Поновлення працівника на роботі за рішенням суду: грошові розрахунки

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.¹

При винесенні судом рішення про поновлення працівника на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату такому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік, а якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (

Пленум Верховного Суду України в пункті 32 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 № 9 роз’яснив, що при частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з’являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, а також про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 КЗпП).

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв’язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому грошової компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а у випадку неможливості поновлення — у розмірі дворічного середнього заробітку (ч. четверта ст. 235 КЗпП).

Таким чином, роботодавець, який незаконно звільнив або перевів працівника на іншу роботу, несе фінансову відповідальність перед таким працівником.

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу

У рішенні суду про поновлення працівника на роботі зазначаються або конкретна (загальна чи з розбивкою по місяцях) сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка розрахована судом (в тому числі на підставі інформації про заробітну плату працівника в розрахунковому періоді, наданої роботодавцем суду) і повинна бути виплачена працівнику (в тому числі через виконавчу службу), або обов’язок роботодавця самостійно розрахувати, нарахувати та виплатити працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обох випадках розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 (далі — Порядок № 100), про що зазначено в підпункті «з» пункту 1 цього Порядку.

Згідно з абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках (крім нарахування оплати за час відпустки, матеріальної (грошової) допомоги та грошової компенсації за невикористану відпустку) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов’язана відповідна виплата.

Отже, для визначення суми, що підлягає нарахуванню поновленому на роботі працівнику, необхідно визначити середню заробітну плату виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці (розрахунковий період), що передують місяцю незаконного звільнення.

Якщо протягом останніх 2 календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов’язана відповідна виплата (в нашому випадку — що передують місяцю, в якому відбулося незаконне звільнення), працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи (абз. п’ятий п. 2 Порядку № 100).

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період (тобто він не працював протягом останніх 4 місяців перед місяцем незаконного звільнення), то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього – п’ятого пункту 4 Порядку № 100 (абз. восьмий п. 2 Порядку № 100), якими встановлено наступне:

• якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу;
• якщо у вищевказаному випадку розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору (тобто пропорційно встановленій нормі праці);
• якщо середня заробітна плата обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування (тобто визначення сумарної заробітної плати в умовному розрахунковому періоді) здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Якщо у працівника є розрахунковий період, то згідно з пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані (окремий механізм врахування премій та інших заохочувальних виплат передбачений абзацом третім пункту 3 Порядку № 100).

У пункті 4 Порядку № 100 наведено вичерпний перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати (здебільшого це одноразові виплати: компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, компенсаційні виплати на відрядження і переведення, виплати, пов’язані зі святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо). Крім того, при обчисленні середнього заробітку за останні 2 місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо), та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу провадиться шляхом множення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати на кількість робочих днів (годин), що припадають на період вимушеного прогулу.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані робочі дні протягом 2 місяців, що передують місяцю незаконного звільнення, на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у цьому періоді, а при відсутності заробітку в розрахунковому періоді — діленням суми, розрахованої відповідно до абзацу п’ятого пункту 4 Порядку № 100 (див. вище), на кількість робочих днів за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю незаконного звільнення, згідно з графіком роботи підприємства (п. 8 Порядку № 100).

ПРИКЛАД 1

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику,
якому встановлено місячний оклад, при розрахунковому періоді — 2 місяці

Працівника було звільнено з ініціативи роботодавця 12 січня 2024 року (останній день роботи), але рішенням суду від 19 червня 2024 року (середа) поновлено на роботі, до якої він приступив 20 червня 2024 року (четвер). У зв’язку з цим підприємство повинно нарахувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 13 січня по 18 червня 2024 року.

Оскільки місяцем незаконного звільнення працівника був січень 2024 року, розрахунковим періодом для нарахування середнього заробітку є два попередні місяці: листопад – грудень 2023 року. В цьому розрахунковому періоді працівнику, для якого встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю, була нарахована заробітна плата в сумі 18 000 грн, тобто в розмірі окладу — 9000 грн за кожний місяць розрахункового періоду. Працівник відпрацював у розрахунковому періоді 43 робочих дні (далі — відпрац. д.), в тому числі в листопаді — 22 відпрац. д., в грудні — 21 відпрац. д.

Середньоденна заробітна плата працівника:

18 000 грн : 43 відпрац. д. = 418,60 грн

Кількість робочих днів (далі — р. д.) за графіком роботи підприємства, що припадають на період вимушеного прогулу працівника (з 13 січня по 18 червня 2024 року):

13 р. д. (січень) + 21 р. д. (лютий) + 21 р. д. (березень) + 22 р. д. (квітень) + 23 р. д. (травень) + 12 р. д. (червень) = 112 р. д.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

418,60 грн х 112 р. д. = 46 883,20 грн

ПРИКЛАД 2

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику
з погодинною оплатою праці, якщо розрахунковий період менше 2 місяців

Працівник, прийнятий на роботу 4 березня 2024 року і звільнений з роботи з ініціативи роботодавця 26 квітня, рішенням суду від 20 червня 2024 року (четвер) поновлений на роботі, до якої приступив 21 червня (п’ятниця). Відповідно до рішення суду підприємство повинно виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 27 квітня по 19 червня 2024 року. Працівникові був встановлений 6-денний 40-годинний робочий тиждень з вихідним днем у неділю з 7-годинним робочим днем з понеділка по п’ятницю і 5-годинним робочим днем у суботу.

Працівник перед незаконним звільненням працював в період з 4 березня по 26 квітня 2024 року. Оскільки місяцем звільнення є квітень 2024 року, то останніми 2 місяцями перед місяцем незаконного звільнення є лютий – березень 2024 року. Протягом останніх 2 місяців перед місяцем звільнення працівник працював тільки в період з 4 по 31 березня — це і є його розрахунковий період для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У розрахунковому періоді (з 4 по 31 березня) працівник, якому встановлена погодинна оплата праці з годинною ставкою 55 грн, відпрацював 160 робочих годин (далі — відпрац. г.), в тому числі 20 робочих днів по 7 робочих годин і 4 робочих дні по 5 робочих годин, за які йому нараховано заробітну плату в розмірі 8800 грн (160 відпрац. г. х 55 грн).

Середньогодинна заробітна плата працівника:

8800 грн : 160 відпрац. г. = 55 грн

Кількість робочих годин (далі — р. г.) за графіком роботи працівника, що припадають на період вимушеного прогулу (з 27 квітня по 19 червня 2024 року):

14 р. г. (квітень) + 181 р. г. (травень) + 106 р. г. (червень) = 301 р. г.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

55 грн х 301 р. г. = 16 555 грн

ПРИКЛАД 3

Нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівнику,
в якого немає відпрацьованих днів у розрахунковому періоді

Працівника було звільнено роботодавцем 31 серпня 2023 року за пунктом 3 статті 36 КЗпП, оскільки з 1 вересня 2023 року він був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період. Після отримання поранення і демобілізації в лютому 2024 року працівник оскаржив своє звільнення, і рішенням суду від 12 червня 2024 року його було поновлено на роботі (ч. третя ст. 119 КЗпП), до якої він приступив 13 червня. У зв’язку з цим підприємство повинно нарахувати працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 1 вересня 2023 року по 11 червня 2024 року. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем з вихідними днями в суботу та неділю.

Працівника було звільнено в серпні 2023 року, а протягом 2 місяців перед місяцем незаконного звільнення (червень – липень 2023 року), а також протягом попередніх 2 місяців (квітень – травень 2023 року), тобто протягом останніх 4 місяців перед місяцем незаконного звільнення, для структурного підрозділу працівника був введений простій, тому працівнику нараховувалась оплата простою в розмірі 2/3 окладу (ст. 113 КЗпП), але відпрацьованих днів у працівника в цьому періоді немає.

Оскільки час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним заробіток зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (абз. сьомий п. 2 Порядку № 100), то середній заробіток працівника обчислюється виходячи з установленого йому посадового окладу на момент звільнення — в серпні 2023 року.

Оклад за посадою працівника в місяці звільнення — серпні 2023 року становив 8500 грн, що більше розміру мінімальної заробітної плати в цьому місяці — 6700 грн. Отже, для обчислення середнього заробітку використовується розмір посадового окладу в серпні 2023 року — 8500 грн.

За графіком роботи підприємства (працівника) в умовному розрахунковому періоді — останні 2 місяці (червень – липень 2023 року) перед місяцем незаконного звільнення (серпень 2023 року) баланс робочого часу становив: в червні — 22 робочих дні (далі — р. д.), в липні — 21 р. д.

Середньоденна заробітна плата в умовному розрахунковому періоді:

(8500 грн х 2 міс.) : (22 р. д. + 21 р. д.) = 17 000 грн : 43 р. д. = 395,35 грн

Кількість робочих днів за графіком роботи підприємства, що припадають на період вимушеного прогулу (з 1 вересня 2023 року по 11 червня 2024 року) — 203 р. г.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

395,35 грн х 203 р. д. = 80 256,05 грн

ПРИКЛАД 4

Нарахування працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
якщо посадовий оклад менше мінімальної заробітної плати

Працівника було звільнено роботодавцем 29 березня 2024 року за пунктом 5 статті 40 КЗпП, оскільки з листопада 2023 року по березень 2024 року (більше 4 місяців поспіль) працівник не з’являвся на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності. Після одужання працівник оскаржив своє звільнення, і рішенням суду від 26 червня 2024 року його було поновлено на роботі, до якої він приступив 27 червня. У зв’язку з цим підприємство повинно нарахувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу — з 30 березня по 25 червня 2024 року. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем з вихідними днями в суботу та неділю.

Протягом останніх 2 місяців перед місяцем незаконного звільнення (січень – лютий 2024 року), а також протягом 2 місяців, що їм передують (листопад – грудень 2023 року), тобто протягом останніх 4 місяців, працівник не відпрацював жодного дня через хворобу, при цьому йому за вказаний період нараховано лише «лікарняні», які не враховуються при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Отже, середній заробіток працівника обчислюється виходячи з установленого йому посадового окладу на день звільнення (29 березня 2024 року) або мінімальної заробітної плати на час розрахунку — день звільнення (29 березня 2024 року), якщо її розмір більше посадового окладу (абз. восьмий п. 2, абз. третій – четвертий п. 4 Порядку № 100).

Посадовий оклад працівника в березні 2024 року становив 6800 грн, що менше розміру мінімальної заробітної плати в березні 2024 року — 7100 грн, тому для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу використовуємо мінімальну заробітну плату.

За графіком роботи підприємства (працівника) протягом останніх 2 місяців (січень – лютий 2024 року) перед місяцем незаконного звільнення (березень 2024 року) баланс робочого часу становив: у січні — 23 робочих дні (далі — р. д.), у лютому — 21 р. д.

Середньоденна заробітна плата в умовному розрахунковому періоді:

(7100 грн х 2 міс.) : (23 р. д. + 21 р. д.) = 14 200 грн : 44 р. д. = 322,73 грн

Кількість робочих днів за графіком роботи підприємства, що припадають на період вимушеного прогулу (з 30 березня по 25 червня 2024 року) — 66 р. д.

Сума середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику:

322,73 грн х 66 р. д. = 21 300,18 грн

_________________________________________________________________________

Виплата різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи

Як зазначалося вище, при винесенні судом рішення про поновлення на попередній роботі після незаконного переведення на іншу нижчеоплачувану роботу суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік (ст. 235 КЗпП).

В цьому випадку в періоді виконання нижчеоплачуваної роботи необхідно визначити заробітну плату працівника виходячи з розміру посадового окладу (тарифної ставки) за попередньою посадою, порівняти її з нарахованою заробітною платою за нижчеоплачуваною посадою (роботою) і доплатити працівнику різницю між зазначеними сумами.

ПРИКЛАД 5

Нарахування різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи у разі незаконного переведення

Рішенням суду від 25 червня 2024 року визнано незаконним переведення працівника на нижчеоплачувану посаду з 1 лютого 2024 року, тому його поновлено на попередній посаді, до роботи за якою він приступив з 26 червня 2024 року. У зв’язку з цим суд зобов’язав роботодавця виплатити працівнику різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи — з 1 лютого по 25 червня 2024 року. В лютому – березні 2024 року посадовий оклад працівника на попередній посаді — 10 000 грн, на новій (нижчеоплачуваній) посаді — 9000 грн. З 1 квітня 2024 року посадовий оклад працівника на попередній посаді збільшився до 12 000 грн, на новій (нижчеоплачуваній) посаді — до 10 800 грн. На підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю.

У лютому, березні, квітні, травні та червні 2024 року працівник відпрацював всі робочі дні, тому отримав заробітну плату в лютому і березні — по 9000 грн (оклад), у квітні та травні — по 10 800 грн (оклад). З 1 по 25 червня 2024 року він відпрацював 17 робочих днів, за які отримав заробітну плату в сумі 9180 грн (10 800 грн : 20 р. д. х 17 відпрац. д.).

Фактично нарахована працівнику заробітна плата після переведення на нижчеоплачувану посаду за період з 1 лютого по 25 червня 2024 року:

9000 грн х 2 міс. + 10 800 грн х 2 міс. + 9180 грн = 48 780 грн

Заробітна плата, яка повинна була нараховуватися працівнику, якби його не перевели на нижчеоплачувану посаду, за період з 1 лютого по 25 червня 2024 року:

10 000 грн х 2 міс. + 12 000 грн х 2 міс. + 10 200 грн (за червень: 12 000 грн : 20 р. д. х 17 відпрац. д.) = 54 200 грн

Сума доплати (різниці в заробітку) за час виконання нижчеоплачуваної роботи, що підлягає виплаті працівнику:

54 200 – 48 780 = 5420 грн

_________________________________________________________________________

Врахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу при нарахуванні
«середньозарплатних» виплат згідно з Порядком № 100

Середній заробіток за час вимушеного прогулу не вказаний у пункті 4 Порядку № 100, проте в питанні його включення до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати необхідно керуватися спеціальними нормами Порядку № 100.

Так, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки (далі разом — відпускні) до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов’язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) (абз. четвертий п. 3 Порядку № 100).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який виплачено за рішенням суду поновленому на роботі працівнику, враховується при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних.

Оскільки суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані (абз. другий п. 3 Порядку № 100), то при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних середній заробіток за час вимушеного прогулу повинен враховуватися в місяцях, за які він нарахований.

Наприклад, якщо працівнику, який був незаконно звільнений 15 лютого 2024 року, поновлений на роботі рішенням суду від 19 червня 2024 року і приступив до роботи 20 червня, підприємство в червні 2024 року нарахувало середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16 лютого по 18 червня 2024 року, а з 26 червня 2024 року цьому працівнику надається щорічна основна відпустка (розрахунковий період: червень 2023 року – травень 2024 року), то при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування відпускних враховується тільки середній заробіток, який припадає на період вимушеного прогулу з 16 лютого по 31 травня 2024 року, оскільки червень 2024 року не включається до розрахункового періоду.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні 2 місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу не враховується при розрахунку середньої заробітної плати для нарахування «середньозарплатних» виплат, що обчислюються виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи.²

Гарантії працівникам, поновленим на роботі за рішенням суду

Стаж роботи, що дає право на щорічну відпустку

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 82 КЗпП та пунктом 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Отже, за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу, працівникові надаються дні щорічної основної відпустки.³

Грошова компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога

Згідно зі статтею 83 КЗпП і статтею 24 Закону про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (далі — грошова компенсація). Також при звільненні у випадках, встановлених законодавством (зокрема, статтею 44 КЗпП) і колективним (трудовим) договором, працівнику виплачується вихідна допомога.⁴

Якщо при звільненні працівнику була виплачена грошова компенсація, але потім суд поновив його на роботі, то законодавством не передбачено повернення працівником підприємству грошової компенсації. У цьому випадку (в разі неповернення працівником грошової компенсації) вважається, що підприємство повністю розрахувалося з працівником по днях відпустки і відпускних за станом на день незаконного звільнення. У такій ситуації «відпускний» стаж для щорічної відпустки буде розраховуватися для працівника спочатку — з дати поновлення на роботі (з першого дня вимушеного прогулу).⁵ Якщо працівник при звільненні отримав грошову компенсацію за «дитячу» відпустку за поточний календарний рік, то така відпустка за цей календарний рік йому вже не надається.

Якщо при звільненні працівнику була виплачена вихідна допомога, але потім суд поновив його на роботі, то законодавством не передбачено повернення працівником підприємству вихідної допомоги. Водночас при винесенні рішення про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен брати до уваги факт виплати працівнику вихідної допомоги при звільненні.⁶

Якщо при розгляді справи підприємство не надало суду інформацію про те, що працівникові при звільненні виплатили вихідну допомогу і грошову компенсацію за невикористані ним дні відпустки, які повинні виплачуватися тільки в разі фактичного звільнення працівника, а суд своїм рішенням зобов’язав підприємство виплатити певну (фіксовану) суму працівникові за час вимушеного прогулу, то з цієї суми підприємство вже не має підстав відрахувати суми виплачених працівникові при звільненні вихідної допомоги і грошової компенсації за невикористані ним дні відпустки.

Це не дозволяє робити стаття 127 КЗпП, яка визначає всі випадки проведення відрахувань з доходів працівника, і стаття 1215 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ), відповідно до якої не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, допомоги та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Про неможливість відрахування з доходу працівника після його поновлення на роботі суми раніше виплаченої йому вихідної допомоги з посиланням на статтю 1215 ЦКУ повідомив і Верховний Суд в постановах від 12.08.2020 у справі № 306/1325/18 та від 20.02.2018 у справі № 174/406/16-ц.

Отриману вихідну допомогу поновлений на роботі працівник може повернути підприємству лише добровільно. У разі відсутності у працівника такого бажання стягнути з нього безпідставно отримані кошти підприємство може тільки на підставі нового рішення суду. Можливість скасування попереднього рішення суду передбачає стаття 239 КЗпП, якщо буде встановлено, що працівник надав неправдиві відомості (приховав від суду інформацію про отримання вихідної допомоги, хоча і в цьому випадку таку інформацію міг надати або підтвердити роботодавець).

Страхові виплати при поновленні на роботі

Відповідно до частини 11 статті 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) у разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасової непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

Оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, допомога по тимчасовій непрацездатності (далі разом — «лікарняні») і допомога по вагітності та пологах (далі — «декретні») надаються застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного із страхових випадків (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 18 Закону № 1105, п. 2 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 440).

Отже, якщо працівник після незаконного звільнення був поновлений на роботі, то листки непрацездатності, відкриті в період вимушеного прогулу, оплачуються тільки за календарні дні з дня винесення судом рішення про поновлення працівника на роботі, оскільки за період вимушеного прогулу працівнику виплачується заробітна плата (середній заробіток за рішенням суду).

У разі настання тимчасової непрацездатності поновленого на роботі працівника середня заробітна плата для нарахування йому «лікарняних» та «декретних» (далі — страхові виплати) повинна обчислюватися з урахуванням суми середнього заробітку, виплаченої згідно з рішенням суду.⁷

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 (далі — Порядок № 1266), сума страхової виплати обчислюється шляхом множення суми денної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної заробітної плати залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачена законодавством, на кількість календарних днів, що підлягають оплаті.

Пунктом 3 Порядку № 1266 визначено, що середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати, на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний соціальний внесок, ЄСВ), на кількість календарних днів зайнятості (періоду перебування у трудових відносинах), у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі — Закон про ЄСВ) передбачено, що для осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду — середню заробітну плату за вимушений прогул, ЄСВ нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

З огляду на вищевикладене, Мінсоцполітики в листі від 31.07.2015 № 445/18/99-15 (див. ВТЗ № 8/2015, стор. 121) роз’яснило, що обчислення середньої заробітної плати для розрахунку страхових виплат, передбачене пунктами 2, 3 Порядку № 1266, застосовується, зокрема, у випадку поновлення на роботі працівника, який був звільнений з роботи без законної підстави (незаконно переведений на іншу роботу) з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (різниці в заробітній платі за час виконання нижчеоплачуваної роботи). При цьому пунктом 32 Порядку № 1266 встановлено, що середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Податковий розрахунок).

Таким чином, якщо за рішенням суду середній заробіток (різниця в заробітній платі) виплачувався за декілька місяців вимушеного прогулу, то сума такої виплати з метою обчислення середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат розподіляється по місяцях, на які припадає вимушений прогул (робота на нижчеоплачуваній посаді).⁸

З роз’яснень, наданих у листі Мінсоцполітики від 31.07.2015 № 445/18/99-15 та листі Мінпраці від 15.08.2007 № 500/020/99-07, випливає, що якщо працівник приступив до роботи згідно з рішенням суду про поновлення на роботі 1 травня 2024 року — через 5 місяців після незаконного звільнення 30 листопада 2023 року, а з 17 по 26 червня 2024 року (10 к. д.) він хворів, то розрахунковим періодом для нарахування «лікарняних» є період з 1 червня 2023 року по 31 травня 2024 року. Якщо в розрахунковому періоді працівнику за час вимушеного прогулу, що тривав з 1 грудня 2023 року по 30 квітня 2024 року, в травні 2024 року виплачений середній заробіток в сумі 42 587,16 грн та виплачена заробітна плата за червень – листопад 2023 року і травень 2024 року в загальній сумі 62 536,94 грн, то середньоденна заробітна плата для розрахунку суми «лікарняних» становить:

(62 536,94 грн + 42 587,16 грн) : 366 к. д. = 287,22 грн

Сума «лікарняних», якщо страховий стаж працівника становить більше 8 років:

287,22 грн х 10 к. д. хвор. = 2872,20 грн

Індексація та середній заробіток за час вимушеного прогулу

Індексації підлягають грошові доходи громадян за відпрацьований час, які не мають разового характеру. Не є об’єктом індексації виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати (п.п. 2, 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який є разовою виплатою, не індексується.

Якщо за час вимушеного прогулу оклад (тарифна ставка, відрядні розцінки) за посадою (професією) працівника не підвищувався, то «базовий» місяць залишається той, який був на момент незаконного звільнення працівника, якщо ж підвищувався — «базовим» є місяць такого підвищення.⁹

Відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статті 237-1 КЗпП відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок і умови відшкодування моральної шкоди визначено статтею 23 ЦКУ, згідно з якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода полягає, зокрема:

– у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої;

– у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації фізичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань фізичної особи (тобто працівника), ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди (тобто роботодавця), якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Сума відшкодування моральної шкоди, призначена судом у зв’язку з поновленням працівника на попередній роботі, не є заробітком, підприємством вона не розраховується, а встановлюється судом, як правило, у фіксованій сумі та відшкодовується підприємством одноразово.

Отже, крім виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд своїм рішенням може зобов’язати роботодавця відшкодувати працівнику і моральну шкоду, якщо це зазначено в позові працівника.

Оподаткування виплат працівнику, поновленому на роботі за рішенням суду

Податок на доходи фізичних осіб і військовий збір

Пленум Верховного Суду України в абзаці п’ятому пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 № 13 роз’яснив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

До 05.10.2016 діяв «старий» Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 № 606-XIV, в частині 8 статті 65 якого було встановлено, що у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням ПДФО та ЄСВ із сум, що належать до виплати стягувачу. На жаль, новий Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII аналогічної норми не містить.

Тим не менш Верховний Суд в постанові від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц зазначив, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми зазначеного середнього заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов’язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Отже, у разі призначення судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який поновленому на роботі працівнику повинен виплатити роботодавець, останній як податковий агент зобов’язаний перед його виплатою утримати з нього ПДФО і військовий збір (далі — ВЗ).

Порядок оподаткування ПДФО (ВЗ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виплачується згідно з рішенням суду, Податковим кодексом України (далі — ПКУ) чітко не врегульовано. Позиція податкових органів у питанні оподаткування ПДФО (ВЗ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, призначеного за рішенням суду, полягає в наступному.¹⁰

Згідно з підпунктом 14.1.48 ПКУ для цілей оподаткування ПДФО заробітна плата — це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Структура і складові заробітної плати визначені у статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці). Частиною другою статті 2 цього Закону встановлено, що до складу додаткової заробітної плати включаються, зокрема, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Оскільки виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбачена (гарантована) законодавством (ст. 235 КЗпП), то з метою оподаткування ПДФО (ВЗ) сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу є заробітною платою та обкладається ПДФО (ВЗ) на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ. Це узгоджується з підпунктом 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі — Інструкція № 5), відповідно до якого оплата за невідпрацьований час (в тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу) включається до фонду додаткової заробітної плати фонду оплати праці (далі — ФОП).

Розрахунок податкових зобов’язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, здійснюється податковим агентом, у тому числі роботодавцем (п. 168.3 ПКУ).

Відповідно до пункту 171.1 ПКУ особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету ПДФО з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (в тому числі на підставі рішення суду).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід (в тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу) на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ (пп. 168.1.1 ПКУ).

При нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду роботодавець зобов’язаний включити його до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівника в момент нарахування і утримати з нього ПДФО (ВЗ). Перерахування ПДФО (ВЗ) до бюджету роботодавець як податковий агент зобов’язаний здійснити під час виплати оподатковуваного доходу, а якщо дохід нараховується, але не виплачується — протягом строку, встановленого для місячного податкового періоду, тобто протягом 30 календарних днів після закінчення місяця (пп. 168.1.2, 168.1.5 ПКУ).

Таким чином, на думку ДПСУ, роботодавці (як податкові агенти) зобов’язані сплачувати ПДФО і ВЗ при виплаті працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рахунок такого середнього заробітку, при цьому не має значення порядок його виплати працівнику — безпосередньо роботодавцем або виконавчою службою після отримання нею від роботодавця коштів на свій рахунок за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладену позицію ДПСУ, рекомендуємо роботодавцям для уникнення сплати ПДФО і ВЗ за свій рахунок (це можливо, коли суд зобов’язує роботодавця виплатити працівникові конкретну суму коштів, яка ним перераховується на рахунок виконавчої служби для подальшої її виплати працівникові з цього рахунку, або коли виконавча служба списує суму коштів, зазначену в рішенні суду, з рахунку роботодавця) ще на етапі судового розгляду надавати суду інформацію як про суму середнього заробітку працівника, так і про суми ПДФО і ВЗ, що підлягають утриманню з нього. Тільки в цьому випадку суд зможе вказати у своєму рішенні суму, яка підлягає виплаті працівнику саме «на руки» (після утримання ПДФО і ВЗ з нарахованої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Що стосується визначення бази оподаткування ПДФО і ВЗ при нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то ДФСУ в листі від 01.10.2015 № 9186/Х/99-99-17-02-01-14 роз’яснила таке: «Якщо в рішенні суду розмір компенсації вказано з розбивкою за місяцями, то й обкладення ПДФО слід здійснювати окремо за кожен місяць нарахування (тобто розбивати базу оподаткування). Якщо ж у рішенні суду вказано загальну суму компенсації, то обкладення ПДФО та військовим збором здійснюється виходячи із загальної суми в місяці її нарахування (виплати)».

Таким чином, з метою обкладення ПДФО і ВЗ суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно розподіляти по місяцях лише тоді, коли в рішенні суду сума компенсації (середнього заробітку) визначена в розрізі місяців, або коли роботодавець на підставі рішення суду самостійно обчислює суму середнього заробітку, що підлягає виплаті працівнику. Якщо ж у рішенні суду зазначено загальну суму компенсації (середнього заробітку), то вона повністю (всією сумою) включається до доходу місяця, в якому її нараховано.¹¹

Нагадаємо, що якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги (далі — ПСП), та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування (абз. третій пп. 169.4.1 ПКУ).

Отже, якщо середній заробіток за час вимушеного прогулу розподіляється по місяцях, і після такого розподілу загальний місячний дохід у вигляді заробітної плати не перевищує граничний розмір доходу, що дає право на застосування ПСП (у 2024 році в загальному випадку становить 4240 грн), то ПСП в такому місяці застосовується. Якщо місячна заробітна плата перевищує вказаний граничний розмір, ПСП не застосовується або право на ПСП втрачається, зокрема, в місяці незаконного звільнення (лист ДПАУ від 20.04.2007 № 3928/6/17-0716).

Роботодавець та/або податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів, утриманого ПДФО за будь-який період та в будь-яких випадках для визначення правильності оподаткування, незалежно від того, чи має платник податку право на застосування ПСП (пп. 169.4.3 ПКУ).

Таким чином, для того щоб в кінці року не проводити річний перерахунок доходів і ПДФО¹², рекомендуємо нарахований і виплачений в одному місяці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, що включає декілька місяців, відразу розподілити по місяцях для визначення права на застосування ПСП у конкретному місяці (крім випадків, коли в рішенні суду вказана загальна сума середнього заробітку). Якщо після розподілу середнього заробітку по місяцях у працівника втрачається право на ПСП у місяці незаконного звільнення, внаслідок чого змінюються податкові зобов’язання з ПДФО в такому місяці, то роботодавцю необхідно доплатити ПДФО за цей місяць.

Якщо в рішенні суду зазначено загальну суму середнього заробітку (без розбивки по місяцях вимушеного прогулу), а також якщо розподіл середнього заробітку по місяцях вимушеного прогулу не призвів до втрати права на ПСП в місяці незаконного звільнення, то загальна сума середнього заробітку відображається в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку за місяць кварталу, в якому відбулися нарахування та виплата, за ознакою доходу «101».

Якщо внаслідок розподілу середнього заробітку по місяцях вимушеного прогулу працівник в місяці незаконного звільнення втрачає право на ПСП (змінюються податкові зобов’язання з ПДФО в такому місяці), то, крім відображення середнього заробітку в Податковому розрахунку за поточний квартал, подаються уточнюючі Податковий розрахунок і додаток 4ДФ за квартал (відповідний місяць кварталу), в якому втрачено право на застосування ПСП.

Крім того, оскільки звільнення працівника відображалося в Податковому розрахунку за квартал, на який припадає місяць незаконного звільнення працівника, то необхідно подати уточнюючі Податковий розрахунок і додаток 4ДФ за такий квартал (відповідний місяць кварталу), в якому скасувати рядок, де розділі І додатка 4ДФ відображалася інформація про звільнення працівника, із зазначенням у графі 10 ознаки «1» — виключення рядка, а також ввести новий рядок, в якому повторити раніше введену інформацію, але без заповнення графи 8 «дата звільнення з роботи», із зазначенням у графі 10 ознаки «0» — введення рядка.¹³

Оподаткування суми відшкодування моральної шкоди здійснюється відповідно до підпункту 164.2.14 ПКУ, яким встановлено, що до оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім, зокрема, сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище 4-кратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом (пп. «а» пп. 164.2.14 ПКУ).

Таким чином, не обкладається ПДФО і ВЗ сума відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище 4-кратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року (у 2024 році ця гранична сума становить 28 400 грн).

Якщо сума відшкодування моральної шкоди направляється на відшкодування працівнику шкоди, заподіяної його здоров’ю, про що повинно бути зазначено в рішенні суду (наприклад, працівник після незаконного звільнення через душевні страждання потрапив до лікарні, де змушений був нести збитки — купувати ліки, оплачувати лікування, що підтверджено документально і враховано судом при визначенні моральної шкоди), то не обкладається ПДФО і ВЗ вся сума відшкодування моральної шкоди незалежно від її розміру.

Не оподатковувана ПДФО і ВЗ сума відшкодування моральної шкоди на підставі підпункту 165.1.49 ПКУ як інші доходи, які згідно з ПКУ не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку відображається за ознакою доходу «194».

Якщо сума відшкодування моральної шкоди, визначена рішенням суду, не є відшкодуванням працівнику збитків, завданих внаслідок заподіяння шкоди його здоров’ю (в рішенні суду про це не йдеться), і вона перевищує 4-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року (у 2024 році перевищує 28 400 грн), то сума перевищення зазначеного граничного розміру обкладається ПДФО та ВЗ на підставі підпункту 164.2.14 ПКУ і в додатку 4ДФ до Податкового розрахунку відображається за ознакою доходу «120» (дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди).

Єдиний соціальний внесок

Для роботодавців базою нарахування ЄСВ є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ).

Визначення видів виплат, що належать до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄСВ передбачено Інструкцією № 5 (пп. 2 п. 2 р. IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну від 20.04.2015 № 449).

Оскільки, як зазначалося вище, середній заробіток за час вимушеного прогулу у складі оплати за невідпрацьований час на підставі підпункту 2.2.12 Інструкції № 5 відноситься до додаткової заробітної плати ФОП, на нього нараховується ЄСВ.¹⁴

З метою сплати ЄСВ середній заробіток за час вимушеного прогулу, як зазначалося вище, розподіляється по місяцях, на які припадає вимушений прогул (ч. 2 ст. 7 Закону про ЄСВ).¹⁴

Якщо в рішенні суду зазначено загальну суму середнього заробітку (без розбивки по місяцях), то для цілей визначення бази нарахування ЄСВ у місяцях таку загальну суму необхідно розділити на кількість місяців вимушеного прогулу (незалежно від того, це повні чи неповні місяці вимушеного прогулу) і отриману суму віднести до кожного такого місяця.

Наприклад, якщо в рішенні суду зазначено загальну суму середнього заробітку — 49 728,35 грн за період вимушеного прогулу з 17 січня по 19 червня 2024 року, то оскільки такий вимушений прогул припав на 6 місяців (січень – червень), сума, що підлягає віднесенню до кожного місяця з січня по червень 2024 року, становить:

49 728,35 грн : 6 міс. =  8288,06 грн

Якщо в рішенні суду середній заробіток зазначено з розбивкою по місяцях, то розподіл середнього заробітку по місяцях здійснюється згідно із зазначеною розбивкою. Якщо за рішенням суду роботодавець самостійно розраховує суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то сума середнього заробітку в кожному місяці визначається шляхом множення середньоденної (середньогодинної) заробітної плати на кількість не відпрацьованих робочих днів (годин) у місяці через вимушений прогул.

Обчислений для кожного місяця вимушеного прогулу середній заробіток підсумовується з нарахованою заробітною платою в таких місяцях (вона може бути нарахована в місяці незаконного звільнення і місяці прийняття рішення судом про поновлення працівника на роботі), після чого загальний місячний дохід порівнюється з максимальною величиною бази нарахування ЄСВ та мінімальною заробітною платою в цьому місяці. Таке порівняння дозволяє визначити базу нарахування ЄСВ і остаточну суму ЄСВ, що підлягає сплаті за місяць, в якому був вимушений прогул.

У додатку 1 до Податкового розрахунку, що подається за місяць кварталу, в якому нараховано (виплачено) середній заробіток за час вимушеного прогулу, по поновленому на роботі працівнику з кодом типу нарахувань 1 заповнюється стільки рядків, на скільки місяців припадає вимушений прогул, з відображенням в реквізиті 10 по черзі місяців, за які було нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу.¹⁵

Якщо в поточному місяці (місяці прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі) працівнику нараховано заробітну плату за відпрацьований час і середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, то вказана заробітна плата і середній заробіток за час вимушеного прогулу, який припадає на поточний місяць, відображаються в одному рядку (як загальна заробітна плата за поточний місяць) без зазначення коду типу нарахувань.

Оскільки в місяці незаконного звільнення працівник відображався в додатку 5 до Податкового розрахунку, то після його поновлення на роботі для скасування інформації про звільнення працівника роботодавцем подаються зі статусом «Уточнюючий» Податковий розрахунок і додаток 5, при цьому в додатку 5 в рядку по працівнику повторюється інформація, відображена в місяці його незаконного звільнення, із зазначенням в реквізиті 20 ознаки «1» — виключення рядка.

З компенсації моральної шкоди, що виплачується працівнику за рішенням суду, ЄСВ не сплачується, оскільки така компенсація не включається до ФОП згідно з пунктом 3.13 Інструкції № 5 і вказана в пункті 8 розділу І Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170.

У формі статистичного спостереження «Звіт із праці» середній заробіток за час вимушеного прогулу при поновленні працівника на роботі включається до ФОП штатних працівників (у складі додаткової заробітної плати як оплата за невідпрацьований час) і відображається у формі № 1-ПВ (місячна) у рядках 1020 та 1070, у формі № 1-ПВ (квартальна) — у рядках 5010, 5030 та 5090.¹⁶