Звільнення працівників у разі призову роботодавця – фізособи на військову службу

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у разі призову або мобілізації роботодавця – фізичної особи під час особливого періоду (далі — звільнення за пунктом 10 статті 40 КЗпП). Це звільнення кореспондується зі звільненням на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП (призов або вступ роботодавця – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу).

Підстави для звільнення працівника за пунктом 10 статті 40 КЗпП

Звільнення працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП можливе у разі, якщо роботодавцем є фізична особа – підприємець або роботодавцем є юридична особа, в якої одночасно єдиним засновником (власником) та директором є фізична особа, в якої немає можливості або бажання передати свої повноваження щодо ведення господарської діяльності іншим працівникам юридичної особи.

Підставою для звільнення працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП є факт призову на військову службу або мобілізації під час особливого періоду фізичної особи – роботодавця (далі — фізособа-роботодавець). У цьому випадку зазначена фізична особа як громадянин України, який є військовозобов’язаним, призивається на військову службу на період, встановлений Указом Президента України.

Наразі триває особливий період (введено воєнний стан) і з 24.02.2022 проводиться загальна мобілізація громадян – військовозобов’язаних на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022 (далі — Указ № 65). Востаннє до Указу № 65 вносились зміни Указом Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 12.01.2026 № 41/2026, яким з 03.02.2026 продовжено строк проведення загальної мобілізації на 90 діб, тобто до 04.05.2026, під час якої здійснюється призов на військову службу громадян – військовозобов’язаних.

У разі призову на військову службу (мобілізації) фізособа-роботодавець не може з об’єктивних причин вести підприємницьку (господарську) діяльність та виконувати свої обов’язки як роботодавець. Тому перед призовом на військову службу (мобілізацією), коли фізособі-роботодавцю вже вручено повістку (мобілізаційне розпорядження) з вимогою прибути до пункту збору для подальшого вибуття до місця проходження військової служби (далі — повістка), він має право звільнити всіх своїх працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП.

Порядок і документальне оформлення
звільнення працівника за пунктом 10 статті 40 КЗпП

Після отримання від територіального центру комплектування та соціальної підтримки або органу Служби безпеки України або відповідного підрозділу розвідувального органу (далі разом — ТЦКСП) повістки фізособа-роботодавець видає наказ про звільнення працівника(ів) за пунктом 10 статті 40 КЗпП (якщо працівників, яких звільняють, декілька, то видаються окремі накази для звільнення кожного працівника). Типову форму № П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)» затверджено наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489, але роботодавець може розробити та застосовувати свою форму наказу про припинення трудового договору (далі — наказ про звільнення) із зазначенням усіх необхідних реквізитів (дата та номер наказу, дата, причина та підстава звільнення, вихідна допомога тощо) і додержанням вимог Національного стандарту України ДСТУ 4163-2020 «Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом Державного підприємства «УкрНДНЦ» від 01.07.2020 № 144.

Зазвичай датою звільнення працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП є календарний день, що знаходиться у часовому проміжку між датою отримання повістки та датою прибуття фізособи-роботодавця до пункту збору.

Законодавство не містить норм про необхідність завчасного повідомлення працівників про їхнє звільнення за пунктом 10 статті 40 КЗпП. Тому фізособа-роботодавець може звільнити всіх працівників вже наступного дня після дня, коли йому вручено повістку. Але необхідно пам’ятати про норми абзацу першого статті 47 та статті 116 КЗпП, згідно з якими роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним остаточний розрахунок, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до його трудової книжки.

У трудовій книжці працівника, якого звільняють за пунктом 10 статті 40 КЗпП, робиться такий запис: «Звільнений у зв’язку із призовом на військову службу роботодавця – фізичної особи під час особливого періоду, п. 10 ст. 40 КЗпП України».

Оскільки між датою повідомлення ТЦКСП фізособи-роботодавця про призов (мобілізацію) та датою прибуття до пункту збору, зазначеною у повістці, може бути лише два (три) дні, а може й не бути зовсім часу, то роботодавець може і не встигнути здійснити остаточний розрахунок з працівниками (виплатити належні їм суми, видати копії наказів про звільнення, трудові книжки тощо). Для цієї ситуації частиною третьою статті 47 КЗпП встановлено, що у разі призову роботодавця – фізичної особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період такий роботодавець – фізична особа повинен виконати свої обов’язки, визначені цією статтею, протягом місяця після звільнення з військової служби без застосування санкцій та штрафів.

Отже, вищенаведена норма дозволяє фізособі–роботодавцю виконати зазначені в частині першій статті 47 та статті 116 КЗпП обов’язки не в день звільнення працівників, а протягом місяця після звільнення з військової служби, при цьому жодної відповідальності за таке відстрочення виконання обов’язків у фізособи–роботодавця немає. Однак не рекомендуємо фізособам–роботодавцям відкладати розрахунок із працівниками на період після звільнення з військової служби, оскільки заздалегідь невідомо, скільки місяців або років буде продовжуватись військова служба у фізособи–роботодавця, а працівникам потрібно працювати, щоб отримувати доходи для забезпечення себе та своїх близьких.

Якщо фізособа–роботодавець не встигає самостійно здійснити остаточний розрахунок з працівниками до дня свого призову на військову службу, але бажає не відкладати на потім звільнення працівників, то вона може через нотаріуса оформити довіреність на іншу особу з правом звільнення працівників та здійснення з ними остаточного розрахунку при звільненні. Такою довіреною особою може бути будь-яка компетентна фізична особа, в тому числі родич фізособи–роботодавця. Така довірена (уповноважена) особа повинна видати накази про звільнення працівників і провести з ними остаточний розрахунок.

Основна частина наказу про звільнення працівника за пунктом 10 статті 40 КЗпП може мати такий текст:

«У зв’язку з мобілізацією роботодавця – фізичної особи під час особливого періоду

ЗВІЛЬНИТИ:

ВЛАСЕНКА Олексія Сергійовича, водія, 13 березня 2026 року, за пунктом 10 частини першої статті 40 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за 21 календарний день невикористаної щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 01.04.2025 по 13.03.2026.

Підстава: повістка Дарницького районного ТЦК та СП у м. Києві від 10.03.2026.».

Також слід враховувати, що звільнення працівників за пунктом 10 статті 40 КЗпП є правом, а не обов’язком роботодавця, тому він може і не звільняти працівників за їхньою згодою (трудові відносини з працівниками «заморожуються» на період військової служби роботодавця). Після демобілізації фізособа–роботодавець може продовжити ведення підприємницької (господарської) діяльності, у тому числі завдяки працівникам, з якими в нього укладено трудові договори (трудові відносини «розморожуються»).

Також фізособа–роботодавець, видавши відповідний наказ, може передати свої повноваження щодо ведення підприємницької (господарської) діяльності іншій особі, якою може бути один з найманих працівників. У цій ситуації уповноважена особа виконуватиме всі обов’язки, які раніше виконувала фізособа–роботодавець, у тому числі з обліку роботи, виконаної працівниками, та нарахування їм заробітної плати, подання звітності та сплати податків, єдиного соціального внеску тощо.

Зважаючи на те, що звільнення працівника за пунктом 10 статті 40 КЗпП є звільненням з ініціативи роботодавця, то в мирний час працівника не може бути звільнено з цієї підстави в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. третя ст. 40 КЗпП). Водночас в період воєнного стану таке звільнення допускається (крім звільнення в період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX).

З цієї ж причини (звільнення працівника за пунктом 10 статті 40 КЗпП є звільненням з ініціативи роботодавця) не допускається звільнення за вказаною підставою без подальшого працевлаштування жінок пільгових категорій, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП (вагітні жінки, жінки, які мають дітей віком до 3 (6) років, одинокі матері за наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю), а також осіб, зазначених у статті 186-1 КЗпП (батьки, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікуни (піклувальники), один з прийомних батьків, один з батьків-вихователів). Тобто зазначені особи фактично мають дочекатися повернення з військової служби роботодавця або звільнитися за власним бажанням.