Письмо Министерства экономики Украины «О механизме изменения основного места работы на место работы по совместительству» от 07.10.2021 № 4712-06/49022-07Лист Міністерства економіки України «Щодо механізму зміни основного місця роботи на місце роботи за сумісництвом» від 07.10.2021 № 4712-06/49022-07

МИНИСТЕРСТВО ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ

ПИСЬМО

от 07.10.2021  № 4712-06/49022-07

О механизме изменения основного места работы на место работы по совместительству

(Извлечение)

Министерство экономики Украины рассмотрело письмо <…> и в пределах компетенции сообщает.

В соответствии с частью второй статьи 21 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ) работник имеет право реализовать свои способности к производительному и творческому труду путем заключения трудового договора на одном или одновременно на нескольких предприятиях, в учреждениях, организациях, если иное не предусмотрено законодательством, коллективным договором или соглашением сторон.

Указанная норма КЗоТ дает право работникам выполнять работу на условиях совместительства.

Согласно пункту 12 статьи 1 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» основное место работы — место работы, где работник работает на основании заключенного трудового договора, и определено им как основное согласно поданному заявлению (до отзыва) и сведениям, учитываемым в реестре застрахованных лиц Государственного реестра общеобязательного государственного социального страхования на его основании.

Также пунктом 3-1 части второй статьи 16 Закона Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании» установлено, что застрахованное лицо обязано уведомлять страхователя, у которого лицо работает по основному месту работы, об определении лицом такого места работы как основного согласно поданному им заявлению (до его отзыва).

Таким образом, основное место работы работника может определяться по его заявлению.

Чтобы изменить основное место работы, работник должен отозвать предыдущее заявление об определении такого места работы основным. С даты заявления об отзыве признак основного места работы изменяется на работу по совместительству.

При изменении основного места работы на работу по совместительству, по нашему мнению, работодателю целесообразно внести изменения в трудовой договор с этим работником.

Следует отметить, что законодательством о труде не предусмотрены требования отзыва заявления работником об определении основного места работы в случае увольнения, а также не установлена типовая форма заявления при принятии на работу (увольнении с работы).

Учитывая изложенное, считаем, что при заключении трудового договора уведомление работником работодателя об определении основного места работы может быть указано в заявлении о принятии на работу, написанном в произвольной форме, с учетом Национального стандарта Украины ГСТУ 4163:2020 «Государственная унифицированная система документации. Унифицированная система организационно-распорядительной документации. Требования к оформлению документов», принятого приказом государственного предприятия «Украинский научно-исследовательский и учебный центр проблем стандартизации, сертификации и качества» от 01.07.2020 № 144.

Одновременно сообщаем, что письма министерств не являются нормативно правовыми актами, они носят информационный характер и не устанавливают правовых норм.

<…>

Заместитель Министра экономики Украины                      Светлана ГЛУЩЕНКО

__________________________________________________________________________

КОММЕНТАРИЙ РЕДАКЦИИ: Вышеприведенное письмо Минэкономики свидетельствует о том, что наконец-то появилось хоть одно адекватное разъяснение государственного органа об изменении работником основного места работы на место работы по совместительству или наоборот у одного работодателя по одной и той же должности.

Дело в том, что длительное время Минсоцполитики в ряде своих писем¹, Гоструда в письме от 16.09.2021 № 6147/4/4.1-ЗВ-21 (см. ВТЗ № 9/2021, стр. 116) и Минэкономики в письме от 22.10.2021 № 4706-01/51196-09 (см. ВТЗ № 9/2021, стр. 114) сообщали, что если работник, работающий у работодателя по совместительству, желает работать у него на той же должности по основному месту работы, то такую процедуру следует реализовать через механизм увольнения работника с места работы по совместительству и принятия его по основному месту работы с заключением нового трудового договора. Если работник, работающий у работодателя по основному месту работы, хочет работать у него на той же должности по совместительству, то его необходимо уволить с основного места работы и принять на работу по совместительству с заключением нового трудового договора. Такой подход Минсоцполитики, Гоструда и Минэкономики объясняют тем, что законодательство о труде (в частности КЗоТ) не содержит иного механизма реализации указанной процедуры, а перевод работника с основного места работы на место работы по совместительству или наоборот применить невозможно, поскольку в указанных случаях должность работника не меняется (при переводе должна изменяться должность работника).

По нашему мнению, о котором мы подробно сообщали в статье², есть и альтернативный способ — изменить место работы по совместительству на основное место работы или, наоборот, у одного работодателя по одной и той же должности можно и без увольнения работника, поскольку такой механизм законодательством не запрещен. Для этого работнику следует написать заявление об изменении способа выполнения должностных (трудовых) обязанностей по своей должности, которым отозвать свое предыдущее заявление, где было указано, что это место работы является основным или по совместительству. На основании такого заявления работодатель издает приказ об изменении способа исполнения работником должностных (трудовых) обязанностей по своей должности. Также стороны трудового договора (работодатель и работник) вносят изменения или дополнения в ранее заключенный трудовой договор.

Таким образом, в комментируемом письме Минэкономики фактически подтвердило нашу позицию. Изменение позиции Минэкономики обусловлено тем, что с 10 июня 2021 года согласно пункту 12 статьи 1 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» от 08.07.2010 № 2464-VІ (далее — Закон № 2464) и пункту 3-1 части 2 статьи 16 Закона Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании» от 09.07.2003 № 1058-IV (далее — Закон № 1058) работник определяет основное место работы в поданном заявлении, которое может быть им отозвано. Соответственно, место работы по совместительству работник определяет в поданном заявлении, которое может быть им отозвано. Отозвать такие заявления работник может в любое время путем подачи нового заявления, в котором будет указано об изменении этого места работы на основное или по совместительству.

Таким образом, для изменения у работника основного места работы на место работы по совместительству или наоборот у одного работодателя по одной должности не обязательно увольнять работника и снова принимать его на работу.

Что касается отсутствия в КЗоТ вышеприведенной нормы, которую содержат пункт 12 статьи 1 Закона № 2464 и пункт 3-1 части 2 статьи 16 Закона № 1058, то следует учитывать, что КЗоТ, как и любой другой Кодекс, устанавливает только общие принципы правоотношений в определенной сфере, поэтому он не может содержать норм, детализирующих все аспекты трудовых отношений. В частности, в КЗоТ нет нормы об обязательности подачи гражданином заявления о принятии на работу, хотя именно на основании такого заявления работодателем издается приказ о принятии на работу, и между сторонами заключается трудовой договор. При этом именно в заявлении о принятии на работу гражданин сообщает, каким для него будет место работы у работодателя — основное или по совместительству, что в дальнейшем отражается в приказе о принятии на работу.

Кроме того, статьей 9 Гражданского кодекса Украины (далее — ГКУ) определено, что положения этого Кодекса применяются к трудовым отношениям, если они не урегулированы другими актами законодательства.

Статья 8 ГКУ определяет, что если гражданские отношения не урегулированы этим Кодексом, другими актами гражданского законодательства или договором, они регулируются теми правовыми нормами этого Кодекса, другими актами гражданского законодательства, которые регулируют подобные по содержанию гражданские отношения (аналогия закона).

Таким образом, если КЗоТ или ГКУ не регулируют какой-либо вопрос трудовых отношений (в частности, механизм определения основного места работы у работника), то применяются нормы других актов законодательства, регулирующих подобные по содержанию отношения (аналогия закона). Поэтому именно нормы пункта 12 статьи 1 Закона № 2464 и пункта 3-1 части 2 статьи 16 Закона № 1058 должны применяться для урегулирования указанного вопроса трудовых отношений (механизма оформления изменения основного места работы на место работы по совместительству или наоборот).

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 07.10.2021  № 4712-06/49022-07

Щодо механізму зміни основного місця роботи на місце роботи за сумісництвом

(Витяг)

Міністерство економіки України розглянуло лист <…> і в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Зазначена норма КЗпП дає право працівникам виконувати роботу на умовах сумісництва.

Згідно з пунктом 12 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» основне місце роботи — місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування на її підставі.

Також пунктом 3-1 частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що застрахована особа зобов’язана повідомляти страхувальника, в якого особа працює за основним місцем роботи, про визначення особою такого місця роботи як основного згідно з поданою нею заявою (до її відкликання).

Таким чином, основне місце роботи працівника може визначатися за його заявою.

Щоб змінити основне місце роботи, працівник повинен відкликати попередню заяву про визначення такого місця роботи основним. З дати заяви про відкликання ознака основного місця роботи змінюється на роботу за сумісництвом.

При зміні основного місця роботи на роботу за сумісництвом, на нашу думку, роботодавцю доцільно внести зміни до трудового договору з цим працівником.

Слід зазначити, що законодавством про працю не передбачено вимоги відкликання заяви працівником про визначення основного місця роботи у разі звільнення, а також не встановлено типову форму заяви при прийнятті на роботу (звільнення з роботи).

З огляду на викладене, вважаємо, що при укладенні трудового договору повідомлення працівником роботодавця стосовно визначення основного місця роботи може бути зазначено у заяві про прийняття на роботу, написаній у довільній формі, з урахуванням Національного стандарту України ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», прийнятого наказом державного підприємства «Український науково дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 № 144.

Одночасно повідомляємо, що листи міністерств не є нормативно-правовими актами, вони мають інформаційний характер і не встановлюють правових норм.

<…>

Заступник Міністра економіки України                             Світлана ГЛУЩЕНКО

__________________________________________________________________________

КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ: Вищенаведений лист Мінекономіки свідчить про те, що нарешті з’явилося хоч одне адекватне роз’яснення державного органу стосовно зміни працівником основного місця роботи на місце роботи за сумісництвом або навпаки в одного роботодавця за однією посадою.

Справа в тому, що тривалий час Мінсоцполітики у низці своїх листів¹, Держпраці у листі від 16.09.2021 № 6147/4/4.1-ЗВ-21 (див. ВПЗ № 9/2021, с. 116) і Мінекономіки у листі від 22.10.2021 № 4706-01/51196-09 (див. ВПЗ № 9/2021, с. 114) повідомляли, що якщо працівник, який працює у роботодавця за сумісництвом, бажає працювати у нього на тій самій посаді за основним місцем роботи, то таку процедуру слід реалізувати через механізм звільнення працівника з місця роботи за сумісництвом та прийняття його за основним місцем роботи з укладенням нового трудового договору. Якщо працівник, який працює у роботодавця за основним місцем роботи, бажає працювати у нього на тій самій посаді за сумісництвом, то його потрібно звільнити з основного місця роботи та прийняти на роботу за сумісництвом з укладенням нового трудового договору. Такий підхід Мінсоцполітики, Держпраці та Мінекономіки пояснюють тим, що законодавство про працю (зокрема КЗпП) не містить іншого механізму реалізації вказаної процедури, а переведення працівника з основного місця роботи на місце роботи за сумісництвом або навпаки застосувати неможливо, оскільки у вказаних випадках посада працівника не змінюється (при переведенні має змінюватися посада працівника).

На нашу думку, про яку ми докладно повідомляли у статті², є і альтернативний спосіб — змінити місце роботи за сумісництвом на основне місце роботи або навпаки в одного роботодавця за однією посадою можна і без звільнення працівника, оскільки такий механізм законодавством не заборонений. Для цього працівнику потрібно написати заяву про зміну способу виконання посадових (трудових) обов’язків за своєю посадою, якою відкликати свою попередню заяву, де було зазначено, що це місце роботи є основним або за сумісництвом. На підставі такої заяви роботодавець видає наказ про зміну способу виконання працівником посадових (трудових) обов’язків за своєю посадою. Також сторони трудового договору (роботодавець і працівник) вносять зміни або доповнення до раніше укладеного трудового договору.

Таким чином, у листі, що коментується, Мінекономіки фактично підтвердило нашу позицію. Зміна позиції Мінекономіки обумовлена тим, що з 10 червня 2021 року згідно з пунктом 12 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі — Закон № 2464) та пунктом 3-1 частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі — Закон № 1058) працівник визначає основне місце роботи у поданій заяві, яка може бути ним відкликана. Відповідно, й місце роботи за сумісництвом працівник визначає у поданій заяві, яка може бути ним відкликана. Відкликати такі заяви працівник може в будь-який час шляхом подання нової заяви, в якій буде зазначено про зміну цього місця роботи на основне або за сумісництвом.

Отже, для зміни у працівника основного місця роботи на місце роботи за сумісництвом або навпаки в одного роботодавця за однією посадою не обов’язково звільняти працівника та знову приймати його на роботу.

Що стосується відсутності у КЗпП вищенаведеної норми, яку містять пункт 12 статті 1 Закону № 2464 та пункт 3-1 частини 2 статті 16 Закону № 1058, то слід враховувати, що КЗпП, як і будь-який інший Кодекс, встановлює лише загальні засади правовідносин у певній сфері, тому він не може містити норм, які деталізують всі аспекти трудових відносин. Зокрема, в КЗпП немає норми про обов’язковість подання громадянином заяви про прийняття на роботу, хоча саме на підставі такої заяви роботодавцем видається наказ про прийняття на роботу, і між сторонами укладається трудовий договір. При цьому саме у заяві про прийняття на роботу громадянин повідомляє, яким для нього буде місце роботи у роботодавця — основне чи за сумісництвом, що в подальшому відображається у наказі про прийняття на роботу.

Крім того, статтею 9 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) визначено, що положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Стаття 8 ЦКУ визначає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, якщо КЗпП або ЦКУ не регулюють якесь питання трудових відносин (зокрема, щодо механізму визначення основного місця роботи у працівника), то застосовуються норми інших актів законодавства, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону). Тому саме норми пункту 12 статті 1 Закону № 2464 та пункту 3-1 частини 2 статті 16 Закону № 1058 мають бути застосовані для врегулювання зазначеного питання трудових відносин (механізму оформлення зміни основного місця роботи на місце роботи за сумісництвом або навпаки).