Одним з видів відпусток, що надаються працівникам і передбачені чинним законодавством, є відпустки без збереження заробітної плати. До таких відпусток з моменту введення воєнного стану належать відпустка без збереження заробітної плати, що може надаватися на прохання працівника у період дії воєнного стану, та відпустка без збереження заробітної плати, що надається за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи. Також до відпусток без збереження заробітної плати належить відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку, яка за бажанням працівника надається йому в обов’язковому порядку. Які ще існують види відпусток без збереження заробітної плати? В яких випадках відпустки без збереження заробітної плати надаються працівникам за їх бажанням в обов’язковому порядку, а які лише за згодою роботодавця? Яка максимальна тривалість відпусток без збереження заробітної плати? Як документально оформляється їх надання?
Відпустки без збереження заробітної плати: порядок надання і трудові гарантії
Види відпусток, які можуть надаватися працівникам, визначені статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки).
В пункті 5 частини першої статті 4 Закону про відпустки зазначено відпустки без збереження заробітної плати.
Статтею 84 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) і статтями 25, 26 Закону про відпустки передбачено надання працівникам двох видів відпусток без збереження заробітної плати:
1) Відпустки, що надаються працівникам за їх бажанням в обов’язковому порядку;
2) Відпустки, що надаються за згодою сторін (роботодавця і працівника).
Крім того, деякими іншими законами України передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати.
Розглянемо детальніше особливості надання працівникам неоплачуваних відпусток різних видів.
Відпустка без збереження заробітної плати,
що надається працівникам в обов’язковому порядку
У частині першій статті 25 Закону про відпустки визначено випадки (певні підстави або обставини), коли працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати, категорії працівників, які мають право на таку відпустку, а також встановлено тривалість зазначеної відпустки для різних випадків і категорій працівників (див. таблицю нижче).
Таблиця
Категорії працівників, яким за бажанням надаються відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку
|
Кому надається відпустка |
Тривалість відпустки |
Норма Закону |
|
Матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), яка (який) має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю (далі — інвалід) |
до 14 календарних днів щорічно |
п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці |
до 14 календарних днів |
п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 Закону про відпустки (батьку дитини, бабі, діду чи іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною, або особі, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одному із прийомних батьків чи батьків-вихователів), в разі якщо дитина потребує домашнього догляду: – загальний випадок
– якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня – якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги |
Тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як:
– до досягнення дитиною 6-річного віку – до досягнення дитиною 16-річного віку
– до досягнення дитиною 18-річного віку |
п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 Закону про відпустки (батьку дитини, бабі, діду чи іншим родичам, які фактично доглядають за дитиною, або особі, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одному із прийомних батьків чи батьків-вихователів), для догляду за дитиною віком до 14 років |
На період оголошення карантину на відповідній території |
п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
– учасникам війни, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України; – особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною*, статус яких встановлений відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 № 3551-XII (далі — Закон № 3551) |
до 14 календарних днів щорічно
до 21 календарного дня щорічно |
п. 4 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною** |
до 21 календарного дня щорічно |
п. 5 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Пенсіонерам за віком та інвалідам III групи |
до 30 календарних днів щорічно |
п. 6 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Інвалідам I та II груп |
до 60 календарних днів щорічно |
п. 7 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Особам, які одружуються |
до 10 календарних днів |
п. 8 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: – чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер;
– інших рідних |
– до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; – до 3 к календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад |
п. 9 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду |
Тривалість відпустки визначається у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів |
п. 10 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Працівникам для завершення санаторно-курортного лікування |
Тривалість відпустки визначається у медичному висновку |
п. 11 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади |
15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад |
п. 12 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки |
Тривалість, необхідна для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад |
п. 13 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Сумісникам |
На термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи |
п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Ветеранам праці |
до 14 календарних днів щорічно |
п. 15 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію |
до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання 6-місячного терміну безперервної роботи |
п. 16 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини |
12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі |
п. 17 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
– працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року; – членам добровільних формувань цивільного захисту у рік залучення їх до виконання завдань із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у складі добровільних формувань цивільного захисту |
до 5 календарних днів щороку;
до 5 календарних днів; |
п. 19 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Працівникам, які приступили до роботи після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації |
до 60 календарних днів |
п. 20 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки |
|
Одному з батьків, віднесених до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (п. 3 ч. першої ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 № 796-XII; далі — Закон № 796), які мають неповнолітніх дітей і проживають на територіях зон радіоактивного забруднення |
до 14 робочих днів щорічно |
п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону № 796 |
|
Ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.98 № 203/98-ВР; далі — Закон № 203) |
до 14 календарних днів на рік |
п. 13 ч. 1 ст. 6 Закону № 203 |
|
Дітям війни (Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV; далі — Закон № 2195) |
до двох тижнів на рік |
ст. 5 Закону № 2195 |
|
Колишнім неповнолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 18 років) в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків (Закон України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 № 1584-III; далі — Закон № 1584) |
до двох тижнів на рік |
п. 12 ч. першої ст. 6-1 Закону № 1584 |
|
Працівнику, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, у період дії воєнного стану (Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX; далі — Закон № 2136) |
не більше 90 календарних днів за період дії воєнного стану |
ч. 4 ст. 12 Закону № 2136 |
* Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються особи, яким з 2014 року присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка», яких з 2014 року нагороджено орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів, «За мужність» трьох ступенів, княгині Ольги трьох ступенів, а також особи, нагороджені орденом Героїв Небесної Сотні, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Другої світової війни (ст. 11 Закону № 3551).
** Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Соціалістичної Праці, Герої України та повні кавалери ордена Трудової Слави (ст. 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.93 № 3721-XII).
Оскільки працівник може належати одночасно або в різні періоди одного календарного року до різних категорій осіб, які мають право на отримання за бажанням відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку, то в кожному з випадків, зазначених у частині першій статті 25 Закону про відпустки та інших законах, працівник має право на таку відпустку.
Якщо працівник має право на відпустку без збереження заробітної плати за кількома підставами, передбаченими статтею 25 Закону про відпустки та іншими законами, то, використавши відпустку за однією підставою, він може використати протягом календарного року відпустки з інших підстав.
Наприклад, якщо на підприємстві працює пенсіонер за віком, який одночасно є інвалідом II групи та учасником війни, він має право на використання в одному календарному році наступних відпусток без збереження заробітної плати:
– тривалістю до 30 календарних днів щорічно як пенсіонер;
– тривалістю до 60 календарних днів щорічно як інвалід II групи;
– тривалістю до 14 календарних днів щорічно як учасник війни.
За згодою роботодавця всі три зазначені відпустки можуть бути використані працівником одна за іншою (поспіль).
Відпустка без збереження заробітної плати може бути використана тільки в межах строку, встановленого законом. Відпустка без збереження заробітної плати, яка відповідно до статті 25 Закону про відпустки та інших законів надається певним категоріям працівників щорічно, не може бути перенесена на наступний календарний рік. Водночас відпустки, що надаються відповідно до статті 25 Закону про відпустки, працівники можуть використати частинами.
Наприклад, інвалід III групи, який має право відповідно до пункту 6 частини першої статті 25 Закону про відпустки на відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів щорічно, може використати протягом календарного року спочатку 20 календарних днів такої відпустки, а потім 10 календарних днів цієї відпустки.
Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін
Частинами другою і четвертою статті 84 КЗпП та статтею 26 Закону про відпустки передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.
Так, згідно з частиною другою статті 84 КЗпП і частиною першою статті 26 Закону про відпустки за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), але не більше 30 календарних днів на рік.
З наведеної норми можна зробити висновок, що для отримання зазначеної неоплачуваної відпустки одного бажання працівника мало. Обов’язковою умовою надання цієї відпустки є угода сторін. Працівник в заяві на ім’я роботодавця про надання такої відпустки має зазначити сімейні обставини або інші причини, що призвели до необхідності використання цієї відпустки. Перелік причин для надання зазначеної відпустки законодавством не встановлений, оскільки важливість причини залежить від конкретних обставин, які можуть скластися в житті працівника. Тому прийняття рішення про надання чи ненадання працівникові за вказаною ним в заяві причиною відпустки без збереження заробітної плати, передбаченої частиною другою статті 84 КЗпП і частиною першою статті 26 Закону про відпустки, належить виключно до компетенції роботодавця.
Початок відпусток без збереження заробітної плати, що надаються за згодою сторін, залежить, як правило, від моменту виникнення обставин, які змушують працівника звертатися до роботодавця за отриманням такої відпустки, а їхня тривалість — від часу, необхідного для вирішення (усунення) сімейних або інших проблем. Тому працівникові протягом календарного року може бути надано як одну таку відпустку з максимальною тривалістю 15 календарних днів, так і кілька відпусток різної або однакової тривалості, наприклад, першу відпустку тривалістю 1 календарний день, другу і третю відпустки — по 3 календарних дні і т. д. Однак в будь-якому випадку роботодавець не має права надавати зазначені відпустки сукупно протягом календарного року на строк більше 30 календарних днів, оскільки це буде порушенням законодавства про працю.
Виняток містять норми, якими з 24 грудня 2023 року доповнено статтю 84 КЗпП і статтю 26 Закону про відпустки, що викликано карантином, введеним урядом у зв’язку з поширенням коронавірусу.
Так, згідно з частиною четвертою статті 84 КЗпП і частиною третьою статті 26 Закону про відпустки на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною другою статті 84 КЗпП та частиною першою статті 26 Закону про відпустки (тобто). Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.1
1 Див. також роз’яснення Південного міжрегіонального управління Держпраці від 24.01.2024 на стор. 117 цього номера.
Таким чином, за наявності вищевказаних підстав працівникові на підставі поданої ним заяви роботодавець не зобов’язаний, але може надати відпустку без збереження заробітної плати тривалістю більше 30 календарних днів на рік, а саме тривалістю, визначеною угодою сторін. При цьому протягом одного календарного року роботодавець може надати працівнику декілька неоплачуваних відпусток за однією підставою (наприклад, за наявності надзвичайної ситуації природного характеру), так і декілька відпусток за наявності різних підстав, при цьому кожна така неоплачувана відпустка може мати тривалість більше 30 календарних днів.
Звертаємо увагу, що всі відпустки без збереження заробітної плати, передбачені статтею 84 КЗпП, статтями 25 і 26 Закону про відпустки та іншими законами (див. таблицю вище), надаються тільки за згодою (бажанням) працівника. Надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати здійснюється в інтересах саме працівників за їх бажанням, а не з ініціативи роботодавця. Будь-які форми тиску на працівника з метою змусити написати його заяву про надання неоплачуваної відпустки є протиправними.2 Якщо працівник не бажає йти у відпустку без збереження заробітної плати (не подає заяву про надання йому такої відпустки), роботодавець не має права примушувати його до цього і з власної ініціативи видавати наказ про надання працівнику зазначеної неоплачуваної відпустки. Останнє є порушенням законодавства про працю, за яке на роботодавця може бути накладений штраф у розмірі мінімальної заробітної плати (абз. десятий ч. другої ст. 265 КЗпП), а на винну посадову особу — штраф у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 510 до 1700 грн (ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Така ж відповідальність настає і в разі надання працівнику неоплачуваної відпустки, передбаченої частиною другою статті 84 КЗпП та частиною першою статті 26 Закону про відпустки, тривалістю більше 30 календарних днів на рік.
2 Див. також роз’яснення Східного міжрегіонального управління Держпраці від 12.02.2024 на стор. 118 цього номера.
Штраф на роботодавця за вищевказані порушення накладається Держпраці та є фінансовою, а не адміністративно-господарською санкцією (ч. третя і четверта ст. 265 КЗпП).
Також роботодавцям слід враховувати, що в колективному договорі не можна встановлювати працівникам будь-які види відпусток без збереження заробітної плати або передбачати тривалість таких відпусток більшої тривалості, ніж встановлено статтями 25 і 26 Закону про відпустки, статтею 84 КЗпП та іншими законами.3
3 Див. лист Мінсоцполітики від 29.04.2016 № 243/13/116-16 в журналі «Все про працю і зарплату» № 6/2016, стор. 102.
Відпустки без збереження заробітної плати в період дії воєнного стану
У період дії воєнного стану, який продовжено до 13 травня 2024 року, необхідно керуватися також спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136), стаття 12 якого встановлює особливості надання відпусток у період дії воєнного стану.
Частиною 2 статті 12 Закону № 2136 встановлено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).
Отже, якщо працівник не залучений до виконання вищезазначених робіт, то в період воєнного стану відпустки без збереження заробітної плати повинні надаватися йому в загальному порядку. Якщо працівник залучений до виконання вищезазначених робіт, то в період воєнного стану роботодавець має право відмовити йому в наданні відпустки без збереження заробітної плати.
Крім того, на період дії воєнного стану статтею 12 Закону № 2136 передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати, при цьому одна з них надається за згодою сторін, а інша — в обов’язковому порядку за бажанням працівника.
Так, відповідно до частини 3 статті 12 Закону № 2136 протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону про відпустки, без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону про відпустки.
Таким чином, не обмежується 30 календарними днями на рік тривалість відпустки без збереження заробітної плати у період воєнного стану, що надається за згодою сторін згідно з частиною 3 статті 12 Закону № 2136. Така неоплачувана відпустка може надаватися працівникові як до дати припинення (скасування) воєнного стану, так і до будь-якої дати в межах періоду дії воєнного стану. Але надання зазначеної відпустки працівнику є правом, а не обов’язком роботодавця. Тобто роботодавець може відмовити працівникові у наданні зазначеної відпустки, керуючись інтересами виробництва або частиною 2 статті 12 Закону № 2136 стосовно працівника, залученого до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).4
Ініціатором надання відпустки без збереження заробітної плати в період воєнного стану повинен бути працівник, про що він зазначає у відповідній заяві, де вказується тривалість такої відпустки (від і до, але не довше за граничну дату дії воєнного стану на момент подання заяви). Відповідно, й у наказі роботодавець також вказує конкретний період (від і до) надання відпустки.4
Водночас, на нашу думку, щоб працівнику не подавати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати згідно з частиною 3 статті 12 Закону № 2136 кожні три місяці, на які продовжується воєнний стан, в заяві про надання зазначеної відпустки моментом її закінчення можна вказати не конкретну дату, а подію — припинення (скасування) воєнного стану. Відповідно, роботодавець й у наказі про надання відпустки зазначає, що датою закінчення відпустки є останній день дії воєнного стану.
Роботодавець не має права з власної ініціативи надавати на період воєнного стану відпустку без збереження заробітної плати працівнику, якщо останній цього не бажає.
Якщо працівник до закінчення дії воєнного стану або до дати закінчення відпустки без збереження заробітної плати, зазначеної у наказі керівника підприємства, за власним бажанням хоче перервати відпустку без збереження заробітної плати, надану йому відповідно до частини 3 статті 12 Закону № 2136, то він повинен подати роботодавцю заяву, в якій повідомити про бажання перервати зазначену відпустку. На підставі такої заяви роботодавець видає наказ про припинення відпустки без збереження заробітної плати працівника. Дострокове припинення зазначеної неоплачуваної відпустки на підставі заяви працівника є правом, а не обов’язком роботодавця, тобто роботодавець може і не погодитися перервати відпустку працівника, наприклад, у разі тимчасової відсутності можливості забезпечити працівника роботою.
Крім вищезазначеної неоплачуваної відпустки, що надається за згодою сторін, Законом № 2136 передбачено надання під час воєнного стану відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку за бажанням працівника.
Так, відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону про відпустки.
Отже, для отримання зазначеної неоплачуваної відпустки працівник, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, звертається до роботодавця з відповідною заявою, в якій обов’язково зазначає дату початку та тривалість такої відпустки, але не більше 90 календарних днів. На підставі заяви працівника роботодавець видає наказ про надання йому відпустки без збереження заробітної плати відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136. При цьому працівник може реалізувати своє право на вказану відпустку декілька разів (частинами), але сукупна тривалість цієї відпустки не може перевищувати 90 календарних днів. Наприклад, працівнику спочатку може бути надано 60 календарних днів, а через деякий час — 30 календарних днів зазначеної неоплачуваної відпустки.
На думку Мінекономіки5, загальна тривалість відпусток (частин), яку працівник може вимагати надати відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136, не може перевищувати 90 календарних днів протягом дії воєнного стану (тобто максимальна тривалість відпустки прив’язана не до календарного року, а до всього періоду воєнного стану; — Авт.). Законом № 2136 не передбачено право роботодавця відмовити такому працівникові у наданні зазначеної відпустки. Водночас, виходячи з умов її надання, працівник має підтвердити той факт, що він «виїхав за межі території України» або «набув статусу внутрішньо переміщеної особи». Спосіб підтвердження факту виїзду за межі України не визначений Законом № 2136, відтак рішення щодо надання відпустки у цьому випадку приймається роботодавцем на підставі наданих працівником доказів, які в достатній мірі підтверджують цей факт. У разі повернення працівника, який перебуває у відпустці відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136, на територію України, виходячи з умов надання цієї відпустки, вважається, що працівник втрачає право вимагати продовження такої відпустки.
Що стосується доказів (документів), які підтверджують статус особи і право на відпустку відповідно до частини 4 статті 12 Закону № 2136, то у внутрішньо переміщених осіб має бути відповідна довідка, видана уповноваженим державним органом. Працівники, які виїхали за кордон, можуть підтвердити це відповідними відмітками у паспорті (за їх наявності), довідками, виданими посольствами (консульствами) України у відповідних країнах, документами, виданими уповноваженими органами країни перебування, що підтверджують статус особи, яка отримала тимчасовий захист або право перебувати тривалий час у цій країні, іншими документами або доказами (в т. ч. відео онлайн).
Працівники, які виїхали за кордон, направити (подати) роботодавцю заяву на відпустку та документи, що підтверджують перебування за кордоном, можуть як поштою, так і засобами електронного зв’язку в порядку, визначеному роботодавцем. Наказ про надання відпустки роботодавець направляє працівнику будь-яким доступним способом електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем і працівником, як визначено частиною 2 статті 7 Закону № 2136.
Якщо працівник спочатку отримав статус внутрішньо переміщеної особи та використав 90 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136, а потім виїхав за кордон, то він не має права на отримання ще однієї відпустки без збереження заробітної плати на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136. І навпаки: якщо працівник, перебуваючи за кордоном, використав 90 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136, а потім повернувся до України та отримав статус внутрішньо переміщеної особи, то він вже не має права на отримання відпустки без збереження заробітної плати на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136. Це пояснюється тим, що частина 4 статті 12 Закону № 2136 встановлює максимальну тривалість відпустки без збереження заробітної плати для всіх категорій працівників, зазначених у ній, а не окремо для осіб, які виїхали за межі території України, та для внутрішньо переміщених осіб.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 12 Закону № 2136 роботодавець на прохання будь-якого працівника може надати йому відпустку без збереження заробітної плати у зв’язку з воєнним станом тривалістю, зазначеною в заяві працівника, але не більше ніж до припинення (скасування) воєнного стану. Додавати до заяви про надання такої відпустки будь-які документи, що підтверджують причину її надання, працівнику не потрібно.
На підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136 після отримання заяви та підтверджуючих документів від працівника, який виїхав за кордон або отримав статус внутрішньо переміщеної особи, роботодавець в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю не більше ніж 90 календарних днів або частинами, щоб загальна тривалість цієї відпустки не перевищувала 90 календарних днів у період воєнного стану.
Після використання працівником 90 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136, роботодавець може (але не зобов’язаний) надати працівнику згідно з його новою заявою відпустку без збереження заробітної плати на підставі частини 3 статті 12 Закону № 2136 будь-якої тривалості, але не більше ніж до припинення (скасування) воєнного стану.6
Тривалість відпустки без збереження заробітної плати, наданої згідно з частиною 3 статті 12 Закону № 2136, включалась по 23.12.2023 та не включається з 24.12.2023 до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, оскільки з 24.12.2023 частину 3 статті 12 Закону № 2136 було викладено в новій вище процитованій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22.11.2023 № 3494-IX (далі — Закон № 3494), яка не передбачає включення зазначеної неоплачуваної відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.7
7 Докладно про зміни, внесені з 24.12.2023 до Закону № 2136, КЗпП та Закону про відпустки, йдеться у статті «Нововведення в наданні відпусток і трудових гарантіях працівників» журналу «Все про працю і зарплату» № 9/2023, стор. 10.
Тривалість відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі частини 4 статті 12 Закону № 2136, з моменту її запровадження не включається до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Відпустка без збереження заробітної плати на період проведення виборів
Хоча найближчим часом через воєнний стан виборів не очікується, Виборчим кодексом України (далі — ВКУ) передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати на період виборчого процесу.
Так, відповідно до частини 1 статті 109 ВКУ кандидату на пост Президента України (крім кандидата на пост Президента України, який є Президентом України або народним депутатом України) не може бути відмовлено в увільненні на період з часу його реєстрації як кандидата до закінчення виборчого процесу (або скасування його реєстрації) від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.
Згідно з частиною 1 статті 166 ВКУ кандидату у народні депутати України (крім кандидата, який є Президентом України або народним депутатом України) не може бути відмовлено у звільненні на період з часу його реєстрації як кандидата до закінчення виборчого процесу (або скасування його реєстрації) від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.
Частиною 1 статті 237 ВКУ встановлено, що кандидату у депутати місцевих рад, територіальних громад не може бути відмовлено у звільненні на період з часу його реєстрації як кандидата до закінчення виборчого процесу (або скасування його реєстрації) від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.
Отже, якщо працівник вирішив приймати участь у виборчому процесі як кандидат на пост Президента України, у народні депутати України, у депутати місцевих рад, територіальних громад, то він повинен за місцем роботи написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі.
Крім того, з початку виконання і до припинення своїх повноважень або закінчення виборчого процесу мають право на звільнення від виробничих або службових обов’язків без збереження заробітної плати (фактично на період надання відпустки без збереження заробітної плати; — Авт.) за погодженням із роботодавцем:
– уповноважений представник кандидата на пост Президента України з дня його реєстрації Центральною виборчою комісією (далі — ЦВК) (ч. 5 ст. 110 ВКУ);
– довірена особа кандидата на пост Президента України з дня її реєстрації ЦВК (ч. 6 ст. 111 ВКУ);
– довірена особа кандидата в народні депутати України з дня її реєстрації ЦВК (ч. 9 ст. 166 ВКУ);
– представник партії, яка висунула кандидатів у народні депутати у загальнодержавному виборчому окрузі, у ЦВК, уповноважена особа партії з дня їх реєстрації ЦВК (ч. 8 ст. 165 ВКУ);
– представник організації партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані в єдиному багатомандатному виборчому окрузі, у відповідній виборчій комісії, уповноважена особа організації партії з дня їх реєстрації територіальною виборчою комісією (ч. 8 ст. 236 ВКУ);
– довірені особи кандидата у депутати з дня їх реєстрації (ч. 9 ст. 238 ВКУ).
Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 10 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII державному службовцю за його заявою надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі. Зазначена відпустка надається за рішенням керівника державної служби з дня його повідомлення державним службовцем про участь у виборчому процесі і до дня його завершення відповідно до виборчого законодавства.
Відпустка без збереження заробітної плати для економії бюджетних коштів
Дотепер не скасований і тому продовжує діяти пункт 9 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, що набрав чинності ще з 1 січня 2015 року, яким керівникам органів виконавчої влади та інших державних органів з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів доручено вжити заходів, зокрема, щодо надання працівникам зазначених державних органів відпусток без збереження заробітної плати.
Керівникам зазначених державних органів надано право без згоди та попередження працівників надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.
При цьому встановлено, що під час здійснення державними органами вищезазначених заходів положення статті 26 Закону про відпустки та статті 84 КЗпП у частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати не застосовуються.
Трудові гарантії працівників, які перебувають у відпустках без збереження заробітної плати
При наданні відпусток без збереження заробітної плати, визначених статтями 25 і 26 Закону про відпустки та іншими законами, встановлено такі гарантії:
- за працівником на час надання зазначених відпусток зберігається місце роботи (посада) (ч. третя ст. 2 Закону про відпустки);
- відкликання працівників з відпусток без збереження заробітної плати законодавством не передбачено.8
8 Див. лист Мінсоцполітики від 17.10.2016 № 576/13/116-16 в журналі «Все про працю і зарплату» № 11/2016, стор. 119.
Водночас, на відміну від щорічних відпусток, відпустка без збереження заробітної плати не продовжується на святкові (неробочі) дні та дні хвороби, які припадають на період такої відпустки.
Що стосується включення відпусток без збереження заробітної плати, визначених статтями 25 і 26 Закону про відпустки, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, то відповідно до пункту 4 частини першої статті 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, — до досягнення дитиною 16-річного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги — до досягнення дитиною 18-річного віку.
Водночас, з 24.12.2023 Законом № 3494 статтю 26 Закону про відпустки було доповнено частиною четвертою, якою встановлено, що час перебування у відпустках, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 цього Закону. Аналогічну норму з 24.12.2023 містить і частина п’ята статті 84 КЗпП.
Таким чином, пункт 4 частини першої статті 9 Закону про відпустки вказує на те, що час перебування у відпустках без збереження заробітної плати, зазначених у статті 26 Закону про відпустки, включається до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а частина четверта статті 26 Закону про відпустки з 24.12.2023 містить норму про те, що час перебування у відпустках без збереження заробітної плати, зазначених у статті 26 Закону про відпустки, не включається до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Таку ситуацію маємо, скоріш за все, через те, що законодавці просто забули Законом № 3494 з 24.12.2023 внести відповідні зміни і до пункту 4 частини першої статті 9 Закону про відпустки. Законодавцям доречно було б виключити згадку про статтю 26 Закону про відпустки з вище процитованого пункту 4 частини першої статті 9 Закону про відпустки, і тоді час відпусток без збереження заробітної плати, передбачених статтею 26 Закону про відпустки, не зараховувався б до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, саме на підставі «профільного» пункту 4 частини першої статті 9 Закону про відпустки, і тоді не потрібно було б доповнювати спеціальною нормою — частиною четвертою статтю 26 Закону про відпустки і частиною п’ятою статтю 84 КЗпП.
Таким чином, з 24.12.2023 потрібно керуватися спеціальною нормою частини четвертої статті 26 Закону про відпустки (частини п’ятої статті 84 КЗпП) та до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, включати лише календарні дні відпусток без збереження заробітної плати, зазначених у статті 26 Закону про відпустки, які припадають на період по 23.12.2023. Календарні дні відпусток без збереження заробітної плати, зазначених у статті 26 Закону про відпустки, які припадають на період з 24.12.2023, не включаються до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.9
9 Див. також роз’яснення Східного міжрегіонального управління Держпраці від 04.01.2024 на стор. 118 цього номера.
З відпусток без збереження заробітної плати, зазначених у статті 25 Закону про відпустки, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, включаються всі, крім зазначених у винятковій частині пункту 4 частини першої статті 9 Закону про відпустки (див. вище), зокрема, не включається до вказаного стажу роботи час відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку.
З 24.12.2023 Законом № 3494 частину першу статті 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV доповнено абзацом шостим, яким встановлено, що період, протягом якого особа перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, передбаченій пунктом 20 частини першої статті 25 Закону про відпустки, включається до страхового стажу. Отже, період неоплачуваної відпустки, що надається працівнику тривалістю до 60 календарних днів після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації, включається до страхового стажу для нарахування пенсії.
При нарахуванні працівникам, яким надавалася відпустка без збереження заробітної плати, «середньозарплатних» виплат, які розраховуються відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, слід пам’ятати про абзац сьомий пункту 2 цього Порядку, відповідно до якого час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Ця норма стосується і випадків, коли працівникові надавалися відпустки без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону про відпустки та інших законів.
Отже, при нарахуванні відпускних час перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону про відпустки та інших законів, виключається з розрахункового періоду. В цьому випадку середньоденна заробітна плата для оплати часу відпусток обчислюється шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого фактично відпрацьованого періоду, зменшену на кількість святкових і неробочих днів, встановлених законодавством (не в період воєнного стану), і на кількість календарних днів перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати.10
10 Див. також листи Мінсоцполітики від 23.04.2018 № 659/0/101-18, від 12.01.2015 № 4/13/116-15 та від 26.11.2012 № 1203/13/84-12 в журналі «Все про працю і зарплату» відповідно № 6/2018, стор. 114, № 2/2015, стор. 115, та № 1/2013, стор. 124.
Також звертаємо увагу на те, що за період перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати йому не виплачуються допомога по тимчасовій непрацездатності та оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності за рахунок роботодавця (п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105-XIV, п. 4 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 440).
При нарахуванні працівникам, яким надавалася відпустка без збереження заробітної плати, страхових виплат («лікарняних», «декретних»), що розраховуються згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266, слід пам’ятати про норму пункту 3 цього Порядку, згідно з якою з розрахункового періоду виключаються календарні дні, не відпрацьовані з поважних причин, до яких належать, зокрема, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати. Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.
Отже, при нарахуванні страхових виплат («лікарняних», «декретних») час перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону про відпустки та інших законів, виключається з розрахункового періоду.
Що стосується обчислення страхового стажу для надання страхових виплат («лікарняних», «декретних»), то якщо працівник весь місяць перебував у відпустці без збереження заробітної плати і йому в такому місяці не нараховувався дохід, який є базою нарахування єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ), то роботодавець за такий місяць за працівника ЄСВ не сплачує, а місяць перебування у відпустці без збереження заробітної плати не зараховується до страхового стажу. Якщо працівник весь місяць перебував у відпустці без збереження заробітної плати, але йому за цей місяць нараховано дохід, який є базою нарахування ЄСВ, і роботодавець за цей місяць сплатив ЄСВ за працівника не менше ніж з мінімальної заробітної плати (у 2024 році в січні – березні сплатив ЄСВ в сумі не менше 1562 грн, з 1 квітня — не менше 1760 грн), то весь такий місяць зараховується до страхового стажу.
Документальне оформлення надання відпусток без збереження заробітної плати
Для отримання відпустки без збереження заробітної плати працівник повинен подати заяву на ім’я керівника із зазначенням причини (підстави) для надання відпустки, дати початку і тривалості відпустки (зразок заяви див. нижче).
Голові правління ПрАТ «ЮПІТЕР»
Панченку Сергію Андрійовичу
економіста
Кравченко Ірини Володимирівни
Заява
Прошу мені як особі, яка має статус внутрішньо переміщеної особи у період дії воєнного стану, надати відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів з 11.03.2024 по 08.06.2024.
01.03.2024 Кравченко
Крім заяви, для отримання відпустки, яка надається відповідно до статті 25 Закону про відпустки та частини 4 статті 12 Закону № 2136, працівник повинен надати роботодавцю документ, що підтверджує його право на отримання обов’язкової відпустки (пенсійне посвідчення, посвідчення учасника війни, посвідчення інваліда, довідка медичної установи, довідка про надання статусу внутрішньо переміщеної особи тощо). Якщо відпустка надається згідно зі статтею 26 Закону про відпустки, то додаткові документи працівником не подаються.
Надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати оформлюється наказом (розпорядженням) керівника підприємства із зазначенням підстав надання, тривалості, дат початку і закінчення такої відпустки (див. нижче):
ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЮПІТЕР»
(ПрАТ «ЮПІТЕР»)
<…>
НАКАЗ
05.03.2024 м. Херсон № 25-відп
Про надання відпустки Кравченко І. В.
Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»
НАКАЗУЮ:
КРАВЧЕНКО Ірині Володимирівні, економісту, надати відпустку без збереження заробітної плати як особі, яка має статус внутрішньо переміщеної особи, тривалістю 90 календарних днів з 11.03.2024 по 08.06.2024.
Підстави: 1. Заява Кравченко І. В. від 01.03.2024.
2. Довідка № 745/впо від 14.11.2022 про надання статусу внутрішньо
переміщеної особи.
Голова правління Панченко Сергій ПАНЧЕНКО
З наказом ознайомлена:
Кравченко Ірина КРАВЧЕНКО
06.03.2024
У разі якщо на підприємстві відразу кілька працівників подали заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, то роботодавець може видати один наказ про надання їм всім відпусток, вказавши в ньому інформацію про відпустку для кожного працівника (зразок такого наказу див. нижче).
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПЛУТОН»
(ТОВ «ПЛУТОН»)
<…>
НАКАЗ
04.03.2024 м. Дніпро № 30-відп
Про надання відпусток
Відповідно до статті 25 Закону України «Про відпустки»
НАДАТИ:
1. САЗОНОВІЙ Тетяні Вадимівні, бухгалтеру, як особі, яка одружується, відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 10 календарних днів з 06.03.2024 по 15.03.2024.
Підстави: 1. Заява Сазонової Т. В. від 26.02.2024;
2. Довідка про подання заяви про реєстрацію шлюбу.
2. САВЧЕНКО Наталі Петрівні, кур’єру, як пенсіонеру за віком відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 30 календарних днів з 07.03.2024 по 05.04.2024.
Підстави: 1. Заява Савченко Н. П. від 28.02.2024;
2. Пенсійне посвідчення, серія КВ № 3451279
3. САМСОНОВУ Олегу Івановичу, лаборанту, як особі з інвалідністю ІІ групи відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 40 календарних днів з 11.03.2024 по 19.04.2024.
Підстави: 1. Заява Самсонова О. І. від 01.03.2024;
2. Посвідчення інваліда ІІ групи, серія АЕ № 15427.
Директор Павленко Артем ПАВЛЕНКО
З наказом ознайомлені:
Сазонова Тетяна САЗОНОВА
04.03.2024
Савченко Наталя САВЧЕНКО
05.03.2024
Самсонов Олег САМСОНОВ
05.03.2024
У табелі обліку використання робочого часу типової форми № П-5 відображаються:
– під кодом «НБ» («13») — відпустка без збереження заробітної плати у зв’язку з навчанням (п. 12, 13, 17 частини першої ст. 25 Закону про відпустки);
– під кодом «ДБ» («14») — додаткова відпустка без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку (ст. 25 (крім п. 3, 12, 13, 17 частини першої) Закону про відпустки);
– під кодом «ДД» («17») — відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку (п. 3 частини першої ст. 25 Закону про відпустки);
– під кодом «НА» («18») — відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін (ст. 26 Закону про відпустки);
– під кодом «БЗ» («19») — інші відпустки без збереження заробітної плати (на період припинення виконання робіт).