Заробітна плата в іноземній валюті або у прив’язці до неї

На території України економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями (далі — підприємства) усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами визначаються Законом України «Про оплату праці» від 24.03.95 № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці).

Статтею 23 Закону про оплату праці встановлено, що заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України.

Тобто основний «зарплатний» Закон не обмежує виплату заробітної плати тільки в національній валюті України, якою згідно зі статтею 99 Конституції України та статтею 1 Указу Президента України від 25.08.96 № 762/96 «Про грошову реформу в Україні» з 2 вересня 1996 року є гривня.

Що стосується інших грошових знаків, що мають законний обіг на території України і можуть видаватися як заробітна плата, то їх вичерпний перелік жоден з діючих нормативних документів не містить, тому в цьому питанні звернемося до «цивільного» законодавства та спеціального законодавства, що регулює обіг валюти в Україні.

Нормативне регулювання виплати заробітної плати в іноземній валюті

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законодавчим актом, який визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов’язки суб’єктів валютних операцій і уповноважених установ, а також встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства, є Закон України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII (далі — Закон про валюту).

Оскільки нас цікавить валюта і все, що з нею пов’язано, звернемося до визначень, наведених у статті 1 Закону про валюту:

– валютні цінності — національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали;

– національна валюта (гривня) — це:

а) грошові знаки грошової одиниці України — гривні у вигляді банкнот, монет, у тому числі обігових, пам’ятних та ювілейних монет, і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу , але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу;

б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, виражені у гривні;

в) електронні гроші, номіновані у гривні;

г) цифрові гроші Національного банку України;

– іноземна валюта — це:

а) грошові знаки грошових одиниць іноземних держав у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави або групи іноземних держав, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу;

б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, виражені у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях (зокрема у спеціальних правах запозичення), що належать до виплати в іноземній валюті;

в) електронні гроші, номіновані у грошових одиницях іноземних держав та (або) банківських металах;

– валютна операція — операція, що має хоча б одну з таких ознак:

а) операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов’язаних з цим зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта;

б) торгівля валютними цінностями;

в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей;

– суб’єкти валютних операцій — резиденти та (або) нерезиденти, які здійснюють валютні операції;

– резиденти — це:

а) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за межами України;

б) фізичні особи – підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України;

в) юридичні особи та інші суб’єкти господарювання з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України;

г) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;

ґ) відокремлені підрозділи юридичних осіб, створених та діючих відповідно до законодавства іноземної держави з місцезнаходженням за межами України, а саме філії, представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та здійснюють підприємницьку діяльність від імені юридичної особи на території України;

– нерезиденти — це:

а) фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України;

б) юридичні особи та інші суб’єкти господарювання з місцезнаходженням за межами України, які створені та діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі ті, частки участі в яких належать резидентам;

в) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій, що не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;

г) відокремлені підрозділи юридичних осіб, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на території України, що розташовані за межами України та здійснюють підприємницьку діяльність відповідно до законодавства іноземної держави;

ґ) інші особи, які не є резидентами.

Тепер, озброївшись вищенаведеними визначеннями, звернемося до інших норм Закону про валюту, що роз’яснюють, в яких випадках і як можна використовувати валютні цінності, зокрема іноземну валюту, а також хто може проводити валютні операції.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону про валюту гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною 2 цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків.

Перелік операцій, за якими розрахунки можуть здійснюватися в іноземній валюті (далі — інвалюта), наведено в частині 2 статті 5 Закону про валюту. В ньому прямо не згадуються операції з виплати заробітної плати працівникам (розрахунки з оплати праці), але в пункті 6 частини 2 статті 5 Закону про валюту вказано, що «інвалютні» розрахунки можуть здійснюватися за іншими операціями, визначеними, зокрема, нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно з частиною 4 статті 5 Закону про валюту порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України (далі — НБУ).

На виконання вищенаведених норм Закону про валюту в Україні прийнято і діють:

– Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 2 (далі — Положення № 2);

– Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 5 (далі — Положення № 5).

Пункт 27 Положення № 2 містить дещо розширений в порівнянні із Законом про валюту перелік операцій, за якими розрахунки можуть здійснюватися в інвалюті, але до нього також прямо не включено операції з виплати заробітної плати працівникам (розрахунки з оплати праці).

Водночас проведення «інвалютних» розрахунків з працівниками по окремих видах операцій передбачено розділом VI «Порядок проведення розрахунків за валютними операціями з використанням готівкової іноземної валюти» Положення № 2.

Згідно з пунктом 42 розділу VI Положення № 2 резиденти — юридичні особи і фізичні особи – підприємці (далі разом — резиденти), представництва юридичних осіб – нерезидентів мають право проводити розрахунки щодо забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон¹, а також розрахунки з оплати представницьких витрат на організацію офіційних заходів за кордоном, із використанням знятої для цих цілей із власних поточних рахунків готівкової інвалюти.

Морські агенти мають право здійснювати розрахунки в готівковій інвалюті або розрахунки з використанням дорожніх чеків в інвалюті, зокрема, з оплати праці членів екіпажу, використовуючи для таких цілей інвалюту з власних поточних рахунків (п. 44 р. VI Положення № 2).

Дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав в Україні та представництва міжнародних організацій на території України мають право здійснювати розрахунки в готівковій інвалюті, одержаній з власних поточних рахунків, для оплати праці (уключаючи доплати, надбавки, премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати) власним співробітникам, якщо останні не є громадянами України або не проживають у ній постійно та акредитовані в Міністерстві закордонних справ України (далі — МЗС України) (п. 52 р. VI Положення № 2).

Будь-яких інших норм по «інвалютних» розрахунках резидентів і нерезидентів зі своїми працівниками ні Закон про валюту, ні Положення № 2 не містять.

Таким чином, виплачувати заробітну плату своїм працівникам (здійснювати витрати з оплати праці) в інвалюті можуть тільки:

– морські агенти членам екіпажу (п. 44 р. VI Положення № 2);

– дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав в Україні та представництва міжнародних організацій на території України власним співробітникам, які не є громадянами України або не проживають у ній постійно і акредитовані в МЗС України (п. 52 р. VI Положення № 2).

Що стосується виплати заробітної плати резидентами (не морськими агентами) своїм працівникам-резидентам і працівникам-нерезидентам (іноземцям) в інвалюті, то чинне валютне законодавство це не дозволяє (фактично забороняє).

Використання іноземної валюти з поточних рахунків

Порядок придбання банком інвалюти для своїх клієнтів і використання резидентами і нерезидентами інвалюти з поточних рахунків визначено Положенням № 5, зокрема його розділами V «Особливості здійснення окремих поточних валютних операцій та купівлі іноземної валюти для їх здійснення» і X «Умови, порядок, особливості здійснення операцій за поточними, вкладними (депозитними) рахунками клієнтів банків».

Згідно з пунктом 56 розділу V Положення № 5 банк здійснює купівлю інвалюти клієнтам-резидентам (юридичним особам та фізичним особам – підприємцям) з метою її переказу для окремих поточних неторговельних операцій за умови документального підтвердження витрат, що здійснюються клієнтом, зокрема, на відрядження за межі України.

Відповідно до пункту 109 розділу Х Положення № 5 за поточними рахунками в інвалюті суб’єктів господарювання – резидентів здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України, зокрема:

– із виплати/повернення коштів на відрядження за кордон;

– із переказу коштів за кордон за навчання, за участь у конференціях, виставках;

– із переказу коштів за кордон на ім’я фізичних осіб, які тимчасово перебувають за межами України в довгостроковому відрядженні або навчаються, як оплата праці або як стипендія;

Вищевказані операції дозволені і з поточних рахунків в інвалюті юридичних осіб – нерезидентів (пп. 16 п. 127 р. Х Положення № 5).

За поточними рахунками в інвалюті відокремлених підрозділів юридичних осіб – резидентів здійснюються операції, зокрема, з переказу коштів на оплату витрат на службові відрядження за кордон своїх працівників (пп. 3 п. 111 р. Х Положення № 5).

Згідно з пунктом 64 розділу V та пунктами 122, 126 розділу Х Положення № 5 банк здійснює купівлю інвалюти постійним представництвам юридичних осіб – нерезидентів і міжнародних організацій, що представляють їх інтереси в Україні, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидентів, діяльність міжнародних організацій на території України (далі — постійні представництва), а останні використовують інвалюту зі свого поточного рахунку в інвалюті виключно для операцій, зокрема:

– з оплати витрат, пов’язаних з відрядженням за межі України (із виплати/повернення коштів на відрядження за кордон), за умови документального підтвердження розрахунку витрат;

– з оплати участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, виставках і спортивних заходах за умови наявності відповідних документів, що підтверджують потребу здійснення зазначеної оплати.

Відповідно до пункту 65 розділу V та пунктів 124, 125 розділу Х Положення № 5 банк здійснює купівлю, обмін інвалюти за дорученням офіційних представництв, представництв юридичних осіб – нерезидентів, які не здійснюють підприємницької діяльності, а останні її використовують зі свого поточного рахунку в інвалюті, в тому числі шляхом зняття готівки, виключно для операцій, зокрема:

– з оплати витрат, пов’язаних з відрядженням за межі України (із виплати/повернення коштів на відрядження за кордон);

– з оплати праці (уключаючи доплати, надбавки, премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати) працівників офіційних представництв, якщо такі працівники не є громадянами України або не проживають у ній постійно і акредитовані в МЗС України та працюють в Україні згідно з укладеними трудовими договорами (контрактами) шляхом переказу на рахунки цих осіб, відкриті в банках України, або виплати готівкою (за умови документального підтвердження розрахунку витрат).

Що стосується рахунків фізичних осіб (працівників), то згідно з пунктом 118 розділу Х Положення № 5 за поточними рахунками в інвалюті фізичних осіб – резидентів здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України, зокрема, виплата/повернення коштів на відрядження.

Пунктом 119 розділу Х Положення № 5 встановлено, що за поточними рахунками в інвалюті фізичних осіб – нерезидентів здійснюються операції, зокрема:

– із зарахування коштів з оплати праці (уключаючи доплати, надбавки, премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати) працівникам офіційних представництв, якщо такі працівники не є громадянами України або не проживають у ній постійно та акредитовані в МЗС України, а також відшкодування цим особам витрат власних коштів у відрядженні за кордоном;

– із зарахування коштів, переказаних для забезпечення витрат на відрядження за кордон.

Крім вищевикладених норм, які дозволяють роботодавцям фінансувати з поточного рахунку в інвалюті тільки витрати працівників при відрядженнях за кордон і оплату праці працівників офіційних представництв, представництв юридичних осіб – нерезидентів, які не здійснюють підприємницьку діяльність, якщо такі працівники не є громадянами України або не проживають у ній постійно і акредитовані в МЗС України, інших норм, які передбачають можливість здійснення резидентами (юридичними особами та фізичними особами – підприємцями) і юридичними особами — нерезидентами оплати праці будь-якої категорії працівників з поточного рахунку в інвалюті (у тому числі шляхом зняття готівки з нього), немає.

Таким чином, роботодавці-резиденти і роботодавці-нерезиденти, які здійснюють діяльність на території України, не мають права використовувати інвалюту зі своїх поточних рахунків, відкритих в банках України, для виплати заробітної плати працівникам, в тому числі працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом (трудовим договором). Єдиний виняток зроблено для офіційних представництв, представництв юридичних осіб – нерезидентів, що не здійснюють підприємницьку діяльність, які мають право виплачувати заробітну плату в інвалюті своїм працівникам, але не всім, а тільки тим, які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно і акредитовані в МЗС України.

Що стосується купівлі роботодавцями готівкової валюти у банків (в пунктах обміну валюти) для подальшої її виплати працівникам як заробітної плати, то така операція ні статтею 5 Закону про валюту, ні Положеннями № 2 та № 5, які визначають всі можливі операції з інвалютою, не передбачена, тому фактично заборонена, а її проведення є порушенням вимог валютного законодавства. Підприємства для проведення розрахунків в інвалюті повинні купувати інвалюту тільки через уповноважений банк з подальшим її зарахуванням на поточний рахунок в інвалюті (п.п. 56, 64, 65 Положення № 5).

Відповідальність за порушення вимог валютного законодавства

Згідно з пунктом 3 частини 1 та частиною 4 статті 14 Закону про валюту за порушення вимог валютного законодавства до юридичних осіб (крім уповноважених установ — банків, небанківських фінансових установ та операторів поштового зв’язку, які отримали ліцензію НБУ згідно із Законом про валюту) можуть бути застосовані заходи впливу у вигляді штрафних санкцій. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, має право адекватно вчиненому порушенню застосувати до юридичних осіб (крім уповноважених установ) захід впливу у вигляді штрафних санкцій в розмірі до 100% суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства.

Таким чином, за здійснення розрахунків на території України з порушенням порядку, встановленого статтею 5 Закону про валюту, передбачено накладення штрафу на юридичну особу (в тому числі на роботодавця, який неправомірно виплачує заробітну плату працівникам в інвалюті з поточного рахунку або готівкою) в розмірі до 100% суми валютної операції, проведеної з порушенням, перерахованої у національну валюту України за офіційним курсом НБУ на день здійснення такої операції.

Крім того, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону про валюту за порушення вимог валютного законодавства до фізичних осіб, посадових осіб уповноважених установ, посадових осіб юридичних осіб можуть бути застосовані заходи впливу у вигляді штрафів, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП).

Так, згідно зі статтею 162-1 КпАП порушення порядку здійснення валютних операцій тягне за собою накладення штрафу на винних посадових осіб юридичних осіб (крім уповноважених установ), громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від 1000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 17 000 до 51 000 грн).

Оподаткування заробітної плати в іноземній валюті

Якщо офіційні представництва, представництва юридичних осіб – нерезидентів, які не здійснюють підприємницьку діяльність, виплачують заробітну плату в інвалюті своїм працівникам, які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно і акредитовані в МЗС України (далі — працівники-іноземці), то така «інвалютна» заробітна плата обкладається податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) і військовим збором (далі — ВЗ) за тими ж ставками і в тому ж порядку, що і «гривнева» заробітна плата.

Згідно з пунктом 164.4 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в інвалюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Підпунктом 170.10.1 ПКУ встановлено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV ПКУ для нерезидентів).

Таким чином, виходячи з положень пункту 164.4 ПКУ для визначення бази оподаткування використовується нарахована в інвалюті заробітна плата, перерахована у гривні на день її нарахування, при цьому застосовується ставка ПДФО в розмірі 18% і ставка ВЗ в розмірі 5%.

Що стосується обкладення єдиним соціальним внеском (далі — ЄСВ) заробітної плати, яка виплачується в інвалюті працівникам-іноземцям офіційними представництвами, представництвами юридичних осіб – нерезидентів, то оскільки такі працівники не є застрахованими особами в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування України, а зазначені представництва не є страхувальниками для своїх працівників-іноземців, в разі нарахування останнім на території України заробітної плати (в т. ч. в інвалюті), вона, на думку ДФСУ², не є базою нарахування ЄСВ.

«Прив’язка» заробітної плати до іноземної валюти

Оскільки, як зазначалося вище, роботодавці — резиденти і нерезиденти не мають права виплачувати працівникам — резидентам і нерезидентам заробітну плату в інвалюті (крім офіційних представництв, представництв юридичних осіб – нерезидентів, які мають право виплачувати заробітну плату в інвалюті працівникам-іноземцям), то єдиною можливістю захистити «гривневу» заробітну плату від знецінення в умовах девальвації гривні є «прив’язка» зазначеної заробітної плати до однієї з твердих інвалют.

Виходячи з норм статті 97 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) і статті 15 Закону про оплату праці, госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі встановлюють порядок та розміри оплати праці з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. Якщо колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і відрядних розцінок, а також надбавок, доплат, премій і винагород працівникам встановлюються роботодавцем з урахуванням зазначених вимог (тобто за погодженням сторін).

Статтею 96 КЗпП та статтею 6 Закону про оплату праці встановлено, що системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, професійні стандарти та кваліфікаційні характеристики (за відсутності професійних стандартів). Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.³

Звертаємо увагу, що вищевикладені норми КЗпП та Закону про оплату праці щодо встановлення порядку (системи) оплати праці працівників на госпрозрахунковому підприємстві (в бюджетній сфері порядок оплати праці визначається постановами уряду, а розміри всіх виплат працівникам встановлюються у фіксованій сумі виключно у гривні), а також інші норми цих документів і всіх інших чинних нормативно-правових актів не забороняють встановлення розмірів заробітної плати у «прив’язці» до інвалюти.

Міністерство соціальної політики України (далі — Мінсоцполітики) в листі від 22.08.2013 № 923/13/84-13⁴ роз’яснило, що колективним договором регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори. До умов колективного договору відносяться, зокрема, умови визначення і розміри заробітної плати працівників. Беручи до уваги зазначене, саме в колективному договорі обумовлюються розміри заробітної плати працівників, при цьому заробітна плата повинна виплачуватися у гривнях. У випадку якщо в колективному договорі розміри заробітної плати встановлені у «прив’язці» до іноземної валюти, а виплата здійснюється у гривні, то, на думку Мінсоцполітики, повинні бути обумовлені вимоги щодо здійснення перерахунку іноземної валюти у гривню відповідно до курсу НБУ, що діє на момент нарахування заробітної плати.

Таким чином, Мінсоцполітики, яке на момент видання вищезгаданого листа було центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері праці та соціальної політики, трудових відносин тощо, вважало за можливе (тобто не вважало порушенням) встановлення підприємствами в колективному договорі розмірів заробітної плати у «прив’язці» до іноземної валюти, якщо виплата заробітної плати буде здійснюватися у гривні.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 761/21776/16-ц (провадження № 61-14745св18), проаналізувавши вище процитовані норми статті 23 Закону про оплату праці, статті 192 ЦКУ та статті 21 КЗпП, роз’яснив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 533 ЦКУ грошове зобов’язання (до нього належить і зобов’язання з виплати заробітної плати; — Авт.) має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, частина 2 статті 524 та частина 2 статті 533 ЦКУ допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Таким чином, резюмував Верховний Суд, закон передбачає обов’язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, однак не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов’язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

Нагадаємо, що згідно з частиною 2 статті 533 ЦКУ якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно- правовим актом.

Отже, Верховний Суд дійшов абсолютно справедливого висновку, що законодавством України не передбачена заборона на встановлення заробітної плати у «прив’язці» до інвалюти за умови її виплати в гривнях.

Під «прив’язкою» заробітної плати до іноземної валюти мається на увазі, що оклад дорівнює певній кількості одиниць іноземної валюти, наприклад, 1000 доларам США. «Прив’язку» окладу до конкретного еквіваленту іноземної валюти підприємство може відобразити в колективному договорі для всіх або окремих посад, а в разі відсутності колективного договору — в Положенні про оплату праці, затвердженому наказом керівника підприємства. Крім того, госпрозрахункові підприємства можуть у штатному розписі (якщо в ньому є графа «Посадовий оклад») відобразити «валютний» розмір окладу із зазначенням, на яку дату він обчислюється, наприклад: «Еквівалент 1000 дол. США за офіційним курсом НБУ на момент нарахування заробітної плати». Розміри надбавок, доплат, премій, що обчислюються у відсотках від окладу і відображаються у штатному розписі, будуть обчислюватися виходячи з розміру гривневого еквівалента «валютного» окладу, розрахованого на момент нарахування виплат. Також в трудовому договорі (контракті) з працівником може бути передбачена «прив’язка» окладу до конкретного еквіваленту інвалюти.

У зазначених випадках на момент нарахування заробітної плати (останній календарний день місяця) розмір окладу в гривнях визначається наступним чином: еквівалент в доларах США (в інший інвалюті) множиться на офіційний курс гривні до долара США, встановлений на день нарахування заробітної плати. Наприклад, якщо «валютний» оклад працівника становить 1500 доларів США, курс гривні до долара США станом на 31 серпня 2025 року дорівнює 41,2602 грн/дол., то «гривневий» оклад на зазначену дату становить 61 890,30 грн (1500 х 41,2602).

При виплаті авансу (заробітної плати за І половину місяця) можна використовувати офіційний курс гривні до інвалюти, встановлений на 15 число поточного місяця, а остаточний розрахунок місячної заробітної плати здійснюється виходячи з офіційного курсу гривні до інвалюти, встановленого на останній календарний день місяця (при виплаті заробітної плати за ІІ половину місяця).

Вище розглянутий варіант «прив’язки» окладу до інвалюти не завжди виправданий, оскільки курс гривні до інвалют може тривалий час як зменшуватися, так і збільшуватися. У другому випадку «гривневий» оклад працівника буде зменшуватися, але порушення частини четвертої статті 97 КЗпП (про заборону для роботодавця в односторонньому порядку зменшувати розмір оплати праці працівників) і статті 103 КЗпП (про необхідність попередження працівника про погіршення умов оплати праці в мирний час не пізніше ніж за 2 місяці, а під час дії воєнного стану — не пізніш як до запровадження нових умов оплати праці) не буде, оскільки в цьому випадку зменшення «гривневої» заробітної плати працівника відбувається не з ініціативи роботодавця (розмір окладу у «прив’язці» до інвалюти встановлено за угодою сторін).

Щоб уникнути зменшення «гривневої» заробітної плати працівника, можна встановити мінімальний фіксований розмір окладу в гривнях. Наприклад, в локальному документі можна передбачити, що «валютний» оклад становить 1000 доларів США, а «гривневий» оклад становить не менше 40 000 грн. У цьому випадку якщо курс гривні до долара США становитиме менше ніж 40 грн/дол., «гривневий» оклад працівника дорівнюватиме 40 000 грн. Якщо ж курс гривні до долара США буде більше ніж 40 грн/дол., «гривневий» оклад буде визначатися шляхом множення 1000 доларів США на курс гривні до долара США.

У вищевказаному випадку для цілей нарахування індексації в колективному договорі можна встановити, що «базовим» місяцем є місяць останнього збільшення «гривневого» окладу або місяць, в якому «гривневий» оклад досяг максимального значення (коли був зафіксований найнижчий курс гривні до долара США).

Оскільки курс гривні до долара США (іншої інвалюти) протягом місяця змінюється, можливий ще один варіант, який враховує таку зміну курсу. Він полягає в наступному.

Згідно з локальним документом підприємства місячна зарплата визначається як добуток базової зарплати на коефіцієнт зміни курсу гривні до інвалюти. Розмір базової зарплати на момент введення розрахунків може дорівнювати середньомісячній зарплаті за останні 3 (6 або 12) місяців роботи або ж розміру окладу в останньому місяці. Коефіцієнт зміни курсу гривні визначається як частка від ділення курсу гривні до долара США (іншої інвалюти) на останнє і перше числа місяця. Після закінчення місяця нарахована в ньому з урахуванням зміни курсу зарплата стає базовою для наступного місяця.

Наприклад, якщо базова зарплата становить 15 000 грн, курс гривні на початок місяця дорівнює 42 грн/дол., а в кінці місяця — 43 грн/дол., то розмір зарплати до нарахування складе:

15 000 грн х 43/42 = 15 357,14 грн

При цій базовій зарплаті для наступного місяця, якщо в ньому курс гривні на початок місяця становить 43 грн/дол., а в кінці місяця — 45 грн/дол., розмір зарплати в такому місяці складе:

15 357,14 грн х 45/43 = 16 071,43 грн

При цій базовій зарплаті для наступного місяця, якщо в ньому курс гривні на початок місяця становить 45 грн/дол., а в кінці місяця — 44 грн/дол., розмір зарплати складе:

16 071,43 грн х 44/45 = 15 714,29 грн

В цьому випадку обчислена місячна зарплата стає менше базової зарплати, але, щоб уникнути зменшення зарплати працівника, в локальному документі можна встановити, що якщо коефіцієнт зміни курсу гривні буде менше одиниці, працівникам виплачується базова зарплата (тобто 16 071,43 грн).

Крім розглянутих вище, можуть бути й інші варіанти «прив’язки» заробітної плати до інвалюти, але в будь-якому випадку введення такої «прив’язки» можливе лише за згодою роботодавця, оскільки саме він повинен нести всі витрати, пов’язані з нарахуванням підвищеної заробітної плати працівникам (у разі падіння курсу гривні до інвалюти).

Крім того, навіть після введення «прив’язки» окладу до інвалюти роботодавець, крім виплати «гривневого» окладу, повинен буде продовжувати нараховувати працівникам всі передбачені трудовим законодавством компенсаційні та гарантійні виплати.