4 Положення № 127).

Перепідготовка завершується кваліфікаційною атестацією, яка проводиться відповідно до Положення № 201/469.

Згідно з пунктом 2.5 Положення № 127 підвищення кваліфікації робітників — це професійне (професійно-технічне) навчання робітників, що дає змогу розширювати і поглиблювати раніше здобуті знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг. Воно здійснюється шляхом навчання на виробничо-технічних курсах, курсах цільового призначення (заняття проводяться в групах чисельністю від 5 до 30 чоловік або індивідуально). Форми підвищення кваліфікації робітників визначаються роботодавцями.

Виробничо-технічні курси проводяться для підвищення кваліфікації, поглиблення та розширення знань, навичок та вмінь робітників за наявною у них професією до рівня, що відповідає вимогам виробництва. Успішне закінчення курсів є необхідною умовою для присвоєння робітникам вищого кваліфікаційного розряду (класу, категорії, групи) та професійного зростання. Комплектування навчальних груп на виробничо-технічних курсах здійснюється переважно робітниками однієї професії одного або близьких рівнів кваліфікації, які мають стаж роботи за професією у даного роботодавця не менше 1 року. Тривалість навчання на виробничо-технічних курсах визначається навчальними планами та програмами і не повинна перевищувати 1 року.

Форми і методи організації та проведення теоретичного і виробничого навчання, форми підсумкового контролю аналогічні тим, що застосовуються при підготовці та перепідготовці працівників.

Курси цільового призначення проводяться для вивчення робітниками нового обладнання, виробів, товарів, матеріалів, послуг, сучасних технологічних процесів, засобів механізації та автоматизації, що використовуються на виробництві, правил і вимог їх безпечної експлуатації, технічної документації, ефективних методів організації праці, питань економіки, законодавчих та нормативно-правових актів тощо. Комплектування навчальних груп робітниками здійснюється відповідно до тематичної направленості курсів.

Тривалість навчання на курсах цільового призначення — не менше 8 навчальних годин. Навчання на таких курсах закінчується підсумковим заняттям, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами. Робітникам після закінчення курсу навчання видається посвідчення.

Тривалість і зміст підвищення кваліфікації робітників визначаються робочими навчальними планами та програмами, які розробляються і затверджуються роботодавцями.

Періодичність навчання робітників на курсах підвищення кваліфікації установлюється, як правило, не рідше одного разу в 5 років.

Професійне навчання керівників, професіоналів та фахівців

Згідно з пунктом 2.6 Положення № 127 видами профнавчання керівників, професіоналів та фахівців (далі — професіонали) є:

• перепідготовка;
• спеціалізація;
• підвищення кваліфікації;
• стажування.

Перепідготовка професіоналів організовується з метою отримання працівниками іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня, освітнього ступеня та практичного досвіду.

Спеціалізація професіоналів організовується з метою набуття ними здатності виконувати завдання та обов’язки, що мають особливості у межах раніше набутої спеціальності.

Підвищення кваліфікації професіоналів здійснюється з метою набуття ними нових та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань.

Підвищення кваліфікації може бути довгостроковим і короткостроковим.

Довгострокове підвищення кваліфікації передбачає оволодіння працівниками комплексом знань, умінь та навичок, що сприяють якісному виконанню ними своїх безпосередніх обов’язків, розширення зони компетенції за наявним чи новим місцем роботи, вивчення нормативно-правових актів з питань, що є в компетенції роботодавця чи його підрозділу, в першу чергу з питань охорони праці, сучасних технологій виробництва та обладнання, передових методів організації праці, досвіду роботи кращих вітчизняних та зарубіжних роботодавців тощо.

Тривалість довгострокового підвищення кваліфікації встановлюється від 72 до 500 годин.

Короткострокове підвищення кваліфікації професіоналів здійснюється з метою поглибленого вивчення ними певного напряму діяльності, зокрема в разі модернізації, перепрофілювання чи структурної перебудови роботодавця, значних змін у нормативно-правовій базі, що регулює його діяльність, з питань економіки, ділового мовлення тощо. Тривалість короткострокового підвищення кваліфікації встановлюється роботодавцем залежно від мети та змісту навчальної програми, але не більше 72 годин. Навчально-програмна документація для короткострокового підвищення кваліфікації розробляється та затверджується роботодавцем. У разі організації навчання на договірних умовах програма затверджується закладом освіти, який здійснює процес навчання, та погоджується із замовником.

Стажування професіоналів передбачає набуття ними практичного досвіду виконання завдань та обов’язків на займаній посаді або на посаді вищого рівня. Стажування проводиться за індивідуальним планом, який затверджується роботодавцем, що направляє працівника на стажування. Тривалість стажування становить не більше 10 місяців і визначається залежно від мети та виробничої потреби.

Перепідготовка, спеціалізація і довгострокове підвищення кваліфікації професіоналів здійснюються шляхом формального навчання на договірних умовах у закладах вищої та післядипломної освіти. Навчальні плани та програми цих видів профнавчання професіоналів розробляються та затверджуються вказаними закладами освіти за погодженням з відповідними об’єднаннями організацій роботодавців.

Короткострокове підвищення кваліфікації та стажування професіоналів можуть здійснюватися шляхом формального або неформального навчання у закладах освіти, на підприємствах, в організаціях, установах або безпосередньо у роботодавця. Періодичність цих видів профнавчання встановлюється залежно від виробничої потреби, але не рідше одного разу на 5 років.

Режим, форми та методи профнавчання професіоналів визначаються роботодавцем (закладом освіти), який здійснює процес навчання відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань освіти. Форми підсумкового контролю визначаються навчальними планами та програмами, затвердженими та погодженими в установленому законодавством порядку.

Відповідні записи про перепідготовку, спеціалізацію, підвищення кваліфікації, стажування керівників, професіоналів та фахівців вносяться до трудової книжки (п. 2.6 Положення № 127) та особової картки працівника.

Фінансування професійного навчання

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону про профрозвиток фінансування професійного розвитку працівників здійснюється роботодавцем за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел.

Оскільки частиною 2 статті 6 Закону про профрозвиток визначено, що профнавчання працівників здійснюється в тому числі на договірній основі у ПТНЗ та вишах, на підприємствах, в установах або організаціях, то роботодавці можуть укладати з зазначеними юридичними особами договори про проведення профнавчання, яке здійснюється за відповідну плату. Оплата за профнавчання працівників може бути здійснена роботодавцем за весь період такого навчання разово (в повній сумі, в т. ч. авансом) або частинами залежно від умов оплати, вказаних у договорі.

У разі якщо профнавчання працівника буде здійснюватися в навчальному закладі за рахунок роботодавця, останній укладає з навчальним закладом відповідний договір. Типова форма договору про навчання у закладі вищої освіти затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2020 № 735. Пункт 12 розділу «Фінансування навчання» вказаної Типової форми містить порядок фінансування навчання, в тому числі на умовах договору, укладеного між закладом освіти і фізичною та/або юридичною особою, яка замовляє платну освітню послугу.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону про профрозвиток профнавчання працівника може здійснюватися за його бажанням за рахунок власних коштів або коштів інших фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до статті 34 Закону про зайнятість роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах (далі — інша особа), за їх згодою договори про направлення їх до закладів освіти для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Зазначеним договором на працівника або іншу особу може бути покладено обов’язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов’язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж 3 роки.

У разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов’язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов’язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором. Працівник або інша особа не зобов’язані відшкодовувати роботодавцю витрати, пов’язані з навчанням, якщо вони не стали до роботи або були звільнені з роботи з таких підстав:

1) установлення інвалідності;

2) звільнення за ініціативою роботодавця, що не пов’язане з учиненням працівником протиправних дій;

3) призов на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) за власною ініціативою у зв’язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, колективних угод, колективного або трудового договору;

5) догляд за дитиною з інвалідністю та (або) особою з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності).

Оплата профнавчання працівника за рахунок ваучера

Роботодавець і працівник можуть заощадити власні кошти на профнавчання, скориставшись нормами статті 30 Закону про зайнятість.

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону про зайнятість особи (в т. ч. працівники підприємства), зазначені в пунктах 1–7 цієї частини (зокрема, внутрішньо переміщені особи працездатного віку та особи з інвалідністю за відсутності підходящої роботи, особи віком старше 45 років, страховий стаж яких становить не менш як 15 років, до досягнення встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку) мають право на одноразове отримання від територіального центру зайнятості ваучера для підтримання конкурентоспроможності на ринку праці (далі — ваучер) шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями.

Механізм отримання ваучера та особливості оплати навчання на його підставі визначені Порядком видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності деяких категорій громадян на ринку праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 207 (далі — Порядок № 207). Крім того, наказом Мінекономіки від 11.04.2023 № 2040 затверджено Перелік професій, спеціальностей, для навчання за якими може бути виданий ваучер (далі — Перелік).

Згідно зі статтею 30 Закону про зайнятість і Порядком № 207 на підставі ваучера здійснюються: перепідготовка за робітничою професією; підготовка за спеціальністю для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра або магістра, здобутих за іншою спеціальністю; підготовка на наступному рівні освіти (крім третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) рівня вищої освіти); спеціалізація та підвищення кваліфікації за професіями і спеціальностями.

Навчання здійснюється закладами професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, підприємствами, установами та організаціями, які мають ліцензію на освітню діяльність відповідно до Переліку і є резидентами.

Особа самостійно здійснює вибір професії (спеціальності) з Переліку, а також форми та місця навчання.

Вартість ваучера встановлюється в межах вартості навчання і не може перевищувати 10-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на момент прийняття рішення про його видачу. Якщо вартість навчання в закладі освіти перевищує максимальну вартість ваучера, особа або роботодавець можуть здійснити оплату різниці вартості навчання.

Оплата ваучера здійснюється Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в межах видатків, передбачених на цю мету в бюджеті Фонду на відповідний рік.

Документальне оформлення направлення на навчання

Можливість (обов’язковість) профнавчання працівників за рахунок коштів роботодавця (повністю або частково) відображається у відповідному розділі колективного договору або трудових договорах з працівниками. Також питання профнавчання можуть регламентуватися окремим локальним документом, наприклад, Положенням про соціальне забезпечення працівників або Положенням про професійне навчання працівників, затвердженим наказом керівника.

Якщо ініціатором профнавчання є працівник, то він звертається до роботодавця з відповідною заявою, в якій зазначаються всі аспекти такого навчання, в тому числі вид, місце і тривалість навчання, його вартість і варіант (варіанти) фінансування.

Роботодавець, розглянувши заяву працівника (за потреби — погодивши з працівником нюанси навчання), приймає рішення про можливість профнавчання працівника і його оплати. При позитивному рішенні керівником підприємства видається наказ про направлення на профнавчання працівника.

Щоб уникнути проблем з дотриманням державних гарантій за період профнавчання працівника (про них йдеться нижче) в наказі про направлення на профнавчання необхідно вказати про виробничу потребу направлення працівника на таке навчання, строк навчання, а якщо воно буде здійснюватися в іншому місті — населений пункт, куди направляється працівник, особливості проїзду, проживання тощо.

Що стосується документального оформлення самої поїздки працівника на профнавчання з відривом від виробництва, яке буде проводитися в іншому населеному пункті, то тут можливі два варіанти:

1) така поїздка оформляється як службове відрядження і керівником видається наказ про відрядження, в якому вказується, що завданням на відрядження є проходження профнавчання (на курсах тощо), а метою відрядження (фактично і метою профнавчання) є отримання працівником нових знань (навичок, умінь), необхідних для виконання професійних (посадових, трудових) обов’язків;

2) поїздка оформляється не як відрядження — керівником видається наказ про направлення на профнавчання (перепідготовку, спеціалізацію, підвищення кваліфікації, стажування), в якому вказується мета і порядок проходження такого профнавчання, «транспортно-житлові» питання поїздки працівника, а також порядок її фінансування.

Можливість оформлення як відрядження поїздки на профнавчання до іншого населеного пункту пояснюється тим, що в даний час немає нормативно-правового документа, який би чітко визначав, яким чином таку поїздку необхідно оформляти документально на підприємстві. Крім того, для госпрозрахункових підприємств, які не є одержувачами бюджетних коштів, не існує нормативно-правового документа, який би регулював питання направлення ними працівників у відрядження. Тому такі підприємства можуть самостійно в колективному договорі, наприклад в розділі «Відрядження», або іншому внутрішньому документі, наприклад Положенні про відрядження, яке може бути додатком до колективного договору або затверджуватися окремим наказом керівника підприємства (далі — Положення про відрядження), визначити, що є відрядженням, порядок і випадки направлення працівників у відрядження, механізм відшкодування витрат працівникам у зв’язку з відрядженням з дотриманням гарантій, передбачених статтею 121 КЗпП.

Госпрозрахункові підприємства мають право в Положенні про відрядження відобразити норму, що поїздка працівників до іншого населеного пункту на профнавчання (або на окремі його види, наприклад, на короткострокове підвищення кваліфікації) оформляється документально як відрядження. В цьому випадку компенсація всіх витрат на відрядження (добові, оплата проїзду, проживання у відрядженні, нарахування заробітної плати за час відрядження тощо) здійснюється працівникові згідно з нормами Положення про відрядження з урахуванням гарантій, встановлених статтею 121 КЗпП. Якщо це оформляється не як відрядження, а як поїздка на профнавчання, то застосовуються норми постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» від 28.06.97 № 695 (далі — Постанова № 695).

Мінсоцполітики в листі від 13.09.2019 № 1318/0/206-19 (див. ВПЗ № 11/2019, с. 105) повідомило, що прийняття працівником участі у семінарі може бути оформлено і як відрядження, і як підвищення кваліфікації з відривом від виробництва залежно від мети семінару, місця проведення, видачі документа про освіту тощо.

Водночас Міністерство фінансів України (далі — Мінфін) вважає інакше і в своїх листах від 20.05.2013 № 31-07230-16-27/15177 (див. ВПЗ № 7/2013, с. 127) та від 20.01.2007 № 31-18030-07-10/854 повідомило, що направлення працівника на навчання, зокрема на семінар, не є службовим відрядженням. Такий висновок зроблено на базі норми Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (далі — Інструкція № 59), згідно з якою службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця — за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Тобто, виходячи з визначення службового відрядження, наведеного в Інструкції № 59, Мінфін не вважає поїздку працівника за розпорядженням роботодавця на профнавчання до іншого населеного пункту виконанням службового доручення поза місцем його постійної роботи і рекомендує її оформляти документально не як відрядження, а як поїздку на профнавчання відповідно до норм Постанови № 695.

Нагадаємо, що норми Інструкції № 59 (в тому числі в частині терміну «службове відрядження») поширюються тільки на державних службовців і працівників бюджетних установ, але не поширюються на госпрозрахункові підприємства, які не отримують бюджетні кошти. Тому висновок Мінфіну стосується лише бюджетних установ, що направляють своїх працівників на профнавчання, а госпрозрахункові підприємства, як зазначено вище, самостійно встановлюють всі особливості направлення працівників у відрядження в Положенні про відрядження. У той же час госпрозрахункові підприємства можуть врахувати висновок Мінфіну і оформляти документально поїздки працівників на профнавчання до іншого населеного пункту за другим варіантом, тобто не як відрядження, а шляхом видання керівником наказу про направлення на профнавчання (зразок наказу див. нижче), тим більше що і в цьому випадку за працівником зберігаються майже всі трудові гарантії, передбачені законодавством для відряджень.

Зауважимо, що семінар (практикум, тренінг), який організовують (проводять) не суб’єкти освітньої діяльності (тобто особи, які не мають освітньої ліцензії), не є видом профнавчання працівників (навіть неформального), незважаючи на те, що працівники і в цьому випадку підвищують рівень своїх професійних знань. Такий семінар (практикум, тренінг) — це вид інформаційно-консультаційних послуг, які надаються суб’єктом господарювання (як правило, протягом одного дня) фізичній особі (працівнику) або його роботодавцю (залежно від того, хто за відповідним договором є їх одержувачем). Тому на осіб, які відвідують семінар (практикум, тренінг), що проводять особи, які не мають освітньої ліцензії, гарантії, передбачені Постановою № 695, не поширюються.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 № 98 (далі — Постанова № 98), чинність якої поширюється на державних службовців і працівників бюджетних установ, встановлено обмеження щодо тривалості відрядження в межах України — не більше 30 календарних днів (за винятком окремих випадків). Тому профнавчання, що оформляється відрядженням, не може бути довше 30 календарних днів. У той же час Постанова № 695, якою встановлено гарантії під час профнавчання працівника, не містить обмежень щодо строків такого навчання і строків збереження трудових гарантій.

У табелі обліку робочого часу типової форми № П-5, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489, час перебування працівника на профнавчанні з відривом від виробництва, коли за працівником зберігається середній заробіток, відображається за кодом «ІН» або «22» (інший невідпрацьований час, передбачений законодавством), а час перебування на профнавчанні, оформленого як відрядження, — за кодом «ВД» або «07».

Згідно зі статтею 204 КЗпП теоретичні заняття і виробниче навчання при підготовці нових працівників безпосередньо на виробництві шляхом індивідуального, бригадного і курсового навчання провадяться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідних віку, професій і виробництва.

Гарантії працівникам, які направляються на професійне
навчання з відривом від виробництва

Відповідно до статті 207 КЗпП за час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівникам виплачується заробітна плата в порядку і у розмірах, що визначаються законодавством.

При направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством (ст. 122 КЗпП). Виплати, гарантовані працівникам, які проходять профнавчання з відривом від виробництва, визначені Постановою № 695.

Згідно з пунктом 1 Постанови № 695 працівникам, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки і навчання інших професій з відривом від виробництва, встановлено такі мінімальні державні гарантії:

– збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання (за вчителями та іншими працівниками освіти, які направляються на курси і до інститутів удосконалення вчителів, середня заробітна плата зберігається за кожним місцем роботи);

– оплата вартості проїзду до місця навчання і назад;

– виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. Іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання добові виплачуються в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень, а в наступні місяці, до закінчення терміну навчання, тим, хто одержує заробітну плату в розмірі менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг), тобто менше 102 грн (6 х 17 грн), виплачується стипендія в розмірі 20% добових;

– надання гуртожитку, а в разі його відсутності — відшкодування витрат, пов’язаних з наймом житлового приміщення, в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень.

Звертаємо увагу, що вищевказані мінімальні державні гарантії за час навчання зберігаються тільки за місцем основної роботи (крім вчителів та інших працівників освіти) (п. 2 Постанови № 695).

Водночас госпрозрахункові підприємства в колективному договорі можуть встановлювати додаткові гарантії і компенсації працівникам, у т. ч. сумісникам, які направляються на профнавчання. Але в будь-якому разі за сумісником, направленим на профнавчання, зберігається його місце роботи (посада) на підприємстві, яке його направило на профнавчання, оскільки це гарантує стаття 122 КЗпП.

Що стосується можливої відсутності працівника за основним місцем роботи в разі його направлення на навчання з місця роботи за сумісництвом, то в цьому питанні роботодавець і працівник повинні знайти взаємовигідне спільне рішення. Наприклад, на час навчання працівникові за основним місцем роботи можна надати відпустку без збереження заробітної плати або щорічну відпустку.

Також слід враховувати, що якщо профнавчання проходить на території рідного підприємства або в населеному пункті, де розташоване підприємство, то законодавством не передбачена виплата працівникам, які навчаються, добових, компенсації витрат на проїзд та інших витрат. В той же час компенсація окремих видів витрат, пов’язаних з таким навчанням, може бути передбачена локальним документом госпрозрахункового підприємства.

Крім гарантій, передбачених Постановою № 695, трудові гарантії працівникам, які направлені на профнавчання, можуть бути встановлені й іншими нормативними документами.

Так, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 11.05.2011 № 524 (далі — Постанова № 524) за медичними і фармацевтичними працівниками державних та комунальних закладів (установ), які направляються до закладів післядипломної освіти для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки, зберігається середня заробітна плата за кожним місцем роботи згідно із законодавством (тобто за основним місцем роботи і за місцем (місцями) роботи за сумісництвом).

Розглянемо порядок надання вищевказаних гарантій працівникам більш докладно.

Середня зарплата за час навчання

Розрахунок середньої заробітної плати працівникам за час профнавчання з відривом від виробництва здійснюється відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 (далі — Порядок № 100), виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи працівника, що передують місяцю направлення на профнавчання.

Для розрахунку середньої заробітної плати працівника за період профнавчання спочатку визначається його середньоденний заробіток шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх 2 місяців робочі дні на кількість відпрацьованих робочих днів за цей період. Потім середньоденний заробіток множиться на кількість робочих днів, протягом яких працівник перебував на профнавчанні (п. 8 Порядку № 100).

Якщо профнавчання працівника проводилося не в робочі, а у вихідні дні за графіком роботи підприємства (працівника), наприклад в суботу при 5-денному робочому тижні та вихідними днями в суботу і неділю, то збереження середнього заробітку за такі дні Порядком № 100 не передбачено. Водночас Мінсоцполітики у листі від 02.10.2019 № 1437/0/206-19 (див. ВПЗ № 11/2019, с. 110), посилаючись на норми Постанови № 695, наполягає на виплаті й за вихідні дні профнавчання середнього заробітку працівнику (див. приклад нижче). При цьому, як зазначило Мінсоцполітики у листі від 29.06.2016 № 813/13/84-16 (див. ВПЗ № 7/2017, с. 122), надання іншого дня відпочинку при направленні працівника на курси підвищення кваліфікації у вихідний день з відривом від виробництва чинним законодавством не передбачено.

Отже, питання надання працівнику компенсації за навчання у вихідний день потрібно врегулювати в локальному документі (колективному договорі, Положенні про професійне навчання) підприємства.

ПРИКЛАД

Розрахунок середньої заробітної плати за час професійного навчання

Працівник підприємства, яке працює з 5-денним робочим тижнем і вихідними днями в суботу та неділю, на підставі наказу керівника проходив професійне навчання (перебував на курсах підвищення кваліфікації) з 2 по 29 вересня 2024 року. Заняття на курсах проводилися протягом 6 днів на тиждень: з понеділка по суботу (в неділю занять не було). Локальним документом підприємства передбачено, що середня заробітна плата нараховується працівникам за всі дні професійного навчання, в які працівник був присутній на заняттях (на курсах), в тому числі за суботи, які є вихідними днями за графіком роботи підприємства (працівника).

Всього у вересні заняття на курсах проводилися протягом 24 днів, в т. ч. протягом 20 робочих і 4 вихідних днів за графіком роботи підприємства. Оклад працівника — 10 000 грн.

У розрахунковому періоді (липень – серпень 2024 року) працівник:

– в липні — відпрацював 18 з 23 робочих днів за графіком роботи, оскільки в період з 15 по 19 липня хворів, і отримав заробітну плату за цей місяць в сумі 7826,09 грн (10 000 грн : 23 р. д. х 18 відпрац. д.) та «лікарняні»;

– в серпні — відпрацював 4 з 22 робочих днів за графіком роботи, оскільки в період з 5 по 28 серпня (24 к. д.) перебував у щорічній основній відпустці, тому отримав заробітну плату за цей місяць в сумі 1818,18 грн (10 000 грн : 22 р. д. х 4 відпрац. д.) і відпускні.

Крім того, в серпні працівнику до відпустки була нарахована і виплачена разом з відпускними матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі окладу — 10 000 грн.

З перерахованих вище виплат в розрахунку середньої заробітної плати не беруть участь:

– матеріальна допомога на оздоровлення (пп. «б» абз. першого п. 4 Порядку № 100);

– відпускні та «лікарняні» (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Таким чином, в розрахунку середньої заробітної плати бере участь лише нарахована працівнику в розрахунковому періоді заробітна плата.

Середньоденна заробітна плата:

(7826,09 грн + 1818,18 грн) : (18 відпрац. д. (липень) + 4 відпрац. д. (серпень)) = 438,38 грн

Середня заробітна плата за період професійного навчання працівника, який включає 24 дні навчання:

438,38 грн х 24 д. навч. = 10 521,12 грн

_________________________________________________________________________

Мінсоцполітики в листах від 12.10.2012 № 1055/13/84-12 (див. ВПЗ № 2/2013, с. 127), від 07.04.2015 № 5112/0/14-15/13 та від 17.12.2014 № 1624/13/84-14 роз’яснило, що за медичними (фармацевтичними) працівниками державних та комунальних закладів охорони здоров’я середня заробітна плата зберігається незалежно від того, за «внутрішнім» чи «зовнішнім» сумісництвом вони працюють і з якого місця роботи (основного чи за сумісництвом) направляються для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки, за умови, що працівник і за основним місцем роботи, і за місцем роботи за сумісництвом здійснює медичну (фармацевтичну) діяльність. Тобто це є державною гарантією зазначеним медичним та фармацевтичним працівникам, які направляються до закладів післядипломної освіти для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки.

Зауважимо, що у зв’язку з проведенням медичної реформи деякі заклади охорони здоров’я (далі — ЗОЗ) реорганізовано в комунальні некомерційні підприємства (далі — КНП). Після перетворення бюджетного ЗОЗ у КНП організація оплати праці працівників КНП переходить у сферу договірного регулювання, тобто регулюється статтею 97, а не статтею 98 КЗпП. Оскільки КНП не належать до бюджетних ЗОЗ, то на медичних працівників КНП не поширюється дія процитованого пункту 2 Постанови № 524 про збереження середньої заробітної плати за кожним місцем роботи.

Отже, при направленні медичних працівників КНП на курси підвищення кваліфікації діють трудові гарантії, передбачені Постановою № 695, тобто середня заробітна плата за час навчання (підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки) зберігається лише за основним місцем роботи. При направленні на навчання медичних працівників, які працюють в КНП за сумісництвом, збереження за ними за таким місцем роботи середньої заробітної плати за час навчання Постановою № 695 не передбачено.²

Водночас, оскільки згідно зі статтею 97 КЗпП умови запровадження компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі, а останній відповідно до статті 13 КЗпП може передбачати додаткові гарантії порівняно з чинним законодавством і угодами, то у колективному договорі КНП можна передбачити збереження середньої заробітної плати за час навчання медичних працівників як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом.

Якщо медичний (фармацевтичний) працівник за основним місцем роботи направляється на курси підвищення кваліфікації, а за сумісництвом продовжує працювати (графік роботи і розклад занять це дозволяють), то середня заробітна плата зберігається тільки за основним місцем роботи, а на роботі за сумісництвом він отримує звичайну заробітну плату за фактично відпрацьований час.

Виплата добових і стипендії

Виплата добових здійснюється за кожний день перебування в дорозі працівника в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. У такому ж розмірі добові виплачуються іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання (пп. «в» п. 1 Постанови № 695).

Наприклад, якщо працівник, якого направлено на курси підвищення кваліфікації в інше місто, перебував у дорозі до місця навчання 1 і 2 вересня (в ніч з неділі на понеділок), навчався з 2 по 13 вересня (в суботу і неділю не навчався), перебував у дорозі назад до місця роботи 13 і 14 вересня (в ніч з п’ятниці на суботу), то йому необхідно виплатити добові за кожний день в період з 1 по 14 вересня (всього за 14 календарних днів). Крім того, за час навчання (10 робочих днів при 5-денному робочому тижні з вихідними днями в суботу та неділю) працівникові виплачується середній заробіток.

Розмір добових для державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначений у додатку 1 до Постанови № 98, і становить 300 грн на добу.

Госпрозрахункові підприємства розмір добових встановлюють самостійно в локальному документі (Положенні про відрядження, Положенні про професійне навчання) або в наказі про відрядження (про направлення на профнавчання) виходячи зі своїх фінансових можливостей.

Якщо профнавчання працівника проходить в іншому населеному пункті, але працівник має можливість щодня повертатися додому, то в наказі про направлення на профнавчання (про відрядження) слід вказати про можливість (обов’язковість) такого щоденного повернення, а також про маршрут проїзду і види транспорту. У цьому випадку працівнику відшкодовуються витрати на проїзд і добові. Якщо працівник в такій ситуації самостійно вирішить не повертатися до місця проживання, а скористатися послугами готелю, витрати на проживання йому не відшкодовуються (лист Мінфіну від 20.01.2007 № 31-18030-07-10/854).

Що стосується виплати добових у разі, якщо профнавчання працівника триває більше одного місяця, то, як зазначено в підпункті «в» пункту 1 Постанови № 695, замість них іногороднім працівникам, починаючи з другого місяця навчання та в усіх наступних місяцях до закінчення терміну навчання, виплачується стипендія в розмірі 20% добових. Отже, розмір стипендії у працівників бюджетної сфери за другий та кожний наступний місяць профнавчання складе 60 грн (300 грн х 20%) в день. Але й ця виплата здійснюється тільки тим працівникам, які отримують заробітну плату в розмірі менше 6 нмдг, тобто менше 102 грн (6 х 17 грн) в місяць, що можливо тільки при роботі на умовах неповного робочого часу.

Таким чином, починаючи з другого місяця профнавчання, працівник фактично повинен покривати витрати на харчування та фінансування інших особистих потреб за рахунок власних коштів (якщо, звичайно, колективним договором госпрозрахункового підприємства не буде передбачено інше).

Звертаємо увагу, що Постанова № 695, на відміну від Інструкції № 59 та Постанови № 98, не містить норм про обов’язковість виплати працівникові грошового авансу при його направленні на профнавчання до іншого населеного пункту. Тому як бюджетні організації, так і госпрозрахункові підприємства (якщо направлення на навчання оформляється не як відрядження) самостійно приймають рішення про виплату такого авансу та його суму, про що зазначається в наказі про направлення на профнавчання. Якщо працівнику видано аванс перед відбуттям на профнавчання, то після його закінчення і повернення на підприємство працівник повинен у встановлені строки відзвітувати за видані йому підзвітні кошти.

Підприємства самостійно визначають, які документи є підтвердженням перебування працівника на профнавчанні та підставою для виплати йому середньої заробітної плати і добових. Такими документами можуть бути проїзні квитки, рахунки з готелю, документи, що підтверджують проходження профнавчання (диплом, свідоцтво, сертифікат, довідка тощо). У разі відсутності у працівника зазначених документів, а також будь-яких інших документів, що підтверджують перебування працівника в місці проведення профнавчання і його проходження, роботодавець має право вимагати від працівника пояснень і провести службове розслідування, за результатами якого приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за період профнавчання і добових.

Компенсація витрат на проїзд та проживання

Компенсація витрат на проїзд до місця профнавчання і назад, а також на проживання за місцем профнавчання (якщо приймаючою стороною працівнику не надавався гуртожиток) здійснюється в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень, тобто за наявності проїзних документів (транспортних квитків), готельних рахунків та документів, що підтверджують суму понесених витрат (оплату послуг).³

Якщо працівник захворів під час професійного навчання

Відповідно до пункту 9 розділу II Інструкції № 59 у разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на найм житлового приміщення (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні) і виплачуються добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров’я приступити до виконання покладеного на нього службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше 2 місяців. Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров’я повернутися до місця постійного проживання повинні бути засвідчені в установленому порядку (листком непрацездатності). За період тимчасової непрацездатності відрядженому працівникові на загальних підставах виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності. Дні тимчасової непрацездатності не включаються до строку відрядження.

Вищенаведені норми Інструкції № 59 рекомендуємо відобразити в Положенні про професійне навчання працівників (Положенні про відрядження) і госпрозрахунковим підприємствам, щоб їхні працівники мали такі самі гарантії на випадок хвороби, яка настала в період профнавчання.

Таким чином, середня заробітна плата і добові за дні хвороби працівнику виплачуватися не будуть, але будуть нараховуватися «лікарняні» за умови формування листка непрацездатності.

Надання відпусток працівникам, які навчаються

Якщо працівники підприємства навчаються на заочних і вечірніх відділеннях навчальних закладів, то незалежно від того, за чий рахунок здійснюється таке навчання, відповідно до статей 211, 213, 216 КЗпП, статей 13 – 15 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) підприємства зобов’язані в разі успішного навчання надавати їм додаткову оплачувану відпустку у зв’язку з навчанням (на підставі довідки-виклику вишу). На час такої відпустки за основним місцем роботи за працівниками зберігається середня заробітна плата.

Згідно зі статтею 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються, зокрема:

– час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (це стосується і періоду профнавчання із збереженням середньої заробітної плати);

– час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях ПТНЗ.

Оподаткування та облік витрат на професійне навчання

Згідно з підпунктом 165.1.37 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) не включається до оподатковуваного доходу, тобто не обкладається ПДФО і військовим збором (далі — ВЗ), сума витрат роботодавця у зв’язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку згідно із законом.

У розділі І додатка 4ДФ до Податкового розрахунку сума витрат роботодавця у зв’язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку (працівника) відображається за ознакою доходу «158».

Відповідно до підпункту 165.1.21 ПКУ до оподатковуваного доходу не включається сума, сплачена будь-якою юридичною або фізичною особою на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за здобуття освіти, за підготовку чи перепідготовку платника податку, але не вище трикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за кожний повний або неповний місяць навчання, підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи.

Отже, у 2024 році не обкладається ПДФО і ВЗ вартість профнавчання, яка не перевищує 21 300 грн (7100 грн х 3) в розрахунку на місяць. Вартість профнавчання у вигляді перевищення зазначеної суми обкладається ПДФО і ВЗ як додаткове благо (пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ — вартість безоплатно отриманих послуг).⁴ При цьому з метою визначення бази оподаткування ПДФО сума зазначеного перевищення збільшується на «натуральний» коефіцієнт (п. 164.5 ПКУ), оскільки працівник отримує дохід у негрошовій формі (у вигляді послуг освіти). Не оподатковувана ПДФО і ВЗ оплата навчання відображається у додатку 4ДФ до Податкового розрахунку за ознакою доходу «145», а оподатковувана — «126» (додаткове благо).

Що стосується єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ), то згідно з пунктом 3.24 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, не включаються до фонду оплати праці витрати на підготовку та перепідготовку кадрів (крім витрат на середню заробітну плату, яка виплачується за час профнавчання, — пп. 2.2.12):

– витрати на оплату навчання працівників у вищих навчальних закладах та установах підвищення кваліфікації, професійної підготовки та перепідготовки кадрів;

– стипендії слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, направленим підприємствами на навчання з відривом від виробництва у вищі навчальні заклади;

– оплата проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад.

Всі перераховані вище витрати вказано і в пункті 9 розділу ІІ Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170.

Таким чином, всі вищезазначені витрати не обкладаються ЄСВ.

В бухгалтерському обліку підприємства витрати на профнавчання працівників в повній сумі включаються до витрат за категоріями працівників, які навчаються, або відображаються у складі інших витрат операційної діяльності чи інших витрат — на субрахунках 949 чи 977, а при тривалому навчанні працівників — на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів».