Поновлення працівника на роботі за рішенням суду: грошові розрахунки

Як вже зазначалося у статті попереднього номера журналу¹, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні судом рішення про поновлення працівника на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату такому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік, а якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення — про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ст. 235 Кодексу законів про працю України; далі — КЗпП).

Пленум Верховного Суду України в пункті 32 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 роз’яснив, що при частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з’являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, а також про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець) виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, такий орган виносить ухвалу про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП).

Таким чином, роботодавець, який незаконно звільнив або перевів працівника на іншу роботу, несе фінансову відповідальність перед таким працівником.

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу

У рішенні суду про поновлення працівника на роботі зазначаються або конкретна (загальна чи з розбивкою по місяцях) сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка розрахована судом (в т. ч. на підставі інформації про заробітну плату працівника в розрахунковому періоді, наданої роботодавцем суду) і повинна бути виплачена працівнику (в тому числі через виконавчу службу), або обов’язок роботодавця самостійно розрахувати, нарахувати та виплатити працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обох випадках розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100), про що зазначено в підпункті «з» пункту 1 цього Порядку.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках (крім нарахування оплати за час відпустки та грошової компенсації за невикористану відпустку) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов’язана відповідна виплата.

Отже, для визначення суми, що підлягає нарахуванню поновленому на роботі працівнику, необхідно визначити середню заробітну плату виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці (розрахунковий період), що передують місяцю незаконного звільнення.

Якщо протягом останніх 2 календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов’язана відповідна виплата (в нашому випадку — що передують місяцю, в якому відбулося незаконне звільнення), працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи (абз. четвертий п. 2 Порядку № 100).

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період (тобто він не працював протягом останніх 4 місяців перед місяцем незаконного звільнення), то враховуючи зміни, внесені до Порядку № 100 з 12.12.2020 р., середня заробітна плата обчислюється у разі незаконного звільнення, що відбулося:

– до 12.12.2020 р. — виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. четвертий п. 2, абз. третій п. 4 Порядку № 100 у редакції, що діяла до 12.12.2020 р.);

– 12.12.2020 р. і пізніше — відповідно до абзаців третього – п’ятого пункту 4 Порядку № 100 (абз. сьомий п. 2 Порядку № 100 у редакції, що діє з 12.12.2020 р.), якими встановлено наступне:

– якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу;²

– якщо у вищевказаному випадку розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору (тобто пропорційно встановленій нормі праці або нормі робочого часу персонально для працівника);²

– якщо середня заробітна плата обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періода.²

Якщо у працівника є розрахунковий період, то згідно з пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

У пункті 4 Порядку № 100 наведено вичерпний перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати (здебільшого це одноразові виплати). Крім того, при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо), та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу провадиться шляхом множення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати на кількість робочих днів (годин), що припадають на період вимушеного прогулу.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані робочі дні протягом 2 місяців, що передують місяцю незаконного звільнення, на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у цьому періоді, а при відсутності заробітку в розрахунковому періоді — діленням суми, розрахованої відповідно до абзацу п’ятого пункту 4 Порядку № 100 (див. вище), на кількість робочих днів за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю незаконного звільнення, згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації.

ПРИКЛАД 1

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику,
якому встановлено місячний оклад, при розрахунковому періоді — 2 місяці

Працівника було звільнено з ініціативи роботодавця 13 березня 2020 року (останній день роботи), але рішенням суду від 15 грудня 2020 року поновлено на роботі, до якої він приступив 16 грудня 2020 року. У зв’язку з цим підприємство повинно нарахувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 14 березня по 14 грудня 2020 року.

Оскільки місяцем незаконного звільнення був березень 2020 року, розрахунковим періодом для нарахування середнього заробітку є два попередні місяці: січень – лютий 2020 року. В цьому розрахунковому періоді працівнику, для якого встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю, була нарахована заробітна плата в розмірі 10 000 грн., тобто в розмірі окладу — 5000 грн. за кожний місяць розрахункового періоду. У розрахунковому періоді працівник відпрацював 41 робочий день (далі — відпрац. д.), в тому числі в січні — 21 відпрац. д., в лютому — 20 відпрац. д.

Середньоденна заробітна плата працівника:

10 000 грн. : 41 відпрац. д. = 243,90 грн.

Кількість робочих днів (далі — р. д.) за графіком роботи підприємства, що припадають на період вимушеного прогулу працівника (з 14 березня по 14 грудня):

12 р. д. (березень) + 21 р. д. (квітень) + 19 р. д. (травень) + 20 р. д. (червень) + 23 р. д. (липень) + 20 р. д. (серпень) + 22 р. д. (вересень) + 21 р. д. (жовтень) + 21 р. д. (листопад) + 10 р. д. (грудень) = 189 р. д.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

243,90 грн. х 189 р. д. = 46 097,10 грн.

ПРИКЛАД 2

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику
з погодинною оплатою праці, якщо розрахунковий період менше 2 місяців

Працівник, прийнятий на роботу 7 вересня 2020 року і звільнений з роботи з ініціативи роботодавця 23 жовтня, рішенням суду від 18 грудня 2020 року поновлений на роботі, до якої приступив 21 грудня (19 і 20 грудня — вихідні дні). Відповідно до рішення суду підприємство повинно виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 24 жовтня по 17 грудня 2020 року. Працівникові був встановлений 6-денний 40-годинний робочий тиждень з вихідним днем у неділю з 7-годинним робочим днем з понеділка по п’ятницю і 5-годинним робочим днем у суботу.

В даному випадку при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються норми Порядку № 100, що діяли до 12 грудня 2020 року, оскільки до цієї дати відбулося незаконне звільнення працівника.

Перед незаконним звільненням працівник працював в період з 7 вересня по 23 жовтня 2020 року — це і є його розрахунковий період (фактично відпрацьований час) для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У цьому розрахунковому періоді працівник, якому встановлена погодинна оплата праці з годинною ставкою 35 грн., відпрацював 268 робочих годин (далі — відпрац. г.), за які йому нараховано заробітну плату в розмірі 9380 грн. (268 відпрац. г. х 35 грн.).

Середньогодинна заробітна плата працівника:

9380 грн. : 268 відпрац. г. = 35 грн.

Кількість робочих годин (далі — р. г.) за графіком роботи працівника, що припадають на період вимушеного прогулу (з 24 жовтня по 17 грудня):

45 р. г. (жовтень) + 167 р. г. (листопад) + 101 р. г. (грудень) = 313 р. г.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

35 грн. х 313 р. г. = 10 955 грн.

ПРИКЛАД 3

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику,
в якого немає відпрацьованих днів у розрахунковому періоді

Працівника було звільнено роботодавцем 30 вересня 2019 року за пунктом 3 статті 36 КЗпП, оскільки з 1 жовтня 2019 року його було прийнято на військову службу за контрактом (в особливий період) на один рік. Після демобілізації в жовтні 2020 року працівник оскаржив своє звільнення, і рішенням суду від 17 грудня 2020 року його було поновлено на роботі (ч. третя ст. 119 КЗпП), до якої він приступив 18 грудня. У зв’язку з цим підприємство повинно нарахувати працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 1 жовтня 2019 року по 16 грудня 2020 року. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем з вихідними днями в суботу та неділю.

Протягом 2 місяців перед місяцем незаконного звільнення (липень – серпень 2019 року), а також протягом попередніх 2 місяців (травень – червень 2019 року), тобто протягом останніх 4 місяців перед місяцем незаконного звільнення, для структурного підрозділу працівника був введений простій, тому працівнику нараховувалася оплата простою в розмірі 2/3 окладу (ст. 113 КЗпП), але відпрацьованих днів у працівника в цьому періоді немає.

Оскільки час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним заробіток зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абз. шостий п. 2 Порядку № 100), то середній заробіток працівника обчислюється виходячи з установленого йому посадового окладу на момент звільнення — у вересні 2019 року.

В даному випадку при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються норми Порядку № 100, що діяли до 12 грудня 2020 року, оскільки до цієї дати відбулося незаконне звільнення працівника. Відповідно, немає потреби порівнювати посадовий оклад працівника з мінімальною заробітною платою на момент розрахунку.

Оклад за посадою працівника у вересні 2019 року становить 5500 грн.

За графіком роботи підприємства (працівника) протягом останніх 2 місяців перед місяцем незаконного звільнення (липень – серпень 2019 року) баланс робочого часу становив: в липні — 23 робочі дні (далі — р. д.), в серпні — 21 р. д.

Середньоденна заробітна плата в умовному розрахунковому періоді:

(5500 грн. х 2 міс.) : (23 р. д. + 21 р. д.) = 250 грн.

Кількість робочих днів за графіком роботи підприємства, що припадають на період вимушеного прогулу (з 1 жовтня 2019 року по 16 грудня 2020 року) — 305 р. д.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

250 грн. х 305 р. д. = 76 250 грн.

ПРИКЛАД 4

Нарахування працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
якщо посадовий оклад менше мінімальної заробітної плати

Працівника було звільнено роботодавцем 31 грудня 2020 року за пунктом 5 статті 40 КЗпП, оскільки з липня по грудень 2020 року (більше 4 місяців поспіль) працівник не з’являвся на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності. Після одужання працівник оскаржив своє звільнення, і рішенням суду від 15 квітня 2021 року його було поновлено на роботі, до якої він приступив 16 квітня. У зв’язку з цим підприємство повинно нарахувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 1 січня по 14 квітня 2021 року. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем з вихідними днями в суботу та неділю.

Протягом останніх 2 місяців перед місяцем незаконного звільнення (жовтень – листопад 2020 року), а також протягом 2 місяців, що їм передують (серпень – вересень 2020 року), тобто протягом останніх 4 місяців, працівник не відпрацював жодного дня через хворобу, при цьому йому за вказаний період нараховано лише «лікарняні», які не враховуються при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Отже, середній заробіток працівника обчислюється виходячи з установленого йому посадового окладу на день звільнення (31 грудня 2020 року) або мінімальної заробітної плати на час розрахунку — день звільнення (31 грудня 2020 року), якщо її розмір більше посадового окладу (абз. сьомий п. 2, абз. третій – четвертий п. 4 Порядку № 100).

Посадовий оклад працівника в грудні 2020 року становив 4800 грн., що менше розміру мінімальної заробітної плати в грудні 2020 року — 5000 грн., тому для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу використовуємо мінімальну заробітну плату.

За графіком роботи підприємства (працівника) протягом останніх 2 місяців (жовтень – листопад 2020 року) перед місяцем незаконного звільнення (грудень 2020 року) баланс робочого часу становив: у жовтні — 21 робочий день (далі — р. д.), у листопаді — 21 р. д.

Середньоденна заробітна плата в умовному розрахунковому періоді:

(5000 грн. х 2 міс.) : (21 р. д. + 21 р. д.) = 238,10 грн.

Кількість робочих днів за графіком роботи підприємства, що припадають на період вимушеного прогулу (з 1 січня по 14 квітня 2021 року) — 71 р. д.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

238,10 грн. х 71 р. д. = 16 905,10 грн.

_________________________________________________________________________________

Виплата різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи

Як зазначалося вище, при винесенні судом рішення про поновлення на попередній роботі після незаконного переведення на іншу нижчеоплачувану роботу суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік (ст. 235 КЗпП).

В цьому випадку в періоді виконання нижчеоплачуваної роботи необхідно визначити заробітну плату працівника виходячи з розміру посадового окладу (тарифної ставки) за попередньою посадою, порівняти її з нарахованою заробітною платою за нижчеоплачуваною посадою (роботою) і доплатити працівнику різницю між зазначеними сумами.

ПРИКЛАД 5

Нарахування різниці в заробітку за час виконання
нижчеоплачуваної роботи у разі незаконного переведення

Рішенням суду від 25 січня 2021 року визнано незаконним переведення працівника на нижчеоплачувану посаду з 1 вересня 2020 року, тому його поновлено на попередній посаді, до роботи за якою він приступив з 26 січня 2021 року. У зв’язку з цим суд зобов’язав роботодавця виплатити працівнику різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи — з 1 вересня 2020 року по 25 січня 2021 року. Посадовий оклад працівника на попередній посаді — 8000 грн., на новій (нижчеоплачуваній) посаді — 7000 грн. З 1 січня 2021 року посадовий оклад працівника на попередній посаді збільшився до 8500 грн., на новій (нижчеоплачуваній) посаді — до 7450 грн. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю.

У вересні, жовтні, листопаді та грудні 2020 року працівник відпрацював всі робочі дні і отримав зарплату по 7000 грн. в кожному місяці, а з 1 по 25 січня 2021 року відпрацював 15 робочих днів, за які отримав заробітну плату в розмірі 5881,58 грн. (7450 грн. : 19 р. д. х 15 відпрац. д.).

Фактично нарахована працівнику заробітна плата після переведення на нижчеоплачувану посаду:

7000 грн. х 4 міс. (за вересень – грудень) + 5881,58 грн. (за січень) = 33 881,58 грн.

Заробітна плата, яка повинна була нараховуватися працівнику, якби його не перевели на нижчеоплачувану посаду, за період з 1 вересня 2020 року до 25 січня 2021 року:

8000 грн. х 4 міс. (за вересень – грудень) + 6710,53 грн. (за січень: 8500 грн. : 19 р. д. х 15 відпрац. д.) = 38 710,53 грн.

Сума доплати (різниці в заробітку) за час виконання нижчеоплачуваної роботи), що підлягає виплаті працівнику:

38 710,53 – 33 881,58 = 4828,95 грн.

_________________________________________________________________________

Врахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу
при нарахуванні «середньозарплатних» виплат згідно з Порядком № 100

Як зазначалося вище, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (абз. перший п. 3 Порядку № 100). Середній заробіток за час вимушеного прогулу не вказаний у пункті 4 Порядку № 100, проте в питанні його включення до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати необхідно керуватися спеціальними нормами Порядку № 100.

Так, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки (далі — відпускні) до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов’язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо), та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. четвертий п. 3 Порядку № 100).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який виплачено за рішенням суду поновленому на роботі працівнику, враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних.

Оскільки суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані (абз. другий п. 3 Порядку № 100), то при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних середній заробіток за час вимушеного прогулу повинен враховуватися в місяцях, за які він нарахований.

Наприклад, якщо працівнику, який був незаконно звільнений 15 вересня 2020 року, поновлений на роботі рішенням суду від 19 січня 2021 року і приступив до роботи 20 січня, підприємство в січні 2021 року нарахувало середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 вересня 2020 року по 18 січня 2021 року, а з 28 січня 2021 року цьому працівнику надається щорічна основна відпустка (розрахунковий період: січень – грудень 2020 року), то при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних враховується тільки середній заробіток, який припадає на період вимушеного прогулу з 16 вересня по 31 грудня 2020 року, оскільки січень 2021 року не включається до розрахункового періоду.

У всіх інших випадках (крім нарахування відпускних), тобто при обчисленні середньої заробітної плати за останні 2 місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу не враховується при розрахунку середньої заробітної плати для нарахування «середньозарплатних» виплат, що обчислюються виходячи з виплат за останні 2 місяці роботи.

Гарантії працівникам, поновленим на роботі за рішенням суду

Стаж роботи, що дає право на щорічну відпустку

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 82 КЗпП та пунктом 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Отже, за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу, працівникові повинні бути надані дні щорічної основної відпустки.³

Грошова компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога

Згідно зі статтею 83 КЗпП і статтею 24 Закону про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (далі — грошова компенсація). Також при звільненні у випадках, встановлених законодавством (зокрема, статтею 44 КЗпП) і колективним (трудовим) договором, працівнику виплачується вихідна допомога.⁴

Якщо при звільненні працівнику була виплачена грошова компенсація, але потім суд поновив його на роботі, то законодавством не передбачено повернення працівником підприємству грошової компенсації. Однак неповернення працівником грошової компенсації в разі його поновлення на роботі не є проблемою для підприємства, оскільки в цьому випадку вважається, що підприємство повністю розрахувалося з працівником по днях відпустки і відпускних за станом на день незаконного звільнення. У такій ситуації з моменту поновлення працівника на роботі (з першого дня вимушеного прогулу) для нього буде встановлений новий період для визначення права на щорічну відпустку (розрахунку «відпускного» стажу). При цьому його тривалість визначається пропорційно з дати поновлення на роботі і до кінця робочого року працівника.⁵

Якщо при звільненні працівникові була виплачена вихідна допомога, але потім суд поновив його на роботі, то законодавством не передбачено повернення працівником підприємству вихідної допомоги. У той же час при винесенні рішення про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен брати до уваги факт виплати працівникові вихідної допомоги при звільненні.⁵

Якщо при розгляді справи підприємство не надало суду інформацію про те, що працівникові при звільненні виплатили вихідну допомогу і грошову компенсацію за невикористані ним дні відпустки, які повинні виплачуватися тільки в разі фактичного звільнення працівника, а суд своїм рішенням зобов’язав підприємство виплатити певну (фіксовану) суму працівникові за час вимушеного прогулу, то з цієї суми підприємство вже не має підстав відрахувати суми виплачених працівникові при звільненні вихідної допомоги і грошової компенсації за невикористані ним дні відпустки.

Це не дозволяє робити стаття 127 КЗпП, яка визначає всі випадки проведення відрахувань з доходів працівника, і стаття 1215 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), відповідно до якої не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, допомоги та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Про неможливість відрахування з доходу працівника після його поновлення на роботі суми раніше виплаченої йому вихідної допомоги з посиланням на статтю 1215 ЦКУ повідомив і Верховний Суд в постановах від 12.08.2020 р. у справі № 306/1325/18 та від 20.02.2018 р. у справі № 174/406/16-ц.

Отриману вихідну допомогу поновлений на роботі працівник може повернути підприємству лише добровільно. У разі відсутності у працівника такого бажання стягнути з нього безпідставно отримані кошти підприємство може тільки на підставі нового рішення суду. Можливість скасування попереднього рішення суду передбачає стаття 239 КЗпП, якщо буде встановлено, що працівник надав неправдиві відомості (приховав від суду інформацію про отримання вихідної допомоги).

Страхові виплати при поновленні на роботі

Відповідно до частини 11 статті 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 р. № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) у разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасової непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

Оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, допомога по тимчасовій непрацездатності (далі разом — «лікарняні») і допомога по вагітності та пологах (далі — «декретні») надаються застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного із страхових випадків (ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 25 Закону № 1105, п. 2 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 р. № 440).

Отже, якщо працівник після незаконного звільнення був поновлений на роботі, то листки непрацездатності, відкриті в період вимушеного прогулу, оплачуються тільки за календарні дні з дня винесення судом рішення про поновлення працівника на роботі, оскільки за період вимушеного прогулу працівнику виплачена заробітна плата (середній заробіток за рішенням суду).

У разі настання тимчасової непрацездатності поновленого на роботі працівника середня заробітна плата для нарахування йому «лікарняних» та «декретних» (далі — страхові виплати) повинна обчислюватися з урахуванням суми середнього заробітку, виплаченої згідно з рішенням суду.⁷

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 (далі — Порядок № 1266), сума страхової виплати обчислюється шляхом множення суми денної виплати на кількість календарних днів, що підлягають оплаті.

Пунктом 3 Порядку № 1266 визначено, що середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати, на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний соціальний внесок, ЄСВ), на кількість календарних днів зайнятості (періоду перебування у трудових відносинах), у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VІ (далі — Закон про ЄСВ) передбачено, що для осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду — середню заробітну плату за вимушений прогул, ЄСВ нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

З огляду на вищевикладене, Мінсоцполітики в листі від 31.07.2015 р. № 445/18/99-15 (див. ВТЗ № 8/2015, стор. 121) роз’яснило, що обчислення середньої заробітної плати для розрахунку страхових виплат, передбачене пунктом 2 Порядку № 1266, застосовується, зокрема, у випадку поновлення на роботі працівника, який був звільнений з роботи без законної підстави (незаконно переведений на іншу роботу) з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (різниці в заробітній платі за час виконання нижчеоплачуваної роботи). При цьому пунктом 32 Порядку № 1266 встановлено, що середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Звіт з ЄСВ), які подаються до ДФС.

Таким чином, якщо за рішенням суду середній заробіток (різниця в заробітній платі) виплачувався за декілька місяців вимушеного прогулу, то сума такої виплати з метою обчислення середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат розподіляється по місяцях, на які припадає вимушений прогул (робота на нижчеоплачуваній посаді).⁸

З листа Мінсоцполітики від 31.07.2015 р. № 445/18/99-15 та листа Мінпраці від 15.08.2007 р. № 500/020/99-07 випливає, що якщо працівник приступив до роботи згідно з рішенням суду про поновлення на роботі 1 грудня 2020 року — через 5 місяців після незаконного звільнення 30 червня 2020 року, а з 18 по 27 січня 2021 року (10 к. д.) він хворів, то розрахунковим періодом для нарахування «лікарняних» є період з 1 січня по 31 грудня 2020 року. Якщо в розрахунковому періоді за час вимушеного прогулу, який тривав з 1 липня по 30 листопада 2020 року, працівнику в грудні 2020 року виплачений середній заробіток в сумі 32 487 грн., а також йому виплачена заробітна плата за січень – червень і грудень 2020 року в загальній сумі 45 526 грн., то середньоденна заробітна плата для розрахунку суми «лікарняних» становить:

(32 487 грн. + 45 526 грн.) : 366 к. д. = 213,15 грн.

Сума «лікарняних», якщо страховий стаж працівника становить більше 8 років:

213,15 грн. х 10 к. д. хвороби = 2131,50 грн.

Індексація та середній заробіток за час вимушеного прогулу

Згідно з пунктами 2 і 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру. Не є об’єктом індексації виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який є разовою виплатою, не індексується.

Якщо за час вимушеного прогулу оклад (тарифна ставка, відрядні розцінки) за посадою (професією) працівника не підвищувався, то базовий місяць залишається той, який був на момент незаконного звільнення працівника, якщо ж підвищувався — базовим є місяць такого підвищення.⁹

Відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статті 237-1 КЗпП відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок і умови відшкодування моральної шкоди визначено статтею 23 ЦКУ, згідно з якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода полягає, зокрема:

– у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

– у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації фізичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань фізичної особи (тобто працівника), ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди (тобто роботодавця), якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Сума відшкодування моральної шкоди, призначена судом у зв’язку з поновленням працівника на попередній роботі, не є заробітком, підприємством вона не розраховується, а встановлюється судом, як правило, у фіксованій сумі і відшкодовується підприємством одноразово.

Отже, крім виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд своїм рішенням може зобов’язати роботодавця відшкодувати працівнику і моральну шкоду, якщо це зазначено в позові працівника.

Оподаткування виплат працівнику, поновленому на роботі за рішенням суду

Податок на доходи фізичних осіб і військовий збір

Пленум Верховного Суду України в абзаці п’ятому пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13 роз’яснив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

До 05.10.2016 р. діяв «старий» Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. № 606-XIV, в частині 8 статті 65 якого було встановлено, що у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням ПДФО та ЄСВ із сум, що належать до виплати стягувачу. На жаль, новий Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII аналогічної норми не містить.

Тим не менш Верховний Суд в постанові від 18.07.2018 р. у справі № 359/10023/16-ц зазначив, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми зазначеного середнього заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов’язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Отже, у разі призначення судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який поновленому на роботі працівнику повинен виплатити роботодавець, останній як податковий агент зобов’язаний перед його виплатою утримати з нього ПДФО і військовий збір (далі — ВЗ).

Порядок оподаткування ПДФО (ВЗ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виплачується згідно з рішенням суду, Податковим кодексом України (далі — ПКУ) чітко не врегульовано. Позиція податкових органів у питанні оподаткування ПДФО (ВЗ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, призначеного за рішенням суду, полягає в наступному.¹⁰

Згідно з підпунктом 14.1.48 ПКУ для цілей оподаткування ПДФО заробітна плата — це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Структура і складові заробітної плати визначені у статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці). Частиною другою статті 2 цього Закону встановлено, що до складу додаткової заробітної плати включаються, зокрема, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Оскільки виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбачена (гарантована) законодавством (ст. 235 КЗпП), то з метою оподаткування ПДФО (ВЗ) сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є заробітною платою та обкладається ПДФО (ВЗ) на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ. Це узгоджується з підпунктом 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі — Інструкція № 5), відповідно до якого оплата за невідпрацьований час (в тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу) включається до фонду додаткової заробітної плати фонду оплати праці (далі — ФОП).

Розрахунок податкових зобов’язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, здійснюється податковим агентом, у тому числі роботодавцем (п. 168.3 ПКУ).

Відповідно до пункту 171.1 ПКУ особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету ПДФО з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (в тому числі на підставі рішення суду).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід (в тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу) на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ (пп. 168.1.1 ПКУ).

При нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду роботодавець зобов’язаний включити його до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівника в момент нарахування і утримати з нього ПДФО (ВЗ). Перерахування ПДФО (ВЗ) до бюджету роботодавець як податковий агент зобов’язаний здійснити під час виплати оподатковуваного доходу, а якщо дохід нараховується, але не виплачується — протягом строку, встановленого для місячного податкового періоду, тобто протягом 30 календарних днів після закінчення місяця (пп. 168.1.2, 168.1.5 ПКУ).

Таким чином, на думку ДПСУ, роботодавці (як податкові агенти) зобов’язані сплачувати ПДФО і ВЗ при виплаті працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рахунок такого середнього заробітку, при цьому не має значення порядок його виплати працівнику — безпосередньо роботодавцем або виконавчою службою після отримання нею від роботодавця коштів на свій рахунок за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладену позицію ДПСУ, рекомендуємо роботодавцям для уникнення сплати ПДФО і ВЗ за свій рахунок (це можливо, коли суд зобов’язує роботодавця виплатити працівникові конкретну суму коштів, яка ним перераховується на рахунок виконавчої служби для подальшої її виплати працівникові з цього рахунку, або коли виконавча служба списує суму коштів, зазначену в рішенні суду, з рахунку роботодавця) ще на етапі судового розгляду надавати суду інформацію як про суму середнього заробітку працівника, так і про суми ПДФО і ВЗ, що підлягають утриманню з нього. Тільки в цьому випадку суд зможе вказати у своєму рішенні суму, яка підлягає виплаті працівнику саме «на руки» (після утримання ПДФО і ВЗ з нарахованої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Що стосується визначення бази оподаткування ПДФО і ВЗ при нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то ДФСУ в листі від 01.10.2015 р. № 9186/Х/99-99-17-02-01-14 роз’яснила таке: «Якщо в рішенні суду розмір компенсації вказано з розбивкою за місяцями, то й обкладення ПДФО слід здійснювати окремо за кожен місяць нарахування (тобто розбивати базу оподаткування). Якщо ж у рішенні суду вказано загальну суму компенсації, то обкладення ПДФО та військовим збором здійснюється виходячи із загальної суми в місяці її нарахування (виплати)».

Таким чином, з метою обкладення ПДФО і ВЗ суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно розподіляти по місяцях лише тоді, коли в рішенні суду сума компенсації (середнього заробітку) визначена в розрізі місяців, або коли роботодавець на підставі рішення суду самостійно обчислює суму середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику. Якщо ж у рішенні суду зазначено загальну суму компенсації (середнього заробітку), то вона повністю (всією сумою) включається до доходу місяця, в якому її нараховано.¹¹

Нагадаємо, що якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги (далі — ПСП), та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування (абз. третій пп. 169.4.1 ПКУ).

Отже, якщо середній заробіток за час вимушеного прогулу розподіляється по місяцях, і після такого розподілу загальний місячний дохід у вигляді заробітної плати не перевищує граничний розмір доходу, що дає право на застосування ПСП (у 2020 році становить 2940 грн., у 2021 році — 3180 грн.), то ПСП в такому місяці застосовується. Якщо ж місячна заробітна плата перевищує вказаний граничний розмір, ПСП не застосовується або право на ПСП втрачається, зокрема, в місяці незаконного звільнення (лист ДПАУ від 20.04.2007 р. № 3928/6/17-0716).

Роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого ПДФО за будь-який період та в будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування ПСП (пп. 169.4.3 ПКУ).

Таким чином, для того щоб в кінці року не проводити річний перерахунок доходів і ПДФО, рекомендуємо нарахований і виплачений в одному місяці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, що включає декілька місяців, відразу розподілити по місяцях для визначення права на застосування ПСП у конкретному місяці (крім випадків, коли в рішенні суду вказана загальна сума середнього заробітку).

Якщо після розподілу середнього заробітку по місяцях у працівника втрачається право на ПСП у будь-якому місяці (наприклад, в місяці незаконного звільнення), внаслідок чого змінюються податкові зобов’язання з ПДФО в такому місяці, то роботодавцю необхідно доплатити ПДФО за цей місяць.

Якщо в рішенні суду зазначено загальну суму середнього заробітку (без розбивки по місяцях), а також якщо розподіл середнього заробітку по місяцях вимушеного прогулу не призвів до втрати права на ПСП в таких місяцях, то загальна сума середнього заробітку відображається в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ (з 2021 року — в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку) за квартал, на який припадає місяць її нарахування та виплати, за ознакою доходу «101».

Якщо внаслідок розподілу середнього заробітку по місяцях вимушеного прогулу працівник в будь-якому місяці (наприклад, в місяці незаконного звільнення) втрачає право на ПСП (змінюються податкові зобов’язання з ПДФО в такому місяці), то, крім відображення середнього заробітку в Податковому розрахунку за поточний квартал, подається уточнюючий Податковий розрахунок ф. № 1ДФ (з 2021 року — уточнюючі Податковий розрахунок і додаток 4ДФ до Податкового розрахунку) за квартал, в якому втрачено право на застосування ПСП.

Крім того, оскільки звільнення працівника відображалося в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ за квартал, на який припадає місяць незаконного звільнення працівника, то необхідно подати уточнюючий Податковий розрахунок ф. № 1ДФ (з 2021 року — уточнюючі Податковий розрахунок і додаток 4ДФ до Податкового розрахунку) за вказаний квартал, в якому скасувати рядок, де відображалася інформація про звільнення працівника із зазначенням у графі 9 (з 2021 року — в графі 10) ознаки «1» — виключення рядка, а також ввести новий рядок, в якому повторити раніше введену інформацію, але без заповнення графи 7 (з 2021 року — графи 8) «дата звільнення з роботи», із зазначенням у графі 9 (з 2021 року — в графі 10) ознаки «0» — введення рядка.

Оподаткування суми відшкодування моральної шкоди здійснюється відповідно до підпункту 164.2.14 ПКУ, яким встановлено, що до оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім, зокрема, сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом (пп. «а» пп. 164.2.14 ПКУ).

Отже, не обкладається ПДФО і ВЗ сума відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року (у 2020 році ця гранична сума становить 18 892 грн., у 2021 році — 24 000 грн.).

Якщо сума відшкодування моральної шкоди направляється на відшкодування працівнику шкоди, заподіяної його здоров’ю, про що повинно бути зазначено в рішенні суду, то не обкладається ПДФО і ВЗ вся сума відшкодування моральної шкоди незалежно від її розміру.

Не оподатковувана ПДФО і ВЗ сума відшкодування моральної шкоди на підставі підпункту 165.1.49 ПКУ як інші доходи, які згідно з ПКУ не включаються до складу оподатковуваного доходу, в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ (з 2021 року — в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку) відображається за ознакою доходу «194».

Якщо сума відшкодування моральної шкоди, визначена рішенням суду, не є відшкодуванням працівнику збитків, завданих внаслідок заподіяння шкоди його здоров’ю (в рішенні суду про це не йдеться), і вона перевищує чотириразовий розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року (у 2020 році перевищує 18 892 грн., у 2021 році перевищує 24 000 грн.), то сума перевищення зазначеного граничного розміру обкладається ПДФО і ВЗ на підставі підпункту 164.2.14 ПКУ, а в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ (з 2021 року — в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку) відображається за ознакою доходу «120».

Єдиний соціальний внесок

Для роботодавців базою нарахування ЄСВ є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ).

Визначення видів виплат, що належать до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄСВ передбачено Інструкцією № 5 (пп. 2 п. 2 р. IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну від 20.04.2015 р. № 449, в редакції наказу Мінфіну від 21.12.2020 р. № 790).

Оскільки, як зазначалося вище, середній заробіток за час вимушеного прогулу у складі оплати за невідпрацьований час на підставі підпункту 2.2.12 Інструкції № 5 відноситься до додаткової заробітної плати ФОП, на нього нараховується ЄСВ.¹²

З метою сплати ЄСВ середній заробіток за час вимушеного прогулу, як зазначалося вище, розподіляється по місяцях, на які припадає вимушений прогул (ч. 2 ст. 7 Закону про ЄСВ).¹²

Якщо в рішенні суду зазначено загальну суму середнього заробітку (без розбивки по місяцях), то для цілей визначення бази нарахування ЄСВ в місяцях таку загальну суму необхідно розділити на кількість місяців вимушеного прогулу (незалежно від того, це повні чи неповні місяці вимушеного прогулу) і отриману суму віднести до кожного такого місяця.

Наприклад, якщо в рішенні суду зазначено загальну суму середнього заробітку — 36 728,34 грн. за період вимушеного прогулу з 17 серпня 2020 року по 20 січня 2021 року, то оскільки такий вимушений прогул припав на 6 місяців (серпень – січень), сума, що підлягає віднесенню до кожного місяця з серпня 2020 року по січень 2021 року становить 6121,39 грн. (36 728,34 грн. : 6 міс.).

Якщо в рішенні суду середній заробіток зазначено з розбивкою по місяцях, то розподіл середнього заробітку по місяцях здійснюється згідно із зазначеною розбивкою. Якщо за рішенням суду роботодавець самостійно розраховує суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то сума середнього заробітку в кожному місяці визначається шляхом множення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати на кількість не відпрацьованих робочих днів (годин) у місяці через вимушений прогул.

Обчислений для кожного місяця вимушеного прогулу середній заробіток підсумовується з нарахованою заробітною платою в таких місяцях (вона може бути нарахована в місяці незаконного звільнення і місяці прийняття рішення судом про поновлення працівника на роботі), після чого загальний місячний дохід порівнюється з максимальною величиною бази нарахування ЄСВ та мінімальною заробітною платою в цьому місяці. Таке порівняння дозволяє визначити базу нарахування ЄСВ і остаточну суму ЄСВ, що підлягає сплаті за місяць, в якому був вимушений прогул.

У таблиці 6 Звіту з ЄСВ, що подається за місяць (з 2021 року — в додатку 1 до Податкового розрахунку, що подається за квартал), в якому нараховано (виплачено) середній заробіток за час вимушеного прогулу, по поновленому на роботі працівнику з кодом типу нарахувань 1 заповнюється стільки рядків, на скільки місяців припадає вимушений прогул, з відображенням в реквізиті 11 (з 2021 року — в реквізиті 10) по черзі місяців, за які було нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу.¹³

Якщо в поточному місяці (місяці прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі) працівнику нараховано заробітну плату за відпрацьований час і середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, то вказана заробітна плата і середній заробіток за час вимушеного прогулу, який припадає на поточний місяць, відображаються в одному рядку (як загальна заробітна плата за поточний місяць) без зазначення коду типу нарахувань.

Оскільки в місяці незаконного звільнення працівник відображався в таблиці 5 Звіту з ЄСВ, то після його поновлення на роботі для скасування інформації про звільнення працівника роботодавцем подаються зі статусом «скасовуюча» титульний лист і таблиця 5 Звіту з ЄСВ з повторенням в таблиці 5 в рядку по працівнику інформації, відображеної в місяці його незаконного звільнення. З 2021 року для скасування інформації про звільнення працівника подаються зі статусом «Уточнюючий» Податковий розрахунок і додаток 5 до Податкового розрахунку (аналог таблиці 5 Звіту з ЄСВ), при цьому в додатку 5 в рядку по працівнику повторюється інформація, відображена в місяці його незаконного звільнення, із зазначенням в останній графі (реквізиті 20) ознаки «1» — виключення рядка.

З компенсації моральної шкоди, що виплачується працівнику за рішенням суду, ЄСВ не сплачується, оскільки така компенсація не включається до ФОП згідно з пунктом 3.13 Інструкції № 5 і вказана в пункті 8 розділу І Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. № 1170.