Разъездная и вахтовая работа: особенности выполнения и трудовые гарантии работниковРоз’їзна і вахтова робота: особливості виконання та трудові гарантії працівників

Действующие нормативно-правовые документы Украины не дают определения терминам «разъездной (передвижной) характер работ» и «вахтовый метод работ», а также не определяют особенности выполнения указанных видов работ. Поэтому в этих вопросах на основании постановления Верховной Рады Украины «О порядке временного действия на территории Украины отдельных актов законодательства Союза ССР» от 12.09.91 г. № 1545-XII до принятия соответствующих актов законодательства Украины в части, не противоречащей законодательству Украины, следует руководствоваться нормативными документами бывшего СССР, а именно:

• Положением о выплате надбавок, связанных с подвижным и разъездным характером работ в строительстве, утвержденным постановлением Госкомтруда и Секретариата ВЦСПС от 01.06.89 г. № 169/10-87 (далее — Положение № 169);¹

• Основными положениями о вахтовом методе организации работ, утвержденными постановлением Госкомтруда, Секретариата ВЦСПС и Минздрава СССР от 31.12.87 г. № 794/33-82 (далее — Основные положения № 794).

Работы, имеющие разъездной (передвижной) характер

В соответствии с пунктом 2 Положения № 169 разъездной характер работ предусматривает выполнение работ на объектах, расположенных на значительном расстоянии от места расположения организации. При этом поездки осуществляются в нерабочее время от места нахождения организации (сборного пункта) до места работы на объекте и обратно.

Например, если строительная организация, расположенная в городе, ежедневно в рабочие дни утром доставляет транспортом своих работников для выполнения строительных (монтажных, наладочных, ремонтных) работ на объект, расположенный за 100–200 км от города, с таким расчетом, чтобы работники начинали работу на объекте в 9.00, а вечером после 18.00 этих работников доставляет с объекта (с работы) обратно в город (к месту нахождения организации и постоянного жительства работников), то имеются все основания считать такую работу имеющей разъездной характер.

Обращаем внимание, что ни Положение № 169, ни другие нормативные документы не конкретизируют, какое расстояние является значительным для отнесения работ к имеющим разъездной характер. Поэтому предприятия должны самостоятельно в коллективном договоре (при его отсутствии — в другом внутреннем документе) установить критерии, по которым работы следует относить к имеющим разъездной характер, и/или установить перечень таких работ. Обычно при разъездном характере работ поездки в нерабочее время от места нахождения предприятия (сборного пункта) до места работы на объекте и обратно за день составляют 2–3 часа.

Служебные поездки работников в рабочее время на значительное или  незначительное расстояние не являются работой разъездного характера, поэтому их необходимо считать работой, имеющей подвижной (передвижной) характер, или работой, которая проводится в дороге.

Согласно пунктам 1 и 7 Положения № 169 подвижной (передвижной) характер работ имеют работы, связанные с частой передислокацией организации (перемещением работников) или оторванностью от постоянного места жительства. При подвижном (передвижном) характере работ работники, как правило, не имеют возможности ежедневно возвращаться к месту постоянного жительства.

Например, подвижной (передвижной) характер работ может быть у работников строительных организаций, которые перемещаются (переводятся) в составе строительной организации (ее структурного подразделения) в другую местность на новые объекты строительства.

При работе, которая проводится в дороге (в пути), работник выполняет свои трудовые обязанности, находясь непосредственно в дороге за пределами населенного пункта, в котором находится предприятие. К таким работам может быть отнесена работа водителей, которые совершают постоянные поездки на автомобиле вне населенного пункта, в котором расположено предприятие.

Работа, которая проводится в дороге, Положением № 169 не регулируется, поэтому при ее введении (оформлении) необходимо руководствоваться общими нормами действующего законодательства.

Документальное оформление разъездных (передвижных) работ

Согласно статье 13 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ) взаимные обязательства сторон относительно регулирования производственных, трудовых, социально-экономических отношений устанавливаются в коллективном договоре.

Следовательно, в коллективном договоре необходимо определить, какая работа, выполняемая вне территории предприятия, является работой в дороге или имеющей разъездной (передвижной) характер, установить перечень должностей и профессий, работа по которым проводится в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер, а также порядок оплаты такой работы.² Указанные вопросы можно отразить и в трудовых договорах (контрактах) с работниками.

Если коллективный договор на предприятии не заключен, то все вопросы, связанные с выполнением разъездных (передвижных) работ или работ в дороге, собственник или уполномоченный им орган (далее — работодатель) обязан урегулировать во внутреннем (локальном) документе предприятия (например, в Положении о разъездных (передвижных) работах), согласованном с выборным органом первичной профсоюзной организации (при его отсутствии — с другим органом, уполномоченным на представительство трудовым коллективом) и утвержденном приказом руководителя предприятия.

Работа в дороге или работа, имеющая разъездной (передвижной) характер, может выполняться как на территории Украины, так и за ее пределами. Поэтому особенности выполнения работниками указанных работ за границей (при их наличии) также необходимо оговорить в коллективном договоре.

Обращаем внимание, что работы, имеющие разъездной (передвижной) характер, и работы, которые проводятся в дороге, необходимо отличать от служебной командировки, под которой понимается поездка работника по распоряжению руководителя предприятия на определенный срок в другой населенный пункт для выполнения служебного поручения вне места его постоянной работы.³ То есть поездки работников в другой населенный пункт (вне места расположения предприятия) могут оформляться как:

1) Командировка — в этом случае издается приказ о командировке, в котором отражаются все нюансы такой служебной поездки, а компенсация командировочных расходов осуществляется согласно нормам статьи 121 КЗоТ;⁴

2) Выполнение работ, имеющих разъездной (передвижной) характер, или работ, которые проводятся в дороге, — в этом случае приказ о командировке не издается, а перечень должностей и профессий работников, выполняющих указанные работы, особенности выполнения таких работ и предоставления компенсаций определяются в коллективном договоре (другом внутреннем документе) предприятия с учетом норм постановления Кабинета Министров Украины «О надбавках (полевом обеспечении) к тарифным ставкам и должностным окладам работников, направленных для выполнения монтажных, наладочных, ремонтных и строительных работ, и работников, работа которых выполняется вахтовым методом, постоянно проводится в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер» от 31.03.99 г. № 490 (далее — Постановление № 490).

Какой из вышеприведенных вариантов оформления служебных поездок работников в другой населенный пункт выбрать предприятию, зависит от конкретной ситуации (цели и продолжительности поездки, задания работнику на поездку и т. п.), а также от задач, которые стоят перед предприятием. Однако в любом случае каждый выбираемый предприятием вариант должен учитывать нормы законодательства и надлежащим образом оформляться документально. То есть, в коллективном договоре (другом внутреннем документе) предприятия должно быть определено, в каких случаях и для каких категорий работников служебные поездки являются командировками, а какие работы и для каких категорий (должностей, профессий) работников относятся к работам, имеющим разъездной (передвижной) характер, или работам, которые проводятся в дороге.

Пунктом 2 раздела І Инструкции о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденной приказом Министерства финансов Украины от 13.03.98 г. № 59, установлено, что служебные поездки работников, постоянная работа которых проходит в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер, не считаются командировками, если иное не предусмотрено законодательством, коллективным договором, трудовым договором (контрактом) между работником и собственником (или уполномоченным им лицом/руководителем).

Для документирования выполнения работниками разъездных (передвижных) работ и работ в дороге рекомендуем предприятиям, кроме табеля учета использования рабочего времени (далее — табель), иметь и вести специальный журнал, в котором отражаются время (продолжительность и даты) выполнения конкретными работниками указанных работ. Данные такого журнала необходимы для начисления работникам повышенной оплаты.

Вышеизложенное согласуется с частью второй статьи 30 Закона Украины «Об оплате труда» от 24.03.95 г. № 108/95-ВР (далее — Закон об оплате труда), согласно которой работодатель обязан обеспечить достоверный учет выполняемой работником работы и бухгалтерский учет расходов на оплату труда в установленном порядке.

Оплата труда работников, выполняющих разъездные (передвижные) работы

Оплата труда работников, выполняющих работу, которая проводится в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер (далее вместе — разъездные работы), осуществляется в общем порядке, но имеет одну особенность: за указанную работу законодательством предусмотрена компенсация в виде выплаты надбавки к тарифным ставкам и должностным окладам в порядке, установленном Постановлением № 490.

Предельные размеры надбавок за разъездные работы

Согласно пункту 1 Постановления № 490 предприятия, учреждения, организации (далее — предприятия) самостоятельно устанавливают надбавки (полевое обеспечение) к тарифным ставкам и должностным окладам работников, направленных для выполнения монтажных, наладочных, ремонтных и строительных работ, и работников, работа которых выполняется вахтовым методом, постоянно проводится в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер (далее — надбавки за разъездные работы), в размерах, предусмотренных коллективными договорами или по согласованию с заказчиком.

В соответствии с пунктами 1 и 2 Постановления № 490 предельные размеры надбавок за разъездные работы работникам за день работы не могут превышать:

– предельных норм расходов, установленных Кабинетом Министров Украины для командировок в пределах Украины;

– 80% предельных норм суточных расходов, установленных Кабинетом Министров Украины для командировок за границу, — если работа постоянно проводится в дороге или имеет разъездной характер за пределами Украины.

В настоящее время предельные нормы расходов для командировок в пределах Украины и за границу установлены постановлением Кабинета Министров Украины «О суммах и составе командировочных расходов государственных служащих, а также других лиц, которые направляются в командировку предприятиями, учреждениями и организациями, которые полностью или частично содержатся (финансируются) за счет бюджетных денежных средств» от 02.02.2011 г. № 98 (далее — Постановление № 98) только для государственных служащих, а также других лиц, которые направляются в командировку предприятиями, учреждениями и организациями, которые полностью или частично содержатся (финансируются) за счет бюджетных денежных средств (далее — бюджетные учреждения).

Для всех остальных предприятий, которые не содержатся (не финансируются) за счет бюджетных денежных средств и не являются получателями таких средств, (далее — хозрасчетные предприятия) предельные нормы расходов для командировок в пределах Украины и за границу нормативно-правовыми актами не установлены (подпунктом 170.9.1 Налогового кодекса Украины (далее — НКУ) установлены только предельные нормы суточных расходов, которые не облагаются налогом на доходы физических лиц (далее — НДФЛ) и военным сбором). Поэтому хозрасчетные предприятия могут самостоятельно разработать внутренний документ (например, Положение о командировках), в котором будут определены (предельные) размеры суточных.⁵

Поскольку для работников бюджетных учреждений согласно приложению 1 к Постановлению № 98 предельный размер суточных расходов при командировках в пределах Украины установлен в размере 60 грн., то и предельный размер надбавки за день работы, которая постоянно выполняется в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер, в пределах Украины для указанных работников составляет 60 грн.

Учитывая, что при командировках за границу предельные размеры суточных, установленные для работников бюджетных учреждений в приложении 1 к Постановлению № 98, зависят от страны командировки (для каждой страны установлен свой размер суточных, исчисляемый в эквиваленте к доллару США)⁵, то и предельные размеры надбавок за разъездные работы в расчете на день работы зависят от страны, в которой выполняется работа, проводящаяся в дороге или имеющая разъездной (передвижной) характер.

Например, предельный размер суточных для работников бюджетных учреждений при командировках в Беларусь, Армению, Грузию, Азербайджан, Казахстан, Туркменистан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, установленный в приложении 1 к Постановлению № 98, составляет 25 дол. США. Соответственно, предельный размер надбавки за разъездные работы в расчете на день работы в этих странах составляет 20 дол. США (25 дол. США х 80%).

Согласно пункту 2 Постановления № 490 при пересчете сумм надбавок в иностранную валюту применяется прогнозный официальный курс обмена национальной валюты Украины к доллару США на соответствующий год. Срок пребывания за границей определяется согласно отметкам органов пограничного контроля или в соответствии с утвержденными графиками движения транспортных средств. При следовании за границу за время проезда по территории Украины надбавки за разъездные работы не могут превышать предельных норм суточных расходов, установленных для командировок в пределах Украины.

Обращаем внимание, что прогнозный курс гривны к доллару США на соответствующий бюджетный год устанавливается Министерством финансов Украины по согласованию с Национальным банком Украины при разработке закона о государственном бюджете на соответствующий год. Так, расходная и доходная часть Госбюджета-2020 рассчитана на прогнозном среднегодовом курсе — 27,5 гривны за доллар США. Поэтому именно такой курс применяется при пересчете сумм «разъездных» надбавок в иностранную валюту в 2020 году (если, конечно, Минфин в течение текущего года не пересмотрит среднегодовой курс гривны к доллару США).

Хозрасчетные предприятия в коллективном договоре (другом внутреннем документе) самостоятельно устанавливают работникам размер надбавок за разъездные работы исходя из своих финансовых возможностей.⁶ Это согласуется с нормами статьи 97 КЗоТ и статьи 15 Закона об оплате труда, в соответствии с которыми условия введения и размеры надбавок устанавливаются предприятиями в коллективных договорах с соблюдением норм и гарантий, предусмотренных законодательством, генеральным, отраслевым (межотраслевым) и территориальными соглашениями. В случае если коллективный договор на предприятии не заключен, работодатель обязан согласовать эти вопросы с выборным органом первичной профсоюзной организации (профсоюзным представителем), представляющим интересы большинства работников, а в случае его отсутствия — с другим уполномоченным на представительство органом.

Если работники выполняют разъездные работы не во все рабочие дни месяца, то выплата «разъездных» надбавок осуществляется только за рабочие дни, в которые фактически осуществлялись поездки к месту работы и обратно, выполнялись передвижные работы и работы в дороге.

Основания для выплаты надбавок за разъездные работы

Для установления надбавок за разъездные работы (далее — «разъездные» надбавки) необходимо в коллективном договоре (другом внутреннем документе) предприятия определить перечень должностей и профессий работников, которые имеют право на выполнение таких работ и получение указанных надбавок, условия начисления и конкретный размер надбавок.⁶ Также размер «разъездных» надбавок может быть определен в трудовых договорах (контрактах) с работниками.

Кроме того, работодателю необходимо иметь документы, подтверждающие количество дней (часов) разъездной работы для определения суммы надбавки. Поэтому при привлечении группы работников к разъездным работам (направлении на объект) рекомендуем приказом руководителя назначать лицо, ответственное за учет их разъездной работы (им может быть начальник участка, смены, отдела, бригадир и т. д.). Для удобства такое лицо, как отмечалось выше, может вести специальный журнал, в котором указываются время (продолжительность, дата) и место выполнения работниками разъездной работы. На основании записей в журнале в конце месяца составляется ведомость, которая утверждается руководителем предприятия и является основанием для начисления работникам «разъездных» надбавок.

Если же к разъездной работе привлекается отдельный работник, и при этом не представляется возможным организовать точный учет отработанного им времени, рекомендуем при направлении работника для выполнения определенной работы за пределами места расположения предприятия выдавать ему наряд (наряды), который после окончания работы закрывается. Такой закрытый наряд является основанием для выплаты работнику «разъездной» надбавки.

Конкретный вариант учета разъездных работ для начисления «разъездной» надбавки работникам предприятие устанавливает самостоятельно.

Таким образом, при выше рассмотренном документальном оформлении поездок работников (оформленных не как командировка) и наличии данных о фактическом выполнении работниками разъездных работ (табель, журнал, наряды и т. п.) им начисляются «разъездные» надбавки с соблюдением норм пунктов 1 и 2 Постановления № 490.⁷

Что касается выплаты «разъездной» надбавки водителям, то если коллективным договором (другим внутренним документом) предприятия определено, что поездки водителей — это работа, которая постоянно проводится в дороге, таким водителям в соответствии с Постановлением № 490 устанавливается указанная надбавка в размере, предусмотренном коллективным договором (другим внутренним документом) или по согласованию с заказчиком.⁸

ПРИМЕР 1

Оплата труда работника, выполняющего разъездную работу

Хозрасчетное предприятие расположено в Киеве, но имеет склад (логистический центр) в 100 км от города, куда в рабочие дни утром привозит, а вечером увозит отдельных своих работников, проживающих в Киеве.

Коллективным договором предприятия, на котором установлена 5-дневная рабочая неделя с выходными днями в субботу и воскресенье, определено, что для лиц, проживающих в Киеве и работающих на складе, такая работа имеет разъездной характер, а размер надбавки за эту работу составляет 70 грн. В расчете на день такой работы.

Оклад работника — грузчика, которого привлекают для работы на складе, — 6000 грн.

В июне этот работник отработал на складе 18 рабочих дней (далее — отраб. д.), а также выполнил норму рабочего времени, установленную ему на этот месяц, отработав 20 рабочих дней.

Сумма надбавки за разъездную работу грузчика в июне:

70 грн. х 18 отраб. д. = 1260 грн.

Общий доход работника в июне (заработная плата и надбавка за разъездную работу):

6000 + 1260 = 7260 грн.

ПРИМЕР 2

Оплата труда работника, выполняющего передвижную работу

На хозрасчетном предприятии, работающем с 5-дневной рабочей неделей и выходными днями в субботу и воскресенье, одно из подразделений выполняет строительные работы на разных объектах, в том числе находящихся за пределами населенного пункта.

Согласно коллективному договору работа сотрудников указанного строительного подразделения на объектах, расположенных вне населенного пункта, имеет передвижной характер, а размер надбавки за передвижную работу — 80 грн. за каждый день такой работы.

Должностной оклад одного из работников строительного подразделения — крановщика составляет 7000 грн.

В июне этот работник, выполнивший месячную норму труда, в период с 1 по 5 июня и с 12 по 30 июня, включающий 16 рабочих дней, в составе своего подразделения выполнял работу в других населенных пунктах (передвижную работу).

Определим сумму надбавки за передвижную работу работника в июне:

80 грн. х 16 отраб. д. = 1280 грн.

Общий доход работника в июне (заработная плата и надбавка за передвижную работу):

7000 + 1280 = 8280 грн.

ПРИМЕР 3

Оплата труда работника, выполняющего работу в дороге

Коллективным договором хозрасчетного предприятия, на котором установлена 6-дневная рабочая неделя с выходным днем в воскресенье, определено, что поездки водителей — это работа, которая постоянно проводится в дороге, а размер надбавки за такую работу составляет 60 грн. в расчете на день указанной работы.

Должностной оклад водителя — 8000 грн. В июне он отработал 22 рабочих дня в дороге из 24 рабочих дней, установленных графиком работы на этот месяц (2 рабочих дня работник не выезжал, поскольку занимался текущим ремонтом автомобиля).

Сумма надбавки за работу в дороге водителя в июне:

60 грн. х 22 отраб. д. = 1320 грн.

Общий доход работника в июне (заработная плата и надбавка за работу в дороге):

8000 + 1320 = 9320 грн.

__________________________________________________________________________

Минимальная заработная плата и «разъездные» надбавки

Согласно части первой статьи 3-1 Закона об оплате труда размер заработной платы работника за полностью выполненную месячную (часовую) норму труда не может быть ниже размера минимальной заработной платы.

Частью второй статьи 3-1 Закона об оплате труда определено, что при исчислении размера заработной платы работника для обеспечения ее минимального размера не учитываются доплаты за работу в неблагоприятных условиях труда и повышенного риска для здоровья, за работу в ночное и сверхурочное время, разъездной характер работ, премии к праздничным и юбилейным датам.

Обращаем внимание, что под доплатой за разъездной характер работ, о которой говорится в вышеприведенной норме, понимаются все доплаты, о которых идет речь в Постановлении № 490, т. е. это надбавки (полевое обеспечение), которые выплачиваются к тарифным ставкам и должностным окладам работников, направленных для выполнения монтажных, наладочных, ремонтных и строительных работ, и работников, работа которых выполняется вахтовым методом, постоянно проводится в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер.

Таким образом, «разъездные» надбавки, предусмотренные Постановлением № 490, не включаются в минимальную заработную плату, а выплачиваются сверх нее.⁹

ПРИМЕР 1

Начисление заработной платы работнику,
выполняющему передвижную работу, если его оклад меньше минимальной заработной платы

На хозрасчетном предприятии, работающем с 5-дневной рабочей неделей и выходными днями в субботу и воскресенье, работник в составе своего структурного подразделения выполняет строительные работы на разных объектах, находящихся за пределами населенного пункта, в котором расположено предприятие. Согласно коллективному договору размер надбавки за передвижную работу составляет 65 грн. за каждый день такой работы. Должностной оклад работника — 4500 грн. В июне этот работник выполнил месячную норму труда, отработав 20 рабочих дней, предусмотренных графиком работы, при этом в каждый из этих дней он в составе своего структурного подразделения выполнял работу в других населенных пунктах (передвижную работу).

Определим подлежащую выплате работнику в июне сумму надбавки за передвижную работу (в интерпретации части второй статьи 3-1 Закона об оплате труда — доплаты за разъездной характер работ):

65 грн. х 20 отраб. д. = 1300 грн.

Поскольку надбавка за передвижную работу выплачивается сверх минимальной заработной платы, а размер месячной заработной платы работника, исчисленной исходя из оклада, меньше минимальной заработной платы (4500 грн. < 4723 грн.), работнику за июнь необходимо начислить доплату до минимальной заработной платы¹⁰ в размере:

4723 – 4500 = 223 грн.

Общая сумма начисленной работнику заработной платы в июне:

4500 грн. (оклад) + 223 грн. (доплата до минимальной заработной платы) + 1300 грн. (надбавка за передвижную работу) = 6023 грн.

_________________________________________________________________________

Компенсация расходов на проезд и проживание работникам,
выполняющим разъездные (передвижные) работы

Касательно работников, выполняющих разъездные работы, пунктом 3 Постановления № 490 предусмотрено следующее: «Расходы на проезд к месту командировки и обратно, а также на наем жилого помещения указанным работникам возмещаются в порядке, определенном Кабинетом Министров Украины для командировок в пределах Украины и за границу».

Несмотря на то что командировка и выполнение разъездных работ являются разными по своей сути служебными поездками с различным документальным оформлением, пункт 3 Постановления № 490 дает право работодателям возмещать работникам, выполняющим разъездные работы, расходы на проезд и наем жилого помещения в порядке, установленном для командировок.

Если коллективным договором определен перечень должностей и профессий, работа по которым постоянно проводится в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер, либо норма о выполнении указанных работ предусмотрена трудовым договором (контрактом), служебные поездки работников, выполняющих такие работы, не считаются командировкой, им устанавливаются «разъездные» надбавки и возмещаются расходы на проезд и наем жилого помещения в соответствии с Постановлением № 490.¹¹

Таким образом, если работники, выполняющие разъездные работы, несут расходы на проезд и наем жилого помещения в связи с выполнением указанных работ, работодатели должны возмещать им такие расходы на основании пункта 3 Постановления № 490 в том же порядке, что и расходы на проезд и наем жилого помещения в командировке (при их документальном подтверждении).¹² Рекомендуем такую норму отразить в коллективном договоре (другом внутреннем документе) предприятия.

Напомним, что согласно статье 13 КЗоТ и статье 7 Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях» от 01.07.93 г. № 3356-XII в коллективном договоре устанавливаются взаимные обязательства сторон по регулированию производственных, трудовых отношений, в частности размеров трудовых выплат (доплат, надбавок, премий и др.), установление гарантий, компенсаций. Кроме того, коллективный договор может предусматривать дополнительные по сравнению с действующим законодательством и соглашениями гарантии.

Еще одной гарантией для работников, выполняющих разъездные работы, является право на получение денежной компенсации на приобретение лечебно-профилактического питания, молока или равноценных ему пищевых продуктов на условиях, предусмотренных коллективным договором (ст. 7 Закона Украины «Об охране труда» от 14.10.92 г. № 2694-XII).

Вахтовый метод организации работ

При вахтовом методе организации работ возможна как работа на одном месте, так и разъездная работа.

Согласно пункту 1.1 Основных положений № 794 вахтовый метод работ — это особая форма организации работ, основанная на использовании трудовых ресурсов вне места их постоянного жительства при условии, когда не может быть обеспечено ежедневное возвращение работников к месту постоянного проживания.

Вахтовый метод работы может быть применен при значительном удалении производственных объектов (участков) от места нахождения предприятия при нецелесообразности выполнения работ обычными методами (п. 1.3 Основных положений № 794).

Конкретные объемы и виды работ для выполнения вахтовым методом определяются подрядчиком и заказчиком при заключении договоров подряда, а для субподрядных организаций — при заключении договоров субподряда. Выполнение работ вахтовым методом целесообразно в случаях, когда на поездку от места нахождения предприятия до места работы и обратно работникам требуется ежедневно затрачивать более 3 часов (п. 1.4 Основных положений № 794).

Работников доставляют на вахту организовано от места нахождения предприятия или от пункта сбора к месту работы и обратно экономически целесообразными видами транспорта. Для доставки работников может использоваться транспорт, принадлежащий предприятиям, которые применяют вахтовый метод. Проезд работников от места их постоянного жительства до пункта сбора и места работы (объекта, участка) и обратно оплачивается предприятием (п. 2.5 Основных положений № 794). Рекомендуем предприятиям, применяющим вахтовый метод работ, отразить указанную норму в коллективном договоре.

При вахтовом методе работа организуется по специальному режиму труда, а межвахтовый отдых предоставляется в местах постоянного жительства. Местом работы при вахтовом методе считаются объекты (участки), на которых осуществляется непосредственная трудовая деятельность. Временем вахты считаются периоды выполнения работ и междусменного отдыха на объекте (участке). Продолжительность вахты не должна превышать одного месяца (п. 1.1 Основных положений № 794).

Дни (часы) пребывания в дороге до места работы и обратно в норму рабочего времени не включаются и могут приходиться на дни межвахтового отдыха (п. 4.2 Основных положений № 794).

Вахтовый сменный персонал в период пребывания на объекте (участке) проживает в специально создаваемых вахтовых поселках, полевых городках, а также в других специально оборудованных под жилье помещениях (п. 1.2 Основных положений № 794).

При вахтовой работе применяется, как правило, суммированный учет рабочего времени с учетным периодом — месяц, квартал, полугодие или год. Работа по вахтовому методу регулируется графиками работы (сменности), которые утверждаются работодателем и предусматриваются в правилах внутреннего трудового распорядка. При этом графики работы (сменности) разрабатываются таким образом, чтобы продолжительность рабочего времени за учетный период не превышала нормального количества рабочих часов, предусмотренного статьями 50 и 51 КЗоТ (ст. 61 КЗоТ, п. 4.1 Основных положений № 794).¹³

Решение о введении вахтового метода работ принимается руководителем предприятия по согласованию с профсоюзным комитетом, т. е. с согласия работников (п. 1.4 Основных положений № 794), и оформляется приказом руководителя предприятия. Конкретные условия применения такого метода работы, а также перечень должностей и профессий работников, работа по которым осуществляется вахтовым методом, устанавливаются предприятием в коллективном договоре.

Направление работников для проведения работ, которые согласно коллективному договору предприятия выполняются вахтовым методом, не является командировкой, поэтому для выплаты таким работникам суточных расходов нет оснований.¹⁴

Работникам, работающим по вахтовому методу, устанавливаются надбавки за вахтовую работу. Установление таких надбавок вахтовикам, как и «разъездных» надбавок работникам, выполняющим разъездные (передвижные) работы или работу в дороге, осуществляется в соответствии с Постановлением № 490. Конкретный размер и порядок выплаты надбавок за вахтовую работу хозрасчетные предприятия определяют самостоятельно в коллективном договоре (другом внутреннем документе).

Надбавка за вахтовую работу, предусмотренная Постановлением № 490, как доплата за разъездной характер работ не включается в минимальную заработную плату, а выплачивается сверх нее.

ПРИМЕР 5

Оплата труда работника, выполняющего работу вахтовым методом

Работники структурного подразделения хозрасчетного предприятия, на котором установлена 6-дневная рабочая неделя с выходным днем в воскресенье, выполняют работу вахтовым методом (на значительном расстоянии от местонахождения предприятия).

Согласно коллективному договору предприятия им выплачивается надбавка за выполнение работ вахтовым методом в размере 75 грн. за каждый день выполнения такой работы.

Должностной оклад бригадира структурного подразделения — 9000 грн. В июне он со своей бригадой работал на вахте в период с 16 по 31 июня, который включает 12 рабочих дней. Работник в июне выполнил месячную норму труда.

Определим сумму надбавки за вахтовую работу бригадира в июне:

75 грн. х 12 р. д. = 900 грн.

Общий доход бригадира в июне (заработная плата и надбавка за вахтовую работу):

9000 + 900 = 9900 грн.

________________________________________________________________

Налогообложение и учет надбавок за разъездную работу

Согласно пункту 3.16 Инструкции по статистике заработной платы, утвержденной приказом Государственного комитета статистики Украины от 13.01.2004 г. № 5 (далее — Инструкция № 5), надбавки (полевое обеспечение) к тарифным ставкам и должностным окладам работников, направленных для выполнения монтажных, наладочных, ремонтных и строительных работ, и работников, работа которых выполняется вахтовым методом, постоянно проводится в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер, в размерах, определенных действующим законодательством, не относятся к фонду оплаты труда (далее — ФОТ).

НДФЛ и военный сбор

Несмотря на вышеприведенную норму Инструкции № 5 составляющие заработной платы в целях обложения НДФЛ и военным сбором определены НКУ. Так, согласно подпункту 14.1.48 НКУ заработная плата для целей раздела IV НКУ — основная и дополнительная заработная плата, прочие поощрительные и компенсационные выплаты, которые выплачиваются (предоставляются) плательщику налога в связи с отношениями трудового найма согласно закону.

То есть составляющие заработной платы, определенные НКУ, соответствуют составляющим заработной платы, определенным Законом об оплате труда. Напомним, что согласно статье 2 этого Закона заработная плата имеет такую структуру: основная заработная плата, дополнительная заработная плата, прочие поощрительные и компенсационные выплаты.

В соответствии с частью второй статьи 2 Закона об оплате труда дополнительная заработная плата — вознаграждение за труд сверх установленных норм, за трудовые успехи и изобретательность и за особые условия труда. Она включает, в частности, доплаты, надбавки, гарантийные и компенсационные выплаты, предусмотренные действующим законодательством.

Следовательно, надбавки за разъездную (вахтовую) работу как вознаграждение за особые условия труда, предусмотренное действующим законодательством, в соответствии с нормами Закона об оплате труда относятся к заработной плате в составе дополнительной заработной платы.

Подпунктом 164.2.1 НКУ установлено, что в общий месячный (годовой) налогооблагаемый доход плательщика налога включаются доходы в виде заработной платы, начисленные (выплаченные) плательщику налога в соответствии с условиями трудового договора (контракта).

Таким образом, надбавки за разъездную (вахтовую) работу в размерах, предусмотренных коллективным (трудовым) договором, облагаются НДФЛ и военным сбором в составе заработной платы на основании подпункта 164.2.1 НКУ и в разделе І Налогового расчета ф. № 1ДФ отражаются с признаком дохода «101».¹⁵

Также следует учитывать, что согласно подпункту 2.2.6 Инструкции № 5 суммы, выплаченные при выполнении работы вахтовым методом в размере тарифной ставки (оклада, должностного оклада) за дни пребывания в дороге к местонахождению предприятия (пункту сбора) — месту работы и обратно, предусмотренные графиком работы на вахте, а также за дни задержки работников в дороге из-за метеорологических условий либо по вине транспортных предприятий, являются дополнительной заработной платой ФОТ. Поэтому указанные суммы в составе заработной платы облагаются НДФЛ и военным сбором на основании подпункта 164.2.1 НКУ.

В случае если коллективным (трудовым) договором на предприятии не установлен перечень должностей и профессий, работа по которым проводится в дороге или имеет разъездной (передвижной) характер или выполняется вахтовым методом, и не предусмотрена выплата надбавки за разъездную (вахтовую) работу, а служебные поездки работника не оформлялись как командировка, но предприятие решило выплатить работнику указанную надбавку в качестве компенсации в связи с выполнением разъездной (вахтовой) работы, то такая выплата на основании подпункта 164.2.20 НКУ как прочие доходы, кроме указанных в статье 165 НКУ, подлежит обложению НДФЛ и военным сбором с отражением в разделе І Налогового расчета ф. № 1ДФ с признаком дохода «127».

Что касается налогообложения выплачиваемой работодателем компенсации работникам, выполняющим разъездную (вахтовую) работу, расходов на проезд и наем жилого помещения, связанных с выполнением указанной работы, которая предусмотрена пунктом 3 Постановления № 490, то необходимо учитывать следующее.

Согласно подпункту «а» пп. 164.2.17 НКУ в налогооблагаемый доход включается доход, полученный налогоплательщиком (работником) как дополнительное благо, в виде стоимости использования жилья, прочих объектов материального или нематериального имущества, принадлежащих работодателю, предоставленных налогоплательщику в бесплатное пользование, или компенсации стоимости такого использования, кроме случаев, когда такое предоставление обусловлено выполнением налогоплательщиком трудовой функции согласно трудовому договору (контракту) или предусмотрено нормами коллективного договора либо в соответствии с законом в установленных ими пределах.

Проезд работника к месту выполнения разъездных работ и обратно не включается в рабочее время работника, поэтому нельзя считать, что такой проезд является выполнением работником трудовой функции (трудовая функция выполняется только в рабочее время). Наем жилого помещения работником по месту выполнения разъездных (передвижных, вахтовых) работ является удовлетворением личных потребностей работника, поэтому оно также не может считаться выполнением работником трудовой функции. Следовательно, компенсацию стоимости проезда работника к месту выполнения разъездных работ и обратно, а также компенсацию стоимости найма жилого помещения работником по месту выполнения разъездных (передвижных, вахтовых) работ в целях обложения НДФЛ и военным сбором нет оснований считать компенсацией расходов, обусловленных выполнением работником (налогоплательщиком) трудовой функции, о которой говорится в «исключительной» части подпункта «а» пп. 164.2.17 НКУ (после слова «кроме»).¹⁶

Однако после подпунктов «а» и «б» подпункт 164.2.17 НКУ содержит норму, согласно которой дополнительно к исключениям, предусмотренным подпунктом «а» этого подпункта, не считаются дополнительным благом налогоплательщика доходы, полученные в форме и размерах, подлежащих включению работодателем в себестоимость реализованных товаров, выполненных работ, предоставленных услуг.

Таким образом, если сумма компенсации расходов на проезд к месту выполнения разъездных работ и обратно, а также на наем жилого помещения по месту выполнения разъездных (передвижных, вахтовых) работ, которая возмещается работодателем работникам на основании пункта 3 Постановления № 490 (в порядке, определенном для командировок), согласно нормам внутреннего документа предприятия (коллективного договора, приказа об учетной политике) будет включена в себестоимость выполненных работ (предоставленных услуг, реализованных товаров), она не будет дополнительным благом и не будет облагаться НДФЛ и военным сбором. В разделе І Налогового расчета ф. № 1ДФ такая компенсация, выплаченная работникам, отражается с признаком дохода «194» как прочие доходы, которые согласно НКУ не включаются в состав общего месячного (годового) налогооблагаемого дохода (пп. 165.1.49 НКУ).

Если работодатель возмещает расходы на проезд и наем жилья работникам в связи с выполнением разъездных (передвижных, вахтовых) работ, но стоимость такого возмещения не включается в себестоимость выполненных работ (предоставленных услуг, реализованных товаров), сумма полученного работниками возмещения (компенсации) будет считаться дополнительным благом и на основании подпункта «г» пп. 164.2.17 НКУ облагаться НДФЛ и военным сбором с отражением в разделе І Налогового расчета ф. № 1ДФ с признаком дохода «126».¹⁶

Что касается возможности освобождения от налогообложения «разъездных» компенсаций на проживание и проезд на основании подпункта 165.1.11 НКУ (с учетом нормы пункта 170.9 НКУ), то следует помнить, что в указанном подпункте говорится об освобождении от налогообложения сумм, полученных налогоплательщиком на командировку или под отчет (в частности, в составе аванса на командировку), а не сумм компенсаций, полученных налогоплательщиком в связи с выполнением разъездных (передвижных, вахтовых) работ, поэтому для освобождения последних от налогообложения на основании подпункта 165.1.11 НКУ нет оснований.¹⁶

Единый социальный взнос

Согласно пункту 1 части 1 статьи 7 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» от 08.07.2010 г. № 2464-VI базой начисления единого социального взноса (далее — ЕСВ) для работодателей является сумма начисленной каждому застрахованному лицу заработной платы по видам выплат, включающим основную и дополнительную заработную плату, прочие поощрительные и компенсационные выплаты, в том числе в натуральной форме, определяемые в соответствии с Законом об оплате труда.

Согласно подпункту 5 пункта 3 раздела IV Инструкции о порядке начисления и уплаты единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование, утвержденной приказом Министерства финанcов Украины от 20.04.2015 г. № 449, определение видов выплат, которые относятся к основной, дополнительной заработной плате и прочим поощрительным и компенсационным выплатам, при начислении ЕСВ предусмотрено Инструкцией № 5.

Постановлением Кабинета Министров Украины от 22.12.2010 г. № 1170 утвержден Перечень видов выплат, которые осуществляются за счет денежных средств работодателей, на которые не начисляется единый взнос на общеобязательное государственное социальное страхование (далее — Перечень № 1170).

Учитывая, что надбавки за разъездную (вахтовую) работу в размерах, определенных законодательством, согласно пункту 3.16 Инструкции № 5 не относятся к ФОТ и указаны в пункте 10 раздела І Перечня № 1170, на них не начисляется ЕСВ.¹⁷

Суммы, выплаченные при выполнении работы вахтовым методом в размере тарифной ставки (оклада, должностного оклада) за дни пребывания в дороге к местонахождению предприятия (пункту сбора) — месту работы и обратно, предусмотренные графиком работы на вахте, а также за дни задержки работников в дороге из-за метеорологических условий либо по вине транспортных предприятий, которые, как отмечалось выше, согласно подпункту 2.2.6 Инструкции № 5 включаются в ФОТ и при этом не включены в Перечень № 1170, облагаются ЕСВ в составе заработной платы.

Также следует помнить, что исчисление средней заработной платы для начисления страховых выплат («больничные», «декретные» и т. п.) осуществляется исходя из выплат, начисленных в расчетном периоде, с которых уплачен ЕСВ (страховые взносы). Поскольку с надбавок за разъездную (вахтовую) работу ЕСВ не уплачивается, такие надбавки не учитываются при исчислении средней заработной платы для начисления страховых выплат.¹⁸

Бухгалтерский и налоговый учет

Если выплата надбавок за разъездную (вахтовую) работу предусмотрена коллективным договором предприятия (трудовыми договорами с работниками), то сумма таких надбавок включается в расходы в бухгалтерском (налоговом) учете предприятия в составе расходов на оплату труда по категориям работников, которым они начислены, в месяце такого начисления.

Что касается отражения надбавок за разъездную работу в бухгалтерском учете бюджетных организаций, то согласно подпункту 4 пп. 2.2.5 Инструкции по применению экономической классификации расходов бюджета, утвержденной приказом Министерства финансов Украины от 12.03.2012 г. № 333, выплата надбавок к заработной плате, которые выплачиваются в случаях, предусмотренных решениями Кабинета Министров Украины, отдельным категориям работников вместо компенсации расходов на командировку проводятся по КЭКР 2250 «Расходы на командировки».

Чинні нормативно-правові документи України не дають визначення термінам «роз’їзний (пересувний) характер робіт» і «вахтовий метод робіт», а також не визначають особливості виконання зазначених видів робіт. Тому в цих питаннях на підставі постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 р. № 1545-XII до прийняття відповідних актів законодавства України в частині, що не суперечить законодавству України, слід керуватися нормативними документами колишнього СРСР, а саме:

• Положенням про виплату надбавок, пов’язаних з пересувним і роз’їзним характером робіт у будівництві, затвердженим постановою Держкомпраці і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87 (далі — Положення № 169);
• Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Держкомпраці, Секретаріату ВЦРПС і Міністерства охорони здоров’я СРСР від 31.12.87 р. № 794/33-82 (далі — Основні положення № 794).

Роботи, які мають роз’їзний (пересувний) характер

Відповідно до пункту 2 Положення № 169 роз’їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації. При цьому поїздки здійснюються в позаробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті і назад.

Наприклад, якщо будівельна організація, розташована в місті, щодня в робочі дні вранці доставляє транспортом своїх працівників для виконання будівельних (монтажних, налагоджувальних, ремонтних) робіт на об’єкт, розташований за 100–200 км від міста, з таким розрахунком, щоб працівники починали роботу на об’єкті в 9.00, а ввечері після 18.00 цих працівників доставляє з об’єкта (з роботи) назад в місто (до місця знаходження організації і постійного проживання працівників), то є всі підстави вважати цю роботу такою, що має роз’їзний характер.

Звертаємо увагу, що ні Положення № 169, ні будь-які інші нормативні документи не конкретизують, яка відстань є значною для віднесення робіт до таких, що мають роз’їзний характер. Тому підприємства повинні самостійно в колективному договорі (за його відсутності — в іншому внутрішньому документі) встановити критерії, за якими роботи слід відносити до таких, що мають роз’їзний характер, та/або встановити перелік таких робіт. Зазвичай при роз’їзному характері робіт загальна тривалість поїздки в неробочий час від місця знаходження підприємства (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті та назад за день становить 2–3 години.

Службові поїздки працівників у робочий час на значну або незначну відстань не є роботою роз’їзного характеру, тому їх необхідно вважати роботою, що має пересувний (рухомий) характер, або роботою, яка проводиться в дорозі.

Згідно з пунктами 1 і 7 Положення № 169 пересувний (рухомий) характер робіт мають роботи, пов’язані з частою передислокацією організації (переміщенням працівників) або відірваністю від постійного місця проживання. При пересувному (рухомому) характері робіт працівники, як правило, не мають можливості щодня повертатися до місця постійного проживання.

Наприклад, пересувний (рухомий) характер робіт може бути у працівників будівельних організацій, які переміщуються (переводяться) у складі будівельної організації (її структурного підрозділу) в іншу місцевість на нові об’єкти будівництва.

При роботі, яка проводиться в дорозі, працівник виконує свої трудові обов’язки, перебуваючи безпосередньо в дорозі за межами населеного пункту, в якому знаходиться підприємство. До таких робіт може бути віднесена робота водіїв, які здійснюють постійні поїздки на автомобілі поза населеним пунктом, в якому розташоване підприємство.

Робота, яка проводиться в дорозі, Положенням № 169 не регулюється, тому при її запровадженні (оформленні) необхідно керуватися загальними нормами чинного законодавства.

Документальне оформлення роз’їзних (пересувних) робіт

Відповідно до статті 13 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин встановлюються у колективному договорі.

Отже, в колективному договорі необхідно визначити, яка робота, що виконується поза територією підприємства, є роботою в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, встановити перелік посад і професій, робота за якими проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, а також порядок оплати такої роботи. Зазначені питання можна відобразити і в трудових договорах (контрактах) з працівниками.

Якщо колективний договір на підприємстві не укладено, то всі питання, пов’язані з виконанням роз’їзних (пересувних) робіт або робіт в дорозі, власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) зобов’язаний врегулювати у внутрішньому документі підприємства (наприклад, в Положенні про роз’їзні (пересувні) роботи), погодженому з виборним органом первинної профспілкової організації (за його відсутності — з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом) і затвердженому наказом керівника підприємства.

Робота в дорозі або робота, що має роз’їзний (пересувний) характер, може виконуватися як на території України, так і за її межами. Тому особливості виконання працівниками зазначених робіт за кордоном (за їх наявності) також необхідно обумовити в колективному договорі.

Звертаємо увагу, що роботи, які мають роз’їзний (пересувний) характер, і роботи, які проводяться в дорозі, необхідно відрізняти від службового відрядження, під яким розуміється поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Тобто поїздки працівників до іншого населеного пункту (поза місцем розташування підприємства) можуть оформлятися як:

1) Відрядження — в цьому випадку видається наказ про відрядження, в якому відображаються всі нюанси такої службової поїздки, а компенсація витрат на відрядження здійснюється відповідно до норм статті 121 КЗпП;

2) Виконання робіт, що мають роз’їзний (пересувний) характер, або робіт, які проводяться в дорозі, — в цьому випадку наказ про відрядження не видається, а перелік посад і професій працівників, які виконують зазначені роботи, особливості виконання таких робіт та надання компенсацій визначаються в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) підприємства з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом , постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» від 31.03.99 р. № 490 (далі — Постанова № 490).

Який з вищенаведених варіантів оформлення службових поїздок працівників до іншого населеного пункту вибрати підприємству, залежить від конкретної ситуації (мети і тривалості поїздки, завдання працівнику на поїздку тощо), а також від завдань, які стоять перед підприємством. Однак в будь-якому випадку кожен варіант, що обирається підприємством, повинен враховувати норми законодавства і належним чином оформлятися документально. Тобто, в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) підприємства має бути визначено, в яких випадках і для яких категорій працівників службові поїздки є відрядженнями, а які роботи і для яких категорій (посад, професій) працівників належать до робіт, що мають роз’їзний (пересувний) характер, або робіт, що проводяться в дорозі.

Пунктом 2 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59, встановлено, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Для документування виконання працівниками роз’їзних (пересувних) робіт і робіт у дорозі рекомендуємо підприємствам, крім табеля обліку використання робочого часу (далі — табель), мати і вести спеціальний журнал, в якому відображаються час (тривалість і дати) виконання конкретними працівниками зазначених робіт. Дані такого журналу необхідні для нарахування працівникам підвищеної оплати.

Вищевикладене узгоджується з частиною другою статті 30 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці), згідно з якою роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Оплата праці працівників, які виконують роз’їзні (пересувні) роботи

Оплата праці працівників, які виконують роботу, що проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер (далі разом — роз’їзні роботи), здійснюється в загальному порядку, але має одну особливість: за виконання цієї роботи законодавством передбачена компенсація у вигляді виплати надбавки до тарифних ставок і посадових окладів в порядку, встановленому Постановою № 490.

Граничні розміри надбавок за роз’їзні роботи

Згідно з пунктом 1 Постанови № 490 підприємства, установи, організації (далі — підприємства) самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер (далі — надбавки за роз’їзні роботи), у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Відповідно до пунктів 1 і 2 Постанови № 490 граничні розміри надбавок за роз’їзні роботи працівникам за день роботи не можуть перевищувати:

– граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України;

– 80% граничних норм добових витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень за кордон, — якщо робота працівників постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний характер за межами України.

В даний час граничні норми витрат для відряджень у межах України та за кордон встановлені постановою Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 р. № 98 (далі — Постанова № 98) тільки для державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються ) за рахунок бюджетних коштів (далі — бюджетні установи).

Для всіх інших підприємств, які не утримуються (не фінансуються) за рахунок бюджетних коштів і не є одержувачами таких коштів, (далі — госпрозрахункові підприємства) граничні норми витрат для відряджень у межах України та за кордон нормативно-правовими актами не встановлено (підпунктом 170.9.1 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) встановлено лише граничні норми добових витрат, які не обкладаються податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) та військовим збором). Тому госпрозрахункові підприємства можуть самостійно розробити внутрішній документ (наприклад, Положення про відрядження), в якому будуть визначені (граничні) розміри добових.

Оскільки для працівників бюджетних установ згідно з додатком 1 до Постанови № 98 граничний розмір добових витрат при відрядженнях в межах України встановлено в розмірі 60 грн., то і граничний розмір надбавки за день роботи, яка постійно виконується в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, в межах України для зазначених працівників становить 60 грн.

З огляду на те, що при відрядженнях за кордон граничні розміри добових, встановлені для працівників бюджетних установ у додатку 1 до Постанови № 98, залежать від країни відрядження (для кожної країни встановлено свій розмір добових, що обчислюється в еквіваленті до долара США)⁵, то і граничні розміри надбавок за роз’їзні роботи в розрахунку на день роботи залежать від країни, в якій виконується робота, що проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер.

Наприклад, граничний розмір добових для працівників бюджетних установ при відрядженнях в Білорусь, Вірменію, Грузію, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, встановлений у додатку 1 до Постанови № 98, становить 25 дол. США. Відповідно, граничний розмір надбавки за роз’їзні роботи в розрахунку на день роботи в цих країнах становить 20 дол. США (25 дол. США х 80%).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 490 під час перерахунку сум надбавок в іноземну валюту застосовується прогнозний офіційний курс обміну національної валюти України до долара США на відповідний рік. Термін перебування за кордоном визначається згідно з відмітками органів прикордонного контролю або відповідно до затверджених графіків руху транспортних засобів. При прямуванні за кордон за час проїзду територією України надбавки за роз’їзні роботи не можуть перевищувати граничних норм добових витрат, встановлених для відряджень у межах України.

Звертаємо увагу, що прогнозний курс гривні до долара США на відповідний бюджетний рік встановлюється Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України при розробці закону про державний бюджет на відповідний рік. Так, витратна і прибуткова частина Держбюджету-2020 розрахована на прогнозному середньорічному курсі — 27,5 гривні за долар США. Тому саме такий курс застосовується при перерахунку сум «роз’їзних» надбавок в іноземну валюту в 2020 році (якщо, звичайно, Мінфін протягом поточного року не перегляне середньорічний курс гривні до долара США).

Госпрозрахункові підприємства в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) самостійно встановлюють працівникам розмір надбавок за роз’їзні роботи виходячи зі своїх фінансових можливостей. Це узгоджується з нормами статті 97 КЗпП і статті 15 Закону про оплату праці, відповідно до яких умови запровадження та розміри надбавок встановлюються підприємствами в колективних договорах з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, якщо колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво органом.

Якщо працівники виконують роз’їзні роботи не в усі робочі дні місяця, то виплата «роз’їзних» надбавок здійснюється тільки за робочі дні, в які фактично здійснювалися поїздки до місця роботи і назад, виконувалися пересувні роботи і робота в дорозі.

Підстави для виплати надбавок за роз’їзні роботи

Для встановлення надбавок за роз’їзні роботи (далі — «роз’їзні» надбавки) необхідно в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) підприємства визначити перелік посад і професій працівників, які мають право на виконання таких робіт та отримання зазначених надбавок, умови нарахування та конкретний розмір надбавок.⁶ Також розмір «роз’їзних» надбавок може бути визначений в трудових договорах (контрактах) з працівниками.

Крім того, роботодавцю необхідно мати документи, що підтверджують кількість днів (годин) роз’їзної роботи для визначення суми надбавки. Тому при залученні групи працівників до роз’їзних робіт (направленні на об’єкт) рекомендуємо наказом керівника призначати особу, відповідальну за облік їхньої роз’їзної роботи (такою особою може бути начальник дільниці, зміни, відділу, бригадир та інші). Для зручності така особа, як зазначалося вище, може вести спеціальний журнал, в якому зазначаються час (тривалість, дата) і місце виконання працівниками роз’їзної роботи. На підставі записів у журналі в кінці місяця складається відомість, яка затверджується керівником підприємства і є підставою для нарахування працівникам «роз’їзних» надбавок.

Якщо до роз’їзної роботи залучається окремий працівник, і при цьому немає можливості організувати точний облік відпрацьованого ним часу, рекомендуємо при направленні працівника для виконання певної роботи за межами місця розташування підприємства видавати йому наряд (наряди), який після закінчення роботи закривається. Такий закритий наряд є підставою для виплати працівникові «роз’їзної» надбавки.

Конкретний варіант обліку виконуваних роз’їзних робіт для нарахування «роз’їзної» надбавки працівникам підприємство встановлює самостійно.

Таким чином, при вище розглянутому документальному оформленні поїздок працівників (оформлених не як відрядження) і наявності даних про фактичне виконання працівниками роз’їзних робіт (табель, журнал, наряди тощо) їм нараховуються «роз’їзні» надбавки з дотриманням норм пунктів 1 і 2 Постанови № 490.

Що стосується виплати «роз’їзної» надбавки водіям, то якщо колективним договором (іншим внутрішнім документом) підприємства визначено, що поїздки водіїв — це робота, яка постійно проводиться в дорозі, таким водіям відповідно до Постанови № 490 встановлюється зазначена надбавка в розмірі, передбаченому колективним договором (іншим внутрішнім документом) або за погодженням із замовником.

ПРИКЛАД 1

Оплата праці працівника, який виконує роз’їзну роботу

Госпрозрахункове підприємство розташоване в Києві, але має склад (логістичний центр) в 100 км від міста, куди в робочі дні вранці привозить, а ввечері увозить окремих своїх працівників, які проживають у Києві.

Колективним договором підприємства, на якому встановлено 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю, визначено, що для осіб, які проживають у Києві і працюють на складі, така робота має роз’їзний характер, а розмір надбавки за цю роботу становить 70 грн. у розрахунку на день такої роботи.

Оклад працівника — вантажника, якого залучають до роботи на складі, — 6000 грн.

У червні цей працівник відпрацював на складі 18 робочих днів (далі — відпрац. д.), а також виконав норму робочого часу, встановлену йому на цей місяць, відпрацювавши 20 робочих днів.

Сума надбавки за роз’їзну роботу вантажника в червні:

70 грн. х 18 відпрац. д. = 1260 грн.

Загальний дохід працівника в червні (заробітна плата і надбавка за роз’їзну роботу):

6000 + 1260 = 7260 грн.

ПРИКЛАД 2

Оплата праці працівника, який виконує пересувну роботу

На госпрозрахунковому підприємстві, що працює з 5-денним робочим тижнем і вихідними днями в суботу та неділю, один з підрозділів виконує будівельні роботи на різних об’єктах, що знаходяться у тому числі за межами населеного пункту.

Згідно з колективним договором робота працівників зазначеного будівельного підрозділу на об’єктах, розташованих поза населеним пунктом, має пересувний характер, а розмір надбавки за пересувну роботу — 80 грн. за кожен день такої роботи.

Посадовий оклад одного з працівників будівельного підрозділу — кранівника становить 7000 грн.

У червні цей працівник, який виконав місячну норму праці, в період з 1 по 5 червня та з 12 по 30 червня, що включає 16 робочих днів, у складі свого підрозділу виконував роботу в інших населених пунктах (пересувну роботу).

Визначимо суму надбавки за пересувну роботу працівника в червні:

80 грн. х 16 відпрац. д. = 1280 грн.

Загальний дохід працівника в червні (заробітна плата і надбавка за пересувну роботу):

7000 + 1280 = 8280 грн.

ПРИКЛАД 3

Оплата праці працівника, який виконує роботу в дорозі

Колективним договором госпрозрахункового підприємства, на якому встановлений 6-денний робочий тиждень з вихідним днем у неділю, визначено, що поїздки водіїв — це робота, яка постійно проводиться в дорозі, а розмір надбавки за таку роботу становить 60 грн. в розрахунку на день зазначеної роботи.

Посадовий оклад водія — 8000 грн. У червні він відпрацював 22 робочі дні в дорозі з 24 робочих днів, установлених графіком роботи на цей місяць (2 робочі дні працівник не виїжджав, оскільки займався поточним ремонтом автомобіля).

Сума надбавки за роботу в дорозі водія в червні:

60 грн. х 22 відпрац. д. = 1320 грн.

Загальний дохід працівника в червні (заробітна плата і надбавка за роботу в дорозі):

8000 + 1320 = 9320 грн.

__________________________________________________________________________

Мінімальна заробітна плата та «роз’їзні» надбавки

Відповідно до частини першої статті 3-1 Закону про оплату праці розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Частиною другою статті 3-1 Закону про оплату праці визначено, що при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Під доплатою за роз’їзний характер робіт, про яку йдеться у вищенаведеній нормі, розуміються всі доплати, вказані в Постанові № 490, тобто це надбавки (польове забезпечення), які виплачуються до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер.

Таким чином, «роз’їзні» надбавки, передбачені Постановою № 490, не включаються до мінімальної заробітної плати, а виплачуються понад неї.

ПРИКЛАД 4

Нарахування заробітної плати працівнику, який виконує пересувну роботу,
якщо його оклад менше мінімальної заробітної плати

На госпрозрахунковому підприємстві, яке працює з 5-денним робочим тижнем і вихідними днями в суботу та неділю, працівник у складі свого структурного підрозділу виконує будівельні роботи на різних об’єктах, що знаходяться за межами населеного пункту, в якому розташоване підприємство. Згідно з колективним договором розмір надбавки за пересувну роботу становить 65 грн. за кожен день такої роботи. Посадовий оклад працівника — 4500 грн. У червні цей працівник виконав місячну норму праці — відпрацював 20 робочих днів, передбачених графіком роботи, при цьому кожного робочого дня він у складі свого структурного підрозділу виконував роботу в інших населених пунктах (пересувну роботу).

Визначимо суму надбавки за пересувну роботу (в інтерпретації частини другої статті 3-1 Закону про оплату праці — доплати за роз’їзний характер робіт), яка підлягає виплаті працівнику в червні:

65 грн. х 20 відпрац. д. = 1300 грн.

Оскільки надбавка за пересувну роботу виплачується понад мінімальну заробітну плату, а розмір місячної заробітної плати працівника, обчисленої виходячи з окладу, менше мінімальної заробітної плати (4500 грн. < 4723 грн.), то працівникові за червень необхідно нарахувати доплату до мінімальної заробітної плати в розмірі:

4723 – 4500 = 223 грн.

Загальна сума нарахованої працівникові заробітної плати в червні:

4500 грн. (оклад) + 223 грн. (доплата до мінімальної заробітної плати) + 1300 грн. (надбавка за пересувну роботу) = 6023 грн.

_________________________________________________________________________

Компенсація витрат на проїзд та проживання працівникам,
які виконують роз’їзні (пересувні) роботи

Стосовно працівників, які виконують роз’їзні роботи, пунктом 3 Постанови № 490 передбачено наступне: «Витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон».

Незважаючи на те, що відрядження і виконання роз’їзних робіт є різними за своєю суттю службовими поїздками з різним документальним оформленням, пункт 3 Постанови № 490 дає право роботодавцям відшкодовувати працівникам, які виконують роз’їзні роботи, витрати на проїзд і наймання житлового приміщення в порядку, встановленому для відряджень.

Якщо колективним договором визначено перелік посад і професій, робота за якими постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, чи норма про виконання зазначених робіт передбачена трудовим договором (контрактом), службові поїздки працівників, які виконують такі роботи, не вважаються відрядженням, їм встановлюються «роз’їзні» надбавки та відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житлового приміщення відповідно до Постанови № 490.

Таким чином, якщо працівники, які виконують роз’їзні роботи, несуть витрати на проїзд і наймання житлового приміщення у зв’язку з виконанням зазначених робіт, роботодавці повинні відшкодовувати їм такі витрати на підставі пункту 3 Постанови № 490 в тому ж порядку, що і витрати на проїзд і наймання житлового приміщення у відрядженні (при їх документальному підтвердженні). Рекомендуємо таку норму відобразити в колективному договорі (іншому внутрішньому документі) підприємства.

Нагадаємо, що згідно зі статтею 13 КЗпП і статтею 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових відносин, зокрема розмірів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.), встановлення гарантій, компенсацій. Крім того, колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії.

Ще однією гарантією для працівників, які виконують роз’їзні роботи, є право на отримання грошової компенсації на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором (ст. 7 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. № 2694-XII).

Вахтовий метод організації робіт

При вахтовому методі організації робіт можлива як робота на одному місці, так і роз’їзна робота.

Відповідно до пункту 1.1 Основних положень № 794 вахтовий метод робіт — це особлива форма організації робіт, заснована на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умови, коли не може бути забезпечене щоденне повернення працівників до місця постійного проживання.

Вахтовий метод роботи може бути застосований при значній відстані виробничих об’єктів (ділянок) від місця знаходження підприємства при недоцільності виконання робіт звичайними методами (п. 1.3 Основних положень № 794).

Конкретні обсяги і види робіт для виконання вахтовим методом визначаються підрядником і замовником при укладанні договорів підряду, а для субпідрядних організацій — при укладанні договорів субпідряду. Виконання робіт вахтовим методом доцільно у випадках, коли на поїздку від місця знаходження підприємства до місця роботи і назад працівникам потрібно щодня витрачати більше 3 годин (п. 1.4 Основних положень № 794).

Працівників доставляють на вахту організовано від місця знаходження підприємства або від пункту збору до місця роботи і назад економічно доцільними видами транспорту. Для доставки працівників може використовуватися транспорт, що належить підприємствам, які застосовують вахтовий метод. Проїзд працівників від місця їхнього постійного проживання до пункту збору і місця роботи (об’єкта, ділянки) і назад оплачується підприємством (п. 2.5 Основних положень № 794). Рекомендуємо підприємствам, які застосовують вахтовий метод робіт, відобразити зазначену норму в колективному договорі.

При вахтовому методі робота організовується за спеціальним режимом праці, а міжвахтовий відпочинок надається в місцях постійного проживання. Місцем роботи при вахтовому методі вважаються об’єкти (ділянки), на яких здійснюється безпосередня трудова діяльність. Часом вахти вважаються періоди виконання робіт і міжзмінного відпочинку на об’єкті (ділянці). Тривалість вахти не повинна перевищувати одного місяця (п. 1.1 Основних положень № 794).

Дні (години) перебування в дорозі до місця роботи і назад до норми робочого часу не включаються і можуть припадати на дні міжвахтового відпочинку (п. 4.2 Основних положень № 794).

Вахтовий змінний персонал в період перебування на об’єкті (ділянці) проживає в спеціально створюваних вахтових селищах, польових містечках, а також в інших спеціально обладнаних під житло приміщеннях (п. 1.2 Основних положень № 794).

При вахтовій роботі застосовується, як правило, підсумований облік робочого часу з обліковим періодом — місяць, квартал, півріччя або рік. Робота за вахтовим методом регулюється графіками роботи (змінності), які затверджуються роботодавцем і передбачаються в правилах внутрішнього трудового розпорядку. При цьому графіки роботи (змінності) розробляються таким чином, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин, передбаченої статтями 50 і 51 КЗпП (ст. 61 КЗпП, п. 4.1 Основних положень № 794).

Рішення про введення вахтового методу робіт приймається керівником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом, тобто за згодою працівників (п. 1.4 Основних положень № 794), і оформляється наказом керівника підприємства. Конкретні умови застосування такого методу роботи, а також перелік посад і професій працівників, робота за якими здійснюється вахтовим методом, встановлюються підприємством в колективному договорі.

Направлення працівників для проведення робіт, які згідно з колективним договором підприємства виконуються вахтовим методом, не є відрядженням, тому для виплати таким працівникам добових витрат немає підстав.

Працівникам, які працюють за вахтовим методом, встановлюються надбавки за вахтову роботу. Встановлення таких надбавок вахтовикам, як і «роз’їзних» надбавок працівникам, які виконують роз’їзні (пересувні) роботи або роботу в дорозі, здійснюється відповідно до Постанови № 490. Конкретний розмір і порядок виплати надбавок за вахтову роботу госпрозрахункові підприємства визначають самостійно в колективному договорі (іншому внутрішньому документі).

Надбавка за вахтову роботу, передбачена Постановою № 490, як доплата за роз’їзний характер робіт не включається до мінімальної заробітної плати, а виплачується понад неї.

ПРИКЛАД 5

Оплата праці працівника, який виконує роботу вахтовим методом

Працівники структурного підрозділу госпрозрахункового підприємства, на якому встановлений 6-денний робочий тиждень з вихідним днем у неділю, виконують роботу вахтовим методом (на значній відстані від місцезнаходження підприємства).

Згідно з колективним договором підприємства їм виплачується надбавка за виконання робіт вахтовим методом у розмірі 75 грн. за кожен день виконання такої роботи.

Посадовий оклад бригадира структурного підрозділу — 9000 грн. У червні він зі своєю бригадою працював на вахті в період з 16 по 31 червня, який включає 12 робочих днів. Працівник в червні виконав місячну норму праці.

Визначимо суму надбавки за вахтову роботу бригадира в червні:

75 грн. х 12 р. д. = 900 грн.

Загальний дохід бригадира в червні (заробітна плата і надбавка за вахтову роботу):

9000 + 900 = 9900 грн.

_____________________________________________________________________________

Оподаткування та облік надбавок за роз’їзну роботу

Згідно з пунктом 3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 (далі — Інструкція № 5), надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, у розмірах, визначених чинним законодавством, не належать до фонду оплати праці (далі — ФОП).

Податок на доходи фізичних осіб і військовий збір

Незважаючи на вищенаведену норму Інструкції № 5 складові заробітної плати з метою обкладення ПДФО і військовим збором визначені ПКУ.

Так, відповідно до підпункту 14.1.48 ПКУ заробітна плата для цілей розділу IV ПКУ — основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Таким чином, складові заробітної плати, визначені ПКУ, відповідають складовим заробітної плати, визначеним Законом про оплату праці. Нагадаємо, що згідно зі статтею 2 цього Закону заробітна плата має таку структуру:

– основна заробітна плата;

– додаткова заробітна плата;

– інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону про оплату праці додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає, зокрема, доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Отже, надбавки за роз’їзну (вахтову) роботу як винагорода за особливі умови праці, передбачена чинним законодавством, відповідно до норм Закону про оплату праці належить до заробітної плати у складі додаткової заробітної плати.

Підпунктом 164.2.1 ПКУ встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Таким чином, надбавки за роз’їзну (вахтову) роботу в розмірах, передбачених колективним (трудовим) договором, обкладаються ПДФО і військовим збором у складі заробітної плати на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ і в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ відображаються за ознакою доходу «101».

Також слід враховувати, що згідно з підпунктом 2.2.6 Інструкції № 5 суми, виплачені при виконанні робіт вахтовим методом у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за дні перебування в дорозі до місцезнаходження підприємства (пункту збору) — місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств, є додатковою заробітною платою ФОП. Тому зазначені суми у складі заробітної плати оподатковуються ПДФО та військовим збором на підставі підпункту 164.2.1 ПКУ.

У разі якщо колективним (трудовим) договором на підприємстві не встановлений перелік посад і професій, робота за якими проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер або виконується вахтовим методом, і не передбачена виплата надбавки за роз’їзну (вахтову) роботу, а службові поїздки працівника не оформлялися як відрядження, але підприємство вирішило виплатити працівнику зазначену надбавку як компенсацію у зв’язку з виконанням роз’їзної (вахтової) роботи, то така виплата на підставі підпункту 164.2.20 ПКУ як інші доходи, крім зазначених у статті 165 ПКУ, підлягає оподаткуванню ПДФО і військовим збором з відображенням в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ за ознакою доходу «127».

Що стосується оподаткування суми коштів, що виплачуються роботодавцем працівникам, які виконують роз’їзну (вахтову) роботу, як компенсація витрат на проїзд і наймання житлового приміщення, пов’язаних з виконанням зазначеної роботи, яка передбачена пунктом 3 Постанови № 490, то необхідно враховувати наступне.

Згідно з підпунктом «а» пп. 164.2.17 ПКУ до оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку (працівником) як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Проїзд працівника до місця виконання роз’їзних робіт і назад не включається до робочого часу працівника, тому не можна вважати, що такий проїзд є виконанням працівником трудової функції (трудова функція виконується тільки в робочий час). Наймання житлового приміщення працівником за місцем виконання роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт є задоволенням особистих потреб працівника, тому воно також не може вважатися виконанням працівником трудової функції.

Отже, компенсацію вартості проїзду працівника до місця виконання роз’їзних робіт і назад, а також компенсацію вартості наймання житлового приміщення працівником за місцем виконання роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт з метою обкладення ПДФО і військовим збором немає підстав вважати компенсацією витрат, обумовлених виконанням працівником (платником податку) трудової функції, про яку йдеться у «винятковій» частині підпункту «а» пп. 164.2.17 ПКУ (після слова «крім»).

Однак після підпунктів «а» і «б» підпункт 164.2.17 ПКУ містить норму, згідно з якою додатково до винятків, передбачених підпунктом «а» цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, якщо сума компенсації витрат на проїзд до місця виконання роз’їзних робіт і назад, а також на наймання житлового приміщення за місцем виконання роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт, яка відшкодовується роботодавцем працівникам на підставі пункту 3 Постанови № 490 (в порядку, визначеному для відряджень), згідно з нормами внутрішнього документа підприємства (колективного договору, наказу про облікову політику) буде включена до собівартості виконаних робіт (наданих послуг, реалізованих товарів), вона не буде додатковим благом і не буде обкладатися ПДФО та військовим збором. У розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ така компенсація, виплачена працівникам, відображається за ознакою доходу «194» як інші доходи, які згідно з ПКУ не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (пп. 165.1.49 ПКУ).

Якщо роботодавець відшкодовує витрати на проїзд і наймання житла працівникам у зв’язку з виконанням роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт, але вартість такого відшкодування не включається до собівартості виконаних робіт (наданих послуг, реалізованих товарів), сума отриманого працівниками відшкодування (компенсації) буде вважатися додатковим благом і на підставі підпункту «г» пп. 164.2.17 ПКУ обкладатися ПДФО і військовим збором з відображенням в розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ за ознакою доходу «126» (суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом IV ПКУ).¹⁶

Що стосується можливості звільнення від оподаткування «роз’їзних» компенсацій на проживання і проїзд на підставі підпункту 165.1.11 ПКУ (з урахуванням норми пункту 170.9 ПКУ), то слід пам’ятати, що в зазначеному підпункті йдеться про звільнення від оподаткування сум, отриманих платником податку на відрядження або під звіт (зокрема, у складі авансу на відрядження), а не сум компенсацій, отриманих платником податку у зв’язку з виконанням роз’їзних (пересувних, вахтових) робіт, тому для звільнення останніх від оподаткування на підставі підпункту 165.1.11 ПКУ немає підстав.¹⁶

Єдиний соціальний внесок

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI базою нарахування єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ) для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці.

Згідно з підпунктом 5 пункту 3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449, визначення видів виплат, що належать до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні ЄСВ передбачено Інструкцією № 5.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Перелік № 1170).

Враховуючи те, що надбавки за роз’їзну (вахтову) роботу в розмірах, визначених законодавством, відповідно до пункту 3.16 Інструкції № 5 не належать до ФОП та зазначені в пункті 10 розділу І Переліку № 1170, на них не нараховується ЄСВ.

Суми, виплачені при виконанні робіт вахтовим методом у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за дні перебування в дорозі до місцезнаходження підприємства (пункту збору) — місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств, що, як зазначалося вище, згідно з підпунктом 2.2.6 Інструкції № 5 включаються до ФОП і при цьому не включені до Переліку № 1170, обкладаються ЄСВ у складі заробітної плати.

Також слід пам’ятати, що обчислення середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат («лікарняні», «декретні» тощо) здійснюється виходячи з виплат, нарахованих у розрахунковому періоді, з яких сплачено ЄСВ (страхові внески). Оскільки з надбавок за роз’їзну (вахтову) роботу ЄСВ не сплачується, такі надбавки не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування страхових виплат.

Бухгалтерський і податковий облік

Якщо виплата надбавок за роз’їзну (вахтову) роботу передбачена колективним договором (іншим внутрішнім документом) підприємства та/або трудовими договорами з працівниками, то сума таких надбавок включається до витрат у бухгалтерському (податковому) обліку підприємства у складі витрат на оплату праці за категоріями працівників, яким вони нараховані, в місяці такого нарахування.

Що стосується відображення надбавок за роз’їзну роботу в бухгалтерському обліку бюджетних організацій, то згідно з підпунктом 4 пп. 2.2.5 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 р. № 333, виплата надбавок до заробітної плати, які виплачуються у випадках, передбачених рішеннями Кабінету Міністрів України, окремим категоріям працівників замість компенсації видатків на відрядження проводиться за КЕКВ 2250 «Видатки на відрядження».