З 1 грудня 2022 року збільшився розмір прожиткового мінімуму
Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX
Відповідно до статті 7 Закону про Держбюджет–2022 з 1 грудня 2022 року збільшився розмір прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення, який тепер становить:
- усереднений на одну особу в розрахунку на місяць — 2589 грн.;
- для дітей віком до 6 років — 2272 грн.;
- для дітей віком від 6 до 18 років — 2833 грн.;
- для працездатних осіб — 2684 грн.;
- для осіб, які втратили працездатність, — 2093 грн.
Для роботодавців важливий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (далі — ПМПО), який з 1 грудня 2022 року, як зазначено вище, збільшився до 2684 грн. (з 1 липня по 30 листопада 2022 року ПМПО становив 2600 грн.).
У зв’язку з цим з 1 грудня 2022 року збільшилася до 2684 грн. сума заробітної плати, що підлягає індексації. Частина заробітної плати, що перевищує ПМПО, не підлягає індексації.
Якщо роботодавець за виконавчим документом з доходів працівника відраховує аліменти на дитину у гарантованому мінімальному розмірі (50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку — ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України), то мінімальний розмір таких аліментів з 1 грудня 2022 року становить:
• для дітей віком до 6 років — 1136 грн. (2272 грн. х 50%);
• для дітей віком від 6 до 18 років — 1416,50 грн. (2833 грн. х 50%).
Розмір всіх інших важливих для роботодавців «зарплатно-податкових» показників, що залежать від ПМПО, з 1 грудня 2022 року не змінився, оскільки такі показники залежать від розміру ПМПО, встановленого на 1 січня календарного року.
З 1 січня набирає чинності Закон про Держбюджет–2023,
яким встановлено соціальні стандарти на 2023 рік
Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX
Цим Законом (далі — Закон про Держбюджет-2023), який набирає чинності 1 січня 2023 року, встановлено, зокрема, соціальні стандарти на 2023 рік.
Так, згідно зі статтею 8 Закону про Держбюджет-2023 мінімальна заробітна плата з 1 січня 2023 року становить:
– у місячному розмірі — 6700 грн.;
– у погодинному розмірі — 40,46 грн.
Таким чином, мінімальна заробітна плата протягом усього 2023 року буде така ж, як і з 1 жовтня 2022 року.
Відповідно до статті 7 Закону про Держбюджет-2023 прожитковий мінімум з 1 січня 2023 року становить:
– усереднений на одну особу в розрахунку на місяць — 2589 грн.;
– для дітей віком до 6 років — 2272 грн.;
– для дітей віком від 6 до 18 років — 2833 грн.;
– для працездатних осіб — 2684 грн.;
– для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді — 2102 грн.;
– для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів — 2102 грн.;
– для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури — 1600 грн.;
– для осіб, які втратили працездатність — 2093 грн.
Таким чином, прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення протягом усього 2023 року буде таким самим, як і з 1 грудня 2022 року.
Враховуючи вищезазначені показники мінімальної заробітної плати у місячному розмірі та прожиткового мінімуму для працездатних осіб (далі — ПМТЛ), у тому числі станом на 1 січня 2023 року, протягом усього 2023 року важливі для роботодавців «зарплатно-податково-страхові» показники будуть наступними:
- мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) — 2684 грн. (ч. шоста ст. 96 Кодексу законів про працю України);
- максимальна величина бази нарахування єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ) — 100 500 грн. (6700 грн. х 15);
- сума ЄСВ, яка має бути сплачена роботодавцем, якщо база нарахування ЄСВ у застрахованої особи за основним місцем роботи не перевищує розміру мінімальної заробітної плати — 1474 грн. (6700 грн. х 22%);
- розмір мінімального страхового внеску — 1474 грн. (6700 грн. х 22%);
- сума податкової соціальної пільги (далі — ПСП) протягом усього 2023 року, яка надається:
– у розмірі 100% (пп. 169.1.1 Податкового кодексу України; далі — ПКУ) — 1342 грн. (50% х 2684 грн.);
– у розмірі 100% на кожну дитину працівнику, який утримує двох чи більше дітей до 18 років (пп. 169.1.2 ПКУ), — добуток 1342 грн. та кількості дітей;
– у розмірі 150% (пп. 169.1.3 ПКУ) — 2013 грн. (1342 грн. х 150%);
– у розмірі 200% (пп. 169.1.4 ПКУ) — 2684 грн. (1342 грн. х 200%);
- граничний розмір доходу, що дає право на застосування ПСП, — 3760 грн. (2684 грн. х 1,4), а для одного з батьків у випадку та у розмірі, передбачених підпунктом 169.1.2 (тобто для особи, яка утримує двох чи більше дітей віком до 18 років), підпунктами «а» (для одинокої матері (батька), вдови (вдівця) або опікуна, піклувальника) та «б» (для особи, яка утримує дитину з інвалідністю) підпункту 169.1.3 ПКУ, — добуток 3760 грн. та кількості дітей;
- максимальна сума нецільової благодійної (матеріальної) допомоги сукупно за рік, яка не оподатковується податком на доходи фізичних осіб (далі — ПДФО) та військовим збором (далі — ВЗ), — 3760 грн. (пп. 170.7.3 ПКУ);
- максимальна вартість подарунків (призів переможцям та призерам спортивних змагань) у негрошовій формі у розрахунку на місяць, що не оподатковується ПДФО та ВЗ (пп. 165.1.39 ПКУ), — 1675 грн. (6700 грн. х 25%);
- максимальна сума добових витрат, понесених працівником у зв’язку з відрядженням у межах України, яка не оподатковується ПДФО та ВЗ (пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ), — 670 грн. (6700 грн. х 0,1) за кожний календарний день відрядження;
- максимальна сума, сплачена будь-якою юридичною або фізичною особою на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за здобуття освіти, за підготовку чи перепідготовку платника податку за кожний повний або неповний місяць навчання, підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи, що не оподатковується ПДФО та ВЗ (пп. 165.1.21 ПКУ), — 20 100 грн. (6700 грн. х 3);
- максимальна вартість путівки на відпочинок, оздоровлення та лікування платника податку та/або членів його сім’ї першого ступеня споріднення, яка надається його роботодавцем — платником податку на прибуток підприємств безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) один раз на календарний рік, що не оподатковується ПДФО та ВЗ (пп. 165.1.35 ПКУ), — 33 500 грн. (6700 грн. х 5);
- максимальна основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у розрахунку на рік, що не оподатковується ПДФО та ВЗ (пп. «д» пп. 164.2.17, пп. 165.1.55 ПКУ), — 1675 грн. (6700 грн. х 25%);
- максимальна сума виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються за рішенням професійної спілки, її об’єднання та/або організації професійної спілки, прийнятим в установленому порядку, на користь члена такої профспілки протягом року сукупно, яка не оподатковується ПДФО та ВЗ (пп. 165.1.47 ПКУ), — 3760 грн.;
- максимальна сума коштів або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання платника податку (колишнього працівника) за його останнім місцем роботи (у т. ч. перед виходом на пенсію) роботодавцем такого померлого платника податку, які не оподатковуються ПДФО та ВЗ (пп. «б» пп. 165.1.22 ПКУ), — 7520 грн. (2 х 3760 грн.);
- максимальна середньоденна заробітна плата для нарахування «лікарняних», якщо страховий стаж становить менше 6 місяців за останні 12 місяців, та мінімальна середньоденна заробітна плата для нарахування «декретних» — 220,11 грн. (6700 грн. : 30,44);
- максимальна середньоденна заробітна плата для нарахування «декретних», якщо страховий стаж становить менше 6 місяців за останні 12 місяців — 440,21 грн. (6700 грн. х 2 : 30,44).
Звертаємо увагу, що згідно з пунктом 3 «Прикінцевих положень» Закону про Держбюджет-2023 зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Отже, протягом усього 2023 року індексація доходів, в тому числі заробітної плати, проводитися не буде. Відповідно, немає підстав продовжувати нараховувати працівникам «фіксовану» суму індексації у 2023 році, яка нараховувалась їм у 2022 році.
Також пунктом 10 «Прикінцевих положень» Закону про Держбюджет-2023 доручено Кабінету Міністрів України після припинення чи скасування воєнного стану в Україні опрацювати, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету та оцінювання обґрунтованості додаткової потреби у бюджетних коштах, питання щодо збільшення видатків для підвищення розмірів прожиткового мінімуму і мінімальної заробітної плати на 2023 рік.
З 1 січня 2023 року Закон України «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування» буде викладено в новій редакції
Цим документом (далі — Закон № 2620), який набирає чинності 01.01.2023, в новій редакції буде викладено Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105-XIV (далі — Закон № 1105) та внесено зміни до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Головним нововведенням Закону № 2620 є об’єднання з 1 січня 2023 року адміністративних структур Пенсійного фонду України (далі — ПФУ) та Фонду соціального страхування України (далі — ФССУ) для скорочення адміністративних видатків та підвищення ефективності виконання ключових функцій, пов’язаних із здійсненням страхових виплат.
Пунктами 2–4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2620 передбачено наступне:
– припинити ФССУ та управління виконавчої дирекції ФССУ, реорганізувавши їх шляхом приєднання до ПФУ з 1 січня 2023 року. ПФУ та його територіальні органи є правонаступниками ФССУ, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції ФССУ та їх відділень;
– до завершення заходів, пов’язаних з приєднанням ФССУ та його робочих органів до ПФУ, виконання функцій та завдань, передбачених Законом № 2620, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи ФССУ;
– нормативно-правові та розпорядчі акти ФССУ діють до затвердження відповідних рішень ПФУ.
Таким чином, всі повноваження ФССУ з 1 січня 2023 року переходять до ПФУ, але до завершення всіх організаційних заходів, пов’язаних з приєднанням ФССУ до ПФУ, виконання функцій та завдань, передбачених Законом № 1105, забезпечують органи ФССУ.
З 1 січня 2023 року нова редакція Закону № 1105 (далі — новий Закон № 1105) матиме 46 статей на відміну від ще чинного Закону № 1105, який має 54 статті.
У статтях 1 та 4 нового Закону № 1105 встановлено, що страховиком та уповноваженим органом управління в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання є ПФУ. Отже, фінансування всіх страхових виплат, передбачених новим Законом № 1105, здійснюватиметься за рахунок ПФУ.
Новий Закон № 1105 має багато й інших нововведень порівняно з попередником, зокрема:
– скасовано оплату за рахунок коштів соціального страхування лікування застрахованих осіб у відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм;
– скасовано обмеження 75 календарними днями за календарний рік тривалості виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах;
– збільшено до 17 календарних днів період оплати тимчасової непрацездатності потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за рахунок роботодавця;
– не передбачено створення комісії із соціального страхування на підприємстві, а рішення про призначення страхової виплати буде приймати страхувальник або уповноважена ним особа;
– уточнено, що підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність листок непрацездатності.
Докладно — див. статтю на стор. 34.
З 1 січня 2023 року вносяться зміни до Порядку обчислення
середньої заробітної плати для розрахунку страхових виплат
Цим документом, який набирає чинності 01.01.2023, Кабінет Міністрів України вносить зміни до низки своїх постанов з метою приведення їхніх норм у відповідність з нормами нової редакції Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105-XIV, зокрема, щодо забезпечення реалізації нових функцій Пенсійного фонду України, в тому числі із здійснення страхових виплат застрахованим особам.
Для роботодавців найбільш важливими є зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням» від 26.09.2001 № 1266, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням (далі — Порядок № 1266).
До нововведень Порядку № 1266 належать, зокрема:
– розширено перелік поважних причин, за наявності яких не відпрацьовані календарні дні виключаються з розрахункового періоду. Доданою поважною причиною є призупинення дії трудового договору у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;
– встановлено, що сума допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності та пологах в розрахунку на місяць, що виплачується працівникам та гіг-спеціалістам резидентів Дія Сіті, не повинна перевищувати розміру заробітної плати (доходу) таких осіб, з якого фактично сплачено страхові внески (єдиний внесок);
– дію пункту 3 Порядку № 1266, в якому визначено механізм обчислення середньоденної заробітної плати, поширено на працівників та гіг-спеціалістів резидента Дія Сіті;
– уточнено, що у разі коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, на умовах цивільно-правового договору, провадить підприємницьку або іншу діяльність, пов’язану з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності, обчислення середньої заробітної плати (суми заробітної плати) здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи, за сумісництвом та за місцем (місцями) провадження іншого виду (видів) діяльності. Розрахунковий період у такому разі визначається за кожним місцем роботи окремо.
Докладно — див. статтю на стор. 60.
Скасовано звітування про працевлаштування інвалідів та розширено перелік відомостей
про трудову діяльність працівника в реєстрі застрахованих осіб
Цим документом (далі — Закон № 2682), який набрав чинності 06.11.2022, внесено зміни до декількох законодавчих актів з метою захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю.
Так, у Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.91 № 875-XII (далі — Закон № 875) в новій редакції викладено частину третю статті 18 та статтю 19, які тепер не містять обов’язку роботодавців реєструватися у відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі — ФСЗІ) та звітувати до ФСЗІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (далі — інваліди). Отже, тепер роботодавці не реєструються у відділеннях ФСЗІ та не подають Звіт № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», в тому числі за 2022 рік.
Що стосується самого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, то він не змінився та, як і раніше, визначений частиною першою статті 19 Закону № 875, тому його потрібно виконувати.
Також статтею 19 Закону № 875 тепер встановлено, що Пенсійний фонд України (далі — ПФУ) надає ФСЗІ інформацію:
– про створення роботодавцями робочих місць для інвалідів, про зайнятість та працевлаштування інвалідів;
– необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів роботодавцями відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону № 875.
Отримана від ПФУ інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для інвалідів, про зайнятість та працевлаштування інвалідів, є підставою для проведення перевірки роботодавців.
Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.
Державна служба України з питань праці у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом його зарахування.
ФСЗІ щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі — Держреєстр страхування) та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення роботодавців, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв’язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону № 875.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети роботодавців на веб-порталі електронних послуг ПФУ у формі та порядку, визначених ФСЗІ спільно з ПФУ.
Також Законом № 2682 внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464).
Так, частину 2 статті 20 Закону № 2464 доповнено новими абзацами третім – шостим такого змісту:
«З метою обліку в електронній формі відомостей про трудову діяльність працівника страхувальник подає відомості про працівника щодо переведення на іншу роботу (посаду), звільнення, поновлення на роботі, призупинення/поновлення дії трудового договору, а також про присвоєння, зміну або позбавлення рангу, розряду, класу, звання, категорії, складення присяги, належності або неналежності осіб, які працюють, у тому числі підприємців, або забезпечують себе роботою самостійно, до професійних спілок та/або до осіб, які підлягають обов’язковим медичним оглядам.
Персоніфіковані відомості у разі їх відсутності в реєстрі застрахованих осіб, а також у разі зміни або уточнення зазначених відомостей подаються через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
У разі смерті роботодавця – фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою відомості про припинення трудового договору подаються Державною службою зайнятості».
Пункт 2 частини 4 статті 20 Закону № 2464 доповнено нормою, згідно з якою персональна електронна облікова картка, яка заводиться на кожну застраховану особу, в тій частині, де містяться відомості про трудову діяльність, тепер також повинна містити відомості про складення присяги (це стосується державних службовців, військовослужбовців та інших осіб, які складають присягу).
Пункт 5 частини 4 статті 20 Закону № 2464 доповнено нормою, якою встановлено, що якщо особа зобов’язана проходити профілактичний медичний огляд, до реєстру застрахованих осіб вноситься інформація про обов’язковість проходження особою такого огляду.
Таким чином, розширено перелік відомостей про трудову діяльність працівника, які мають міститися в реєстрі застрахованих осіб Держреєстру страхування. Такі нові відомості роботодавці або самі працівники наразі можуть подати лише через веб-портал електронних послуг ПФУ в оцифрованому вигляді або шляхом направлення скасованих копій відповідних документів (наказів роботодавця тощо), оскільки вони не відображаються в існуючій звітності (зокрема, в додатках Д1, 4ДФ і Д5 Податкового розрахунку, Повідомленні про прийняття на роботу, статистичній звітності, звітності, що подається до Державної служби зайнятості). Водночас Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2682 доручено Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня опублікування Закону № 2682 забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.
Скасовано квоту для працевлаштування неконкурентоспроможних
на ринку праці громадян та запроваджено компенсації роботодавцям витрат
на оплату праці та ЄСВ працевлаштованих безробітних
Цим документом (далі — Закон № 2622), який набрав чинності 29.10.2022, за винятком деяких норм, які наберуть чинності через 3 місяці або 6 місяців з дня набрання чинності цим Законом, внесено зміни до декількох законодавчих актів, зокрема, до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість).
Законом № 2622 замість неефективного механізму квотування працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (тобто неконкурентоспроможних на ринку праці громадян), запроваджено компенсацію роботодавцям частини витрат на оплату праці або сплату єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ) за працевлаштування деяких категорій зареєстрованих безробітних.
Для цього у КЗпП виключено статтю 196, а у статті 14 Закону про зайнятість виключено частини 2 і 3, якими для підприємств, установ та організацій з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб була встановлена квота для працевлаштування зазначених у частині 1 цієї статті громадян у розмірі 5% середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік, а для працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося 10 і менше років, підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників від 8 до 20 осіб була встановлена квота у розмірі не менше однієї особи у середньообліковій чисельності штатних працівників.
Таким чином, роботодавці, починаючи з 2022 року, не повинні виконувати квоту та не повинні подавати Інформацію про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, за 2022 рік.
З 29.01.2023 та з 29.04.2023 у Законі про зайнятість будуть оновлені діючі умови надання та запроваджені нові випадки надання роботодавцям компенсації частини витрат на оплату праці або ЄСВ за працевлаштування за направленням центрів зайнятості деяких категорій зареєстрованих безробітних, зокрема, внутрішньо переміщених осіб, громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (тобто тих, яких раніше працевлаштовували за квотою), зареєстрованих безробітних на нові робочі місця, створені для них роботодавцями, в тому числі суб’єктами малого підприємництва (тепер незалежно від виду економічної діяльності).
Водночас зареєстрована безробітна особа лише один раз на 5 років матиме право на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за неї витрат відповідно до Закону про зайнятість (крім професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації).
Докладно — див. статтю на стор. 105.
Оновлено процедуру отримання або продовження дії дозволу на працевлаштування іноземців
Цим документом, який набрав чинності 15.10.2022, внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість).
Шляхом внесення змін до Закону про зайнятість встановлено рівні умови оплати праці для громадян України та іноземців, які перебувають в Україні на законних підставах (скасовано умову щодо мінімального розміру заробітної плати іноземців), удосконалено підстави видачі (відмови у видачі) або продовження дії дозволів на застосування праці іноземців, оновлено перелік документів, які подаються роботодавцями для отримання або продовження дії дозволів на застосування праці окремих категорій іноземних працівників, змінено розмір плати за видачу та продовження дії таких дозволів, спрощено доступ до зазначеної адміністративної послуги та передбачено можливість її отримання будь-яким зручним для роботодавця способом, у тому числі через центри надання адміністративних послуг, врегульовано питання щодо безоплатної видачі дублікату дозволу у випадках втрати чи пошкодження раніше виданого дозволу, термін дії якого не закінчився, створено правове підґрунтя для застосування праці іноземців, які перебувають в Україні для навчання у закладах освіти України, а також посилено контроль за додержанням законодавства у сфері працевлаштування іноземців.
Докладно — див. статтю на стор. 91.
Внесено зміни до Кодексу законів про працю України, якими заборонено мобінг (цькування)
Цим Законом, який набрав чинності 11.12.2022, внесено зміни до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 № 3356-XII, які направлені на захист працівника від мобінгу (цькування).
Так, КЗпП доповнено статтею 2-2 «Заборона мобінгу (цькування)», яка встановлює, що мобінг (цькування) — систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов’язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.
У частині другій статті 2-2 КЗпП визначено, що формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:
– безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);
– нерівність можливостей для навчання та кар’єрного росту;
– нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;
– безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);
– необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.
Вчинення мобінгу (цькування) заборонено. Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до Державної служби України з питань праці та/або до суду.
У статтях 38, 40 і 41 КЗпП додано підстави розірвання трудового договору.
Так, частину третю статті 38 «Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника» КЗпП викладено в новій редакції, відповідно до якої працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Частину першу статті 40 «Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця» КЗпП доповнено пунктом 12, згідно з яким трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку вчинення працівником мобінгу (цькування), встановленого судовим рішенням, що набрало законної сили.
Частину першу статті 41 «Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов» КЗпП доповнено пунктом 1-2, відповідно до якого трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку вчинення керівником підприємства, установи, організації мобінгу (цькування) незалежно від форм прояву та/або невжиття заходів щодо його припинення, встановленого судовим рішенням, що набрало законної сили.
Статтю 44 КЗпП доповнено положенням, згідно з яким при припиненні трудового договору внаслідок вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39 КЗпП) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Статтю 141 «Обов’язки роботодавця» КЗпП доповнено нормою, відповідно до якої роботодавець повинен здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню).
Статтю 173 «Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров’я працівників» КЗпП доповнено частиною другою, якою встановлено, що у разі ушкодження здоров’я працівника, причиною якого став мобінг (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, заподіяна шкода відшкодовується у розмірі понесених витрат на лікування.
Частину першу статті 237-1 «Відшкодування роботодавцем моральної шкоди» КЗпП викладено в новій редакції, відповідно до якої відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.