Нововведення у порядку працевлаштування іноземців

15 жовтня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні і надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном» від 21.09.2022 № 2623-IX (далі — Закон № 2623). Цим Законом внесено зміни до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі — Закон про статус іноземців) та Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість).

Нагадаємо, що Закон про статус іноземців визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в’їзду в Україну та виїзду з України. Водночас розділ VII «Застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні» Закону про зайнятість регламентує питання отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні.

На думку законодавців, метою прийняття Закону № 2623 є спрощення для роботодавців забезпечення потреби у робочій силі, яка може бути задоволена за рахунок застосування праці іноземців та осіб без громадянства, забезпечення рівних умов праці для громадян України та іноземців, детінізації трудових відносин, а також удосконалення законодавства у цій сфері та усунення правових колізій.

Аналіз практичного застосування розділу VII Закону про зайнятість виявив низку неузгодженостей, зокрема в частині видачі, продовження дії та скасування дозволів на застосування праці іноземців в Україні, неоднозначного тлумачення окремих положень цього Закону, а відтак різних підходів до його застосування. Крім того, встановлення вимоги до рівня заробітної плати у разі застосування праці іноземців, про що ми докладно повідомляли¹, призвели з одного боку до нерівних умов праці для громадян України в порівнянні з іноземцями, з іншого — сприяли масовому переведенню іноземців на неповний робочий день з метою мінімізації витрат роботодавців на фонд оплати праці. Також виникла проблема із офіційним працевлаштуванням іноземців, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також іноземців, які перебувають в Україні для навчання у закладах вищої освіти України та у період навчання здійснюють трудову діяльність в Україні. Як наслідок, працевлаштування зазначених осіб фактично здійснювалося у «тіньовому» секторі.

Для запобігання вищевказаним негативним явищам Законом № 2623 шляхом внесення змін до Закону про зайнятість удосконалено підстави видачі (відмови у видачі) або продовження дії дозволів на застосування праці іноземців, оновлено перелік документів, які подаються роботодавцями для отримання або продовження дії дозволів на застосування праці окремих категорій іноземних працівників, змінено розмір плати за видачу та продовження дії таких дозволів, спрощено доступ до зазначеної адміністративної послуги та передбачено можливість її отримання будь-яким зручним для роботодавця способом, у тому числі через центри надання адміністративних послуг, врегульовано питання щодо безоплатної видачі дублікату дозволу у випадках втрати чи пошкодження раніше виданого дозволу, термін дії якого не закінчився, створено правове підґрунтя для застосування праці іноземців, які перебувають в Україні для навчання у закладах освіти України, встановлено рівні умови оплати праці для громадян України та іноземців, які перебувають в Україні на законних підставах, а також посилено контроль за додержанням законодавства у сфері працевлаштування іноземців.

Тепер зупинимося більш конкретно на змінах, внесених до Закону про статус іноземців та Закону про зайнятість.

Зміни до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»

Перш ніж приступити до аналізу змін, нагадаємо, хто саме належить до іноземців та осіб без громадянства.

Згідно з пунктами 6–10, 15 частини 1 статті 1 Закону про статус іноземців у цьому Законі (як і в інших законах, зокрема, в Законі про зайнятість) терміни вживаються в такому значенні:

– іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

– особа без громадянства — особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону;

– іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, — іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в’їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Законом № 2623 внесено зміну до Закону про статус іноземців, яка стосується однієї з підстав перебування іноземців в Україні на законних підставах.

Так, частину 4 статті 4 Закону про статус іноземців викладено в новій редакції, згідно з якою іноземці та особи без громадянства (далі разом — іноземці), які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною 13 цієї статті (тобто які є засновниками та/або учасниками, та/або бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, зареєстрованої в Україні, та прибули в Україну з метою контролю за діяльністю таких юридичних осіб; — Авт.), отримали дозвіл на застосування праці іноземців в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Отже, тепер іноземці, у т. ч. які є засновниками та/або учасниками, та/або бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, вважаються такими, що перебувають в Україні на законних підставах, якщо вони отримали дозвіл на застосування праці іноземців в Україні.

Зміни до Закону України «Про зайнятість населення»

Зміни до Закону про зайнятість стосовно працевлаштування іноземців мають масштабний характер.

Як ми вже повідомляли на сторінках журналу², у статтях 42 – 42-10 розділу VII «Застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні» Закону про зайнятість детально регламентуються питання отримання дозволу на застосування праці іноземців в Україні. Законом № 2623 до всіх вищезазначених статей Закону про зайнятість внесено зміни, якими удосконалено (уточнено) процедуру отримання або продовження дії дозволу на працевлаштування іноземців. Також внесено зміни й до деяких інших статей Закону про зайнятість, які стосуються працевлаштування іноземців.

Виключення термінів

З частини 1 статті 1 Закону про зайнятість виключено пункти 8-1, 8-2 і 8-4, в яких були наведені терміни «іноземні високооплачувані професіонали», «іноземні ІТ-професіонали» та «іноземний працівник творчої професії». Відповідно, про такі категорії іноземців вже не йдеться в інших статтях Закону про зайнятість, внаслідок чого скасовано обмеження та особливості працевлаштування для іноземних високооплачуваних професіоналів, іноземних ІТ-професіоналів та іноземних працівників творчої професії.

Тепер всі вище зазначені категорії іноземних працівників підпадають під термін «іноземний найманий працівник — іноземець, який працює за трудовим договором в українського роботодавця згідно із законодавством України» (п. 8-3 ч. 1 ст. 1 Закону про зайнятість).

Заробітна плата іноземців

Для отримання роботодавцем дозволу на застосування праці іноземців в Україні (далі — дозвіл) скасовано умову щодо мінімального розміру заробітної плати іноземця. Тепер жодна стаття Закону про зайнятість, зокрема стаття 42-1, не містить норми щодо розміру заробітної плати іноземця.

Нагадаємо, що раніше роботодавець міг отримати дозвіл за умови виплати заробітної плати у розмірі не менш як: 5 мінімальних заробітних плат — іноземцям – найманим працівникам у громадських об’єднаннях, благодійних організаціях та закладах освіти, визначених у статтях 34, 36, 37, 39, 41, 43, 48 Закону України «Про освіту»; 10 мінімальних заробітних плат — для всіх інших категорій іноземних найманих працівників.

Отже, тепер заробітна плата іноземцям, які працюють за трудовим договором в українського роботодавця, має нараховуватися в тому ж порядку, що і працівникам – громадянам України, з додержанням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, встановлених Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП) і Законом України «Про оплату праці» від 24.03.95 № 108/95-ВР.

Категорії осіб, для яких потрібно отримувати дозвіл

Як і раніше, частиною 1 статті 42 Закону про зайнятість встановлено, що роботодавці мають право на застосування праці іноземців на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами (далі — центри зайнятості) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (далі — Державна служба зайнятості, ДСЗ).

Відповідно до викладеної в новій редакції статті 42-1 Закону про зайнятість дозвіл видається або його дія продовжується для таких категорій осіб, якщо інше не встановлено законом та/або міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України:

1) іноземні наймані працівники;

2) відряджені іноземні працівники (тобто іноземці, направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів), укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання, — п. 4-1 ч. 1 ст. 1 Закону про зайнятість);

3) внутрішньокорпоративні цесіонарії (тобто іноземці, визнані такими відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (стаття II Генеральної угоди про торгівлю послугами), — п. 5-1 ч. 1 ст. 1 Закону про зайнятість);

4) іноземці, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; іноземці, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

5) особи, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та особи, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства;

6) іноземці, які прибули в Україну з метою навчання у закладах вищої освіти та мають намір у період навчання та після закінчення навчання, за умови працевлаштування не пізніше ніж за 30 календарних днів до моменту завершення навчання, провадити трудову діяльність в Україні.

Таким чином, стаття 42-1 Закону про зайнятість вже не містить особливих категорій іноземців (до них раніше належали: іноземні високооплачувані професіонали; засновники та/або учасники, та/або бенефіціари (контролери) юридичної особи, створеної в Україні; випускники університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України; іноземні працівники творчих професій; іноземні ІТ-професіонали; гіг-спеціалісти), для яких були встановлені певні гарантії для працевлаштування, а також не містить мінімальні розміри заробітної плати іноземців.

Погодження дозволу для іноземців окремих держав

Частину 1 статті 42 Закону про зайнятість доповнено абзацами другим і третім такого змісту:

«Видача та продовження дії дозволу на застосування праці громадян Російської Федерації, Республіки Білорусь, а також інших держав, визнаних такими, що становлять загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності і демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України, здійснюються за погодженням із регіональними органами Служби безпеки України (далі — СБУ).

Технічний опис і зразок бланка дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні затверджуються Кабінетом Міністрів України».

Отже, у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, яка здійснюється за підпримки Республіки Білорусь, громадяни цих країн можуть бути працевлаштовані в Україні на підставі дозволу, що видається за погодженням із регіональними органами СБУ.

Отримання дозволу для сумісників-іноземців

Частину 2 статті 42 Закону про зайнятість викладено в такій новій редакції:

«2. Праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох (двох і більше) роботодавців за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні (далі — дозвіл) кожним роботодавцем (було — на кожній посаді; — Авт.).

Праця іноземців та осіб без громадянства (було — Праця іноземних високооплачуваних професіоналів; — Авт.) може застосовуватися без дозволу на посадах за сумісництвом в одного роботодавця, якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строку дії дозволу за основним місцем роботи».

Таким чином, роботодавцю для іноземця – внутрішнього сумісника отримувати додатково дозвіл для працевлаштування на посаду за сумісництвом тепер не потрібно (достатньо дозволу для працевлаштування за основним місцем роботи), якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строку дії дозволу за основним місцем роботи. Для іноземця – зовнішнього сумісника, як і раніше, працевлаштування можливе лише при отриманні дозволу.

У частині 3 статті 42 Закону про зайнятість уточнено, що іноземець може суміщати роботу на посаді, визначену дозволом, з роботою на посаді тимчасово відсутнього працівника, за умови, що суміщення триває не більше 60 календарних днів протягом календарного року.

Отримання дозволу для іноземців резидентами Дія Сіті

Частина 2 статті 42 Закону про зайнятість вже не містить норм, які звільняють резидентів Дія Сіті від отримання дозволу для виконання робіт (послуг) іноземцями за гіг-контрактами або дозволяють отримувати такий дозвіл в добровільному порядку.

Отже, за Законом про зайнятість резиденти Дія Сіті тепер повинні отримати дозвіл, якщо іноземець буде для них виконувати роботи (послуги) за гіг-контрактами.

Водночас законодавці забули відкоригувати норму пункту 5 частини 1 статті 1 Закону про статус іноземців, де зазначено, що «дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства — документ, який надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця або особи без громадянства у порядку, встановленому законодавством України, або добровільно отриманий резидентом Дія Сіті для укладення гіг-контракту з іноземцем або особою без громадянства».

Заборона на отримання дозволу для іноземців

Частину 4 статті 3 Закону про зайнятість доповнено абзацом третім, відповідно до якого не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою та іншою діяльністю в Україні іноземці, включені до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, а також іноземці, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції».

Перелік документів для отримання дозволу

Як і раніше, перелік документів, які має подати роботодавець до центру зайнятості для отримання дозволу на працевлаштування іноземця або продовження дії такого дозволу, наведено у статті 42-2 Закону про зайнятість, яку викладено в новій редакції. Принципових змін в цій статті не відбулося, але є невелики уточнення.

Тепер для отримання дозволу роботодавець має подати до центру зайнятості:

– заяву за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України (наразі форма такої заяви наведена у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 858), в якій роботодавець підтверджує, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця, відповідно до закону не пов’язана з належністю до громадянства України і не потребує надання допуску до державної таємниці;

– копії сторінок паспортного документа іноземця з особистими даними разом з перекладом українською мовою, засвідченим в установленому порядку (крім іноземців, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; іноземців, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; осіб, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та осіб, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства);

– проект трудового договору (контракту) або гіг-контракту з іноземцем, засвідчений роботодавцем (крім відряджених іноземних працівників);

– кольорову фотокартку іноземця розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;

– копію зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб’єктами господарювання, яким передбачено застосування праці іноземців, направлених іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (надання послуг), та копію документа, що підтверджує наявність трудових відносин іноземного працівника з іноземним роботодавцем, який його відрядив (для відряджених іноземних працівників);

– копію рішення іноземного суб’єкта господарювання про переведення іноземця на роботу в Україну із визначенням строку його роботи та копію трудового договору (контракту), укладеного українським суб’єктом господарювання з іноземцем (для внутрішньокорпоративних цесіонаріїв);

– копію рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або копію довідки про звернення за захистом в Україні (для осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та осіб, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту);

– копію довідки встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства (для осіб, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та осіб, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства);

– копію наказу закладу вищої освіти України про зарахування та встановлення періодів навчання для студентів – іноземців; письмову згоду закладу вищої освіти України (у довільній формі) щодо працевлаштування іноземного студента та зобов’язання такого закладу повідомити центру зайнятості про відрахування іноземця з такого закладу; копію посвідки на тимчасове проживання; копію документа про вищу освіту, засвідчену в установленому порядку (для іноземців або осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання у закладах вищої освіти та мають намір у період навчання і після закінчення навчання, за умови працевлаштування не пізніше ніж за 30 календарних днів до моменту завершення навчання, провадити трудову діяльність в Україні).

Як і раніше, для продовження дії дозволу роботодавець подає:

1) заяву за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України (наразі форма такої заяви наведена у додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 858);

2) фотокартку іноземця розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;

3) документи згідно з переліком для отримання дозволу у разі зміни інформації в них.

До заяви та вищенаведених документів роботодавець додає документ про внесення плати за видачу або продовження дії дозволу (ч. 3 ст. 42-2 Закону про зайнятість).

Посадовим особам центру зайнятості заборонено вимагати від роботодавців документи, не передбачені Законом про зайнятість (ч. 7 ст. 42-2 Закону про зайнятість).

Спосіб подання документів до центру зайнятості

Крім оновлення переліку документів, які роботодавець має подати до центру зайнятості для отримання дозволу, викладеною в новій редакції статтею 42-2 Закону про зайнятість розширено способи подання зазначених документів та уточнено інформацію, яку центр зайнятості отримує самостійно.

Так, відповідно до частини 4 статті 42-2 Закону про зайнятість заява та документи для отримання або продовження дії дозволу, внесення змін до дозволу, скасування дозволу подаються до центру зайнятості особисто роботодавцем або його уповноваженою особою у паперовій чи електронній формі в один із таких способів:

1) особисто під час прийому посадовими особами суб’єктів звернення;

2) шляхом направлення поштового відправлення з описом вкладення;

3) через електронний кабінет роботодавця на офіційному веб-сайті центру зайнятості або інші державні електронні системи онлайн-послуг із використанням електронного підпису та з проходженням процедури верифікації;

4) через центр надання адміністративних послуг;

5) через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування (за наявності технічної можливості).

Оскільки наразі триває воєнний стан, то, нагадаємо, що відповідно до абзацу п’ятого пункту 5-2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про зайнятість під час дії воєнного стану видача та продовження дії дозволу на застосування праці іноземців здійснюються за рішенням центру зайнятості за заявою роботодавця, поданою будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними, разом з документами, визначеними цим Законом.

Частиною 5 статті 42-2 Закону про зайнятість встановлено, що центр зайнятості самостійно отримує інформацію:

1) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань про статус роботодавця як юридичної особи або фізичної особи – підприємця;

2) про наявність у роботодавця статусу резидента Дія Сіті;

3) про безпосередню участь іноземця у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України — від Міністерства оборони України.

Строк розгляду документів центром зайнятості

В новій редакції викладено статтю 42-6 Закону про зайнятість, яка отримала нову назву «Строк розгляду заяв про видачу, продовження дії або внесення змін до дозволу». Згідно з цією статтею, як і раніше, центр зайнятості приймає рішення в такі строки з дня реєстрації ним відповідної заяви:

– до 7 робочих днів — про видачу дозволу;

– до 3 робочих днів — про продовження дії дозволу або про внесення змін до нього.

Відтепер строки розгляду заяв про видачу дозволу, про продовження дії дозволу або про внесення змін до нього продовжуються у разі подання заяви для працевлаштування:

– громадянина Російської Федерації, громадянина Республіки Білорусь, а також інших держав, визнаних такими, що становлять загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності і демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України, — до надання погодження регіонального органу СБУ або відмови у наданні такого погодження;

– іноземця, який брав безпосередню участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України, — до надання інформації Міноборони.

Заява про продовження дії дозволу подається роботодавцем до центру зайнятості не пізніш як за 20 і не раніше ніж за 50 календарних днів до закінчення строку дії такого дозволу (раніше було — не пізніш як за 20 календарних днів до закінчення строку дії такого дозволу).

Центр зайнятості протягом наступного робочого дня після реєстрації ним заяви проводить перевірку заяви та доданих до неї документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви. У разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви центр зайнятості приймає рішення про видачу, про продовження дії або про внесення змін до дозволу у строки, визначені статтею 42-6 Закону про зайнятість, і протягом 2 робочих днів з дня його прийняття оприлюднює відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті та повідомляє роботодавця засобами електронного зв’язку (ч. 2, 3 ст. 42-7 Закону про зайнятість).

Роботодавець зобов’язаний укласти з іноземцем трудовий договір (контракт) не пізніш як за 90 календарних днів з дати видачі дозволу та надати його копію, засвідчену роботодавцем, у 10-денний строк після укладення трудового договору (контракту) центру зайнятості (ч. 4 ст. 42-7 Закону про зайнятість).

Строк дії дозволу

Викладеною в новій редакції статтею 42-3 Закону про зайнятість змінено строки дії дозволу для деяких категорій іноземців.

Тепер дозвіл видається на строк:

1) дії зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб’єктами господарювання, але не більш як на 3 роки — для відряджених іноземних працівників;

2) дії рішення іноземного суб’єкта господарювання про переведення іноземця на роботу в Україну та трудового договору (контракту), укладеного українським суб’єктом господарювання з іноземцем, але не більш як на 3 роки, — для внутрішньокорпоративних цесіонаріїв;

3) дії довідки про звернення за захистом в Україні або довідки встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства, але не більше як на 1 рік — для осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; осіб, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; осіб, які подали заяву про визнання особою без громадянства або оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства. Дія дозволу може бути продовжена у разі продовження дії такої довідки;

4) дії трудового договору (контракту), але не більше як 1 рік у період навчання — для іноземців, які прибули в Україну з метою навчання у закладах вищої освіти та мають намір у період навчання і після закінчення навчання, за умови працевлаштування не пізніше ніж за 30 календарних днів до моменту завершення навчання, провадити трудову діяльність в Україні;

5) дії трудового договору (контракту) або гіг-контракту, але не більш як на 2 роки — для всіх інших іноземних найманих працівників та гіг-працівників.

Таким чином, для звичайних працівників та гіг-працівників максимальний строк дії дозволу тепер становить 2 роки.

Як і раніше, роботодавець має право зазначити в заяві про видачу дозволу менший строк, ніж передбачений Законом про зайнятість. Не допускається оформлення дозволу на менший строк, ніж зазначений у відповідній заяві та в межах строків, передбачених Законом про зайнятість.

За наявності підстав дія дозволу продовжується в порядку, встановленому Законом про зайнятість. Водночас стаття 42-3 Закону про зайнятість вже не містить норми, яка дозволяла за наявності підстав продовжувати дію дозволу необмежену кількість разів.

Звертаємо увагу, що дозволи, які видані або дію яких продовжено до набрання чинності цим Законом (тобто до 15.10.2022), діють до закінчення строку, на який їх видано або на який їх дію було продовжено (п. 2 р. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2623).

Розмір плати за видачу або продовження дії дозволу

У викладеній в новій редакції статті 42-4 Закону про зайнятість збільшено розмір плати за видачу або продовження дії дозволу.

Так, відповідно до частини 1 статті 42-4 Закону про зайнятість розмір плати за видачу дозволу становить:

1) для дозволів, що видаються на строк до 6 місяців включно, — 3 прожиткові мінімуми для працездатних осіб (далі — ПМПО), встановлені законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем або його уповноваженою особою подано документи (було — 2 ПМПО);

2) для дозволів, що видаються на строк від 6 місяців до 1 року включно, — 5 ПМПО, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем або його уповноваженою особою подано документи (було — 4 ПМПО);

3) для дозволів, що видаються на строк від 1 до 2 років включно, — 8 ПМПО, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем або його уповноваженою особою подано документи (було — для дозволів, що видаються на строк від 1 до 3 років, — 6 ПМПО);

4) для дозволів, що видаються на строк від 2 до 3 років включно, — 10 ПМПО, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем або його уповноваженою особою подано документи.

Розмір плати за продовження дії дозволу зменшується на один ПМПО від розміру плати за видачу дозволу на відповідний строк. Нагадаємо, що раніше розмір плати за продовження дії дозволу був такий самий, як і за за видачу дозволу.

Звертаємо увагу, що раніше роботодавець мав вносити плату за видачу або продовження дії дозволу протягом 10 робочих днів з дня отримання рішення про видачу або продовження дії дозволу. Відтепер зазначена плата вноситься роботодавцем не пізніше дати подання заяви та відповідних документів до центру зайнятості для отримання або продовження дії дозволу (ч. 3 ст. 42-2 Закону про зайнятість).

Як і раніше, плата за видачу або продовження дії дозволу зараховується до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ч. 3 ст. 42-4 Закону про зайнятість).

У разі прийняття центром зайнятості рішення про відмову у видачі або у продовженні дії дозволу кошти, сплачені роботодавцем за видачу або продовження дії дозволу, повертаються шляхом їх перерахування на поточний рахунок роботодавця не пізніше 10 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (ч. 2 ст. 42-4 Закону про зайнятість).

Згідно з частиною 4 статті 42-4 Закону про зайнятість безоплатно здійснюються видача та продовження дії дозволу на застосування праці:

1) осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та осіб, які оскаржують рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2) іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання у закладах вищої освіти та мають намір у період навчання і після закінчення навчання, за умови працевлаштування не пізніше ніж за 30 календарних днів до моменту завершення навчання, провадити трудову діяльність в Україні;

3) особам, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та особам, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства;

4) іноземців, які брали безпосередню участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України.

Внесення змін до дозволу, видача дубліката дозволу

Стаття 42-5 Закону про зайнятість отримала нову назву «Внесення змін до дозволу, видача дубліката дозволу».

Як і раніше, згідно з частиною 1 статті 42-5 Закону про зайнятість роботодавець зобов’язаний звернутися до центру зайнятості про внесення змін до дозволу у разі виникнення однієї з таких обставин:

1) зміна найменування юридичної особи – роботодавця, реорганізація або виділ юридичної особи – роботодавця, зміна імені та/або прізвища, та/або по батькові фізичної особи – підприємця, який є роботодавцем;

2) оформлення нового паспортного документа іноземця, у тому числі у разі зміни імені та/або прізвища, та/або по батькові іноземця;

3) зміна назви посади іноземця, переведення на іншу посаду в одного роботодавця у межах строку, на який видано дозвіл.

Для внесення змін до дозволу роботодавець подає заяву за формою, визначеною Кабінетом Міністрів України (наразі форма такої заяви наведена у додатку 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 858).

Відповідно до частини 2 статті 42-5 Закону про зайнятість роботодавець разом із заявою про внесення змін до дозволу подає:

1) у разі зміни імені та/або прізвища, та/або по батькові фізичної особи – підприємця, який є роботодавцем, — копію паспорта фізичної особи – підприємця, який є роботодавцем;

2) у разі виникнення обставин, передбачених пунктом 2 частини 1 цієї статті, — копії сторінок паспортного документа іноземця з особистими даними разом з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку;

3) у разі виникнення обставин, передбачених пунктом 3 частини 1 цієї статті, — копію (було — проект) трудового договору (контракту) в новій редакції або копію (було — проект) додаткової угоди про внесення змін до трудового договору (контракту).

Частиною 3 статті 42-5 Закону про зайнятість передбачено, що роботодавець зобов’язаний звернутися до центру зайнятості із заявою про внесення змін до дозволу не пізніш як за 30 днів після виникнення обставин, передбачених частиною 1 цієї статті.

Законом № 2623 cтаттю 42-5 Закону про зайнятість доповнено частинами 4 і 5, якими встановлено, що у разі втрати дозволу роботодавець повідомляє про це центр зайнятості, який видав такий дозвіл. Дублікат втраченого дозволу видається за умови подання роботодавцем до центру зайнятості складеної у довільній формі заяви про видачу дубліката дозволу. У разі пошкодження дозволу його дублікат видається центром зайнятості за умови подання роботодавцем відповідної заяви разом із пошкодженим дозволом. Центр зайнятості протягом 7 робочих днів з дня отримання від роботодавця документів приймає рішення про видачу дубліката дозволу та видає такий дублікат. Центр зайнятості у триденний строк з дня прийняття рішення про видачу дубліката дозволу інформує про його видачу Державну прикордонну службу України та територіальний орган Державної міграційної служби України, який видав посвідку на тимчасове проживання.

Плата за внесення змін до дозволу або за видачу дубліката дозволу не справляється.

Зупинення розгляду заяв

У статті 42-8 Закону про зайнятість, яка отримала нову назву «Зупинення розгляду заяв про видачу, продовження дії дозволу, внесення змін до дозволу», в першому реченні частини 1, як і раніше, зазначено, що у разі встановлення наявності підстав для зупинення розгляду заяви центр зайнятості не пізніше наступного робочого дня приймає рішення про зупинення розгляду заяви, в якому зазначаються підстави для його прийняття.

Водночас друге речення абзацу першого частини 1 статті 42-8 Закону про зайнятість викладено в такій новій редакції: «Інформація про прийняте рішення протягом двох робочих днів з дня його прийняття оприлюднюється на офіційному веб-сайті територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та надсилається роботодавцю засобами електронного зв’язку».

Нагадаємо, що раніше у разі наявності підстав для зупинення розгляду заяви копія рішення про зупинення розгляду заяви мала надсилатися центром зайнятості роботодавцеві поштою з повідомленням про вручення та електронною поштою не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення, при цьому не йшлося про обов’язкове оприлюднення інформації про прийняте рішення на офіційному веб-сайті центру зайнятості.

В пункті 5 частини 3 статті 42-8 Закону про зайнятість уточнено, що підставою для зупинення розгляду заяви є невідповідність умов проекту трудового договору (контракту) з іноземцем або умов додаткової угоди про внесення змін до трудового договору (контракту) законодавству України про працю.

В абзаці восьмому частини 3 статті 42-8 Закону про зайнятість уточнили, що технічні помилки, допущені в заяві або доданих до неї документах, що не впливають на зміст документа та його однозначність, не є підставою для зупинення розгляду заяви.

Відмова у видачі, продовженні дії, внесенні змін до дозволу

У викладеній в новій редакції статті 42-9 Закону про зайнятість, яка отримала нову назву «Відмова у видачі, продовженні дії, внесенні змін до дозволу», додано ще три підстави для відмови у видачі, продовженні дії, внесенні змін до дозволу:

– скасування дозволу, отриманого роботодавцем з підстав, передбачених пунктами 4, 6 – 8 та 11 частини 2 статті 42-10 Закону про зайнятість (див. нижче) протягом року з дня прийняття рішення про скасування. Зазначене положення не застосовується у випадках, коли роботодавцем подано заяву про отримання дозволу для іншого іноземця;

– скасування дозволу з підстав, передбачених пунктами 5, 9 та 10 частини 2 статті 42-10 Закону про зайнятість (див. нижче) протягом року з дня прийняття рішення про скасування;

– відмова регіонального органу СБУ у погодженні видачі або продовженні дії дозволу на застосування праці громадянина Російської Федерації, громадянина Республіки Білорусь, а також інших держав, визнаних такими, що становлять загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності і демократичному конституційному ладу та іншим національним інтересам України.

Як і раніше, у разі відмови у видачі, продовженні дії або внесенні змін до дозволу подані документи повертаються (видаються особисто, надсилаються поштовим відправленням) роботодавцю не пізніше наступного робочого дня після надходження від роботодавця заяви про їх повернення.

Водночас тепер інформація щодо рішення про відмову у видачі, продовженні дії або внесенні змін до дозволу протягом 2 робочих днів з дня його прийняття розміщується центром зайнятості на його офіційному веб-сайті та повідомляється роботодавцю засобами електронного зв’язку.

Додано норму, згідно з якою рішення центру зайнятості про відмову у видачі, продовженні дії, внесенні змін до дозволу, скасування дозволу може бути оскаржено до Державного центру зайнятості не пізніше ніж через 15 календарних днів з дня його оприлюднення та повідомлення роботодавцю засобами електронного зв’язку. Рішення центру зайнятості про відмову у видачі, продовженні дії, внесенні змін до дозволу, скасування дозволу може бути оскаржено в судовому порядку.

Скасування дозволу

У статті 42-10 Закону про зайнятість, яка отримала нову назву «Скасування дозволу», додано три нові підстави для скасування виданого дозволу (нові підстави зазначено у пунктах 9–11 частини 2 статті 42-10) та виключено одну підставу для скасування дозволу (була зазначена у пункті 1 частини 2 статті 42-10 — невнесення роботодавцем плати за видачу або продовження дії дозволу у встановлений строк).

Тепер відповідно до частини 2 статті 42-10 Закону про зайнятість центр зайнятості скасовує виданий дозвіл у разі:

2) неподання роботодавцем у встановлений Законом про зайнятість строк до центру зайнятості копії трудового договору (контракту), укладеного з іноземцем, якщо подання такої копії є обов’язковим відповідно до цього Закону;

3) подання роботодавцем письмової заяви про скасування дозволу за обставин, передбачених пунктами 1 – 3 частини 1 цієї статті (тобто за обставин, коли: трудовий договір (контракт) або гіг-контракт з іноземцем припинено; припинено виконання договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб’єктами господарювання, у зв’язку з яким був направлений іноземець; Державна міграційна служба України прийняла рішення про визнання іноземця біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або особою без громадянства), або виявлення центром зайнятості таких обставин;

4) виявлення недостовірності даних у поданих роботодавцем документах, яка не могла бути виявлена під час розгляду заяви;

5) наявності рішення про примусове повернення або примусове видворення іноземця, прийнятого відповідно до статей 26 та 30 Закону про статус іноземців;

6) встановлення факту застосування праці іноземця на інших умовах, ніж ті, що визначені дозволом, або іншим роботодавцем (крім роботи за сумісництвом відповідно до абзацу другого частини 2 статті 42 Закону про зайнятість та суміщення посад відповідно до частини 3 статті 42 цього Закону — див. вище);

7) невикористання іноземцем права на оскарження рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або особою без громадянства, або у разі остаточного вирішення питання про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні особою без громадянства;

8) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким іноземця засуджено за вчинення кримінального правопорушення;

9) надходження подання про скасування дозволу від Національної поліції України, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців, за підписом керівника органу, у разі якщо дії іноземця порушують законодавство про правовий статус іноземців або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

10) несплати роботодавцем, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — ЄСВ) за особу, на застосування праці якої отримано дозвіл, протягом 2 місяців з дати укладення трудового договору (контракту) з іноземцем, крім випадків, передбачених законодавством (моніторинг сплати роботодавцем ЄСВ здійснює центр зайнятості шляхом обміну даними з Пенсійним фондом України);

11) отримання від закладу вищої освіти України інформації про відрахування іноземця з такого закладу.

Крім того, статтю 42-10 Закону про зайнятість доповнено частинами 3 і 4, якими встановлено, що центр зайнятості приймає рішення про скасування дозволу у 3-денний строк з дня отримання інформації або виявлення обставин, передбачених частинами 1 та 2 цієї статті. Інформація про скасування дозволу протягом 2 робочих днів з дня прийняття відповідного рішення оприлюднюється центром зайнятості на його офіційному веб-сайті та надсилається роботодавцю засобами електронного зв’язку.

Центр зайнятості протягом 3 робочих днів в електронній формі на підставі договорів про обмін інформацією повідомляє про скасування дозволу Державну прикордонну службу України, Національну поліцію України, Державну службу України з питань праці та територіальний орган Державної міграційної служби України.

Оскільки відповідні норми на постійній основі тепер містять статті 42, 42-6, 42-9, 42-10 Закону про зайнятість (див. вище), то Законом № 2623 виключено абзац шостий пункту 5-2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про зайнятість, яким було встановлено, що під час дії воєнного стану видача та продовження дії дозволу на застосування праці громадян Російської Федерації, Республіки Білорусь (за необхідності — громадян інших держав) здійснюються за погодженням із регіональними органами СБУ; строки, визначені частиною 1 статті 42-6 цього Закону, продовжуються до отримання погодження або відмови у такому погодженні; центр зайнятості відмовляє у видачі або продовженні дозволу на застосування праці громадян Російської Федерації, Республіки Білорусь (за необхідності — громадян інших держав) у разі відмови регіональних органів СБУ у погодженні видачі або продовження такого дозволу.

Контроль за працевлаштуванням іноземців

Статтю 52 Закону про зайнятість доповнено частиною 3, відповідно до якої державний контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення щодо додержання вимог частин 1 та 2 статті 42 цього Закону (див. вище) здійснюється з урахуванням особливостей здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, контроль за працевлаштуванням іноземців буде здійснюватися в тому ж порядку, що і контроль з метою виявлення неоформлених трудових відносин. Наразі розробляється (проходить процедуру погодження) постанова Кабінету Міністрів України, якою буде затверджено порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 та постановою Верховного Суду від 09.11.2022, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» від 21.08.2019 № 823.

Що стосується відповідальності за працевлаштування іноземців без отримання дозволу, то продовжує діяти частина 5 статті 52 Закону про зайнятість, згідно з якою у разі застосування роботодавцем праці іноземців та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця:

– на умовах трудового або іншого договору без дозволу, стягується штраф за кожну особу у 20-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;

– на інших умовах, ніж ті, що передбачені зазначеним дозволом, або іншим роботодавцем, стягується штраф за кожну особу у 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

Найм працівників для роботи в Україні в іншого роботодавця

У статті 39 Закону про зайнятість виключено частину 2, якою була заборонена діяльність суб’єктів господарювання – роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, без дозволу Державної служби зайнятості.

Тепер суб’єкти господарювання – роботодавці, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, направляють працівників за умови, якщо це передбачено колективним договором такого роботодавця, та за наявності згоди первинної профспілкової організації (ч. 1 ст. 39 Закону про зайнятість).