Лист Державної служби України з питань праці «Щодо відповідальності роботодавця за порушення порядку заміни відпустки грошовою компенсацією» від 20.09.2018 № 4440/4/4.1-315-18

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ

ЛИСТ

від 20.09.2018  № 4440/4/4.1-315-18

Щодо відповідальності роботодавця за порушення
порядку заміни відпустки грошовою компенсацією

(Витяг)

Департамент з питань праці Держпраці розглянув <…> звернення <…> і повідомляє.

<…>

Відповідно до статті 4 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до статті 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до статті 80 КЗпП забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Статтею 83 КЗпП передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.¹

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки» (далі — Закон).

Відповідно до статті 2 Закону право на відпустки забезпечується:

• гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

• забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 Закону.

Статтею 24 Закону передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Таким чином, заміна щорічної відпустки грошовою компенсацією є порушенням вимог статей 80 і 83 КЗпП та статті 24 Закону.

За порушення законодавства про працю передбачена відповідальність:

• для посадових осіб підприємств, установ, організацій — дисциплінарна, матеріальна, адміністративна, кримінальна;

• для юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців — фінансова.

За порушення законодавства про відпустки адміністративна відповідальність посадових осіб передбачена частиною першою (від 510 до 1700 грн) та другою (від 1700 до 5100 грн) статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Абзацом восьмим² частини другої статті 265 КЗпП передбачена фінансова відповідальність у розмірі мінімальної заробітної плати (<…>).

Разом з тим повідомляємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, мають лише інформаційний характер та не встановлюють правових норм.

Директор                                                                                                      І. Дегнера