Новий порядок стимулювання роботодавців працевлаштовувати безробітних

29 жовтня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці» від 21.09.2022 № 2622-IX (далі — Закон № 2622), а деякі норми наберуть чинності через 3 місяці та через 6 місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто наберуть чинності відповідно 29 січня та 29 квітня 2023 року).

Законом № 2622 внесено зміни до декількох законодавчих актів, зокрема, до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III (далі — Закон про безробіття), Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість).

На думку законодавців, метою Закону № 2622 є:

– скасувати неефективний механізм квотування працевлаштування, а замість нього запровадити компенсації роботодавцям частини витрат на оплату праці або єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ) за працевлаштування деяких категорій зареєстрованих безробітних, зокрема молоді;

– сприяти працевлаштуванню довгострокових безробітних шляхом надання компенсації роботодавцям витрат ЄСВ;

– запровадити надання фінансової допомоги для започаткування підприємницької діяльності;

– змінити підходи до:

– умов, тривалості та розмірів виплати допомоги по безробіттю, зокрема посилити страхові принципи (чим більший страховий стаж, тим більший розмір допомоги по безробіттю) та послабити до безробітних санкції за звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин;

– фінансування громадських робіт та скасування тимчасових робіт, як таких, що не сприяють мотивації до праці;

– підбору підходящої роботи для безробітного (зокрема врахування транспортної доступності, розміру заробітної плати залежно від тривалості безробіття).

Розглянемо детально нововведення Закону № 2622 в частині, що стосується роботодавців.

Скасування квоти для працевлаштування неконкурентоспроможних на ринку праці громадян

Законом № 2622 замість квотування працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (тобто неконкурентоспроможних на ринку праці громадян), запроваджено компенсацію роботодавцям частини витрат на оплату праці або сплату ЄСВ за працевлаштування деяких категорій зареєстрованих безробітних.

Для цього у КЗпП з 29 жовтня 2022 року виключено статтю 196, якою було встановлено, що для працевлаштування молоді, яка закінчила або припинила навчання у закладах середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, звільнилася із строкової військової служби і вперше приймається на роботу, а також осіб, звільнених із військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, які в добровільному порядку уклали контракт про проходження служби у військовому резерві, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби (протягом 6 місяців після закінчення або припинення навчання чи служби), дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу, а також інших категорій осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, підприємствам, установам та організаціям встановлюється квота відповідно до Закону про зайнятість.

Одночасно у статті 14 Закону про зайнятість з 29 жовтня 2022 року виключено частини 2 і 3.

Нагадаємо, що виключеною частиною 2 статті 14 Закону про зайнятість для підприємств, установ та організацій з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб була встановлена квота для працевлаштування зазначених у частині 1 цієї статті громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, у розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік, а для працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося 10 і менше років, підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників від 8 до 20 осіб була встановлена квота у розмірі не менше однієї особи у середньообліковій чисельності штатних працівників.

Виключеною частиною 3 статті 14 Закону про зайнятість було передбачено, що роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в частині 2 цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім осіб з інвалідністю), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (далі — Державна служба зайнятості; ДСЗ). Обов’язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян відповідно до вимог частини 2 цієї статті, про що роботодавці інформують щороку ДСЗ.

Таким чином, роботодавці, починаючи з 2022 року, не повинні виконувати квоту, яка була встановлена частинами 2 і 3 статті 14 Закону про зайнятість, та не повинні подавати Інформацію про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (далі — Інформація), за 2022 рік. Нагадаємо, що Інформацію, форму якої затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 16.05.2013 № 271, потрібно було подавати до центрів зайнятості роботодавцям, на яких поширюється квота, щороку не пізніше 1 лютого після звітного року. Отже, зазначений наказ Мінсоцполітики, яким затверджено Інформацію, найближчим часом має бути скасований.

Одночасно з виключенням частин 2 і 3 статті 14 Закону про зайнятість виключено частину 2 статті 53 цього Закону, згідно з якою у разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, зазначених у частині 1 статті 14 цього Закону, з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

Компенсація роботодавцям витрат на оплату праці внутрішньо переміщених осіб
працевлаштованих за направленням центрів зайнятості

До пункту 2 частини 2 статті 24-1 Закону про зайнятість з 29 жовтня 2022 року внесено зміну, внаслідок чого тепер до заходів сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб (далі — ВПО), які працевлаштовуються за направленням територіальних органів ДСЗ (далі — центри зайнятості), належить компенсація витрат роботодавця на оплату праці (але не вище двох розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом) за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа ВПО на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше 6 календарних місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази.

Нагадаємо, що раніше компенсація витрат роботодавця на оплату праці ВПО становила не вище середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідному регіоні за минулий місяць.

З 29 січня 2023 року в пункті 3 частини 2 статті 24-1 Закону про зайнятість буде встановлено, що розмір компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа ВПО строком не менше ніж на 12 календарних місяців, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб визначається Кабінетом Міністрів України в межах вартості навчання з перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) сума компенсації встановлюється в межах вартості навчання з перепідготовки та підвищення кваліфікації, але не може перевищувати 10-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на дату здійснення роботодавцем такої оплати.

Отже, Кабінет Міністрів України своєю постановою має визначити максимальний розмір компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа ВПО, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб.

З 29 січня 2023 року викладеною в новій редакції частиною 4 статті 24-1 Закону про зайнятість буде встановлено, що у разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини 2 цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 (тобто за угодою сторін) або пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП (тобто у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників), сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі — ФСС на випадок безробіття) або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі — ФСЗІ) залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням центру зайнятості до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості. У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа ВПО, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини 3 цієї статті.

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) компенсація повертається до відповідного Фонду у разі звільнення ВПО з ініціативи роботодавця або за згодою сторін до закінчення встановленого строку збереження гарантій. Отже, якщо з 29 січня 2023 року ВПО, працевлаштовану за направленням центру зайнятості, буде звільнено з ініціативи роботодавця з інших підстав, ніж за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, то повертати компенсацію відповідному Фонду роботодавець не зобов’язаний.

Що стосується отримання ВПО статусу безробітного, то Законом № 2622 абзац сімнадцятий пункту 5-2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про зайнятість викладено у новій редакції, згідно з якою під час дії воєнного стану для отримання статусу безробітного ВПО, а також особи, які перебувають на територіях, на яких ведуться бойові дії, у яких не розірвані трудові договори з роботодавцем, подають особисто під час безпосереднього відвідування або в електронній формі за допомогою засобів Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, веб-порталу ДСЗ або за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку до центру зайнятості заяву на ім’я роботодавця про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін) або статей 38, 39 КЗпП (з ініціативи працівника) за формою, визначеною ДСЗ, про що повідомляються роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними), територіальний орган Державної податкової служби України та територіальний орган Пенсійного фонду України. Ці положення не поширюються на припинення трудових договорів із керівниками підприємств, установ, організацій всіх форм власності, а також особами, які обіймають виборні посади. У разі якщо у таких осіб не припинені трудові договори з роботодавцем, який перебуває на непідконтрольній території або щодо якого відсутня інформація про місце перебування, заява зберігається у центрі зайнятості на підконтрольній території до моменту деокупації (розблокування) відповідних територій, після чого протягом 7 календарних днів повідомляється роботодавець (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними).

Аналогічні норми тепер містить і частина 4 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII. Також в цьому Законі вказано, що датою припинення трудового договору ВПО є день, наступний за днем подання ним заяви до центру зайнятості.

Компенсація роботодавцям витрат на сплату ЄСВ та оплату праці у разі
працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню

З 29 січня 2023 року наберуть чинності підпункти 12 і 14 пункту 3 розділу I Закону № 2622, якими вносяться зміни відповідно до статей 26 і 27 Закону про зайнятість. Ці зміни стосуються отримання роботодавцями компенсацій у разі працевлаштування зазначених у частині 1 статті 14 Закону про зайнятість категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, до яких належать:

1) один з батьків або особа, яка їх замінює і:

– має на утриманні дитину (дітей) віком до 6 років;

– виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю;

– утримує без одного з подружжя особу з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) та/або особу з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності);

2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;

3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом 6 місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;

5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» залишилося 10 і менше років;

6) особи з інвалідністю (далі — інваліди), які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

8) учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19 – 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

9) непрацюючі працездатні особи, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям;

10) особи, стосовно яких згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення;

11) інші категорії громадян, визначені Кабінетом Міністрів України, з урахуванням ситуації на ринку праці, а також встановлення карантину, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану в країні.

Звертаємо увагу, що вищенаведеним пунктом 11 частину 1 статті 14 Закону про зайнятість було доповнено Законом № 2622 з 29 жовтня 2022 року.

Що стосується умов надання компенсації, то з 29 січня 2023 року стаття 26 Закону про зайнятість буде мати таку нову редакцію:

«Стаття 26. Стимулювання працевлаштування громадян,
що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню

1. Роботодавцю, який працевлаштовує громадян, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 та 11 частини першої статті 14 цього Закону, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, але не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.

2. Роботодавцю, який за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, працевлаштовує строком не менше ніж на один рік осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося не більше п’яти років, осіб, зазначених у пунктах 6 і 8 частини першої статті 14 цього Закону, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць, компенсуються 50 відсотків фактичних витрат на оплату праці, але не більше розміру мінімальної заробітної плати. Загальна тривалість виплати компенсації становить шість місяців.

3. Компенсації, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, виплачуються за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

4. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої або другої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених у частині першій або другій цієї статті, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини третьої цієї статті.».

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) статтею 26 Закону про зайнятість передбачено, що роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, зазначених у частині 1 статті 14 цього Закону (крім тих, які визначені пунктом 7 частини 1 статті 14), та яким надано статус безробітного, за направленням центрів зайнятості, строком не менше ніж на два роки, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі ЄСВ за відповідну особу за місяць, за який він сплачений (незалежно від розміру ЄСВ). Компенсація виплачується протягом одного року з дня працевлаштування особи за рахунок коштів, передбачених у бюджеті ФСС на випадок безробіття та ФСЗІ (у разі працевлаштування інваліда з числа зареєстрованих безробітних, але якому відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини 1 цієї статті, з ініціативи роботодавця або за згодою сторін до закінчення дворічного строку з дня працевлаштування сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету ФСС на випадок безробіття або ФСЗІ залежно від джерела компенсації або на його робоче місце за направленням центру зайнятості у межах дворічного строку працевлаштовується інший безробітний. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини 1 цієї статті, за угодою сторін на його робоче місце за направленням центру зайнятості у межах дворічного строку працевлаштовується інший безробітний.¹

Враховуючи вищевикладене, нововведеннями статті 26 Закону про зайнятість з 29 січня 2023 року є:

– роботодавцям буде виплачуватися не тільки компенсація ЄСВ, нарахованого на заробітну плату за відповідну особу за місяць (в розмірі не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску), протягом 12 місяців з дня працевлаштування за направленням центру зайнятості безробітних громадян, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 та 11 частини 1 статті 14 Закону про зайнятість, а й компенсація 50% фактичних витрат на оплату праці, але не більше розміру мінімальної заробітної плати, протягом 6 місяців у разі працевлаштування строком не менше ніж на один рік осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося не більше 5 років, осіб, зазначених у пунктах 6 і 8 частини 1 статті 14 Закону про зайнятість, та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць;

– компенсація ЄСВ та витрат на оплату праці буде виплачуватися роботодавцям незалежно від того, на нове чи «старе» робоче місце працевлаштовано за направленням центру зайнятості зареєстрованих безробітних громадян, зазначених у частині 1 статті 14 Закону про зайнятість;

– компенсацію ЄСВ та витрат на оплату праці роботодавцю потрібно буде повертати в повному обсязі у разі звільнення працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін) або пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників), тоді як зараз компенсацію ЄСВ потрібно повертати у разі звільнення працівника за згодою сторін (за п. 1 ч. першої ст. 36 КЗпП) та з ініціативи роботодавця. Тобто якщо «пільгового» працівника, працевлаштованого за направленням центру зайнятості, буде звільнено з ініціативи роботодавця з інших підстав, ніж за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, то повертати компенсацію відповідному Фонду роботодавець не зобов’язаний;

– стаття 26 Закону про зайнятість не буде містити норму чинної редакції частини 3 статті 26 Закону про зайнятість, в якій зазначено випадки, коли компенсація не виплачується, але такі випадки з 29 січня 2023 року буде містити частина 4 статті 20 Закону про зайнятість (див. нижче).

Компенсація роботодавцям витрат на сплату ЄСВ
у разі працевлаштування безробітних громадян на нові робочі місця

Статтею 27 Закону про зайнятість наразі передбачена виплата компенсації ЄСВ суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують зареєстрованих безробітних на нові робочі місця, про що ми докладно розповідали на сторінках журналу.²

З 29 січня 2023 року частини 2 і 3 статті 27 Закону про зайнятість будуть викладені в такій новій редакції:

«2. Роботодавцю, який протягом 12 календарних місяців забезпечував створення нових робочих місць, працевлаштовував на них працівників і упродовж цього періоду щомісяця здійснював їм виплату заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну особу, протягом наступних 12 календарних місяців за умови збереження рівня заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну таку особу щомісяця за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, компенсуються фактичні витрати у розмірі 50 відсотків суми нарахованого єдиного внеску за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі зменшення штатної чисельності працівників та/або фонду оплати праці роботодавець втрачає право на компенсацію.

3. Суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують зареєстрованих безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на нові робочі місця, компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.

Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до абзацу першого цієї частини, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.».

Звертаємо увагу, що вищепроцитована нова редакція частини 2 статті 27 Закону про зайнятість, яка набере чинності з 29 січня 2023 року, дослівно повторює редакцію чинної частини 3 статті 24 Закону про зайнятість³, яку з 29 січня 2023 року буде викладено в іншій редакції, тому фактично з зазначеної дати нічого не зміниться (норма частини 3 статті 24 стане нормою частини 2 статті 27 Закону про зайнятість).

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) згідно з частинами 2 і 3 статті 27 Закону про зайнятість суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням центрів зайнятості на нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі ЄСВ за відповідну особу за місяць, за який він сплачений. Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті ФСС на випадок безробіття та ФСЗІ (у разі працевлаштування інваліда з числа зареєстрованих безробітних, але якому відповідно до законодавства допомога по безробіттю не призначається), протягом одного року з дня працевлаштування безробітного у порядку та за переліком пріоритетних видів економічної діяльності, визначених Кабінетом Міністрів України. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація, з ініціативи роботодавця до закінчення дворічного строку з дня працевлаштування сума наданих коштів повертається в повному обсязі до бюджету ФСС на випадок безробіття або ФСЗІ залежно від джерела компенсації або на його робоче місце за направленням центру зайнятості у межах дворічного строку працевлаштовується інший безробітний.

Таким чином, нововведеннями статті 27 Закону про зайнятість (крім включення до неї норми чинної частини 3 статті 24 Закону про зайнятість) з 29 січня 2023 року є:

– компенсація ЄСВ буде виплачуватися всім суб’єктам малого підприємництва (не тільки в пріоритетних видах економічної діяльності, перелік яких наразі затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 26 та частини другої статті 27 Закону України «Про зайнятість населення» від 15.04.2013 № 347), але не більше 12 місяців;

– компенсацію ЄСВ суб’єктам малого підприємництва потрібно буде повертати в повному обсязі у разі звільнення працівника до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін) або пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників), тоді як зараз компенсацію ЄСВ потрібно повертати у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця. Тобто якщо працівника буде звільнено з ініціативи роботодавця з інших підстав, ніж за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, то повертати компенсацію ЄСВ відповідному Фонду суб’єкт малого підприємництва не зобов’язаний. Водночас тепер йому доведеться повертати компенсацію ЄСВ у разі звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін).

Також з 29 січня 2023 року буде виключено частину 4 статті 27 Закону про зайнятість, в якій зазначено випадки, коли компенсація не виплачується, але такі випадки з 29 січня 2023 року буде містити частина 4 статті 20 Закону про зайнятість (див. нижче).

Компенсація роботодавцям частини витрат на сплату ЄСВ
у разі працевлаштування безробітних,
зареєстрованих в центрі зайнятості понад 6 місяців

З 29 квітня 2023 року набере чинності підпункт 13 пункту 3 розділу I Закону № 2622, яким Закон про зайнятість доповнюється статтею 26-1.

Нова стаття 26-1 Закону про зайнятість матиме таку редакцію:

«Стаття 26-1. Сприяння зайнятості зареєстрованих безробітних

1. Роботодавцю, що працевлаштовує особу, яка перебуває у статусі зареєстрованого безробітного понад шість місяців, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, але не більше подвійного розміру мінімального страхового внеску. Загальна тривалість виплати компенсації становить 12 місяців.

2. Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

3. У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини першої цієї статті, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається в повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень частини другої цієї статті.».

Таким чином, норми частин 1, 2 і 3 статті 26-1 Закону про зайнятість, що наберуть чинності з 29 квітня 2023 року, багато в чому повторюють норми частин 1, 3 і 4 статті 26 Закону про зайнятість (див. вище), що наберуть чинності з 29 січня 2023 року, а відрізняються від них лише тим, що в перших йдеться про працевлаштування за направленням центру зайнятості будь-яких громадян, які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад 6 місяців, а в других йдеться про працевлаштування за направленням центру зайнятості громадян, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 5, 7, 10 та 11 частини 1 статті 14 цього Закону (тобто громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню), та які перебувають у статусі зареєстрованого безробітного понад один місяць.

Стажування здобувачів освіти та компенсація роботодавцям
частини оплати праці у разі працевлаштування молоді

З 29 квітня 2023 року набере чинності підпункт 15 пункту 3 розділу I Закону № 2622, яким в новій редакції викладається стаття 29 Закону про зайнятість.

Стаття 29 Закону про зайнятість з 29 квітня 2023 року матиме таку нову редакцію:

«Стаття 29. Розширення можливостей для підвищення конкурентоспроможності молоді

1. З метою набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов’язків, удосконалення професійних знань, навичок та умінь, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетентностей здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікованого робітника, спеціальність за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, освітньо-професійний ступінь фахового молодшого бакалавра, ступені вищої освіти молодшого бакалавра або бакалавра та продовжують здобувати освіту на наступному рівні освіти, мають право у вільний від навчання час проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, у роботодавця на умовах, визначених договором про стажування, строк якого не може перевищувати шести місяців.

У разі якщо в період стажування особа, зазначена у частині першій цієї статті, виконує професійні роботи, роботодавець за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. Запис про проходження стажування роботодавець вносить до трудової книжки (за наявності), яка в разі відсутності на вимогу працівника оформлюється згідно із законодавством.

Відомості про проходження стажування вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення.

Порядок укладення договору про стажування та типова форма договору про стажування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

2. Заклади вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти спільно з роботодавцями, територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, сприяють здобувачам освіти у доступі до інформації про можливість стажування та його проходження, про можливості працевлаштування у вільний від навчання час, після закінчення навчання та здобуття освіти.

3. Стажування проводиться під керівництвом працівника, визначеного роботодавцем.

Робота керівників стажування, призначених роботодавцем із числа його працівників, може оплачуватися роботодавцем за рахунок коштів, передбачених на підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, додатково на строк стажування щомісяця у розмірах не менше 5 відсотків суми основної заробітної плати, яку вони отримують за основним місцем роботи.

4. Роботодавцю, який за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, працевлаштовує зареєстрованого безробітного, компенсуються 50 відсотків мінімальної заробітної плати за відповідну особу за місяць.

Компенсація надається за працевлаштування зареєстрованих безробітних із числа осіб:

– віком до 25 років, які сумарно мають страховий стаж не більше 12 місяців;

– віком до 35 років — на перше робоче місце;

– звільнених із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби — на перше робоче місце після такого звільнення.

Загальна тривалість виплати компенсації становить не більше шести місяців, за умови збереження гарантій зайнятості особи протягом періоду, що перевищує виплати у два рази.

Особи, зазначені в абзацах другому – п’ятому цієї частини, можуть одноразово скористатися правом на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за них частини витрат на оплату праці.

Компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (у разі працевлаштування особи з інвалідністю з числа зареєстрованих безробітних), у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до цієї частини, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 або пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залежно від джерела фінансування компенсації, крім випадку, коли на його робоче місце роботодавцем працевлаштовано іншого зареєстрованого безробітного за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості.

У разі якщо на місце звільненого працівника працевлаштовано зареєстрованого безробітного з числа осіб, зазначених в абзацах другому – п’ятому цієї частини, виплата компенсації продовжується до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості з урахуванням положень абзаців шостого і восьмого цієї частини.».

Нагадаємо, що наразі у статті 29 Закону про зайнятість зазначено, що студенти закладів фахової передвищої та вищої освіти, учні закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», освітньо-професійним ступенем «фаховий молодший бакалавр», освітнім ступенем «молодший бакалавр», «бакалавр», «магістр» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час.

Таким чином, з 29 квітня 2023 року у статті 29 Закону про зайнятість буде йтися про стажування здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, які продовжують здобувати освіту на наступному рівні освіти (але серед них вже не згадуються ті, які здобули освітній ступень «магістр»), у будь-якого роботодавця, (у тому числі у фізичної особи – підприємця), а не тільки на підприємствах, в установах та організаціях.

Крім того, з 29 квітня 2023 року стаття 29 Закону про зайнятість буде містити норму в оновленій частині 4, яка передбачатиме надання роботодавцю компенсації 50% мінімальної заробітної плати за місяць за працевлаштовану за направленням центру зайнятості молодь:

– осіб віком до 25 років, які сумарно мають страховий стаж не більше 12 місяців;

– осіб віком до 35 років — на перше робоче місце;

– осіб, звільнених із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби — на перше робоче місце після такого звільнення.

Звертаємо увагу, що виплата компенсацій ЄСВ і витрат на оплату праці, зазначених у частинах 1 і 2 статті 26 Закону про зайнятість в редакції з 29 січня 2023 року, виплата компенсації ЄСВ, зазначеної в частинах 2 і 3 статті 27 Закону про зайнятість в редакції з 29 січня 2023 року, виплата компенсації ЄСВ, зазначеної в частині 1 статті 26-1 Закону про зайнятість в редакції з 29 квітня 2023 року, виплата компенсації витрат на оплату праці, зазначеної у частині 4 статті 29 Закону про зайнятість в редакції з 29 квітня 2023 року, мають здійснюватися у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку. Тому Кабмін має затвердити такий порядок або внести зміни до своєї постанови «Деякі питання реалізації статті 26 та частини другої статті 27 Закону України «Про зайнятість населення» від 15.04.2013 № 347, якою затверджено Порядок компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Умови отримання безробітними та роботодавцями компенсацій,
передбачених Законом про зайнятість, в тому числі під час воєнного стану

З 29 січня 2023 року набере чинності підпункт 7 пункту 3 розділу I Закону № 2622, яким статтю 20 Закону про зайнятість буде доповнено частинами 2–4 такого змісту:

«2. Для сприяння зайнятості зареєстрована безробітна особа раз на п’ять років має право на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за неї витрат відповідно до цього Закону (крім професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації), якщо інше не передбачено положеннями цього Закону.

3. Компенсації, допомоги, інші виплати (далі — державна допомога) суб’єктам господарювання, передбачені цим Законом, статтями 7 та 7-1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», надаються з урахуванням положень Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання».

Сума державної допомоги за цими та будь-якими іншими напрямами державної підтримки та/або допомоги (незалежно від її видів та джерел) сукупно не може перевищувати суму незначної державної допомоги, визначеної Законом України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання».

4. Державна допомога суб’єкту господарювання відповідно до цього Закону не надається у разі наявності одного з таких випадків:

1) суб’єкт господарювання має заборгованість:

із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

із виплати заробітної плати;

перед державним (місцевим) бюджетом понад 6 місяців;

2) суб’єкт господарювання визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство, або відкрито ліквідаційну процедуру;

3) суб’єкт господарювання визнає свою неспроможність своєчасно виконувати зобов’язання перед кредиторами через незадовільний стан фінансово-господарської діяльності».

Нагадаємо, що наразі (тобто по 28 січня 2023 року) згідно з частиною 3 статті 26 та частиною 4 статті 27 Закону про зайнятість компенсація ЄСВ не виплачується у разі, коли роботодавець:

1) має заборгованість із сплати ЄСВ та/або страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

2) визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Таким чином, з 29 січня 2023 року буде розширено кількість випадків, коли компенсація ЄСВ та частини витрат на оплату праці працевлаштованих безробітних, передбачена Законом про зайнятість, не надаватиметься роботодавцям. При цьому зареєстрована безробітна особа лише один раз на 5 років матиме право на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за неї витрат відповідно до Закону про зайнятість (тобто якщо за працевлаштованого безробітного один роботодавець вже отримав компенсацію ЄСВ або витрат на оплату праці, то наступні роботодавці такої особи в межах 5 років не зможуть на нього отримати компенсацію, навіть якщо ними будуть виконані всі умови для її отримання).

Звертаємо увагу, що вищепроцитовані абзаци перший і другий частини 3 статті 20 Закону про зайнятість у редакції з 29 січня 2023 року, які наведено в абзацах третьому і четвертому підпункту 7 пункту 3 розділу I Закону № 2622 (стосовно надання суб’єктам господарювання компенсацій, допомог, інших виплат, передбачених, зокрема, Законом про зайнятість, сума яких сукупно не може перевищувати суму незначної державної допомоги, визначеної пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» від 01.07.2014 № 1555-VII, тобто не може перевищувати за будь-який трирічний період суму, еквівалентну 200 тисячам євро, визначену за офіційним валютним курсом НБУ на останній день фінансового року), не застосовуються під час дії воєнного стану, про що зазначено у пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2622.

Отже, є ризик того, що під час дії воєнного стану, який продовжено до 19 лютого 2023 року, роботодавці не будуть отримувати компенсації, передбачені статтями 24, 24-1, 26, 26-1, 27, 29 Закону про зайнятість, або будуть отримувати їх не в повному обсязі.

В підпункті 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2622 встановлено, що суб’єктам господарювання, яким на день набрання чинності цим Законом (тобто станом на 29 жовтня 2022 року) призначено відповідно виплату матеріального забезпечення на випадок безробіття або допомоги по частковому безробіттю, або компенсації, визначених Законом про зайнятість та Законом про безробіття, такі виплати здійснюються з дотриманням умов, передбачених законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Масове вивільнення працівників

Як ми вже повідомляли на сторінках журналу⁴, з 19 липня 2022 року в пункті 6 частини першої статті 41 КЗпП з’явилась нова підстава для звільнення працівника з ініціативи роботодавця — неможливість забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

У зв’язку з вищенаведеним пункт 2 частини 3 статті 50 Закону про зайнятість доповнено абзацом третім, яким встановлено, що у разі вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП роботодавець не пізніш як за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників надає первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 цього Закону, роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє центр зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом 5 календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Абзац третій пункту 4 статті 50 Закону про зайнятість також доповнено нормою, згідно з якою інформація про масове вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП подається роботодавцем до центру зайнятості не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

Аналогічні вищенаведеним норми містить з 19 липня 2022 року і стаття 49-2 КЗпП. При цьому про наступне вивільнення відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів (ч. сьома ст. 49-2 КЗпП).

Оскільки окрему форму інформації про заплановане масове вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП наразі нормативним актом не затверджено, радимо використовувати форму № 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці», затверджену наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.03.2021 № 563.

Фінансування залучення безробітних до громадських робіт

У статті 31 Закону про зайнятість частину 6 викладено в такій новій редакції:

«6. Фінансування організації громадських робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, роботодавців та інших не заборонених законодавством джерел.

У разі залучення зареєстрованих безробітних до громадських робіт в умовах воєнного стану, карантину або режиму надзвичайної ситуації чи надзвичайного стану фінансування організації таких робіт може здійснюватися на умовах фінансування та/або співфінансування за рахунок коштів, визначених абзацом першим цієї частини, та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття» (було — за рахунок коштів місцевих бюджетів та/або ФСС на випадок безробіття).