В предыдущих номерах журнала рассматривались различные аспекты командировок работников и компенсации им командировочных расходов. Поскольку с работником как по основному месту работы, так и по месту работы по совместительству заключается трудовой договор, то оба работодателя работника могут направить его в командировку. Чаще всего командировки работника по месту основной работы и по месту работы по совместительству не совпадают во времени, но случается, что оба работодателя направляют работника в командировку одновременно. Как в указанных случаях начисляется совместителю заработная плата за время командировки и возмещаются командировочные расходы?У попередніх номерах журналу розглядалися різні аспекти відряджень працівників і відшкодування їм роботодавцем витрат на відрядження. Оскільки з працівником як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом укладається трудовий договір, то обидва роботодавці працівника можуть направити його у відрядження. Найчастіше відрядження працівника за місцем основної роботи і за місцем роботи за сумісництвом не збігаються в часі, але трапляється, що обидва роботодавці направляють працівника у відрядження одночасно. Як в зазначених випадках нараховується суміснику заробітна плата за час відрядження і відшкодовуються витрати на відрядження?
Командировки работников-совместителейВідрядження працівників-сумісників
Согласно статье 21 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ) работник имеет право реализовать свои способности к продуктивной и творческой работе путем заключения трудового договора на одном или одновременно на нескольких предприятиях, если иное не предусмотрено законодательством, коллективным договором или соглашением сторон. При этом законодательством не ограничено количество трудовых договоров о работе по совместительству.1
1 Подробно о работе по совместительству идет речь в статьях «Совместители: общие аспекты и особенности трудовых отношений (часть 1)» и «Совместители: рабочее время, оплата труда, налогообложение, трудовые гарантии (часть 2)» журнала «Все о труде и зарплате» соответственно № 2/2019, стр. 30, и № 3/2019, стр. 36.
В соответствии со статьей 121 КЗоТ работники имеют право на возмещение расходов и получение других компенсаций в связи со служебными командировками. Работникам, которые направляются в командировку, выплачиваются: суточные за время пребывания в командировке, стоимость проезда к месту назначения и обратно, расходы по найму жилого помещения в порядке и размерах, устанавливаемых законодательством.2
2 Детально о предоставлении компенсации за понесенные в командировке расходы рассказано в статьях «Направление работников в командировку: оформление, выдача аванса, трудовые гарантии», «Компенсация работникам расходов на проезд в командировке», «Командировка на автомобиле: особенности и компенсации», «Компенсация работникам расходов на проживание в командировке», «Компенсация работникам заграничных и нестандартных командировочных расходов» журнала «Все о труде и зарплате» соответственно № 2/2020, стр. 50, № 4/2020, стр. 86, № 5/2020, стр. 51 и 60, № 6/2020, стр. 64.
За командированными работниками сохраняется в течение всего времени командировки место работы (должность). Работникам, которые направлены в служебную командировку, оплата труда за выполненную работу осуществляется на условиях, определенных трудовым или коллективным договором, и размер такой оплаты труда не может быть ниже среднего заработка.3
3 О порядке оплаты труда за время командировки подробно рассказано в статье «Заработная плата работника за время командировки: порядок расчета и выплаты» журнала «Все о труде и зарплате» № 3/2020, стр. 24.
Все вышеуказанные гарантии распространяются и на работников, работающих по совместительству, но с учетом некоторых особенностей.
Постановлением Кабинета Министров Украины «О суммах и составе командировочных расходов государственных служащих, а также других лиц, которые направляются в командировку предприятиями, учреждениями и организациями, которые полностью или частично содержатся (финансируются) за счет бюджетных денежных средств» от 02.02.2011 г. № 98 (далее — Постановление № 98) и Инструкцией о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденной приказом Министерства финансов Украины от 13.03.98 г. № 59 (далее — Инструкция № 59), установлен порядок направления в командировку государственных служащих и других лиц предприятиями, учреждениями и организациями, которые полностью или частично содержатся (финансируются) за счет бюджетных денежных средств (далее — бюджетные учреждения).
Согласно пункту 13 раздела І «Общие положения» Инструкции № 59 на время командировки лица, работающего по совместительству, оплата труда осуществляется предприятием, которое его командировало. В случае направления работника в командировку одновременно с основной работы и с работы по совместительству оплата труда осуществляется предприятиями, которые направляли работника в командировку, а затраты по возмещению командировочных расходов распределяются между этими предприятиями по соглашению между ними.
Вышеизложенные нормы могут отразить в локальном документе (Положении о командировках, коллективном договоре) и хозрасчетные предприятия.
Направление совместителя в командировку по одному месту работы
На основании норм пункта 13 раздела І Инструкции № 59 можно сделать следующие выводы:
1) Если работник направляется в командировку только по основному месту работы, то по месту (местам) работы по совместительству за дни такой командировки заработная плата работнику не начисляется и командировочные расходы не возмещаются.4
4 См. письмо Минсоцполитики от 23.04.2013 г. № 146/13/133-13 в журнале «Все о труде и зарплате» № 2/2014, стр. 126.
2) Если работник направляется в командировку только по месту работы по совместительству, то по основному месту работы и по другим местам работы по совместительству (если их несколько) за дни такой командировки заработная плата работнику не начисляется и командировочные расходы не возмещаются.
Что касается начисления заработной платы работнику и компенсации ему командировочных расходов (суточные, расходы на проезд и проживание в командировке и т. п.), то они осуществляются предприятием, командировавшим работника, в общеустановленном порядке.
Командированному работнику оплачиваются только те дни командировки, которые приходятся на рабочие дни согласно графику его работы на предприятии, которое его командировало (п. 13 р. I Инструкции № 59). Если на время командировки приходятся выходные дни работника, то за такие дни средний заработок не начисляется (если работник не командирован специально для работы в выходной день).
Предприятие, командировавшее работника, в табеле учета рабочего времени типовой формы № 5-П табелирует его за время пребывания в командировке по кодам «ВД» или «07». Предприятие, где работает совместитель, которое не направляло его в командировку, на основании справки (копии приказа о направлении работника в командировку) с основного места работы работника проставляет ему в табеле за период отсутствия на работе код «І» или «30» (прочие причины неявок).5
5 См. письмо Минсоцполитики от 23.04.2013 г. № 146/13/133-13 в журнале «Все о труде и зарплате» № 2/2014, стр. 126.
По месту работы, с которого не направляли в командировку, работник с согласия работодателя может взять на время командировки отпуск без сохранения заработной платы, предоставление которого предусмотрено статьей 26 Закона Украины «Об отпусках» от 15.11.96 г. № 504/96-ВР (далее — Закон об отпусках). Но продолжительность такого отпуска совокупно за год не может превышать 15 календарных дней (кроме его предоставления на период карантина). В период пребывания в указанном отпуске работник табелируется по кодам «НА» или «18».
Что касается отпуска без сохранения заработной платы, предоставляемого работнику в обязательном порядке (по его желанию), который регламентируется статьей 25 Закона об отпусках, то, к сожалению, этой статьей не предусмотрено предоставление отпуска совместителям на срок до окончания командировки по основному (другому) месту работы (пунктом 14 части первой статьи 25 Закона об отпусках предусмотрено только предоставление отпуска совместителям на срок до окончания отпуска по основному месту работы).5
5 См. письмо Минсоцполитики от 23.04.2013 г. № 146/13/133-13 в журнале «Все о труде и зарплате» № 2/2014, стр. 126.
В связи с изложенным, не исключен вариант, при котором на время командировки работника по одному месту работы работодатель по другому месту работы (который не направлял в командировку совместителя) предоставляет этому работнику ежегодный (основной или дополнительный) отпуск или дополнительный отпуск работникам, имеющим детей (при наличии права на него), предусмотренный статьей 19 Закона об отпусках. Поскольку указанные отпуска являются оплачиваемыми, то работник фактически не утратит средний заработок за время отпуска по месту работы, с которого его не направляли в командировку, получив отпускные. В этом случае работник за время пребывания в ежегодном или социальном дополнительном отпуске на детей будет табелироваться соответственно по кодам «В» («08») или «ДО» («15»).
Во избежание прогулов совместителя под видом пребывания в командировке по другому месту работы рекомендуем предприятиям, не направлявшим работника в командировку, требовать от него предоставления удостоверенной копии приказа о направлении в командировку с предприятия, командировавшего работника. Необходимость выполнения работниками этого требования можно отразить в локальном документе предприятия (Положении о командировках, коллективном договоре).
Что касается внутреннего совместителя, то если в приказе о командировке указано, что он направляется в командировку только по основному месту работы или только по месту работы по совместительству, то вышеизложенные нормы о сохранении заработной платы за время командировки и компенсации командировочных расходов распространяются на такого работника исключительно по одному месту работы. Если же в приказе о командировке указано, что совместитель направляется в командировку как по основному месту работы, так и по месту работы по совместительству (или издано два приказа о направлении его в командировку по двум местам работы), то на такого работника распространяются нормы пункта 13 раздела І Инструкции № 59, устанавливающие порядок сохранения заработной платы и компенсации командировочных расходов в случае одновременного направления совместителя в командировку по двум местам работы.
Направление совместителя в командировку по двум местам работы
При направлении работника в командировку одновременно с основного места работы и с места работы по совместительству (т. е. разными работодателями) необходимо по каждому такому месту работы:
– издать приказ о командировке;
– выплатить аванс на командировку.6
6 О порядке выдачи аванса на командировку подробно рассказано в статье «Направление работников в командировку: оформление, выдача аванса, трудовые гарантии» журнала «Все о труде и зарплате» № 2/2020, стр. 50.
Исходя из вышеизложенных норм пункта 13 раздела І Инструкции № 59, при такой «совместной» командировке:
1) Средний заработок за время командировки сохраняется за совместителем на обеих должностях (по двум местам работы — основному и по совместительству), при этом начисление заработной платы осуществляется каждым работодателем отдельно.7
7 См. также письмо Минсоцполитики от 02.02.2015 г. № 120/13/84-15.
2) Командировочные расходы в целях их возмещения работнику распределяются между работодателями, командировавшими совместителя, по договоренности между ними (такую договоренность желательно оформить обоим работодателям письменно в виде соглашения).
Распределение между работодателями командировочных расходов
Вариантов распределения командировочных расходов между работодателями, командировавшими совместителя, в целях их возмещения работнику может быть много. Например, такие расходы могут быть распределены между работодателями поровну («честный» вариант) или же один работодатель может компенсировать расходы на проезд и суточные, а второй — расходы на проживание. Хотя при последнем варианте командировочные расходы вряд ли будут распределены поровну между работодателями, именно такой вариант является наиболее приемлемым, поскольку основанием для возмещения работнику командировочных расходов являются оригиналы документов, подтверждающих расходы (п. 2 Постановления № 98, п. 5, 11, 12 р. ІI, п. 7, 9, 11, 17 р. ІІI Инструкции № 59).
Если у предприятия не будет оригиналов указанных документов (например, будут их копии), то бюджетные учреждения не смогут возместить командировочные расходы работникам (п. 7 Постановления № 98), все работодатели не смогут отнести расходы на командировку в состав расходов в бухгалтерском учете, а также работодатели обязаны будут включить сумму компенсации командировочных расходов, выплаченную работникам, в налогооблагаемый доход работников, поскольку согласно подпункту 170.9.1 Налогового кодекса Украины (далее — НКУ) командировочные расходы не являются объектом налогообложения только при наличии подтверждающих документов, удостоверяющих стоимость этих расходов в виде транспортных билетов или транспортных счетов (багажных квитанций), счетов из гостиниц (мотелей), страховых полисов и т. п.
О распределении между собой командировочных расходов работодателям, направляющим совместителя в командировку, желательно договориться (подписать соглашение) до убытия работника в командировку. Это необходимо сделать во избежание выплаты работнику полной суммы аванса на командировку по каждому месту работы (определения конкретной суммы аванса для каждого работодателя) и в целях получения права на включение возмещаемых командировочных расходов в расходы, поскольку все «организационно-компенсационные» аспекты командировки должны быть отражены в приказе о командировке.
Министерство финансов Украины (далее — Минфин) в письме от 29.12.2007 г. № 31-18030-07-27/29310 разъяснило, что при одновременном направлении совместителя в командировку по основной работе и работе по совместительству в приказе о командировке каждого из предприятий следует отметить, какие именно командировочные расходы будут возмещаться работнику по предварительной договоренности сторон.
Уточнить порядок распределения между собой командировочных расходов работодатели могут сразу после окончания командировки работника, когда будут известны суммы всех понесенных им в командировке расходов согласно подтверждающим документам и определена возможность их включения в расходы. В этом случае к авансовым отчетам, которые должны быть представлены по обоим местам работы после окончания командировки, работнику необходимо приложить оригиналы документов, подтверждающих командировочные расходы. При этом каждому работодателю вместе с авансовым отчетом представляются только те документы (в оригинале), которые подтверждают расходы, подлежащие компенсации именно этим работодателем согласно договоренности между работодателями. На основании имеющихся лично у него оригиналов подтверждающих документов работодатель будет компенсировать работнику соответствующие командировочные расходы, имея при этом право на включение их в состав расходов.
В вышеуказанном письме Минфин также отметил, что при распределении расходов на командировку между предприятиями следует учитывать, что такие расходы возмещаются только при наличии документов в оригинале, подтверждающих стоимость этих расходов. Поэтому необходимо обеспечить возможность работнику после возвращения из командировки представить предприятиям оригиналы именно тех документов, возместить расходы по которым эти предприятия обязались.
По договоренности даже расходы на проезд могут быть распределены между работодателями поровну. Например, с включением в расходы один работодатель может возместить совместителю стоимость проезда (билета на автобус, поезд, самолет) от места постоянной работы до места командировки, а второй работодатель — обратно от места командировки до места постоянной работы (если принимающая сторона по обеим командировкам находится в одном населенном пункте).
Возможна ситуация, когда совместитель с двух мест работы, расположенных в одном населенном пункте, командируется на одинаковый период в два относительно рядом расположенных населенных пункта. Например, один работодатель совместителя, находящийся во Львове, командирует работника в Харьков, а второй работодатель, также находящийся во Львове, — в Сумы. В этом случае с включением в расходы первый работодатель может компенсировать расходы на проезд работника со Львова в Харьков и на проживание в Харькове, а второй работодатель — расходы на проезд с Харькова в Сумы, проживание работника в Сумах и на проезд из Сум во Львов.
Суточные как расходы, не требующие документального подтверждения, могут быть распределены между работодателями поровну или с учетом сумм компенсации прочих командировочных расходов каждым работодателем (чтобы добиться паритета в компенсации расходов).
Если продолжительность «совместной» командировки работника у разных работодателей отличается, то работодатель, который направил совместителя в более продолжительную командировку, среди прочего, должен оплатить суточные за дни командировки, не вошедшие в период командировки по другому месту работы. Такому работодателю необходимо возместить работнику и расходы на проезд с места командировки до места постоянной работы, поскольку в этом случае у него не будет проблем с их включением в расходы (время окончания командировки согласно приказу о командировке будет совпадать с временем прибытия из нее согласно проездным документам).
Кроме того, не противоречит законодательству и вариант, при котором каждый работодатель может выплатить суточные в полном размере (за все дни командировки) на основании указанной в приказе о командировке каждого работодателя продолжительности командировки.
Если же задание на командировку совместителю поставлено работодателями таким образом, что для одного из них командированный работник должен выполнить в командировке больше работы (уделить ей больше времени), то командировочные расходы могут быть распределены между работодателями пропорционально выполненной работе (отработанному времени) работником в командировке. Например, если работник для выполнения задания одного работодателя уделяет 2/3 рабочего времени в течение каждого дня командировки или 2/3 суммарного рабочего времени в командировке (на командированного работника распространяется режим рабочего времени того предприятия, на которое он командирован), то логичным будет, если такой работодатель компенсирует 2/3 командировочных расходов работника.
Связь командировки с деятельностью предприятия
При направлении совместителя в командировку одновременно с двух мест работы необходимо также учитывать нормы подпункта 170.9.1 НКУ и абзаца второго пункта 1 раздела І Инструкции № 59, согласно которым расходы на командировку не включаются в налогооблагаемый доход налогоплательщика и могут быть включены в состав расходов (компенсированы работникам) при наличии документов, подтверждающих связь такой командировки с (основной) деятельностью работодателя/командирующей стороны. Такими документами, в частности (но не исключительно), являются:
– приглашение принимающей стороны, деятельность которой совпадает с деятельностью работодателя/командирующей стороны;
– заключенный договор или контракт;
– другие документы, устанавливающие или удостоверяющие желание установить гражданско-правовые отношения (предварительный договор, деловая переписка, полученные счета-фактуры и т. п.);
– документы, удостоверяющие участие командированного лица в переговорах, конференциях или симпозиумах, других мероприятиях, проводимых по тематике, совпадающей с хозяйственной (основной) деятельностью работодателя/командирующей стороны.
Если вышеуказанных документов не будет у одного из работодателей, командирующих совместителя, то такой работодатель сможет компенсировать работнику понесенные в командировке расходы (их часть) только за счет прибыли и с обложением НДФЛ и военным сбором такой компенсации (дополнительного блага) на основании подпункта «г» пп. 164.2.17 НКУ.
Згідно зі статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємство), якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. При цьому ні зазначеною статтею КЗпП, ні іншими нормами законодавства не обмежена кількість трудових договорів про роботу за сумісництвом.1
1 Детально про роботу за сумісництвом йдеться у статтях «Сумісники: загальні аспекти та особливості трудових відносин (частина 1)» та «Сумісники: робочий час, оплата праці, оподаткування, трудові гарантії (частина 2)» журналу «Все про працю і зарплату» відповідно № 2/2019, стор. 30, та № 3/2019, стор. 36.
Відповідно до статті 121 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку із службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад, витрати по найму житлового приміщення в порядку і розмірах, що встановлюються законодавством.2
2 Детально про надання компенсації за понесені у відрядженні витрати розказано у статтях «Направлення працівників у відрядження: оформлення, видача авансу, трудові гарантії», «Компенсація працівникам витрат на проїзд у відрядженні», «Відрядження на автомобілі: особливості та компенсації», «Компенсація працівникам витрат на проживання у відрядженні», «Компенсація працівникам закордонних і нестандартних витрат на відрядження» журналу «Все про працю і зарплату» відповідно № 2/2020, стор. 50, № 4/2020, стор. 86, № 5/2020, стор. 51 та 60, № 6/2020, стор. 64.
За відрядженими працівниками зберігається протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.3
3 Про порядок оплати праці за час відрядження докладно йдеться у статті «Заробітна плата працівника за час відрядження: порядок розрахунку та виплати» журналу «Все про працю і зарплату» № 3/2020, стор. 24.
Всі вищевказані гарантії поширюються і на працівників, які працюють за сумісництвом, але з урахуванням деяких особливостей.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 р. № 98 (далі — Постанова № 98) та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59 (далі — Інструкція № 59), встановлено порядок направлення у відрядження державних службовців та інших осіб підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів (далі — бюджетні установи).
Згідно з пунктом 13 розділу І «Загальні положення» Інструкції № 59 на час відрядження особи, яка працює за сумісництвом, оплата праці здійснюється підприємством, що її відрядило. У разі направлення працівника у відрядження одночасно з основної роботи й роботи за сумісництвом оплата праці здійснюється підприємствами, що направляли працівника у відрядження, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між цими підприємствами за згодою між ними.
Вищевикладені норми можуть відобразити в локальному документі (Положенні про відрядження, колективному договорі) й госпрозрахункові підприємства.
Направлення сумісника у відрядження по одному місцю роботи
На підставі норм пункту 13 розділу І Інструкції № 59 можна зробити такі висновки:
1) Якщо працівник направляється у відрядження тільки за основним місцем роботи, то за місцем (місцями) роботи за сумісництвом за дні такого відрядження заробітна плата працівнику не нараховується і витрати на відрядження не відшкодовуються.4
4 Див. лист Мінсоцполітики від 23.04.2013 р. № 146/13/133-13 в журналі «Все про працю і зарплату» № 2/2014, стор. 126.
2) Якщо працівник направляється у відрядження тільки за місцем роботи за сумісництвом, то за основним місцем роботи та за іншими місцями роботи за сумісництвом (якщо їх декілька) за дні такого відрядження заробітна плата працівнику не нараховується і витрати на відрядження не відшкодовуються.
Що стосується нарахування заробітної плати працівнику і відшкодування йому витрат на відрядження (добові, витрати на проїзд та проживання у відрядженні тощо), то вони здійснюються підприємством, що відрядило працівника, в загальновстановленому порядку.
Працівнику, який направлений у відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється за всі робочі дні згідно з графіком його роботи на підприємстві, що його відрядило (п. 13 р. I Інструкції № 59). Якщо на час відрядження припадають вихідні дні працівника, то за такі дні середній заробіток не нараховується (якщо працівник не відряджений спеціально для роботи у вихідний день).
Підприємство, що відрядило працівника, в табелі обліку робочого часу типової форми № 5-П табелює його за час перебування у відрядженні за кодами «ВД» або «07». Підприємство, де працює сумісник, яке не направляло його у відрядження, на підставі довідки (копії наказу про направлення працівника у відрядження) з основного місця роботи працівника проставляє йому в табелі за період відсутності на роботі код «І» або «30» (інші причини неявок).5
5 Див. лист Мінсоцполітики від 23.04.2013 р. № 146/13/133-13 в журналі «Все про працю і зарплату» № 2/2014, стор. 126.
За місцем роботи, з якого не направляли у відрядження, працівник за згодою роботодавця може взяти на час відрядження відпустку без збереження заробітної плати, надання якої передбачено статтею 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки). Але тривалість такої відпустки сукупно за рік не може перевищувати 15 календарних днів (крім її надання на період карантину). В період перебування у зазначеній відпустці працівник табелюється за кодами «НА» або «18».
Що стосується відпустки без збереження заробітної плати, яка надається працівнику в обов’язковому порядку (за його бажанням), що регламентується статтею 25 Закону про відпустки, то, на жаль, цією статтею не передбачено надання відпустки сумісникам на строк до закінчення відрядження за основним (іншим) місцем роботи (пунктом 14 частини першої статті 25 Закону про відпустки передбачено лише надання відпустки сумісникам на строк до закінчення відпустки за основним місцем роботи).5
5 Див. лист Мінсоцполітики від 23.04.2013 р. № 146/13/133-13 в журналі «Все про працю і зарплату» № 2/2014, стор. 126.
У зв’язку з викладеним, не виключений варіант, при якому на час відрядження працівника за одним місцем роботи роботодавець за іншим місцем роботи (який не направляв у відрядження сумісника) надає цьому працівнику щорічну (основну чи додаткову) відпустку6 або додаткову відпустку працівникам, які мають дітей (за наявності права на неї), передбачену статтею 19 Закону про відпустки7. Оскільки зазначені відпустки є оплачуваними, то працівник фактично не втратить середній заробіток за час відпустки за місцем роботи, з якого його не направляли у відрядження, отримавши відпускні. У цьому випадку працівник за час перебування у щорічній або соціальній додатковій відпустці на дітей буде табелюватися відповідно за кодами «В» («08») або «ДО» («15»).
6 Про надання щорічних відпусток докладно йдеться у статті «Щорічні відпустки: види, порядок надання, тривалість» журналу «Все про працю і зарплату» № 4/2020, стор. 8.
7 Про різні аспекти надання соціальної додаткової відпустки на дітей розказано у статті «Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей» журналу «Все про працю і зарплату» № 5/2020, стор. 36.
Щоб уникнути прогулів сумісника під виглядом перебування у відрядженні за іншим місцем роботи рекомендуємо підприємствам, які не направляли працівника у відрядження, вимагати від нього надання засвідченої копії наказу про направлення у відрядження з підприємства, що відрядило працівника. Необхідність виконання працівниками цієї вимоги можна відобразити в локальному документі підприємства (Положенні про відрядження, колективному договорі).
Що стосується внутрішнього сумісника, то якщо в наказі про відрядження зазначено, що він направляється у відрядження тільки за основним місцем роботи або тільки за місцем роботи за сумісництвом, то вищевикладені норми про збереження заробітної плати за час відрядження і компенсацію витрат на відрядження поширюються на такого працівника виключно по одному місцю роботи. Якщо ж в наказі про відрядження зазначено, що сумісник направляється у відрядження як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом (або видано два накази про направлення його у відрядження за двома місцями роботи), то на такого працівника поширюються норми пункту 13 розділу І Інструкції № 59, що встановлюють порядок збереження заробітної плати і компенсації витрат на відрядження в разі одночасного направлення сумісника у відрядження за двома місцями роботи.
Направлення сумісника у відрядження за двома місцями роботи
При направленні працівника у відрядження одночасно з основного місця роботи і з місця роботи за сумісництвом (тобто різними роботодавцями) необхідно по кожному такому місцю роботи:
– видати наказ про відрядження;
– виплатити аванс на відрядження.8
8 Про порядок видачі авансу на відрядження докладно йдеться у статті «Направлення працівників у відрядження: оформлення, видача авансу, трудові гарантії» журналу «Все про працю і зарплату» № 2/2020, стор. 50.
Крім того, виходячи з вищевикладених норм пункту 13 розділу І Інструкції № 59, слід враховувати, що при такому «спільному» відрядженні:
1) Середній заробіток за час відрядження зберігається за сумісником на обох посадах (за двома місцями роботи — основному і за сумісництвом), при цьому нарахування заробітної плати здійснюється кожним роботодавцем окремо.9
9 Див. також лист Мінсоцполітики від 02.02.2015 р. № 120/13/84-15.
2) Витрати на відрядження з метою їх відшкодування працівнику розподіляються між роботодавцями, що відрядили сумісника, за домовленістю між ними (таку домовленість бажано оформити обом роботодавцям письмово у вигляді угоди).
Розподіл витрат на відрядження між роботодавцями
Варіантів розподілу витрат на відрядження між роботодавцями, що відрядили сумісника, з метою їх відшкодування працівнику може бути багато. Наприклад, такі витрати можуть бути розподілені між роботодавцями порівну («чесний» варіант) або ж один роботодавець може компенсувати витрати на проїзд і добові, а інший — витрати на проживання. Хоча при останньому варіанті витрати на відрядження навряд чи будуть розподілені порівну між роботодавцями, саме такий варіант є найбільш прийнятним, оскільки підставою для відшкодування працівнику витрат на відрядження є оригінали документів, що підтверджують витрати (п. 2 Постанови № 98, п. 5, 11, 12 р. ІI, п. 7, 9, 11, 17 р. ІІI Інструкції № 59).
Якщо підприємство не матиме оригіналів зазначених документів (наприклад, будуть їх копії), то бюджетні установи не зможуть відшкодувати витрати на відрядження працівникам (п. 7 Постанови № 98), всі роботодавці не зможуть віднести витрати на відрядження до складу витрат в бухгалтерському обліку, а також роботодавці зобов’язані будуть включити суму компенсації витрат на відрядження, виплачену працівникам, до оподатковуваного доходу працівників, оскільки згідно з підпунктом 170.9.1 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) витрати на відрядження не є об’єктом оподаткування лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів), страхових полісів тощо.
Про розподіл між собою витрат на відрядження роботодавцям, які направляють сумісника у відрядження, бажано домовитися (підписати угоду) до вибуття працівника у відрядження. Це необхідно зробити для того, щоб уникнути виплати працівнику повної суми авансу на відрядження за кожним місцем роботи (тобто для визначення конкретної суми авансу для кожного роботодавця) і з метою отримання права на включення витрат на відрядження, що відшкодовуються працівнику, до витрат в бухгалтерському обліку, оскільки всі «організаційно-компенсаційні» аспекти відрядження повинні бути відображені в наказі про відрядження.
Міністерство фінансів України (далі — Мінфін) у листі від 29.12.2007 р. № 31-18030-07-27/29310 роз’яснило, що при одночасному направленні сумісника у відрядження за основним місцем роботи та за місцем роботи за сумісництвом в наказі про відрядження кожного з підприємств слід відзначити, які саме витрати на відрядження будуть відшкодовуватися працівникові за попередньою домовленістю сторін.
Уточнити порядок розподілу між собою витрат на відрядження роботодавці можуть відразу після закінчення відрядження працівника, коли будуть відомі суми всіх понесених ним у відрядженні витрат згідно з підтвердними документами і визначена можливість їх включення до витрат. В цьому випадку до авансових звітів, які повинні бути подані за обома місцями роботи після закінчення відрядження, працівнику потрібно додати оригінали документів, що підтверджують витрати на відрядження. При цьому кожному роботодавцю разом з авансовим звітом подаються тільки ті документи (в оригіналі), що підтверджують витрати, які підлягають відшкодуванню саме цим роботодавцем згідно з домовленістю між роботодавцями. На підставі наявних особисто у нього оригіналів підтвердних документів роботодавець буде відшкодовувати працівнику відповідні витрати на відрядження, маючи при цьому право на їх включення до складу витрат.
У вищезгаданому листі Мінфін також зазначив, що при розподілі витрат на відрядження між підприємствами такі витрати відшкодовуються тільки за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат. Тому необхідно забезпечити можливість працівникові після повернення з відрядження надати підприємствам оригінали саме тих документів, відшкодувати витрати за якими ці підприємства зобов’язалися.
За домовленістю між роботодавцями навіть витрати на проїзд працівника у відрядженні можуть бути розподілені між ними порівну. Наприклад, з включенням до витрат один роботодавець може відшкодувати суміснику вартість проїзду (квитка на автобус, поїзд, літак) від місця постійної роботи до місця відрядження, а другий роботодавець — назад від місця відрядження до місця постійної роботи (якщо приймаюча сторона за обома відрядженнями знаходиться в одному населеному пункті).
Можлива ситуація, коли сумісник з двох місць роботи, розташованих в одному населеному пункті, відряджається на однаковий період до двох населених пунктів, які розташовані недалеко один від одного (відносно поруч). Наприклад, один роботодавець сумісника, що знаходиться у Львові, відряджає працівника до Харкова, а інший роботодавець, який також знаходиться у Львові, — до Сум. У цьому випадку з включенням до витрат перший роботодавець може відшкодувати витрати на проїзд працівника зі Львова до Харкова і на проживання у Харкові, а другий роботодавець — витрати на проїзд з Харкова до Сум, проживання працівника в Сумах і на проїзд із Сум до Львова.
Добові як витрати, які не потребують документального підтвердження, можуть бути розподілені між роботодавцями порівну або з урахуванням сум компенсації інших витрат на відрядження кожним роботодавцем (щоб домогтися паритету у відшкодуванні витрат).
Якщо дата на транспортному квитку не збігається з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження, за дні затримки у відрядженні працівникові не відшкодовуються добові, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати, крім витрат на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи (п. 7 р. І Інструкції № 59).
Якщо тривалість «спільного» відрядження працівника у різних роботодавців відрізняється, то роботодавець, який направив сумісника в більш тривале відрядження, серед іншого, повинен виплатити добові за дні відрядження, що не увійшли в період відрядження за іншим місцем роботи. Такий роботодавець має відшкодувати працівнику й витрати на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи, оскільки в цьому разі у нього не буде проблем з їх включенням до витрат на відрядження — час закінчення відрядження згідно з наказом про відрядження буде збігатися з часом прибуття з нього згідно з проїзними документами.
Крім того, не суперечить законодавству і варіант, при якому кожен роботодавець може виплатити працівнику добові в повному розмірі (за всі дні відрядження) на підставі зазначеної в наказі про відрядження кожного роботодавця тривалості відрядження.
Якщо завдання на відрядження суміснику поставлено роботодавцями таким чином, що для одного з них відряджений працівник повинен виконати у відрядженні більше роботи (приділити їй більше часу), то витрати на відрядження можуть бути розподілені між роботодавцями пропорційно до виконаної роботи (відпрацьованого часу) працівником у відрядженні. Наприклад, якщо працівник для виконання завдання одного роботодавця витрачає 2/3 робочого часу протягом кожного дня відрядження або 2/3 сукупного робочого часу у відрядженні (на відрядженого працівника поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений), то логічним буде, якщо такий роботодавець відшкодує 2/3 витрат на відрядження працівника.
Зв’язок відрядження з діяльністю підприємства
При направленні сумісника у відрядження одночасно з двох місць роботи необхідно також враховувати норми підпункту 170.9.1 ПКУ і абзацу другого пункту 1 розділу І Інструкції № 59, згідно з якими витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку і можуть бути включені до складу витрат (відшкодовані працівникам) за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською (основною) діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає. Такими документами, зокрема (але не виключно), є:
– запрошення сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає;
– укладений договір чи контракт;
– інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини (попередній договір, ділове листування, отримані рахунки-фактури тощо);
– документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською (основною) діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.
Якщо вищевказаних документів не буде у одного з роботодавців, які відряджають сумісника, то такий роботодавець зможе компенсувати працівникові понесені у відрядженні витрати (їх частину) тільки за рахунок прибутку та з оподаткуванням ПДФО і військовим збором такої компенсації (додаткового блага) на підставі підпункту «г» пп. 164.2.17 ПКУ.