Оплата праці та відповідальність працівників при виробництві бракованої продукції

Чинне трудове законодавство, в тому числі головний «трудовий» документ — Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП), не пояснює, що таке виробничий брак, хоча питання оплати праці при виготовленні бракованої продукції врегульовані статтею 112 КЗпП. Тому для правильного розуміння терміну «брак у виробництві» звернемося до «бухгалтерських» та інших нормативних документів.

Визначення і класифікація браку у виробництві наведені в описі рахунку 24 «Брак у виробництві» Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291 (далі — Інструкція № 291).

Згідно з Інструкцією № 291 браком у виробництві вважаються продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи (далі — продукція), які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення.

Крім того, відповідно до Державного класифікатора України «Класифікатор відходів ДК 005-96», затвердженим наказом Держстандарту України від 29.02.96 р. № 89, бракована продукція — продукція, передавання якої споживачеві не допускається через наявність дефектів.

Виходячи з норм Інструкції № 291 та роз’яснення¹ Міністерства промислової політики України брак продукції в залежності від місця його виявлення підрозділяється на:

• зовнішній — виявляється споживачем, наприклад, в процесі складання, монтажу або під час експлуатації придбаного виробу (продукції), з пред’явленням або поверненням продавцеві цього виробу для усунення браку або відшкодування понесених витрат на його придбання (така бракована продукція підлягає документальному оформленню при її пред’явленні (поверненні) споживачем, наприклад, власними сервісними центрами або іншими суб’єктами господарської діяльності відповідно до угод про сервісне обслуговування тощо);
• внутрішній — виявляється в процесі виробництва до продажу готової продукції споживачеві (такий брак документується на підприємстві працівниками відділу технічного контролю або іншого уповноваженого на підприємстві органу (далі — ВТК), начальником цеху (відділу), бригадиром, майстром, іншими уповноваженими особами).

У свою чергу, внутрішній брак продукції буває:

• технічно неминучим — коли він допущений в межах норм, встановлених технічною або технологічною документацією по виробництву продукції;
• непрогнозованим — коли брак перевищує встановлені технічні або технологічні норми внаслідок вини працівника, який виготовляє продукцію (через його неуважність, недбалість, недотримання технології тощо), або вини відразу декількох працівників, вини постачальників неякісних сировини, матеріалів та напівфабрикатів, неточної роботи обладнання (наприклад, гарантійний термін експлуатації якого закінчився, і норми браку щодо нього не переглянуті), внаслідок форс-мажорних обставин тощо.

Залежно від характеру відхилень від встановлених нормативів брак продукції може бути:

• остаточним (повним) — коли продукція не може використовуватися за прямим призначенням, а її виправлення неможливе з технічних причин і економічно недоцільне;
• виправним — коли продукція після усунення недоліків може використовуватися за прямим призначенням, її виправлення технічно можливе і економічно доцільне.

Збитки (збиток), які несе підприємство внаслідок виготовлення бракованої продукції, відшкодовуються за рахунок:

• винної особи;
• підприємства.

Не вважаються браком продукти, вироби, напівфабрикати, виготовлені за особливими підвищеними технічними вимогами, в тому випадку, якщо вони не відповідають цим вимогам, але відповідають стандартам або технічним умовам на аналогічні продукти або вироби широкого вжитку.

Не належать до браку втрати від сортності, тобто від переведення продукції в нижчий сорт за якістю.

Документальне оформлення виробничого браку

Спеціальні документи і регістри, призначені для обліку операцій, пов’язаних з виробничим браком, нормативними актами не затверджені. Тому підприємство має право самостійно розробити форми і порядок документообігу для відображення господарських операцій, пов’язаних з виробничим браком.

Для обліку втрат від браку і систематизації відомостей про брак на підприємстві встановлюється перелік причин браку та його винуватців, визначаються норми втрат від браку, ведуться відомості обліку та розподілу витрат по браку, розробляються класифікатори виробів з переліком операцій, за якими передбачаються технологічні втрати і плановий брак. Зазначені в класифікаторах шифри втрат від браку проставляються в первинних документах, в супровідних листах, маршрутних листах, актах про брак тощо.

Дані про технічно неминучий брак відображають в технологічних картах, кошторисах технологічного процесу, іншій документації, що складаються (ведуться) фахівцями, які контролюють технологічний процес, і особами, уповноваженими керівництвом.

На виявлений при виробництві продукції остаточний (повний) або виправний брак ВТК складає акт про брак (повідомлення про брак)², форму якого підприємство розробляє самостійно.

В акті про брак зазначаються, зокрема, місце і час виявлення браку, характеристика дефектів, причини їх виникнення, кількість бракованих виробів та їх найменування, винні у виникненні браку особи (при їх встановленні) тощо.

Відразу кілька фактів виникнення браку можна реєструвати в загальному внутрішньому документі підприємства (відомості, журналі, книзі), ведення якого покладається на певну посадову особу підприємства. Акт про брак може бути простим або більш докладним залежно від структури підприємства, технології виробництва, характеристик продукції, визнаної бракованою, тощо.

Якщо встановлено, що брак відбувся не з вини працівника, а з вини постачальника (через поставку неякісних сировини, матеріалів, напівфабрикатів), то, крім акта про брак, оформляється спеціальний документ для пред’явлення претензій до постачальника. Порядок оформлення браку з вини постачальників і пред’явлення до них претензій (рекламацій) встановлюється з урахуванням конкретних умов згідно з договорами на поставку сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо.

Якщо при виявленні браку відразу неможливо або важко встановити причини браку і винну особу (винних осіб), які повинні бути вказані в акті про брак, то замість акта рекомендуємо скласти повідомлення про брак (у ньому відображаються тільки факт і місце виявлення браку) і додатково провести службове розслідування. На підставі результатів такого службового розслідування складається акт про брак, в якому відображається вся необхідна інформація.

На підставі акта (актів) про брак складається звіт про собівартість браку в звітному місяці. До такого звіту включається сума втрат від бракованої продукції в розрахунку на місяць із зазначенням виду продукції та винуватців у браку.

З метою оперативного аналізу в окремих виробничих підрозділах можуть складатися рапорти (доповідні записки) про браковану продукцію за більш короткі періоди роботи (тиждень, декада, півмісяця), в яких зазначаються суми заподіяного збитку і працівники, винні у браку.

Акт про брак, затверджений відповідним керівником, є підставою для зменшення оплати праці працівника, який допустив брак, а в певних випадках — для проведення відрахувань із його заробітної плати.

Оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком

Порядок оплати праці при виготовленні продукції, що виявилася браком, встановлений спеціальною статтею, а саме статтею 112 КЗпП, якою визначено наступне:

• оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цьому випадку не може бути нижче 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу);
• брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу ВТК, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами;
• повний брак, що виник з вини працівника, оплаті не підлягає;
• частковий брак з вини працівника оплачується за зниженими розцінками залежно від ступеня придатності продукції.

Звертаємо увагу, що оплата праці за зниженими розцінками при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, з дотриманням умови, що місячна заробітна плата працівника не може бути нижче 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу), є мінімальною державною гарантією (ст. 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР; далі — Закон про оплату праці).

Водночас госпрозрахункові підприємства розцінки (у тому числі знижені розцінки при виготовленні продукції, що виявилася браком) та інші «зарплатні» норми встановлюють самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри відрядних розцінок (у тому числі при виготовленні продукції, що виявилася браком) встановлюються з урахуванням вищевикладених вимог (ст. 97 КЗпП, ст. 15 Закону про оплату праці).

Таким чином, госпрозрахункові підприємства в колективному договорі (Положенні про оплату праці, затвердженому наказом керівника підприємства) можуть встановити, що оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника (а з вини роботодавця, постачальників сировини або матеріалів, через форс-мажорні обставини тощо), провадиться не за зниженими, а за звичайними розцінками (нарівні з придатними виробами), тобто в цьому випадку підприємство всі витрати по браку бере на себе, а не перекладає їх частину на працівника. Такий підхід є соціально справедливим, оскільки працівник, який виконав якісно свої трудові обов’язки, не позбавляється частини оплати праці через те, що виготовлені ним вироби виявилися бракованими не з його вини. Інакше знижена оплата за брак у виробництві (в першу чергу, виправний) може знизити мотивацію і спричинити зменшення продуктивності праці працівника.

Наприклад, якщо працівник знає про неточну (неякісну) роботу застарілого обладнання, на якому він працює, то такий працівник навряд чи буде працювати з більшою продуктивністю, враховуючи, що все одно частина виготовленої ним продукції буде забракована і оплачена за зниженими розцінками.

У більшості випадків брак не з вини працівника виникає через те, що підприємство, отримуючи від постачальників матеріали, які використовуються для виготовлення готової продукції, не має часу, бажання або можливості перевірити якість таких матеріалів, оскільки для цього зазвичай потрібне проведення складних і тривалих тестів або досліджень з використанням спеціального обладнання (іноді дорогого), якого суб’єкт господарювання не має (його придбання економічно недоцільне), а до обов’язків працівників, які для виготовлення продукції використовують отримані на складі матеріали, не входить перевірка їхньої якості. В результаті те, що отриманий від постачальників матеріал був неякісним, часто виявляється лише на етапі приймання ВТК готових виробів у працівника.

У зв’язку з вищевикладеним при виявленні браку не з вини працівника (не пов’язаного з прихованим дефектом в оброблюваному матеріалі) може бути передбачена солідарна відповідальність роботодавця і працівника, а колективним договором (Положенням про оплату праці) встановлено, що оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, провадиться за зниженими розцінками, але не з розрахунку 2/3, а в розмірі 3/4 або 4/5 або 5/6 тощо відрядної розцінки.

Щоб уникнути суперечок з працівниками з питання оплати праці за зниженими розцінками при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, рекомендуємо підприємствам у внутрішньому документі (колективному договорі або Положенні про оплату праці) встановити випадки і механізм (шкалу) зниження розцінок залежно від виду і причин браку, кількості виготовлених бракованих виробів (відсоткового співвідношення допущеного браку), тобто встановити порядок, який враховує технологічні особливості виробництва і диференціює заробітну плату залежно від причин виникнення браку не з вини працівника. При цьому знижені розцінки при оплаті часткового браку з вини працівника повинні бути менше, ніж знижені розцінки при оплаті виготовленої продукції, що виявилася браком не з вини працівника.

Підприємства та організації, які знаходяться на госпрозрахунку, але отримують дотації з бюджету, в тому числі на оплату праці працівників, можуть встановлювати більш високий розмір оплати праці при виготовленні браку, що трапився не з вини працівника (вище мінімального розміру, встановленого статтею 112 КЗпП), але в межах визначених для них у встановленому порядку сум дотацій та власних доходів (ст. 16 Закону про оплату праці).

Також необхідно пам’ятати, що не можна зменшувати оплату праці (знижувати розцінки), коли працівником допускається технічно неминучий брак (передбачений в межах норм, встановлених технічною або технологічною документацією з виробництва продукції), а також коли продукція виготовлялася працівником з особливими підвищеними технічними вимогами і не відповідає цим вимогам, але відповідає стандартам або технічним умовам на аналогічну продукцію (тобто коли така продукція не є браком).

ПРИКЛАД 1

Оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася повним і частковим браком з вини працівника

Працівниця-швачка у вересні виготовила 65 трикотажних виробів (далі в розрахунках — вир.). Під час приймання цих виробів ВТК визнав 4 вироби повним браком, а 6 виробів — частковим браком з вини працівниці. Відрядна розцінка за виготовлення одного якісного виробу — 150 грн. Колективним договором підприємства встановлено, що оплата праці працівників за виготовлення продукції, що виявилася частковим браком з вини працівника, здійснюється пропорційно ступеню придатності виготовленої продукції. ВТК встановив, що вироби, виготовлені працівницею з частковим браком з її вини, придатні на 80%, тому оплачуються з розрахунку 80% (фактично 4/5) відрядної розцінки. Повний брак, що виник з вини працівниці, не оплачується.

Кількість виготовлених працівницею виробів, які відповідають встановленим вимогам (виготовлені без браку):

65 – 4 – 6 = 55 вир.

Заробітна плата працівниці у вересні:

55 вир. х 150 грн. + 6 вир. х 150 грн. х 80% = 8250 + 720 = 8970 грн.

ПРИКЛАД 2

Оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника

Працівник-токар у вересні виготовив 300 деталей (далі в розрахунках — дет.). Під час їх приймання ВТК визнав 20 деталей браком, але не з вини працівника (як з’ясувалося, придбаний у постачальників метал, з якого були виготовлені браковані деталі, не відповідав встановленим вимогам). Відрядна розцінка на виготовлення однієї деталі, що відповідає технічним вимогам, — 25 грн. Згідно з Положенням про оплату праці, затвердженим наказом керівника підприємства, оплата праці працівників-токарів за виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника, провадиться за зниженими розцінками — в розмірі 3/4 встановленої відрядної розцінки.

Кількість виготовлених працівником деталей, що відповідають технічним вимогам:

300 – 20 = 280 дет.

Заробітна плата працівника у вересні:

280 дет. х 25 грн. + 20 дет. х 25 грн. х 3/4 = 7000 + 375 = 7375 грн.

ПРИКЛАД 3

Оплата праці при виготовленні декількома працівниками продукції, що виявилася браком

На підприємстві процес виготовлення готового виробу проходить 2 етапи:

1. Виготовлення заготовки для виробу одним працівником з її прийманням ВТК (відрядна розцінка — 60 грн. за виготовлення однієї якісної заготовки);

2. Виготовлення із заготовки готового виробу іншим працівником з його прийманням ВТК (відрядна розцінка — 65 грн. за виготовлення із заготовки якісного готового виробу).

У вересні працівник Антонов А. А. виготовив 150 заготовок, при цьому всі вони були прийняті ВТК як такі, що відповідають встановленим технічним вимогам. Ці заготовки були передані працівнику Борисову Б. Б. для виготовлення готових виробів.

Після виготовлення працівником Борисовим Б. Б. 150 готових виробів ВТК встановив, що 5 з них є частковим браком з вини цього працівника.

У такій ситуації працівникові Антонову А. А. оплата праці провадиться за всі виготовлені ним 150 заготовок у повному обсязі (за встановленою відрядною розцінкою), оскільки ВТК визнав їх якісними.

Заробітна плата у вересні працівника Антонова А. А. становить:

150 заготовок х 60 грн. = 9000 грн.

Працівникові Борисову Б. Б. за 145 готових виробів здійснюється оплата в повному обсязі (за встановленою відрядною розцінкою), а за 5 виробів — знижена оплата в розмірі 4/5 відрядної розцінки згідно з нормами колективного договору (Положення про оплату праці).

Заробітна плата у вересні працівника Борисова Б. Б. становить:

145 вир. х 65 грн. + 5 вир. х 65 грн. х 4/5 = 9425 + 260 = 9685 грн.

Звертаємо увагу, якби ВТК, приймаючи готові вироби у Борисова Б. Б., встановив по 5 виробах брак не з вини цього працівника (наприклад, брак виник через неякісний матеріал, з якого були виготовлені спочатку заготовки, а потім і готові вироби ), то оплата праці Антонова А. А. все одно провадилася б в повному обсязі (оскільки ВТК не виявив браку в його заготовках), а оплата праці Борисова Б. Б. — за зниженими розцінками, встановленими локальним документом підприємства (оскільки ВТК виявив брак, приймаючи саме у нього готові вироби), але місячна заробітна плата Борисова Б. Б. у цьому випадку не може бути нижче 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). У той же час колективним договором може бути передбачена і повна оплата (без зниження розцінки) за всі виготовлені вироби, які виявилися бракованими не з вини працівника. У такій ситуації заробітна плата Борисова Б. Б. у вересні становитиме 9750 грн. (150 дет. х 65 грн.).

__________________________________________________________________________

Згідно зі статтею 21 Закону про оплату праці розмір заробітної плати працівника може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Отже, якщо з вини працівника допущений неоплачуваний повний брак, або оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком з вини і не з вини працівника, провадиться за зниженими розцінками, в тому числі в розмірі 2/3 тарифної ставки або окладу, то заробітна плата в розрахунку на місяць у такого працівника може бути менше мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, встановленої законодавством (з 1 вересня 2020 року вона становить 5000 грн.).

ПРИКЛАД 4

Оплата праці в розмірі менше мінімальної заробітної плати
при виготовленні продукції, що виявилася браком з вини працівника

Місячна норма праці працівника у вересні — 130 виробів. Розцінка за якісно виготовлений виріб — 40 грн. У вересні, відпрацювавши всі робочі дні, працівник виготовив 130 виробів, але 10 з них ВТК визнав повним браком з вини працівника.

Кількість якісно виготовлених працівником виробів у вересні:

130 – 10 = 120 вир.

Оскільки згідно зі статтею 112 КЗпП повний брак, що виник з вини працівника, оплаті не підлягає, заробітна плата працівника у вересні становить:

120 вир. х 40 грн. = 4800 грн.

Як видно, заробітна плата працівника у вересні за виконану роботу виявилася менше встановленої законодавством на цей місяць мінімальної заробітної плати у місячному розмірі (4800 грн. < 5000 грн.), але підприємство не зобов’язане доплачувати працівникові до розміру мінімальної заробітної плати, оскільки працівником з його вини виготовлена продукція, яка виявилася браком.

ПРИКЛАД 5

Оплата праці в розмірі менше мінімальної заробітної плати
при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника

Місячна норма праці працівника у вересні — 250 виробів. Розцінка за якісний виріб — 20 грн. У вересні, відпрацювавши всі робочі дні, працівник виготовив 250 виробів, але 30 з них ВТК визнав частковим браком не з вини працівника. Згідно з нормами колективного договору частковий брак не з вини працівника підлягає оплаті в розмірі 2/3 встановленої відрядної розцінки.

Кількість якісно виготовлених працівником виробів у вересні:

250 – 30 = 220 вир.

Оскільки згідно зі статтею 112 КЗпП при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, місячна заробітна плата працівника не може бути нижче 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу), визначимо мінімальну заробітну плату працівника у вересні з урахуванням зазначеної норми статті 112 КЗпП:

250 вир. х 20 грн. х 2/3 = 3333,33 грн.

Тепер визначимо заробітну плату працівника у вересні, виходячи з кількості виготовлених ним виробів і встановлених на підприємстві розцінок:

220 вир. х 20 грн. + 30 вир. х 20 грн. х 2/3 = 4400 + 400 = 4800 грн.

Як видно, заробітна плата працівника за виконану роботу у вересні виявилася менше встановленої законодавством на цей місяць мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, але більше мінімальної заробітної плати, розрахованої з урахуванням норм статті 112 КЗпП (3333,33 грн. < 4800 грн. < 5000 грн.). У цьому випадку підприємство не зобов’язане доплачувати працівникові до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, оскільки працівником виготовлена продукція, яка виявилася браком (незважаючи на те, що вини працівника в цьому немає).

Припустимо, що при вищерозглянутих умовах ВТК визнав частковим браком не з вини працівника всі 250 виготовлених ним виробів у вересні (наприклад, через помилки в проекті креслення, за яким виготовлялися вироби).

Заробітна плата працівника у вересні виходячи з кількості виготовлених ним виробів і встановлених на підприємстві розцінок:

250 вир. х 20 грн. х 2/3 = 3333,33 грн.

Таким чином, навіть якщо ВТК визнає всі виготовлені працівником вироби частковим браком не з вини працівника, сума місячної заробітної плати працівника не буде менше мінімальної заробітної плати, розрахованої з урахуванням норм статті 112 КЗпП (3333,33 грн. = 3333,33 грн.).

Вищенаведені розрахунки стосувалися ситуацій, коли працівником виконана норма по виготовленню виробів, встановлена на місяць. Якщо ж працівником не буде виконана з його вини встановлена на місяць норма виробітку, то місячна мінімальна заробітна плата, що розраховується з урахуванням норм статті 112 КЗпП і частини п’ятої статті 3-1 Закону про оплату праці, визначається пропорційно до виконаної роботи.

Припустимо, що при тих же розцінках працівник замість 250 виробів зі своєї вини виготовив за місяць тільки 235 виробів, при цьому всі зазначені вироби ВТК визнав частковим браком не з вини працівника.

В цьому випадку місячна мінімальна заробітна плата працівника, розрахована з урахуванням норм статті 112 КЗпП і частини п’ятої статті 3-1 Закону про оплату праці, становить:

235 вир. х 20 грн. х 2/3 = 3133,33 грн.

Фактична заробітна плата працівника у вересні виходячи з кількості виготовлених ним виробів і встановлених на підприємстві розцінок:

235 вир. х 20 грн. х 2/3 = 3133,33 грн.

__________________________________________________________________________

Звертаємо увагу, що для зменшення оплати праці працівника у випадках, встановлених статтею 112 КЗпП, наявність браку має бути належним чином оформлена документально, тобто у підприємства повинні бути всі необхідні супутні документи: акт про брак, звіти про собівартість браку, пояснювальні записки працівника, з вини якого допущений брак, наказ про зменшення оплати праці працівника тощо. Це дозволить уникнути можливих суперечок з контролюючими органами (наприклад, при проведенні перевірок органами Державної служби України з питань праці) і з працівниками, які не згодні із застосованими до них заходами (зменшенням оплати праці).

Також, відзначимо, що зазвичай заробітна плата нараховується працівнику тільки за виготовлені і прийняті ВТК вироби. Але з різних причин трапляється, що ВТК перевіряє виготовлені працівником вироби в місяці, наступному за звітним, і виявляє в них брак, внаслідок чого акт про брак складається в місяці виявлення браку, тобто вже після того, як працівнику нарахована і виплачена заробітна плата в повному обсязі за місяць, в якому він виготовив браковані вироби. У цьому випадку зменшення заробітної плати працівника в наступному місяці (місяці виявлення браку і складання акта про брак) законодавством не передбачено (відповідно неможливе), проте можливе проведення відрахування із заробітної плати, якщо це буде оформлено як відшкодування збитку, заподіяного працівником підприємству.

Нагадаємо, що згідно з пунктом 3 частини другої статті 127 КЗпП відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (далі — роботодавець) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству (стаття 136 КЗпП).

Обмежена матеріальна відповідальність працівника за заподіяну підприємству шкоду

При виробництві будь-якої продукції використовуються сировина, матеріали, напівфабрикати тощо (далі — матеріали), які підприємство придбаває за власні кошти у постачальників. При виготовленні продукції, що виявилася повним браком, фактично знищуються матеріали, які використовувалися для виготовлення бракованої продукції, тобто підприємство зазнає збитків в розмірі коштів, витрачених на придбання матеріалів.

Якщо знищення або зіпсуття матеріалів в процесі виготовлення бракованої продукції стало наслідком недбалості працівника, то на підставі пункту 1 статті 133 КЗпП він несе обмежену матеріальну відповідальність, а в разі умисних знищенні або зіпсуття матеріалів працівник притягується до повної матеріальної відповідальності, що передбачено пунктом 5 статті 134 КЗпП.

Відповідно до статті 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків (в тому числі при виготовленні продукції, що виявилася браком). При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.³ Відповідальність за не одержаний підприємством прибуток може бути покладена лише на працівників, які є посадовими особами (ч. четверта ст. 130 КЗпП).

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 КЗпП (ст. 138 КЗпП).

За шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов’язків, працівники (крім працівників, які є посадовими особами), з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, встановлених законодавством, зокрема, при повній матеріальній відповідальності (ст. 132 КЗпП).

Пленум Верховного Суду України в пункті 4 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.92 р. № 14 роз’яснив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти, зокрема:

• втрату, погіршення або зниження цінності майна;
• необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей.

Згідно з пунктом 1 статті 133 КЗпП працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування.

Таким чином, крім зменшення оплати праці, працівники можуть бути притягнуті до обмеженої матеріальної відповідальності, якщо з їхньої недбалості при виготовленні виробів (продукції) було завдано збитків підприємству (наприклад, допущений повний брак), але розмір такої шкоди, що підлягає стягненню з працівника, не повинен перевищувати його середнього місячного заробітку.

Визначення середнього місячного заробітку

Середній місячний заробіток працівника в разі настання обмеженої матеріальної відповідальності визначається згідно з нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100). В цьому випадку середній місячний заробіток обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата (місяць заподіяння шкоди або місяць видання наказу роботодавцем про відшкодування шкоди або місяць винесення рішення судом про відшкодування шкоди). Якщо працівник відпрацював менше 2 місяців, то середній місячний заробіток обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абз. третій п. 2 Порядку № 100).

Якщо протягом останніх 2 календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. четвертий п. 2, абз. третій п. 4 Порядку № 100).

Перелік виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, наведено в пункті 3 Порядку № 100, а перелік виплат, які не враховуються при такому обчисленні, — в пункті 4 Порядку № 100.

Виходячи з норм абзацу другого пункту 8 Порядку № 100 для цілей визначення розміру збитку середня місячна заробітна плата працівника обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2 місяців робочі дні на кількість відпрацьованих робочих днів за цей період (абз. перший п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячна кількість робочих днів розраховується діленням на 2 сумарної кількості робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства (працівника), встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. третій п. 8 Порядку № 100).

ПРИКЛАД 6

Визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству працівником,
при виготовленні продукції, що виявилася браком

На підприємстві 5-денний робочий тиждень з вихідними днями в суботу та неділю і 8-годинним робочим днем. В обов’язки одного з працівників входить виготовлення готового виробу з наданого йому матеріалу. Місячна норма виробітку — 80 готових виробів (далі — вир.). Вартість (оплата) виготовлення готового виробу — 100 грн. У вересні працівник виконав місячну норму праці, виготовивши 80 готових виробів, але ВТК визнав 6 готових виробів повним браком з вини працівника. Вартість матеріалу, що використовується для виготовлення одного готового виробу, — 500 грн.

У розрахунковому періоді (липень – серпень) сумарна заробітна плата працівника становить 15 800 грн. За графіком роботи в розрахунковому періоді — 43 робочі дні (далі — р. д.). Працівник в розрахунковому періоді відпрацював всі 43 робочі дні (далі — відпрац. д.).

Оскільки працівник у вересні виготовив тільки 74 (80 – 6) якісні вироби, оплата його праці в цьому місяці становить:

74 вир. х 100 грн. = 7400 грн.

Враховуючи те, що працівник при виготовленні 6 виробів, визнаних ВТК повним браком, зіпсував з власної недбалості матеріал, загальна вартість якого становить 3000 грн. (500 грн. х 6 вир.), зазначена сума є прямою дійсною шкодою, заподіяною підприємству працівником внаслідок знищення останнім матеріалів при виготовленні продукції (обмежена матеріальна відповідальність).

Для визначення середнього місячного заробітку працівника спочатку визначимо його середньоденну заробітну плату в розрахунковому періоді:

15 800 грн. : 43 відпрац. д. = 367,44 грн.

Середньомісячна кількість робочих днів у розрахунковому періоді виходячи з графіка роботи підприємства (працівника):

(23 р. д. (липень) + 20 р. д. (серпень)) : 2 = 21,5 р. д.

Середній місячний заробіток працівника:

367,44 грн. х 21,5 р. д. = 7899,96 грн.

Оскільки сума прямої дійсної шкоди, заподіяної працівником підприємству (3000 грн.), не перевищує середнього місячного заробітку працівника (7899,96 грн.), то відрахуванню підлягає сума прямої дійсної шкоди — 3000 грн. Відрахування цієї суми проводиться із заробітної плати за вересень і за жовтень, оскільки при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові «на руки» (ст. 128 КЗпП).⁴

_________________________________________________________________________

Повна матеріальна відповідальність працівника за заподіяну підприємству шкоду

Як зазначалося вище, працівник, який умисно допустив брак у виробництві, може бути притягнутий до повної матеріальної відповідальності.

Так, згідно з пунктом 5 статті 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, в разі, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування.

Таким чином, якщо буде встановлено, що працівник, виготовляючи продукцію, умисно знищив або зіпсував матеріали, напівфабрикати, вироби (продукцію), то він може бути притягнутий до повної матеріальної відповідальності. Умисність знищення або зіпсуття матеріалів працівником може бути встановлена при проведенні службового розслідування спеціально створеною на підприємстві наказом керівника комісією (уповноваженою особою), а в необхідних випадках — судом. Це узгоджується зі статтею 138 КЗпП, згідно з якою для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 КЗпП (у т. ч. умисність заподіяння шкоди).

Визначення розміру шкоди

Відповідно до статті 135-3 КЗпП розмір заподіяної підприємству шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

У разі умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Так, розмір заподіяної підприємству шкоди у вигляді знищення (зіпсуття) матеріалів визначається відповідно до норм Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. № 116.⁵

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки. У разі визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди державі, територіальній громаді або суб’єкту господарювання з державною (комунальною) часткою в статутному (складеному) капіталі, розмір збитків визначається відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1891 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 р. № 224). Цю ж Методику для визначення розміру збитків від знищення (псування) матеріалів можуть використовувати і суб’єкти господарювання, які не мають державної (комунальної) частки у статутному капіталі. Порядок визначення розміру збитків, що призвели до заподіяння майнової шкоди, роз’яснено в пунктах 81–88 зазначеної Методики.

Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності (ст. 135-3 КЗпП).

Якщо справа про збиток розглядається в суді, то суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю (крім прямої дійсної шкоди), враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття (відшкодування) повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою (ст. 137 КЗпП).

У той же час з метою визначення фактичного розміру шкоди, заподіяної працівником підприємству, останнє в позові, який подається до суду, може вказати також витрати, понесені ним на придбання сировини і матеріалів, використаних для усунення браку, витрати на оплату праці працівників, які виконували роботи з виправлення браку, а також нарахований на таку оплату єдиний соціальний внесок.

Порядок відшкодування працівником шкоди

Відповідно до статті 136 КЗпП покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням (наказом) роботодавця шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження (наказ) роботодавця має бути видане не пізніше 2 тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівника.

Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. Тобто спочатку трудовий спір розглядається комісією по трудових спорах, а якщо це не дало результату, то в суді  (ст. 221, 231 КЗпП). У решті випадків покриття шкоди здійснюється шляхом пред’явлення роботодавцем позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Такий позов подається до суду протягом одного року з дня виявлення факту заподіяння працівником шкоди підприємству (ч. третя ст. 233 КЗпП).⁶

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене (ч. п’ята ст. 130 КЗпП).

Таким чином, заподіяна підприємству шкода у вигляді виготовлення продукції, що виявилася браком, повинна бути відшкодована працівником шляхом відрахування з його заробітної плати на підставі наказу (розпорядження) роботодавця (рішення суду) або внесення працівником коштів, які дорівнюють розміру шкоди, до каси підприємства (перерахування на поточний рахунок підприємства) або надання підприємству придатних (справних) матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) замість зіпсованих (знищених) або ж, якщо виправлення браку не вимагає додаткових матеріальних витрат, працівник може безкоштовно виправити бракований виріб.

Оподаткування оплати за виготовлену браковану продукцію

Оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася частковим браком з вини працівника, а також оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, включається до фонду основної заробітної плати фонду оплати праці як винагорода за виконану роботу згідно зі встановленими тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників на підставі підпунктів відповідно 2.1.1 і 2.1.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5.

Отже, оплата, нарахована за виготовлену продукцію, яка виявилася браком не з вини працівника, а також за виготовлену продукцію, яка виявилася частковим браком з вини працівника, як заробітна плата (ФОП) обкладається в загальному порядку податком на доходи фізичних осіб, військовим збором і єдиним соціальним внеском.