Разъяснение Восточного межрегионального управления Гоструда «О продолжительности рабочего времени в период военного положения» от 19.07.2023Роз’яснення Східного міжрегіонального управління Держпраці «Щодо тривалості робочого часу в період воєнного стану» від 19.07.2023

ВОСТОЧНОЕ МЕЖРЕГИОНАЛЬНОЕ УПРАВЛЕНИЕ ГОСУДАРСТВЕННОЙ СЛУЖБЫ УКРАИНЫ ПО ВОПРОСАМ ТРУДА

РАЗЪЯСНЕНИЕ

от 19.07.2023

О продолжительности рабочего времени в период военного положения

Работодателем установлен суммированный учет рабочего времени. Время отдыха составляло в последний месяц всего один день на три недели, продолжительность смены 12 часов. Директор говорит, что такой график теперь будет до конца года, поскольку во время военного положения количество сверхурочных часов не ограничивается. Имеет ли право работодатель на такие действия?

Приведенные в вопросе сведения указывают на то, что работодатель не соблюдает требования законодательства о труде, и такие его действия могут быть обжалованы, в частности путем обращения в полицию о совершении грубого нарушения законодательства о труде, если имеются достаточные основания считать, что такое имело место.

В соответствии со статьей 50 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ) нормальная продолжительность рабочего времени работников не может превышать 40 часов в неделю.

Предприятия и организации при заключении коллективного договора могут устанавливать меньшую норму продолжительности рабочего времени, чем предусмотрено частью первой статьи 50 КЗоТ.

Статьей 61 КЗоТ предусмотрено, что на непрерывно действующих предприятиях, в учреждениях, организациях, а также в отдельных производствах, цехах, участках, отделениях и некоторых видах работ, где по условиям производства (работы) не может быть соблюдена установленная для данной категории работников ежедневная или еженедельная продолжительность рабочего времени, допускается по согласованию с выборным органом первичной профсоюзной организации (профсоюзным представителем) предприятия, учреждения, организации введение суммированного учета рабочего времени с тем, чтобы продолжительность рабочего времени за учетный период не превышала нормального числа рабочих часов (статьи 50 и 51).

Законом Украины «Об организации трудовых отношений в условиях военного положения» от 15 марта 2022 года № 2136-IX (далее — Закон № 2136, вступил в силу 24.03.2022) определены правовые основы организации труда во время действия военного положения. Закон № 2136 действует в период военного положения, введенного в соответствии с Законом Украины «О правовом режиме военного положения», и утрачивает силу со дня прекращения или отмены военного положения, кроме части четвёртой статьи 13 и статьи 15 этого Закона, которые утрачивают силу с момента завершения возмещения работникам и работодателям денежных сумм, утраченных вследствие вооруженной агрессии против Украины (пункт 3 раздела «Заключительные положения» Закона № 2136).

Согласно статье 6 Закона № 2136 «Особенности установления и учета времени работы и времени отдыха» во время военного положения:

1. Нормальная продолжительность рабочего времени в период действия военного положения может быть увеличена до 60 часов в неделю для работников, занятых на объектах критической инфраструктуры (в оборонной сфере, сфере обеспечения жизнедеятельности населения и т. п.).

2. Для работников, занятых на объектах критической инфраструктуры (в оборонной сфере, сфере обеспечения жизнедеятельности населения и т. п.), которым в соответствии с законодательством устанавливается сокращенная продолжительность рабочего времени, продолжительность рабочего времени в период действия военного положения не может превышать 40 часов в неделю.

3. Пятидневная или шестидневная рабочая неделя устанавливается работодателем.

4. Время начала и окончания ежедневной работы (смены) определяется работодателем.

5. Продолжительность еженедельного непрерывного отдыха может быть сокращена до 24 часов.

6. В период действия военного положения не применяются нормы статьи 53, части первой статьи 65, частей третьей – пятой статьи 67, статей 71, 73, 78-1 КЗоТ и части второй статьи 5 Закона Украины «Об отпусках».

7. В случае установления нормальной продолжительности рабочего времени в соответствии с частями первой и второй статьи 6 Закона № 2136 свыше нормы, установленной в соответствии с законодательством, оплата труда осуществляется в размере, увеличенном пропорционально увеличению нормы труда.

Нормы законодательства о труде, противоречащие положениям Закона № 2136, на период действия военного положения не применяются.

В то же время другие нормы законодательства о труде, не противоречащие положениям Закона № 2136, также могут или должны применяться в отношениях между работником и работодателем.

Закон № 2136 не приостанавливает действие статей 62, 63 КЗоТ.

Работодатель может применять сверхурочные работы только в исключительных случаях, которые определены законодательством и в части третьей статьи 62 КЗоТ.

Ни введение военного положения, ни установление суммированного учета рабочего времени не дает права работодателю использовать труд сотрудников без ограничения продолжительности рабочего времени, установленного действующими нормами КЗоТ и Законом № 2136, а также на привлечение работников к сверхурочным часам работы в случаях, не предусмотренных законодательством.

За систематическое нарушение требований статей 62, 63 КЗоТ должностные лица работодателя могут быть привлечены к ответственности, в частности такие действия могут быть квалифицированы как грубое нарушение законодательства о труде, что влечет один из видов уголовной ответственности: штраф от 2000 до 3000 не облагаемых налогом минимумов доходов граждан (34 000 – 51 000 грн); лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет; исправительные работы на срок до двух лет (статья 172 Уголовного кодекса Украины).

_____________________________________________________________________________

КОММЕНТАРИЙ РЕДАКЦИИ: К вышеизложенному только добавим, что грубое нарушение законодательства о труде, если оно совершено повторно, или в отношении несовершеннолетнего, беременной женщины, одинокого отца, матери или лица, которое их заменяет и воспитывает ребенка в возрасте до 14 лет или ребенка с инвалидностью, наказывается штрафом от 3000 до 5000 нмдг (51 000 – 85 000 грн) или лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до 5 лет, или исправительными работами на срок до 2 лет, или арестом на срок до 6 месяцев (ч. 2 ст. 172 Уголовного кодекса Украины).

СХІДНЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ

РОЗ’ЯСНЕННЯ

від 19.07.2023

Щодо тривалості робочого часу в період воєнного стану

Роботодавцем встановлений підсумований облік робочого часу. Час відпочинку становив в останній місяць усього один день на три тижні, тривалість зміни 12 годин. Директор говорить, що такий графік тепер буде до кінця року, бо під час воєнного стану кількість надурочних годин не обмежується. Чи має право роботодавець на такі дії?

Наведені у запитанні відомості вказують на те, що роботодавець не дотримується вимог законодавства про працю, і такі його дії можуть бути оскаржені, зокрема, шляхом звернення до поліції про вчинення грубого порушення законодавства про працю, якщо є достатні підстави вважати, що таке мало місце.

Згідно зі статтею 50 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій статті 50 КЗпП.

Статтею 61 КЗпП передбачено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі — Закон № 2136, набув чинності з 24.03.2022) визначені правові засади організації праці під час дії воєнного стану. Закон № 2136 діє у період воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини четвертої статті 13 та статті 15 цього Закону, які втрачають чинність з моменту завершення відшкодування працівникам та роботодавцям грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України (пункт 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136).

Згідно зі статтею 6 Закону № 2136 «Особливості встановлення та обліку часу роботи та часу відпочинку» під час воєнного стану:

1. Нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).

2. Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.

3. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем.

4. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) визначається роботодавцем.

5. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена до 24 годин.

6. У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої – п’ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 КЗпП та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».

7. У разі встановлення нормальної тривалості робочого часу відповідно до частин першої та другої статті 6 Закону № 2136 понад норму, встановлену відповідно до законодавства, оплата праці здійснюється у розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці.

Норми законодавства про працю, які суперечать положенням Закону № 2136, на період дії воєнного стану не застосовуються.

Водночас інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Закон № 2136 не призупиняє дію статей 62, 63 КЗпП.

Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій статті 62 КЗпП.

Ані введення воєнного стану, ані встановлення підсумованого обліку робочого часу не надає право роботодавцю використовувати працю співробітників без обмеження тривалості робочого часу, що встановлена діючими нормами КЗпП і Законом № 2136, а також на залучення працівників до надурочних годин роботи у випадках, не передбачених законодавством.

За систематичне порушення вимог статей 62, 63 КЗпП посадові особи роботодавця можуть бути притягнуті до відповідальності, зокрема такі дії можуть бути кваліфіковані як грубе порушення законодавства про працю, що тягне за собою один із видів кримінальної відповідальності: штраф від 2000 до 3000 нмдг (34 000 – 51 000 грн); позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; виправні роботи на строк до двох років (стаття 172 Кримінального кодексу України).

_____________________________________________________________________________

КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ: До вищезазначеного лише додамо, що грубе порушення законодавства про працю, якщо воно вчинено повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, карається штрафом від 3000 до 5000 нмдг або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або арештом на строк до 6 місяців (ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України).