Трудові гарантії працівників, призваних на військову службу або прийнятих до тероборони під час воєнного стану

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (далі — ЗСУ). Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

На виконання вищенаведених норм Основного Закону в України прийнято та діють Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-ХІІ (далі — Закон № 2232), Закон України «Про оборону України» від 06.12.91 № 1932-XII (далі — Закон про оборону) та декілька інших законів.

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України.

Введення воєнного стану та оголошення мобілізації

У зв’язку з повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (далі — Указ № 64), затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, в України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Після закінчення цього періоду воєнний стан в Україні був продовжений Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.03.2022 № 2119-IX, з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Після закінчення цього періоду воєнний стан в Україні був продовжений Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 21.04.2022 № 2212-IX, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Таким чином, воєнний стан в Україні наразі продовжено до 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року, але всі розуміють, що військовий стан буде продовжуватися й надалі доти, доки ми не звільнимо всю територію нашої держави від окупанта.

Законодавчим актом, який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, є Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі — Закон про воєнний стан).

Згідно зі статтею 1 Закону про воєнний стан та статтею 1 Закону про оборону воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Військовим командуванням, якому надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є Головнокомандувач ЗСУ, Командувач об’єднаних сил ЗСУ, командувачі видів та окремих родів військ (сил) ЗСУ, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з’єднань, військових частин ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Військове командування, в межах повноважень, визначених Законом про воєнний стан та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов’язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану (ст. 3 Закону про воєнний стан).

Перелік заходів правового режиму воєнного стану, які можуть запроваджувати та здійснювати військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, на період воєнного стану, визначено статтею 8 Закону про воєнний стан. У місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування та військові адміністрації (у разі їх утворення).

Крім введення воєнного стану, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 (далі — Указ № 69), затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-IX, в України оголошено проведення загальної мобілізації протягом 90 діб. Ці Указ і Закон застосовуються з дня фактичного початку воєнних дій у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, розпочатої 24 лютого 2022 року.

Законодавчим актом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов’язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов’язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-XII (далі — Закон про мобілізацію).

Статтею 1 Закону про мобілізацію встановлено, що мобілізація — комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а ЗСУ, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період — період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, ЗСУ, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону про оборону особливий період — період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, воєнний стан є складовою особливого періоду. Нагадаємо, що особливий період був запроваджений в України ще з моменту оголошення першої хвилі часткової мобілізації, а саме з 18.03.2014, коли набрав чинності Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014. З початком повномасштабної військової агресії проти України, а саме з 24.02.2022, особливий період, що триває з 18.03.2014, перейшов у нову стадію — воєнний стан (час), оголошений Указом № 64, після закінчення якого буде відбудовний період.

Особливості призову на військову службу (мобілізації) громадян під час воєнного стану

Порядок призову та проходження військової служби регулюється Законом № 2232, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі — Положення № 1153), та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі — Інструкція № 170).

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону № 2232 щодо військового обов’язку громадяни України поділяються на такі категорії:

– допризовники — особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

– призовники — особи, приписані до призовних дільниць;

– військовослужбовці — особи, які проходять військову службу;

– військовозобов’язані — особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

– резервісти — особи, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону № 2232 видами військової служби є:

– строкова військова служба;

– військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

– військова служба за контрактом осіб рядового складу;

– військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

– військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;

– військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

– військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

– військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

З вищенаведених два перші та два останні види військової служби громадяни проходять за призовом, а інші — добровільно шляхом укладення контракту.

Указом № 69 оголошено проведення загальної мобілізації (далі — мобілізація) у всіх 24 областях України та місті Києві. Призов військовозобов’язаних, резервістів до ЗСУ, Національної гвардії України (далі — НГУ), Служби безпеки України (далі — СБУ), Державної прикордонної служби України (далі — Держприкордонслужба), Державної спеціальної служби транспорту (далі — Держспецтранспорт), Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (далі — Держспецзв’язку), інших військових формувань України здійснюється в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом № 69 доручено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (далі — ТЦКСП), які раніше були військкоматами, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб – підприємців (далі разом — підприємства) організувати та забезпечити, зокрема:

– своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, на збірні пункти та у військові частини;

– здійснення призову військовозобов’язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ ЗСУ, НГУ, СБУ, Держприкордонслужби, Держспецтранспорту, Держспецзв’язку, інших військових формувань України.

Таким чином, на військову службу під час воєнного стану (мобілізації) призиваються наступні категорії громадян:

– військовозобов’язані;

– резервісти.

Звертаємо увагу, що Указом Президента України від 11.04.2022 № 230/2022 внесено зміни до Указу Президента України «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової військової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2022 році» від 29.12.2021 № 687/2021, якими скасовано раніше встановлені терміни проведення призову громадян України на строкову військову службу у квітні – червні 2022 року. Одночасно встановлено, що військовослужбовців, які вислужили встановлені терміни строкової військової служби, може бути звільнено в запас не раніше оголошення в установленому порядку демобілізації. Тобто громадян, яких планово мали призвати на строкову військову службу у квітні – червні 2022 року (якби був мирний час), не будуть призивати в цей період, оскільки наразі достатньо мобілізованих громадян та навчених «строковиків» для виконання завдань із захисту територіальної цілісності України.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 22 Закону № 2232 граничний вік перебування на військовій службі для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, становить:

– для рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу — 60 років;

– для вищого офіцерського складу — 65 років.

Мінімальний вік громадян, яких можуть призвати (прийняти за контрактом) на військову службу, становить 18 років (ч. 1, 2 ст. 15, ч. 1 ст. 20 Закону № 2232).

Отже, під час особливого періоду (воєнного стану) на військову службу призиваються (мобілізуються) військовозобов’язані та резервісти віком від 18 до 60 років (вищий офіцерський склад — до 65 років).

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону про мобілізацію підприємства, установи і організації зобов’язані, зокрема, забезпечувати своєчасне прибуття працівників, які залучаються до виконання обов’язку щодо мобілізації у порядку, визначеному частинами 3 – 5 статті 22 цього Закону, на збірні пункти та до військових частин.

Частинами 3 – 5 статті 22 Закону про мобілізацію встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов’язані з’явитися до військових частин або на збірні пункти ТЦКСП у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників ТЦКСП), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов’язані, резервісти СБУ — за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов’язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України (далі — СЗРУ) — за викликом керівників відповідних підрозділів СЗРУ, військовозобов’язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (далі — ОРСЦЗ) — за викликом керівників відповідних органів управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій; далі — ДСНС).

Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов’язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов’язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють ТЦКСП за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов’язаних, резервістів СБУ — Центральне управління або регіональні органи СБУ, військовозобов’язаних, резервістів СЗРУ — відповідний підрозділ СЗРУ, військовозобов’язаних ОРСЦЗ — відповідні органи управління ДСНС).

Як повідомило Міністерство оборони України (далі — Міноборони) в середині березня, в першу чергу комплектування бойових військових частин проходило за рахунок резервістів та осіб, які уклали контракт на проходження служби у військовому резерві. Майже всі резервісти, які були на обліку в ТЦКСП, вже направлені до своїх бойових військових частин і виконують завдання з оборони. Зараз проводиться мобілізація військовозобов’язаних, які раніше проходили військову службу і мають досвід на відповідних посадах. Потім мобілізуються особи, які не мають досвіду військової служби, але є військовозобов’язаними. Перш ніж направити їх до військових частин, вони пройдуть підготовку у навчальних центрах ЗСУ. Розподіл військовозобов’язаних за регіонами визначається мобілізаційними планами, і вони будуть направлені в ті регіони та військові частини, де в цьому є найбільша потреба. Кожен військовозобов’язаний громадянин України, який був вимушений переїхати до іншого населеного пункту, має стати на військовий облік за місцем фактичного перебування. Після цього його можуть мобілізувати та направити до військової частини чи навчального центру ЗСУ. В окремих випадках можуть бути мобілізовані жінки за дефіцитними спеціальностями: медицина, зв’язок, обчислювальна техніка, радіоелектроніка. Але на сьогодні жодна жінка без її згоди не була мобілізована.

Особи, які не можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації

Відповідно до частини першої статті 23 Закону про мобілізацію не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані:

• заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому постановами Кабінету Міністрів України «Деякі питання бронювання військовозобов’язаних в умовах правового режиму воєнного стану» від 03.03.2022 № 194 та «Про затвердження Порядку бронювання військовозобов’язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний стан» від 04.02.2015 № 45;
• визнані в установленому порядку особами з інвалідністю (далі — інваліди) або відповідно до висновку військово-лікарської комісії (далі — ВЛК) тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров’я на термін до 6 місяців (з наступним проходженням ВЛК);
• жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
• жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
• жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину-інваліда віком до 18 років;
• жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги (далі разом — тяжко хвора дитина), що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією (далі — ЛКК) закладу охорони здоров’я (далі — ЗОЗ) в порядку та за формою, встановленими Міністерством охорони здоров’я України, але якій не встановлено інвалідність;
• жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є інвалідом I чи II групи;
• усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;
• зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії (далі — МСЕК) чи ЛКК ЗОЗ потребують постійного догляду;
• які мають дружину (чоловіка) – інваліда та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) – інваліда I чи II групи;
• опікуни інваліда, визнаного судом недієздатним; особи, зайняті постійним доглядом за інвалідом I групи; особи, зайняті постійним доглядом за інвалідом II групи або за особою, яка за висновком МСЕК або ЛКК ЗОЗ потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
• жінки та чоловіки, які мають неповнолітню дитину (дітей) і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною 6 статті 2 Закону № 2232;
• народні депутати України;
• працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міноборони, ЗСУ, Держспецзв’язку, СБУ, СЗРУ, НГУ, Держприкордонслужби, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
• інші військовозобов’язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Інваліди, а також особи, зазначені в абзацах четвертому – дванадцятому частини 1 статті 23 Закону про мобілізацію, під час мобілізації можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону про мобілізацію не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період також:

• здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
• наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
• жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції (далі — АТО) з числа:

– військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення;

– працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення АТО та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення АТО безпосередньо в районах та у період її проведення;

– осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;

– осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання АТО у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Особи, зазначені в абзацах четвертому – восьмому частини третьої статті 23 Закону про мобілізацію, в особливий період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.

Строк військової служби під час особливого періоду

Строк військової служби військовозобов’язаних та резервістів, які призиваються на військову службу під час мобілізації в особливий період (під час воєнного стану), включає період з дня початку до дня закінчення проходження військової служби.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 2232 початком проходження військової служби вважається:

– день зарахування до списків особового складу військової частини — для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, в тому числі військовозобов’язаних, які проходять збори, і резервістів під час мобілізації;

– день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦКСП або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу СЗРУ — для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу;

– день зарахування до списків особового складу військової частини — для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;

– день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦКСП — для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до частини 7 статті 23 Закону № 2232 для громадян України, які призвані на військову службу, встановлюються такі строки військової служби:

– для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, — до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію;

– для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, — на строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача ЗСУ.

Пунктом 1 частини 9 статті 23 Закону № 2232 встановлено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, військова служба продовжується понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених:

– пунктами «б», «в», «г» частини 2 статті 26 Закону № 2232, а саме крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються із служби:

б) за станом здоров’я — на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби;

в) за сімейними обставинами — у разі виникнення у них права на відстрочку чи звільнення внаслідок зміни сімейних обставин, але військовослужбовці можуть не використовувати це право;

г) у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі;

– пунктами «б», «в», «г», «ґ», «д», «е» частини 3 статті 26 Закону № 2232, а саме крім військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу і звільняються із служби:

б) за станом здоров’я — на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність або обмежену придатність до військової служби;

в) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

г) у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

ґ) у зв’язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку;

д) у зв’язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років;

е) у зв’язку з припиненням громадянства України.

Згідно з пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232 під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

а) за віком — у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров’я — на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

– у зв’язку з вихованням дитини-інваліда віком до 18 років;

– у зв’язку з вихованням тяжко хворої дитини (див. вище), що підтверджується документом, виданим ЛКК ЗОЗ в порядку та за формою, встановленими МОЗ, але якій не встановлено інвалідність;

– у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК або ЛКК ЗОЗ;

– у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа інвалідів та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа інвалідів I чи II групи;

– у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над інвалідом, визнаним судом недієздатним;

– у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за інвалідом I групи;

– у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за інвалідом II групи або за особою, яка за висновком МСЕК або ЛКК ЗОЗ потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

– військовослужбовці-жінки — у зв’язку з вагітністю;

– військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

– один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

– військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону № 2232 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Із списків особового складу військової частини військовослужбовець не виключається у разі:

– перебування на лікуванні;

– захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу;

– безвісної відсутності — до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим;

– настання інших випадків, визначених законодавством.

Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини з наступного після загибелі (смерті) дня, а військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, — з дня набрання законної сили рішенням суду.

Пунктом 7 Положення № 1153 визначено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Таким чином, строк, на який в особливий період (під час воєнного стану) призиваються на військову службу військовозобов’язані та резервісти під час мобілізації або протягом якого особи проходять військову службу за контрактом, коли його дія продовжується в особливий період (під час воєнного стану) понад встановлені строки, обмежується закінченням особливого періоду (воєнного стану) або оголошенням рішення про демобілізацію, після чого військовослужбовці звільняються з військової служби з виключенням зі списків особового складу військової частини. Про закінчення особливого періоду (воєнного стану) та про демобілізацію мають бути видані відповідні Укази Президента України.

Військовослужбовці, які під час проходження військової служби отримали поранення або захворіли, внаслідок чого перебувають на лікуванні в ЗОЗ, звільняються з військової служби після закінчення їх лікування, а військовослужбовці, які перебувають в полоні, підлягають звільненню після їх повернення з полону.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції № 170 документами, що підтверджують статус військовослужбовця, строки проходження ним військової служби, є:

– посвідчення офіцера (генерала) — для осіб офіцерського складу ЗСУ;

– посвідчення прапорщика (мічмана) — для осіб сержантського і старшинського складу з військовим званням прапорщика (мічмана) і старшого прапорщика (старшого мічмана);

– військовий квиток — для осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Отже, у військовослужбовця дата зарахування до списків (як дата початку проходження військової служби) та дата виключення із списків особового складу військової частини (як дата закінчення проходження військової служби) повинні бути вказані у відповідному посвідченні (для офіцерів, прапорщиків, мічманів, старших прапорщиків, старших мічманів) або військовому квитку (для осіб рядового, сержантського і старшинського складу) і засвідчені підписом командира та печаткою військової частини (підписом керівника і печаткою ТЦКСП). У цих же документах у відповідних розділах проставляються й інші службові відмітки.

Також для роботодавця документами, що підтверджують призов (прийняття) на військову службу і строк проходження військової служби працівником, можуть бути довідка або витяг з наказу, видані на запит роботодавця ТЦКСП або військовою частиною про проходження громадянином військової служби. Повістка, що надсилається громадянину ТЦКСП (військовою частиною), не є свідченням того, що громадянин дійсно призваний та проходить військову службу (вона містить лише дату прибуття до ТЦКСП або військової частини, а не строки проходження військової служби).

Особливості проходження служби в територіальній обороні

Після введення воєнного стану багато громадян, яких по різним причинам не призвали на військову службу, вступили до лав територіальної оборони. Серед них є чимало працівників, які не заброньовані на період мобілізації та на воєнний стан. Оскільки до введення воєнного стану роботодавці фактично не стикались з прийняттям їхніх працівників до територіальної оборони, для розуміння трудових гарантій таких працівників зупинемося детально на питаннях, повязаних з територіальною обороною.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про основи національного спротиву» від 16.07.2021 № 1702-IX (далі — Закон про нацспротив) територіальна оборона (далі — тероборона) складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових.

Військова складова тероборони включає органи військового управління, військові частини Сил територіальної оборони ЗСУ, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до виконання завдань тероборони.

Цивільна складова тероборони включає державні органи, органи місцевого самоврядування, які залучаються до тероборони.

Військово-цивільна складова тероборони включає штаби зон (районів) тероборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до тероборони.

В частині 1 статті 1 Закону про нацспротив наведено такі терміни:

– Сили територіальної оборони ЗСУ — окремий рід сил ЗСУ, на який покладається організація, підготовка та виконання завдань тероборони;

– доброволець Сил територіальної оборони ЗСУ — громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх 5 років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони ЗСУ;

– добровольче формування територіальної громади — воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань тероборони в межах території відповідної територіальної громади.

Сили територіальної оборони ЗСУ

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону про нацспротив військові частини Сил територіальної оборони ЗСУ утворюються та функціонують:

– у кожній зоні територіальної оборони та додатково в кожному місті, чисельність населення якого перевищує 900 тисяч мешканців, як бригади Сил територіальної оборони ЗСУ;

– у кожному районі територіальної оборони та додатково в кожному адміністративному центрі області як батальйони Сил територіальної оборони ЗСУ.

У зонах територіальної оборони, чисельність населення яких перевищує 2 400 000 мешканців, можуть утворюватися та функціонувати додаткові військові частини (підрозділи) Сил територіальної оборони ЗСУ.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону про нацспротив комплектування органів військового управління, військових частин Сил територіальної оборони ЗСУ в особливий період здійснюється військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та територіальним резервом.

Для того щоб стати добровольцем Сил територіальної оборони ЗСУ, громадянину потрібно добровільно укласти контракт з ЗСУ на проходження військової служби, після чого він зараховується до військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ. Такий контракт можуть укласти громадяни, які досягли 18 років, але не досягли граничного віку перебування на військовій службі, який визначений статтею 22 Закону № 2232 (під час особливого періоду: для рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу — 60 років; вищого офіцерського складу — 65 років), якщо вони відповідають вимогам, встановленим статтею 20 Закону № 2232.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону № 2232 для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом, установлюються такі строки військової служби:

– для осіб рядового складу — 3 роки;

– для осіб сержантського і старшинського складу — від 3 до 5 років;

– для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, — від 2 до 5 років; для інших громадян — від 1 до 5 років.

Пунктом 2 частини 9 статті 23 Закону № 2232 встановлено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту оголошення мобілізації — протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, а з моменту введення воєнного стану — до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232.

Згідно з пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232 з моменту оголошення мобілізації — протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану — до оголошення демобілізації контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на таких підставах:

а) за віком — у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров’я — на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через ті ж самі сімейні обставини або інші поважні причини, які зазначено у підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232 (див. вище), крім підстави — у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа інвалідів та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа інвалідів I чи II групи (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Добровольчі формування територіальних громад

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону про нацспротив добровольчі формування територіальних громад утворюються з урахуванням ресурсних та людських можливостей відповідних територіальних громад. Загальна кількість та місця розташування добровольчих формувань територіальних громад визначаються Командуванням Сил територіальної оборони ЗСУ за участю відповідних сільських, селищних, міських рад та затверджуються Головнокомандувачем ЗСУ. Діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ за територіальним принципом.

Положення про добровольчі формування територіальних громад затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1449 (далі — Положення № 1449).

Види діяльності, які можуть провадити добровольчі формування територіальних громад у межах завдань територіальної оборони, визначених Законом про нацспротив, наведено у пункті 2 Положення № 1449.

Так, добровольчі формування територіальних громад беруть участь, зокрема:

– у проведенні заходів для оборони території та захисту населення на визначеній місцевості до моменту розгортання в межах такої території угруповання військ (сил) або угруповання об’єднаних сил, призначених для ведення воєнних (бойових) дій з відсічі збройної агресії проти України;

– у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану в разі його введення на всій території України або в окремих її місцевостях;

– у боротьбі з диверсійно-розвідувальними силами, іншими збройними формуваннями агресора (противника) та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями;

– в охороні та обороні важливих об’єктів і комунікацій, інших критично важливих об’єктів інфраструктури, визначених Кабінетом Міністрів України, та об’єктів підвищеної небезпеки, порушення функціонування та виведення з ладу яких становлять загрозу для життєдіяльності населення;

– у забезпеченні умов для стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил) або їх перегрупування;

– у здійсненні заходів щодо тимчасової заборони або обмеження руху транспортних засобів і пішоходів поблизу та в межах зон/районів надзвичайних ситуацій та/або ведення воєнних (бойових) дій разом з Національною поліцією;

– у забезпеченні заходів громадської безпеки і порядку в населених пунктах разом з Національною поліцією;

– в облікуванні, облаштуванні та охороні місць укриття населення у співпраці з органами місцевого самоврядування;

– в добуванні, зборі та узагальненні інформації, яка впливає на виконання завдань тероборони в межах території територіальної громади;

– в інформаційних заходах, спрямованих на підвищення рівня обороноздатності держави та на протидію інформаційним операціям агресора (противника);

– у захисті населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону про нацспротив та пункту 5 Положення № 1449 фінансування та матеріально-технічне забезпечення національного спротиву, в тому числі діяльності добровольчих формувань, здійснюються за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також з інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з пунктом 7 Положення № 1449 територіальна громада в межах території відповідальності може утворювати декілька добровольчих формувань з урахуванням наявних ресурсних та людських можливостей в порядку, визначеному цим Положенням та Законом про нацспротив.

Основу добровольчих формувань територіальних громад складають громадяни України, які пройшли військову службу у ЗСУ та/або службу в інших військових формуваннях та правоохоронних органах. Громадяни України, які не проходили військову службу у ЗСУ та/або службу в інших військових формуваннях та правоохоронних органах, зараховуються до складу добровольчих формувань територіальних громад після складення ними присяги добровольця територіальної оборони (ч. 6, 7 ст. 9 Закону про нацспротив).

Частиною 3 статті 9 Закону про нацспротив встановлено, що до складу добровольчих формувань територіальних громад зараховуються громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим Положенням № 1449, пройшли медичний, професійний та психологічний відбір і підписали контракт добровольця територіальної оборони. На громадян України, зарахованих до складу добровольчих формувань територіальних громад, під час участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони поширюється дія статутів ЗСУ.

Пунктом 16 Положення № 1449 встановлено, що членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони.

До складу добровольчого формування не зараховується особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім реабілітованої, або має дві і більше судимостей за скоєння умисних злочинів. Особа не може бути членом добровольчого формування у період проходження військової служби або служби у військовому резерві ЗСУ чи інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, служби в правоохоронних органах (ч. 4 ст. 9 Закону про нацспротив, п. 17 Положення № 1449).

Членство у добровольчому формуванні територіальної громади не звільняє від обов’язку проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (п. 6 Положення № 1449).

Під час мобілізації добровольці тероборони, які за станом здоров’я придатні до військової служби у воєнний час та мають військово-облікову спеціальність, за потреби призиваються для комплектування військових частин Сил територіальної оборони ЗСУ та інших складових сил оборони за територіальним принципом (п. 7 Положення № 1449).

Відповідно до пункту 19 Положення № 1449 особа, яка виявила бажання стати членом добровольчого формування територіальної громади (далі — добровольче формування), подає заяву на ім’я командира добровольчого формування, де зазначаються прізвище та ім’я особи, місце реєстрації та фактичного проживання, інформація про освіту, інформація про місце роботи або вид діяльності, інформація про військово-облікову спеціальність (за наявності), обґрунтування бажання стати членом добровольчого формування. До заяви додаються копія документа, що посвідчує особу, копія військово-облікового документа (обов’язково для чоловіків та за наявності в жінок), медична довідка для отримання дозволу (ліцензії) на об’єкт дозвільної системи (тобто на отримання зброї) за формою 127/о та копія документа, що містить відомості про унікальний номер запису у Єдиному державному демографічному реєстрі.

Медичний відбір (огляд) кандидатів у члени добровольчих формувань проводиться лікарсько-консультативними комісіями комунальних закладів охорони здоров’я територіальних громад за направленням посадової особи органу місцевого самоврядування, відповідальної за оборонну чи мобілізаційну роботу. Професійний та психологічний відбір кандидатів у члени добровольчого формування забезпечують військові частини Сил територіальної оборони ЗСУ штатними та позаштатними групами професійно-психологічного відбору (п. 18 Положення № 1449).

На підставі поданих особою документів командир добровольчого формування ухвалює рішення про зарахування її до членства у добровольчому формуванні протягом 7 робочих днів або надає особі обґрунтовану відмову в такому зарахуванні (п. 20 Положення № 1449).

Згідно з пунктом 21 Положення № 1449 контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні. Такі особи укладають контракт добровольця територіальної оборони строком на 3 роки. Форма контракту добровольця територіальної оборони затверджена наказом Міністерства оборони України від 07.03.2022 № 84 (далі — Наказ МО № 84).

Керівник району територіальної оборони на підставі отриманої від керівника штабу району територіальної оборони заяви про видачу посвідчень добровольцям територіальної оборони та доданих до неї примірників укладених контрактів протягом 30 діб організовує видачу посвідчення добровольця територіальної оборони, форму якого затверджено Наказом МО № 84. Посвідчення є документом, що посвідчує особу добровольця територіальної оборони та визначає належність його власника до виконання військово-цивільного обов’язку в межах території територіальної громади (п. 27 Положення № 1449).

Облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, здійснюють ТЦКСП (ч. 5 ст. 9 Закону про нацспротив).

Відповідно до пункту 23 Положення № 1449 підставами припинення контракту добровольця територіальної оборони можуть бути:

– закінчення строку контракту;

– порушення умов контракту добровольця тероборони або присяги добровольця тероборони;

– заява добровольця тероборони про припинення контракту;

– призов (прийняття) на військову службу;

– укладення контракту про проходження служби у військовому резерві ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, служби в правоохоронних органах;

– укладення контракту про проходження служби в державному органі спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України;

– незадовільний стан здоров’я добровольця територіальної оборони;

– наявність громадянства іншої держави.

Припинення контракту добровольця тероборони має наслідком припинення членства в добровольчому формуванні (п. 24 Положення № 1449).

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що під час воєнного стану громадянин може добровільно вступити:

– до Сил територіальної оборони ЗСУ — в цьому випадку він укладає контракт на проходження військової служби і зараховується до складу військової частини, а соціальний і правовий захист військовослужбовців, які беруть участь у заходах підготовки та виконанні завдань територіальної оборони, здійснюється згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 № 2011-XII (далі — Закон про соцзахист) (ч. 1 ст. 24 Закону про нацспротив);

– до добровольчого формування територіальної громади — в такому випадку громадянин не зараховується до складу ЗСУ, а на підставі укладеного контракту виконує обов’язки добровольця тероборони в межах території відповідної територіальної громади, при цьому на нього під час участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом про соцзахист (ч. 2 ст. 24 Закону про нацспротив).

Для роботодавця документами, що підтверджують зарахування працівника до військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ і строк проходження військової служби, є контракт (роботодавцю бажано мати копію такого контракта), а також довідка або витяг з наказу, видані на запит роботодавця ТЦКСП або військовою частиною про проходження працівником військової служби в ЗСУ.

Документом, що підтверджує зарахування працівника до добровольчого формування територіальної громади і строк членства в ньому, є контракт добровольця територіальної оборони (роботодавцю бажано мати копію такого контракта). Також підтверджуючим документом може бути довідка, видана на запит роботодавця командиром добровольчого формування територіальної громади або керівником ТЦКСП.

Трудові гарантії працівників, призваних на військову службу та прийнятих в тероборону

Якщо працівника призвали на військову службу під час мобілізації або прийняли за контрактом на військову службу у складі Сил територіальної оборони ЗСУ, то за весь час військової служби йому виплачується грошове забезпечення за рахунок Державного бюджету України у порядку, передбаченому статтею 9 Закону про соцзахист. Згідно з цією статтею до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Оскільки згідно з пунктом 4 частини 1 статті 3 Закону про соцзахист і частиною 2 статті 24 Закону про нацспротив на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України поширюється дія Закону про соцзахист, в тому числі поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені цим Законом, то зазначеним особам також виплачується грошове забезпечення у відповідності до статті 9 Закону про соцзахист.

У зв’язку із введенням воєнного стану та початком бойових дій Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168. Пунктом 1 цієї постанови встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям ЗСУ, СБУ, СЗРУ, Головного управління розвідки Міноборони, НГУ, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Держспецзв’язку, Держспецтранспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу ДСНС, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій НАБУ та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), — розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Що стосується трудових гарантій військовослужбовців за місцем роботи, то відповідно до частини 2 статті 39 Закону № 2232 громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).

Частиною 10 статті 39-1 Закону № 2232 також встановлено, що громадяни України, призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП.

Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону про соцзахист.

Частиною четвертою статті 119 КЗпП встановлено, що гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) ТЦКСП, Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, відповідному підрозділі СЗРУ після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій статті 119 КЗпП, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився (ч. п’ята ст. 119 КЗпП).

Таким чином, за працівниками-військовослужбовцями, зазначеними в частинах третій та четвертій статті 119 КЗпП (в тому числі за працівниками, які уклали контракт на проходження військової служби у складі Сил територіальної оборони ЗСУ), з моменту призову (прийняття) на військову службу по день фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток, який з 01.01.2016 виплачується за рахунок коштів роботодавця (без отримання компенсації з держбюджету).

Що стосується трудових гарантій працівників, які уклали контракт добровольця територіальної оборони і не є військовослужбовцями, то у вступній частині такого контракту, форму якого затверджено Наказом МО № 84, зазначено, зокрема, що цей контракт укладається «на добровільній основі, на час виконання державних та/або громадських обов’язків». В пункті 3 контракту зазначено, що «На Добровольця, який уклав цей Контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 119 Кодексу законів про працю України».

Таким чином, доброволець тероборони, на відміну від військовослужбовця, який перебуває на військовій службі цілодобово, залучається за умовами контракту лише «на час виконання державних та/або громадських обов’язків». Зокрема, доброволець тероборони може залучатися до виконання своїх обов’язків (до охорони об’єкта, чергування на блок-посту тощо) як щоденно (наприклад з 9.00 до 21.00), так і за певним графіком (наприклад «12 годин служу – 36 годин відпочиваю»). Протягом часу, коли працівник не виконує обов’язки добровольця тероборони, він може перебувати вдома, а також виходити на роботу, де виконувати трудові обов’язки, передбачені трудовим договором.

Враховуючи вищевикладене, для громадянина, який залучається до виконання обов’язків добровольця тероборони (виконання державних та/або громадських обов’язків), застосовуються гарантії, передбачені частиною першою статті 119 КЗпП, а саме на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Отже, якщо працівник у свій робочий час, передбачений графіком роботи, залучається до виконання обов’язків добровольця тероборони, то протягом такого часу за ним зберігається середній заробіток на підставі частини першої статті 119 КЗпП.¹ За відпрацьований час за місцем постійної роботи працівнику в загальному порядку нараховується заробітна плата.

На думку Міністерства економіки України (далі — Мінекономіки)², в кожному конкретному випадку слід виходити із рівня залучення працівника до участі в територіальній обороні, кількості робочого часу, який витрачає працівник на цю діяльність, ефективності та можливості виконання його обов’язків за трудовим договором. При цьому на час виконання працівником обов’язків з територіальної оборони у робочий час йому гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Документом, що підтверджує участь в територіальній обороні, є контракт добровольця територіальної оборони.

Документальне оформлення увільнення працівника від виконання трудових обов’язків

З вищепроцитованих норм частин першої та третьої статті 119 КЗпП випливає, що на час виконання обов’язків добровольця тероборони та на час проходження військової служби працівник увільняється від виконання трудових обов’язків, при цьому трудові відносини продовжуються (за працівником зберігаються місце роботи, посада).

Підставою для призову громадянина на військову службу є повістка ТЦКСП, в якій зазначаються місце та термін (дата), куди і коли повинен прибути громадянин для проходження військової служби (ч. 4 ст. 39-1 Закону № 2232, п. 10.2 Інструкції № 170).

Про призов громадян на військову службу ТЦКСП письмово повідомляє державні органи, підприємства, заклади, установи і організації, в яких зазначені громадяни працювали (абз. третій п. 253 Положення № 1153).

Підставою для прийняття громадянина на військову службу на контрактній основі є укладений ним з Міністерством оборони контракт, один примірник якого надається громадянину (п. 2.2 Інструкції № 170). Форма контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України наведена у додатку 1 до Положення № 1153.

Таким чином, для увільнення від трудових обов’язків на час проходження військової служби в особливий період (під час воєнного стану) працівник повинен надати роботодавцю повістку (контракт), копія якої(го) повинна зберігатися у роботодавця.

Керівники підприємств, установ, організацій усіх форм власності на вимогу ТЦКСП забезпечують своєчасне прибуття громадян до ТЦКСП в зазначені для них в повістках терміни (п. 10.2 Інструкції № 170).

На підставі повістки ТЦКСП (контракту) роботодавець повинен видати наказ про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків з дати призову на військову службу (фактично — з дня, зазначеного в повістці), а для добровольців — з дати набуття чинності контракту.

Основна частина зазначеного наказу може бути такою:

«Увільнити САВЧЕНКА Олексія Івановича, слюсаря, від виконання трудових обов’язків з 28.02.2022 у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичного звільнення з військової служби».

Якщо у працівника закінчився строк раніше укладеного контракту на проходження військової служби, але він продовжує перебувати на військовій службі до демобілізації (закінчення воєнного стану), що буде підтверджено ТЦКСП або військовою частиною (у вигляді довідки), роботодавець повинен видати новий наказ про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків до дати звільнення з військової служби (демобілізації), основна частина якого може бути такою:

«Увільнити КАСАТОНОВА Сергія Петровича, економіста, від виконання посадових обов’язків з 01.04.2022, якого прийнято на військову службу за контрактом з 01.04.2019 по 31.03.2022 і який з 01.04.2022 продовжує проходити військову службу за контрактом, на період до дня фактичного звільнення з військової служби із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку».

У табелі обліку використання робочого часу (далі — табель) відсутність працівника на роботі у зв’язку з проходженням військової служби або виконанням обов’язків добровольця тероборони позначається за кодом «ІН» або «22» (інший невідпрацьований час, передбачений законодавством).

До трудової книжки працівника, яка продовжує зберігатися на підприємстві (працівнику «на руки» ще не видавалася) або буде надана працівником підприємству для внесення відповідних записів (якщо трудова книжка зберігається у працівника), запис про проходження ним військової служби або про перебування у складі добровольчого формування територіальної громади не вноситься.³

Трудові відносини, якщо закінчився строковий трудовий договір під час військової служби

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП.

Отже, за пунктом 3 статті 36 КЗпП не можна звільнити працівника, на якого поширюється дія частини третьої статті 119 КЗпП.

Якщо з працівником було укладено строковий трудовий договір, в період дії якого працівник був призваний на військову службу в особливий період, то після закінчення строку такого договору, якщо він припадає на період проходження військової служби, не можна звільняти працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП (закінчення строку трудового договору), оскільки гарантія частини третьої статті 119 КЗпП про збереження місця роботи, посади поширюється на всіх працівників, призваних (прийнятих) на військову службу в особливий період, і не містить будь-яких винятків (норма частини третьої статті 119 КЗпП є спеціальною нормою для особливого періоду, яка має вищу юридичну силу (пріоритет), ніж загальна норма пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП).

Такий висновок містять вже декілька постанов Верховного Суду та інших судів.⁴ При цьому зазначеними постановами судів працівники-військовослужбовці, які були звільнені за пунктами 2 або 3 статті 36 КЗпП, поновлені на роботі з нарахуванням їм середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП.

Водночас Міністерство соціальної політики України (далі — Мінсоцполітики) в декількох своїх листах⁵, а також Мінекономіки у «свіжому» роз’ясненні⁶ зробили висновок, що звільнення працівників-військовослужбовців за пунктом 2 статті 36 КЗпП можливе, при цьому аргументація така: укладаючи строковий трудовий договір, працівник надає добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами строк. Тому звільнення працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП не є звільненням з ініціативи роботодавця. Обмеження щодо звільнення працівників, призваних на військову службу у випадках, зазначених у статті 119 КЗпП, поширюється на звільнення працівників за ініціативою роботодавця. У такому випадку в разі закінчення строку трудового договору, укладеного з працівником, призваним на військову службу в особливий період, дія трудового договору може бути припинена.

Але, як показала судова практика, аргументація Мінсоцполітики та Мінекономіки є хибною, тобто дія частини третьої статті 119 КЗпП поширюється не тільки на випадки звільнення працівника з ініціативи роботодавця, а й на всі інші випадки, крім, звичайно, звільнення працівника за власним бажанням або за угодою сторін, що малоймовірно (навряд чи знайдеться працівник, який відмовиться від середнього заробітку, що зберігається за ним за місцем роботи). Тому не рекомендуємо роботодавцям звільняти працівників-військовослужбовців після закінчення строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП. В цьому випадку необхідно дочекатися звільнення (демобілізації) працівника з військової служби і тільки після цього вирішувати питання про його звільнення з роботи за вказаною підставою.

Державна служба України з питань праці (далі — Держпраці) також вважає⁷, що припинення трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку трудового договору з працівником, призваним на військову службу в особливий період, можливе тільки після закінчення проходження військової служби. Для цього роботодавець повинен в день закінчення строку трудового договору видати відповідний наказ і вжити заходів по ознайомленню з ним працівника (наприклад, надіслати копію наказу поштою на відому адресу працівника, зокрема, на адресу військової частини, де він проходить службу).

Таким чином, роботодавець напередодні дати закінчення строку трудового договору може видати наказ про припинення такого строкового трудового договору відразу після звільнення працівника з військової служби (демобілізації), та повідомити про цей наказ працівника.

Що стосується можливих штрафів за недотримання гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП, то згідно з абзацом шостим частини другої статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», — у 4-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої – третьої груп, застосовується попередження.

Вищевказаний штраф не застосовується, якщо роботодавець усуне таке порушення у визначений приписом Держпраці строк (ч. шоста ст. 265 КЗпП), тобто якщо роботодавець поновить на роботі незаконно звільненого працівника-військовослужбовця.

Сплата вищевказаного штрафу (якщо роботодавець не усуне порушення в строк, визначений приписом Держпраці) не звільняє роботодавця від усунення порушень законодавства про працю (ч. десята ст. 265 КЗпП).

Крім того, згідно з частиною сьомою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю, від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 850 до 1700 грн.).

Враховуючи вищевикладене, рекомендуємо роботодавцям не звільняти працівників-військовослужбовців, призваних (прийнятих) на військову службу в особливий період (під час воєнного стану), без їхнього бажання (незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором, за основним місцем роботи чи за сумісництвом, і незалежно від строку контракту на проходження військової служби), оскільки в разі такого звільнення і звернення працівника до суду останній однозначно поновить працівника на роботі з виплатою йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також роботодавець і його посадові особи ризикують бути притягнутими до вищевказаної фінансової та адміністративної відповідальності.

Що стосується інших трудових гарантій, крім встановлених статтею 119 КЗпП, то згідно з частиною 1 статті 8 Закону про соцзахист час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Середній заробіток та інші виплати працівникам

Середній заробіток, який зберігається за працівником – добровольцем тероборони за час виконання державних і громадських обов’язків у робочий час, та середній заробіток, який зберігається за працівником–військовослужбовцем за весь час проходження військової служби в особливий період, обчислюються відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 (далі — Порядок № 100), про що зазначено у підпунктах «в» та «ї» пункту 1 цього Порядку.

Розрахунок середнього заробітку в зазначених випадках здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому працівник призваний (прийнятий) на військову службу або почав виконувати державні (громадські) обов’язки добровольця тероборони у робочий час (абз. третій п. 2 Порядку № 100). Якщо роботодавцем наказ про увільнення працівника – добровольця тероборони від виконання посадових (трудових) обов’язків видається не один раз на весь період дії контракту, а щомісяця, то розрахунковим періодом будуть останні 2 календарні місяці перед місяцем видання такого наказу (місяцем виконання обов’язків добровольця тероборони у робочий час).

Якщо протягом останніх 2 календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи (абз. четвертий п. 2 Порядку № 100).

Якщо і протягом попередніх 2 місяців працівник не працював, то у нього відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього – п’ятого пункту 4 Порядку № 100 (абз. сьомий п. 2 Порядку № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 4 Порядку № 100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору (абз. четвертий п. 4 Порядку № 100).

Якщо середня заробітна плата обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду (абз. п’ятий п. 4 Порядку № 100).⁸

Згідно з пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.⁹

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.⁹

⁹ Докладно про обчислення середньої заробітної плати, в тому числі про механізм врахування премій та інших заохочувальних виплат, йдеться у статті «Розрахунок середнього заробітку за останні 2 місяці роботи для нарахування «середньозарплатних» виплат згідно з Порядком № 100» журналу «Все про працю і зарплату» № 7/2021, стор. 8, а також в новині на стор. 8 цього номера журналу.

Виплати, що не включаються до розрахунку середньої заробітної плати, наведено в підпунктах «а» – «о» пункту 4 Порядку № 100.⁹

⁹ Докладно про обчислення середньої заробітної плати, в тому числі про виплати, які включаються і не включаються до розрахунку, йдеться у статті «Розрахунок середнього заробітку за останні 2 місяці роботи для нарахування «середньозарплатних» виплат згідно з Порядком № 100» журналу «Все про працю і зарплату» № 7/2021, стор. 8.

Крім того, при обчисленні середньої заробітної плати за останні 2 місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх 2 місяців (у розрахунковому періоді) робочі дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин) у цьому періоді.

Обчислення середнього заробітку за час проходження військової служби (виконання обов’язків добровольця тероборони) здійснюється шляхом множення середньоденного (середньогодинного) заробітку на кількість робочих днів (годин), пропущених у зв’язку з проходженням військової служби (виконанням обов’язків добровольця тероборони).

При обчисленні середньої заробітної плати за 2 місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п’ятого пункту 4 Порядку № 100 (див. вище), на кількість робочих днів за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю призову (прийняття) на військову службу (укладення контракту добровольця тероборони), згідно з графіком роботи підприємства.¹⁰ Якщо працівнику встановлено індивідуальний режим роботи, то використовується кількість робочих днів за останні 2 календарні місяці за графіком роботи працівника.¹¹

Таким чином, середній заробіток працівнику–військовослужбовцю (добровольцю тероборони) нараховується тільки за робочі дні (години), які передбачені графіком роботи (змінності) працівника і не відпрацьовані ним під час проходження військової служби (виконання обов’язків добровольця тероборони). При цьому якщо працівнику встановлено посадовий оклад (місячна або денна тарифна ставка) і режим роботи з однаковою тривалістю кожного робочого дня, то для розрахунку середнього заробітку застосовується середньоденний заробіток. Якщо працівнику встановлено режим роботи з різною тривалістю робочого дня або змінний графік роботи, то для розрахунку середнього заробітку застосовується середньогодинний заробіток. Також середньогодинний заробіток застосовується для розрахунку середнього заробітку працівника – добровольця тероборони, який в окремі робочі дні лише декілька годин був відсутній на роботі у зв’язку з виконанням обов’язків добровольця тероборони.

ПРИКЛАД 1

Обчислення середнього заробітку працівника, призваного на військову службу під час мобілізації

Працівник підприємства, на якому встановлено 5-денний робочий тиждень (вихідні дні в суботу та неділю) з тривалістю кожного робочого дня — 8 годин, призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період з 1 березня 2022 року. З цієї дати на підставі наказу керівника підприємства працівник увільнений від виконання трудових обов’язків на весь період проходження військової служби із збереженням середнього заробітку (ч. третя ст. 119 КЗпП). Весь березень (з 1 по 31 число), на який припадає 22 робочих дні (далі — р. д.) за графіком роботи, працівник перебував на військовій службі. Оклад працівника — 10 000 грн.

Визначимо середньоденний заробіток працівника в розрахунковому періоді та середній заробіток працівника за березень, в якому він повний місяць перебував на військовій службі.

У розрахунковому періоді (січень – лютий) працівнику було нараховано і виплачено:

– в січні: заробітна плата за 14 відпрацьованих днів у сумі 7368,42 грн. (10 000 грн. : 19 р. д. х 14 відпрац. д.) та «лікарняні» за 5 календарних днів хвороби з 17 по 21 січня в сумі 1543,86 грн.;

– в лютому: заробітна плата за 11 відпрацьованих днів у сумі 5500 грн. (10 000 грн. : 20 р. д. х 11 відпрац. д.), відпускні за 10 календарних днів щорічної відпустки, наданої з 1 по 10 лютого, в сумі 3280,47 грн. і середній заробіток в сумі 454,55 грн. за робочий день 28 лютого, в який працівник був відсутній на роботі через виклик до ТЦКСП на підставі отриманої повістки (ч. 2 ст. 21 Закону № 2232).

«Лікарняні», відпускні та середній заробіток, нарахований за день відвідування ТЦКСП, не враховуються при обчисленні середнього заробітку за час військової служби (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Заробітна плата розрахункового періоду, яка враховується при обчисленні середнього заробітку:

7368,42 грн. (зарплата за січень) + 5500 грн. (зарплата за лютий) = 12 868,42 грн.

Кількість відпрацьованих днів у розрахунковому періоді:

14 відпрац. д. (січень) + 11 відпрац. д. (лютий) = 25 відпрац. д.

Середньоденна заробітна плата:

12 868,42 грн. : 25 відпрац. д. = 514,74 грн.

Середній заробіток працівника за період проходження військової служби у березні:

514,74 грн. х 22 р. д. = 11 324,28 грн.

У наступних місяцях проходження військової служби для нарахування середнього заробітку також буде використовуватися середньоденна заробітна плата в розмірі 514,74 грн.

ПРИКЛАД 2

Обчислення середнього заробітку працівника за час виконання обов’язків добровольця тероборони

Працівнику встановлено 5-денний робочий тиждень з тривалістю кожного робочого дня — 8 годин. З 5 березня 2022 року його прийнято в добровольче формування територіальної громади на підставі укладеного на 3 роки контракту добровольця територіальної оборони. З цієї дати на підставі наказу керівника підприємства працівник увільнений від виконання трудових обов’язків на весь період виконання обов’язків добровольця тероборони відповідно до контракту із збереженням середнього заробітку (ч. перша ст. 119 КЗпП). В період з 5 по 31 березня 2022 року працівник не відпрацював за місцем роботи 112 робочих годин (далі — р. г.), оскільки весь цей час виконував обов’язки добровольця тероборони. Оклад працівника — 12 000 грн.

Визначимо середньогодинний заробіток працівника в розрахунковому періоді та середній заробіток за час виконання обов’язків добровольця тероборони в березні.

У розрахунковому періоді (січень – лютий) працівнику було нараховано і виплачено:

– в січні: заробітна плата за 71 відпрацьовану годину в сумі 5642,38 грн. (12 000 грн. : 151 р. г. х 71 відпрац. г.) і середній заробіток за час відрядження з 10 по 21 січня в сумі 6420,57 грн.;

– в лютому: заробітна плата за 136 відпрацьованих годин в сумі 10 200 грн. (12 000 грн. : 160 р. г. х 136 відпрац. г.) та оплата простою за невідпрацьовані робочі дні 24, 25 і 28 лютого в сумі 1200 грн. (12 000 грн. х 2/3 : 20 р. д. х 3 невідпрац. д.).

Середній заробіток за період відрядження не враховується при обчисленні середнього заробітку за час виконання обов’язків добровольця тероборони (абз. другий п. 4 Порядку № 100).

Період простою виключається з розрахункового періоду, а оплата простою не враховується при обчисленні середнього заробітку за час виконання обов’язків добровольця тероборони, оскільки згідно з абзацом шостим пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Заробітна плата розрахункового періоду, яка враховується при обчисленні середнього заробітку:

5642,38 грн. (зарплата за січень) + 10 200 грн. (зарплата за лютий) = 15 842,38 грн.

Кількість відпрацьованих годин у розрахунковому періоді:

71 відпрац. г. (січень) + 136 відпрац. г. (лютий) = 207 відпрац. г.

Середньогодинна заробітна плата:

15 842,38 грн. : 207 відпрац. г. = 76,53 грн.

Середній заробіток працівника за час виконання обов’язків добровольця тероборони в березні:

76,53 грн. х 112 р. г. = 8571,36 грн.

У наступних місяцях виконання обов’язків добровольця тероборони для нарахування середнього заробітку також буде використовуватися середньогодинна заробітна плата в розмірі 76,53 грн.

_____________________________________________________________________________

Звертаємо увагу, що про час (дні, години), протягом якого доброволець тероборони виконував свої обов’язки згідно з контрактом і за який йому нараховується середній заробіток, роботодавець може дізнатися з довідки, виданої працівнику командиром добровольчого формування територіальної громади або ТЦКСП.

Якщо після закінчення воєнного стану працівник буде звільнятися з військової служби і одразу прийматися на військову службу за контрактом на особливий період, то необхідно буде врахувати, що згідно з абзацом шостим пункту 4 Порядку № 100 працівникам, які були звільнені в запас з військової служби та повторно призвані (прийняті) на військову службу під час дії особливого періоду, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням положень цього Порядку. Якщо розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби, для розрахунку застосовується середня заробітна плата, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби.

Оскільки в повному місяці проходження військової служби працівник не виконує місячну норму праці (у нього немає відпрацьованого часу), то доплата до мінімальної заробітної плати (далі — МЗП) йому не нараховується, отже, розмір середнього заробітку працівника за місяць може бути менше МЗП у місячному розмірі.¹²

Враховуючи, що середній заробіток не є об’єктом індексації, за повні місяці перебування на військовій службі працівнику індексація не нараховується.¹³

Середній заробіток підприємство повинно нараховувати та виплачувати працівнику за власний рахунок у строки, встановлені для виплати заробітної плати на підприємстві, але не рідше двох разів на місяць (ст. 115 КЗпП).

Звертаємо увагу, що під час воєнного стану підприємство працівника, призваного на військову службу або прийнятого добровольцем в тероборону, може призупинити господарську діяльність через бойові дії та не мати коштів для виплати середнього заробітку такому працівнику. В цьому випадку середній заробіток працівнику потрібно, як мінімум, нараховувати, а його виплату здійснити після поновлення господарської діяльності та покращення фінансового стану.

Це узгоджується з нормами статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX, якою встановлено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Оскільки в період проходження військової служби (виконання обов’язків добровольця тероборони) за працівником зберігаються місце роботи (посада) та заробітна плата (середній заробіток), то період військової служби (виконання обов’язків добровольця тероборони) зараховується до «відпускного» стажу для щорічної основної відпустки (п. 2 ч. першої ст. 82 КЗпП, п. 2 ч. першої ст. 9 Закону України «Про відпустки»).

Як гарантійна виплата, передбачена законодавством, середній заробіток належить до додаткової заробітної плати, тому є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб, військовим збором і єдиним соціальним внеском (далі — ЄСВ). При цьому якщо у працівника (не інваліда) сума середнього заробітку, нарахованого за місяць за основним місцем роботи (база нарахування ЄСВ), менше МЗП, то ЄСВ за такий місяць сплачується з МЗП (крім платників єдиного податку юридичних осіб ІІІ групи та фізичних осіб – підприємців ІІ та ІІІ груп, які можуть не сплачувати ЄСВ із середнього заробітку мобілізованих працівників).

У Податковому розрахунку середній заробіток працівника–військовослужбовця відображається у складі заробітної плати в місяці (кварталі) його нарахування (виплати) у додатку 4ДФ за ознакою доходу 101 і в додатку Д1 з кодом категорії застрахованої особи 47 (для інваліда — 66).

Середній заробіток працівника – добровольця тероборони у Податковому розрахунку відображається у складі заробітної плати в місяці (кварталі) його нарахування (виплати) у додатку 4ДФ за ознакою доходу 101 і в додатку Д1 з кодом категорії застрахованої особи 1 (для інваліда — 2).

У бухгалтерському обліку сума середнього заробітку включається до витрат (як оплата невідпрацьованого часу відображається на субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності»).

Допуск працівника до роботи після звільнення з військової служби

Відповідно до частини 11 статті 26 Закону № 2232, пунктів 242 і 260 Положення № 1153 особи, звільнені з військової служби, зобов’язані у 5-денний строк прибути до відповідних районних (міських) ТЦКСП (військовозобов’язані СБУ — до Центрального управління або регіональних органів СБУ, військовозобов’язані СЗРУ — до відповідного підрозділу СЗРУ) для взяття на військовий облік.

Пунктами 218 і 260 Положення № 1153 встановлено, що ТЦКСП не пізніше наступного дня після взяття на військовий облік громадян, звільнених з військової служби, письмово повідомляють держоргани, підприємства, заклади, установи і організації, в яких до призову на військову службу ці громадяни працювали, про підставу звільнення з військової служби, строк військової служби, а також про день взяття їх на облік, у тому числі про причини перевищення строків взяття на військовий облік.

Незважаючи на вищенаведені норми, на практиці ТЦКСП зазвичай не повідомляють роботодавців про взяття на військовий облік громадян-працівників, звільнених з військової служби. Враховуючи цей факт, оскільки працівник-військовослужбовець продовжує перебувати у трудових відносинах з підприємством, останнє може в наказі про увільнення працівника від виконання трудових обов’язків у зв’язку із призовом (прийняттям) на військову службу, який доводиться до працівника під підпис, покласти безпосередньо на нього обов’язок повідомити підприємство про закінчення проходження військової служби (про подальше продовження військової служби за контрактом, настання у нього форс-мажорних обставин — хвороби тощо) і про дату, з якої він готовий приступити до виконання трудових обов’язків на підприємстві.

Запис про звільнення з військової служби здійснюється на аркуші 3 військового квитка та засвідчується підписом командира та печаткою військової частини. Після того як звільнений з військової служби громадянин стане на військовий облік, на аркуші 28 військового квитка ТЦКСП повинен зробити відмітку про взяття його на військовий облік. Аналогічні записи вносяться в посвідчення офіцерів, прапорщиків (мічманів).

Таким чином, документом, що підтверджує проходження військової служби працівником і факт його звільнення з військової служби, є військовий квиток (відповідне посвідчення) з відмітками (записами) військової частини і ТЦКСП, в тому числі з датами прийняття на військову службу, звільнення з військової служби, взяття на військовий облік.

Якщо працівник після звільнення з військової служби прибув на підприємство, але у нього немає військового квитка (посвідчення) або в ньому немає відміток про період проходження військової служби, підприємство повинно проінформувати працівника про його обов’язок стати на військовий облік у ТЦКСП. Інформація про взяття працівника на військовий облік необхідна підприємству для заповнення розділу ІІ «Відомості про військовий облік» Особової картки працівника типової форми № П-2, затвердженої наказом Держкомстату та Міноборони від 25.12.2009 № 495/656.

Нагадаємо, що згідно з частиною 5 статті 34 Закону № 2232 та пунктом 15 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921, на керівників підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування і форм власності покладено обов’язок ведення персонального обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів за місцем їх роботи або навчання.

Перш ніж приступити до виконання трудових обов’язків після звільнення з військової служби, працівник повинен повідомити роботодавця про свій вихід на роботу, оскільки роботодавець має документально оформити допуск такого працівника до роботи. Повідомити свого роботодавця про вихід на роботу працівник може як в усній формі (наприклад, зателефонувавши своєму безпосередньому начальнику), так і в письмовому вигляді, надіславши поштою (електронною поштою, факсом) або вручивши особисто повідомлення відділу кадрів. Рекомендуємо роботодавцям вимагати від працівників надавати таке повідомлення в письмовій формі.

Оскільки під час призову (прийняття за контрактом) на військову службу працівника увільняли від виконання трудових обов’язків наказом керівника підприємства, то і допуск працівника до виконання своїх попередніх трудових обов’язків після звільнення з військової служби необхідно оформляти наказом.¹⁴ Підставою для видання такого наказу є вищевказане повідомлення працівника із зазначенням дати виходу на роботу та його військовий квиток (посвідчення) із записом про звільнення з військової служби (взяття на військовий облік), засвідченої підписом командира (керівника ТЦКСП) і печаткою військової частини (ТЦКСП).¹⁴

Основна частина наказу керівника підприємства може мати такий текст:

«1. Допустити ПАНЧЕНКА Андрія Сергійовича, прохідника, до виконання трудових обов’язків з 16.05.2022 у зв’язку із звільненням з військової служби.

2. До початку роботи пройти медичний огляд, інструктажі з охорони праці та техніки безпеки».

Якщо у військовому квитку працівника ще немає відміток про взяття на військовий облік, але є відмітка про звільнення з військової служби, то працівника можна допустити до роботи, але необхідно попередити про обов’язок стати на військовий облік у ТЦКСП у 5-денний строк після звільнення з військової служби.¹⁴

Для виконання обов’язків, пов’язаних із взяттям на військовий облік, громадяни звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов’язків, із збереженням середньої заробітної плати (ч. 2 ст. 21 Закону № 2232).

Дата допуску працівника до роботи, яка відображається в наказі керівника підприємства, повинна бути узгоджена сторонами. Працівник повинен вийти на роботу на наступний день після дня взяття на військовий облік у ТЦКСП¹⁴, а якщо це з якихось причин неможливо, то в розумний строк. Якщо працівник вийшов на роботу через тривалий строк (наприклад, через 15–30 днів) після дня звільнення з військової служби, то роботодавець повинен з’ясувати причини такого пізнього виходу на роботу, зобов’язавши працівника написати пояснювальну записку (з викладенням причин невиходу).

Якщо затримка з виходом на роботу обумовлена поважними причинами, то не радимо роботодавцям притягувати працівника до дисциплінарної відповідальності (як варіант період відсутності працівника на роботі можна оформити як перебування у відпустці без збереження заробітної плати). Якщо ж тривала затримка з виходом працівника на роботу відбулася без поважних причин (фактично кожен день мав місце прогул), то роботодавець має право накласти на працівника дисциплінарне стягнення, в тому числі звільнити з роботи за прогул.¹⁵

У табелі відсутність працівника на роботі з поважних причин позначається за кодом «І» або «30» (інші причини неявок), відсутність на роботі без поважних причин — за кодом «ПР» або «24» (прогул), відсутність з нез’ясованих причин — за кодом «НЗ» або «28».¹⁵

Якщо на час відсутності працівника-військовослужбовця на його посаду був прийнятий за строковим трудовим договором інший працівник, то останній наказом повинен бути звільнений за пунктом 2 статті 36 КЗпП (закінчення строку трудового договору) в день, що передує дню допуску звільненого з військової служби працівника до колишньої роботи.