Щодо правомірності встановлення на період простою під час карантину оплати простою в розмірі 2/3 мінімальної заробітної плати
На госпрозрахунковому підприємстві наказом керівника на період карантину для деяких підрозділів введено простій і всім працівникам таких підрозділів встановлено оплату простою в розмірі 2/3 мінімальної заробітної плати. Чи правомірно встановлювати таку оплату простою?
Правомірно лише для працівників, у яких оклад менше мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) простій — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Частиною першою статті 113 КЗпП встановлено, що час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Вищенаведена норма щодо розміру оплати за час простою, який мав місце не з вини працівника, є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (ст. 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР).
Отже, якщо оклад працівника перевищує розмір мінімальної заробітної плати (перевищує у 2020 році у січні – серпні — 4723 грн., у вересні – грудні — 5000 грн.), то час простою працівника не з його вини (на період карантину) в розрахунку на місяць має бути оплачений в розмірі не нижче 2/3 окладу.
Наприклад, якщо у серпні 2020 року оклад працівника становить 6000 грн. (тобто більше МЗП, яка в цьому місяці становить 4723 грн.), і протягом всього серпня для структурного підрозділу працівника введено простій, то заробітна плата працівника у вигляді оплати простою за серпень має становити не менше 2/3 окладу, а саме не менше 4000 грн. (6000 грн. х 2/3). Ця сума є мінімальною державною гарантією в оплаті праці. Нарахування в цьому випадку працівнику за серпень заробітної плати у вигляді оплати простою в розмірі 2/3 мінімальної заробітної плати, а саме в сумі 3148,67 грн. (4723 грн. х 2/3), є порушенням законодавства про оплату праці, оскільки нарахована сума оплати простою є нижчою від суми, що є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (3148,67 грн. < 4000 грн.).
Якщо оклад працівника є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, то час простою працівника не з його вини (на період карантину) в розрахунку на місяць може бути оплачений в розмірі 2/3 мінімальної заробітної плати, оскільки в цьому випадку сума нарахованої заробітної плати у вигляді оплати простою буде перевищувати суму, що є мінімальною державною гарантією в оплаті праці.
Наприклад, якщо у вересні 2020 року оклад працівника становить 4500 грн. (тобто менше МЗП, яка в цьому місяці становить 5000 грн.), і протягом всього вересня для структурного підрозділу працівника введено простій, то заробітна плата працівника у вигляді оплати простою за вересень має становити не менше 2/3 окладу, а саме не менше 3000 грн. (4500 грн. х 2/3). Якщо за рішенням керівника підприємства (згідно з нормами колективного договору або іншого локального документа підприємства) заробітна плата у вигляді оплати простою за вересень буде нарахована в розмірі 2/3 мінімальної заробітної плати, а саме в сумі 3333,33 грн. (5000 грн. х 2/3), то порушення не буде, оскільки нарахована сума оплати простою перевищує суму, що є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (3333,33 грн. > 3000 грн.).
Таким чином, на період простою не з вини працівника роботодавцем має бути забезпечено збереження мінімальної державної гарантії в оплаті праці за час простою, передбаченої частиною першою статті 113 КЗпП. Трудовим договором, колективним договором (іншим локальним документом) підприємства, угодами можуть бути встановлені вищі рівні оплати за час простою. Це узгоджується з нормами статті 13 КЗпП і статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII, згідно з якими колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії.