Одинока мати і одинокий батько: трудові гарантії та податкові пільги

Чинне законодавство не містить універсального визначення для таких категорій громадян як одинока мати і одинокий батько. Окремі нормативно-правові документи такі визначення містять, але застосовуються вони тільки в частині, встановленій конкретним документом, що регулює ту чи іншу сферу відносин. У деяких випадках визначення одинокої матері (батька), наведене в одному законодавчому акті, може бути застосовано і до правовідносин, які регулюються іншим законодавчим актом, на підставі аналогії закону, а в разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин застосовується аналогія права (ст. 8 Цивільного кодексу України). Тому при розгляді конкретних гарантій і пільг для одиноких матерів та одиноких батьків будемо звертатися до норм різних законодавчих актів і підзаконних нормативних документів.

Що стосується трудових гарантій зазначених категорій громадян, то вони встановлені як головним трудовим документом — Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП), так і іншими законами, що регулюють трудові відносини. При цьому одинокі матері користуються як встановленими тільки для них трудовими гарантіями, так і гарантіями, встановленими для працюючих жінок (матерів), яких також чинним законодавством передбачено чимало. В цій статті розглянемо трудові гарантії і податкові пільги тільки для одиноких матерів та одиноких батьків.

Трудові гарантії при прийнятті на роботу і звільненні з роботи

Працевлаштування одиноких матерів (батьків)

Відповідно до статті 184 КЗпП забороняється відмовляти в прийнятті на роботу одиноким матерям за наявності у них дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю (далі — дитина-інвалід). При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Аналогічні гарантії при працевлаштуванні мають і одинокі батьки (ст. 186-1 КЗпП).

Спори про відмову роботодавця у прийнятті на роботу одиноких матерів (батьків) при наявності дитини віком до 14 років розглядаються безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах (п. 3 ч. другої ст. 232 КЗпП).

При працевлаштуванні одиноких матерів (батьків) необхідно також враховувати норми Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість). Так, згідно з частиною 1 статті 14 цього Закону до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (що недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці), належать, зокрема, один з батьків або особа, що їх замінює, яка:

• має на утриманні дитину (дітей) віком до 6 років;
• виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда;
• утримує без одного з подружжя особу з інвалідністю (далі — інвалід) з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності).

Нагадаємо, що для працевлаштування зазначених громадян, а також інших категорій громадян, зазначених у частині 1 статті 14 Закону про зайнятість (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування») підприємствам, установам та організаціям (далі — підприємства) з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлена квота в розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік (ч. 2 ст. 14 Закону про зайнятість).¹

Роботодавцю, який працевлаштовує строком не менше ніж 2 роки за направленням територіальних органів Державної служби зайнятості (далі — центри зайнятості) на нове робоче місце громадян, зазначених у частині 1 статті 14 Закону про зайнятість та яким надано статус безробітного, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний соціальний внесок, ЄСВ) за відповідну особу за місяць, за який ЄСВ сплачений. Компенсація ЄСВ виплачується протягом одного року з дня працевлаштування зазначених громадян за рахунок коштів, передбачених у бюджеті Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, згідно з Порядком компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Порядок компенсації ЄСВ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2013 № 347 (ч. 1 ст. 26 Закону про зайнятість).

Таким чином, при працевлаштуванні на нове робоче місце за направленням центру зайнятості одинокої матері (батька), яка утримує дитину (дітей) віком до 6 років або яка виховує дитину віком до 14 років чи дитину-інваліда або утримує інваліда з дитинства незалежно від віку та/або інваліда I групи незалежно від причини інвалідності, роботодавцю можуть компенсувати ЄСВ, сплачений із заробітної плати зазначеної одинокої матері (батька), при дотриманні інших умов, встановлених Порядком компенсації ЄСВ.² Також у цього роботодавця з’являється більше шансів виконати 5%-кову квоту з працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Звільнення одиноких матерів (батьків)

Частиною третьою статті 184 КЗпП встановлено, що звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (далі — роботодавець) не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше 3 місяців з дня закінчення строкового трудового договору.³

Пряма заборона на звільнення одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда протягом встановлених строків означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення з ініціативи роботодавця. Вони мають суб’єктивне право залишитися на роботі (крім випадків повної ліквідації підприємства без правонаступників), і питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідується, не може ставитися взагалі.⁴

Звертаємо увагу, що КЗпП не визначає, які жінки належать до одиноких матерів з метою застосування норм цього Кодексу, в тому числі статті 184 КЗпП.

Водночас в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (далі — Постанова ВСУ № 9) зазначено, що при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП (закінчення строку дії трудового договору) судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав, зокрема, «одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда провадиться з обов’язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП)».

Таким чином, одинокими матерями для цілей застосування норм КЗпП про звільнення рекомендуємо вважати жінок, зазначених в пункті 9 Постанови ВСУ № 9.

В пункті 9 Постанови ВСУ № 9 також роз’яснено, що не може бути визнано, що роботодавець виконав обов’язок з працевлаштування працівниці, на яку поширюється дія частини третьої статті 184 КЗпП, якщо такій працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин, наприклад, за станом здоров’я.⁵

Тобто фактично роботодавець при скороченні посади працівниці, яка є одинокою матір’ю і має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, повинен її перевести (з її згоди) на іншу роботу, що відповідає її спеціальності⁶, або зобов’язаний здійснювати пошук роботи для такої працівниці (на своєму підприємстві, на інших підприємствах, в тому числі звертаючись до служби зайнятості), поки вона не буде працевлаштована або поки не втратить статус працівниці, на яку поширюється дія частини третьої статті 184 КЗпП (наприклад, дитині одинокої матері виповниться 14 років або вона вийде заміж).

Одинокі матері, які мають дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, не можуть бути звільнені як на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП (закінчення строку дії трудового договору), так і на підставах, передбачених статтями 40 і 41 КЗпП, а також на інших підставах, які кваліфікуються як звільнення (розірвання трудового договору) з ініціативи роботодавця.⁷

У разі ліквідації юридичної особи з правонаступництвом роботодавець не має права звільнити одиноку матір, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, — у цьому випадку звільнення можливе лише в порядку переведення на підприємство, яке є правонаступником (п. 5 ст. 36 КЗпП).⁸

Якщо одинока мати подає заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, що зумовлено неможливістю продовжувати роботу у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною-інвалідом, то роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівниця (ст. 38 КЗпП).

Звертаємо увагу, що всі вищевикладені трудові гарантії стосовно прийняття на роботу і звільнення для одиноких матерів, в тому числі передбачені статтею 184 КЗпП, поширюються і на одиноких батьків, що визначено статтею 186-1 КЗпП.

Додаткова відпустка одиноким матерям (батькам) на дітей

Згідно зі статтею 182-1 КЗпП і статтею 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, або які усиновили дитину, матері (батьку) інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків, одному з батьків-вихователів надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів дней (далі — додаткова відпустка на дітей). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Звертаємо увагу, що у статті 19 Закону про відпустки не конкретизовано, хто є одинокою матір’ю з метою надання додаткової відпустки на дітей. Але в пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону про відпустки вказано, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються, зокрема, одинокій матері (батьку), яка виховує дитину без батька (матері).

Оскільки зазначений пункт Закону про відпустки визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання дитини (аліменти, інші види фінансової допомоги) для надання додаткової відпустки на дітей значення не має.⁹

Згідно з пунктом 2 Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 № 693 (далі — Порядок № 693), для цілей цього Порядку одинока мати — мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених норм пункту 5 частини тринадцятої статті 10 Закону про відпустки, пункту 9 Постанови ВСУ № 9 та пункту 2 Порядку № 693 право на додаткову відпустку на дітей мають такі одинокі матері:

– жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері;

– вдова;

– жінка, яка виховує дитину без батька (в т. ч. і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).⁹

Мінсоцполітики у листі від 05.08.2016 № 438/13/116-16¹⁰ роз’яснило, що укладення жінкою повторного шлюбу з чоловіком, який не усиновив її дитину (дітей), не є підставою для зменшення тривалості чи ненадання додаткової відпустки на дітей, оскільки статтею 260 Сімейного кодексу України (далі — СКУ) передбачено, що якщо мачуха, вітчим проживають однією сім’єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Тобто вказаною нормою передбачено право мачухи, вітчима, а не обов’язок брати участь у вихованні малолітніх, неповнолітніх пасинка, падчерки.

Звертаємо увагу, що соціальна додаткова відпустка надається саме на дитину — особу віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, ст. 6 СКУ, ст. 2 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 34 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття).

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття (18 років), така особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦКУ).

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини (ч. 1 ст. 35 ЦКУ).

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ч. 2 ст. 35 ЦКУ).

Таким чином, одинока мати, яка виховує дочку віком до 18 років, втрачає право на додаткову відпустку на дітей з дня реєстрації дочкою шлюбу або за наявності відповідного рішення органу опіки та піклування або суду про надання їй повної цивільної дієздатності. Одинока мати, дочка якої віком до 18 років народила дитину, не має права на додаткову відпустку на дітей за підставою «одинока мати», оскільки її дочка, для догляду за якою вона отримувала цю соціальну відпустку за підставою «одинока мати», набула повної цивільної дієздатності у зв’язку з народженням нею дитини.¹¹

Таким чином, одинока мати, дочка якої віком до 18 років народила дитину, не має права на соціальну додаткову відпустку за підставою «одинока мати», оскільки її дочка, для догляду за якою вона отримувала цю відпустку за вказаною підставою, набула повну цивільну дієздатність у зв’язку з народженням нею дитини.

Додаткова відпустка на дітей надається одинокій матері на підставі заяви, свідоцтва про народження дитини (дітей), висновку медико-соціальної експертизи (якщо дитина — інвалід), інших документів, що підтверджують право на надання такої відпустки, і оформляється наказом роботодавця.

Для отримання зазначеної відпустки одинока мати — жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, надає роботодавцю копію свідоцтва про народження дитини і довідку органів запису актів цивільного стану про підстави внесення до книги записів народжень відомостей про батька дитини, а одинока жінка — вдова надає роботодавцю копію свідоцтва про народження дитини і копію свідоцтва про смерть чоловіка. Отже, якщо жінка дійсно є одинокою матір’ю, вона підтверджує це довідкою з органів реєстрації актів цивільного стану.

Оскільки згідно з пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону про відпустки одинокою матір’ю вважається мати, яка виховує дитину без батька, часто виникають питання про можливість (обов’язковість) надання додаткової відпустки на дітей розлученій жінці та жінці, яка народила дитину, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, і при цьому батько визнав дитину. Зазначені жінки не завжди вважаються одинокими матерями, оскільки батько у їхньої дитини є і в багатьох випадках батько спілкується з дитиною і бере участь в її вихованні.

Згідно зі статтею 157 СКУ питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. При цьому той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Статтею 158 СКУ передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування приймає на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.¹²

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які має пред’явити роботодавцю жінка, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової відпустки на дітей. Тому для підтвердження права на таку відпустку працівницею має бути пред’явлений роботодавцю будь-який офіційно складений, оформлений і засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.¹³

Зокрема, такими документами можуть бути:

– рішення суду про позбавлення відповідача (батька дитини) батьківських прав;

– рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність факту участі батька у вихованні дитини;

– ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів;

– акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією або будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві;

– акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини;

– довідка зі школи (дитячого садка) про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями (вихователями), не забирає дитину зі школи (дитячого садка) додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.¹³

Надання розлученою жінкою роботодавцю лише копії свідоцтва про розірвання шлюбу та довідки про реєстрацію місця проживання дитини, яка підтверджує, що дитина проживає не з батьком, а з матір’ю, не дає підстав стверджувати, що батько не бере участі у вихованні дитини.¹⁴

Таким чином, розлучена жінка, яка дійсно виховує дитину сама (без батька), для отримання додаткової відпустки на дітей повинна надати копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про розірвання шлюбу та документ, який би достовірно підтверджував те, що батько не бере участі у вихованні дитини.¹³

Жінка, яка народила дитину, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, і при цьому батько визнав дитину, для отримання додаткової відпустки на дітей повинна надати копію свідоцтва про народження дитини і документ, який би достовірно підтверджував те, що батько не бере участі у вихованні дитини.

Батько може бути визнаний таким, що бере участь у вихованні дитини, коли він проживає разом з дитиною або є інші достовірні докази постійної участі батька у вихованні дитини.¹⁵

Мінсоцполітики у листі від 30.05.2014 № 193/13/123-14¹⁶ роз’яснило, що оскільки соціальна додаткова відпустка, передбачена статтею 19 Закону про відпустки, надається один раз протягом календарного року і за цей час може змінитися статус одинокої матері, роботодавець має право вимагати поновлення зазначених документів один раз на рік.

Що стосується можливості надання одинокій матері додаткової відпустки на дітей за двома підставами (тривалістю 17 календарних днів), то оскільки статтею 182-1 КЗпП і статтею 19 Закону про відпустки чітко не визначена сукупність декількох підстав для набуття права на додаткову відпустку на дітей тривалістю понад 10 календарних днів, з урахуванням правової експертизи цього питання, проведеної Міністерством соціальної політики України спільно з Міністерством юстиції України та Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України, кожну підставу, визначену частиною першою статті 182-1 КЗпП та частиною першою статті 19 Закону про відпустки, правомірно вважати окремою підставою¹⁷, а саме:

– один з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років;

– один з батьків, які мають дитину-інваліда;

– один з батьків, які усиновили дитину;

– мати (батько) інваліда з дитинства підгрупи А I групи;

– одинока мати;

– батько дитини, який виховує її без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

– батько інваліда з дитинства підгрупи А I групи, якого він виховує без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

– особа, яка взяла дитину під опіку (піклування);

– особа, яка взяла під опіку (піклування) інваліда з дитинства підгрупи А I групи;

– один з прийомних батьків;

– один з батьків-вихователів.

Враховуючи вищевикладене, якщо одинока мати виховує двох дітей віком до 15 років, додаткова відпустка на дітей надається їй за двома підставами: «один з батьків, які мають двох дітей віком до 15 років» і «одинока мати». Відповідно, загальна тривалість її додаткової відпустки на дітей становить 17 календарних днів.^17,18

Одинока мати, у якої дитина — інвалід, має право на додаткову відпустку на дітей за двома підставами: «один з батьків, які мають дитину-інваліда» і «одинока мати». Загальна тривалість зазначеної відпустки на дітей в цьому випадку становить 17 календарних днів.¹⁸

Жінка, яка усиновила дитину і є одинокою матір’ю (вдовою), має право на додаткову відпустку на дітей за двома підставами: «один з батьків, які усиновили дитину» та «одинока мати». Відповідно, у неї тривалість такої соціальної відпустки становить 17 календарних дней.¹⁸

Якщо одинока мати виховує двох дітей віком 16 і 17 років, вона має право на додаткову відпустку на дітей по одній підставі «одинока мати» (10 календарних днів). Для надання працівниці такої відпустки тривалістю 17 календарних днів не виконується підстава «один з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років».¹⁸

Якщо одинока мати виховує здорову дитину (не дитину-інваліда), додаткова відпустка на дітей надається їй за однією підставою (одинока мати) і становить 10 календарних днів.

Якщо одинока мати виховує двох дітей віком до 15 років, один з яких є дитиною-інвалідом, вона має право на додаткову відпустку на дітей за трьома підставами: «одинока мати», «один з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років» і «один з батьків, які мають дитину-інваліда». Незважаючи на наявність трьох підстав для надання працівниці додаткової відпустки на дітей її загальна тривалість становить 17 календарних днів, оскільки це максимальна тривалість зазначеної відпустки.

Додаткова відпустка на дітей надається працівникам як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом¹⁹ один раз на календарний рік, при цьому починаючи з 09.05.2021 — незалежно від відпрацьованого часу в календарному році.²⁰

Все вищевикладене щодо надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, поширюється і на одиноких батьків, оскільки це передбачено статтею 186-1 КЗпП.

Інші трудові гарантії одиноких батьків (матерів)

Згідно з пунктом 2 Порядку № 693 для цілей цього Порядку (надання відпустки при народженні дитини) одинокий батько — батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

З урахуванням вищевикладених норм пункту 2 Порядку № 693 і за аналогією з визначенням одинокої матері, наведеним в пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону про відпустки та пункті 9 Постанови ВСУ № 9, одиноким батьком слід вважати:

– чоловіка, який не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини записаний як її батько, який виховує дитину без матері;

– вдівця, який виховує дитину;

– розлученого чоловіка, який виховує дитину без матері.²¹

Висновок про те, що одиноким батьком слід вважати не перебуваючого у шлюбі батька, який утримує та виховує дитину (дітей), випливає з норм частини 2 статті 143 СКУ.

Одинокому батьку, дружина якого померла під час чи після пологів або після пологів позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, надається оплачувана відпустка при народженні дитини. Так, згідно зі статтею 77-3 КЗпП і статтею 19-1 Закону про відпустки одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) надається не пізніше 3 місяців з дня народження дитини, зокрема, чоловіку, дружина якого народила дитину, і батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Тривалість відпустки при народженні дитини визначається працівником у заяві про її надання. Ця відпустка повинна бути використана працівником не пізніше 104-го дня з дня народження дитини (п. 4 Порядку № 693).

Статтею 186-1 КЗпП встановлено, що на батьків, які виховують дітей без матері (в т. ч. в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), поширюються гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою – восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 КЗпП. Також на гарантії, передбачені зазначеними нормами (статтями) КЗпП, мають право і одинокі матері (в тому числі як працюючі жінки).

Про трудові гарантії, передбачені статтями 184 КЗпП (гарантії при працевлаштуванні і звільненні) і 182-1 КЗпП (надання додаткової відпустки на дітей), ми вже розповіли вище, а до інших трудових гарантій належать такі:

– встановлення скороченої тривалості робочого часу за рахунок власних коштів підприємств для одиноких матерів та батьків, які виховують дитину без батька (матері), у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікарняному закладі (ч. четверта ст. 51 КЗпП);

– встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня на прохання одинокого батька (матері), який має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда (ст. 56, 186-1 КЗпП);

– заборона залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт, до робіт у вихідні дні і направлення у відрядження одинокого батька (матері), який має дітей віком до 3 років (ст. 176, 186-1 КЗпП);

– заборона залучення до надурочних робіт і направлення у відрядження одинокого батька (матері), який має дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, без отримання його згоди (ст. 177, 186-1 КЗпП);

– за бажанням одинокого батька (матері) надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку (ч. третя – восьма ст. 179, 186-1 КЗпП);

– зарахування періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю (ст. 181, 186-1 КЗпП);

– надання одинокому батьку (матері), який усиновив дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової оплачуваної відпустки у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини. Особа, яка усиновила дитину, має право на відпустку у зв’язку з усиновленням дитини за умови, що заява про надання такої відпустки надійшла не пізніше 3 місяців з дня набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини (ст. 182, 186-1 КЗпП, ст. 18-2 Закону про відпустки);

– заборона на зниження заробітної плати одинокому батьку (матері) за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда (ст. 184, 186-1 КЗпП);

– надання роботодавцем одиноким батькам (матерям), які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, у разі необхідності путівок до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також надання матеріальної допомоги (ст. 185, 186-1 КЗпП).

Крім того, одинокі матері, які мають дітей віком до 3 років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років. Якщо їхній заробіток на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток (ст. 178 КЗпП).

Тимчасове переведення одиноких матерів, які мають дітей до 6 років або дитину-інваліда, на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, можливе тільки за їх згодою (ч. третя ст. 33 КЗпП).

Податкові пільги для одинокої матері (батька)

Податковим кодексом України (далі — ПКУ) для осіб, які утримують двох чи більше дітей віком до 18 років, одинокої матері (одинокого батька), вдови (вдівця) або опікуна, піклувальника, які мають дитину, особи, яка утримує дитину-інваліда, передбачено право на підвищену податкову соціальну пільгу (далі — ПСП), яка зменшує базу оподаткування податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО).

Відповідно до статті 169 ПКУ платники податків (в т. ч. працюючі одинокі матері та одинокі батьки) мають право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму ПСП у таких розмірах:

1) у розмірі, що дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (далі — ПМПО) у розрахунку на місяць, встановленого законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку (далі — загальна ПСП), тобто на ПСП  на себе у 2021 році в розмірі 1135 грн. (2270 грн. х 50%) (пп. 169.1.1 ПКУ);

2) у розмірі, що дорівнює 100% суми загальної ПСП, — для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, у розрахунку на кожну таку дитину, тобто у 2021 році ця ПСП становить 1135 грн. у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років (пп. 169.1.2 ПКУ);

3) у розмірі, що дорівнює 150% суми загальної ПСП, — для платника податку, який:

а) є одинокою матір’ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років, тобто у 2021 році ця ПСП становить 1702,50 грн. (1135 грн. х 150%) у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років (пп. «а» пп. 169.1.3 ПКУ);

б) утримує дитину-інваліда — у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років, тобто у 2021 році зазначена ПСП становить 1702,50 грн. (1135 грн. х 150%) у розрахунку на кожну дитину-інваліда віком до 18 років (пп. «б» пп. 169.1.3 ПКУ).

Підпунктом 169.3.1 ПКУ встановлено, що якщо платник податків має право на застосування ПСП з двох і більше підстав, зазначених у пункті 169.1 ПКУ, застосовується одна ПСП з підстави, що передбачає її найбільший розмір, при дотриманні граничного розміру доходу, що дає право на застосування ПСП. Виняток зроблено лише для випадку, передбаченого підпунктом «б» пп. 169.1.3 ПКУ, тобто для особи, яка утримує двох чи більше дітей, один (або більше) з яких є інвалідом. Для такої особи ПСП, що надається йому в розмірі 150% загальної ПСП на кожну дитину-інваліда віком до 18 років, підсумовується з ПСП, що надається згідно з підпунктом 169.1.2 ПКУ особам, які утримують двох чи більше дітей, в розмірі 100% загальної ПСП на кожну дитину віком до 18 років.²²

Таким чином, одинока мати (батько), яка має одну дитину віком до 18 років, що не є інвалідом, має право на застосування однієї з таких ПСП:

• загальної ПСП на себе згідно з підпунктом 169.1.1 ПКУ в розмірі 1135 грн. у 2021 році;

• підвищеної ПСП згідно з підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ в розмірі 1702,50 грн. у 2021 році в розрахунку на одну дитину.

Безумовно, краще у фінансовому плані для одинокої матері (батька) є другий варіант (застосування ПСП на дитину).

Одинока мати (батько), яка має і утримує одну дитину віком до 18 років, що є інвалідом, має право на застосування однієї з таких ПСП:

• загальної ПСП на себе згідно з підпунктом 169.1.1 ПКУ в розмірі 1135 грн. у 2021 році;

• підвищеної ПСП згідно з підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ в розмірі 1702,50 грн. у 2021 році в розрахунку на одну дитину;

• підвищеної ПСП згідно з підпунктом «б» пп. 169.1.3 ПКУ в розмірі 1702,50 грн. у 2021 році на дитину-інваліда.

В даній ситуації для працівниці обидва останні варіанти краще, але між собою вони рівнозначні за розміром ПСП.

Одинока мати (батько), яка утримує (має) двох дітей віком до 18 років, які не є інвалідами, має право на застосування однієї з таких ПСП:

• загальної ПСП на себе згідно з підпунктом 169.1.1 ПКУ в розмірі 1135 грн. у 2021 році;

• ПСП на дітей згідно з підпунктом 169.1.2 ПКУ в розмірі 1135 грн. у 2021 році у розрахунку на кожну дитину, тобто на ПСП на двох дітей в загальній сумі 2270 грн. (1135 грн. х 2 дітей);

• підвищеної ПСП згідно з підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ в розмірі 1702,50 грн. у 2021 році в розрахунку на кожну дитину, тобто на ПСП на двох дітей в загальній сумі 3405 грн. (1702,50 грн. х 2 дітей).

Безумовно, кращим для працівниці буде останній варіант.

Одинока мати (батько), яка утримує (має) двох дітей віком до 18 років, один з яких є інвалідом, має право на застосування однієї з таких ПСП:

• загальної ПСП на себе згідно з підпунктом 169.1.1 ПКУ в розмірі 1135 грн. у 2021 році;

• ПСП на дітей згідно з підпунктом 169.1.2 ПКУ в розмірі 1135 грн. у 2021 році у розрахунку на кожну дитину, тобто на ПСП на двох дітей в загальній сумі 2270 грн. (1135 грн. х 2 дітей);

• підвищеної ПСП, яка на підставі підпункту 169.3.1 ПКУ є сумою двох ПСП: ПСП, що надається згідно з підпунктом 169.1.2 ПКУ у розрахунку на одну дитину-неінваліда, яка становить у 2021 році 1135 грн., та ПСП, що надається на дитину-інваліда згідно з підпунктом «б» пп. 169.1.3 ПКУ, яка становить у 2021 році 1702,50 грн., в результаті сумарна ПСП становить 2837,50 грн. (1135 + 1702,50);

• підвищеної ПСП згідно з підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ в розрахунку на кожну дитину в розмірі 1702,50 грн. у 2021 році, тобто на ПСП на двох дітей в загальній сумі 3405 грн. (1702,50 грн. х 2 дітей).

Безумовно, краще буде останній варіант застосування ПСП — на підставі підпункту «а» пп. 169.1.3 ПКУ, коли розмір ПСП становить 3405 грн.

Таким чином, для одинокої матері (батька) незалежно від кількості дітей, в т. ч. якщо один з них чи більше є інвалідом, найкращим варіантом застосування ПСП є застосування ПСП на підставі пп. «а» пп. 169.1.3 ПКУ, якщо, звичайно, така одинока мати (батько), маючи одну дитину, не належить до осіб, зазначених у підпункті 169.1.4 ПКУ, яким ПСП надається в розмірі 200% загальної ПСП, тобто в розмірі 2270 грн. у 2021 році. Якщо ж у одинокої матері (батька) двоє (і більше) дітей, розмір ПСП при її застосуванні на підставі підпункту «а» пп. 169.1.3 ПКУ все одно буде більше, ніж при застосуванні ПСП на підставі підпункту 169.1.4 ПКУ (3405 грн. > 2270 грн.).

Крім розміру ПСП, важливе значення має ще й розмір доходу працівника, оскільки якщо цей розмір перевищує граничну величину доходу, що дає право на застосування ПСП, застосування ПСП взагалі стає неможливим. Граничний розмір доходу, до якого застосовується ПСП, встановлено підпунктом 169.4.1 ПКУ, згідно з яким ПСП застосовується до заробітної плати, якщо її розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного ПМПО, діючого на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень, тобто протягом усього 2021 року ПСП застосовується до місячної заробітної плати, яка не перевищує 3180 грн. (2270 грн. х 1,4) (абз. перший пп. 169.4.1 ПКУ).

Для одного з батьків у випадку та у розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 ПКУ (тобто для особи, яка утримує двох чи більше дітей віком до 18 років), підпунктами «а» (для одинокої матері (батька), вдови (вдівця ), опікуна, піклувальника) і «б» (для особи, яка утримує дитину-інваліда) підпункту 169.1.3 ПКУ, граничний розмір доходу, до якого застосовується ПСП, визначається як добуток суми, визначеної в абзаці першому підпункту 169.4.1 ПКУ (у 2021 році — 3180 грн.) та відповідної кількості дітей (абз. другий пп. 169.4.1 ПКУ).

Таким чином, одинока мати (батько), яка утримує дітей (дітей-інвалідів), у 2021 році має право на застосування ПСП при такому граничному розмірі доходу:

• при наявності двох дітей — 6360 грн. (3180 грн. х 2 дітей);

• при наявності трьох дітей — 9540 грн. (3180 грн. х 3 дітей);

• при наявності чотирьох дітей — 12 720 грн. (3180 грн. х 4 дітей);

• при наявності п’ятьох дітей — 15 900 грн. (3180 грн. х 5 дітей) і т. д.

Якщо одинока мати (батько) має одну дитину, в т. ч. якщо ця дитина є інвалідом, що утримується такою матір’ю (батьком), у 2021 році граничний розмір її (його) місячного доходу, до якого застосовується «дитяча» ПСП у розмірі 1702,50 грн., становить 3180 грн.

Для отримання права на ПСП одинока мати (батько) подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування ПСП (далі — заява), а для реалізації свого права на отримання підвищеної ПСП — документи, що підтверджують її право на отримання такої ПСП. Перелік документів, які необхідно подати працівником роботодавцю для підтвердження права на ПСП, в т. ч. в підвищеному розмірі, наведено у Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1227 (далі — Порядок № 1227).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1227 для застосування ПСП на підставі, передбаченій в підпункті «а» пп. 169.1.3 ПКУ, крім заяви про застосування ПСП, одинока мати (батько), вдова, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, подають:

• копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей) або документ із зазначенням відомостей про батька дитини в Книзі реєстрації актів цивільного стану, чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа – платник податків постійно проживала до прибуття в Україну;

• копію свідоцтва про шлюб та свідоцтва про смерть (якщо із заявою звертається вдова або вдівець);

• копію паспорта.

Якщо одинока мати (батько) утримує дитину-інваліда віком до 18 років, то для застосування ПСП на підставі підпункту «б» пп. 169.1.3 ПКУ, вона повинна подати:

• копію свідоцтва (дубліката свідоцтва) про народження дитини (дітей) або документ, що підтверджує встановлення батьківства, чи документи, які підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа – платник податку постійно проживала до прибуття в Україну;

• пенсійне посвідчення дитини або довідку медико-соціальної експертизи для заявника, який утримує дитину-інваліда віком від 16 до 18 років;

• медичний висновок, виданий закладами МОЗ в установленому порядку, для заявника, який утримує дитину-інваліда віком до 16 років.

ПСП починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з місяця, в якому працівник (одинока мати або батько) подав роботодавцю заяву і вищезазначені документи, які підтверджують право на отримання підвищеної ПСП (пп. 169.2.2, 169.3.2 ПКУ).

ПСП, передбачена підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ, застосовується до кінця року, в якому дитині виповнюється 18 років (пп. 169.3.3 ПКУ).

Звертаємо увагу, що одинокою матір’ю (батьком) або опікуном, піклувальником для цілей застосування підпункту «а» пп. 169.1.3 ПКУ (застосування ПСП у розмірі 150% в розрахунку на кожну дитину віком до 18 років) вважаються особи, які на момент застосування роботодавцем зазначеної ПСП, маючи дитину (дітей) віком до 18 років, не перебувають у шлюбі, зареєстрованому згідно із законом (пп. 1 п. 5 Порядку № 1227).

Отже, жінка, яка ще не вийшла заміж, але має (народила, усиновила) дитину (дітей), розлучена жінка, з якою залишилась дитина (діти) після розлучення (за рішенням суду, органів опіки або за спільною згодою батьків), а також вдова, яка має дитину (дітей), мають право на застосування ПСП згідно з підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ в розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років.

Що стосується чоловіків — одиноких батьків, то на застосування ПСП згідно з підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ мають право:

– чоловік, який не перебуває у шлюбі і усиновив дитину;

– чоловік-вдівець, який має дитину;

– розлучений чоловік, з яким залишилась дитина (діти) після розлучення (за рішенням суду, органів опіки або за спільною згодою батьків).

Висновок про те, що одиноким батьком слід вважати батька, з яким залишилась дитина (діти) і яку такий батько утримує і виховує, випливає з норм частини 2 статті 143 СКУ. Відповідно, розлучений чоловік, діти якого після розлучення залишилися з матір’ю (колишньою дружиною), не є одиноким батьком (навіть якщо він продовжує утримувати своїх дітей, наприклад, сплачуючи аліменти).

Для підтвердження свого права на підвищену ПСП згідно з пп. «а» пп. 169.1.3 ПКУ розлучена жінка (розлучений чоловік), з якою (яким) залишилися діти після розлучення, повинна подати роботодавцю копію свідоцтва про народження дитини (дітей), копію свідоцтва про розірвання шлюбу (копію рішення суду) і копію паспорта. Якщо жінка, яка має дітей, не була одружена, вона подає роботодавцю разом із заявою та копією паспорта копію свідоцтва про народження дитини (дітей) або документ із зазначенням відомостей про батька дитини в Книзі реєстрації актів цивільного стану (іноземці — документи, що підтверджують вік дитини (дітей), затверджені відповідним органом країни, в якій іноземна фізична особа — платник податку постійно проживала до прибуття в Україну).

Якщо одинока мати (одинокий батько) одружується, то вона (він) втрачає право на застосування ПСП згідно з підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ. В цьому випадку підвищена ПСП не застосовується, починаючи з місяця, в якому здійснено реєстрацію шлюбу.²³

В місяці реєстрації шлюбу працівник повинен подати роботодавцю заяву, в якій необхідно вказати про відмову від застосування ПСП згідно з підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ у зв’язку із вступом у шлюб. У цій же заяві можна вказати про іншу пільгову підставу для застосування ПСП, якщо така у працівника є, та докласти до заяви необхідні документи, або вказати про необхідність застосування лише звичайної ПСП.

Якщо одинока мати (батько) вступила у шлюб, але не повідомила про це роботодавця і не подала в місяці реєстрації шлюбу заяву про відмову від застосування ПСП згідно з підпунктом «а» пп. 169.1.3 ПКУ, в результаті чого до її заробітної плати в цьому місяці (в наступних місяцях) була застосована зазначена ПСП, то має місце порушення працівником порядку застосування ПСП. Порядок дій роботодавця щодо усунення такого порушення (недоплати ПДФО) викладено в підпункті 169.2.4 ПКУ.

ПРИКЛАД

Застосування ПСП до заробітної плати одинокої матері

В жовтні 2021 року заробітна плата одинокої матері, яка має двох дітей віком до 18 років, становила 6000 грн. Ця працівниця подала заяву про застосування до її заробітної плати ПСП на підставі підпункту «а» пп. 169.1.3 ПКУ.

У 2021 році граничний розмір доходу, який дає право працівниці на застосування ПСП (абз. другий пп. 169.4.1 ПКУ), становить:

3180 грн. х 2 (кількість дітей) = 6360 грн.

Заробітна плата працівниці менше граничного розміру доходу, що дає їй право на застосування ПСП (6000 грн. < 6360 грн.), тому вона має право на застосування ПСП у розмірі 1702,50 грн. (1135 грн. х 150%) в розрахунку на кожну дитину віком до 18 років.

Загальний розмір ПСП для працівниці:

1702,50 грн. х 2 (кількість дітей) = 3405 грн.

Сума ПДФО, що підлягає утриманню із зарплати:

(6000 – 3405) х 18% = 467,10 грн.

Сума заробітної плати, що підлягає виплаті працівниці «на руки»:

6000 грн. – 467,10 грн. (ПДФО) – 6000 грн. х 1,5% (військовий збір) = 5442,90 грн.