Профессиональное обучение работников за счет работодателяПрофесійне навчання працівників за рахунок роботодавця

Согласно статье 34 Закона Украины «О занятости населения» от 05.07.2012 г. № 5067-VI (далее — Закон о занятости) повышение конкурентоспособности работников на рынке труда в соответствии с требованиями современного производства и сферы услуг осуществляется путем обеспечения эффективного функционирования и развития системы профессионального обучения работников, содействия в проведении их профессиональной подготовки, переподготовки и повышения квалификации на предприятиях, в учреждениях и организациях независимо от формы собственности, вида деятельности и хозяйствования. С этой целью работодатель в порядке, предусмотренном законодательством, коллективным договором и соглашениями, периодически организует для работников профессиональное обучение, переподготовку и повышение квалификации.

Для профессиональной подготовки и повышения квалификации работников, особенно молодежи, собственник или уполномоченный им орган (далее — работодатель) организует индивидуальное, бригадное, курсовое и другое производственное обучение за счет предприятия, организации, учреждения (далее — предприятие). Работникам, проходящим производственное обучение или обучающимся в учебных заведениях без отрыва от производства, работодатель должен создавать необходимые условия для совмещения работы с обучением (ст. 201, 202 Кодекса законов о труде Украины; далее — КЗоТ).

Законодательным актом, который определяет правовые, организационные и финансовые основы функционирования системы профессионального развития работников, в том числе устанавливает порядок проведения профессионального обучения работников, а также их аттестации, является Закон Украины «О профессиональном развитии работников» от 12.01.2012 г. № 4312-VI (далее — Закон о профразвитии).

Согласно статье 1 Закона о профразвитии профессиональное обучение работников — это процесс целенаправленного формирования у работников специальных знаний, развитие необходимых навыков и умений, позволяющих повышать продуктивность труда, максимально качественно выполнять функциональные обязанности, осваивать новые виды профессиональной деятельности, которое включает первичную профессиональную подготовку, переподготовку и повышение квалификации работников в соответствии с потребностями производства.

Основными нормативными документами, регламентирующими проведение профессионального обучения работников, являются Положение о профессиональном обучении работников на производстве, утвержденное приказом Министерства труда и социальной политики Украины (далее — Минтруда) и Министерства образования и науки Украины (далее — МОН) от 26.03.2001 г. № 127/151 (далее — Положение № 127), и Положение об организации учебно-производственного процесса на производстве, утвержденное приказом Минтруда и МОН от 27.12.2006 г. № 500/861 (далее — Положение № 500).¹

В соответствии с пунктом 1.1 Положения № 127 профессиональное обучение работников на производстве направлено на повышение качества профессионального состава работников работодателей разных форм собственности и подчинения, формирование у них высокого профессионализма, мастерства, современного экономического мышления, умения работать в новых экономических условиях и обеспечение на этой основе высокой продуктивной работы и эффективной занятости.

Профессиональное обучение работников (далее — профобучение) выгодно как для работодателя, так и для работников. Для предприятия — это рост производительности труда, норм выработки, повышение качества продукции, снижение уровня травматизма. Для работника — это профессиональный и, как правило, карьерный рост, увеличение заработной платы (после повышения разряда, категории, введения надбавки за высокое профессиональное мастерство и т. п.).

Виды и формы профессионального обучения работников

Согласно статье 6 Закона о профразвитии организация профобучения осуществляется работодателями с учетом потребностей собственной хозяйственной или иной деятельности в соответствии с требованиями законодательства. Профобучение осуществляется непосредственно у работодателя и на договорной основе в профессионально-технических и высших учебных заведениях (далее — ПТУЗ, вуз), на предприятиях, в учреждениях или организациях.

Статьей 6 Закона о профразвитии и пунктом 2.1 Положения № 127 определено, что работодатель может осуществлять формальное и неформальное профобучение работников.

Формальное профобучение работников рабочим профессиям включает первичную профессиональную подготовку, переподготовку и повышение квалификации рабочих и может осуществляться непосредственно у работодателя или организовываться на договорных условиях в ПТУЗ, на предприятиях, в учреждениях, организациях, а работников, которые по классификации профессий относятся к категориям руководителей, профессионалов и специалистов, — переподготовку, стажировку, специализацию и повышение квалификации и может организовываться на договорных условиях в вузах. По результатам формального профобучения работнику выдается документ об образовании установленного образца (образцы документов утверждены постановлениями Кабинета Министров Украины «О документах о профессиональном (профессионально-техническом) образовании государственного образца и приложениях к ним» от 22.07.2015 г. № 645 и «О документах о высшем образовании (научных степенях)» от 09.09.2020 г. № 811).

Неформальное профобучение работников осуществляется с их согласия непосредственно у работодателя согласно решению работодателя за счет его денежных средств с учетом потребностей собственной хозяйственной или иной деятельности. Осуществление неформального обучения не регламентируется местом получения, сроками и формой обучения. По результатам неформального обучения выдается справка, в которой указываются профессия (специальность), квалификация, по которой осуществлялось обучение, направление повышения квалификации, сроки обучения. Результаты неформального обучения по рабочим профессиям подтверждаются в соответствии с Порядком подтверждения результатов неформального профессионального обучения лиц по рабочим профессиям, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины от 15.05.2013 г. № 340 (далее — Порядок № 340).

Согласно этому Порядку подтверждение результатов неформального профессионального обучения (далее — подтверждение квалификации), финансируемое за счет денежных средств лица (работника) или работодателя (в случае направления им лица), осуществляется предприятиями, учреждениями, организациями независимо от формы собственности (далее — субъекты подтверждения), которые отвечают требованиям, установленным Минэкономики и МОН, но в настоящее время эти требования утверждены приказом Министерства социальной политики Украины (далее — Минсоцполитики) и МОН от 16.12.2013 г. № 875/1776.

Перечень рабочих профессий, по которым осуществляется подтверждение квалификации, утвержден приказом Минсоцполитики от 23.12.2013 г. № 886. Этот Перечень включает 6 рабочих профессий: повар, сварщик, охранник, электросварщик ручной сварки, продавец непродовольственных товаров, слесарь-ремонтник.

Перечень субъектов подтверждения утвержден приказом Минсоцполитики от 16.03.2016 г. № 256 и в настоящее время включает три субъекта для профессии повар:

– Государственное учебное заведение «Одесский центр профессионально-технического образования государственной службы занятости»;

– Государственное учебное заведение «Ровенский центр профессионально-технического образования государственной службы занятости»;

– Высшее профессиональное училище № 33 г. Киева.

Подтверждение квалификации осуществляется по рабочим профессиям, указанным в Национальном классификаторе Украины ГК 003 «Классификатор профессий» (п. 3 Порядка № 340).

Организация работы по подтверждению квалификации осуществляется Государственной службой занятости и ее территориальными органами (п. 5 Порядка № 340).

Лицу, подтвердившему квалификацию, выдается свидетельство о присвоении (повышении) рабочей квалификации по результатам неформального профессионального обучения. В случае выявления у лица во время прохождения процедуры подтверждения квалификации уровня профессиональных знаний, умений и навыков, достаточных для выполнения отдельных видов работ по профессии, субъект подтверждение выдает такому лицу сертификат оценки результатов неформального профессионального обучения. Формы свидетельства и сертификата, а также порядок их выдачи утверждены приказом Минсоцполитики от 17.07.2014 г. № 477. Лицу, не подтвердившему квалификацию, субъект подтверждения дает рекомендации относительно продолжения обучения (п. 13 Порядка № 340).

Финансирование подтверждения квалификации осуществляется за счет денежных средств лица или работодателя (в случае направления им лица) (п. 16 Порядка № 340).

Формы профобучения работников бывают такими: дневная, вечерняя (посменная), очно-заочная, дистанционная, экстернатная форма, с отрывом и без отрыва от производства, по индивидуальным учебным планам (ч. 1 ст. 7 Закона о профразвитии).

Профессиональное обучение рабочих

Согласно части 2 статьи 7 Закона о профразвитии и пункту 2.1 Положения № 500 профобучение работников по рабочим профессиям обеспечивается путем:

• курсового обучения, которое предусматривает формирование учебных групп и осуществляется в учебных классах (лабораториях);
• индивидуального обучения, которое предусматривает обучение на рабочем месте под руководством квалифицированных рабочих — инструкторов производственного обучения.

Профессиональное обучение работников рабочим профессиям осуществляется по учебным планам и программам, разработанным ПТУЗ или предприятиями на основании типовых учебных планов и программ (ч. 1 ст. 8 Закона о профразвитии). В случае подготовки, переподготовки и повышения квалификации работников для выполнения работ с повышенной опасностью количество часов для изучения предмета «Охрана труда» определяется с учетом специфики профессии, условий труда и срока обучения, но не менее количества, предусмотренного типовым положением о порядке проведения обучения и проверки знаний по вопросам охраны труда, утвержденным приказом Госгорпромнадзора от 26.01.2005 г. № 15 (ч. 2 ст. 8 Закона о профразвитии).

В соответствии с пунктом 2.2 Положения № 127 для рабочих применяются следующие виды профобучения:

• первичная профессиональная подготовка;
• переподготовка;
• повышение квалификации.

Первичная профессиональная подготовка рабочих — это профессионально-техническое обучение лиц, ранее не имевших рабочей профессии, которое обеспечивает уровень профессиональной квалификации, необходимый для продуктивной профессиональной деятельности.

Первичная профессиональная подготовка рабочих на производстве осуществляется из числа лиц, зачисленных на работу к работодателю учениками, а нормативный срок такой подготовки определяется учебными планами и учебными программами и не должен превышать 1 года.

Первичная профессиональная подготовка заканчивается квалификационной аттестацией (лицам, успешно ее прошедшим присваивается квалификация «квалифицированный рабочий» по приобретенной профессии соответствующего разряда (класса, категории, группы)), которая проводится согласно Положению о порядке квалификационной аттестации и присвоения квалификации лицам, получающим профессионально-техническое образование, утвержденному приказом Минтруда, Министерства образования Украины от 31.12.98 г. № 201/469 (далее — Положение № 201/469) (п. 2.3 Положения № 127).

Переподготовка рабочих — это профессиональное (профессионально-техническое) обучение, направленное на овладение другой профессией рабочими, получившими первичную профессиональную подготовку.

Переподготовка осуществляется:

• для обучения рабочих, высвобождаемых в связи с перепрофилированием, реорганизацией работодателя и т. п.;
• для расширения их профессионального профиля, подготовки к работе в условиях коллективной формы организации труда;
• при необходимости изменить профессию в связи с отсутствием работы, соответствующей профессии рабочего, или утратой способности выполнять работу по прежней профессии (п. 2.4 Положения № 127).

Переподготовка заканчивается квалификационной аттестацией, которая проводится согласно Положению № 201/469.

Повышение квалификации рабочих — это профессиональное (профессионально-техническое) обучение рабочих, которое позволяет расширять и углублять ранее полученные знания, умения и навыки на уровне требований производства или сферы услуг. Оно осуществляется путем обучения на производственно-технических курсах, курсах целевого назначения (занятия проводятся в группах численностью от 5 до 30 человек или индивидуально).

Производственно-технические курсы проводятся для повышения квалификации, углубления и расширения знаний, навыков и умений рабочих по имеющейся у них профессии до уровня, отвечающего требованиям производства. Успешное окончание курсов является необходимым условием для присвоения рабочим высшего квалификационного разряда (класса, категории, группы) и профессионального роста.

Комплектование учебных групп на производственно-технических курсах осуществляется преимущественно рабочими одной профессии одного или близких уровней квалификации, которые имеют стаж работы по профессии у данного работодателя не менее 1 года.

Продолжительность обучения на производственно-технических курсах определяется учебными планами и программами и не должна превышать 1 года.

Формы и методы организации и проведения теоретического и производственного обучения, формы итогового контроля аналогичны тем, которые применяются при подготовке и переподготовке работников.

Курсы целевого назначения проводятся для изучения рабочими нового оборудования, изделий, товаров, материалов, услуг, современных технологических процессов, средств механизации и автоматизации, используемых на производстве, правил и требований их безопасной эксплуатации, технической документации, эффективных методов организации труда, вопросов экономики, законодательных и нормативно-правовых актов и т. п. Продолжительность обучения на курсах целевого назначения — не менее 8 учебных часов. Обучение на таких курсах заканчивается итоговым занятием, если иное не предусмотрено нормативно-правовыми актами. Рабочим по окончании курса обучения выдается удостоверение.

Продолжительность и содержание повышения квалификации рабочих определяются рабочими учебными планами и программами, которые разрабатываются и утверждаются работодателями.

Периодичность обучения рабочих на курсах повышения квалификации устанавливается, как правило, не реже одного раза в 5 лет (п. 2.5 Положения № 127).

Профессиональное обучение руководителей,
профессионалов и специалистов

Согласно пункту 2.6 Положения № 127 видами профобучения руководителей, профессионалов и специалистов (далее — профессионалы) являются:

– переподготовка;

– специализация;

– повышение квалификации;

– стажировка.

Переподготовка профессионалов организуется с целью получения работниками другой специальности на основе полученного ранее образовательно-квалификационного уровня, образовательной степени и практического опыта.

Специализация профессионалов организуется с целью приобретения ими способности выполнять задачи и обязанности, которые имеют особенности в пределах ранее приобретенной специальности.

Повышение квалификации профессионалов осуществляется с целью приобретения ими новых и/или совершенствования ранее приобретенных компетенций в пределах профессиональной деятельности или области знаний.

Повышение квалификации может быть долгосрочным и краткосрочным.

Долгосрочное повышение квалификации предусматривает овладение работниками комплексом знаний, умений и навыков, способствующих качественному выполнению ими своих непосредственных обязанностей, расширение зоны компетенции по имеющемуся или новому месту работы, изучение нормативно-правовых актов по вопросам, относящимся к компетенции работодателя или его подразделения, в первую очередь по вопросам охраны труда, современных технологий производства и оборудования, передовых методов организации труда, опыта работы лучших отечественных и зарубежных работодателей и т. п.

Продолжительность долгосрочного повышения квалификации устанавливается от 72 до 500 часов.

Краткосрочное повышение квалификации профессионалов осуществляется с целью углубленного изучения ими определенного направления деятельности, в частности в случае модернизации, перепрофилирования или структурной перестройки работодателя, значительных изменений в нормативно-правовой базе, регулирующей его деятельность, по вопросам экономики, деловой речи и т. п. Продолжительность краткосрочного повышения квалификации устанавливается работодателем в зависимости от цели и содержания учебной программы, но не более 72 часов. Учебно-программная документация краткосрочного повышения квалификации разрабатывается и утверждается работодателем. При организации обучения на договорных условиях программа утверждается учреждением образования, которое осуществляет учебный процесс, и согласовывается с заказчиком.

Стажировка профессионалов предусматривает приобретение ими практического опыта выполнения задач и обязанностей на занимаемой должности или на должности высшего уровня. Стажировка проводится по индивидуальному плану, который утверждается работодателем, направляющим работника на стажировку. Продолжительность стажировки составляет не более 10 месяцев и определяется в зависимости от цели и производственной необходимости.

Переподготовка, специализация и долгосрочное повышение квалификации профессионалов осуществляются путем формального обучения на договорных условиях в учреждениях высшего и последипломного образования. Учебные планы и программы этих видов профобучения профессионалов разрабатываются и утверждаются указанными учреждениями образования по согласованию с соответствующими объединениями организаций работодателей.

Краткосрочное повышение квалификации и стажировки профессионалов могут осуществляться путем формального или неформального обучения в учреждениях образования, на предприятиях, в организациях, учреждениях или непосредственно у работодателя. Периодичность этих видов профобучения устанавливается в зависимости от производственной необходимости, но не реже одного раза в 5 лет.

Режим, формы и методы профобучения профессионалов определяются работодателем (учреждением образования), который осуществляет процесс обучения в соответствии с требованиями нормативно-правовых актов по вопросам образования. Формы итогового контроля определяются учебными планами и программами, утвержденными и согласованными в установленном законодательством порядке.

Соответствующие записи о переподготовке, специализации, повышении квалификации, стажировке руководителей, профессионалов и специалистов вносятся в трудовую книжку работника (п. 2.6 Положения № 127).

Финансирование профессионального обучения

В соответствии с частью 1 статьи 15 Закона о профразвитии финансирование профессионального развития работников осуществляется работодателем за счет собственных денежных средств и других источников, не запрещенных законодательством.

Поскольку частью 2 статьи 6 Закона о профразвитии определено, что профобучение работников осуществляется в том числе на договорной основе в ПТУЗах и вузах, на предприятиях, в учреждениях или организациях, то работодатели могут заключать с указанными юридическими лицами договоры о проведении такого обучения, которое осуществляется за соответствующую плату. Оплата за профобучение работников может быть осуществлена работодателем за весь период такого обучения разово (в полной сумме, в т. ч. авансом) или частями в зависимости от условий оплаты, указанных в договоре.

В случае, если профобучение работника будет осуществляться в учебном заведении за счет работодателя, последний заключает с учебным заведением соответствующий договор. Типовая форма договора об обучении в учреждении высшего образования утверждена постановлением Кабинета Министров Украины от 19.08.2020 г. № 735. Пункт 12 этой Типовой формы содержит порядок финансирования обучения, в том числе на условиях договора, заключенного между учреждением образования и физическим и/или юридическим лицом, заказывающим платную образовательную услугу.

В соответствии с частью 2 статьи 15 Закона о профразвитии профобучение работника может осуществляться по его желанию за счет собственных денежных средств или денежных средств других физических или юридических лиц.

Согласно части 4 статьи 34 Закона о занятости работодатель имеет право заключать с работниками или другими лицами, которые не состоят с ним в трудовых отношениях (далее — другое лицо), с их согласия договоры о направлении их в учебные заведения для профессиональной подготовки, переподготовки и повышения квалификации. Указанным договором на работника или другое лицо может быть возложена обязанность отработать на должности в соответствии с полученной квалификацией у такого работодателя после окончания обучения в течение согласованного сторонами срока, который должен быть сравним с обязанностями, которые взял на себя работодатель по оплате и срока обучения, но не более 3 лет.

В случае отказа работника или другого лица отработать у работодателя в течение согласованного с ним срока, увольнения с работы до окончания такого срока работник или другое лицо обязаны возместить работодателю расходы, связанные с оплатой обучения, или их часть пропорционально отработанному сроку на условиях, определяемых договором. Работник или другое лицо не обязаны возмещать работодателю расходы, связанные с обучением, если они не приступили к работе или были уволены с работы по следующим основаниям:

1) установление инвалидности;

2) увольнение по инициативе работодателя, не связанное с совершением работником противоправных действий;

3) призыв на военную службу или направление на альтернативную (невоенную) службу;

4) по собственной инициативе в связи с нарушением работодателем трудового законодательства, коллективных договоров, коллективного или трудового договора;

5) уход за ребенком с инвалидностью и (или) лицом с инвалидностью I группы (независимо от причины инвалидности).

Оплата профобучения работника за счет ваучера

Работодатель и работник могут сэкономить собственные денежные средства на профобучение, воспользовавшись нормами статьи 30 Закона о занятости. Согласно этой статье лица (в т. ч. работники предприятия) старше 45 лет, страховой стаж которых составляет не менее 15 лет, до достижения установленного статьей 26 Закона Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании» пенсионного возраста (т. е. 60 лет) имеют право на одноразовое получение от территориального центра занятости ваучера для поддержания их конкурентоспособности на рынке труда (далее — ваучер) путем переподготовки, специализации, повышения квалификации по профессиям и специальностям для приоритетных видов экономической деятельности.

Механизм получения ваучера и особенности оплаты обучения на его основании определены Порядком выдачи ваучеров для поддержания конкурентоспособности лиц на рынке труда, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины от 20.03.2013 г. № 207 (далее — Порядок № 207).

Кроме того, приказом Минэкономики от 07.09.2020 г. № 1716 утвержден Перечень профессий, специальностей, для обучения по которым может быть выдан ваучер (далее — Перечень).

Согласно статье 30 Закона о занятости и Порядку № 207 на основании ваучера осуществляются: переподготовка по рабочей профессии; подготовка по специальности для получения степени магистра на основе степени бакалавра или магистра, полученных по другой специальности; подготовка на следующем уровне образования (кроме третьего (образовательно-научного/образовательно-творческого) и научного уровня высшего образования); специализация и повышение квалификации по профессиям и специальностям в соответствии с приоритетными видами экономической деятельности.

Обучение осуществляется ПТУЗами, вузами, предприятиями, учреждениями и организациями, которые имеют лицензию на образовательную деятельность согласно Перечню и являются резидентами.

Лицо самостоятельно осуществляет выбор профессии (специальности) из Перечня, а также форму и место обучения.

Стоимость ваучера устанавливается в пределах стоимости обучения и не может превышать 10-кратный размер прожиточного минимума для трудоспособных лиц, установленного законом на момент принятия решения о его выдаче. Если стоимость обучения в заведении образования превышает максимальную стоимость ваучера, лицо или работодатель могут осуществить оплату разности стоимости обучения.

Оплата ваучера осуществляется Фондом общеобязательного государственного социального страхования на случай безработицы в пределах расходов, предусмотренных на эту цель в бюджете Фонда на соответствующий год.

Документальное оформление направления на обучение

Возможность (обязательность) профобучения работников за счет денежных средств работодателя (полностью или частично) отражается в соответствующем разделе коллективного договора или трудовых договорах с работниками. Также вопросы профобучения могут регламентироваться отдельным локальным документом, например, Положением о социальном обеспечении работников или Положением о профессиональном обучении работников, утвержденным приказом руководителя.

Если инициатором профобучения является работник, то он обращается к работодателю с соответствующим заявлением, в котором указываются все аспекты такого обучения, в том числе вид, место и продолжительность обучения, его стоимость и вариант (варианты) финансирования. Работодатель, рассмотрев такое заявление (при необходимости — согласовав с работником нюансы обучения), принимает решение о возможности профобучения работника и его оплаты. При положительном решении руководителем предприятия издается приказ о направлении на профобучение работника.

Во избежание проблем с соблюдением государственных гарантий за период профобучения работника (о них пойдет речь ниже) в приказе о направлении на профобучение необходимо указать о производственной необходимости направления работника на такое обучение, срок обучения, а если оно будет осуществляться в другом городе — населенный пункт, куда направляется работник, особенности проезда, проживания и т. п.

Что касается документального оформления самой поездки работника на профобучение с отрывом от производства, которое будет проводиться в другом населенном пункте, то здесь возможны два варианта:

1) такая поездка оформляется как служебная командировка и руководителем издается приказ о командировке, в котором указывается, что заданием на командировку является прохождение профобучения (на курсах и т. п.), а целью командировки (фактически и целью профобучения) является получение работником новых знаний (навыков, умений), необходимых для выполнения профессиональных (должностных, трудовых) обязанностей;

2) поездка оформляется не как командировка — руководителем издается приказ о направлении на профобучение (переподготовку, специализацию, повышение квалификации, стажировку), в котором указывается цель и порядок прохождения такого профобучения, «транспортно-жилищные» вопросы поездки работника, а  также  порядок ее финансирования.

Возможность оформления как командировки поездки на профобучение в другой населенный пункт объясняется тем, что в настоящее время нет нормативно-правового документа, который бы четко определял, каким образом такую поездку необходимо оформлять документально на предприятии. Кроме того, для хозрасчетных предприятий, не являющихся получателями бюджетных денежных средств, не существует нормативно-правового документа, который бы регулировал вопросы направления ими работников в командировку. Поэтому такие предприятия могут самостоятельно в коллективном договоре, например в разделе «Командировки», или другом внутреннем документе, например Положении о командировках, которое может быть приложением к коллективному договору или утверждаться отдельным приказом руководителя предприятия (далее — Положение о командировках), определить, что является командировкой, порядок и случаи направления работников в командировку, механизм возмещения расходов работникам в связи с командировкой с соблюдением гарантий, предусмотренных статьей 121 КЗоТ.

Хозрасчетные предприятия имеют право в Положении о командировках отразить норму, что поездка работников в другой населенный пункт на профобучение (или на отдельные его виды, например, на краткосрочное повышение квалификации) оформляется документально как командировка. В этом случае компенсация всех командировочных расходов (суточные, оплата проезда, проживания в командировке, начисление заработной платы за время командировки и т. п.) осуществляется работнику согласно нормам Положения о командировках с учетом гарантий, установленных статьей 121 КЗоТ. Если это оформляется не как командировка, а как поездка на профобучение, то применяются нормы постановления Кабинета Министров Украины «О гарантиях и компенсациях для работников, которые направляются для повышения квалификации, подготовки, переподготовки, обучения другим профессиям с отрывом от производства» от 28.06.97 г. № 695 (далее — Постановление № 695).

Минсоцполитики в письме от 13.09.2019 г. № 1318/0/206-19 (см. ВТЗ № 11/2019, с. 105) отметило, что участие работника в семинаре может быть оформлено и как командировка, и как повышение квалификации с отрывом от производства в зависимости от цели семинара, места проведения, выдачи документа об образовании и т. п.

В то же время Министерство финансов Украины (далее — Минфин) считает иначе и в своих письмах от 20.05.2013 г. № 31-07230-16-27/15177 (см. ВТЗ № 7/2013, с. 127) и от 20.01.2007 г. № 31-18030-07-10/854 сообщило, что направление работника на обучение, в частности на семинар, не является служебной командировкой. Такой вывод сделан на базе нормы Инструкции о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденной приказом Министерства финансов Украины от 13.03.98 г. № 59 (далее — Инструкция № 59), согласно которой служебной командировкой считается поездка работника по распоряжению руководителя государственного органа (поездка государственного служащего — по распоряжению руководителя государственной службы), предприятия, учреждения и организации, которые полностью или частично содержатся (финансируются) за счет бюджетных денежных средств, на определенный срок в другой населенный пункт для выполнения служебного поручения вне места его постоянной работы (при наличии документов, подтверждающих связь служебной командировки с основной деятельностью предприятия).

То есть, исходя из определения служебной командировки, приведенного в Инструкции № 59, Минфин не считает поездку работника по распоряжению работодателя на профобучение в другой населенный пункт выполнением служебного поручения вне места его постоянной работы и рекомендует ее оформлять документально не как командировку, а как поездку на профобучение согласно нормам Постановления № 695.

Напомним, что нормы Инструкции № 59, в том числе в части термина «служебная командировка», распространяются только на госслужащих и работников бюджетных учреждений, но не распространяются на хозрасчетные предприятия, которые не получают бюджетные денежные средства. Поэтому вывод Минфина касается только бюджетных учреждений, а хозрасчетные предприятия, как отмечено выше, самостоятельно устанавливают все командировочные особенности в Положении о командировке. В то же время хозрасчетные предприятия могут учесть вывод Минфина и оформлять документально поездки работников на профобучение в другой населенный пункт по второму варианту, т. е. не как командировку, а путем издания руководителем приказа о направлении на профобучение (образец приказа см. ниже), тем более что и в этом случае у работника сохраняются почти все трудовые гарантии, предусмотренные законодательством для командировок.

Обращаем внимание, что семинар (практикум, треннинг), который организуют (проводят) не заведения образования (т. е. лица, не имеющие образовательной лицензии), не является видом профобучения работников (даже неформального) (несмотря на то, что работники и в этом случае повышают уровень своих профессиональных знаний). Поэтому такой семинар (практикум, треннинг) — это вид информационно-консультационных услуг, которые предоставляются субъектом хозяйствования (как правило, в течение одного дня) физическому лицу (работнику) или его работодателю (в зависимости от того, кто по соответствующему договору является их получателем). Поэтому для лиц, посещающих такой «неучебный» семинар, гарантии, предусмотренные Постановлением № 695, не распространяются.

Пунктом 6 постановления Кабинета Министров Украины «О суммах и составе командировочных расходов государственных служащих, а также других лиц, направляемых в командировку предприятиями, учреждениями и организациями, которые полностью или частично содержатся (финансируются) за счет бюджетных денежных средств» от 02.02.2011 г. № 98 (далее — Постановление № 98), действие которого распространяется на бюджетные учреждения и их работников, установлено ограничение по продолжительности командировки в пределах Украины — не более 30 календарных дней (за исключением отдельных случаев). Поэтому профобучение, оформляемое командировкой, не может быть дольше 30 календарных дней. В то же время Постановление № 695, которым установлены гарантии при профобучении работника, не содержит ограничений относительно сроков такого обучения и сроков сохранения трудовых гарантий.

В табеле учета рабочего времени типовой формы № П-5, утвержденной приказом Госкомстата от 05.12.2008 г. № 489, время нахождения работника на профобучении с отрывом от производства, когда за работником сохраняется средний заработок, отражается с кодом «ІН» или «22» (прочее неотработанное время, предусмотренное законодательством).

Теоретические занятия и производственное обучение при подготовке новых рабочих непосредственно на производстве путем индивидуального, бригадного и курсового обучения проводятся в пределах рабочего времени, установленного законодательством о труде для работников соответствующих возрастов, профессий и производства (ст. 204 КЗоТ).

Гарантии работникам, направляемым на профессиональное обучение
с отрывом от производства

В соответствии со статьей 207 КЗоТ за время прохождения производственного обучения, переквалификации или обучения другим специальностям работникам выплачивается заработная плата в порядке и в размерах, определяемых законодательством.

При направлении работников для повышения квалификации с отрывом от производства за ними сохраняется место работы (должность) и осуществляются выплаты, предусмотренные законодательством (ст. 122 КЗоТ). Выплаты, гарантированные работникам, проходящим профобучение с отрывом от производства, определены Постановлением № 695.

Согласно пункту 1 Постановления № 695 работникам, которые направляются для повышения квалификации, подготовки, переподготовки и обучения другим профессиям с отрывом от производства, установлены следующие минимальные государственные гарантии:

– сохранение средней заработной платы по основному месту работы за время обучения (за учителями и другими работниками образования, которые направляются на курсы и в институты усовершенствования учителей, средняя заработная плата сохраняется по каждому месту работы);

– оплата стоимости проезда к месту обучения и обратно;

– выплата суточных за каждый день нахождения в пути в размере, установленном законодательством для служебных командировок. Иногородним работникам в течение первого месяца обучения суточные выплачиваются в размере, установленном законодательством для служебных командировок, а в последующие месяцы, до окончания срока обучения, тем, кто получает заработную плату в размере менее 6 не облагаемых налогом минимумов доходов граждан (далее — нмдг), т. е. менее 102 грн. (6 х 17 грн.), выплачивается стипендия в размере 20% суточных;

– предоставление общежития, а в случае его отсутствия — возмещение расходов, связанных с наймом жилого помещения, в порядке, установленном законодательством для служебных командировок.

Обращаем внимание, что вышеуказанные минимальные государственные гарантии (кроме сохранения средней заработной платы за учителями и другими работниками образования, направляемыми на курсы и в институты усовершенствования учителей) за время обучения сохраняются только по месту основной работы (п. 2 Постановления № 695).

В то же время хозрасчетные предприятия в коллективном договоре могут устанавливать дополнительные гарантии и компенсации работникам, в т. ч. совместителям, направляемым на профобучение. Но в любом случае за совместителем, направленным на профобучение, будет сохраняться его место работы (должность) на предприятии, которое его направило на профобучение, поскольку это гарантирует статья 122 КЗоТ.

Что касается возможного отсутствия работника на основном месте работы в случае его направления на обучение с места работы по совместительству, то в этом вопросе работодатель и работник должны найти взаимовыгодное совместное решение. Например, на время обучения работнику по основному месту работы можно предоставить отпуск без сохранения заработной платы или ежегодный отпуск.

Также следует учитывать, что если профобучение проходит на территории родного предприятия или в населенном пункте, где расположено предприятие, то законодательством не предусмотрена выплата обучающимся работникам суточных, компенсации расходов на проезд и прочих расходов. В то же время компенсация отдельных видов расходов, связанных с таким обучением, может быть предусмотрена локальным документом хозрасчетного предприятия.

Кроме гарантий, предусмотренных Постановлением № 695, трудовые гарантии работникам, направленным на профобучение, могут быть установлены и другими нормативными документами.

Так, согласно пункту 2 постановления Кабинета Министров Украины «Вопросы оплаты труда работников учреждений, заведений и организаций отдельных отраслей бюджетной сферы» от 11.05.2011 г. № 524 за медицинскими и фармацевтическими работниками государственных и коммунальных заведений (учреждений), которые направляются в учреждения последипломного образования для повышения квалификации, подготовки и переподготовки, сохраняется средняя заработная плата по каждому месту работы согласно законодательству (т. е. по основному месту работы и по месту (местам) работы по совместительству).

Рассмотрим порядок предоставления вышеуказанных гарантий работникам более подробно.

Средняя зарплата за время обучения

Расчет средней заработной платы работникам за время профобучения с отрывом от производства осуществляется в соответствии с нормами Порядка исчисления средней заработной платы, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 08.02.95 г. № 100 (далее — Порядок № 100), исходя из выплат за последние 2 календарных месяца работы работника, предшествующих направлению на профобучение.

Для расчета средней заработной платы работника за период профобучения сначала необходимо определить его среднедневной заработок, который рассчитывается путем деления заработной платы за фактически отработанные в течение последних 2 месяцев рабочие дни на количество отработанных рабочих дней в этом периоде. Затем среднедневной заработок умножается на количество рабочих дней, в течение которых работник находился на обучении (п. 8 Порядка № 100).

Если профобучение работника проводилось не в рабочие, а в выходные дни по графику работы предприятия (работника), например в суботу при 5-дневной рабочей неделе и выходными днями в субботу и воскресенье, то сохранение среднего заработка за такие дни Порядком № 100 не предусмотрено, однако Минсоцполитики в своем письме от 02.10.2019 г. № 1437/0/206-19 (см. ВТЗ № 11/2019, с. 110) настаивает на выплате и за эти дни среднего заработка работнику (см. пример ниже). Поэтому рекомендуем работодателям урегулировать этот вопрос в локальном документе (коллективном договоре, Положении о профессиональном обучении).

ПРИМЕР

Расчет средней заработной платы за время профессионального обучения

Работник предприятия с 5-дневной рабочей неделей и выходными днями в субботу и воскресенье на основании приказа руководителя находился на профессиональном обучении (курсах повышения квалификации) с 1 по 31 октября 2020 года. Занятия на курсах проводились в течение 6 дней в неделю: с понедельника по субботу (в воскресенье занятий не было). Локальным документом предприятия предусмотрено, что средняя заработная плата начисляется работникам за все дни профессионального обучения, в которые работник присутствовал на занятиях (на курсах), в том числе за субботы, которые являются выходными днями по графику работы предприятия (работника).

Всего в октябре занятия на курсах проводились в течение 26 дней, в т. ч. в течение 22 рабочих и 4 выходных дней по графику работы предприятия. Оклад работника — 6000 грн.

В расчетном периоде (август – сентябрь 2020 года) работник:

– в августе — отработал 14 из 20 рабочих дней по графику работы, поскольку в период с 10 по 17 августа болел, и получил заработную плату за этот месяц в сумме 4200 грн. (6000 грн. : 20 р. д. х 14 отраб. д.) и «больничные»;

– в сентябре — отработал 4 из 22 рабочих дней по графику работы, поскольку в период с 1 по 24 сентября (24 к. д.) был в ежегодном основном отпуске, поэтому получил заработную плату за этот месяц в сумме 1090,91 грн. (6000 грн. : 22 р. д. х 4 отраб. д.) и отпускные.

Кроме того, в августе работнику к отпуску была начислена и выплачена вместе с отпускными материальная помощь на оздоровление в размере оклада — 6000 грн.

Из вышеперечисленных выплат в расчете средней заработной платы не участвуют:

– материальная помощь на оздоровление (пп. «б» абз. первого п. 4 Порядка № 100);

– отпускные и «больничные» (абз. второй п. 4 Порядка № 100).

Таким образом, в расчете средней заработной платы участвует только начисленная работнику в расчетном периоде заработная плата.

Среднедневная заработная плата:

(4200 грн. + 1090,91 грн.) : (14 отраб. д. (август) + 4 отраб. д. (сентябрь)) = 293,94 грн.

Средняя заработная плата за период профессионального обучения работника, который включает 26 дней обучения:

293,94 грн. х 26 д. обуч. = 7642,44 грн.

_________________________________________________________________________

Обращаем внимание, что у некоторых категорий работников бюджетных учреждений, получающих заработную плату по основному месту работы и по совместительству, расчет среднего заработка имеет особенности.

Согласно пункту 10 Положения об условиях работы по совместительству работников государственных предприятий, учреждений, организаций, утвержденного совместным приказом Минтруда, Минюста и Минфина от 28.06.93 г. № 43 (далее — Положение № 43), при исчислении средней заработной платы учитывается заработная плата на всех местах работы:

– учителям и преподавателям, работающим в нескольких средних общеобразовательных, профессиональных и других учебно-образовательных, а также высших учебных заведениях, приравненным к ним по оплате труда работникам, а также педагогическим работникам дошкольных воспитательных, внешкольных и других учебно-воспитательных учреждений (как в одном, так и в нескольких);

– медицинским и фармацевтическим работникам лечебно-профилактических, санитарно-эпидемиологических учреждений здравоохранения, аптек, учреждений социального обеспечения, детских домов, школ-интернатов для детей-сирот, а также для детей, имеющих недостатки в физическом или умственном развитии, детских дошкольных воспитательных учреждений, медико-социальной экспертизы; сестрам милосердия обществ Красного Креста и Красного Полумесяца Украины.

Кроме того, при исчислении средней заработной платы вышеуказанным лицам учитывается дополнительная оплата за работу, которая не считается совместительством в соответствии с пунктом 8 Перечня работ, которые не являются совместительством (приложение к Положению № 43).

Средняя заработная плата сохраняется за медицинскими (фармацевтическими) и педагогическими работниками по каждому месту работы независимо от того, по внутреннему или внешнему совместительству они работают и с какого места работы (основного или по совместительству) направляются для повышения квалификации, подготовки и переподготовки. То есть это является государственной гарантией указанным работникам, направляемым в учреждения последипломного образования для повышения квалификации, подготовки и переподготовки. В случае, если медицинский (педагогический) работник по основному месту работы направляется на курсы повышения квалификации, а по совместительству продолжает работать (график работы и расписание занятий это позволяют), то средняя заработная плата сохраняется только по основному месту работы, а на работе по совместительству он получает обычную заработную плату за фактически отработанное время.²

Выплата суточных и стипендии

Выплата суточных осуществляется за каждый день нахождения в пути работника в размере, установленном законодательством для служебных командировок. В таком же размере суточные выплачиваются иногородним работникам в течение первого месяца обучения (пп. «в» п. 1 Постановления № 695).

Например, если работник, направленный на курсы повышения квалификации в другой город, находился в пути к месту обучения 1 и 2 ноября (в ночь с воскресенья на понедельник), обучался с 2 по 13 ноября (в субботу и воскресенье не обучался), находился в пути обратно к месту работы 13 и 14 ноября (в ночь с пятницы на субботу), то ему необходимо выплатить суточные за каждый день в период с 1 по 14 ноября (всего 14 календарных дней). Кроме того, за время обучения (10 рабочих дней при 5-дневной рабочей неделе с выходными днями в субботу и воскресенье) работнику выплачивается средний заработок.

Размер суточных для государственных служащих, а также других лиц, направляемых в командировку предприятиями, учреждениями и организациями, которые полностью или частично содержатся (финансируются) за счет бюджетных средств, определен в приложении 1 к Постановлению № 98, и составляет 60 грн. в сутки.

Хозрасчетные предприятия размер суточных устанавливают самостоятельно в локальном документе (Положении о командировке, Положении о профессиональном обучении) или в приказе о командировке (о направлении на профобучение) исходя из своих финансовых возможностей.

Если профобучение работника проходит в другом населенном пункте, но работник имеет возможность ежедневно возвращаться домой, то в приказе о направлении на профобучение (о командировке) следует указать о возможности (обязательности) такого ежедневного возвращения, а также о маршруте проезда и виде транспорта. В этом случае работнику возмещаются как расходы на проезд, так и суточные расходы. Если же работник в таком случае самостоятельно решит не возвращаться к месту жительства, а воспользоваться услугами гостиницы, расходы на проживание ему не возмещаются (письмо Минфина от 20.01.2007 г. № 31-18030-07-10/854).

Что касается выплаты суточных, призванных покрывать расходы работника на питание и финансирование других личных нужд, если профобучение работника длится более одного месяца, то, как указано в подпункте «в» пункта 1 Постановления № 695, вместо них иногородним работникам, начиная со второго месяца обучения и во всех последующих месяцах до окончания срока обучения, выплачивается стипендия в размере 20% суточных. Следовательно, размер стипендии у работников бюджетной сферы за второй и каждый последующий месяц профобучения составит 12 грн. (60 грн. х 20%) в день. Однако и эта выплата осуществляется только тем работникам, которые получают заработную плату в размере менее 6 нмдг, т. е. менее 102 грн. (6 х 17 грн.) в месяц, что возможно только при работе на условиях неполного рабочего времени.

Таким образом, начиная со второго месяца профобучения, работник фактически должен покрывать расходы на питание и финансирование других личных нужд за счет собственных денежных средств (если, конечно, коллективным договором хозрасчетного предприятия не будет предусмотрено иное), но зато он не утрачивает право после окончания первого месяца обучения на другие гарантии, в том числе на сохранение среднего заработка по месту основной работы.

Обращаем внимание, что Постановление № 695, в отличие от Инструкции № 59 и Постановления № 98, не содержит норм об обязательности выплаты работнику денежного аванса при его направлении на профобучение в другой населенный пункт. Поэтому как бюджетные организации, так и хозрасчетные предприятия (если направление на обучение имеет не командировочный характер) самостоятельно принимают решение о выплате такого аванса и его сумме, о чем указывается в приказе о направлении на профобучение. В случае выдачи работнику аванса перед убытием на профобучение после его окончания и возвращения на предприятие работник должен в установленные сроки отчитаться за выданные ему подотчетные денежные средства.

Поскольку в настоящее время не предусмотрено обязательное оформление командировочного удостоверения, предприятия самостоятельно определяют, какие документы являются подтверждением нахождения работника на профобучении и основанием для выплаты ему средней заработной платы и суточных. Такими документами могут быть проездные билеты, счета из гостиницы, документы, подтверждающие прохождение профобучения (диплом, свидетельство, сертификат, справка и т. п.). В случае отсутствия у работника указанных документов, а также любых других документов, которые бы прямо или косвенно подтверждали его пребывание в месте проведения профобучения и его прохождение, работодатель вправе потребовать от работника объяснений и провести служебное расследование, по результатам которого принимается решение о выплате работнику среднего заработка за период профобучения и суточных.

Компенсация расходов на проезд и проживание

Компенсация расходов на проезд к месту профобучения и обратно, а также на проживание по месту профобучения (если принимающей стороной работнику не предоставлялось общежитие) осуществляется в порядке, установленном законодательством для служебных командировок, т. е. при наличии проездных документов (транспортных билетов) и гостиничных счетов (приходных кассовых ордеров, чеков РРО и т. д.) в оригинале.

Если работник заболел во время профессионального обучения

В соответствии с пунктом 9 раздела II Инструкции № 59 в случае временной нетрудоспособности командированного работника ему на общих основаниях возмещаются расходы на наем жилого помещения (кроме случаев, когда командированный работник находится на стационарном лечении) и выплачиваются суточные в течение всего времени, пока он не может по состоянию здоровья приступить к выполнению возложенного на него служебного поручения или вернуться к месту своего постоянного жительства, но на срок не более 2 месяцев. Временная нетрудоспособность командированного работника, а также невозможность по состоянию здоровья вернуться к месту постоянного жительства должны быть удостоверены в установленном порядке (листком нетрудоспособности). За период временной нетрудоспособности командированному работнику на общих основаниях выплачивается пособие по временной нетрудоспособности. Дни временной нетрудоспособности не включаются в срок командировки.

Вышеприведенные нормы Инструкции № 59 рекомендуем отразить в Положении о профессиональном обучении работников (Положении о командировке) и хозрасчетным предприятиям, чтобы их работники имели такие же гарантии на случай болезни, наступившей в период профобучения.

Таким образом, средняя заработная плата и суточные за дни болезни работнику начисляться не будут, но будут начисляться «больничные» (на общих основаниях) согласно предоставленному работником работодателю листку нетрудоспособности.

Предоставление отпусков обучающимся работникам

Если работники предприятия обучаются на заочных и вечерних отделениях учебных заведений, то независимо от того, за чей счет осуществляется такое обучение, в соответствии со статьями 211, 213, 216 КЗоТ, статьями 15 – 17 Закона Украины «Об отпусках» от 15.11.96 г. № 504/96-ВР (далее — Закон об отпусках) предприятия обязаны в случае успешного обучения предоставлять им дополнительный оплачиваемый отпуск в связи с обучением. На время такого отпуска по основному месту работы за работником сохраняется средняя заработная плата.³

Что касается предоставления обучающимся работникам ежегодного отпуска, то согласно статье 9 Закона об отпусках в стаж работы, дающий право на ежегодный основной отпуск, засчитываются, в частности:

– время, когда работник фактически не работал, но за ним согласно законодательству сохранялись место работы (должность) и заработная плата полностью или частично (это касается и периода профобучения с сохранением средней заработной платы);

– время обучения с отрывом от производства продолжительностью менее 10 месяцев на дневных отделениях ПТУЗ;

– время обучения новым профессиям (специальностям) лиц, уволенных в связи с изменениями в организации производства и труда, в том числе с ликвидацией, реорганизацией или перепрофилированием предприятия, сокращением численности или штата работников.

Налогообложение и учет расходов на профессиональное обучение

Согласно подпункту 165.1.37 Налогового кодекса Украины (далее — НКУ) не включается в налогооблагаемый доход, т. е. не облагается НДФЛ и военным сбором (далее — ВС), сумма расходов работодателя в связи с повышением квалификации (переподготовкой) налогоплательщика согласно закону.

В разделе І Налогового расчета ф. № 1ДФ сумма расходов работодателя в связи с повышением квалификации (переподготовкой) налогоплательщика (работника) отражается с признаком дохода «158».

В соответствии с подпунктом 165.1.21 НКУ в налогооблагаемый доход не включается сумма, уплаченная любым юридическим или физическим лицом в пользу отечественных высших и профессионально-технических учебных заведений за получение образования, за подготовку или переподготовку налогоплательщика, но не выше трехкратного размера минимальной заработной платы, установленной законом на 1 января отчетного (налогового) года за каждый полный или неполный месяц обучения, подготовки или переподготовки такого физического лица.

Следовательно, в 2020 году не облагается НДФЛ и ВС стоимость профобучения, которая не превышает 14 169 грн. (4723 грн. х 3), а в 2021 году — не превышающая 18 000 грн. (6000 грн. х 3) в расчете на месяц. Стоимость профобучения в виде превышения указанных сумм облагается НДФЛ и ВС как дополнительное благо (пп. «е» пп. 164.2.17 НКУ — стоимость бесплатно полученных услуг). При этом в целях определения базы обложения НДФЛ сумма указанного превышения увеличивается на «натуральный» коэффициент (п. 164.5 НКУ), поскольку работник получает доход в неденежной форме (в виде услуг образования). Не облагаемая НДФЛ и ВС оплата обучения отражается в Налоговом расчете ф. № 1ДФ с признаком дохода «145», а облагаемая — «126».

Что касается единого социального взноса (далее — ЕСВ), то согласно пункту 3.24 Инструкции по статистике заработной платы, утвержденной приказом Госкомстата от 13.01.2004 г. № 5, не включаются в фонд оплаты труда расходы на подготовку и переподготовку кадров (кроме расходов на среднюю заработную плату, выплачиваемую за время профобучения, — пп. 2.2.12):

– расходы на оплату обучения работников в вузах и учреждениях повышения квалификации, профессиональной подготовки и переподготовки кадров;

– стипендии слушателям подготовительных отделений, студентам, аспирантам, направленным предприятиями на обучение с отрывом от производства в вузах;

– оплата проезда к месту нахождения учебного заведения и обратно.

Все вышеперечисленные расходы указаны и в пункте 9 раздела ІІ Перечня видов выплат, на которые не начисляется ЕСВ, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 22.12.2010 г. № 1170.

Следовательно, все вышеуказанные расходы не облагаются ЕСВ.

В бухгалтерском учете расходы на профобучение работников всей суммой включаются в расходы по категориям обучаемых работников или отражаются в составе прочих расходов (операционной деятельности) — на субсчетах 949 или 977, а при длительном обучении работников — на счете 39 «Расходы будущих периодов».

Відповідно до статті 34 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість) підвищення конкурентоспроможності працівників на ринку праці відповідно до вимог сучасного виробництва та сфери послуг здійснюється шляхом забезпечення ефективного функціонування та розвитку системи професійного навчання працівників, сприяння у проведенні їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємствах, в установах та організаціях (далі — підприємство) незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання. З цією метою роботодавець у порядку, передбаченому законодавством, колективним договором і угодами, періодично організовує для працівників професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

Для професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства. Працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, роботодавець повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням (ст. 201, 202 Кодексу законів про працю України; далі — КЗпП).

Законодавчим актом, який визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи професійного розвитку працівників, в тому числі встановлює порядок проведення професійного навчання працівників, а також їхньої атестації, є Закон України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 р. № 4312-VI (далі — Закон про профрозвиток).

Згідно зі статтею 1 Закону про профрозвиток професійне навчання працівників — це процес цілеспрямованого формування у працівників спеціальних знань, розвиток необхідних навичок та вмінь, що дають змогу підвищувати продуктивність праці, максимально якісно виконувати функціональні обов’язки, освоювати нові види професійної діяльності, що включає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб виробництва.

Основними нормативними документами, що регламентують проведення професійного навчання працівників, є Положення про професійне навчання працівників на виробництві, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці) та Міністерства освіти і науки України (далі — МОН) від 26.03.2001 р. № 127/151 (далі — Положення № 127), та Положення про організацію навчально-виробничого процесу на виробництві, затверджене наказом Мінпраці та МОН від 27.12.2006 р. № 500/861 (далі — Положення № 500).¹

Згідно з пунктом 1.1 Положення № 127 професійне навчання працівників на виробництві спрямоване на підвищення якості професійного складу працівників роботодавців різних форм власності та підпорядкування, формування у них високого професіоналізму, майстерності, сучасного економічного мислення, вміння працювати в нових економічних умовах та забезпечення на цій основі високої продуктивної роботи і ефективної зайнятості.

Професійне навчання працівників (далі — профнавчання) вигідно як для роботодавця, так і для працівників. Для підприємства — це зростання продуктивності праці, норм виробітку, підвищення якості продукції, зниження рівня травматизму. Для працівника — це професійний і, як правило, кар’єрний ріст, збільшення заробітної плати (після підвищення розряду, категорії, введення надбавки за високу професійну майстерність тощо).

Види і форми професійного навчання працівників

Відповідно до статті 6 Закону про профрозвиток організація профнавчання здійснюється роботодавцями з урахуванням потреб власної господарської або іншої діяльності відповідно до вимог законодавства. Профнавчання працівників здійснюється безпосередньо у роботодавця та на договірній основі у професійно-технічних та вищих навчальних закладах (далі — ПТНЗ, виш), на підприємствах, в установах або організаціях. Роботодавець може утворити окремий підрозділ з питань профнавчання працівників або покласти функції з організації такого навчання на відповідних фахівців.

Статтею 6 Закону про профрозвиток і пунктом 2.1 Положення № 127 визначено, що роботодавець може здійснювати формальне і неформальне профнавчання працівників.

Формальне профнавчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або організовуватися на договірних умовах у ПТНЗ, на підприємствах, в установах, організаціях, а працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, — перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на договірних умовах у вишах. За результатами формального профнавчання працівникові видається документ про освіту встановленого зразка (зразки документів затверджені постановами Кабінету Міністрів України «Про документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка і додатки до них» від 22.07.2015 р. № 645 і «Про документи про вищу освіту (наукові ступені)» від 09.09.2020 р. № 811).

Неформальне профнавчання працівників здійснюється за їх згодою безпосередньо у роботодавця згідно з рішенням роботодавця за рахунок його коштів з урахуванням потреб власної господарської чи іншої діяльності. Здійснення неформального навчання не регламентується місцем отримання, строками та формою навчання. За результатами неформального навчання видається довідка, в якій зазначаються професія (спеціальність), кваліфікація, за якою здійснювалось навчання, напрям підвищення кваліфікації, строки навчання. Результати неформального навчання за робітничими професіями підтверджуються відповідно до Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 р. № 340 (далі — Порядок № 340).

Згідно з Порядком № 340 підтвердження результатів неформального професійного навчання (далі — підтвердження кваліфікації), що фінансується за рахунок коштів особи (працівника) або роботодавця (в разі направлення ним особи), здійснюється підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності (далі — суб’єкти підтвердження), які відповідають вимогам, установленим Мінекономіки та МОН, але в даний час ці вимоги затверджено наказом Міністерства соціальної політики України (далі — Мінсоцполітики) і МОН від 16.12.2013 р. № 875/1776.

Перелік робітничих професій, за якими здійснюється підтвердження кваліфікації, затверджений наказом Мінсоцполітики від 23.12.2013 р. № 886. Цей перелік включає 6 робочих професій: кухар, зварник, охоронник, електрозварник ручного зварювання, продавець непродовольчих товарів, слюсар-ремонтник.

Перелік суб’єктів підтвердження затверджений наказом Мінсоцполітики від 16.03.2016 р. № 256 і в даний час включає три суб’єкти для професії кухар:

– Державний навчальний заклад «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості»;

– Державний навчальний заклад «Рівненський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості»;

– Вище професійне училище № 33 м. Києва

Підтвердження кваліфікації здійснюється за робітничими професіями, які наведені в Національному класифікаторі України ДК 003 «Класифікатор професій» (п. 3 Порядку № 340).

Організація роботи з підтвердження кваліфікації здійснюється Державною службою зайнятості та її територіальними органами (п. 5 Порядку № 340).

Особі, яка підтвердила кваліфікацію, видається свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації за результатами неформального професійного навчання. У разі виявлення в особи під час проходження процедури підтвердження кваліфікації рівня професійних знань, умінь та навичок, достатніх для виконання окремих видів робіт за професією, суб’єкт підтвердження видає такій особі сертифікат оцінювання результатів неформального професійного навчання. Форми свідоцтва та сертифіката, а також порядок їх видачі затверджені наказом Мінсоцполітики від 17.07.2014 р. № 477. Особі, яка не підтвердила кваліфікацію, суб’єкт підтвердження дає рекомендації щодо продовження навчання (п. 13 Порядку № 340).

Фінансування підтвердження кваліфікації здійснюється за рахунок коштів особи або роботодавця (у разі направлення ним особи) (п. 16 Порядку № 340).

Форми профнавчання працівників бувають такими: денна, вечірня (змінна), очно-заочна, дистанційна, екстернатна форма, з відривом і без відриву від виробництва, за індивідуальними навчальними планами (ч. 1 ст. 7 Закону про профрозвиток).

Професійне навчання робітників

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону про профрозвиток і пунктом 2.1 Положення № 500 профнавчання працівників за робітничими професіями забезпечується шляхом:

• курсового навчання, що передбачає формування навчальних груп і здійснюється в навчальних класах (лабораторіях);
• індивідуального навчання, що передбачає навчання на робочому місці під керівництвом кваліфікованих робітників — інструкторів виробничого навчання.

Професійне навчання працівників робітничим професіям здійснюється за навчальними планами і програмами, розробленими ПТНЗ або підприємствами на підставі типових навчальних планів і програм (ч. 1 ст. 8 Закону про профрозвиток). У разі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою кількість годин для вивчення предмета «Охорона праці» визначається з урахуванням специфіки професії, умов праці та строку навчання, але не менш як кількість, що передбачена типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженим наказом Держгірпромнагляду від 26.01.2005 р. № 15 (ч. 2 ст. 8 Закону про профрозвиток).

Відповідно до пункту 2.2 Положення № 127 для робітників застосовуються такі види профнавчання:

• первинна професійна підготовка;
• перепідготовка;
• підвищення кваліфікації.

Первинна професійна підготовка робітників — це професійно-технічне навчання осіб, які раніше не мали робітничої професії, що забезпечує рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної професійної діяльності.

Первинна професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється із числа осіб, які зараховані на роботу до роботодавця учнями, а нормативний термін такої підготовки визначається навчальними планами та навчальними програмами і не повинен перевищувати 1 року.

Первинна професійна підготовка закінчується кваліфікаційною атестацією (особам, які успішно її пройшли, присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (класу, категорії, групи)), яка проводиться відповідно до Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затвердженого наказом Мінпраці, Міністерства освіти України від 31.12.98 р. № 201/469 (далі — Положення № 201/469) (п. 2.3 Положення № 127).

Перепідготовка робітників — це професійне (професійно-технічне) навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку.

Перепідготовка здійснюється:

• для навчання робітників, що вивільняються у зв’язку з перепрофілюванням, реорганізацією роботодавця тощо;
• для розширення їх професійного профілю, підготовки до роботи в умовах колективної форми організації праці;
• при потребі змінити професію у зв’язку з відсутністю роботи, яка відповідає професії робітника, або втраті здатності виконувати роботу за попередньою професією (п. 2.4 Положення № 127).

Перепідготовка закінчується кваліфікаційною атестацією, яка проводиться відповідно до Положення № 201/469.

Підвищення кваліфікації робітників — це професійне (професійно-технічне) навчання робітників, що дає змогу розширювати і поглиблювати раніше здобуті знання, вміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг. Воно здійснюється шляхом навчання на виробничо-технічних курсах, курсах цільового призначення (заняття проводяться в групах чисельністю від 5 до 30 чоловік або індивідуально). Форми підвищення кваліфікації робітників визначаються роботодавцями.

Виробничо-технічні курси проводяться для підвищення кваліфікації, поглиблення та розширення знань, навичок та вмінь робітників за наявною у них професією до рівня, що відповідає вимогам виробництва. Успішне закінчення курсів є необхідною умовою для присвоєння робітникам вищого кваліфікаційного розряду (класу, категорії, групи) і професійного зростання. Комплектування навчальних груп на виробничо-технічних курсах здійснюється переважно робітниками однієї професії одного або близьких рівнів кваліфікації, які мають стаж роботи за професією у даного роботодавця не менше 1 року. Тривалість навчання на виробничо-технічних курсах визначається навчальними планами та програмами і не повинна перевищувати 1 року.

Форми і методи організації та проведення теоретичного і виробничого навчання, форми підсумкового контролю аналогічні тим, що застосовуються при підготовці та перепідготовці працівників.

Курси цільового призначення проводяться для вивчення робітниками нового обладнання, виробів, товарів, матеріалів, послуг, сучасних технологічних процесів, засобів механізації та автоматизації, що використовуються на виробництві, правил і вимог їх безпечної експлуатації, технічної документації, ефективних методів організації праці, питань економіки, законодавчих та нормативно-правових актів тощо. Комплектування навчальних груп робітниками здійснюється відповідно до тематичної направленості курсів. Тривалість навчання на курсах цільового призначення — не менше 8 навчальних годин. Навчання на таких курсах закінчується підсумковим заняттям, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами. Робочим після закінчення курсу навчання видається посвідчення.

Тривалість і зміст підвищення кваліфікації робітників визначаються робочими навчальними планами та програмами, які розробляються і затверджуються роботодавцями.

Періодичність навчання робітників на курсах підвищення кваліфікації установлюється, як правило, не рідше одного разу в 5 років (п. 2.5 Положення № 127).

Професійне навчання керівників, професіоналів та фахівців

Згідно з пунктом 2.6 Положення № 127 видами профнавчання керівників, професіоналів та фахівців (далі — професіонали) є:

• перепідготовка;
• спеціалізація;
• підвищення кваліфікації;
• стажування.

Перепідготовка професіоналів організовується з метою отримання працівниками іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня, освітнього ступеня та практичного досвіду.

Спеціалізація професіоналів організовується з метою набуття ними здатності виконувати завдання та обов’язки, що мають особливості у межах раніше набутої спеціальності.

Підвищення кваліфікації професіоналів здійснюється з метою набуття ними нових та/або вдосконалення раніше набутих компетентностей у межах професійної діяльності або галузі знань.

Підвищення кваліфікації може бути довгостроковим і короткостроковим.

Довгострокове підвищення кваліфікації передбачає оволодіння працівниками комплексом знань, умінь та навичок, що сприяють якісному виконанню ними своїх безпосередніх обов’язків, розширення зони компетенції за наявним чи новим місцем роботи, вивчення нормативно-правових актів з питань, що є в компетенції роботодавця чи його підрозділу, в першу чергу з питань охорони праці, сучасних технологій виробництва та обладнання, передових методів організації праці, досвіду роботи кращих вітчизняних та зарубіжних роботодавців тощо.

Тривалість довгострокового підвищення кваліфікації встановлюється від 72 до 500 годин.

Короткострокове підвищення кваліфікації професіоналів здійснюється з метою поглибленого вивчення ними певного напряму діяльності, зокрема в разі модернізації, перепрофілювання чи структурної перебудови роботодавця, значних змін у нормативно-правовій базі, що регулює його діяльність, з питань економіки, ділового мовлення тощо. Тривалість короткострокового підвищення кваліфікації встановлюється роботодавцем залежно від мети та змісту навчальної програми, але не більше 72 годин. Навчально-програмна документація короткострокового підвищення кваліфікації розробляється та затверджується роботодавцем. У разі організації навчання на договірних умовах програма затверджується закладом освіти, який здійснює процес навчання, та погоджується із замовником.

Стажування професіоналів передбачає набуття ними практичного досвіду виконання завдань та обов’язків на займаній посаді або на посаді вищого рівня. Стажування проводиться за індивідуальним планом, який затверджується роботодавцем, що направляє працівника на стажування. Тривалість стажування становить не більше 10 місяців і визначається залежно від мети та виробничої потреби.

Перепідготовка, спеціалізація і довгострокове підвищення кваліфікації професіоналів здійснюються шляхом формального навчання на договірних умовах у закладах вищої та післядипломної освіти. Навчальні плани та програми цих видів профнавчання професіоналів розробляються та затверджуються вказаними закладами освіти за погодженням з відповідними об’єднаннями організацій роботодавців.

Короткострокове підвищення кваліфікації та стажування професіоналів можуть здійснюватися шляхом формального або неформального навчання у закладах освіти, на підприємствах, в організаціях, установах або безпосередньо у роботодавця. Періодичність цих видів профнавчання встановлюється залежно від виробничої потреби, але не рідше одного разу на 5 років.

Режим, форми та методи профнавчання професіоналів визначаються роботодавцем (закладом освіти), який здійснює процес навчання відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань освіти. Форми підсумкового контролю визначаються навчальними планами та програмами, затвердженими та погодженими в установленому законодавством порядку.

Відповідні записи про перепідготовку, спеціалізацію, підвищення кваліфікації, стажування керівників, професіоналів та фахівців вносяться до трудової книжки працівника (п. 2.6 Положення № 127).

Фінансування професійного навчання

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону про профрозвиток фінансування професійного розвитку працівників здійснюється роботодавцем за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел.

Оскільки частиною 2 статті 6 Закону про профрозвиток визначено, що профнавчання працівників здійснюється в тому числі на договірній основі у ПТНЗ та вишах, на підприємствах, в установах або організаціях, то роботодавці можуть укладати з зазначеними юридичними особами договори про проведення такого навчання, яке здійснюється за відповідну плату. Оплата за профнавчання працівників може бути здійснена роботодавцем за весь період такого навчання разово (в повній сумі, в т. ч. авансом) або частинами залежно від умов оплати, вказаних у договорі.

У разі, якщо профнавчання працівника буде здійснюватися в навчальному закладі за рахунок роботодавця, останній укладає з навчальним закладом відповідний договір. Типова форма договору про навчання у закладі вищої освіти затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2020 р. № 735. Пункт 12 цієї Типової форми містить порядок фінансування навчання, в тому числі на умовах договору, укладеного між закладом освіти і фізичною та/або юридичною особою, яка замовляють платну освітню послугу.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону про профрозвиток профнавчання працівника може здійснюватися за його бажанням за рахунок власних коштів або коштів інших фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до статті 34 Закону про зайнятість роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах (далі — інша особа), за їх згодою договори про направлення їх до закладів освіти для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Зазначеним договором на працівника або іншу особу може бути покладено обов’язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов’язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж 3 роки.

У разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов’язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов’язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором. Працівник або інша особа не зобов’язані відшкодовувати роботодавцю витрати, пов’язані з навчанням, якщо вони не стали до роботи або були звільнені з роботи з таких підстав:

1) установлення інвалідності;

2) звільнення за ініціативою роботодавця, що не пов’язане з учиненням працівником протиправних дій;

3) призов на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) за власною ініціативою у зв’язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, колективних угод, колективного або трудового договору;

5) догляд за дитиною з інвалідністю та (або) особою з інвалідністю I групи (незалежно від причини інвалідності).

Оплата профнавчання працівника за рахунок ваучера

Роботодавець і працівник можуть заощадити власні кошти на профнавчання, скориставшись нормами статті 30 Закону про зайнятість. Згідно з цією статтею особи (в т. ч. працівники підприємства) віком старше 45 років, страховий стаж яких становить не менше 15 років, до досягнення встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку (тобто 60 років) мають право на одноразове отримання від територіального центру зайнятості ваучера для підтримання конкурентоспроможності на ринку праці (далі — ваучер) шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності.

Механізм отримання ваучера та особливості оплати навчання на його підставі визначені Порядком видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 р. № 207 (далі — Порядок № 207). Крім того, наказом Мінекономіки від 07.09.2020 р. № 1716 затверджено Перелік професій, спеціальностей, для навчання за якими може бути виданий ваучер (далі — Перелік).

Згідно зі статтею 30 Закону про зайнятість і Порядком № 207 на підставі ваучера здійснюються: перепідготовка за робітничою професією; підготовка за спеціальністю для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра або магістра, здобутих за іншою спеціальністю; підготовка на наступному рівні освіти (крім третього (освітньо-наукового/освітньо-творчого) та наукового рівня вищої освіти); спеціалізація та підвищення кваліфікації за професіями і спеціальностями згідно з пріоритетними видами економічної діяльності.

Навчання здійснюється закладами професійного (професійно-технічної) та вищої освіти, підприємствами, установами та організаціями, які мають ліцензію на освітню діяльність відповідно до Переліку і є резидентами.

Особа самостійно здійснює вибір професії (спеціальності) з Переліку, а також форми та місця навчання.

Вартість ваучера встановлюється в межах вартості навчання і не може перевищувати 10-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на момент прийняття рішення про його видачу. Якщо вартість навчання в закладі освіти перевищує максимальну вартість ваучера, особа або роботодавець можуть здійснити оплату різниці вартості навчання.

Оплата ваучера здійснюється Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в межах видатків, передбачених на цю мету в бюджеті Фонду на відповідний рік.

Документальне оформлення направлення на навчання

Можливість (обов’язковість) профнавчання працівників за рахунок коштів роботодавця (повністю або частково) відображається у відповідному розділі колективного договору або трудових договорах з працівниками. Також питання профнавчання можуть регламентуватися окремим локальним документом, наприклад, Положенням про соціальне забезпечення працівників або Положенням про професійне навчання працівників, затвердженим наказом керівника.

Якщо ініціатором профнавчання є працівник, то він звертається до роботодавця з відповідною заявою, в якій зазначаються всі аспекти такого навчання, в тому числі вид, місце і тривалість навчання, його вартість і варіант (варіанти) фінансування.

Роботодавець, розглянувши заяву працівника (за потреби — погодивши з працівником нюанси навчання), приймає рішення про можливість профнавчання працівника і його оплати. При позитивному рішенні керівником підприємства видається наказ про направлення на профнавчання працівника.

Щоб уникнути проблем з дотриманням державних гарантій за період профнавчання працівника (про них піде мова нижче) в наказі про направлення на профнавчання необхідно вказати про виробничу потребу направлення працівника на таке навчання, строк навчання, а якщо воно буде здійснюватися в іншому місті — населений пункт, куди направляється працівник, особливості проїзду, проживання тощо.

Що стосується документального оформлення самої поїздки працівника на профнавчання з відривом від виробництва, яке буде проводитися в іншому населеному пункті, то тут можливі два варіанти:

1) така поїздка оформляється як службове відрядження і керівником видається наказ про відрядження, в якому вказується, що завданням на відрядження є проходження профнавчання (на курсах тощо), а метою відрядження (фактично і метою профнавчання) є отримання працівником нових знань (навичок, умінь), необхідних для виконання професійних (посадових, трудових) обов’язків;

2) поїздка оформляється не як відрядження — керівником видається наказ про направлення на профнавчання (перепідготовку, спеціалізацію, підвищення кваліфікації, стажування), в якому вказується мета і порядок проходження такого профнавчання, «транспортно-житлові» питання поїздки працівника, а також порядок її фінансування.

Можливість оформлення як відрядження поїздки на профнавчання до іншого населеного пункту пояснюється тим, що в даний час немає нормативно-правового документа, який би чітко визначав, яким чином таку поїздку необхідно оформляти документально на підприємстві. Крім того, для госпрозрахункових підприємств, які не є одержувачами бюджетних коштів, не існує нормативно-правового документа, який би регулював питання направлення ними працівників у відрядження. Тому такі підприємства можуть самостійно в колективному договорі, наприклад в розділі «Відрядження», або іншому внутрішньому документі, наприклад Положенні про відрядження, яке може бути додатком до колективного договору або затверджуватися окремим наказом керівника підприємства (далі — Положення про відрядження), визначити, що є відрядженням, порядок і випадки направлення працівників у відрядження, механізм відшкодування витрат працівникам у зв’язку з відрядженням з дотриманням гарантій, передбачених статтею 121 КЗпП.

Госпрозрахункові підприємства мають право в Положенні про відрядження відобразити норму, що поїздка працівників до іншого населеного пункту на профнавчання (або на окремі його види, наприклад, на короткострокове підвищення кваліфікації) оформляється документально як відрядження. В цьому випадку компенсація всіх витрат на відрядження (добові, оплата проїзду, проживання у відрядженні, нарахування заробітної плати за час відрядження тощо) здійснюється працівникові згідно з нормами Положення про відрядження з урахуванням гарантій, встановлених статтею 121 КЗпП. Якщо це оформляється не як відрядження, а як поїздка на профнавчання, то застосовуються норми постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» від 28.06.97 р. № 695 (далі — Постанова № 695).

Мінсоцполітики в листі від 13.09.2019 р. № 1318/0/206-19 (див. ВТЗ № 11/2019, с. 105) повідомило, що прийняття працівником участі у семінарі може бути оформлено і як відрядження, і як підвищення кваліфікації з відривом від виробництва залежно від мети семінару, місця проведення, видачі документа про освіту тощо.

Водночас Міністерство фінансів України (далі — Мінфін) вважає інакше і в своїх листах від 20.05.2013 р. № 31-07230-16-27/15177 (див. ВТЗ № 7/2013, с. 127) та від 20.01.2007 р. № 31-18030-07-10/854 повідомило, що направлення працівника на навчання, зокрема на семінар, не є службовим відрядженням. Такий висновок зроблено на базі норми Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59 (далі — Інструкція № 59), згідно з якою службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця — за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (при наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Тобто, виходячи з визначення службового відрядження, наведеного в Інструкції № 59, Мінфін не вважає поїздку працівника за розпорядженням роботодавця на профнавчання до іншого населеного пункту виконанням службового доручення поза місцем його постійної роботи і рекомендує її оформляти документально не як відрядження, а як поїздку на профнавчання відповідно до норм Постанови № 695.

Нагадаємо, що норми Інструкції № 59 (в тому числі в частині терміну «службове відрядження») поширюються тільки на державних службовців і працівників бюджетних установ, але не поширюються на госпрозрахункові підприємства, які не отримують бюджетні кошти. Тому висновок Мінфіну стосується лише бюджетних установ, що направляють своїх працівників на профнавчання, а госпрозрахункові підприємства, як зазначено вище, самостійно встановлюють всі особливості направлення працівників у відрядження в Положенні про відрядження. У той же час госпрозрахункові підприємства можуть врахувати висновок Мінфіну і оформляти документально поїздки працівників на профнавчання до іншого населеного пункту за другим варіантом, тобто не як відрядження, а шляхом видання керівником наказу про направлення на профнавчання (зразок наказу див. нижче), тим більше що і в цьому випадку за працівником зберігаються майже всі трудові гарантії, передбачені законодавством для відряджень.

Звертаємо увагу, що семінар (практикум, тренінг), який організовують (проводять) не заклади освіти (тобто особи, які не мають освітньої ліцензії), не є видом профнавчання працівників (навіть неформального), незважаючи на те, що працівники і в цьому випадку підвищують рівень своїх професійних знань. Такий семінар (практикум, тренінг) — це вид інформаційно-консультаційних послуг, які надаються суб’єктом господарювання (як правило, протягом одного дня) фізичній особі (працівнику) або його роботодавцю (залежно від того, хто за відповідним договором є їх одержувачем). Тому для осіб, які відвідують семінар (практикум, тренінг), який проводять особи, що не мають освітньої ліцензії, гарантії, передбачені Постановою № 695, не поширюються.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 р. № 98 (далі — Постанова № 98), чинність якої поширюється на державних службовців і працівників бюджетних установ, встановлено обмеження щодо тривалості відрядження в межах України — не більше 30 календарних днів (за винятком окремих випадків). Тому профнавчання, що оформляється відрядженням, не може бути довше 30 календарних днів. У той же час Постанова № 695, якою встановлено гарантії під час профнавчання працівника, не містить обмежень щодо строків такого навчання і строків збереження трудових гарантій.

У табелі обліку робочого часу типової форми № П-5, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 р. № 489, час перебування працівника на профнавчанні з відривом від виробництва, коли за працівником зберігається середній заробіток, відображається з кодом «ІН» або «22» (інший невідпрацьований час, передбачений законодавством).

Теоретичні заняття і виробниче навчання при підготовці нових робітників безпосередньо на виробництві шляхом індивідуального, бригадного і курсового навчання провадяться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідних віку, професій і виробництва (ст. 204 КЗпП).

Гарантії працівникам, які направляються на професійне навчання
з відривом від виробництва

Відповідно до статті 207 КЗпП за час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівникам виплачується заробітна плата в порядку і у розмірах, що визначаються законодавством.

При направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством (ст. 122 КЗпП). Виплати, гарантовані працівникам, які проходять профнавчання з відривом від виробництва, визначені Постановою № 695.

Згідно з пунктом 1 Постанови № 695 працівникам, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки і навчання інших професій з відривом від виробництва, встановлено такі мінімальні державні гарантії:

– збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання (за вчителями та іншими працівниками освіти, які направляються на курси і до інститутів удосконалення вчителів, середня заробітна плата зберігається за кожним місцем роботи);

– оплата вартості проїзду до місця навчання і назад;

– виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. Іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання добові виплачуються в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень, а в наступні місяці, до закінчення терміну навчання, тим, хто одержує заробітну плату в розмірі менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг), тобто менше 102 грн. (6 х 17 грн.), виплачується стипендія в розмірі 20% добових;

– надання гуртожитку, а в разі його відсутності — відшкодування витрат, пов’язаних з наймом житлового приміщення, в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень.

Звертаємо увагу, що вищевказані мінімальні державні гарантії за час навчання зберігаються тільки за місцем основної роботи (крім вчителів та інших працівників освіти) (п. 2 Постанови № 695).

Водночас госпрозрахункові підприємства в колективному договорі можуть встановлювати додаткові гарантії і компенсації працівникам, у т. ч. сумісникам, які направляються на профнавчання. Але в будь-якому разі за сумісником, направленим на профнавчання, зберігається його місце роботи (посада) на підприємстві, яке його направило на профнавчання, оскільки це гарантує стаття 122 КЗпП.

Що стосується можливої відсутності працівника за основним місцем роботи в разі його направлення на навчання з місця роботи за сумісництвом, то в цьому питанні роботодавець і працівник повинні знайти взаємовигідне спільне рішення. Наприклад, на час навчання працівникові за основним місцем роботи можна надати відпустку без збереження заробітної плати або щорічну відпустку.

Також слід враховувати, що якщо профнавчання проходить на території рідного підприємства або в населеному пункті, де розташоване підприємство, то законодавством не передбачена виплата працівникам, які навчаються, добових, компенсації витрат на проїзд та інших витрат. В той же час компенсація окремих видів витрат, пов’язаних з таким навчанням, може бути передбачена локальним документом госпрозрахункового підприємства.

Крім гарантій, передбачених Постановою № 695, трудові гарантії працівникам, які направлені на профнавчання, можуть бути встановлені й іншими нормативними документами.

Так, згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 11.05.2011 р. № 524 за медичними і фармацевтичними працівниками державних та комунальних закладів (установ), які направляються до закладів післядипломної освіти для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки, зберігається середня заробітна плата за кожним місцем роботи згідно із законодавством (тобто за основним місцем роботи і за місцем (місцями) роботи за сумісництвом).

Розглянемо порядок надання вищевказаних гарантій працівникам більш докладно.

Середня зарплата за час навчання

Розрахунок середньої заробітної плати працівникам за час профнавчання з відривом від виробництва здійснюється відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100), виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи працівника, що передують місяцю направлення на профнавчання.

Для розрахунку середньої заробітної плати працівника за період профнавчання спочатку необхідно визначити його середньоденний заробіток, який розраховується шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх 2 місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів за цей період. Потім середньоденний заробіток множиться на кількість робочих днів, протягом яких працівник перебував на навчанні (п. 8 Порядку № 100).

Якщо профнавчання працівника проводилося не в робочі, а у вихідні дні за графіком роботи підприємства (працівника), наприклад в суботу при 5-денному робочому тижні та вихідними днями в суботу і неділю, то збереження середнього заробітку за такі дні Порядком № 100 не передбачено. Водночас Мінсоцполітики у листі від 02.10.2019 р. № 1437/0/206-19 (див. ВТЗ № 11/2019, с. 110) наполягає на виплаті й за вихідні дні профнавчання середнього заробітку працівнику (див. приклад нижче). Тому рекомендуємо роботодавцям врегулювати це питання в локальному документі (колективному договорі, Положенні про професійне навчання).

ПРИКЛАД

Розрахунок середньої заробітної плати за час професійного навчання

Працівник підприємства з 5-денним робочим тижнем і вихідними днями в суботу та неділю на підставі наказу керівника проходив професійне навчання (перебував на курсах підвищення кваліфікації) з 1 по 31 жовтня 2020 року. Заняття на курсах проводилися протягом 6 днів на тиждень: з понеділка по суботу (в неділю занять не було). Локальним документом підприємства передбачено, що середня заробітна плата нараховується працівникам за всі дні професійного навчання, в які працівник був присутній на заняттях (на курсах), в тому числі за суботи, які є вихідними днями за графіком роботи підприємства (працівника).

Всього в жовтні заняття на курсах проводилися протягом 26 днів, в т. ч. протягом 22 робочих і 4 вихідних днів за графіком роботи підприємства. Оклад працівника — 6000 грн.

У розрахунковому періоді (серпень – вересень 2020 року) працівник:

– в серпні — відпрацював 14 з 20 робочих днів за графіком роботи, оскільки в період з 10 по 17 серпня хворів, і отримав заробітну плату за цей місяць в сумі 4200 грн. (6000 грн. : 20 р. д. х 14 відпрац. д.) та «лікарняні»;

– у вересні — відпрацював 4 з 22 робочих днів за графіком роботи, оскільки в період з 1 по 24 вересня (24 к. д.) перебував у щорічній основній відпустці, тому отримав заробітну плату за цей місяць в сумі 1090,91 грн. (6000 грн. : 22 р. д. х 4 відпрац. д.) і відпускні.

Крім того, в серпні працівнику до відпустки була нарахована і виплачена разом з відпускними матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі окладу — 6000 грн.

З перерахованих вище виплат в розрахунку середньої заробітної плати не беруть участь:

– матеріальна допомога на оздоровлення (пп. «б» абз. першого п. 4 Порядку № 100);

– відпускні та «лікарняні» (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Таким чином, в розрахунку середньої заробітної плати бере участь лише нарахована працівнику в розрахунковому періоді заробітна плата.

Середньоденна заробітна плата:

(4200 грн. + 1090,91 грн.) : (14 відпрац. д. (серпень) + 4 відпрац. д. (вересень)) = 293,94 грн.

Середня заробітна плата за період професійного навчання працівника, який включає 26 днів навчання:

293,94 грн. х 26 д. навч. = 7642,44 грн.

_________________________________________________________________________

Звертаємо увагу, що у деяких категорій працівників бюджетних установ, які отримують заробітну плату за основним місцем роботи і за сумісництвом, розрахунок середнього заробітку має особливості.

Згідно з пунктом 10 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. № 43 (далі — Положення № 43), при обчисленні середньої заробітної плати враховується заробітна плата на всіх місцях роботи:

– вчителям і викладачам, які працюють у декількох середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладах, прирівняних до них по оплаті праці працівникам, а також педагогічним працівникам дошкільних виховних, позашкільних та інших навчально-виховних закладів (як в одному, так і в декількох);

– медичним і фармацевтичним працівникам лікувально-профілактичних, санітарно-епідеміологічних установ охорони здоров’я, аптек, установ соціального забезпечення, дитячих будинків, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, а також для дітей, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку, дитячих дошкільних виховних закладів, медико-соціальної експертизи; сестрам милосердя товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця України.

Крім того, при обчисленні середньої заробітної плати вищевказаним особам зараховується додаткова оплата за роботу, яка не є сумісництвом відповідно до пункту 8 Переліку робіт, які не є сумісництвом (додаток до Положення № 43).

Середня заробітна плата зберігається за медичними (фармацевтичними) і педагогічними працівниками за кожним місцем роботи незалежно від того, за внутрішнім чи зовнішнім сумісництвом вони працюють і з якого місця роботи (основного чи за сумісництвом) направляються для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки. Тобто це є державною гарантією зазначеним працівникам, які направляються до закладів післядипломної освіти для підвищення кваліфікації, підготовки і перепідготовки. У разі, якщо медичний (педагогічний) працівник за основним місцем роботи направляється на курси підвищення кваліфікації, а за сумісництвом продовжує працювати (графік роботи і розклад занять це дозволяють), то середня заробітна плата зберігається тільки за основним місцем роботи, а на роботі за сумісництвом він отримує звичайну заробітну плату за фактично відпрацьований час.²

Виплата добових і стипендії

Виплата добових здійснюється за кожний день перебування в дорозі працівника в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. У такому ж розмірі добові виплачуються іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання (пп. «в» п. 1 Постанови № 695).

Наприклад, якщо працівник, якого направлено на курси підвищення кваліфікації в інше місто, перебував у дорозі до місця навчання 1 і 2 листопада (в ніч з неділі на понеділок), навчався з 2 по 13 листопада (в суботу і неділю не навчався), перебував у дорозі назад до місця роботи 13 і 14 листопада (в ніч з п’ятниці на суботу), то йому необхідно виплатити добові за кожний день в період з 1 по 14 листопада (всього 14 календарних днів). Крім того, за час навчання (10 робочих днів при 5-денному робочому тижні з вихідними днями в суботу та неділю) працівникові виплачується середній заробіток.

Розмір добових для державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначений у додатку 1 до Постанови № 98, і становить 60 грн. на добу.

Госпрозрахункові підприємства розмір добових встановлюють самостійно в локальному документі (Положенні про відрядження, Положенні про професійне навчання) або в наказі про відрядження (про направлення на профнавчання) виходячи зі своїх фінансових можливостей.

Якщо профнавчання працівника проходить в іншому населеному пункті, але працівник має можливість щодня повертатися додому, то в наказі про направлення на профнавчання (про відрядження) слід вказати про можливість (обов’язковість) такого щоденного повернення, а також про маршрут проїзду і види транспорту. У цьому випадку працівнику відшкодовуються як витрати на проїзд, так і добові витрати. Якщо працівник в такому випадку самостійно вирішить не повертатися до місця проживання, а скористатися послугами готелю, витрати на проживання йому не відшкодовуються (лист Мінфіну від 20.01.2007 р. № 31-18030-07-10/854).

Що стосується виплати добових, які виплачуються для покриття витрат працівника на харчування та фінансування інших особистих потреб, у разі, якщо профнавчання працівника триває більше одного місяця, то, як зазначено в підпункті «в» пункту 1 Постанови № 695, замість них іногороднім працівникам, починаючи з другого місяця навчання та в усіх наступних місяцях до закінчення терміну навчання, виплачується стипендія в розмірі 20% добових. Отже, розмір стипендії у працівників бюджетної сфери за другий і кожний наступний місяць профнавчання складе 12 грн. (60 грн. х 20%) в день. Однак і ця виплата здійснюється тільки тим працівникам, які отримують заробітну плату в розмірі менше 6 нмдг, тобто менше 102 грн. (6 х 17 грн.) в місяць, що можливо тільки при роботі на умовах неповного робочого часу.

Таким чином, починаючи з другого місяця профнавчання, працівник фактично повинен покривати витрати на харчування та фінансування інших особистих потреб за рахунок власних коштів (якщо, звичайно, колективним договором госпрозрахункового підприємства не буде передбачено інше), але зате він не втрачає право після закінчення першого місяця навчання на інші гарантії, в тому числі на збереження середнього заробітку за місцем основної роботи.

Звертаємо увагу, що Постанова № 695, на відміну від Інструкції № 59 та Постанови № 98, не містить норм про обов’язковість виплати працівникові грошового авансу при його направленні на профнавчання до іншого населеного пункту. Тому як бюджетні організації, так і госпрозрахункові підприємства (якщо направлення на навчання оформляється не як відрядження) самостійно приймають рішення про виплату такого авансу та його суму, про що зазначається в наказі про направлення на профнавчання. Якщо працівнику видано аванс перед відбуттям на профнавчання, то після його закінчення і повернення на підприємство працівник повинен у встановлені строки відзвітувати за видані йому підзвітні кошти.

Оскільки в даний час не передбачено обов’язкове оформлення посвідчення про відрядження, підприємства самостійно визначають, які документи є підтвердженням перебування працівника на профнавчанні і підставою для виплати йому середньої заробітної плати і добових. Такими документами можуть бути проїзні квитки, рахунки з готелю, документи, що підтверджують проходження профнавчання (диплом, свідоцтво, сертифікат, довідка тощо). У разі відсутності у працівника зазначених документів, а також будь-яких інших документів, що прямо або побічно підтверджують його перебування в місці проведення профнавчання і його проходження, роботодавець має право вимагати від працівника пояснень і провести службове розслідування, за результатами якого приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за період профнавчання і добових.

Компенсація витрат на проїзд та проживання

Компенсація витрат на проїзд до місця профнавчання і назад, а також на проживання за місцем профнавчання (якщо приймаючою стороною працівнику не надавався гуртожиток) здійснюється в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень, тобто за наявності проїзних документів (транспортних квитків) і готельних рахунків (прибуткових касових ордерів, чеків РРО тощо) в оригіналі.

Якщо працівник захворів під час професійного навчання

Відповідно до пункту 9 розділу II Інструкції № 59 у разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на найм житлового приміщення (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні) і виплачуються добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров’я приступити до виконання покладеного на нього службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше 2 місяців. Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров’я повернутися до місця постійного проживання повинні бути засвідчені в установленому порядку (листком непрацездатності). За період тимчасової непрацездатності відрядженому працівникові на загальних підставах виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності. Дні тимчасової непрацездатності не включаються до строку відрядження.

Вищенаведені норми Інструкції № 59 рекомендуємо відобразити в Положенні про професійне навчання працівників (Положенні про відрядження) і госпрозрахунковим підприємствам, щоб їхні працівники мали такі самі гарантії на випадок хвороби, яка настала в період профнавчання.

Таким чином, середня заробітна плата і добові за дні хвороби працівнику виплачуватися не будуть, але будуть нараховуватися «лікарняні» (на загальних підставах), якщо працівник надасть роботодавцю листок непрацездатності.

Надання відпусток працівникам, які навчаються

Якщо працівники підприємства навчаються на заочних і вечірніх відділеннях навчальних закладів, то незалежно від того, за чий рахунок здійснюється таке навчання, відповідно до статей 211, 213, 216 КЗпП, статей 15 – 17 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) підприємства зобов’язані в разі успішного навчання надавати їм додаткову оплачувану відпустку у зв’язку з навчанням (на підставі довідки-виклику вишу). На час такої відпустки за основним місцем роботи за працівниками зберігається середня заробітна плата.³

Згідно зі статтею 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються, зокрема:

– час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (це стосується і періоду профнавчання із збереженням середньої заробітної плати);

– час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях ПТНЗ;

– час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників.

Оподаткування та облік витрат на професійне навчання

Згідно з підпунктом 165.1.37 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) не включається до оподатковуваного доходу, тобто не обкладається ПДФО і військовим збором (далі — ВЗ), сума витрат роботодавця у зв’язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку згідно із законом.

У розділі І Податкового розрахунку ф. № 1ДФ сума витрат роботодавця у зв’язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку (працівника) відображається за ознакою доходу «158».

Відповідно до підпункту 165.1.21 ПКУ до оподатковуваного доходу не включається сума, сплачена будь-якою юридичною або фізичною особою на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за здобуття освіти, за підготовку чи перепідготовку платника податку, але не вище трикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за кожний повний або неповний місяць навчання, підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи.

Отже, у 2020 році не обкладається ПДФО і ВЗ вартість профнавчання, яка не перевищує 14 169 грн. (4723 грн. х 3), а у 2021 році — яка не перевищує 18 000 грн. (6000 грн. х 3) в розрахунку на місяць. Вартість профнавчання у вигляді перевищення зазначених сум обкладається ПДФО і ВЗ як додаткове благо (пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ — вартість безоплатно отриманих послуг). При цьому з метою визначення бази оподаткування ПДФО сума зазначеного перевищення збільшується на «натуральний» коефіцієнт (п. 164.5 ПКУ), оскільки працівник отримує дохід у негрошовій формі (у вигляді послуг освіти). Не оподатковувана ПДФО і ВЗ оплата навчання відображається в Податковому розрахунку ф. № 1ДФ за ознакою доходу «145», а оподатковувана — «126».

Що стосується єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ), то згідно з пунктом 3.24 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5, не включаються до фонду оплати праці витрати на підготовку та перепідготовку кадрів (крім витрат на середню заробітну плату, яка виплачується за час профнавчання, — пп. 2.2.12):

– витрати на оплату навчання працівників у вищих навчальних закладах та установах підвищення кваліфікації, професійної підготовки та перепідготовки кадрів;

– стипендії слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, направленим підприємствами на навчання з відривом від виробництва у вищі навчальні заклади;

– оплата проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад.

Всі перераховані вище витрати вказані і в пункті 9 розділу ІІ Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. № 1170.

Отже, всі вищезазначені витрати не обкладаються ЄСВ.

В бухгалтерському обліку підприємства витрати на профнавчання працівників в повній сумі включаються до витрат за категоріями працівників, які навчаються, або відображаються у складі інших витрат операційної діяльності чи інших витрат — на субрахунках 949 чи 977, а при тривалому навчанні працівників — на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів».