Об обязательности выплаты заработной платы за I половину месяца работникам, для которых введен простойЩодо обов’язковості виплати заробітної плати за І половину місяця працівникам, для яких введено простій

Да, необходимо.

Согласно статье 115 Кодекса законов о труде Украины (далее — КЗоТ) и статье 24 Закона Украины «Об оплате труда» от 24.03.95 г. № 108/95-ВР (далее — Закон об оплате труда) заработная плата выплачивается работникам регулярно в рабочие дни в сроки, установленные коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов — представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий 16 календарных дней и не позднее 7 дней после окончания периода, за который осуществляется выплата.

Размер заработной платы за первую половину месяца определяется коллективным договором или нормативным актом работодателя, согласованным с выборным органом первичной профсоюзной организации или другим уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом (а в случае отсутствия таких органов — представителями, избранными и уполномоченными трудовым коллективом), но не менее оплаты за фактически отработанное время из расчета тарифной ставки (должностного оклада) работника.

В соответствии со статьей 113 КЗоТ время простоя не по вине работника оплачивается из расчета не ниже двух третей тарифной ставки установленного работнику разряда (оклада).

Следовательно, поскольку оплата времени простоя не по вине работника предусмотрена статьей 113 КЗоТ, то она как гарантийная выплата, предусмотренная действующим законодательством, является составляющей дополнительной заработной платы (ч. вторая ст. 2 Закона об оплате труда).

Также подпунктом 2.2.12 Инструкции по статистике заработной платы, утвержденной приказом Государственного комитета статистики Украины от 13.01.2004 г. № 5, установлено, что оплата простоев не по вине работника как оплата за неотработанное время является фондом дополнительной заработной платы.

Таким образом, несмотря на то, что во время простоя работники работу не выполняют (не имеют отработанного времени), оплата простоя как составляющая заработной платы должна выплачиваться в сроки, установленные для выплаты заработной платы локальным документом предприятия, не реже двух раз в месяц через промежуток времени, не превышающий 16 календарных дней и не позднее 7 дней после окончания периода, за который осуществляется выплата.

Учитывая содержание вопроса, если с 1 февраля 2020 года для работников производственного подразделения введен простой (не по вине работников, а из-за отсутствия сырья для производства продукции) с оплатой времени простоя в размере 2/3 оклада, а заработная плата на предприятии выплачивается два раза в месяц, то указанным работникам за первую половину месяца должна быть выплачена заработная плата — оплата простоя из расчета 2/3 оклада пропорционально количеству рабочих дней в первой половине месяца по графику работы предприятия.

Например, если оклад работника, которому введен простой, составляет 6000 грн., а норма рабочего времени в феврале по графику работы предприятия — 20 рабочих дней, из которых 10 рабочих дней приходится на первую половину февраля (с 1 по 15 февраля), то заработная плата работника (оплата простоя) за первую половину февраля составляет:

6000 грн. х 2/3 : 20 р. д. х 10 р. д. = 2000 грн.

Заработная плата работника (оплата простоя) за вторую половину февраля (с 16 по 29 февраля), на которую также приходится 10 рабочих дней, составляет:

6000 грн. х 2/3 : 20 р. д. х 10 р. д. = 2000 грн.

Общая заработная плата работника (оплата простоя) за февраль:

2000 грн. + 2000 грн. = 4000 грн.   или   6000 грн. х 2/3 = 4000 грн.

Обращаем внимание, что указанная оплата простоя, имевшего место не по вине работника, является минимальной государственной гарантией в оплате труда (ч. первая ст. 12 Закона об оплате труда).

Так, потрібно.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та статті 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Згідно зі статтею 113 КЗпП час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Отже, оскільки оплата часу простою не з вини працівника передбачена статтею 113 КЗпП, то вона як гарантійна виплата, передбачена чинним законодавством, є складовою додаткової заробітної плати (ч. друга ст. 2 Закону про оплату праці).

Також підпунктом 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, встановлено, що оплата простоїв не з вини працівника як оплата за невідпрацьований час є фондом додаткової заробітної плати.

Таким чином, незважаючи на те, що під час простою працівники роботу не виконують (не мають відпрацьованого часу), оплата простою як складова заробітної плати має виплачуватися у строки, встановлені для виплати заробітної плати локальним документом підприємства, не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Зважаючи на зміст запитання, якщо з 1 лютого 2020 року для працівників виробничого підрозділу введено простій (не з вини працівників, а через відсутність сировини для виробництва продукції) з оплатою часу простою в розмірі 2/3 окладу, а заробітна плата на підприємстві виплачується два рази на місяць, то зазначеним працівникам за першу половину місяця має бути виплачена заробітна плата — оплата простою з розрахунку 2/3 окладу пропорційно кількості робочих днів в першій половині місяця за графіком роботи підприємства.

Наприклад, якщо оклад працівника, для якого введено простій, становить 6000 грн., а норма робочого часу в лютому за графіком роботи підприємства — 20 робочих днів, з яких 10 робочих днів припадає на першу половину лютого (з 1 по 15 лютого), то заробітна плата працівника (оплата простою) за першу половину лютого становить:

6000 грн. х 2/3 : 20 р. д. х 10 р. д. = 2000 грн.

Заробітна плата працівника (оплата простою) за другу половину лютого (з 16 по 29 лютого), на яку також припадають 10 робочих днів, становить:

6000 грн. х 2/3 : 20 р. д. х 10 р. д. = 2000 грн.

Загальна заробітна плата працівника (оплата простою) за лютий:

2000 грн. + 2000 грн. = 4000 грн.   або   6000 грн. х 2/3 = 4000 грн.

Звертаємо увагу, що зазначена оплата простою, який мав місце не з вини працівника, є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (ст. 12 Закону про оплату праці).