Щодо обов’язковості виплати заробітної плати за І половину місяця працівникам, для яких введено простій
На підприємстві з 1 лютого 2020 року для працівників виробничого підрозділу введено простій (через відсутність сировини для виробництва продукції). На підставі наказу про введення простою заробітна плата працівникам підрозділу має нараховуватися в розмірі 2/3 окладу (ст. 113 КЗпП). Чи потрібно виплачувати зазначеним працівникам заробітну плату за І половину місяця (аванс), якщо вони в цьому періоді не працювали (роботу не виконували)?
Так, потрібно.
Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та статті 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Згідно зі статтею 113 КЗпП час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Отже, оскільки оплата часу простою не з вини працівника передбачена статтею 113 КЗпП, то вона як гарантійна виплата, передбачена чинним законодавством, є складовою додаткової заробітної плати (ч. друга ст. 2 Закону про оплату праці).
Також підпунктом 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, встановлено, що оплата простоїв не з вини працівника як оплата за невідпрацьований час є фондом додаткової заробітної плати.
Таким чином, незважаючи на те, що під час простою працівники роботу не виконують (не мають відпрацьованого часу), оплата простою як складова заробітної плати має виплачуватися у строки, встановлені для виплати заробітної плати локальним документом підприємства, не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Зважаючи на зміст запитання, якщо з 1 лютого 2020 року для працівників виробничого підрозділу введено простій (не з вини працівників, а через відсутність сировини для виробництва продукції) з оплатою часу простою в розмірі 2/3 окладу, а заробітна плата на підприємстві виплачується два рази на місяць, то зазначеним працівникам за першу половину місяця має бути виплачена заробітна плата — оплата простою з розрахунку 2/3 окладу пропорційно кількості робочих днів в першій половині місяця за графіком роботи підприємства.
Наприклад, якщо оклад працівника, для якого введено простій, становить 6000 грн., а норма робочого часу в лютому за графіком роботи підприємства — 20 робочих днів, з яких 10 робочих днів припадає на першу половину лютого (з 1 по 15 лютого), то заробітна плата працівника (оплата простою) за першу половину лютого становить:
6000 грн. х 2/3 : 20 р. д. х 10 р. д. = 2000 грн.
Заробітна плата працівника (оплата простою) за другу половину лютого (з 16 по 29 лютого), на яку також припадають 10 робочих днів, становить:
6000 грн. х 2/3 : 20 р. д. х 10 р. д. = 2000 грн.
Загальна заробітна плата працівника (оплата простою) за лютий:
2000 грн. + 2000 грн. = 4000 грн. або 6000 грн. х 2/3 = 4000 грн.
Звертаємо увагу, що зазначена оплата простою, який мав місце не з вини працівника, є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (ст. 12 Закону про оплату праці).