Совместители: особенности и документальное оформление трудовых отношений (часть 1)Сумісники: особливості та документальне оформлення трудових відносин (частина 1)

Действующее трудовое законодательство, в том числе главный «трудовой» документ — Кодекс законов о труде Украины (далее — КЗоТ), не содержит ограничений по количеству мест работы у гражданина.

В соответствии со статьей 21 КЗоТ работник имеет право реализовать свои способности к продуктивному и творческому труду путем заключения трудового договора на одном или одновременно на нескольких предприятиях, в учреждениях, организациях (далее — предприятия), если иное не предусмотрено законодательством, коллективным договором или соглашением сторон.

Следовательно, работники, кроме заключения трудового договора по основному месту работы, имеют право заключать трудовые договоры на выполнение иной работы как на этом же, так и на других предприятиях. Такая дополнительная работа считается работой по совместительству. При этом совместительство не ограничено по количеству трудовых договоров.¹

Согласно статье 102-1 КЗоТ в редакции, действующей с 18.07.2022, совместительством считается выполнение работником, кроме основной, иной оплачиваемой работы на условиях трудового договора в свободное от основной работы время на том же или другом предприятии, в учреждении, организации или у работодателя – физического лица (далее вместе — работодатель).

Продолжительное время работа по совместительству для работников государственных и коммунальных предприятий, учреждений и организаций детально регламентировалась постановлением Кабинета Министров Украины «О работе по совместительству работников государственных предприятий, учреждений и организаций» от 03.04.93 № 245 (далее — Постановление № 245) и Положением об условиях работы по совместительству работников государственных предприятий, учреждений, организаций, утвержденным совместным приказом Министерства труда и социальной политики Украины, Министерства юстиции Украины, Министерства финансов Украины от 28.06.93 № 43 (далее — Положение № 43). Однако в целях дерегуляции трудовых отношений после изложения с 18.07.2022 в новой редакции статьи 102-1 КЗоТ были отменены с 25.11.2022 Постановление № 245 и с 22.11.2022 Положение № 43, поэтому сейчас не действуют и все ограничения на совместительство, установленные этими документами.

Трудовой договор о работе по совместительству работник может заключить как на том же предприятии, где он уже работает (внутреннее совместительство), так и на любом другом предприятии (внешнее совместительство).

Законодательство не требует полной занятости работника по основному месту работы при заключении трудового договора на выполнение работы по совместительству.² Но работу по совместительству работник должен выполнять в свободное от основной работы время — это одно из главных отличий совместительства от совмещения, при котором выполнение дополнительной работы по другой профессии (должности) осуществляется в то же рабочее время, что и выполнение основной работы.³ То есть при совместительстве работник не может выполнять в одно и то же время (например, с 9.00 до 18.00) работу как по основному месту работы, так и по месту работы по совместительству.⁴

Например, если работник с одним и тем же предприятием заключил два трудовых договора (внутреннее совместительство), при этом по одному трудовому договору он работает на должности «экономист» (основное место работы) с 8.00 до 13.00, то по другому трудовому договору на должности «бухгалтер» (место работы по совместительству) он не может работать в указанное время, а может работать только в другое время, например, с 14.00 до 18.00. Если же работник заключил два трудовых договора с двумя предприятиями (внешнее совместительство), при этом по трудовому договору на одном предприятии (основное место работы) он работает с 9.00 до 15.00, то по трудовому договору на другом предприятии (место работы по совместительству) он может работать только в другое время, например, с 15.30 до 19.00.

Если работник является внутренним совместителем (выполняет на одном предприятии работы по двум или нескольким должностям), то, как указано в пункте 14 Общих положений раздела 1 Справочника квалификационных характеристик профессий работников (Выпуск 1), утвержденного приказом Минтруда от 29.12.2004 № 336, основной считается должность с наибольшим объемом выполняемых работ по сравнению с другими должностями.⁵

При одинаковом объеме выполняемых работ на разных должностях (у разных работодателей) работник самостоятельно должен определиться, какое место работы у него будет считаться основным, о чем он указывает в заявлении о принятии на работу.

Как при внутреннем, так и при внешнем совместительстве трудовые договоры юридически не связаны между собой.⁶ Поэтому по каждой должности продолжительность рабочего времени, порядок оплаты труда, предоставления отпусков и прочие условия определяются отдельно в каждом трудовом договоре.

Кто не имеет права работать по совместительству

Законодательством установлены ограничения на работу по совместительству для работников определенных категорий.

Так, согласно части 1 статьи 25 Закона Украины «О предотвращении коррупции» от 14.10.2014 № 1700-VII (далее — Закон № 1700) лицам, указанным в пункте 1 части 1 статьи 3 этого Закона (т. е. лицам, уполномоченным на выполнение функций государства или местного самоуправления), запрещается:

1) заниматься другой оплачиваемой (кроме преподавательской, научной и творческой деятельности, медицинской практики, инструкторской и судейской практики по спорту) или предпринимательской деятельностью, если иное не предусмотрено Конституцией или законами Украины;

2) входить в состав правления, других исполнительных или контрольных органов, наблюдательного совета предприятия или организации, что имеет целью получение прибыли (кроме случаев, когда лица осуществляют функции по управлению акциями (долями, паями), которые принадлежат государству или территориальной общине, и представляют интересы государства или территориальной общины в совете (наблюдательном совете)), если иное не предусмотрено Конституцией или законами Украины, кроме случая, предусмотренного абзацем первым части 2 статьи 25 Закона № 1700.

Абзацем первым части 2 статьи 25 Закона № 1700 установлено, что лицо, назначенное (избранное) на должность, указанную в пункте 1 части 1 статьи 3 этого Закона, обязано не позднее 15 рабочих дней со дня назначения (избрания) на должность осуществить действия, направленные на прекращение предпринимательской деятельности и прекращение его полномочий в составе правления, других исполнительных или контрольных органов, наблюдательного совета предприятия или организации, что имеет целью получение прибыли (кроме случаев, если лицо осуществляет функции по управлению акциями (долями, паями), принадлежащими государству или территориальной общине, и представляет интересы государства или территориальной общины в совете (наблюдательном совете)), если иное не предусмотрено Конституцией или законами Украины.

В вышеуказанный срок (в течение 15 рабочих дней) лицу, назначенному (избранному) на должность, указанную в пункте 1 части 1 статьи 3 Закона № 1700, запрещается осуществлять предпринимательскую деятельность, участвовать в деятельности и принятии решений соответствующими органами со дня назначения (избрания) на должность и получать любые доходы (вознаграждение и т. п.) в связи с осуществлением предпринимательской деятельности или пребыванием в таких органах (абз. второй ч. 2 ст. 25 Закона № 1700).

Согласно части 3 статьи 25 Закона № 1700 ограничения, предусмотренные частью 1 этой статьи, не распространяются на депутатов местных советов (кроме осуществляющих свои полномочия в соответствующем совете на постоянной основе), присяжных, помощников-консультантов народных депутатов Украины, работников секретариатов Председателя, Первого заместителя Председателя и заместителя Председателя Верховной Рады Украины, работников секретариатов депутатских фракций (депутатских групп) в Верховной Раде Украины (далее — ВРУ), работников патронатных служб в государственных органах, членов правления Фонда социального страхования Украины (далее — ФССУ), Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы (далее — ФСС по безработице), Пенсионного фонда Украины (далее — ПФУ), Наблюдательного совета ПФУ (кроме лиц, указанных в других подпунктах пункта 1 части 1 статьи 3 Закона № 1700). Ограничения, предусмотренные пунктом 1 части 1 статьи 25 Закона № 1700, не распространяются на лиц младшего начальствующего состава службы гражданской защиты, которые проходят службу в аварийно-спасательных формированиях и пожарно-спасательных подразделениях в сменном режиме (при условии отсутствия у таких лиц полномочий по осуществлению мероприятий государственного надзора (контроля), регистрации деклараций соответствия материально-технической базы субъектов хозяйствования требованиям законодательства по вопросам пожарной безопасности, лицензирования), научно-педагогических, научных работников и получателей высшего образования, в частности военных учебных заведений (заведений высшего образования со специфическими условиями обучения, военных учебных подразделений заведений высшего образования), привлеченных Национальным агентством по обеспечению качества высшего образования на платной основе к проведению аккредитации.

К лицам, указанным в пункте 1 части 1 статьи 3 Закона № 1700 (т. е. к лицам, уполномоченным на выполнение функций государства или местного самоуправления), на которых распространяется запрет заниматься вышеперечисленной деятельностью, в т. ч. работать по совместительству (кроме преподавательской, научной и творческой деятельности, медицинской практики, инструкторской и судейской практики по спорту), относятся, в частности:

• Президент Украины, Председатель ВРУ, его Первый заместитель и заместитель, Премьер-министр Украины, Первый вице-премьер-министр Украины, вице-премьер-министры Украины, министры, другие руководители центральных органов исполнительной власти, которые не входят в состав Кабинета Министров Украины, и их заместители, Председатель СБУ, Генеральный прокурор, Председатель НБУ, его первый заместитель и заместитель, Председатель и другие члены Счетной палаты, Уполномоченный ВРУ по правам человека, Уполномоченный по защите государственного языка;
• народные депутаты Украины, депутаты местных советов, сельские, поселковые, городские председатели;
• государственные служащие, должностные лица местного самоуправления;
• военные должностные лица Вооруженных Сил Украины, Госспецсвязи и других созданных в соответствии с законами военных формирований (кроме военнослужащих срочной службы и курсантов), личный состав штатных военно-врачебных комиссий;
• судьи, судьи Конституционного Суда Украины, Председатель, заместитель Председателя, члены, дисциплинарные инспекторы Высшего совета правосудия (далее — ВСП), руководитель службы дисциплинарных инспекторов ВСП и его заместитель, должностные лица секретариата ВСП, Председатель, заместитель Председателя, члены, инспекторы Высшей квалификационной комиссии судей Украины, должностные лица секретариата этой Комиссии, должностные лица Государственной судебной администрации Украины, присяжные (во время выполнения ими обязанностей в суде);
• лица рядового и начальствующего состава государственной уголовно-исполнительной службы, лица начальствующего состава службы гражданской защиты, Государственного бюро расследований (далее — ГБР), Национального антикоррупционного бюро Украины (далее — НАБУ), лица, имеющие специальные звания Бюро экономической безопасности Украины (далее — БЭБ);
• должностные и служебные лица органов прокуратуры, СБУ, ГБР, НАБУ, БЭБ, дипломатической службы, государственной лесной охраны, государственной охраны природно-заповедного фонда, ГНСУ, ГТСУ;
• Председатель, заместитель Председателя Национального агентства по вопросам предотвращения коррупции;
• члены Центральной избирательной комиссии;
• полицейские;
• должностные и служебные лица других государственных органов, в том числе ФССУ и ПФУ;
• члены государственных коллегиальных органов, в т. ч. уполномоченные по рассмотрению жалоб о нарушении законодательства в сфере публичных закупок;
• Руководитель Офиса Президента Украины, его Первый заместитель и заместители, уполномоченные, пресс-секретарь Президента Украины;
• Секретарь Совета национальной безопасности и обороны Украины, его помощники и советники, помощники и советники Президента Украины (кроме лиц, должности которых относятся к патронатной службе и которые занимают их на общественных началах);
• члены правления ФССУ, ФСС по безработице, ПФУ, Наблюдательного совета ПФУ.

Согласно пункту 2-8 раздела ХІІІ «Заключительные положения» Закона № 1700 на период действия военного положения ограничение, установленное пунктом 1 части 1 статьи 25 этого Закона, не распространяется на государственных служащих (кроме государственных служащих категории «А»), должностных лиц местного самоуправления (кроме должностных лиц, должности которых отнесены к первой – третьей категориям), если такие лица находятся в отпуске без сохранения заработной платы или в случае простоя, при условии что трудовые договоры (контракты), гражданско-правовые договоры о предоставлении услуг или сделки в сфере предпринимательской деятельности заключаются с юридическими лицами частного права или физическими лицами – предпринимателями, в отношении которых такие государственные служащие и должностные лица местного самоуправление в течение последнего года не осуществляли полномочия по контролю, надзору или подготовке либо принятию соответствующих решений по деятельности этих юридических лиц или физических лиц – предпринимателей. Такие лица обязаны прекратить занятие другой оплачиваемой (кроме преподавательской, научной и творческой деятельности, медицинской практики, инструкторской и судейской практики по спорту) или предпринимательской деятельностью в соответствии с частью 2 статьи 25 этого Закона в течение 15 рабочих дней со дня прекращения простоя или окончания отпуска.⁷

Таким образом, пунктом 2-8 раздела ХІІІ Закона № 1700 определено, на кого из должностных лиц на период действия военного положения не распространяется ограничение на дополнительную работу, в т. ч. по совместительству, установленное пунктом 1 части 1 статьи 25 Закона № 1700.

Согласно статье 172-4 Кодекса Украины об административных правонарушениях (далее — КоАП) нарушение лицами, указанными в пункте 1 части 1 статьи 3 Закона № 1700, установленных законом ограничений относительно занятия другой оплачиваемой деятельностью (кроме преподавательской, научной и творческой деятельности, медицинской и судейской практики, инструкторской практики по спорту) или предпринимательской деятельностью влечет наложение штрафа от 300 до 500 не облагаемых налогом минимумов доходов граждан (далее — нмдг), т. е. от 5100 до 8500 грн., с конфискацией полученного дохода от предпринимательской деятельности или вознаграждения от работы по совместительству.

Нарушение вышеуказанными лицами установленных законом ограничений относительно вхождения в состав правления, других исполнительных или контрольных органов, либо наблюдательного совета предприятия или организации, что имеет целью получение прибыли (кроме случаев, если лицо осуществляет функции по управлению акциями (долями, паями), принадлежащими государству или территориальной общине, и представляет интересы государства или территориальной общины в совете (наблюдательном совете), ревизионной комиссии хозяйственной организации), влечет наложение штрафа от 300 до 500 нмдг (т. е. от 5100 до 8500 грн.) с конфискацией полученного дохода от такой деятельности.

Вышеперечисленные действия, совершенные лицом, которое в течение года было подвергнуто административному взысканию за такие же нарушения, влекут за собой наложение штрафа от 500 до 800 нмдг (т. е. от 8500 до 13 600 грн.) с конфискацией полученного дохода или вознаграждения и с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком на один год.

Кроме вышеперечисленных категорий лиц, не имеют права работать по совместительству нотариусы (государственные и частные), кроме преподавательской, научной и творческой деятельности (ч. четвертая ст. 3 Закона Украины «О нотариате» от 02.09.93 № 3425-XII).

Что касается конкретного перечня работ, которые относятся к научной, преподавательской, медицинской и творческой деятельности, то в этом вопросе необходимо руководствоваться нормами нормативных документов, устанавливающих особенности выполнения указанных видов деятельности.

Например, работа на должности воспитателя детского дома считается учебно-воспитательной, а не преподавательской деятельностью. Поэтому лица, указанные в пункте 1 части 1 статьи 3 Закона № 1700, не имеют права работать по совместительству на этой должности.⁸

Что касается работы по совместительству на должности руководителя бюджетного учреждения (в т. ч. заведения образования), то Министерство социальной политики Украины (далее — Минсоцполитики) и Министерство образования и науки Украины (далее — МОН) в своих письмах⁹ разъяснили, что согласно должностным обязанностям к задачам и обязанностям руководителя учреждения относится определение, планирование, осуществление и координация всех видов деятельности учреждения; организация работы и эффективного взаимодействия отделов, секторов и других структурных подразделений учреждения. То есть фактически за пределами рабочего времени работник бюджетного учреждения должен обеспечить выполнение полномочий руководителя, в частности, нести ответственность за руководство всей деятельностью учреждения, включая контроль за выполнением подчиненными должностных обязанностей. Учитывая указанные задачи и обязанности руководителя учреждения, по мнению Минсоцполитики и МОН, выполнять обязанности по руководящей должности по совместительству работник бюджетного учреждения не может.

Кроме того, как следует из вышеупомянутой статьи 21 КЗоТ, ограничения на работу по совместительству могут быть установлены коллективным договором или соглашением сторон. Ограничения на работу по совместительству могут быть введены и трудовым договором, поскольку это соглашение между работником и работодателем о взаимных правах и обязанностях на период действия трудового договора.¹⁰

Таким образом, предприятия независимо от формы собственности могут устанавливать ограничения на совместительство в коллективном договоре или в трудовых договорах с работниками. В коллективном договоре может быть приведен перечень должностей (профессий) работников, которым не разрешается работать по совместительству. Обычно в такой перечень включаются должности (профессии) работников, имеющих доступ к информации, являющейся коммерческой тайной предприятия. Это делается в целях исключения работы своих сотрудников на предприятиях-конкурентах.

Национальный банк Украины в пункте 3 письма от 26.09.2005 № 11-113/3262-9602 разъяснил, что законодательством не установлен прямой запрет работнику предприятия работать по совместительству на должностях работника склада, бухгалтера, главного бухгалтера и кассира одновременно. Единственное требование в данном случае — при принятии на работу на должность кассира с работником заключается договор о полной материальной ответственности.¹¹

Что касается возможности совместителя выполнять работу на условиях совмещения должностей (например, если на предприятии имеется вакантная должность, но специалиста на нее пока найти не удалось), то законодательством это не запрещено. В контексте определения понятия «совмещение профессий (должностей)» под основной работой подразумевается работа по трудовому договору. Поскольку по месту работы по совместительству (как и по основному месту работы) работник работает по трудовому договору, то он имеет право по месту работы по совместительству работать еще и на условиях совмещения профессий (должностей) с получением за это соответствующей доплаты.¹²

Принятие на работу совместителей

Принятие работника на работу по совместительству осуществляется путем заключения с ним трудового договора и издания приказа (распоряжения) руководителем предприятия о принятии на работу по совместительству¹³ с направлением уведомления ГНСУ о принятии работника на работу (ч. четвертая ст. 24 КЗоТ).

В соответствии с пунктом 3-1 части 2 статьи 16 Закона Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании» от 09.07.2003 № 1058-IV застрахованное лицо обязано уведомлять страхователя, у которого лицо работает по основному месту работы, об определении лицом такого места работы как основного согласно поданному им заявлению (до его отзыва).

Согласно пункту 12 части 1 статьи 1 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» от 08.07.2010 № 2464-VI (далее — Закон № 2464) основное место работы — место работы, где работник работает на основании заключенного трудового договора, и определено им как основное согласно поданному заявлению (до отзыва) и сведениям, учитываемым в реестре застрахованных лиц Государственного реестра общеобязательного государственного социального страхования на его основании.

Таким образом, работник, трудоустраивающийся на работу, должен подать заявление о принятии на работу с указанием, на какое место работы (основное или по совместительству) он трудоустраивается.¹⁴

Если работник принимается на работу по совместительству, то в заявлении о принятии на работу он может указать следующее: «Прошу принять меня на работу с 20.11.2023 на должность секретаря по совместительству с режимом работы на условиях неполного рабочего дня — с 15.00 до 19.00»

Согласно части второй статьи 24 КЗоТ при заключении трудового договора гражданин обязан подать работодателю паспорт или другой документ, удостоверяющий личность, трудовую книжку (при наличии) или сведения о трудовой деятельности из реестра застрахованных лиц Государственного реестра общеобязательного государственного социального страхования (далее — Реестр ЗЛ), а в случаях, предусмотренных законодательством, — также документ об образовании (специальности, квалификации), о состоянии здоровья, соответствующий военно-учетный документ и другие документы.¹⁵

Если работник желает, чтобы именно по месту работы по совместительству, а не по месту основной работы к его заработной плате применялась налоговая социальная льгота, он должен подать соответствующее заявление о ее применении (пп. 169.2.2 Налогового кодекса Украины).¹⁶

Для работы по совместительству работнику не нужно иметь согласия предприятия по месту основной работы (кроме случаев, когда коллективным или трудовым договором запрещена работа на других предприятиях), поэтому представлять по месту работы по совместительству справку (другой документ) с основного места работы об отсутствии ограничений на работу по совместительству работник не обязан (законодательством это не предусмотрено). В то же время при принятии совместителя на работу рекомендуем ему разъяснить, кто не имеет права на работу по совместительству (о законодательных ограничениях на работу по совместительству), чтобы у предприятия и работника впоследствии не было проблем, поскольку принятие на работу совместителя в случаях, запрещенных законодательством, является нарушением трудового законодательства и норм Закона № 1700, что влечет увольнение работника.

Министерство экономики Украины (далее — Минэкономики) в письме от 22.10.2021 № 4706-01/51196-09 (см. ВТЗ № 9/2021, стр. 114) сообщило, что при заключении трудового договора по основному месту работы другая работа, выполняемая по другому трудовому договору, должна быть оформлена как работа по совместительству. Вместе с тем работник не может работать по совместительству, не имея при этом основного места работы. Законодательство о труде не содержит норм, содержание которых позволяет утверждать о наличии у работника права заключать несколько трудовых договоров о выполнении работы по основному месту.

Что касается проверки наличия у работника основного места работы при трудоустройстве его по совместительству, то необходимо учитывать следующее. С одной стороны, трудовое законодательство не требует от работодателя, принимающего на работу работника-совместителя, проверять наличие у него основного места работы. По мнению Минсоцполитики¹⁷, таких полномочий у работодателя нет. С другой стороны, не исключена ситуация, что у работника-совместителя вообще нет основного места работы, и тогда место работы по совместительству является единственным и должно стать основным местом работы. Напомним, что у «основных» работников и внешних совместителей отличаются порядок начисления единого социального взноса (далее — ЕСВ), порядок предоставления и механизм начисления «больничных» и «декретных», порядок отражения их в различной отчетности и т. п. К тому же работодатели несут финансовую ответственность, а их должностные лица — административную ответственность в случае нарушения порядка уплаты ЕСВ и заполнения отчетности, нарушения порядка использования страховых денежных средств.

Учитывая изложенное, во избежание наложения штрафов, рекомендуем работодателям объяснять внешним совместителям возможные последствия сокрытия факта отсутствия основного места работы и требовать от них предоставления справки о работе с основного места работы, удостоверенной подписью и печатью (при наличии) работодателя по основному месту работы. Аналогичной позиции придерживается и ГНСУ, о чем указано в ее разъяснениях.¹⁸

Кроме того, трудоустройство совместителя для выполнения им тяжелых работ и работ с вредными и опасными условиями труда может быть обоснованным только в случаях, когда работа по совместительству после выполнения работы по основному месту работы не ведет к излишней нагрузке и переутомлению работника. Такое может быть, например, если водитель транспортного средства, работающий в дневное время по основному месту работы полный рабочий день (8–10 рабочих часов), желает работать после этого по совместительству водителем на другом предприятии, в том числе в ночное время. Очевидно, что такое желание работника заработать больше денег представляет угрозу не только для его собственного здоровья, но и может создать опасность для окружающих. Поэтому, принимая решение о заключении трудового договора о работе по совместительству, сторонам трудового договора необходимо детально обсудить и определить все его условия, объективно оценить реальные физиологические и прочие возможности работника выполнять такую работу без риска создания угрозы для безопасности и здоровья работника на рабочем месте, а также без риска причинения ущерба здоровью окружающих или интересам производства.¹⁹

Что касается ситуации, когда во время военного положения гражданин хочет трудоустроиться на новое место работы, но не может уволиться с предыдущего основного места работы (оно находится на оккупированной территории или в районе активных боевых действий), то такое трудоустройство может быть осуществлено как по месту работы по совместительству, так и по основному месту работы. Для последнего случая необходимо выполнить действия, предусмотренные абзацем семнадцатым пункта 5-2 раздела XI «Заключительные и переходные положения» Закона Украины «О занятости населения» от 05.07.2012 № 5067-VI, согласно которому для получения статуса безработного внутренне перемещенные лица, а также лица, находящиеся на территориях, на которых ведутся боевые действия, у которых не расторгнуты трудовые договоры с работодателем, подают лично во время непосредственного посещения или в электронной форме с помощью средств Единого государственного веб-портала электронных услуг, веб-портала Государственной службы занятости (далее — ГСЗ) или с помощью средств телекоммуникационной связи в территориальный орган ГСЗ заявление на имя работодателя о прекращении трудового договора на основании пункта 1 части первой статьи 36 или статей 38, 39 КЗоТ по форме, определенной ГСЗ, о чем уведомляются работодатель (любыми средствами коммуникации, в том числе электронными), территориальный орган ГНСУ и территориальный орган ПФУ. Эти положения не распространяются на прекращение трудовых договоров с руководителями предприятий, учреждений, организаций всех форм собственности, а также лицами, занимающими выборные должности. В случае если у таких лиц не прекращены трудовые договоры с работодателем, находящимся на неподконтрольной территории или относительно которого отсутствует информация о местонахождении, заявление хранится в территориальном органе ГСЗ на подконтрольной территории до момента деоккупации (разблокирования) соответствующих территорий, после чего в течение 7 календарных дней уведомляется работодатель (любыми средствами коммуникации, в том числе электронными).

Таким образом, для расторжения трудового договора с предыдущим работодателем и трудоустройства на новое основное место работы работник должен обратиться в территориальный орган ГСЗ с заявлением на имя работодателя о прекращении трудового договора по пункту 1 части первой статьи 36 (по соглашению сторон) или статьям 38, 39 (по инициативе работника) КЗоТ. На основании такого заявления территориальный орган ГСЗ присваивает работнику статус безработного, после чего гражданин может быть трудоустроен на новое основное место работы (обязанность уведомлять предыдущего работодателя о прекращении трудовых отношений с ним работника возлагается на территориальный орган ГСЗ, которому работник подал заявление о прекращении трудового договора). Без подачи указанного заявления в территориальный орган ГСЗ работник может быть принят на работу только как совместитель, поскольку у него имеется основное место работы (у работника не может быть два основных места работы), несмотря на то что фактически он там не работает.

Внесение записей в трудовую книжку совместителя

Согласно статье 48 КЗоТ учет трудовой деятельности работника осуществляется в электронной форме в Реестре ЗЛ в порядке, определенном Законом № 2464.²⁰ По требованию работника, который впервые принимается на работу, трудовая книжка оформляется работодателем в обязательном порядке не позднее 5 дней после принятия на работу. Работодатель по требованию работника обязан вносить в трудовую книжку (далее — ТК), которая хранится у работника, записи о принятии на работу, переводе и увольнении, поощрениях и наградах за успехи в работе.

Как отмечалось выше, при заключении трудового договора гражданин обязан подать работодателю ТК (при наличии) или сведения о трудовой деятельности из Реестра ЗЛ. При заключении трудового договора гражданин, который впервые принимается на работу, имеет право потребовать оформления трудовой книжки (части вторая, третья ст. 24 КЗоТ).

Таким образом, при трудоустройстве как по основному месту работы, так и по месту работы по совместительству работник подает работодателю бумажную ТК, которая хранится у работника, или сведения о трудовой деятельности из Реестра ЗЛ. Если при трудоустройстве по месту работы по совместительству работник подает работодателю бумажную ТК, которая хранится у работника, то после внесения в нее записи о принятии на работу ТК возвращается работнику.

Если же бумажная ТК до сих пор хранится у работодателя по основному месту работы (до передачи сканированных копий страниц ТК в ПФУ), то по месту работы по совместительству работник бумажную ТК не предоставляет, но в заявлении о принятии на работу, как отмечено выше, обязательно указывает, что он принимается на работу по совместительству. Если в такой ситуации работодатель по месту работы по совместительству желает ознакомиться с предшествующей трудовой деятельностью своего будущего работника или убедиться в наличии у него высокой квалификации либо трудовых достижений, он может потребовать от работника предоставить выписку из ТК. В этом случае по основному месту работы работника работодатель, у которого хранится ТК, по просьбе работника может выдать ему удостоверенную выписку из ТК со сведениями о работе. То есть в данной ситуации можно использовать порядок действий, изложенный в пункте 2.7 Инструкции о порядке ведения трудовых книжек работников, утвержденной приказом Министерства труда Украины, Министерства юстиции Украины, Министерства социальной защиты населения Украины от 29.07.93 № 58 (далее — Инструкция № 58). Но обращаем внимание, что с 10 июня 2021 года нормы Инструкции № 58, в том числе нормы ее пункта 2.14 касательно внесения записей в ТК о работе по совместительству «основным» работодателем, противоречат ряду норм КЗоТ, поэтому руководствоваться ими нельзя. Надеемся, что не профильные министерства, а Кабинет Министров Украины наконец-то утвердит новый порядок ведения трудовых книжек, как того требует часть четвертая статьи 48 КЗоТ.

В дальнейшем после получения бумажной ТК «на руки» от «основного» работодателя (после передачи им сканированных копий страниц ТК в ПФУ) работник может подать ТК по месту работы по совместительству для внесения в нее записи о принятии на работу. В этом случае при внесении записи в ТК совместителя необходимо указать, что работник принят на работу именно по совместительству (для исключения одновременного наличия двух записей в ТК о принятии на работу как на основное место работы).

При внесении работодателем в ТК совместителя записи о принятии на работу по совместительству (она может быть сразу под записью о принятии на основное место работы) указывается название предприятия, а под ним в одной строке: номер записи; дата принятия на работу; текст «Принят экономистом по совместительству»; реквизиты приказа о принятии на работу.

Если работник трудоустраивается внутренним совместителем, то процедура внесения записей в ТК значительно упрощается, поскольку одно и то же предприятие является для работника основным местом работы и местом работы по совместительству (запись в ТК об основной работе и о работе по совместительству осуществляет один и тот же отдел кадров или уполномоченный работник). Кроме того, представление при принятии на работу паспорта и других документов внутренним совместителем может и не потребоваться, поскольку данные из этих документов (если, конечно, не произошло каких-либо изменений в них) уже должны быть в отделе кадров предприятия (у работника, уполномоченного вести кадровый учет на предприятии).

Увольнение совместителей

Увольнение работника с места работы по совместительству осуществляется и оформляется в общем порядке как и при увольнении с основного места работы — при наличии оснований, определенных статьей 36 КЗоТ, путем издания приказа об увольнении. При этом в настоящее время в законодательстве нет норм, разрешающих работодателю по собственной инициативе уволить совместителя в случае принятия на работу другого работника, не являющегося совместителем.

Если работник при принятии на работу не уведомил работодателя по совместительству о том, что он не имеет права на работу по совместительству (например, являлся лицом, уполномоченным на выполнение функций государства или местного самоуправления согласно пункту 1 части 1 статьи 3 Закона № 1700), то его увольнение осуществляется по статье 7 КЗоТ, согласно которой дополнительные (кроме предусмотренных в статье 41 КЗоТ) основания для прекращения трудового договора некоторых категорий работников при определенных условиях (нарушение установленных правил принятия на работу и т. п.) устанавливаются законодательством.

В случае увольнения работника по указанному основанию в приказе об увольнении (соответственно и при внесении записи в ТК при ее подаче работником) делается ссылка на статью 7 КЗоТ. Предупреждать заблаговременно работника и подавать им заявление об увольнении по указанному основанию не требуется.²¹

Если работник при принятии на работу не уведомил работодателя по совместительству о том, что он не имеет права на работу по совместительству (как лицо, уполномоченное на выполнение функций государства или местного самоуправления согласно пункту 1 части 1 статьи 3 Закона № 1700), а после выявления этого факта такой работник–нарушитель подлежит увольнению на основании статьи 7 КЗоТ, то он привлекается к административной ответственности, предусмотренной статьей 172-4 КоАП (см. выше). Дела об административных правонарушениях, предусмотренных статьей 172-4 КоАП, рассматриваются судами на основании протоколов, составленных при проверках работодателей уполномоченными должностными лицами органов Национальной полиции, Национального агентства по вопросам предотвращения коррупции (ст. 221, 255 КоАП).

Работодатель обязан в день увольнения выдать совместителю копию приказа (распоряжения) об увольнении, письменное уведомление о начисленных и выплаченных ему суммах при увольнении (статья 116 КЗоТ) и осуществить с ним окончательный денежный расчет в сроки, указанные в статье 116 КЗоТ, а также по требованию работника внести соответствующие записи об увольнении в ТК, которая хранится у работника (ст. 47 КЗоТ).²²

Если на момент увольнения совместителя его ТК все еще хранится у «основного» работодателя, то внести в нее запись о работе по совместительству (принятии на работу, увольнении с работы) можно будет только после получения работником ТК «на руки» и обращения к работодателю, у которого он работал по совместительству.

При увольнении работника с места работы по совместительству (как и при увольнении с основного места работы) выплата всех сумм, причитающихся ему от предприятия, осуществляется в день увольнения. Если работник в день увольнения не работал, указанные суммы должны быть выплачены не позднее следующего дня после предъявления уволенным работником требования о расчете. О суммах, начисленных и выплаченных работнику при увольнении, с указанием отдельно каждого вида выплаты (основная и дополнительная заработная плата, поощрительные и компенсационные выплаты, другие выплаты, на которые работник имеет право согласно условиям трудового договора и в соответствии с законодательством, в том числе при увольнении) работодатель должен письменно уведомить работника в день их выплаты. В случае спора о размере сумм, начисленных работнику при увольнении, работодатель в любом случае должен в вышеуказаный срок (т. е. в день увольнения) выплатить работнику не оспариваемую им сумму (ст. 116 КЗоТ).²³

В месяце принятия на работу и в месяце увольнения с работы совместитель отражается в приложении 5 к Налоговому расчету с указанием в реквизите 07 «Категорія особи» кода 2 — наемные работники (без трудовой книжки), а в реквизите 11 «Внутрішній сумісник (1 – так, 0 – ні)» указывается код 1 — если совместитель внутренний или код 0 — если совместитель внешний.

Об остальных аспектах работы совместителей, в том числе об изменении места работы с совместительства на основное и наоборот, будет рассказано в следующем номере журнала.

Чинне трудове законодавство, зокрема, головний «трудовий» документ — Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП), не містить обмежень щодо кількості місць роботи у громадянина (працівника).

Згідно зі статтею 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємства), якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Таким чином, працівники, крім укладення трудового договору за основним місцем роботи, мають право укладати трудові договори на виконання іншої роботи як на цьому ж, так і на інших підприємствах. Виконання такої додаткової роботи вважається роботою за сумісництвом. При цьому сумісництво не обмежене за кількістю трудових договорів.¹

Відповідно до статті 102-1 КЗпП у редакції, що діє з 18.07.2022, сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи (далі разом — роботодавець).

Тривалий час робота за сумісництвом для працівників державних та комунальних підприємств, установ та організацій детально регламентувалася постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 № 245 (далі — Постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці), Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.93 № 43 (далі — Положення № 43). Але з метою дерегуляції трудових відносин після викладення з 18.07.2022 у новій редакції статті 102-1 КЗпП було скасовано з 25.11.2022 Постанову № 245 та з 22.11.2022 Положення № 43, тому зараз не діють і всі обмеження, які були встановлені цими документами.

Трудовий договір про роботу за сумісництвом працівник може укласти як на тому ж підприємстві, де він вже працює (внутрішнє сумісництво), так і на будь-якому іншому підприємстві (зовнішнє сумісництво).

Законодавство не вимагає повної зайнятості працівника за основним місцем роботи при укладенні трудового договору на виконання роботи за сумісництвом.²

Водночас роботу за сумісництвом працівник має виконувати у вільний від основної роботи час — це одне з головних відмінностей сумісництва від суміщення посад (професій), при якому виконання додаткової роботи за іншою осадою (професією) здійснюється в той же робочий час (робочий день або робочу зміну), що і виконання основної роботи.³ Тобто при сумісництві працівник не може виконувати в один і той же час (наприклад, з 9.00 до 18.00) роботу як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом.⁴

Наприклад, якщо працівник з одним і тим же підприємством уклав два трудових договори (внутрішнє сумісництво), при цьому за одним трудовим договором він працює на посаді «економіст» (основне місце роботи) з 8.00 до 13.00, то за іншим трудовим договором на посаді «бухгалтер» (місце роботи за сумісництвом) він не може працювати в зазначений час, а може працювати тільки в інший час, наприклад, з 14.00 до 18.00.

Якщо ж працівник уклав два трудових договори з двома підприємствами (зовнішнє сумісництво), при цьому за трудовим договором на одному підприємстві (основне місце роботи) він працює з 9.00 до 15.00, то за трудовим договором на іншому підприємстві (місце роботи за сумісництвом) він може працювати тільки в інший час, наприклад, з 15.30 до 19.00.

Якщо працівник є внутрішнім сумісником (виконує на одному підприємстві роботи за двома або декількома посадами), то, як зазначено в пункті 14 Загальних положень розділу 1 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 1), затвердженого наказом Мінпраці від 29.12.2004 № 336, основною вважається посада з найбільшим обсягом виконуваних робіт порівняно з іншими посадами.⁵

За однакового обсягу робіт, що виконуються на різних посадах (у різних роботодавців), працівник самостійно повинен визначитися, яке місце роботи у нього буде вважатися основним, про що він повідомляє у заяві про прийняття на роботу.

Як при внутрішньому, так і при зовнішньому сумісництві трудові договори юридично не пов’язані між собою.⁶ Тому за кожною посадою тривалість робочого часу, порядок оплати праці, надання відпусток та інші умови визначаються окремо в кожному трудовому договорі.

Хто не має права працювати за сумісництвом

Законодавством встановлені обмеження на роботу за сумісництвом для працівників певних категорій.

Так, згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі — Закон № 1700) особам, зазначеним у пункті 1 частини 1 статті 3 цього Закону (тобто особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді)), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України, крім випадку, передбаченого абзацом першим частини 2 статті 25 Закону № 1700.

Абзацом першим частини 2 статті 25 Закону № 1700 встановлено, що особа, призначена (обрана) на посаду, зазначену в пункті 1 частини 1 статті 3 цього Закону, зобов’язана не пізніше 15 робочих днів з дня призначення (обрання) на посаду здійснити дії, спрямовані на припинення підприємницької діяльності та припинення її повноважень у складі правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, якщо особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді)), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

У вищезазначений строк (протягом 15 робочих днів) особі, призначеній (обраній) на посаду, зазначену в пункті 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700, забороняється здійснювати підприємницьку діяльність, брати участь у діяльності та прийнятті рішень відповідними органами з дня призначення (обрання) на посаду та отримувати будь-які доходи (винагороду тощо) у зв’язку із здійсненням підприємницької діяльності або перебуванням у таких органах (абз. другий ч. 2 ст. 25 Закону № 1700).

Відповідно до частини 3 статті 25 Закону № 1700 обмеження, передбачені частиною 1 цієї статті, не поширюються на депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), присяжних, помічників-консультантів народних депутатів України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради України, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, працівників патронатних служб у державних органах, членів правління Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Пенсійного фонду, Наглядової ради Пенсійного фонду (крім осіб, зазначених в інших підпунктах пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700). Обмеження, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 25 Закону № 1700, не поширюються на осіб молодшого начальницького складу служби цивільного захисту, які проходять службу в аварійно-рятувальних формуваннях та пожежно-рятувальних підрозділах у змінному режимі (за умови відсутності у таких осіб повноважень із здійснення заходів державного нагляду (контролю), реєстрації декларацій відповідності матеріально-технічної бази суб’єктів господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, ліцензування), науково-педагогічних, наукових працівників та здобувачів вищої освіти, зокрема військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти), залучених Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти на оплатній основі до проведення акредитації.

До осіб, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700 (тобто до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), на яких поширюється заборона займатися вищезазначеною діяльністю, в тому числі працювати за сумісництвом (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), належать:

• Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови;
• народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
• державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
• військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки), особовий склад штатних військово-лікарських комісій;
• судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя та його заступник, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);
• особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, особи начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України;
• посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, Державної податкової служби України (далі — ДПСУ), Державної митної служби України;
• Голова, заступник Голови Національного агентства з питань запобігання корупції;
• члени Центральної виборчої комісії;
• поліцейські;
• посадові та службові особи інших державних органів, у тому числі Фонду соціального страхування України та Пенсійного фонду;
• члени державних колегіальних органів, у тому числі уповноважені з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель;
• Керівник Офісу Президента України, його Перший заступник та заступники, уповноважені, прес-секретар Президента України;
• Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його помічники, радники, помічники, радники Президента України (крім осіб, посади яких належать до патронатної служби та які обіймають їх на громадських засадах);
• члени правління Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Пенсійного фонду, Наглядової ради Пенсійного фонду.

Відповідно до пункту 2-8 розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 1700 на період дії воєнного стану обмеження, встановлене пунктом 1 частини 1 статті 25 цього Закону, не поширюється на державних службовців (крім державних службовців категорії «А»), посадових осіб місцевого самоврядування (крім посадових осіб, посади яких віднесені до першої – третьої категорій), якщо такі особи перебувають у відпустці без збереження заробітної плати або у разі простою, за умови що трудові договори (контракти), цивільно-правові договори про надання послуг або правочини у сфері підприємницької діяльності укладаються з юридичними особами приватного права або фізичними особами – підприємцями, стосовно яких такі державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування протягом останнього року не здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців. Такі особи зобов’язані припинити зайняття іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) чи підприємницькою діяльністю відповідно до частини 2 статті 25 цього Закону протягом 15 робочих днів з дня припинення простою або закінчення відпустки.⁷

Таким чином, пунктом 2-8 розділу ХІІІ Закону № 1700 визначено, на кого з посадовців на період дії воєнного стану не поширюється обмеження на додаткову роботу, в т. ч. за сумісництвом, встановлене пунктом 1 частини 1 статті 25 Закону № 1700.

Згідно зі статтею 172-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) порушення вищевказаними особами встановлених законом обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг), тобто від 5100 до 8500 грн., з конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом.

Порушення вищевказаними особами встановлених законом обмежень щодо входження до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 нмдг (тобто від 5100 до 8500 грн.) з конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності.

Перераховані вище дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу від 500 до 800 нмдг (тобто від 8500 до 13 600 грн.) з конфіскацією отриманого доходу чи винагороди та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

Крім категорій осіб, перерахованих вище, також не мають права працювати за сумісництвом нотаріуси (державні та приватні), крім викладацької, наукової і творчої діяльності (ч. четверта ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 № 3425-XII).

Що стосується конкретного переліку робіт, які належать до наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності, то в цьому питанні необхідно керуватися положеннями нормативних документів, що встановлюють особливості виконання зазначених видів діяльності.

Наприклад, робота на посаді вихователя дитячого будинку вважається навчально-виховною, а не викладацькою діяльністю. Тому особи, зазначені в пункті 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700, не мають права працювати за сумісництвом на цій посаді.⁸

Що стосується роботи за сумісництвом на посаді керівника бюджетної установи (в т. ч. закладу освіти), то Міністерство соціальної політики України (далі — Мінсоцполітики) і Міністерство освіти і науки України (далі — МОН) в своїх листах⁹ роз’яснили, що згідно з посадовими обов’язками до завдань і обов’язків керівника установи належать визначення, планування, здійснення і координація всіх видів діяльності установи; організація роботи та ефективної взаємодії відділів, секторів та інших структурних підрозділів установи. Тобто фактично за межами робочого часу керівник бюджетної установи повинен забезпечити виконання повноважень керівника, зокрема, нести відповідальність за керівництво всією діяльністю установи, включаючи контроль за виконанням підлеглими посадових обов’язків. З огляду на зазначені завдання і обов’язки керівника установи, на думку Мінсоцполітики та МОН, виконувати обов’язки по керівній посаді за сумісництвом працівник бюджетної установи не може.

Крім того, як випливає з вищезгаданої статті 21 КЗпП, обмеження на роботу за сумісництвом можуть бути встановлені колективним договором або угодою сторін. Обмеження на роботу за сумісництвом можуть бути введені і трудовим договором, оскільки це угода між працівником та роботодавцем про взаємні права і обов’язки на період дії трудового договору.¹⁰

Таким чином, підприємства незалежно від форми власності можуть встановлювати обмеження на сумісництво в колективному договорі або в трудових договорах з працівниками.

У колективному договорі може бути наведено перелік посад (професій) працівників, яким не дозволяється працювати за сумісництвом. Зазвичай до такого переліку включаються посади (професії) працівників, які мають доступ до інформації, що є комерційною таємницею підприємства. Це робиться з метою виключення роботи своїх працівників на підприємствах-конкурентах.

Національний банк України в пункті 3 свого листа від 26.09.2005 № 11-113/3262-9602 роз’яснив, що законодавством не встановлено пряму заборону працівникові працювати за сумісництвом на посадах працівника складу, бухгалтера, головного бухгалтера і касира одночасно. Єдина вимога в даному випадку — при прийнятті на роботу на посаду касира з працівником укладається договір про повну матеріальну відповідальність.¹¹

Що стосується можливості сумісника виконувати роботу на умовах суміщення посад (наприклад, якщо на підприємстві є вакантна посада, але фахівця на неї поки знайти не вдалося), то законодавством це не заборонено. У контексті визначення поняття «суміщення професій (посад)» під основною роботою мається на увазі робота за трудовим договором. Оскільки сумісник, як і «основний» працівник, працює за трудовим договором, то він має право за місцем роботи за сумісництвом в той самий час працювати ще й на умовах суміщення професій (посад) з отриманням за це відповідної доплати.¹²

Прийняття на роботу сумісників

Прийняття працівника на роботу за сумісництвом здійснюється шляхом укладення з ним трудового договору і видання наказу (розпорядження) керівником підприємства про прийняття на роботу за сумісництвом¹³ з направленням повідомлення ДПСУ про прийняття працівника на роботу (ч. четверта ст. 24 КЗпП).

Відповідно до пункту 3-1 частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV застрахована особа зобов’язана повідомляти страхувальника, в якого особа працює за основним місцем роботи, про визначення особою такого місця роботи як основного згідно з поданою нею заявою (до її відкликання).

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464) основне місце роботи — місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування на її підставі.

Таким чином, працівник, який працевлаштовуються на роботу, повинен подати заяву про прийняття на роботу, в якій має бути зазначено, на яке місце роботи (основне чи за сумісництвом) він працевлаштовується.¹⁴

Якщо працівник приймається на роботу за сумісництвом, то в заяві про прийняття на роботу він може вказати наступне: «Прошу прийняти мене на роботу з 20.11.2023 на посаду секретаря за сумісництвом з режимом роботи на умовах неповного робочого дня — з 15.00 до 19.00».

Відповідно до частини другої статті 24 КЗпП при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі — Реєстр ЗО), а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.¹⁵

Якщо працівник бажає, щоб саме за місцем роботи за сумісництвом, а не за місцем основної роботи до його заробітної плати застосовувалася податкова соціальна пільга, (далі — ПСП), він повинен подати відповідну заяву роботодавцю за сумісництвом про застосування ПСП (пп. 169.2.2 Податкового кодексу України).¹⁶

Для роботи за сумісництвом працівнику не потрібно мати згоди підприємства за місцем основної роботи (крім випадків, коли колективним чи трудовим договором заборонено роботу на інших підприємствах), тому подавати за місцем роботи за сумісництвом довідку (інший документ) з основного місця роботи про відсутність обмежень на роботу за сумісництвом працівник не зобов’язаний (законодавством це не передбачено). Водночас при прийнятті сумісника на роботу рекомендуємо йому роз’яснити, хто з працівників не має права на роботу за сумісництвом (про законодавчі обмеження на роботу за сумісництвом), щоб у підприємства і працівника згодом не було проблем, оскільки прийняття на роботу сумісника у випадках, заборонених законодавством, є порушенням трудового законодавства і норм Закону № 1700, наслідком чого буде звільнення працівника.

Міністерство економіки України (далі — Мінекономіки) у листі від 22.10.2021 № 4706-01/51196-09 повідомило, що при укладенні трудового договору за основним місцем роботи інша робота, яка виконується за іншим трудовим договором, має бути оформлена як робота за сумісництвом. Разом з тим працівник не може працювати за сумісництвом, не маючи при цьому основного місця роботи. Законодавство про працю не містить норм, зміст яких дозволяє стверджувати про наявність y працівника права укладати декілька трудових договорів про виконання роботи за основним місцем.

Щодо стосується перевірки наявності у працівника основного місця роботи при працевлаштуванні його за сумісництвом, то необхідно враховувати таке. З одного боку, трудове законодавство не вимагає від роботодавця, що приймає на роботу працівника-сумісника, перевіряти наявність у нього основного місця роботи. На думку Мінсоцполітики¹⁷, таких повноважень у роботодавця немає. З іншого боку, не виключена ситуація, коли у працівника-сумісника взагалі немає основного місця роботи, і тоді місце роботи за сумісництвом є в нього єдиним і має стати основним місцем роботи. Нагадаємо, що в «основних» працівників і зовнішних сумісників відрізняються порядок нарахування єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ), порядок надання та механізм нарахування «лікарняних» і «декретних», відображення їх в різній звітності тощо. До того ж роботодавці несуть фінансову відповідальність, а їх посадові особи — адміністративну відповідальність у разі порушення порядку сплати ЄСВ та заповнення звітності, порушення порядку використання страхових коштів.

Враховуючи вищезазначене, з метою уникнення накладення штрафів, рекомендуємо роботодавцям пояснювати зовнішнім сумісникам можливі наслідки приховування факту відсутності основного місця роботи і вимагати від них надання довідки про роботу з основного місця роботи, засвідченої підписом та печаткою (за наявності) роботодавця за основним місцем роботи. Аналогічної позиції дотримується і ДПСУ (ДФСУ), про що зазначено в її роз’ясненнях.¹⁸

Крім того, працевлаштування сумісника для виконання ним важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці може бути обґрунтованим лише у випадках, коли робота за сумісництвом після виконання роботи за основним місцем роботи не веде до надмірного перевантаження і перевтоми працівника. Таке може бути, наприклад, якщо водій транспортного засобу, який працює в денний час за основним місцем роботи повний робочий день (8–10 робочих годин), бажає після цього працювати за сумісництвом водієм на іншому підприємстві, в тому числі в нічний час. Очевидно, що таке бажання працівника заробити більше грошей становить загрозу не лише для його власного здоров’я, а й може створити небезпеку для оточуючих. Тому, приймаючи рішення про укладення трудового договору про роботу за сумісництвом, сторонам трудового договору слід докладно обговорити та визначити всі його умови, об’єктивно оцінити реальні фізіологічні та інші можливості працівника виконувати таку роботу без ризику створення загрози для безпеки і здоров’я працівника на робочому місці, а також без ризику завдання шкоди здоров’ю оточуючих чи інтересам виробництва.¹⁹

Що стосується ситуації, коли під час воєнного стану громадянин хоче працевлаштуватися на нове місце роботи, але не може звільнитися з попереднього основного місця роботи (воно знаходиться на окупованій території або в районі активних бойових дій), то таке працевлаштування може бути здійснено як за місцем роботи за сумісництвом, так і за основним місцем роботи. Для останнього випадку необхідно виконати дії, передбачені абзацом сімнадцятим пункту 5-2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, відповідно до якого для отримання статусу безробітного внутрішньо переміщені особи, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають особисто під час безпосереднього відвідування або в електронній формі за допомогою засобів Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, веб-порталу Державної служби зайнятості (далі — ДСЗ) або за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку до територіального органу ДСЗ заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 або статей 38, 39 КЗпП за формою, визначеною ДСЗ, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган ДПСУ та територіальний орган Пенсійного фонду України. Ці положення не поширюються на припинення трудових договорів із керівниками підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також особами, які обіймають виборні посади. У разі якщо у таких осіб не припинені трудові договори з роботодавцем, який перебуває на непідконтрольній території або щодо якого відсутня інформація про місце перебування, заява зберігається у територіальному органі ДСЗ на підконтрольній території до моменту деокупації (розблокування) відповідних територій, після чого протягом 7 календарних днів повідомляється роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними).

Таким чином, для розірвання трудового договору з попереднім роботодавцем та працевлаштування на нове основне місце роботи працівник повинен звернутися до територіального органу ДСЗ із заявою на ім’я роботодавця про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 (за угодою сторін) або статтями 38, 39 (з ініціативи працівника) КЗпП. На підставі такої заяви територіальний орган ДСЗ надає працівникові статус безробітного, після чого громадянин може бути працевлаштований на нове основне місце роботи (обов’язок повідомляти попереднього роботодавця про припинення трудових відносин з ним працівника покладається на територіальний орган ДСЗ, до якого працівник подав заяву про припинення трудового договору). Без подання зазначеної заяви до територіального органу ДСЗ працівник може бути прийнятий на роботу тільки як сумісник, оскільки у нього є основне місце роботи (у працівника не може бути два основних місця роботи), незважаючи на те що фактично він там не працює.

Внесення записів до трудової книжки сумісника

Відповідно до статті 48 КЗпП облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в Реєстрі ЗО у порядку, визначеному Законом № 2464.²⁰ На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов’язковому порядку не пізніше 5 днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов’язаний вносити до трудової книжки (далі — ТК), що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Як зазначалося вище, при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати ТК (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з Реєстру ЗО. При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки (частини друга, третя ст. 24 КЗпП).

Таким чином, у разі працевлаштування як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом працівник подає роботодавцю паперову ТК, яка зберігається у працівника, або відомості про трудову діяльність з Реєстру ЗО. Якщо у разі працевлаштування за місцем роботи за сумісництвом працівник подає роботодавцю паперову ТК, яка зберігається у працівника, то після внесення до неї запису про прийняття на роботу ТК повертається працівнику і зберігається у нього.

Якщо паперова ТК працівника досі зберігається у роботодавця за основним місцем роботи (до подання ним сканованих копій сторінок ТК до Пенсійного фонду України), то за місцем роботи за сумісництвом працівник паперову ТК не надає, але в заяві про прийняття на роботу, як зазначено вище, обов’язково вказує, що він приймається на роботу за сумісництвом. Якщо в такій ситуації роботодавець за місцем роботи за сумісництвом бажає ознайомитися з попередньою трудовою діяльністю свого майбутнього працівника або переконатися в наявності у нього високої кваліфікації або трудових досягнень, він може зажадати від працівника надати виписку з ТК. У цьому випадку за основним місцем роботи працівника роботодавець, в якого зберігається ТК, на прохання працівника може видати йому засвідчену виписку з ТК з відомостями про роботу. Тобто в даній ситуації можна застосувати порядок дій, викладений в пункті 2.7 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі — Інструкція № 58). Але звертаємо увагу, що з 10 червня 2021 року норми Інструкції № 58, в тому числі норми її пункту 2.14 щодо внесення записів до ТК про роботу за сумісництвом «основним» роботодавцем, суперечать низці норм КЗпП, тому керуватися ними не можна. Сподіваємося, що не профільні міністерства, а Кабінет Міністрів України нарешті затвердить новий порядок ведення трудових книжок, оскільки від нього цього вимагає частина четверта статті 48 КЗпП.

В подальшому після отримання паперової ТК «на руки» від «основного» роботодавця (після передачі ним сканованих копій сторінок ТК до Пенсійного фонду України) працівник може подати ТК за місцем роботи за сумісництвом для внесення до неї запису про прийняття на роботу. В цьому випадку при внесенні запису до ТК сумісника необхідно вказати, що працівник прийнятий на роботу саме за сумісництвом (для виключення одночасної наявності двох записів до ТК про прийняття на роботу як на основне місце роботи).

При внесенні роботодавцем до ТК сумісника запису про прийняття на роботу за сумісництвом (вона може бути відразу під записом про прийняття на основне місце роботи) вказується назва підприємства, а під нею в одному рядку: номер запису; дата прийняття на роботу; текст «Прийнятий економістом за сумісництвом»; реквізити наказу про прийняття на роботу.

Якщо працівник працевлаштовується внутрішнім сумісником, то процедура внесення записів до ТК значно спрощується, оскільки одне і те ж підприємство є для працівника основним місцем роботи та місцем роботи за сумісництвом (запис до ТК про основну роботу і про роботу за сумісництвом здійснює один і той же відділ кадрів або уповноважений працівник за відсутності відділу кадрів). Крім того, подання при прийнятті на роботу паспорта та інших документів внутрішнім сумісником може і не знадобитися, оскільки дані з цих документів (якщо, звичайно, в них не відбулося жодних змін) вже повинні бути у відділі кадрів (у працівника, уповноваженого вести кадровий облік на підприємстві).

Звільнення сумісників

Звільнення працівника з місця роботи за сумісництвом провадиться і оформляється в тому ж порядку, що і звільнення з основного місця роботи — за наявності підстав, визначених статтею 36 КЗпП, шляхом видання наказу про звільнення. При цьому наразі законодавство не містить норм, що дозволяють роботодавцю з власної ініціативи звільнити сумісника у разі прийняття на роботу іншого працівника, який не є сумісником.

Якщо працівник при прийнятті на роботу не повідомив роботодавця за сумісництвом про те, що він не має права на роботу за сумісництвом (наприклад, був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700), то його звільнення здійснюється за статтею 7 КЗпП, згідно з якою додаткові (крім передбачених у статті 41 КЗпП) підстави для припинення трудового договору з деякими категоріями працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу тощо) встановлюються законодавством.

У разі звільнення працівника за вказаною підставою у наказі про звільнення (відповідно і при внесенні запису до ТК при її поданні працівником) робиться посилання на статтю 7 КЗпП. Попереджати завчасно працівника і подавати йому заяву про звільнення за вказаною підставою не потрібно.²¹

Якщо працівник при прийнятті на роботу не повідомив роботодавця за сумісництвом про те, що він не має права на роботу за сумісництвом (як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1700), а після виявлення цього факту такий працівник-порушник підлягає звільненню на підставі статті 7 КЗпП, то він також притягається до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 172-4 КпАП (див. вище). Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-4 КпАП, розглядаються судами на підставі протоколів, складених під час перевірок роботодавців уповноваженими посадовими особами органів Національної поліції, Національного агентства з питань запобігання корупції (ст. 221, 255 КпАП).

Роботодавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116 КЗпП) та провести з ним остаточний фінансовий розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до ТК, що зберігається у працівника (ст. 47 КЗпП).²²

Якщо на момент звільнення сумісника його ТК все ще зберігається в «основного» роботодавця, то внести до неї запис про роботу за сумісництвом (прийняття на роботу, звільнення з роботи) можна буде лише після отримання працівником ТК «на руки» і звернення до роботодавця, в якого він працював за сумісництвом.

При звільненні працівника з місця роботи за сумісництвом (як і при звільненні з основного місця роботи) виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у вищевказаний строк (тобто в день звільнення) виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП).²³

В місяці прийняття на роботу і в місяці звільнення з роботи сумісник відображається в додатку 5 до Податкового розрахунку із зазначенням в реквізиті 07 «Категорія особи» коду 2 — наймані працівники (без трудової книжки), а в реквізиті 11 «Внутрішній сумісник (1 – так, 0 – ні)» зазначається код 1 — якщо сумісник внутрішній або код 0 — якщо сумісник зовнішній.

Про решту аспектів роботи сумісників, в тому числі про зміну місця роботи з сумісництва на основне і навпаки, буде розказано в наступному номері журналу.