Восстановление работника на работе по решению суда: денежные расчетыПоновлення працівника на роботі за рішенням суду: грошові розрахунки

Как уже отмечалось в статье предыдущего номера журнала¹, в случае увольнения без законного основания или незаконного перевода на другую работу работник должен быть восстановлен на предыдущей работе органом, рассматривающим трудовой спор. При вынесении судом решения о восстановлении работника на работе орган, рассматривающий трудовой спор, одновременно принимает решение о выплате такому работнику среднего заработка за время вынужденного прогула или разности в заработке за время выполнения нижеоплачиваемой работы, но не более чем за один год, а если заявление о восстановлении на работе рассматривается более одного года не по вине работника — о выплате среднего заработка за все время вынужденного прогула (ст. 235 Кодекса законов о труде Украины; далее — КЗоТ).

Пленум Верховного Суда Украины в пункте 32 постановления «О практике рассмотрения судами трудовых споров» от 06.11.92 г. № 9 разъяснил, что при частичной вине работника оплата вынужденного прогула за период свыше одного года может быть соответственно уменьшена. Заключение суда о наличии вины работника (не являлся на вызов суда, совершал другие действия по замедлению рассмотрения дела) или отсутствии его вины, а также о пределах уменьшения размера выплаты должно быть мотивированным.

В случае задержки работодателем исполнения решения органа, рассматривавшего трудовой спор о восстановлении на работе незаконно уволенного или переведенного на другую работу работника, такой орган выносит решение о выплате работнику среднего заработка или разности в заработке за время задержки (ст. 236 КЗоТ).

Таким образом, работодатель, который незаконно уволил или перевел работника на другую работу, несет финансовую ответственность перед таким работником.

Начисление среднего заработка за время вынужденного прогула

В решение суда указываются либо конкретная (общая или с разбивкой по месяцам) сумма среднего заработка за время вынужденного прогула, которая рассчитана судом (в т. ч. на основании информации о заработной плате работника в расчетном периоде, предоставленной работодателем суду) и должна быть выплачена работнику (в том числе через исполнительную службу), либо обязанность работодателя самостоятельно рассчитать, начислить и выплатить работнику средний заработок за время вынужденного прогула. В обоих случаях расчет среднего заработка за время вынужденного прогула осуществляется согласно Порядку исчисления средней заработной платы, утвержденному постановлением Кабинета Министров Украины от 08.02.95 г. № 100 (далее — Порядок № 100), о чем указано в подпункте «з» пункта 1 этого Порядка.

Согласно абзацу третьему пункта 2 Порядка № 100 во всех других случаях (кроме начисления оплаты за время отпуска и денежной компенсации за неиспользованный отпуск) средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за последние 2 календарных месяца работы, предшествующих месяцу, в котором происходит событие, с которым связана соответствующая выплата.

Следовательно, для определения суммы, подлежащей начислению восстановленному на работе работнику, необходимо определить среднюю заработную плату исходя из выплат за последние 2 календарных месяца (расчетный период), предшествующих месяцу незаконного увольнения.

Если в течение последних 2 календарных месяцев, предшествующих месяцу, в котором происходит событие, с которым связана соответствующая выплата (в нашем случае — предшествующих месяцу, в котором состоялось незаконное увольнение), работник не работал, средняя заработная плата исчисляется исходя из выплат за предыдущие 2 месяца работы (абз. четвертый п. 2 Порядка № 100).

Если у работника отсутствует расчетный период (т. е. он не работал в течение последних 4 месяцев перед месяцем незаконного увольнения), то, учитывая новшества, внесенные в Порядок № 100 с 12.12.2020 г., средняя заработная плата исчисляется при незаконном увольнении, состоявшемся:

– до 12.12.2020 г. — исходя из установленных работнику тарифной ставки, должностного (месячного) оклада (абз. четвертый п. 2, абз. третий п. 4 Порядка № 100 в редакции, действовавшей до 12.12.2020 г.);

– 12.12.2020 г. и позднее — в соответствии с абзацами третьим – пятым пункта 4 Порядка № 100 (абз. седьмой п. 2 Порядка № 100 в редакции, действующей с 12.12.2020 г.), которыми установлено следующее:

– если в расчетном периоде у работника не было заработной платы, расчеты проводятся из установленных ему в трудовом договоре тарифной ставки, должностного (месячного) оклада;²

– если в вышеуказанном случае размер должностного оклада меньше предусмотренного законодательством размера минимальной заработной платы, средняя заработная плата рассчитывается из установленного размера минимальной заработной платы на время расчета. В случае заключения трудового договора на условиях неполного рабочего времени, расчет осуществляется из размера минимальной заработной платы, исчисленного пропорционально условиям заключенного трудового договора (т. е. пропорционально установленной норме труда или норме рабочего времени персонально для работника);²

– если средняя заработная плата исчисляется исходя из должностного оклада или минимальной заработной платы, то ее начисление осуществляется путем умножения должностного оклада или минимальной заработной платы на количество месяцев расчетного периода.²

Если у работника имеется расчетный период, то согласно пункту 3 Порядка № 100 при исчислении средней заработной платы учитываются все суммы начисленной заработной платы в соответствии с законодательством и условиями трудового договора, кроме определенных в пункте 4 этого Порядка. Суммы начисленной заработной платы учитываются в том месяце, за который они начислены и в размерах, в которых они начислены, без исключения сумм отчисления на налоги, взыскание алиментов и т. п.

В пункте 4 Порядка № 100 приведен исчерпывающий перечень выплат, которые не учитываются при исчислении средней заработной платы (в основном это одноразовые выплаты).

Кроме того, при исчислении среднего заработка за время вынужденного прогула не учитываются выплаты за время, в течение которого сохраняется средний заработок работника (за время выполнения государственных и общественных обязанностей, ежегодного и дополнительного отпусков, командировки, вынужденного прогула и т. д.), и пособие в связи с временной нетрудоспособностью (абз. второй п. 4 Порядка № 100).

Согласно пункту 8 Порядка № 100 начисление среднего заработка за время вынужденного прогула осуществляется путем умножения среднедневной (среднечасовой) заработной платы на количество рабочих дней (часов), приходящихся на период вынужденного прогула.

Среднедневная (среднечасовая) заработная плата определяется делением заработной платы за фактически отработанные рабочие дни в течение 2 месяцев, предшествующих месяцу незаконного увольнения, на количество отработанных рабочих дней (часов) в этом периоде, а при отсутствии заработка в расчетном периоде — делением суммы, рассчитанной согласно абзацу пятому пункта 4 Порядка № 100 (см. выше), на количество рабочих дней за последние 2 календарных месяца согласно графику работы предприятия, учреждения, организации.

ПРИМЕР 1

Начисление среднего заработка за время вынужденного прогула работнику,
которому установлен месячный оклад, при расчетном периоде — 2 месяца

Работник был уволен по инициативе работодателя 13 марта 2020 года (последний день работы), но решением суда от 15 декабря 2020 года восстановлен на работе, к которой приступил 16 декабря 2020 года. В связи с этим предприятие должно начислить ему средний заработок за время вынужденного прогула — с 14 марта по 14 декабря 2020 года.

Поскольку месяцем незаконного увольнения был март 2020 года, расчетным периодом для начисления среднего заработка являются два предшествующих ему месяца: январь – февраль 2020 года. В этом расчетном периоде работнику, для которого установлена 5-дневная рабочая неделя с выходными днями в субботу и воскресенье, была начислена заработная плата в размере 10 000 грн., т. е в размере оклада — 5000 грн. за каждый месяц расчетного периода. В расчетном периоде работник отработал 41 рабочий день (далее — отраб. д.), в том числе в январе — 21 отраб. д., в феврале — 20 отраб. д.

Среднедневная заработная плата работника:

10 000 грн. : 41 отраб. д. = 243,90 грн.

Количество рабочих дней (далее — р. д.) согласно графику работы предприятия, приходящихся на период вынужденного прогула работника (с 14 марта по 14 декабря):

12 р. д. (март) + 21 р. д. (апрель) + 19 р. д. (май) + 20 р. д. (июнь) + 23 р. д. (июль) + 20 р. д. (август) + 22 р. д. (сентябрь) + 21 р. д. (октябрь) + 21 р. д. (ноябрь) + 10 р. д. (декабрь) = 189 р. д.

Сумма среднего заработка, подлежащая выплате работнику:

243,90 грн. х 189 р. д. = 46 097,10 грн.

ПРИМЕР 2

Начисление среднего заработка за время вынужденного прогула работнику
с почасовой оплатой труда, если расчетный период менее 2 месяцев

Работник, принятый на работу 7 сентября 2020 года и уволенный по инициативе работодателя 23 октября, решением суда от 18 декабря 2020 года восстановлен на работе, к которой приступил 21 декабря (19 и 20 декабря — выходные дни). В соответствии с решением суда предприятие должно выплатить работнику средний заработок за время вынужденного прогула — с 24 октября по 17 декабря 2020 года. Работнику была установлена 6-дневная 40-часовая рабочая неделя с выходным днем в воскресенье с 7-часовым рабочим днем с понедельника по пятницу и 5-часовым рабочим днем в субботу.

В данном случае при исчислении среднего заработка за время вынужденного прогула применяются нормы Порядка № 100, действовавшие до 12 декабря 2020 года, поскольку до этой даты состоялось незаконное увольнение работника.

Перед незаконным увольнением работник работал в период с 7 сентября по 23 октября 2020 года — это и есть его расчетный период (фактически отработанное время) для исчисления среднего заработка за время вынужденного прогула. В этом расчетном периоде работник, которому установлена почасовая оплата труда с часовой ставкой 35 грн., отработал 268 рабочих часов (далее — отраб. ч.), за которые ему начислена заработная плата в размере 9380 грн. (268 отраб. ч. х 35 грн.).

Среднечасовая заработная плата работника:

9380 грн. : 268 отраб. ч. = 35 грн.

Количество рабочих часов (далее — р. ч.) согласно графику работы работника, приходящихся на период вынужденного прогула (с 24 октября по 17 декабря):

45 р. ч. (октябрь) + 167 р. ч. (ноябрь) + 101 р. ч. (декабрь) = 313 р. ч.

Сумма среднего заработка, подлежащая выплате работнику:

35 грн. х 313 р. ч. = 10 955 грн.

ПРИМЕР 3

Начисление среднего заработка за время вынужденного прогула работнику,
который не имеет отработанных дней в расчетном периоде

Работник был уволен работодателем 30 сентября 2019 года по пункту 3 статьи 36 КЗоТ, поскольку с 1 октября 2019 года был принят на военную службу по контракту (в особый период) на один год. После демобилизации в октябре 2020 года работник оспорил свое увольнение и решением суда от 17 декабря 2020 года был восстановлен на работе (ч. третья ст. 119 КЗоТ), к которой приступил 18 декабря. В связи с этим предприятие должно начислить ему средний заработок за время вынужденного прогула — с 1 октября 2019 года по 16 декабря 2020 года. На предприятии установлена 5-дневная рабочая неделя с 8-часовым рабочим днем с выходными днями в субботу и воскресенье.

В течение 2 месяцев перед месяцем незаконного увольнения (июль – август 2019 года), а также в течение предшествующих им 2 месяцев (май – июнь 2019 года), т. е. в течение последних 4 месяцев перед месяцем незаконного увольнения, для структурного подразделения работника был введен простой, поэтому работнику начислялась оплата простоя в размере 2/3 оклада (ст. 113 КЗоТ), но отработанных дней у работника в этом периоде нет.

Поскольку время, в течение которого работник согласно законодательству не работал и за ним заработок сохранялся частично, исключается из расчетного периода (абз. шестой п. 2 Порядка № 100), то средний заработок работника исчисляется исходя из установленного ему должностного оклада на момент увольнения — в сентябре 2019 года.

В данном случае при исчислении среднего заработка за время вынужденного прогула применяются нормы Порядка № 100, действовавшие до 12 декабря 2020 года, поскольку до этой даты состоялось незаконное увольнение работника. Соответственно, не нужно сравнивать должностной оклад работника с минимальной заработной платой на момент расчета.

Оклад по должности работника на момент увольнения — в сентябре 2019 года составлял 5500 грн. По графику работы предприятия (работника) в течение последних 2 месяцев перед месяцем незаконного увольнения (июль – август 2019 года) баланс рабочего времени составлял: в июле — 23 рабочих дня (далее — р. д.), в августе — 21 р. д.

Среднедневная заработная плата в условном расчетном периоде:

(5500 грн. х 2 мес.) : (23 р. д. + 21 р. д.) = 250 грн.

Количество рабочих дней согласно графику работы предприятия, приходящихся на период вынужденного прогула (с 1 октября 2019 года по 16 декабря 2020 года) — 305 р. д.

Сумма среднего заработка, подлежащая выплате работнику:

250 грн. х 305 р. д. = 76 250 грн.

ПРИМЕР 4

Начисление работнику среднего заработка за время вынужденного прогула,
если должностной оклад меньше минимальной заработной платы

Работник был уволен работодателем 31 декабря 2020 года по пункту 5 статьи 40 КЗоТ, поскольку с июля по декабрь 2020 года (более 4 месяцев подряд) работник не появлялся на работе вследствие временной нетрудоспособности. После выздоровления работник оспорил свое увольнение и решением суда от 15 апреля 2021 года был восстановлен на работе, к которой приступил 16 апреля. В связи с этим предприятие должно начислить ему средний заработок за время вынужденного прогула — с 1 января по 14 апреля 2021 года. На предприятии установлена 5-дневная рабочая неделя с 8-часовым рабочим днем с выходными днями в субботу и воскресенье.

В течение последних 4 месяцев перед месяцем незаконного увольнения (август – ноябрь 2020 года) работник не отработал ни одного дня из-за болезни, при этом за указанный период ему начислялись только «больничные», которые не учитываются при исчислении среднего заработка за время вынужденного прогула (абз. второй п. 4 Порядка № 100). Следовательно, средний заработок работника исчисляется исходя из установленного ему должностного оклада на день увольнения (31 декабря 2020 года) или минимальной заработной платы на время расчета — день увольнения (31 декабря 2020 года), если ее размер больше должностного оклада (абз. седьмой п. 2, абз. третий – четвертый п. 4 Порядка № 100).

Должностной оклад работника в декабре 2020 года составлял 4800 грн., что меньше размера минимальной заработной платы в декабре 2020 года — 5000 грн., поэтому для расчета среднего заработка за время вынужденного прогула используем минимальную заработную плату.

По графику работы предприятия (работника) в течение последних 2 месяцев перед месяцем незаконного увольнения (октябрь – ноябрь 2020 года) баланс рабочего времени составлял: в октябре — 21 рабочий день (далее — р. д.), в ноябре — 21 р. д.

Среднедневная заработная плата в условном расчетном периоде:

(5000 грн. х 2 мес.) : (21 р. д. + 21 р. д.) = 238,10 грн.

Количество рабочих дней согласно графику работы предприятия, приходящихся на период вынужденного прогула (с 1 января по 14 апреля 2021 года) — 71 р. д.

Сумма среднего заработка, подлежащая выплате работнику:

238,10 грн. х 71 р. д. =16 905,10 грн.

_________________________________________________________________________

Выплата разности в заработке за время выполнения нижеоплачиваемой работы

Как отмечалось выше, при вынесении судом решения о восстановлении на предыдущей работе после незаконного перевода на другую нижеоплачиваемую работу суд одновременно принимает решение о выплате работнику разности в заработке за время выполнения нижеоплачиваемой работы, но не более чем за один год (ст. 235 КЗоТ).

В этом случае в периоде выполнения нижеоплачиваемой работы необходимо определить заработную плату работника исходя из размера должностного оклада (тарифной ставки) по предыдущей должности, сравнить ее с начисленной заработной платой по нижеоплачиваемой должности (работе) и доплатить работнику разность между указанными суммами.

ПРИМЕР 5

Начисление разности в заработке за время выполнения
нижеоплачиваемой работы в случае незаконного перевода

Решением суда от 25 января 2021 года признан незаконным перевод работника на нижеоплачиваемую должность с 1 сентября 2020 года, поэтому он восстановлен на предыдущей должности, к работе по которой приступил с 26 января 2021 года. В связи с этим суд обязал работодателя выплатить работнику разность в заработке за время выполнения нижеоплачиваемой работы — с 1 сентября 2020 года по 25 января 2021 года. Должностной оклад работника на предыдущей должности — 8000 грн., на новой (нижеоплачиваемой) должности — 7000 грн. С 1 января 2021 года должностной оклад работника на предыдущей должности увеличился до 8500 грн., на новой (нижеоплачиваемой) должности — до 7450 грн. На предприятии установлена 5-дневная рабочая неделя с выходными днями в субботу и воскресенье.

В сентябре, октябре, ноябре и декабре 2020 года работник отработал все рабочие дни и получил зарплату по 7000 грн. в каждом месяце, а с 1 по 25 января 2021 года отработал 15 рабочих дней, за которые получил заработную плату в размере 5881,58 грн. (7450 грн. : 19 р. д. х 15 отраб. д.).

Фактически начисленная работнику заработная плата после перевода на нижеоплачиваемую должность:

7000 грн. х 4 мес. (за сентябрь – декабрь) + 5881,58 грн. (за январь) = 33 881,58 грн.

Заработная плата, которая должна была начисляться работнику, если бы его не перевели на нижеоплачиваемую должность, за период с 1 сентября 2020 года по 25 января 2021 года:

8000 грн. х 4 мес. (за сентябрь – декабрь) + 6710,53 грн. (за январь: 8500 грн. : 19 р. д. х 15 отраб. д.) = 38 710,53 грн.

Сумма доплаты (разности в заработке) за время выполнения нижеоплачиваемой работы), подлежащая выплате работнику:

38 710,53 – 33 881,58 = 4828,95 грн.

___________________________________________________________________________

Учет среднего заработка за время вынужденного прогула
при начислении «среднезарплатных» выплат согласно Порядку № 100

Как отмечалось выше, при исчислении средней заработной платы учитываются все суммы начисленной заработной платы в соответствии с законодательством и условиями трудового договора, кроме определенных в пункте 4 этого Порядка (абз. первый п. 3 Порядка № 100). Средний заработок за время вынужденного прогула не указан в пункте 4 Порядка № 100, однако в вопросе его включения в расчет при исчислении средней заработной платы необходимо руководствоваться специальными нормами Порядка № 100.

Так, при исчислении средней заработной платы для оплаты отпусков или компенсации за неиспользованные отпуска (далее — отпускные) в фактический заработок включаются выплаты за время, в течение которого за работником сохраняется средний заработок (за время предыдущего ежегодного отпуска, выполнения государственных и общественных обязанностей, служебной командировки, вынужденного прогула и т. д.), и пособие в связи с временной нетрудоспособностью (абз. четвертый п. 3 Порядка № 100).

Таким образом, средний заработок за время вынужденного прогула, который выплачен по решению суда восстановленному на работе работнику, учитывается при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных.

Поскольку суммы начисленной заработной платы учитываются в том месяце, за который они начислены (абз. второй п. 3 Порядка № 100), при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных средний заработок за время вынужденного прогула должен учитываться в месяцах, за которые он начислен.

Например, если работнику, который был незаконно уволен 15 сентября 2020 года, восстановлен на работе решением суда от 19 января 2021 года и приступил к работе 20 января, предприятие в январе 2021 года начислило средний заработок за все время вынужденного прогула с 16 сентября 2020 года по 18 января 2021 года, а с 28 января 2021 года этому работнику предоставляется ежегодный основной отпуск (расчетный период: январь – декабрь 2020 года), то при исчислении средней заработной платы для начисления отпускных учитывается только средний заработок, который приходится на период вынужденного прогула с 16 сентября по 31 декабря 2020 года, поскольку январь 2021 года не включается в расчетный период.

Во всех остальных случаях (кроме начисления отпускных), т. е. при исчислении средней заработной платы за последние 2 месяца, не учитываются выплаты за время, в течение которого сохраняется средний заработок работника (за время выполнения государственных и общественных обязанностей, ежегодного и дополнительного отпусков, командировки, вынужденного прогула и т. д.) и пособие в связи с временной нетрудоспособностью (абз. второй п. 4 Порядка № 100).

Следовательно, средний заработок за время вынужденного прогула не учитывается при расчете средней заработной платы для начисления «среднезарплатных» выплат, исчисляемых исходя из выплат за последние 2 календарных месяца работы.

Гарантии работникам, восстановленным на работе по решению суда

Стаж работы, дающий право на ежегодный отпуск

Согласно пункту 2 части первой статьи 82 КЗоТ и пункту 2 части первой статьи 9 Закона Украины «Об отпусках» от 15.11.96 г. № 504/96-ВР (далее — Закон об отпусках) в стаж работы, дающий право на ежегодный основной отпуск, засчитывается время, когда работник фактически не работал, но за ним согласно законодательству сохранялось место работы (должность) и заработная плата полностью или частично (в том числе время оплаченного вынужденного прогула, вызванного незаконным увольнением или переводом на другую работу).

Следовательно, за время вынужденного прогула, вызванного незаконным увольнением или переводом на другую работу, работнику должны быть предоставлены дни ежегодного основного отпуска.³

Денежная компенсация за неиспользованный отпуск и выходное пособие

Согласно статье 83 КЗоТ и статье 24 Закона об отпусках в случае увольнения работника ему выплачивается денежная компенсация за все не использованные им дни ежегодного отпуска, а также дополнительного отпуска работникам, имеющим детей (далее — денежная компенсация). Также при увольнении в случаях, установленных законодательством (в частности, статьей 44 КЗоТ) и коллективным (трудовым) договором, работнику выплачивается выходное пособие.⁴

Если при увольнении работнику была выплачена денежная компенсация, но затем суд восстановил его на работе, то законодательством не предусмотрено возвращение работником предприятию денежной компенсации. Но невозврат работником денежной компенсации не является проблемой для предприятия, поскольку в этом случае считается, что предприятие полностью рассчиталось с работником по дням отпуска и отпускным по состоянию на день незаконного увольнения. В такой ситуации с момента восстановления работника на работе (с первого дня вынужденного прогула) для него будет установлен новый период для определения права на ежегодный отпуск (расчета «отпускного» стажа). При этом его продолжительность определяется пропорционально с даты восстановления на работе и до конца рабочего года работника.⁵

Если при увольнении работнику было выплачено выходное пособие, но затем суд восстановил его на работе, то законодательством не предусмотрено возвращение работником предприятию выходного пособия. В то же время при вынесении решения о восстановлении на работе и выплате среднего заработка за время вынужденного прогула суд должен принимать во внимание факт выплаты работнику выходного пособия при увольнении.⁶

Если при рассмотрении дела предприятие не предоставило суду информацию о том, что работнику при увольнении были выплачены выходное пособие и денежная компенсация за неиспользованные им дни отпуска, которые должны выплачиваться только в случае фактического увольнения работника, а суд своим решением обязал предприятие выплатить определенную (фиксированную) сумму работнику за время вынужденного прогула, то из этой суммы предприятие уже не имеет оснований отчислить суммы выплаченных работнику при увольнении выходного пособия и денежной компенсации за неиспользованные дни отпуска.

Это не разрешает делать статья 127 КЗоТ, определяющая все случаи проведения отчислений из доходов работника, и статья 1215 Гражданского кодекса Украины (далее — ГКУ), согласно которой не подлежат возврату безосновательно приобретенные заработная плата и платежи, которые приравниваются к ней, пособия и другие денежные суммы, предоставленные физическому лицу как средство к существованию, если их выплата проведена физическим или юридическим лицом добровольно, при отсутствии счетной ошибки с его стороны и недобросовестности со стороны получателя.

О невозможности отчисления из дохода работника после его восстановления на работе суммы ранее выплаченного ему выходного пособия со ссылкой на статью 1215 ГКУ сообщил и Верховный Суд в постановлениях от 12.08.2020 г. по делу № 306/1325/18 и от 20.02.2018 г. по делу № 174/406/16-ц.

Полученное выходное пособие восстановленный на работе работник может вернуть предприятию только добровольно. В случае отсутствия у работника такого желания взыскать с него безосновательно полученные денежные средства предприятие может только на основании нового решения суда. Возможность отмены предыдущего решения суда предусматривает статья 239 КЗоТ, если будет установлено, что работник предоставил неправдивые сведения (скрыл от суда информацию о получении выходного пособия).

Страховые выплаты при восстановлении на работе

Согласно части 11 статьи 22 Закона Украины «Об общеобязательном государственном социальном страховании» от 23.09.99 г. № 1105-XIV (далее — Закон № 1105) в случае наступления временной нетрудоспособности застрахованного лица в период разрешения спора о незаконности его увольнения с работы пособие по временной нетрудоспособности предоставляется при условии восстановления застрахованного лица на работе со дня вынесения такого решения соответствующим органом.

Оплата первых 5 дней временной нетрудоспособности, осуществляемая за счет работодателя, пособие по временной нетрудоспособности (далее — «больничные») и пособие по беременности и родам (далее — «декретные») предоставляются застрахованному лицу в форме материального обеспечения, которое компенсирует потерю заработной платы (дохода), в случае наступления у него одного из страховых случаев (ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 25 Закона № 1105, п. 2 Порядка оплаты первых пяти дней временной нетрудоспособности вследствие заболевания или травмы, не связанной с несчастным случаем на производстве, за счет денежных средств работодателя, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 26.06.2015 г. № 440).

Следовательно, если работник после незаконного увольнения был восстановлен на работе, то листки нетрудоспособности, открытые в период вынужденного прогула, оплачиваются только за календарные дни со дня вынесения судом решения о восстановлении работника на работе, поскольку за период вынужденного прогула работнику выплачена заработная плата (средний заработок по решению суда).

В случае наступления временной нетрудоспособности восстановленного на работе работника средняя заработная плата для начисления ему «больничных» и «декретных» (далее — страховые выплаты) должна исчисляться с учетом суммы среднего заработка, выплаченной согласно решению суда.⁷

В соответствии с пунктом 2 Порядка исчисления средней заработной платы (дохода, денежного обеспечения) для расчета выплат по общеобязательному государственному социальному страхованию, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 26.09.2001 г. № 1266 (далее — Порядок № 1266), сумма страховой выплаты исчисляется путем умножения суммы дневной выплаты на количество календарных дней, подлежащих оплате.

Пунктом 3 Порядка № 1266 определено, что среднедневная заработная плата исчисляется путем деления начисленной за расчетный период (12 календарных месяцев) заработной платы, на которую начислен единый взнос на общеобязательное государственное социальное страхование (далее — единый социальный взнос, ЕСВ), на количество календарных дней занятости (периода пребывания в трудовых отношениях), в расчетном периоде без учета календарных дней, не отработанных по уважительным причинам.

Частью 2 статьи 7 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» от 08.07.2010 г. № 2464-VІ (далее — Закон о ЕСВ) предусмотрено, что для лиц, которым после увольнения начислена заработная плата (доход) за отработанное время или согласно решению суда — средняя заработная плата за вынужденный прогул, ЕСВ начисляется на сумму, которая определяется путем деления заработной платы (дохода), выплаченной по результатам работы, на количество месяцев, за которые она начислена.

Учитывая вышеизложенное, Минсоцполитики в письме от 31.07.2015 г. № 445/18/99-15 (см. ВТЗ № 8/2015, стр. 121) разъяснило, что исчисление средней заработной платы для расчета страховых выплат, предусмотренное пунктом 2 Порядка № 1266, применяется, в частности, в случае восстановления на работе работника, который был уволен с работы без законного основания (незаконно переведен на другую работу) с выплатой среднего заработка за время вынужденного прогула (разности в заработной плате за время выполнения нижеоплачиваемой работы). Пунктом 32 Порядка № 1266 установлено, что средняя заработная плата для расчета страховых выплат исчисляется работодателями на основании сведений, включаемых в Отчет о суммах начисленной заработной платы (дохода, денежного обеспечения, помощи, компенсации) застрахованных лиц и суммах начисленного единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование (далее — Отчет о ЕСВ).

Таким образом, если по решению суда средний заработок (разность в заработной плате) выплачивался за несколько месяцев вынужденного прогула, то сумма такой выплаты в целях исчисления средней заработной платы для начисления страховых выплат распределяется по месяцам, на которые приходится вынужденный прогул (работа по нижеоплачиваемой должности).⁸

Из письма Минсоцполитики от 31.07.2015 г. № 445/18/99-15 и письма Минтруда от 15.08.2007 г. № 500/020/99-07 следует, что если работник приступил к работе согласно решению суда о восстановления на работе 1 декабря 2020 года — через 5 месяцев после незаконного увольнения 30 июня 2020 года, а с 18 по 27 января 2021 года (10 к. д.) он болел, то расчетным периодом для начисления «больничных» является период с 1 января по 31 декабря 2020 года. Если в расчетном периоде за время вынужденного прогула (длился с 1 июля по 30 ноября 2020 года) работнику в декабре 2020 года выплачен средний заработок в сумме 32 487 грн., а также ему выплачена заработная плата за январь – июнь и декабрь 2020 года в общей сумме 45 526 грн., то среднедневная заработная плата для расчета суммы «больничных» составляет:

(32 487 грн. + 45 526 грн.) : 366 к. д. = 213,15 грн.

Сумма «больничных», если страховой стаж работника составляет более 8 лет:

213,15 грн. х 10 к. д. болезни = 2131,50 грн.

Индексация и средний заработок за время вынужденного прогула

Согласно пунктам 2 и 3 Порядка проведения индексации денежных доходов населения, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 17.07.2003 г. № 1078, индексации подлежат денежные доходы граждан за отработанное время, не имеющие разового характера. Не являются объектом индексации выплаты, исчисляемые из средней заработной платы.

Следовательно, средний заработок за время вынужденного прогула, являющийся разовой выплатой, не индексируется.

Если за время вынужденного прогула оклад (тарифная ставка, сдельные расценки) по должности (профессии) работника не повышался, то базовый месяц остается тот, который был на момент незаконного увольнения работника, если же повышался — базовым является месяц такого повышения.⁹

Возмещение морального ущерба

В соответствии со статьей 237-1 КЗоТ возмещение работодателем морального ущерба работнику осуществляется в случае, если нарушения его законных прав привели к моральным страданиям, утрате нормальных жизненных связей и требуют от него дополнительных усилий для организации своей жизни.

Порядок и условия возмещения морального ущерба определены статьей 23 ГКУ, согласно которой лицо имеет право на возмещение морального ущерба, причиненного вследствие нарушения его прав. Моральный ущерб возмещается независимо от имущественного ущерба, подлежащего возмещению, и не связан с размером этого возмещения.

Моральный ущерб заключается, в частности:

– в душевных страданиях, которые физическое лицо испытало в связи с противоправным поведением по отношению к нему самому, членам его семьи или близким родственникам;

– в унижении чести и достоинства, а также деловой репутации физического лица.

Моральный ущерб возмещается деньгами, имуществом или прочим способом. Размер денежного возмещения морального ущерба определяется судом в зависимости от характера правонарушения, глубины физических и душевных страданий физического лица (т. е. работника), степени вины лица, которое нанесло моральный ущерб (т. е. работодателя), если вина является основанием для возмещения, а также с учетом других обстоятельств, имеющих существенное значение. При определении размера возмещения учитываются требования разумности и справедливости.

Сумма возмещения морального ущерба, назначенная судом в связи с восстановлением работника на предыдущей работе, не является заработком, предприятием она не рассчитывается, а устанавливается судом, как правило, в фиксированной сумме и возмещается предприятием разово.

Следовательно, кроме выплаты среднего заработка за время вынужденного прогула, суд своим решением может обязать работодателя возместить работнику и моральный ущерб, если это указано в иске работника.

Налогообложение выплат работнику, восстановленному на работе по решению суда

Налог на доходы физических лиц и военный сбор

Пленум Верховного Суда Украины в абзаце пятом пункта 6 постановления «О практике применения судами законодательства об оплате труда» от 24.12.99 г. № 13 разъяснил, что удовлетворяя требования об оплате труда, суд должен привести в решении расчеты, из которых он исходил при определении сумм, подлежащих взысканию. Поскольку взимание и уплата налога на доходы физических лиц (далее — НДФЛ) является соответственно обязанностью работодателя и работника, суд определяет указанную сумму без удержания этого налога и прочих обязательных платежей, о чем указывает в резолютивной части решения.

До 05.10.2016 г. действовал «старый» Закон Украины «Об исполнительном производстве» от 21.04.99 г. № 606-XIV, в части 8 статьи 65 которого было установлено, что в случае исполнения судебного решения о выплате работнику среднего заработка за время вынужденного прогула должник является налоговым агентом, который выполняет судебное решение, с отчислением НДФЛ и ЕСВ из сумм, причитающихся к выплате взыскателю. К сожалению, новый Закон Украины «Об исполнительном производстве» от 02.06.2016 г. № 1404-VIII аналогичной нормы не содержит.

Тем не менее Верховный Суд в постановлении от 18.07.2018 г. по делу № 359/10023/16-ц отметил, что налоги и сборы из суммы среднего заработка за время вынужденного прогула, присужденной по решению суда, подлежат начислению работодателем при исполнении судебного решения и, соответственно, вычету из суммы указанного среднего заработка при выплате работнику, в результате чего выплаченная работнику на основании судебного решения сумма среднего заработка за время вынужденного прогула уменьшается на сумму налогов и сборов. Кроме того, отчисление налогов и обязательных платежей из среднего заработка за время вынужденного прогула не ухудшает положение работника, восстановленного на работе, поскольку за этот период, в случае пребывания в должности, работник получал бы зарплату, с которой также отчислялись бы налоги и сборы.

Следовательно, при назначении судом среднего заработка за время вынужденного прогула, который восстановленному на работе работнику должен выплатить работодатель, последний как налоговый агент обязан перед его выплатой удержать из него НДФЛ и военный сбор (далее — ВС).

Порядок обложения НДФЛ (ВС) среднего заработка за время вынужденного прогула, выплачиваемого согласно решению суда, Налоговым кодексом Украины (далее — НКУ) четко не урегулирован. Позиция налоговых органов по вопросу обложения НДФЛ (ВС) среднего заработка за время вынужденного прогула, назначенного по решению суда, заключается в следующем.¹⁰

Согласно подпункту 14.1.48 НКУ для целей обложения НДФЛ заработная плата — это основная и дополнительная заработная плата, прочие поощрительные и компенсационные выплаты, которые выплачиваются (предоставляются) налогоплательщику в связи с отношениями трудового найма согласно закону.

Структура и составляющие заработной платы определены в статье 2 Закона Украины «Об оплате труда» от 24.03.95 г. № 108/95-ВР (далее — Закон об оплате труда). Частью второй статьи 2 этого Закона установлено, что в состав дополнительной заработной платы включаются гарантийные и компенсационные выплаты, предусмотренные действующим законодательством.

Поскольку выплата среднего заработка за время вынужденного прогула предусмотрена (гарантирована) законодательством (ст. 235 КЗоТ), то в целях обложения НДФЛ (ВС) сумма среднего заработка за время вынужденного прогула является заработной платой и облагается НДФЛ (ВС) на основании подпункта 164.2.1 НКУ. Это согласуется с подпунктом 2.2.12 Инструкции по статистике заработной платы, утвержденной приказом Государственного комитета статистики Украины от 13.01.2004 г. № 5 (далее — Инструкция № 5), в соответствии с которым оплата за неотработанное время (в том числе средний заработок за время вынужденного прогула) включается в фонд дополнительной заработной платы фонда оплаты труда (далее — ФОТ).

Расчет налоговых обязательств с налогооблагаемого дохода налогоплательщика, начисленного у источника его выплаты, осуществляется налоговым агентом, в том числе работодателем (п. 168.3 НКУ).

В соответствии с пунктом 171.1 НКУ лицом, ответственным за начисление, удержание и уплату (перечисление) в бюджет НДФЛ с доходов в виде заработной платы, является работодатель, который выплачивает такие доходы в пользу налогоплательщика (в том числе на основании решения суда).

Налоговый агент, который начисляет (выплачивает, предоставляет) налогооблагаемый доход (в том числе средний заработок за время вынужденного прогула) в пользу налогоплательщика, обязан удерживать налог из суммы такого дохода за его счет, используя ставку налога, определенную в статье 167 НКУ (пп. 168.1.1 НКУ).

При начислении среднего заработка за время вынужденного прогула на основании решения суда работодатель обязан включить его в состав общего месячного налогооблагаемого дохода работника в момент начисления и удержать из него НДФЛ (ВС). Перечисление НДФЛ (ВС) в бюджет работодатель как налоговый агент обязан осуществить во время выплаты налогооблагаемого дохода, а если доход начисляется, но не выплачивается — в течение срока, установленного для месячного налогового периода, т. е. в течение 30 календарных дней после окончания месяца (пп. 168.1.2, 168.1.5 НКУ).

Таким образом, по мнению ГНСУ, работодатели (как налоговые агенты) обязаны уплачивать НДФЛ и ВС при выплате работнику среднего заработка за время вынужденного прогула за счет такого среднего заработка, при этом не имеет значения порядок его выплаты работнику — непосредственно работодателем или исполнительной службой после получения ею от работодателя денежных средств на свой счет по решению суда.

Учитывая вышеизложенную позицию ГНСУ, рекомендуем работодателям во избежание уплаты НДФЛ и ВС за свой счет (это возможно, когда суд обязывает работодателя выплатить работнику конкретную сумму денежных средств, которая им перечисляется на счет исполнительной службы для последующей ее выплаты работнику с этого счета, или когда исполнительная служба списывает сумму денежных средств, указанную в решении суда, со счета работодателя) еще на этапе судебного разбирательства предоставлять суду информацию как о сумме среднего заработка работника, так и о подлежащих удержанию из него НДФЛ и ВС. Только в этом случае суд сможет указать в своем решении сумму, подлежащую выплате работнику именно «на руки» (после вычета НДФЛ и ВС из начисленной суммы среднего заработка за время вынужденного прогула).

Что касается определения базы налогообложения НДФЛ и ВС при начислении среднего заработка за время вынужденного прогула, то ГФСУ в письме от 01.10.2015 г. № 9186/Х/99-99-17-02-01-14 разъяснила следующее: «Если в решении суда размер компенсации указан с разбивкой по месяцам, то и обложение НДФЛ следует осуществлять отдельно за каждый месяц начисления (то есть разбивать базу налогообложения). Если же в решении суда указана общая сумма компенсации, то обложение НДФЛ и военным сбором осуществляется исходя из общей суммы в месяце ее начисления (выплаты).»

Таким образом, в целях обложения НДФЛ и ВС сумму среднего заработка за время вынужденного прогула необходимо распределять по месяцам только тогда, когда в решении суда сумма компенсации (среднего заработка) определена в разрезе месяцев, или когда работодатель на основании решения суда самостоятельно исчисляет сумму среднего заработка, подлежащего выплате работнику. Если же в решении суда указана общая сумма компенсации (среднего заработка), то она полностью (всей суммой) включается в доход месяца, в котором начислена.¹¹

Напомним, что если налогоплательщик получает доходы в виде заработной платы за период ее сохранения согласно законодательству, с целью определения предельной суммы дохода, дающего право на получение налоговой социальной льготы (далее — НСЛ), и в других случаях их налогообложения, такие доходы (их часть) относятся к соответствующим налоговым периодам их начисления (абз. третий пп. 169.4.1 НКУ).

Следовательно, если средний заработок за время вынужденного прогула распределяется по месяцам, и после такого распределения общий месячный доход в виде заработной платы не превышает предельный размер дохода, дающий право на применение НСЛ (в 2020 году составляет 2940 грн., в 2021 году — 3180 грн.), то НСЛ в таком месяце применяется. Если же месячная заработная плата превышает указанный предельный размер, НСЛ не применяется или право на НСЛ утрачивается, в частности, в месяце незаконного увольнения (письмо ГНАУ от 20.04.2007 г. № 3928/6/17-0716).

Работодатель и/или налоговый агент имеет право осуществлять перерасчет сумм начисленных доходов, удержанного НДФЛ за любой период и в любых случаях для определения правильности налогообложения, независимо от того, имеет или нет налогоплательщик право на применение НСЛ (пп. 169.4.3 НКУ).

Таким образом, чтобы в конце года не проводить годовой перерасчет НДФЛ, рекомендуем начисленный и выплаченный в одном месяце средний заработок за все время вынужденного прогула, включающего несколько месяцев, сразу распределить по месяцам для определения права на применение НСЛ в конкретном месяце (кроме случаев, когда в решении суда указана общая сумма среднего заработка).

Если после распределения среднего заработка по месяцам у работника утрачивается право на НСЛ в каком-либо месяце (например, в месяце незаконного увольнения), вследствие чего изменяются налоговые обязательства по НДФЛ в таком месяце, то работодателю необходимо доплатить НДФЛ за этот месяц.

Если в решении суда указана общая сумма среднего заработка (без разбивки по месяцам), а также если распределение среднего заработка по месяцам вынужденного прогула не привело к утрате права на НСЛ в таких месяцах, то общая сумма среднего заработка отражается в Налоговом расчете ф. № 1ДФ (с 2021 года — в приложении 4ДФ к Налоговому расчету) за квартал, на который приходится месяц ее начисления и выплаты, с признаком дохода «101».

Если в результате распределении среднего заработка по месяцам вынужденного прогула работник в каком-либо месяце (например, в месяце незаконного увольнения) утрачивает право на НСЛ (изменяются налоговые обязательства по НДФЛ в таком месяце), то, кроме отражения среднего заработка в Налоговом расчете за текущий квартал, подается уточняющий Налоговый расчет ф. № 1ДФ (с 2021 года — уточняющие Налоговый расчет и приложение 4ДФ к Налоговому расчету) за квартал, в котором утрачено право на применение НСЛ.

Кроме того, поскольку увольнение работника отражалось в Налоговом расчете ф. № 1ДФ за квартал, на который приходится месяц незаконного увольнения работника, то необходимо представить уточняющий Налоговый расчет ф. № 1ДФ (с 2021 года — уточняющие Налоговый расчет и приложение 4ДФ к Налоговому расчету) за указанный квартал, в котором отменить строку, где отражалась информация об увольнении работника с указанием в графе 9 (с 2021 года — в графе 10) признака «1» — исключение строки, а также ввести новую строку, в которой повторить ранее введенную информацию, но без заполнения графы 7 (с 2021 года — графы 8) «дата звільнення з роботи» с указанием в графе 9 (с 2021 года — в графе 10) признака «0» — введение строки.

Налогообложение суммы возмещения морального ущерба осуществляется в соответствии с подпунктом 164.2.14 НКУ, которыми установлено, что в состав налогооблагаемого дохода включается доход в виде возмещения материального или неимущественного (морального) ущерба, кроме, в частности, сумм, которые по решению суда направляются на возмещение убытков, причиненных налогоплательщику в результате причинения ему материального ущерба, а также ущерба жизни и здоровью, а также возмещений морального ущерба в размере, определенном решением суда, но не выше четырехкратного размера минимальной заработной платы, установленной законом на 1 января отчетного (налогового) года, или в размере, определенном законом (пп. «а» пп. 164.2.14 НКУ).

Следовательно, не облагается НДФЛ и ВС сумма возмещения морального ущерба в размере, определенном решением суда, но не выше четырехкратного размера минимальной заработной платы, установленной на 1 января отчетного года (в 2020 году эта предельная сумма составляет 18 892 грн., в 2021 году — 24 000 грн.).

Если сумма возмещения морального ущерба направляется на возмещение работнику ущерба, причиненного его здоровью, о чем должно быть указано в решении суда, то не облагается НДФЛ и ВС вся сумма возмещения морального ущерба независимо от ее размера.

Не облагаемая НДФЛ и ВС сумма возмещения морального ущерба на основании подпункта 165.1.49 НКУ как прочие доходы, которые согласно НКУ не включаются в состав налогооблагаемого дохода, в Налоговом расчете ф. № 1ДФ (с 2021 года — в приложении 4ДФ к Налоговому расчету) отражается с признаком дохода «194».

Если же сумма возмещения морального ущерба, определенная решением суда, не является возмещением работнику убытков, понесенных вследствие причинения ущерба его здоровью (в решении суда об этом речь не идет), и она превышает четырехкратный размер минимальной заработной платы, установленной на 1 января отчетного года (в 2020 году превышает 18 892 грн., в 2021 году превышает 24 000 грн.), то сумма превышения указанного предельного размера облагается НДФЛ и ВС на основании подпункта 164.2.14 НКУ, а в Налоговом расчете ф. № 1ДФ (с 2021 года — в приложении 4ДФ к Налоговому расчету) отражается с признаком дохода «120».

Единый социальный взнос

Для работодателей базой начисления ЕСВ является сумма начисленной заработной платы по видам выплат, которые включают основную и дополнительную заработную плату, прочие поощрительные и компенсационные выплаты, в том числе в натуральной форме, которые определяются согласно Закону об оплате труда (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закона о ЕСВ).

Определение видов выплат, которые относятся к основной, дополнительной заработной плате, прочим поощрительным и компенсационным выплатам, при начислении ЕСВ предусмотрено Инструкцией № 5 (пп. 2 п. 2 р. IV Инструкции о порядке начисления и уплаты единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование, утвержденной приказом Минфина от 20.04.2015 г. № 449, в редакции приказа Минфина от 21.12.2020 г № 790).

Поскольку, как отмечалось выше, средний заработок за время вынужденного прогула в составе оплаты за неотработанное время на основании подпункта 2.2.12 Инструкции № 5 относится к дополнительной заработной плате ФОТ, на него начисляется ЕСВ.¹²

В целях уплаты ЕСВ средний заработок за время вынужденного прогула, как отмечалось выше, распределяется по месяцам, на которые приходится вынужденный прогул (ч. 2 ст. 7 Закона о ЕСВ).¹²

Если в решении суда указана общая сумма среднего заработка (без разбивки по месяцам), то для целей определения базы начисления ЕСВ в месяцах такую общую сумму необходимо разделить на количество месяцев вынужденного прогула (независимо от того, это полные или неполные месяцы вынужденного прогула) и полученную сумму отнести к каждому такому месяцу.

Например, если в решении суда указана общая сумма среднего заработка — 36 728,34 грн. за период вынужденного прогула с 17 августа 2020 года по 20 января 2021 года, то поскольку такой прогул пришелся на 6 месяцев (август – январь), сумма, подлежащая отнесению к каждому месяцу с августа 2020 года по январь 2021 года составляет 6121,39 грн. (36 728,34 грн. : 6 мес.).

Если в решении суда средний заработок указан с разбивкой по месяцам, то распределение среднего заработка по месяцам осуществляется согласно указанной разбивке. Если по решению суда работодатель самостоятельно рассчитывает сумму среднего заработка за время вынужденного прогула, то сумма среднего заработка в каждом месяце определяется путем умножения среднедневной (среднечасовой) заработной платы на количество не отработанных рабочих дней (часов) в месяце из-за вынужденного прогула.

Исчисленный для каждого месяца вынужденного прогула средний заработок суммируется с начисленной заработной платой в таких месяцах (она может быть начислена в месяце незаконного увольнения и месяце принятия решения судом о восстановлении работника на работе), после чего общий месячный доход сравнивается с максимальной величиной базы начисления ЕСВ и минимальной заработной платой в этом месяце. Такое сравнение позволяет определить базу начисления ЕСВ и окончательную сумму ЕСВ, подлежащую уплате за месяц, в котором был вынужденный прогул.

В таблице 6 Отчета о ЕСВ, представляемом за месяц (с 2021 года — в приложении 1 к Налоговому расчету, представляемом за квартал), в котором начислен (выплачен) средний заработок за время вынужденного прогула, по восстановленному на работе работнику с кодом типа начислений 1 заполняется столько строк, на сколько месяцев приходится вынужденный прогул, с отражением в реквизите 11 (с 2021 года — в реквизите 10) поочередно месяцев, за которые был начислен средний заработок за время вынужденного прогула.¹³

Если в текущем месяце (месяце принятия судом решения о восстановлении на работе) работнику начислены заработная плата за отработанное время и средний заработок за все время вынужденного прогула, то указанная заработная плата и средний заработок за время вынужденного прогула, приходящийся на текущий месяц, отражаются в одной строке (как общая заработная плата за текущий месяц) без указания кода типа начислений.

Поскольку в месяце незаконного увольнения работник отражался в таблице 5 Отчета о ЕСВ, то после его восстановления на работе для отмены информации об увольнении работника работодателем подаются со статусом «скасовуюча» титульный лист и таблица 5 Отчета о ЕСВ с повторением в таблице 5 в строке по работнику информации, отраженной в месяце его незаконного увольнения. С 2021 года для отмены информации об увольнении работника подаются со статусом «Уточнюючий» Налоговый расчет и приложение 5 к Налоговому расчету (аналог таблицы 5 Отчета о ЕСВ), при этом в приложении 5 в строке по работнику повторяется информация, отраженная в месяце его незаконного увольнения, с указанием в последней графе (реквизите 20) признака «1» — исключение строки.

С компенсации морального ущерба, выплачиваемой работнику по решению суда, ЕСВ не уплачивается, поскольку такая компенсация не включается в ФОТ согласно пункту 3.13 Инструкции № 5 и указана в пункте 8 раздела І Перечня видов выплат, осуществляемых за счет денежных средств работодателей, на которые не начисляется единый взнос на общеобязательное государственное социальное страхование, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 22.12.2010 г. № 1170.

Як вже зазначалося у статті попереднього номера журналу¹, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні судом рішення про поновлення працівника на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату такому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік, а якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення — про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ст. 235 Кодексу законів про працю України; далі — КЗпП).

Пленум Верховного Суду України в пункті 32 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 роз’яснив, що при частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з’являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, а також про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець) виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, такий орган виносить ухвалу про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП).

Таким чином, роботодавець, який незаконно звільнив або перевів працівника на іншу роботу, несе фінансову відповідальність перед таким працівником.

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу

У рішенні суду про поновлення працівника на роботі зазначаються або конкретна (загальна чи з розбивкою по місяцях) сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка розрахована судом (в т. ч. на підставі інформації про заробітну плату працівника в розрахунковому періоді, наданої роботодавцем суду) і повинна бути виплачена працівнику (в тому числі через виконавчу службу), або обов’язок роботодавця самостійно розрахувати, нарахувати та виплатити працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обох випадках розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100), про що зазначено в підпункті «з» пункту 1 цього Порядку.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках (крім нарахування оплати за час відпустки та грошової компенсації за невикористану відпустку) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов’язана відповідна виплата.

Отже, для визначення суми, що підлягає нарахуванню поновленому на роботі працівнику, необхідно визначити середню заробітну плату виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці (розрахунковий період), що передують місяцю незаконного звільнення.

Якщо протягом останніх 2 календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов’язана відповідна виплата (в нашому випадку — що передують місяцю, в якому відбулося незаконне звільнення), працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи (абз. четвертий п. 2 Порядку № 100).

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період (тобто він не працював протягом останніх 4 місяців перед місяцем незаконного звільнення), то враховуючи зміни, внесені до Порядку № 100 з 12.12.2020 р., середня заробітна плата обчислюється у разі незаконного звільнення, що відбулося:

– до 12.12.2020 р. — виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. четвертий п. 2, абз. третій п. 4 Порядку № 100 у редакції, що діяла до 12.12.2020 р.);

– 12.12.2020 р. і пізніше — відповідно до абзаців третього – п’ятого пункту 4 Порядку № 100 (абз. сьомий п. 2 Порядку № 100 у редакції, що діє з 12.12.2020 р.), якими встановлено наступне:

– якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу;²

– якщо у вищевказаному випадку розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору (тобто пропорційно встановленій нормі праці або нормі робочого часу персонально для працівника);²

– якщо середня заробітна плата обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періода.²

Якщо у працівника є розрахунковий період, то згідно з пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

У пункті 4 Порядку № 100 наведено вичерпний перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати (здебільшого це одноразові виплати). Крім того, при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо), та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу провадиться шляхом множення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати на кількість робочих днів (годин), що припадають на період вимушеного прогулу.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані робочі дні протягом 2 місяців, що передують місяцю незаконного звільнення, на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у цьому періоді, а при відсутності заробітку в розрахунковому періоді — діленням суми, розрахованої відповідно до абзацу п’ятого пункту 4 Порядку № 100 (див. вище), на кількість робочих днів за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю незаконного звільнення, згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації.

ПРИКЛАД 1

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику,
якому встановлено місячний оклад, при розрахунковому періоді — 2 місяці

Працівника було звільнено з ініціативи роботодавця 13 березня 2020 року (останній день роботи), але рішенням суду від 15 грудня 2020 року поновлено на роботі, до якої він приступив 16 грудня 2020 року. У зв’язку з цим підприємство повинно нарахувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 14 березня по 14 грудня 2020 року.

Оскільки місяцем незаконного звільнення був березень 2020 року, розрахунковим періодом для нарахування середнього заробітку є два попередні місяці: січень – лютий 2020 року. В цьому розрахунковому періоді працівнику, для якого встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю, була нарахована заробітна плата в розмірі 10 000 грн., тобто в розмірі окладу — 5000 грн. за кожний місяць розрахункового періоду. У розрахунковому періоді працівник відпрацював 41 робочий день (далі — відпрац. д.), в тому числі в січні — 21 відпрац. д., в лютому — 20 відпрац. д.

Середньоденна заробітна плата працівника:

10 000 грн. : 41 відпрац. д. = 243,90 грн.

Кількість робочих днів (далі — р. д.) за графіком роботи підприємства, що припадають на період вимушеного прогулу працівника (з 14 березня по 14 грудня):

12 р. д. (березень) + 21 р. д. (квітень) + 19 р. д. (травень) + 20 р. д. (червень) + 23 р. д. (липень) + 20 р. д. (серпень) + 22 р. д. (вересень) + 21 р. д. (жовтень) + 21 р. д. (листопад) + 10 р. д. (грудень) = 189 р. д.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

243,90 грн. х 189 р. д. = 46 097,10 грн.

ПРИКЛАД 2

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику
з погодинною оплатою праці, якщо розрахунковий період менше 2 місяців

Працівник, прийнятий на роботу 7 вересня 2020 року і звільнений з роботи з ініціативи роботодавця 23 жовтня, рішенням суду від 18 грудня 2020 року поновлений на роботі, до якої приступив 21 грудня (19 і 20 грудня — вихідні дні). Відповідно до рішення суду підприємство повинно виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 24 жовтня по 17 грудня 2020 року. Працівникові був встановлений 6-денний 40-годинний робочий тиждень з вихідним днем у неділю з 7-годинним робочим днем з понеділка по п’ятницю і 5-годинним робочим днем у суботу.

В даному випадку при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються норми Порядку № 100, що діяли до 12 грудня 2020 року, оскільки до цієї дати відбулося незаконне звільнення працівника.

Перед незаконним звільненням працівник працював в період з 7 вересня по 23 жовтня 2020 року — це і є його розрахунковий період (фактично відпрацьований час) для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У цьому розрахунковому періоді працівник, якому встановлена погодинна оплата праці з годинною ставкою 35 грн., відпрацював 268 робочих годин (далі — відпрац. г.), за які йому нараховано заробітну плату в розмірі 9380 грн. (268 відпрац. г. х 35 грн.).

Середньогодинна заробітна плата працівника:

9380 грн. : 268 відпрац. г. = 35 грн.

Кількість робочих годин (далі — р. г.) за графіком роботи працівника, що припадають на період вимушеного прогулу (з 24 жовтня по 17 грудня):

45 р. г. (жовтень) + 167 р. г. (листопад) + 101 р. г. (грудень) = 313 р. г.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

35 грн. х 313 р. г. = 10 955 грн.

ПРИКЛАД 3

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику,
в якого немає відпрацьованих днів у розрахунковому періоді

Працівника було звільнено роботодавцем 30 вересня 2019 року за пунктом 3 статті 36 КЗпП, оскільки з 1 жовтня 2019 року його було прийнято на військову службу за контрактом (в особливий період) на один рік. Після демобілізації в жовтні 2020 року працівник оскаржив своє звільнення, і рішенням суду від 17 грудня 2020 року його було поновлено на роботі (ч. третя ст. 119 КЗпП), до якої він приступив 18 грудня. У зв’язку з цим підприємство повинно нарахувати працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 1 жовтня 2019 року по 16 грудня 2020 року. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем з вихідними днями в суботу та неділю.

Протягом 2 місяців перед місяцем незаконного звільнення (липень – серпень 2019 року), а також протягом попередніх 2 місяців (травень – червень 2019 року), тобто протягом останніх 4 місяців перед місяцем незаконного звільнення, для структурного підрозділу працівника був введений простій, тому працівнику нараховувалася оплата простою в розмірі 2/3 окладу (ст. 113 КЗпП), але відпрацьованих днів у працівника в цьому періоді немає.

Оскільки час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним заробіток зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абз. шостий п. 2 Порядку № 100), то середній заробіток працівника обчислюється виходячи з установленого йому посадового окладу на момент звільнення — у вересні 2019 року.

В даному випадку при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються норми Порядку № 100, що діяли до 12 грудня 2020 року, оскільки до цієї дати відбулося незаконне звільнення працівника. Відповідно, немає потреби порівнювати посадовий оклад працівника з мінімальною заробітною платою на момент розрахунку.

Оклад за посадою працівника у вересні 2019 року становить 5500 грн.

За графіком роботи підприємства (працівника) протягом останніх 2 місяців перед місяцем незаконного звільнення (липень – серпень 2019 року) баланс робочого часу становив: в липні — 23 робочі дні (далі — р. д.), в серпні — 21 р. д.

Середньоденна заробітна плата в умовному розрахунковому періоді:

(5500 грн. х 2 міс.) : (23 р. д. + 21 р. д.) = 250 грн.

Кількість робочих днів за графіком роботи підприємства, що припадають на період вимушеного прогулу (з 1 жовтня 2019 року по 16 грудня 2020 року) — 305 р. д.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

250 грн. х 305 р. д. = 76 250 грн.

ПРИКЛАД 4

Нарахування працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
якщо посадовий оклад менше мінімальної заробітної плати

Працівника було звільнено роботодавцем 31 грудня 2020 року за пунктом 5 статті 40 КЗпП, оскільки з липня по грудень 2020 року (більше 4 місяців поспіль) працівник не з’являвся на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності. Після одужання працівник оскаржив своє звільнення, і рішенням суду від 15 квітня 2021 року його було поновлено на роботі, до якої він приступив 16 квітня. У зв’язку з цим підприємство повинно нарахувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 1 січня по 14 квітня 2021 року. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем з вихідними днями в суботу та неділю.

Протягом останніх 2 місяців перед місяцем незаконного звільнення (жовтень – листопад 2020 року), а також протягом 2 місяців, що їм передують (серпень – вересень 2020 року), тобто протягом останніх 4 місяців, працівник не відпрацював жодного дня через хворобу, при цьому йому за вказаний період нараховано лише «лікарняні», які не враховуються при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Отже, середній заробіток працівника обчислюється виходячи з установленого йому посадового окладу на день звільнення (31 грудня 2020 року) або мінімальної заробітної плати на час розрахунку — день звільнення (31 грудня 2020 року), якщо її розмір більше посадового окладу (абз. сьомий п. 2, абз. третій – четвертий п. 4 Порядку № 100).

Посадовий оклад працівника в грудні 2020 року становив 4800 грн., що менше розміру мінімальної заробітної плати в грудні 2020 року — 5000 грн., тому для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу використовуємо мінімальну заробітну плату.

За графіком роботи підприємства (працівника) протягом останніх 2 місяців (жовтень – листопад 2020 року) перед місяцем незаконного звільнення (грудень 2020 року) баланс робочого часу становив: у жовтні — 21 робочий день (далі — р. д.), у листопаді — 21 р. д.

Середньоденна заробітна плата в умовному розрахунковому періоді:

(5000 грн. х 2 міс.) : (21 р. д. + 21 р. д.) = 238,10 грн.

Кількість робочих днів за графіком роботи підприємства, що припадають на період вимушеного прогулу (з 1 січня по 14 квітня 2021 року) — 71 р. д.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

238,10 грн. х 71 р. д. = 16 905,10 грн.

_________________________________________________________________________________

Виплата різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи

Як зазначалося вище, при винесенні судом рішення про поновлення на попередній роботі після незаконного переведення на іншу нижчеоплачувану роботу суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік (ст. 235 КЗпП).

В цьому випадку в періоді виконання нижчеоплачуваної роботи необхідно визначити заробітну плату працівника виходячи з розміру посадового окладу (тарифної ставки) за попередньою посадою, порівняти її з нарахованою заробітною платою за нижчеоплачуваною посадою (роботою) і доплатити працівнику різницю між зазначеними сумами.

ПРИКЛАД 5

Нарахування різниці в заробітку за час виконання
нижчеоплачуваної роботи у разі незаконного переведення

Рішенням суду від 25 січня 2021 року визнано незаконним переведення працівника на нижчеоплачувану посаду з 1 вересня 2020 року, тому його поновлено на попередній посаді, до роботи за якою він приступив з 26 січня 2021 року. У зв’язку з цим суд зобов’язав роботодавця виплатити працівнику різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи — з 1 вересня 2020 року по 25 січня 2021 року. Посадовий оклад працівника на попередній посаді — 8000 грн., на новій (нижчеоплачуваній) посаді — 7000 грн. З 1 січня 2021 року посадовий оклад працівника на попередній посаді збільшився до 8500 грн., на новій (нижчеоплачуваній) посаді — до 7450 грн. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю.

У вересні, жовтні, листопаді та грудні 2020 року працівник відпрацював всі робочі дні і отримав зарплату по 7000 грн. в кожному місяці, а з 1 по 25 січня 2021 року відпрацював 15 робочих днів, за які отримав заробітну плату в розмірі 5881,58 грн. (7450 грн. : 19 р. д. х 15 відпрац. д.).

Фактично нарахована працівнику заробітна плата після переведення на нижчеоплачувану посаду:

7000 грн. х 4 міс. (за вересень – грудень) + 5881,58 грн. (за січень) = 33 881,58 грн.

Заробітна плата, яка повинна була нараховуватися працівнику, якби його не перевели на нижчеоплачувану посаду, за період з 1 вересня 2020 року до 25 січня 2021 року:

8000 грн. х 4 міс. (за вересень – грудень) + 6710,53 грн. (за січень: 8500 грн. : 19 р. д. х 15 відпрац. д.) = 38 710,53 грн.

Сума доплати (різниці в заробітку) за час виконання нижчеоплачуваної роботи), що підлягає виплаті працівнику:

38 710,53 – 33 881,58 = 4828,95 грн.

_________________________________________________________________________

Врахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу
при нарахуванні «середньозарплатних» виплат згідно з Порядком № 100

Як зазначалося вище, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (абз. перший п. 3 Порядку № 100). Середній заробіток за час вимушеного прогулу не вказаний у пункті 4 Порядку № 100, проте в питанні його включення до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати необхідно керуватися спеціальними нормами Порядку № 100.

Так, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки (далі — відпускні) до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов’язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо), та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. четвертий п. 3 Порядку № 100).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який виплачено за рішенням суду поновленому на роботі працівнику, враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних.

Оскільки суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані (абз. другий п. 3 Порядку № 100), то при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних середній заробіток за час вимушеного прогулу повинен враховуватися в місяцях, за які він нарахований.

Наприклад, якщо працівнику, який був незаконно звільнений 15 вересня 2020 року, поновлений на роботі рішенням суду від 19 січня 2021 року і приступив до роботи 20 січня, підприємство в січні 2021 року нарахувало середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 вересня 2020 року по 18 січня 2021 року, а з 28 січня 2021 року цьому працівнику надається щорічна основна відпустка (розрахунковий період: січень – грудень 2020 року), то при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних враховується тільки середній заробіток, який припадає на період вимушеного прогулу з 16 вересня по 31 грудня 2020 року, оскільки січень 2021 року не включається до розрахункового періоду.

У всіх інших випадках (крім нарахування відпускних), тобто при обчисленні середньої заробітної плати за останні 2 місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу не враховується при розрахунку середньої заробітної плати для нарахування «середньозарплатних» виплат, що обчислюються виходячи з виплат за останні 2 місяці роботи.

Гарантії працівникам, поновленим на роботі за рішенням суду

Стаж роботи, що дає право на щорічну відпустку

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 82 КЗпП та пунктом 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Отже, за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу, працівникові повинні бути надані дні щорічної основної відпустки.³

Грошова компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога

Згідно зі статтею 83 КЗпП і статтею 24 Закону про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (далі — грошова компенсація). Також при звільненні у випадках, встановлених законодавством (зокрема, статтею 44 КЗпП) і колективним (трудовим) договором, працівнику виплачується вихідна допомога.⁴

Якщо при звільненні працівнику була виплачена грошова компенсація, але потім суд поновив його на роботі, то законодавством не передбачено повернення працівником підприємству грошової компенсації. Однак неповернення працівником грошової компенсації в разі його поновлення на роботі не є проблемою для підприємства, оскільки в цьому випадку вважається, що підприємство повністю розрахувалося з працівником по днях відпустки і відпускних за станом на день незаконного звільнення. У такій ситуації з моменту поновлення працівника на роботі (з першого дня вимушеного прогулу) для нього буде встановлений новий період для визначення права на щорічну відпустку (розрахунку «відпускного» стажу). При цьому його тривалість визначається пропорційно з дати поновлення на роботі і до кінця робочого року працівника.⁵

Якщо при звільненні працівникові була виплачена вихідна допомога, але потім суд поновив його на роботі, то законодавством не передбачено повернення працівником підприємству вихідної допомоги. У той же час при винесенні рішення про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен брати до уваги факт виплати працівникові вихідної допомоги при звільненні.⁵

Якщо при розгляді справи підприємство не надало суду інформацію про те, що працівникові при звільненні виплатили вихідну допомогу і грошову компенсацію за невикористані ним дні відпустки, які повинні виплачуватися тільки в разі фактичного звільнення працівника, а суд своїм рішенням зобов’язав підприємство виплатити певну (фіксовану) суму працівникові за час вимушеного прогулу, то з цієї суми підприємство вже не має підстав відрахувати суми виплачених працівникові при звільненні вихідної допомоги і грошової компенсації за невикористані ним дні відпустки.

Це не дозволяє робити стаття 127 КЗпП, яка визначає всі випадки проведення відрахувань з доходів працівника, і стаття 1215 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), відповідно до якої не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, допомоги та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Про неможливість відрахування з доходу працівника після його поновлення на роботі суми раніше виплаченої йому вихідної допомоги з посиланням на статтю 1215 ЦКУ повідомив і Верховний Суд в постановах від 12.08.2020 р. у справі № 306/1325/18 та від 20.02.2018 р. у справі № 174/406/16-ц.

Отриману вихідну допомогу поновлений на роботі працівник може повернути підприємству лише добровільно. У разі відсутності у працівника такого бажання стягнути з нього безпідставно отримані кошти підприємство може тільки на підставі нового рішення суду. Можливість скасування попереднього рішення суду передбачає стаття 239 КЗпП, якщо буде встановлено, що працівник надав неправдиві відомості (приховав від суду інформацію про отримання вихідної допомоги).

Страхові виплати при поновленні на роботі

Відповідно до частини 11 статті 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 р. № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) у разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасової непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

Оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, допомога по тимчасовій непрацездатності (далі разом — «лікарняні») і допомога по вагітності та пологах (далі — «декретні») надаються застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного із страхових випадків (ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 25 Закону № 1105, п. 2 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 р. № 440).

Отже, якщо працівник після незаконного звільнення був поновлений на роботі, то листки непрацездатності, відкриті в період вимушеного прогулу, оплачуються тільки за календарні дні з дня винесення судом рішення про поновлення працівника на роботі, оскільки за період вимушеного прогулу працівнику виплачена заробітна плата (середній заробіток за рішенням суду).

У разі настання тимчасової непрацездатності поновленого на роботі працівника середня заробітна плата для нарахування йому «лікарняних» та «декретних» (далі — страхові виплати) повинна обчислюватися з урахуванням суми середнього заробітку, виплаченої згідно з рішенням суду.⁷

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 (далі — Порядок № 1266), сума страхової виплати обчислюється шляхом множення суми денної виплати на кількість календарних днів, що підлягають оплаті.

Пунктом 3 Порядку № 1266 визначено, що середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати, на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний соціальний внесок, ЄСВ), на кількість календарних днів зайнятості (періоду перебування у трудових відносинах), у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VІ (далі — Закон про ЄСВ) передбачено, що для осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду — середню заробітну плату за вимушений прогул, ЄСВ нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

З огляду на вищевикладене, Мінсоцполітики в листі від 31.07.2015 р. № 445/18/99-15 (див. ВТЗ № 8/2015, стор. 121) роз’яснило, що обчислення середньої заробітної плати для розрахунку страхових виплат, передбачене пунктом 2 Порядку № 1266, застосовується, зокрема, у випадку поновлення на роботі працівника, який був звільнений з роботи без законної підстави (незаконно переведений на іншу роботу) з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (різниці в заробітній платі за час виконання нижчеоплачуваної роботи). При цьому пунктом 32 Порядку № 1266 встановлено, що середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Звіт з ЄСВ), які подаються до ДФС.

Таким чином, якщо за рішенням суду середній заробіток (різниця в заробітній платі) виплачувався за декілька місяців вимушеного прогулу, то сума такої виплати з метою обчислення середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат розподіляється по місяцях, на які припадає вимушений прогул (робота на нижчеоплачуваній посаді).⁸

З листа Мінсоцполітики від 31.07.2015 р. № 445/18/99-15 та листа Мінпраці від 15.08.2007 р. № 500/020/99-07 випливає, що якщо працівник приступив до роботи згідно з рішенням суду про поновлення на роботі 1 грудня 2020 року — через 5 місяців після незаконного звільнення 30 червня 2020 року, а з 18 по 27 січня 2021 року (10 к. д.) він хворів, то розрахунковим періодом для нарахування «лікарняних» є період з 1 січня по 31 грудня 2020 року. Якщо в розрахунковому періоді за час вимушеного прогулу, який тривав з 1 липня по 30 листопада 2020 року, працівнику в грудні 2020 року виплачений середній заробіток в сумі 32 487 грн., а також йому виплачена заробітна плата за січень – червень і грудень 2020 року в загальній сумі 45 526 грн., то середньоденна заробітна плата для розрахунку суми «лікарняних» становить:

(32 487 грн. + 45 526 грн.) : 366 к. д. = 213,15 грн.

Сума «лікарняних», якщо страховий стаж працівника становить більше 8 років:

213,15 грн. х 10 к. д. хвороби = 2131,50 грн.

Індексація та середній заробіток за час вимушеного прогулу

Згідно з пунктами 2 і 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру. Не є об’єктом індексації виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який є разовою виплатою, не індексується.

Якщо за час вимушеного прогулу оклад (тарифна ставка, відрядні розцінки) за посадою (професією) працівника не підвищувався, то базовий місяць залишається той, який був на момент незаконного звільнення працівника, якщо ж підвищувався — базовим є місяць такого підвищення.⁹

Відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статті 237-1 КЗпП відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок і умови відшкодування моральної шкоди визначено статтею 23 ЦКУ, згідно з якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода полягає, зокрема:

– у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

– у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації фізичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань фізичної особи (тобто працівника), ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди (тобто роботодавця), якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Сума відшкодування моральної шкоди, призначена судом у зв’язку з поновленням працівника на попередній роботі, не є заробітком, підприємством вона не розраховується, а встановлюється судом, як правило, у фіксованій сумі і відшкодовується підприємством одноразово.

Отже, крім виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд своїм рішенням може зобов’язати роботодавця відшкодувати працівнику і моральну шкоду, якщо це зазначено в позові працівника.

Оподаткування виплат працівнику, поновленому на роботі за рішенням суду

Податок на доходи фізичних осіб і військовий збір

Пленум Верховного Суду України в абзаці п’ятому пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13 роз’яснив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

До 05.10.2016 р. діяв «старий» Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. № 606-XIV, в частині 8 статті 65 якого було встановлено, що у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням ПДФО та ЄСВ із сум, що належать до виплати стягувачу. На жаль, новий Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII аналогічної норми не містить.

Тим не менш Верховний Суд в постанові від 18.07.2018 р. у справі № 359/10023/16-ц зазначив, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми зазначеного середнього заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов’язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Отже, у разі призначення судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який поновленому на роботі працівнику повинен виплатити роботодавець, останній як податковий агент зобов’язаний перед його виплатою утримати з нього ПДФО і військовий збір (далі — ВЗ).

Порядок оподаткування ПДФО (ВЗ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виплачується згідно з рішенням суду, Податковим кодексом України (далі — ПКУ) чітко не врегульовано. Позиція податкових органів у питанні оподаткування ПДФО (ВЗ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, призначеного за рішенням суду, полягає в наступному.¹⁰

Згідно з підпунктом 14.1.48 ПКУ для цілей оподаткування ПДФО заробітна плата — це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Структура і складові заробітної плати визначені у статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці). Частиною другою статті 2 цього Закону встановлено, що до складу додаткової заробітної плати включаються, зокрема, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Оскільки виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбачена (гарантована) законодавством (ст. 235 КЗпП), то з метою оподаткування ПДФО (ВЗ) сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є заробітною платою та обкладається ПДФО (ВЗ) на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ. Це узгоджується з підпунктом 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі — Інструкція № 5), відповідно до якого оплата за невідпрацьований час (в тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу) включається до фонду додаткової заробітної плати фонду оплати праці (далі — ФОП).

Розрахунок податкових зобов’язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, здійснюється податковим агентом, у тому числі роботодавцем (п. 168.3 ПКУ).

Відповідно до пункту 171.1 ПКУ особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету ПДФО з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (в тому числі на підставі рішення суду).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід (в тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу) на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ (пп. 168.1.1 ПКУ).

При нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду роботодавець зобов’язаний включити його до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівника в момент нарахування і утримати з нього ПДФО (ВЗ). Перерахування ПДФО (ВЗ) до бюджету роботодавець як податковий агент зобов’язаний здійснити під час виплати оподатковуваного доходу, а якщо дохід нараховується, але не виплачується — протягом строку, встановленого для місячного податкового періоду, тобто протягом 30 календарних днів після закінчення місяця (пп. 168.1.2, 168.1.5 ПКУ).

Таким чином, на думку ДПСУ, роботодавці (як податкові агенти) зобов’язані сплачувати ПДФО і ВЗ при виплаті працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рахунок такого середнього заробітку, при цьому не має значення порядок його виплати працівнику — безпосередньо роботодавцем або виконавчою службою після отримання нею від роботодавця коштів на свій рахунок за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладену позицію ДПСУ, рекомендуємо роботодавцям для уникнення сплати ПДФО і ВЗ за свій рахунок (це можливо, коли суд зобов’язує роботодавця виплатити працівникові конкретну суму коштів, яка ним перераховується на рахунок виконавчої служби для подальшої її виплати працівникові з цього рахунку, або коли виконавча служба списує суму коштів, зазначену в рішенні суду, з рахунку роботодавця) ще на етапі судового розгляду надавати суду інформацію як про суму середнього заробітку працівника, так і про суми ПДФО і ВЗ, що підлягають утриманню з нього. Тільки в цьому випадку суд зможе вказати у своєму рішенні суму, яка підлягає виплаті працівнику саме «на руки» (після утримання ПДФО і ВЗ з нарахованої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Що стосується визначення бази оподаткування ПДФО і ВЗ при нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то ДФСУ в листі від 01.10.2015 р. № 9186/Х/99-99-17-02-01-14 роз’яснила таке: «Якщо в рішенні суду розмір компенсації вказано з розбивкою за місяцями, то й обкладення ПДФО слід здійснювати окремо за кожен місяць нарахування (тобто розбивати базу оподаткування). Якщо ж у рішенні суду вказано загальну суму компенсації, то обкладення ПДФО та військовим збором здійснюється виходячи із загальної суми в місяці її нарахування (виплати)».

Таким чином, з метою обкладення ПДФО і ВЗ суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно розподіляти по місяцях лише тоді, коли в рішенні суду сума компенсації (середнього заробітку) визначена в розрізі місяців, або коли роботодавець на підставі рішення суду самостійно обчислює суму середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику. Якщо ж у рішенні суду зазначено загальну суму компенсації (середнього заробітку), то вона повністю (всією сумою) включається до доходу місяця, в якому її нараховано.¹¹

Нагадаємо, що якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги (далі — ПСП), та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування (абз. третій пп. 169.4.1 ПКУ).

Отже, якщо середній заробіток за час вимушеного прогулу розподіляється по місяцях, і після такого розподілу загальний місячний дохід у вигляді заробітної плати не перевищує граничний розмір доходу, що дає право на застосування ПСП (у 2020 році становить 2940 грн., у 2021 році — 3180 грн.), то ПСП в такому місяці застосовується. Якщо ж місячна заробітна плата перевищує вказаний граничний розмір, ПСП не застосовується або право на ПСП втрачається, зокрема, в місяці незаконного звільнення (лист ДПАУ від 20.04.2007 р. № 3928/6/17-0716).

Роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого ПДФО за будь-який період та в будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування ПСП (пп. 169.4.3 ПКУ).

Таким чином, для того щоб в кінці року не проводити річний перерахунок доходів і ПДФО, рекомендуємо нарахований і виплачений в одному місяці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, що включає декілька місяців, відразу розподілити по місяцях для визначення права на застосування ПСП у конкретному місяці (крім випадків, коли в рішенні суду вказана загальна сума середнього заробітку).

Якщо після розподілу середнього заробітку по місяцях у працівника втрачається право на ПСП у будь-якому місяці (наприклад, в місяці незаконного звільнення), внаслідок чого змінюються податкові зобов’язання з ПДФО в такому місяці, то роботодавцю необхідно доплатити ПДФО за цей місяць.

Якщо в рішенні суду зазначено загальну суму середнього заробітку (без розбивки по місяцях), а також якщо розподіл середнього заробітку по місяцях вимушеного прогулу не призвів до втрати права на ПСП в таких місяцях, то загальна сума середнього заробітку відображається в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ (з 2021 року — в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку) за квартал, на який припадає місяць її нарахування та виплати, за ознакою доходу «101».

Якщо внаслідок розподілу середнього заробітку по місяцях вимушеного прогулу працівник в будь-якому місяці (наприклад, в місяці незаконного звільнення) втрачає право на ПСП (змінюються податкові зобов’язання з ПДФО в такому місяці), то, крім відображення середнього заробітку в Податковому розрахунку за поточний квартал, подається уточнюючий Податковий розрахунок ф. № 1ДФ (з 2021 року — уточнюючі Податковий розрахунок і додаток 4ДФ до Податкового розрахунку) за квартал, в якому втрачено право на застосування ПСП.

Крім того, оскільки звільнення працівника відображалося в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ за квартал, на який припадає місяць незаконного звільнення працівника, то необхідно подати уточнюючий Податковий розрахунок ф. № 1ДФ (з 2021 року — уточнюючі Податковий розрахунок і додаток 4ДФ до Податкового розрахунку) за вказаний квартал, в якому скасувати рядок, де відображалася інформація про звільнення працівника із зазначенням у графі 9 (з 2021 року — в графі 10) ознаки «1» — виключення рядка, а також ввести новий рядок, в якому повторити раніше введену інформацію, але без заповнення графи 7 (з 2021 року — графи 8) «дата звільнення з роботи», із зазначенням у графі 9 (з 2021 року — в графі 10) ознаки «0» — введення рядка.

Оподаткування суми відшкодування моральної шкоди здійснюється відповідно до підпункту 164.2.14 ПКУ, яким встановлено, що до оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім, зокрема, сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом (пп. «а» пп. 164.2.14 ПКУ).

Отже, не обкладається ПДФО і ВЗ сума відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року (у 2020 році ця гранична сума становить 18 892 грн., у 2021 році — 24 000 грн.).

Якщо сума відшкодування моральної шкоди направляється на відшкодування працівнику шкоди, заподіяної його здоров’ю, про що повинно бути зазначено в рішенні суду, то не обкладається ПДФО і ВЗ вся сума відшкодування моральної шкоди незалежно від її розміру.

Не оподатковувана ПДФО і ВЗ сума відшкодування моральної шкоди на підставі підпункту 165.1.49 ПКУ як інші доходи, які згідно з ПКУ не включаються до складу оподатковуваного доходу, в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ (з 2021 року — в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку) відображається за ознакою доходу «194».

Якщо сума відшкодування моральної шкоди, визначена рішенням суду, не є відшкодуванням працівнику збитків, завданих внаслідок заподіяння шкоди його здоров’ю (в рішенні суду про це не йдеться), і вона перевищує чотириразовий розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року (у 2020 році перевищує 18 892 грн., у 2021 році перевищує 24 000 грн.), то сума перевищення зазначеного граничного розміру обкладається ПДФО і ВЗ на підставі підпункту 164.2.14 ПКУ, а в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ (з 2021 року — в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку) відображається за ознакою доходу «120».

Єдиний соціальний внесок

Для роботодавців базою нарахування ЄСВ є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ).

Визначення видів виплат, що належать до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄСВ передбачено Інструкцією № 5 (пп. 2 п. 2 р. IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну від 20.04.2015 р. № 449, в редакції наказу Мінфіну від 21.12.2020 р. № 790).

Оскільки, як зазначалося вище, середній заробіток за час вимушеного прогулу у складі оплати за невідпрацьований час на підставі підпункту 2.2.12 Інструкції № 5 відноситься до додаткової заробітної плати ФОП, на нього нараховується ЄСВ.¹²

З метою сплати ЄСВ середній заробіток за час вимушеного прогулу, як зазначалося вище, розподіляється по місяцях, на які припадає вимушений прогул (ч. 2 ст. 7 Закону про ЄСВ).¹²

Якщо в рішенні суду зазначено загальну суму середнього заробітку (без розбивки по місяцях), то для цілей визначення бази нарахування ЄСВ в місяцях таку загальну суму необхідно розділити на кількість місяців вимушеного прогулу (незалежно від того, це повні чи неповні місяці вимушеного прогулу) і отриману суму віднести до кожного такого місяця.

Наприклад, якщо в рішенні суду зазначено загальну суму середнього заробітку — 36 728,34 грн. за період вимушеного прогулу з 17 серпня 2020 року по 20 січня 2021 року, то оскільки такий вимушений прогул припав на 6 місяців (серпень – січень), сума, що підлягає віднесенню до кожного місяця з серпня 2020 року по січень 2021 року становить 6121,39 грн. (36 728,34 грн. : 6 міс.).

Якщо в рішенні суду середній заробіток зазначено з розбивкою по місяцях, то розподіл середнього заробітку по місяцях здійснюється згідно із зазначеною розбивкою. Якщо за рішенням суду роботодавець самостійно розраховує суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то сума середнього заробітку в кожному місяці визначається шляхом множення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати на кількість не відпрацьованих робочих днів (годин) у місяці через вимушений прогул.

Обчислений для кожного місяця вимушеного прогулу середній заробіток підсумовується з нарахованою заробітною платою в таких місяцях (вона може бути нарахована в місяці незаконного звільнення і місяці прийняття рішення судом про поновлення працівника на роботі), після чого загальний місячний дохід порівнюється з максимальною величиною бази нарахування ЄСВ та мінімальною заробітною платою в цьому місяці. Таке порівняння дозволяє визначити базу нарахування ЄСВ і остаточну суму ЄСВ, що підлягає сплаті за місяць, в якому був вимушений прогул.

У таблиці 6 Звіту з ЄСВ, що подається за місяць (з 2021 року — в додатку 1 до Податкового розрахунку, що подається за квартал), в якому нараховано (виплачено) середній заробіток за час вимушеного прогулу, по поновленому на роботі працівнику з кодом типу нарахувань 1 заповнюється стільки рядків, на скільки місяців припадає вимушений прогул, з відображенням в реквізиті 11 (з 2021 року — в реквізиті 10) по черзі місяців, за які було нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу.¹³

Якщо в поточному місяці (місяці прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі) працівнику нараховано заробітну плату за відпрацьований час і середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, то вказана заробітна плата і середній заробіток за час вимушеного прогулу, який припадає на поточний місяць, відображаються в одному рядку (як загальна заробітна плата за поточний місяць) без зазначення коду типу нарахувань.

Оскільки в місяці незаконного звільнення працівник відображався в таблиці 5 Звіту з ЄСВ, то після його поновлення на роботі для скасування інформації про звільнення працівника роботодавцем подаються зі статусом «скасовуюча» титульний лист і таблиця 5 Звіту з ЄСВ з повторенням в таблиці 5 в рядку по працівнику інформації, відображеної в місяці його незаконного звільнення. З 2021 року для скасування інформації про звільнення працівника подаються зі статусом «Уточнюючий» Податковий розрахунок і додаток 5 до Податкового розрахунку (аналог таблиці 5 Звіту з ЄСВ), при цьому в додатку 5 в рядку по працівнику повторюється інформація, відображена в місяці його незаконного звільнення, із зазначенням в останній графі (реквізиті 20) ознаки «1» — виключення рядка.

З компенсації моральної шкоди, що виплачується працівнику за рішенням суду, ЄСВ не сплачується, оскільки така компенсація не включається до ФОП згідно з пунктом 3.13 Інструкції № 5 і вказана в пункті 8 розділу І Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. № 1170.