ВНЕСЕНО ЗМІНИ ДО ПОРЯДКУ ОБЧИСЛЕННЯ СЕРЕДНЬОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ
Цим документом (далі — Постанова № 957), який набрав чинності 12.09.2023, внесено зміни до:
– Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 (далі — Порядок № 100);
– Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 № 500 (далі — Порядок № 500).
Що стосується змін, внесених Постановою № 957 до Порядку № 500, то у пункті 2 останнього тепер зазначено, що державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви у порядку, затвердженому керівником державної служби (було — у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви).
Таким чином, матеріальна допомога державним службовцям тепер може виплачуватися у розмірі, який менше середньомісячної заробітної плати.
Зміни, внесені Постановою № 957 до Порядку № 100, стосуються обчислення середньої заробітної плати для надання матеріальної (грошової) допомоги (на оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань тощо) та виплати грошової компенсації за невикористані відпустки.
В абзацах першому і третьому пункту 2 Порядку № 100 тепер встановлено, зокрема, що обчислення середньої заробітної плати для надання матеріальної (грошової) допомоги проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання матеріальної (грошової) допомоги. Працівникові, який пропрацював у роботодавця менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається матеріальна (грошова) допомога.
Таким чином, змінився розрахунковий період при обчисленні середньої заробітної плати для визначення суми матеріальної (грошової) допомоги. Тепер в загальному випадку він становить останні не 2, а 12 календарних місяців, що передують місяцю надання матеріальної (грошової) допомоги.
В абзаці другому пункту 4 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім виплат, зазначених в пунктах «а» – «о» абзацу першого пункту 4 Порядку № 100, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника, та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.
Також пункт 7 Порядку № 100 доповнено абзацами третім – п’ятим, якими встановлено механізм визначення середньої заробітної плати для нарахування матеріальної (грошової) допомоги. Вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Що стосується грошової компенсації за невикористані відпустки, то в новому абзаці другому пункту 2 Порядку № 100 зазначено таке:
«Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році».
Таким чином, якщо працівнику з 12 вересня 2023 року виплачується компенсація за невикористані щорічні відпустки або соціальну додаткову відпустку на дітей, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, то обчислення середньої заробітної плати для нарахування «відпускної» компенсації проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році, тобто розрахунковий період включає лише календарні місяці 2023 року.
Докладно — див. статтю на стор. 10 та роз’яснення Мінекономіки на стор. 88 і 92.
УТОЧНЕНО СТРАХОВІ ВИПАДКИ ДЛЯ НАРАХУВАННЯ «ЛІКАРНЯНИХ»
У ЗВ’ЯЗКУ З ВІДМІНОЮ АНТИКОВІДНОГО КАРАНТИНУ
Цим документом з 01.10.2023 внесено зміни до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105-XIV (далі — Закон № 1105), які обумовлено відміною антиковідного карантину та набуттям чинності з 01.10.2023 Закону України «Про систему громадського здоров’я» від 06.09.2022 № 2573-IX (далі — Закон № 2573). Останній регулює суспільні відносини у сфері громадського здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя населення, визначає права і обов’язки державних органів та органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб у цій сфері.
Саме для приведення норм Закону № 1105 у відповідність до норм і термінології Закону № 2573 й були внесені зміни до Закону № 1105, які уточнюють страхові випадки для нарахування «лікарняних» у зв’язку з відміною антиковідного карантину.
Так, пункти 6 і 7 частини 1 статті 15 Закону № 1105 викладено в новій редакції, внаслідок чого тепер допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків:
6) обмежувальні протиепідемічні заходи, встановлені місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (було — карантин, встановлений уповноваженими відповідно до закону органами);
7) перебування в самоізоляції, обсервації, тимчасових закладах охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталях), закладах охорони здоров’я у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, а також на локалізацію та ліквідацію їх епідемій та спалахів на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (було — перебування в закладі охорони здоров’я, на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій).
У зв’язку з вищенаведеним частину 7 статті 15 Закону № 1105 викладено в такій новій редакції:
«7. У разі настання страхового випадку, визначеного пунктом 6 частини першої цієї статті, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини» (було — 7. Якщо тимчасова непрацездатність застрахованої особи зумовлена карантином, встановленим уповноваженими відповідно до закону органами, допомога по тимчасовій непрацездатності надається з першого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини).
Частину 2 статті 17 Закону № 1105 викладено в такій новій редакції:
«2. Особам, які перебувають в самоізоляції, обсервації, тимчасових закладах охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталях), закладах охорони здоров’я у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, а також на локалізацію та ліквідацію їх епідемій та спалахів, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (було — заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій; — Ред.) допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується у розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу, крім медичних працівників та фахівців з реабілітації, яким допомога по тимчасовій непрацездатності у таких випадках виплачується в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу, та працівників і гіг-спеціалістів резидентів Дія Сіті, яким допомога по тимчасовій непрацездатності у таких випадках виплачується в розмірі заробітної плати (доходу) таких осіб, з якого фактично сплачено страхові внески, незалежно від страхового стажу».
Також Законом № 2573 з 01.10.2023 внесено зміни до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). Так, у частині другій статті 167 КЗпП тепер зазначено, що цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці (було — у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення), за погодженням з роботодавцем.
Одночасно з частини першої статті 260 КЗпП виключено абзац шостий, тому тепер центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, не є органом, який має право здійснювати державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.
ОНОВЛЕНО ПОРЯДОК ЗВІТУВАННЯ ПО ВИТРАТАХ
У ВІДРЯДЖЕННІ ПРАЦІВНИКІВ БЮДЖЕТНОЇ СФЕРИ
Цим документом, який набрав чинності 29.08.2023, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 № 98 (далі — Постанова № 98).
Змінами визначено форму подання підтвердних документів щодо витрат у відрядженні та встановлено строки для звітування залежно від форми оплати витрат у відрядженні. Деякі зміни внесено до Постанови № 98 з метою приведення її норм у відповідність до норм пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України (далі — ПКУ), про які ми докладно повідомляли (див. статтю «Нововведення в порядку оподаткування та звітування щодо коштів, виданих на відрядження або під звіт» у ВПЗ № 3/2023, стор. 10).
Основні зміни до Постанови № 98 полягають в наступному.
В абзаці другому пункту 2 Постанови № 98 тепер зазначено, що витрати на найм житлового приміщення під час відрядження відшкодовуються за наявності підтвердних документів (було — за наявності оригіналів підтвердних документів).
Абзац четвертий пункту 5 Постанови № 98 тепер має наступну редакцію:
«Сума надміру витрачених коштів (залишок коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів / електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт (далі — звіт про використання коштів, виданих на відрядження) підлягає поверненню працівником на відповідний рахунок підприємства, установи, організації, що їх видали (у разі відрядження за кордон — у грошових одиницях, в яких було видано аванс), а особам, зазначеним в абзацах другому і третьому цього пункту, які отримали аванс готівкою, — до каси відповідного державного органу, військового формування, відповідної установи чи організації.».
Пункт 5 Постанови № 98 доповнено абзацами шостим – восьмим такого змісту:
«Звіт про використання коштів, виданих на відрядження, разом із підтвердними документами працівник зобов’язаний подати до закінчення п’ятого банківського дня, що настає за днем прибуття до місця постійної роботи. У зазначений строк також повертається сума надміру витрачених коштів.
У разі коли відряджений працівник отримав аванс на службове відрядження готівкою, він подає звіт про використання коштів, виданих на відрядження, і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня, що настає за днем прибуття до місця постійної роботи.
У разі коли під час службового відрядження відряджений працівник застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі, керівник підприємства, установи чи організації за наявності поважних причин може продовжити строк подання звіту про використання коштів, виданих на відрядження, до 20 банківських днів.».
До абзацу першого пункту 7 Постанови № 98 внесено доповнення, внаслідок чого цим пунктом тепер передбачено, що відшкодування державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, здійснюється за наявності підтвердних документів, поданих у паперовій або електронній формі.
В абзаці дев’ятому підпункту 1 пункту 7 Постанови № 98 уточнено, що відшкодуванню підлягають витрати на оплату вартості страхового поліса життя або здоров’я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (у разі використання транспортного засобу) за наявності документального підтвердження (було — за наявності оригіналу такого поліса з відміткою) про сплату страхового платежу, якщо згідно із законами держави, до якої відряджається працівник, або держав, територією яких здійснюється транзитний рух до зазначеної держави, необхідно здійснити таке страхування.
В абзаці першому пункту 8 Постанови № 98 уточнено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження за кордон на строк до 60 календарних днів підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, відшкодовується вартість страхового поліса (за наявності документального підтвердження (було — за наявності його оригіналу з відміткою) про сплату страхового платежу), за яким передбачено відшкодування витрат на відрядження.
Підсумовуючи нововведення, можна зробити наступні висновки:
1. З Постанови № 98 виключено норми щодо відшкодування витрат на відрядження лише на підставі оригіналів підтвердних документів та одночасно передбачено можливість подання підтвердних документів у паперовій та електронній формах.
2. Працівник зобовʼязаний подати авансовий звіт разом із підтвердними документами та повернути суми надміру витрачених (тобто виданих як аванс, але не використаних) коштів до закінчення 5-го банківського дня, що настає за днем прибуття з відрядження.
3. Якщо працівник отримав аванс на відрядження готівкою, він подає авансовий звіт і повертає суму надміру витрачених (тобто виданих як аванс, але не використаних) коштів до закінчення 3-го банківського дня, що настає за днем прибуття з відрядження.
4. Якщо працівник під час відрядження застосував платіжні картки для проведення розрахунків, керівник підприємства за наявності поважних причин може продовжити строк подання авансового звіту до 20 банківських днів.
У зв’язку з вищевикладеним Мінфіну тепер потрібно внести зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.98 № 59, для приведення її норм у відповідність до норм Постанови № 98 та пункту 170.9 ПКУ.
ЗАТВЕРДЖЕНО ПОРЯДОК НАДАННЯ РОБОТОДАВЦЯМ КОМПЕНСАЦІЇ ФАКТИЧНИХ ВИТРАТ
ЗА ОБЛАШТУВАННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ ПРАЦЕВЛАШТОВАНИХ ІНВАЛІДІВ
Цим документом, який набрав чинності 29.08.2023, затверджено Порядок надання роботодавцям компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю (далі — Порядок № 893). Цей Порядок визначає умови, механізм виплати роботодавцям компенсації фактичних витрат за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю (далі — інваліди), а також її строки та розмір.
Дія Порядку № 893 поширюється на роботодавців, які починаючи з дня набрання чинності коментованою Постановою (тобто з 29 серпня 2023 року) працевлаштували інваліда I або II групи, який є застрахованою особою.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 893 компенсація фактичних витрат за облаштування робочого місця (далі — компенсація) — відшкодування роботодавцю фактичних витрат за облаштування робочого місця працевлаштованого інваліда у розмірі не вище граничного розміру компенсації, встановленого цим Порядком.
Облаштування робочого місця — комплекс заходів та засобів, вжитих роботодавцем для адаптації та розумного пристосування робочого місця працевлаштованого інваліда згідно з документом, в якому визначена така рекомендація, з урахуванням потреби такого інваліда.
Джерелами фінансування компенсації є кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі — Фонд) та інших джерел, не заборонених законодавством. Фінансування компенсації здійснюється в межах коштів, передбачених на такі цілі в бюджеті Фонду (п. 3 Порядку № 893).
Компенсація надається регіональним центром зайнятості (далі — РЦЗ) роботодавцю за його зверненням за придбаний (придбані) ним допоміжний засіб (допоміжні засоби) для облаштування робочого місця працевлаштованого інваліда, перелік яких визначений в додатку 1 до Порядку № 893 (п. 4 Порядку № 893).
Компенсація виплачується в розмірі фактичних витрат роботодавця за облаштування робочого місця працевлаштованого інваліда, але не вище граничного розміру компенсації, який не може перевищувати 15 розмірів мінімальної заробітної плати (далі — МЗП), встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому приймається рішення про її надання, для інвалідів I групи та 10 розмірів МЗП — для інвалідів II групи (п. 5 Порядку № 893).
Відповідно до пункту 6 Порядку № 893 для отримання компенсації роботодавець подає до РЦЗ за місцем провадження його господарської діяльності заяву про надання компенсації за формою згідно з додатком 2 до Порядку № 893 (далі — заява) та документи/інформацію, передбачені цим пунктом та/або зазначені в заяві.
Заява подається роботодавцем протягом 90 календарних днів з дня працевлаштування інваліда одним з таких способів:
- у паперовій формі — особисто до РЦЗ;
- в електронній формі:
– засобами офіційного веб-сайту Державного центру зайнятості (за наявності технічної можливості);
– за допомогою засобів електронних комунікацій шляхом надсилання заяви з накладенням електронного підпису на офіційну адресу електронної пошти відповідного РЦЗ;
– засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі — Портал Дія) (за наявності технічної можливості).
До заяви роботодавець додає засвідчені ним копії наказу (розпорядження) про прийняття на роботу або примірник трудового договору (в разі їх відсутності — відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування) та документа, що підтверджує придбання роботодавцем допоміжного засобу (допоміжних засобів) для облаштування робочого місця працевлаштованого інваліда (договір, рахунок-фактура (рахунок, квитанція, накладна тощо).
Перелік підстав, за наявності яких компенсація не надається, наведено у пункті 7 Порядку № 893, зокрема, якщо роботодавець має заборгованість/податковий борг:
– з єдиного соціального внеску станом на 1 число місяця, в якому подана заява;
– із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;
– із виплати заробітної плати;
– з податків, зборів та інших платежів до державного і місцевого бюджетів понад 6 місяців, що передують 1 числу місяця, в якому подана заява.
Згідно з пунктом 9 Порядку № 893 рішення про надання або відмову в наданні компенсації приймається РЦЗ протягом 10 робочих днів з дня подання документів, передбачених пунктом 6 цього Порядку, та оформляється наказом РЦЗ.
У разі подання неповного пакета документів РЦЗ повідомляє про це роботодавцю. Після доповнення або доопрацювання таких документів роботодавець має право повторно звернутися до РЦЗ протягом 5 робочих днів з дня отримання повідомлення РЦЗ. У разі повторного подання роботодавцем документів рішення про надання або відмову в наданні компенсації приймається РЦЗ протягом 5 робочих днів з дня повторного подання роботодавцем документів.
Щодо рішення про надання або відмову в наданні компенсації РЦЗ протягом 3 робочих днів з дати його прийняття надсилає роботодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в заяві, відповідну інформацію, у т. ч. з обґрунтуванням причин відмови.
У разі подання заяви засобами Порталу Дія про рішення про надання або відмову в наданні компенсації із зазначенням підстав відмови РЦЗ протягом 3 робочих днів з дати його прийняття повідомляє роботодавцю засобами Порталу Дія.
У разі підтвердження за результатами додаткової перевірки факту невідповідності роботодавця або інваліда вимогам Порядку № 893, що були отримані за результатами верифікації, здійсненої Мінфіном, після прийняття РЦЗ рішення щодо надання компенсації таке рішення скасовується, а кошти, виплачені роботодавцю, підлягають поверненню.
Компенсація виплачується роботодавцю протягом 5 робочих днів з дня прийняття рішення про її надання на його банківський рахунок. У разі зміни місця провадження господарської діяльності роботодавця компенсацію виплачує РЦЗ, що прийняв рішення про її надання (п. 10 Порядку № 893).